Пам’яті одного із засновників батальйону «Миротворець» Андрія Бахтова (позивний «Тихий»)
Сьогодні, 9 травня, йому мав би виповнитися 51 рік.
Андрій народився 9 травня 1975 року в селі Тимирязівка Костанайської області в Казахстані. Дитинство минуло в Красноярському краї, а юність - на Хмельниччині.
Вищу освіту отримав у Кам'янці-Подільському. Мав фах тренера та практичного психолога. За останнім фахом служив у спецпідрозділі МВС "Беркут". Брав участь в миротворчій місії в колишній Югославії.
У 2010 році пішов на пенсію, тому що не хотів працювати під керівництвом уряду Януковича. Займався тренерством та бізнесом.
Брав участь в Революції гідності, а згодом долучився до створення батальйону "Миротворець", який зібрав ветеранів з досвідом миротворчих місій. Визволяв Слов’янськ, Попасну, Торецьк, Майорське, Нью-Йорк (кол. Новгородське). У серпні 2014 року з батальйоном опинився в Іловайську, кілька днів пішки добирався до своїх після розстрілу росіянами колони в «зеленому коридорі».
Після служби у "Миротворці", очолив кафедру військової підготовки в Національній академії внутрішніх справ.
З початком повномасштабного вторгнення долучився до ДФТГ, що обороняло столичну Оболонь. Згодом пішов служити в батальйон Свобода у складі бригади НГУ "Рубіж". Попри звання підполковника поліції, служив в батальйоні молодшим сержантом. Брав участь в боях на Луганщині та Донеччині.
Останній бій Андрій Бахтов прийняв на околиці Горлівки, в селищі Зайцева, коли викрив ворожу ДРГ та зав'язав з нею бій.
Поховали Андрія Бахтова в Хмельницькому на Алеї Слави. У нього залишилася мати, дружина та троє синів.
Іменем Андрія Бахтова названа Новосільська гімназія Ярмолинецької селищної ради Хмельницької області, де він починав свій педагогічний шлях. У 2022 році йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Хмельницького».
Наталка Позняк-Хоменко
Фото з сімейного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Сьогодні, 9 травня, йому мав би виповнитися 51 рік.
Андрій народився 9 травня 1975 року в селі Тимирязівка Костанайської області в Казахстані. Дитинство минуло в Красноярському краї, а юність - на Хмельниччині.
Вищу освіту отримав у Кам'янці-Подільському. Мав фах тренера та практичного психолога. За останнім фахом служив у спецпідрозділі МВС "Беркут". Брав участь в миротворчій місії в колишній Югославії.
У 2010 році пішов на пенсію, тому що не хотів працювати під керівництвом уряду Януковича. Займався тренерством та бізнесом.
Брав участь в Революції гідності, а згодом долучився до створення батальйону "Миротворець", який зібрав ветеранів з досвідом миротворчих місій. Визволяв Слов’янськ, Попасну, Торецьк, Майорське, Нью-Йорк (кол. Новгородське). У серпні 2014 року з батальйоном опинився в Іловайську, кілька днів пішки добирався до своїх після розстрілу росіянами колони в «зеленому коридорі».
Після служби у "Миротворці", очолив кафедру військової підготовки в Національній академії внутрішніх справ.
З початком повномасштабного вторгнення долучився до ДФТГ, що обороняло столичну Оболонь. Згодом пішов служити в батальйон Свобода у складі бригади НГУ "Рубіж". Попри звання підполковника поліції, служив в батальйоні молодшим сержантом. Брав участь в боях на Луганщині та Донеччині.
Останній бій Андрій Бахтов прийняв на околиці Горлівки, в селищі Зайцева, коли викрив ворожу ДРГ та зав'язав з нею бій.
Поховали Андрія Бахтова в Хмельницькому на Алеї Слави. У нього залишилася мати, дружина та троє синів.
Іменем Андрія Бахтова названа Новосільська гімназія Ярмолинецької селищної ради Хмельницької області, де він починав свій педагогічний шлях. У 2022 році йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Хмельницького».
Наталка Позняк-Хоменко
Фото з сімейного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
💔13😢5❤1
НА ХРЕЩАТИКУ – ПАРАД ПЕРЕМОГИ НАД БІЛЬШОВИКАМИ
9 травня 1920 року у Києві відбувся спільний парад Армії Української Народної Республіки та Війська Польського. Українські й польські частини урочисто пройшли центральною вулицею столиці – Хрещатиком. Це був парад перемоги над більшовиками – символ короткого, але важливого моменту, коли над Києвом знову замайоріли українські прапори.
Навесні 1920 року УНР перебувала у надзвичайно складному становищі. Після тривалих боїв український уряд на чолі із Симоном Петлюрою шукав союзників для продовження боротьби проти більшовицької Росії. У квітні було укладено Варшавську угоду між УНР і Польщею, що передбачала спільні військові дії проти більшовиків. Уже наприкінці квітня союзні війська розпочали наступ на Київ.
7 травня 1920 року до міста увійшли польська 7-ма кавалерійська бригада та 1-ша піхотна дивізія Легіонів. Наступного дня прибула 6-та Січова стрілецька дивізія Армії УНР на чолі з полковником Марком Безручком. Більшовицькі війська залишили Київ без затяжних вуличних боїв.
