Пам’яті журналіста, офіцера Богдана Заяця

Був талановитим патріотичним медійником, з упізнаваним стилем та голосом.

Богдан народився 5 травня 1994 року в Чернігові. З дитинства мріяв займатись журналістикою. В школі відвідував гурток журналістики, а згодом отримав омріяний фах в Національному авіаційному університеті.

Після навчання у виші, повернувся до Чернігова, де працював на місцевому телеканалі «Новий Чернігів». Знімав сюжети для новин, вмів змонтувати відеоматеріал. Згодом став заступником завідувача редакції телевізійних новин. 

У 2023 чоловік долучився до Сил оборони. Проходив офіцерський вишкіл в Одесі. Після цього служив інструктором на полігоні 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади. Згодом служив у складі 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади. Воював під Селидовим та Кураховим. 

Загинув 30 січня 2025 року внаслідок удару по штабу в селі Комар на Донеччині. ише 18 липня воїна змогли поховати на кладовищі Яцево в Чернігові. У 30-літнього Богдана залишилися батьки та брат. 

Світла пам’ять та вічна слава Герою!  

Фото з сімейного архіву

За матеріалами: проєкт Recвієм, Суспільне Чернігів, «Новий Чернігів», Національна спілка журналістів України

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Україна у Другій світовій війні – Пам’ятаємо. Вшановуємо. Осмислюємо.

Друга світова війна — один із найбільших збройних конфліктів в історії людства. Бойові дії охопили Європу, Східну Азію, Африку та Близький Схід, Атлантичний і Тихий океани.

Українці зробили вагомий внесок у перемогу над нацизмом. Вони проявили героїзм, мужність і самопожертву на різних фронтах та у складі армій Антигітлерівської коаліції. Мільйони українців воювали в регулярних арміях, сотні тисяч — у підпільних і повстанських рухах. Українські підприємства працювали на потреби оборони, а українська земля стала одним із головних театрів воєнних дій і місцем масштабних битв.

Сьогодні російська влада намагається привласнити «виняткову роль» у перемозі над нацизмом і використовує цей наратив як виправдання своїх злочинів — проти військовополонених і цивільних в Україні. Насправді росіяни є спадкоємцями тоталітарної системи і використовують історію як інструмент у сучасній війні.

Українці, як і понад 80 років тому, продовжують боротьбу з тоталітаризмом. Це не лише боротьба за власну свободу і незалежність, а й за демократичні цінності, мир і безпеку в Європі.

Саме тому важливо не лише пам’ятати історію, а й робити з неї висновки. Розуміння причин і наслідків минулих трагедій допомагає не допустити їхнього повторення і формує відповідальність за майбутнє.

Про роль України під час Другої світової війни розповідаємо детальніше в каруселі.

Пам’яті одного із засновників батальйону «Миротворець» Андрія Бахтова (позивний «Тихий»)

Сьогодні, 9 травня, йому мав би виповнитися 51 рік.

Андрій народився 9 травня 1975 року в селі Тимирязівка Костанайської області в Казахстані. Дитинство минуло в Красноярському краї, а юність - на Хмельниччині.

Вищу освіту отримав у Кам'янці-Подільському. Мав фах тренера та практичного психолога. За останнім фахом служив у спецпідрозділі МВС "Беркут". Брав участь в миротворчій місії в колишній Югославії.

У 2010 році пішов на пенсію, тому що не хотів працювати під керівництвом уряду Януковича. Займався тренерством та бізнесом.

Брав участь в Революції гідності, а згодом долучився до створення батальйону "Миротворець", який зібрав ветеранів з досвідом миротворчих місій. Визволяв Слов’янськ, Попасну, Торецьк, Майорське, Нью-Йорк (кол. Новгородське). У серпні 2014 року з батальйоном опинився в Іловайську, кілька днів пішки добирався до своїх після розстрілу росіянами колони в «зеленому коридорі». 

