Сьогодні, 23 травня, ми відзначаємо День Героїв
Ідея пам’ятної дати зародилася в національно-визвольному русі під час Другої світової війни. Потім День Героїв продовжили відзначати в українській діаспорі. З відновленням Україною незалежності в 1991 році пам’ятна дата почала повертатися. А з нападом Росії на Україну у 2014 році пам’ятний день стали відзначати масштабніше, поряд з історичними постатями борців за незалежність у XX столітті вшановують сучасних героїв, які на полі бою захищають Україну від російської агресії.
Ми як держава і суспільство віддаємо щиру шану героям, які поклали своє життя за волю і соборність України у сучасній російсько-українській війні, і докладаємо зусиль, щоб пам’ять про них була живою.
Ми згадуємо всіх поіменно, розповідаємо історії їхнього життя, називаємо на їхню честь вулиці та встановлюємо пам’ятні знаки. Тому що усвідомлюємо, що завдячуємо їм можливістю продовжувати жити у своїй державі.
Імена та історії людей, які героїчно стали на захист країни від повномасштабного російського вторгнення, ми ще дізнаємося і фіксуємо в ході цієї кровопролитної війни. Момент гідного всеохопного пошанування ще попереду, після остаточної перемоги над російським агресором.
Проте станом на 23 травня за період з 24 лютого 2022 року сотні військових відзначені державними нагородами за відсіч агресорові. Щонайменше 147 станом на 22 травня були нагороджені найвищою державною нагородою «Герой України», з них – 75 посмертно.
Вічна шана і вічна вдячність усім українським героям!🇺🇦
Окремі історії військових, які стали на захист України після широкомасштабного вторгнення РФ, розповідаємо сьогодні упродовж дня. #ДеньГероїв
Ідея пам’ятної дати зародилася в національно-визвольному русі під час Другої світової війни. Потім День Героїв продовжили відзначати в українській діаспорі. З відновленням Україною незалежності в 1991 році пам’ятна дата почала повертатися. А з нападом Росії на Україну у 2014 році пам’ятний день стали відзначати масштабніше, поряд з історичними постатями борців за незалежність у XX столітті вшановують сучасних героїв, які на полі бою захищають Україну від російської агресії.
Ми як держава і суспільство віддаємо щиру шану героям, які поклали своє життя за волю і соборність України у сучасній російсько-українській війні, і докладаємо зусиль, щоб пам’ять про них була живою.
Ми згадуємо всіх поіменно, розповідаємо історії їхнього життя, називаємо на їхню честь вулиці та встановлюємо пам’ятні знаки. Тому що усвідомлюємо, що завдячуємо їм можливістю продовжувати жити у своїй державі.
Імена та історії людей, які героїчно стали на захист країни від повномасштабного російського вторгнення, ми ще дізнаємося і фіксуємо в ході цієї кровопролитної війни. Момент гідного всеохопного пошанування ще попереду, після остаточної перемоги над російським агресором.
Проте станом на 23 травня за період з 24 лютого 2022 року сотні військових відзначені державними нагородами за відсіч агресорові. Щонайменше 147 станом на 22 травня були нагороджені найвищою державною нагородою «Герой України», з них – 75 посмертно.
Вічна шана і вічна вдячність усім українським героям!🇺🇦
Окремі історії військових, які стали на захист України після широкомасштабного вторгнення РФ, розповідаємо сьогодні упродовж дня. #ДеньГероїв
👍9
22-річний лейтенант Владислав Українець ціною власного життя прикрив відхід побратимів під час наступу ворога на Антонівському мосту в Херсонській області. Це сталося в перший день повномасштабного російського вторгнення в Україну – 24 лютого 2022 року.
Владислав закінчив Кам'янець-Подільський ліцей із посиленою військово-фізичною підготовкою та Національну академію Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. З 2020 року був командиром взводу 59 окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка Сухопутних військ ЗСУ. Брав участь у бойових діях у складі Операції об’єднаних сил.