9 травня Хрещатиком пройшов урочистий парад на честь визволення столиці України. Урочистостям не завадила навіть гарматна канонада з боку Дарниці, де тривали бої за плацдарм на лівому березі Дніпра. Сучасники згадували, що такого військового шику Київ не бачив уже давно. Військові частини крокували ідеальними шеренгами – у блискучих шоломах, зі справною зброєю та під звуки оркестрів.
Парад відкривала 1-ша піхотна дивізія Легіонів. Далі йшли частини групи полковника Юзефа Рибака та 15-та Познанська піхотна дивізія. Завершувала ходу 6-та Січова стрілецька дивізія Армії УНР. За нею рухалися повстанські загони на селянських підводах із самодіяльними оркестрами. У параді також брали участь артилерія та кіннота.
Ані Симон Петлюра, ані Юзеф Пілсудський не були присутні на урочистостях. Парад приймали командувач польської 3-ї армії Едвард Ридз-Сміглий та командир 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР полковник Марко Безручко. Серед гостей були також представники іноземних місій – французький полковник Шарль-Густав Антон і військовий аташе Японії майор Ямавакі.
На вулицях зібралися тисячі киян. Хрещатик прикрасили прапорами, а мешканці зустрічали військових оплесками та квітами. Для багатьох це стало символом надії на відновлення української державності після років революцій, воєн і постійної зміни влади.
Втім, утримати Київ союзникам не вдалося. Уже невдовзі більшовицькі війська перейшли у контрнаступ, і українсько-польські сили були змушені відступити. Проте парад на Хрещатику залишився важливим свідченням боротьби Армії УНР за незалежність України та одним із символів українсько-польського військового союзу проти більшовицької агресії.
9 травня 1920 року у Києві відбувся спільний парад Армії Української Народної Республіки та Війська Польського. Українські й польські частини урочисто пройшли центральною вулицею столиці – Хрещатиком. Це був парад перемоги над більшовиками – символ короткого, але важливого моменту, коли над Києвом знову замайоріли українські прапори.
Навесні 1920 року УНР перебувала у надзвичайно складному становищі. Після тривалих боїв український уряд на чолі із Симоном Петлюрою шукав союзників для продовження боротьби проти більшовицької Росії. У квітні було укладено Варшавську угоду між УНР і Польщею, що передбачала спільні військові дії проти більшовиків. Уже наприкінці квітня союзні війська розпочали наступ на Київ.
7 травня 1920 року до міста увійшли польська 7-ма кавалерійська бригада та 1-ша піхотна дивізія Легіонів. Наступного дня прибула 6-та Січова стрілецька дивізія Армії УНР на чолі з полковником Марком Безручком. Більшовицькі війська залишили Київ без затяжних вуличних боїв.
9 травня Хрещатиком пройшов урочистий парад на честь визволення столиці України. Урочистостям не завадила навіть гарматна канонада з боку Дарниці, де тривали бої за плацдарм на лівому березі Дніпра. Сучасники згадували, що такого військового шику Київ не бачив уже давно. Військові частини крокували ідеальними шеренгами – у блискучих шоломах, зі справною зброєю та під звуки оркестрів.
Парад відкривала 1-ша піхотна дивізія Легіонів. Далі йшли частини групи полковника Юзефа Рибака та 15-та Познанська піхотна дивізія. Завершувала ходу 6-та Січова стрілецька дивізія Армії УНР. За нею рухалися повстанські загони на селянських підводах із самодіяльними оркестрами. У параді також брали участь артилерія та кіннота.
Ані Симон Петлюра, ані Юзеф Пілсудський не були присутні на урочистостях. Парад приймали командувач польської 3-ї армії Едвард Ридз-Сміглий та командир 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР полковник Марко Безручко. Серед гостей були також представники іноземних місій – французький полковник Шарль-Густав Антон і військовий аташе Японії майор Ямавакі.
На вулицях зібралися тисячі киян. Хрещатик прикрасили прапорами, а мешканці зустрічали військових оплесками та квітами. Для багатьох це стало символом надії на відновлення української державності після років революцій, воєн і постійної зміни влади.
Втім, утримати Київ союзникам не вдалося. Уже невдовзі більшовицькі війська перейшли у контрнаступ, і українсько-польські сили були змушені відступити. Проте парад на Хрещатику залишився важливим свідченням боротьби Армії УНР за незалежність України та одним із символів українсько-польського військового союзу проти більшовицької агресії.
❤15👍6👎1😢1
9 травня минає 90 років від дня народження видатного українського режисера, одного зі стовпів «українського поетичного кіно» Юрія Герасимовича Іллєнка. У радянський час Юрій Іллєнко був одним із найбільш заборонених українських режисерів. Більшість його фільмів «клали на полицю», а знімання стрічки «Мріяти і жити» з Іваном Миколайчуком зривали на різних етапах 42 рази. Більше про життя, а також ключові фільми Юрія Іллєнка розповідаємо у нашій каруселі.
❤14👍2