Сьогодні Василю Ратушному мало б виповнитися 30 років
Василь народився 13 березня 1996 року в Києві, був старшим сином у сім’ї письменниці і громадської діячки Світлани Поваляєвої та журналіста Тараса Ратушного. Був активним учасником Революції Гідності. У зимку 2015 році, щойно досягнувши повноліття – доєднався до добровольчого формування «Айдар», брав участь у боях в період Антитерористичної операції на Сході України.
Після демобілізації у 2019 році повернувся до цивільного життя. Працював на будівництві, зводив власний дім біля Десни, де жив із коханою Поліною. Грав на альт-саксофоні та фортепіано, майстрував меблі, виготовляв ножі у скандинавському стилі. Сам збудував доменну піч, щоб виплавляти метал, згодом захопився дронами. На руці мав татуювання – листок каштана і напис «КИЇВ», тому й позивний мав «Каштан».
З початком повномасштабного вторгнення Василь спершу допоміг організувати місцеву самооборону. Після звільнення Київщини Василь у складі 93-ї бригади, до якої згодом приєднався Роман, брав участь у бойових діях на Харківщині, далі під Бахмутом. З часом став пілотом БпЛА у 414-й окремій бригаді безпілотних систем «Птахи Мадяра». Брав участь у боях за Куп’янськ, Торське, Кліщіївку та Очеретине. У жовтні 2023 року був нагороджений нагрудним знаком «Золотий хрест».
«Він загинув щасливий, так, як хотів, і він закрив собою двох хлопців, вони вижили і не в критичному стані, з ними все добре, наскільки це можливо… Василь був дуже цілеспрямованою, скромною, тихою людиною з неймовірним почуттям гумору. І він був націлений винятково на знищення ворога», – сказала на прощанні мама Василя, письменниця Світлана Поваляєва.
Василя поховали на Байковому кладовищі в Києві. У нього залишилися батьки та кохана. Його молодший брат, громадський активіст Роман Ратушний, загинув у 2022 році під Ізюмом під час бойового завдання.
Пам’ять про братів Ратушних вшановують у культурних та меморіальних проєктах. На платформі Меморіал створили комікс, присвячений Роману та Василю Ратушним. Їхній пам’яті також присвячений фестиваль «Протасів Яр» фестиваль пам’яті Романа і Василя Ратушних. Захід започаткувала у 2023 році громадська організація «Захистимо Протасів Яр» на честь Романа Ратушного, адже саме він був активістом, який очолив боротьбу проти незаконної забудови Протасового Яру в Києві.
Разом їхні історії – це історії любові до свого міста та країни та відповідальності за них.
Василь народився 13 березня 1996 року в Києві, був старшим сином у сім’ї письменниці і громадської діячки Світлани Поваляєвої та журналіста Тараса Ратушного. Був активним учасником Революції Гідності. У зимку 2015 році, щойно досягнувши повноліття – доєднався до добровольчого формування «Айдар», брав участь у боях в період Антитерористичної операції на Сході України.
Після демобілізації у 2019 році повернувся до цивільного життя. Працював на будівництві, зводив власний дім біля Десни, де жив із коханою Поліною. Грав на альт-саксофоні та фортепіано, майстрував меблі, виготовляв ножі у скандинавському стилі. Сам збудував доменну піч, щоб виплавляти метал, згодом захопився дронами. На руці мав татуювання – листок каштана і напис «КИЇВ», тому й позивний мав «Каштан».
З початком повномасштабного вторгнення Василь спершу допоміг організувати місцеву самооборону. Після звільнення Київщини Василь у складі 93-ї бригади, до якої згодом приєднався Роман, брав участь у бойових діях на Харківщині, далі під Бахмутом. З часом став пілотом БпЛА у 414-й окремій бригаді безпілотних систем «Птахи Мадяра». Брав участь у боях за Куп’янськ, Торське, Кліщіївку та Очеретине. У жовтні 2023 року був нагороджений нагрудним знаком «Золотий хрест».
