#ЦейДеньвІсторіїУкраїни

150 років тому, 24 січня 1875 року народилася відома письменниця, перекладачка, громадська діячка й освітянка Оксана Стешенко (Старицька).

Більшість її знає як молодшу доньку відомого письменника і драматурга Михайла Старицького та громадської діячки й письменниці Софії Старицької, сестри знаменитого композитора Миколи Лисенка. А ще – сестру Людмили Старицької-Черняхівської, подругу Лесі Українки. Її світогляд формувався в середовищі натхненних «хлопоманів» та «українофілів» у ті часи, коли в Києві родини Старицьких, Косачів та Лисенків називали єдиними з дворянства, які розмовляли з дітьми українською та дотримувалися українських звичаїв і традицій.

Також її знають як дружину відомого поета, освітянина і громадського діяча, міністра освіти в першому українському уряді часів Центральної Ради Івана Стешенка, підступно вбитого в Полтаві більшовицьким агентом Башловкою двома пострілами на очах у його сина Ярослава.

Про їхнє кохання ходить романтична історія. Познайомились вони на зібраннях літературного гуртка «Плеяда», потім Стешенко винаймав у Старицьких кімнату. А освідчилися в тюремному дворі київської в'язниці, куди Оксана потрапила на два тижні за участь в акціях пам'яті чернігівки Марії Вітрової, яка на знак протесту проти знущань жандармів у Петропавлівській фортеці, вчинила акт самоспалення. Правда, одружилися вони лише через пів року, коли нарешті звільнили Івана з «білим квитком».

Їхнє життя було непростим, бо довгий час Стешенко перебував під гласним і негласним наглядом поліції, що ускладнювало пошук роботи. Оксана ж виховувала двох дітей, керувала господарчими справами й в усьому допомагала чоловікові, зокрема і з випуском сатиричних журналів «Шершень» і «Ґедзь». По можливості, долучалася до просвітницької та громадської роботи: шила ляльки для народного вертепу, займалася його популяризацією, впродовж 1908–1914 років була членом правління в українському клубі «Родина», в часи Першої світової війни була сестрою-жалібницею у шпиталі.

В часи Української революції 1917-1921 років родина Стешенків опинилася в епіцентрі подій. Після призначення Івана Стешенка міністром освіти, Оксана Михайлівна працює під його керівництвом у відділі позашкільної освіти та Комісії українського національного театру. За Директорії вона була головою дитячих притулків департаменту позашкільної освіти, 1919-1923 років працювала в Українському Червоному Хресті. Ще за Центральної Ради видала дитячу читанку «Рідні колоски», де зібрала найкращі твори українського письменства. Пізніше видала низку книжок для дітей, залишила спогади про Лесю Українку й Михайла Старицького, перекладала з російської, в тому числі й кілька історичних романів Старицького.

Для радянської влади Оксана Стешенко завжди залишалася «неблагонадійною». Її сина Ярослава, який міг би стати визначним бібліографом, тричі заарештовували: його сліди губляться на Колимі, звідки в 1939 році від нього надійшла остання звістка.

Саму Оксану Михайлівну 20 липня 1941 року, коли німці підійшли впритул до Києва, разом із сестрою, Людмилою Старицькою-Черняхівською, заарештувало НКВД. Двох поважних жінок вивезли до Харкова, де звинуватили в антирадянській діяльності, й відправили в товарному арештантському вагоні до Казахстану (у цьому ж потязі їхав і 70-річний академік Агатангел Кримський та інші відомі українські діячі).

Дорогою Людмила Старицька-Черняхівська померла – її тіло просто викинули з вагона. Оксана Стешенко добралася до Казахстану, де й померла в одному з таборів, приблизно 1942 року.