У воїна залишилася вагітна дружина. В останній їхній розмові вони якраз вибирали ім’я для первістка, якого Владислав так і не встиг дочекатися…
2 березня 2022 за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Владиславові Українцю присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
#ДеньГероїв
Владислав закінчив Кам'янець-Подільський ліцей із посиленою військово-фізичною підготовкою та Національну академію Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. З 2020 року був командиром взводу 59 окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка Сухопутних військ ЗСУ. Брав участь у бойових діях у складі Операції об’єднаних сил.
У воїна залишилася вагітна дружина. В останній їхній розмові вони якраз вибирали ім’я для первістка, якого Владислав так і не встиг дочекатися…
2 березня 2022 за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Владиславові Українцю присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
#ДеньГероїв
😢3
25 лютого на Київщині 33-річний танкіст з Волині Олександр Лук’янович разом з екіпажем знищив до тридцяти одиниць ворожої техніки.
Бій тривав понад дві години. Ворожі сили переважали, та до такого опору, схоже, вони готовими не були. Коли ворог вже відступав під натиском наших військ, налетіла ворожа авіація. Від прямого влучання в танк Олександр загинув…
Олександр Лук'янович народився 20 лютого 1989 року в с. Поступель Ратнівського району на Волині. Роками працював електриком на залізниці, але 2021 року вирішив іти у військо і став солдатом-танкістом 14-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України. Був одружений, виховував двох дітей.
2 березня 2022 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Олександрові присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
#ДеньГероїв
Бій тривав понад дві години. Ворожі сили переважали, та до такого опору, схоже, вони готовими не були. Коли ворог вже відступав під натиском наших військ, налетіла ворожа авіація. Від прямого влучання в танк Олександр загинув…
Олександр Лук'янович народився 20 лютого 1989 року в с. Поступель Ратнівського району на Волині. Роками працював електриком на залізниці, але 2021 року вирішив іти у військо і став солдатом-танкістом 14-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України. Був одружений, виховував двох дітей.
2 березня 2022 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Олександрові присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
#ДеньГероїв
😢11
Десятки одиниць знищеної ворожої техніки, взяті в полон вороги, відбиті атаки та врятовані життя побратимів – так проявили себе 32-річний полковник Віталій Кучерявий та очолюваний ним прикордонний підрозділ.
Віталій народився 7 серпня 1989 року в с. Водяне на Черкащині. Закінчив Національну академію Державної прикордонної служби України ім. Хмельницького.
Віталій був начальником відділу КПВВ «Щастя» Луганського прикордонного загону. У ході повномасштабного вторгнення загін під його командуванням вступив у бій 24 лютого 2022 року. Тривалий час підрозділ успішно відбивав атаки ворога. 13 березня близько 6-ї ранку Віталій Кучерявий загинув під час бою від артилерійського снаряда.
10 березня, за три дні до загибелі, був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. А вже 17 квітня за героїчні вчинки, відвагу і самовідданість, виявлені під час виконання завдань з охорони та оборони державного кордону, Віталію Кучерявому посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
#ДеньГероїв
Віталій народився 7 серпня 1989 року в с. Водяне на Черкащині. Закінчив Національну академію Державної прикордонної служби України ім. Хмельницького.
Віталій був начальником відділу КПВВ «Щастя» Луганського прикордонного загону. У ході повномасштабного вторгнення загін під його командуванням вступив у бій 24 лютого 2022 року. Тривалий час підрозділ успішно відбивав атаки ворога. 13 березня близько 6-ї ранку Віталій Кучерявий загинув під час бою від артилерійського снаряда.
10 березня, за три дні до загибелі, був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. А вже 17 квітня за героїчні вчинки, відвагу і самовідданість, виявлені під час виконання завдань з охорони та оборони державного кордону, Віталію Кучерявому посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
#ДеньГероїв
❤9😢2🎉2
Денису Прокопенко – 30. Він підполковник, командир полку спеціального призначення «Азов», що разом із морпіхами та нацгвардійцями героїчно тримав оборону Маріуполя й заводу «Азовсталь».