«Він загинув щасливий, так, як хотів, і він закрив собою двох хлопців, вони вижили і не в критичному стані, з ними все добре, наскільки це можливо… Василь був дуже цілеспрямованою, скромною, тихою людиною з неймовірним почуттям гумору. І він був націлений винятково на знищення ворога», – сказала на прощанні мама Василя, письменниця Світлана Поваляєва.
Василя поховали на Байковому кладовищі в Києві. У нього залишилися батьки та кохана. Його молодший брат, громадський активіст Роман Ратушний, загинув у 2022 році під Ізюмом під час бойового завдання.
Пам’ять про братів Ратушних вшановують у культурних та меморіальних проєктах. На платформі Меморіал створили комікс, присвячений Роману та Василю Ратушним. Їхній пам’яті також присвячений фестиваль «Протасів Яр» фестиваль пам’яті Романа і Василя Ратушних. Захід започаткувала у 2023 році громадська організація «Захистимо Протасів Яр» на честь Романа Ратушного, адже саме він був активістом, який очолив боротьбу проти незаконної забудови Протасового Яру в Києві.
Разом їхні історії – це історії любові до свого міста та країни та відповідальності за них.
💔22
65 РОКІВ КУРЕНІВСЬКІЙ ТРАГЕДІЇ!
Цієї п’ятниці минає 65 років з дня страшної техногенної аварії у Києві, яка за різними оцінками забрала сотні життя киян - Куренівської трагедії.
13 березня, близько 8:30 ранку, 1961 року з Бабиного Яру на Куренівку обрушився потік пульпи з води, піску та глини. Хвиля була заввишки 5 та завдовжки 20 метрів і зносила на своєму шляху усе: будівлі, дерева, транспорт, людей…
Вшанувати пам’ять жертв Куренівської трагедії зібрались біля пам’ятного хреста у підніжжя Кирилівської церкви співробітники УІНП на чолі з Головою Інституту Олександром Алфьоровим.
«Підриви Каховської та Запорізької дамб, Чорнобиль та Куренівка - російяни завжди намагаються знищити нас. Так склалось, що техногенні аварії також стали їх зброєю проти вільних людей. Вічна пам’ять усім загиблим в техногенних катастрофах!», - наголосив Голова Інституту.
Зазначимо, що Куренівська трагедія сталась через неякісний проєкт з Москви, щодо заповнення урочища Бабин Яр відходами Петрівських цегельних заводів. Таким чином, совєцьке керівництво хотіло позбутися пам’яті про місце масових страт та створити в урочищі парк культури та відпочинку. Скільки людей загинуло в Куренівській трагедії достеменно невідомо: офіційна совєцька статистика говорить про 145 загиблих, на початку 2000-х краєзнавцями називались цифри в 1500. Нині дослідники сходяться на 350-550 жертвах трагедії.
Цієї п’ятниці минає 65 років з дня страшної техногенної аварії у Києві, яка за різними оцінками забрала сотні життя киян - Куренівської трагедії.
13 березня, близько 8:30 ранку, 1961 року з Бабиного Яру на Куренівку обрушився потік пульпи з води, піску та глини. Хвиля була заввишки 5 та завдовжки 20 метрів і зносила на своєму шляху усе: будівлі, дерева, транспорт, людей…
Вшанувати пам’ять жертв Куренівської трагедії зібрались біля пам’ятного хреста у підніжжя Кирилівської церкви співробітники УІНП на чолі з Головою Інституту Олександром Алфьоровим.
«Підриви Каховської та Запорізької дамб, Чорнобиль та Куренівка - російяни завжди намагаються знищити нас. Так склалось, що техногенні аварії також стали їх зброєю проти вільних людей. Вічна пам’ять усім загиблим в техногенних катастрофах!», - наголосив Голова Інституту.