Після служби у "Миротворці", очолив кафедру військової підготовки в Національній академії внутрішніх справ.

З початком повномасштабного вторгнення долучився до ДФТГ, що обороняло столичну Оболонь. Згодом пішов служити в батальйон Свобода у складі бригади НГУ "Рубіж". Попри звання підполковника поліції, служив в батальйоні молодшим сержантом. Брав участь в боях на Луганщині та Донеччині.

Останній бій Андрій Бахтов прийняв на околиці Горлівки, в селищі Зайцева, коли викрив ворожу ДРГ та зав'язав з нею бій.

Поховали Андрія Бахтова в Хмельницькому на Алеї Слави. У нього залишилася мати, дружина та троє синів.

Іменем Андрія Бахтова названа Новосільська гімназія Ярмолинецької селищної ради Хмельницької області, де він починав свій педагогічний шлях. У 2022 році йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Хмельницького».

Наталка Позняк-Хоменко

Фото з сімейного архіву

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.

НА ХРЕЩАТИКУ – ПАРАД ПЕРЕМОГИ НАД БІЛЬШОВИКАМИ

9 травня 1920 року у Києві відбувся спільний парад Армії Української Народної Республіки та Війська Польського. Українські й польські частини урочисто пройшли центральною вулицею столиці – Хрещатиком. Це був парад перемоги над більшовиками – символ короткого, але важливого моменту, коли над Києвом знову замайоріли українські прапори.

Навесні 1920 року УНР перебувала у надзвичайно складному становищі. Після тривалих боїв український уряд на чолі із Симоном Петлюрою шукав союзників для продовження боротьби проти більшовицької Росії. У квітні було укладено Варшавську угоду між УНР і Польщею, що передбачала спільні військові дії проти більшовиків. Уже наприкінці квітня союзні війська розпочали наступ на Київ.

7 травня 1920 року до міста увійшли польська 7-ма кавалерійська бригада та 1-ша піхотна дивізія Легіонів. Наступного дня прибула 6-та Січова стрілецька дивізія Армії УНР на чолі з полковником Марком Безручком. Більшовицькі війська залишили Київ без затяжних вуличних боїв.

9 травня Хрещатиком пройшов урочистий парад на честь визволення столиці України. Урочистостям не завадила навіть гарматна канонада з боку Дарниці, де тривали бої за плацдарм на лівому березі Дніпра. Сучасники згадували, що такого військового шику Київ не бачив уже давно. Військові частини крокували ідеальними шеренгами – у блискучих шоломах, зі справною зброєю та під звуки оркестрів.

Парад відкривала 1-ша піхотна дивізія Легіонів. Далі йшли частини групи полковника Юзефа Рибака та 15-та Познанська піхотна дивізія. Завершувала ходу 6-та Січова стрілецька дивізія Армії УНР. За нею рухалися повстанські загони на селянських підводах із самодіяльними оркестрами. У параді також брали участь артилерія та кіннота.

Ані Симон Петлюра, ані Юзеф Пілсудський не були присутні на урочистостях. Парад приймали командувач польської 3-ї армії Едвард Ридз-Сміглий та командир 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР полковник Марко Безручко. Серед гостей були також представники іноземних місій – французький полковник Шарль-Густав Антон і військовий аташе Японії майор Ямавакі.

На вулицях зібралися тисячі киян. Хрещатик прикрасили прапорами, а мешканці зустрічали військових оплесками та квітами. Для багатьох це стало символом надії на відновлення української державності після років революцій, воєн і постійної зміни влади.

Втім, утримати Київ союзникам не вдалося. Уже невдовзі більшовицькі війська перейшли у контрнаступ, і українсько-польські сили були змушені відступити. Проте парад на Хрещатику залишився важливим свідченням боротьби Армії УНР за незалежність України та одним із символів українсько-польського військового союзу проти більшовицької агресії.