Денис у «Азові» з 2014 року, воював проти російського ворога на Донеччині й Луганщині. За три роки він пройшов шлях від взводного у званні молодшого лейтенанта аж до командира полку, яким став у 2017 році.
Очільник «Азова» відомий також як активний вболівальник «Динамо» – саме з активних часів у фанатському русі він має свій позивний «Редіс». До всього Денис вільно володіє німецькою та англійською мовами.
💬«Я можу сказати, що ми зробили все можливе та неможливе, щоб відтягнути на себе переважаючі сили противника. Ми абсолютно свідомо пішли в цей котел. Розуміючи, що, згідно з планом оборони, потрібно буде вести кругову оборону в місті, і воно, власне, так і сталося. Вважаю, що ми зробили вагомий внесок для перелому ситуації в цілому в Україні та відтягнули на себе велике угрупування сил противника, щоб послабити тиск на інших напрямках. Це дало змогу отримати Україні озброєння від західних партнерів, перегрупуватися й діяти більш ефективно», — розповідав Денис в інтерв’ю «Українській правді».
Між іншим, Денис Прокопенко — потомок етнічного карела, який чудом уцілів у Зимовій війні 1939–1940, тому для нього захист України — справа особиста: «Таке відчуття, що я продовжив ту саму війну, але на іншій ділянці фронту, війну проти окупаційного режиму Кремля. У мого діда була така жахлива ненависть до комунізму, до більшовизму, до Совка… Уявляєш, що таке втратити свою родину? Тобто, всі його брати загинули, рідня…»
19 березня 2022 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Дениса Прокопенка удостоєно звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка».
Зараз Денис Прокопенко та інші оборонці Маріуполя перебувають у російському полоні – на такий крок військове керівництво пішло заради порятунку життя особового складу.
#ДеньГероїв
Денис у «Азові» з 2014 року, воював проти російського ворога на Донеччині й Луганщині. За три роки він пройшов шлях від взводного у званні молодшого лейтенанта аж до командира полку, яким став у 2017 році.
Очільник «Азова» відомий також як активний вболівальник «Динамо» – саме з активних часів у фанатському русі він має свій позивний «Редіс». До всього Денис вільно володіє німецькою та англійською мовами.
💬«Я можу сказати, що ми зробили все можливе та неможливе, щоб відтягнути на себе переважаючі сили противника. Ми абсолютно свідомо пішли в цей котел. Розуміючи, що, згідно з планом оборони, потрібно буде вести кругову оборону в місті, і воно, власне, так і сталося. Вважаю, що ми зробили вагомий внесок для перелому ситуації в цілому в Україні та відтягнули на себе велике угрупування сил противника, щоб послабити тиск на інших напрямках. Це дало змогу отримати Україні озброєння від західних партнерів, перегрупуватися й діяти більш ефективно», — розповідав Денис в інтерв’ю «Українській правді».
Між іншим, Денис Прокопенко — потомок етнічного карела, який чудом уцілів у Зимовій війні 1939–1940, тому для нього захист України — справа особиста: «Таке відчуття, що я продовжив ту саму війну, але на іншій ділянці фронту, війну проти окупаційного режиму Кремля. У мого діда була така жахлива ненависть до комунізму, до більшовизму, до Совка… Уявляєш, що таке втратити свою родину? Тобто, всі його брати загинули, рідня…»
19 березня 2022 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Дениса Прокопенка удостоєно звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка».
Зараз Денис Прокопенко та інші оборонці Маріуполя перебувають у російському полоні – на такий крок військове керівництво пішло заради порятунку життя особового складу.