Зазначимо, що Куренівська трагедія сталась через неякісний проєкт з Москви, щодо заповнення урочища Бабин Яр відходами Петрівських цегельних заводів. Таким чином, совєцьке керівництво хотіло позбутися пам’яті про місце масових страт та створити в урочищі парк культури та відпочинку. Скільки людей загинуло в Куренівській трагедії достеменно невідомо: офіційна совєцька статистика говорить про 145 загиблих, на початку 2000-х краєзнавцями називались цифри в 1500. Нині дослідники сходяться на 350-550 жертвах трагедії.
❤9😢5👍1💔1
13 березня 1961 року сталася одна з наймасштабніших техногенних катастроф у Києві – Куренівська трагедія.
Потужний потік пульпи – суміші води та відходів з Петрівських цегляних заводів – прорвав дамбу і з Бабиного Яру затопив Куренівку. Жертвами тоді стали, за різними оцінками, від 145 до 1500 киян.
Чому сталася ця трагедія та як вона пов’язана з національною пам’яттю, розповідаємо у нашому матеріалі.
Потужний потік пульпи – суміші води та відходів з Петрівських цегляних заводів – прорвав дамбу і з Бабиного Яру затопив Куренівку. Жертвами тоді стали, за різними оцінками, від 145 до 1500 киян.
Чому сталася ця трагедія та як вона пов’язана з національною пам’яттю, розповідаємо у нашому матеріалі.
😢16💔1
Пам'яті спецпризначенця Дениса Струннікова (позивний «Діо»)
Це історія про людину-світло, яка ніколи не стояла на місці — від циркової арени до лав елітного спецпідрозділу
Денис Струнніков на псевдо «Діо» виріс у цирковому середовищі його мама працювала там, тому дитинство хлопця минало за лаштунками арени та в постійних гастролях. Він займався акробатикою й гімнастикою, рано почав виступати в цирку та гастролював у різних країнах Європи й Азії.
Згодом закінчив естрадно-циркове училище, працював артистом і реабілітологом. У Тернополі Денис зустрів свою майбутню дружину Наталію, місто стало для нього домом.У вересні 2024 року Денис добровільно долучився до спецпідрозділу ГУР МО «Артан».
Побратими згадують його як людину з почуттям гумору, відповідального бійця і надійного товариша. 22 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу Новомихайлівки на Донеччині група потрапила під мінометний обстріл.
Тяжко поранений Денис ще 12 годин боровся за життя, але врятувати його не вдалося. Посмертно він став почесним громадянином Тернополя та був відзначений нагородами.
Вічна пам’ять Герою!
Фото надані автором Юрій Торопчинов
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Це історія про людину-світло, яка ніколи не стояла на місці — від циркової арени до лав елітного спецпідрозділу
Денис Струнніков на псевдо «Діо» виріс у цирковому середовищі його мама працювала там, тому дитинство хлопця минало за лаштунками арени та в постійних гастролях. Він займався акробатикою й гімнастикою, рано почав виступати в цирку та гастролював у різних країнах Європи й Азії.
Згодом закінчив естрадно-циркове училище, працював артистом і реабілітологом. У Тернополі Денис зустрів свою майбутню дружину Наталію, місто стало для нього домом.У вересні 2024 року Денис добровільно долучився до спецпідрозділу ГУР МО «Артан».
Побратими згадують його як людину з почуттям гумору, відповідального бійця і надійного товариша. 22 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу Новомихайлівки на Донеччині група потрапила під мінометний обстріл.
Тяжко поранений Денис ще 12 годин боровся за життя, але врятувати його не вдалося. Посмертно він став почесним громадянином Тернополя та був відзначений нагородами.
Вічна пам’ять Герою!
Фото надані автором Юрій Торопчинов
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔17
Феномен добровольчого руху знайшов широке відображення в українському документальному кіно. Пропонуємо добірку з яскравих та важливих українських документальних фільмів про добровольців
❤20👍3