#ДеньГероїв
❤20👍1
На початку березня – уже під час повномасштабного вторгнення – російські окупанти намагалися захопити Мар’їнку, щоб продовжити наступ на Покровськ і Дніпропетровську область. Але їм на заваді стали українські воїни групи «К2» 54-ї ОМБр під командуванням майора Кирила Вереса. Разом із українською піхотою вони зуміли знищити чимало танків, бронемашин та ворожих солдат.
Командир «К2» Кирило Верес має три вищі освіти. На російсько-українській війні – з 2014-го. Він був контррозвідником СБУ, офіцером 92-ої бригади, а нині його підрозділ воює у складі 54-ї ОМБр імені гетьмана Івана Мазепи.
Одна з найвідоміших операцій Кирила – взяття в полон 2016 року кадрових російських розвідників Олександра Александрова і Євгена Єрофєєва.
Кирило Верес єдиний одночасно є Героєм України, повним лицарем ордену Богдана Хмельницького та Народним Героєм України (недержавна нагорода).
#ДеньГероїв
Командир «К2» Кирило Верес має три вищі освіти. На російсько-українській війні – з 2014-го. Він був контррозвідником СБУ, офіцером 92-ої бригади, а нині його підрозділ воює у складі 54-ї ОМБр імені гетьмана Івана Мазепи.
Одна з найвідоміших операцій Кирила – взяття в полон 2016 року кадрових російських розвідників Олександра Александрова і Євгена Єрофєєва.
Кирило Верес єдиний одночасно є Героєм України, повним лицарем ордену Богдана Хмельницького та Народним Героєм України (недержавна нагорода).
#ДеньГероїв
❤16👍1
#RussiaRuinsCulture
У цьому році ми мали б святкувати 300 років національного філософа Григорія Сковороди, зокрема, у сковородинівських місцях на Харківщині. Там, крім садиби, де в останні роки жив і працював мислитель, був заповідний парк, який майже в незмінному вигляді зберігався три століття. Але цей безцінний культурний спадок не пережив чергову спробу росіян захопити Україну і знищити все українське. І це ще один жахливий злочин РФ проти нашої культурної спадщини, за який Росія обов’язково має відповісти.
▫️Національний літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди розташований у селі Сковородинівка Золочівської селищної об'єднаної територіальної громади, що на Харківщині.
▫️Будинок XVIII століття, де жив і працював свої останні роки видатний український філософ Григорій Сковорода, став музеєм у 1922 році, з ініціативи академіка Дмитра Багалія. Окрім самого будинку, заповідним вважався парк, який залишився майже незмінним з часів перебування там Сковороди, а також ставок та сад.
💬«Напередодні війни там тільки закінчилися реставраційні роботи, ми готували заклад до відзначення трьохсотріччя видатного філософа зі світовим ім'ям. Немає слів, щоб передати наш гнів, немає виправдання діям російських варварів!», – зазначила очільниця Золочівської селищної ради Світлана Данилко-Курченко.
😡Майже всі угіддя музею були знищені внаслідок російського ракетного обстрілу в ніч з 6 на 7 травня. Снаряд влетів в дах будівлі та спричинив пожежу. Вигоріло 280 квадратних метрів музею. За словами співробітників, частину експозиції вдалось врятувати, але сама будівля зазнала непоправних втрат.
#stopRussia #RussiaDestroys
У цьому році ми мали б святкувати 300 років національного філософа Григорія Сковороди, зокрема, у сковородинівських місцях на Харківщині. Там, крім садиби, де в останні роки жив і працював мислитель, був заповідний парк, який майже в незмінному вигляді зберігався три століття. Але цей безцінний культурний спадок не пережив чергову спробу росіян захопити Україну і знищити все українське. І це ще один жахливий злочин РФ проти нашої культурної спадщини, за який Росія обов’язково має відповісти.
▫️Національний літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди розташований у селі Сковородинівка Золочівської селищної об'єднаної територіальної громади, що на Харківщині.
▫️Будинок XVIII століття, де жив і працював свої останні роки видатний український філософ Григорій Сковорода, став музеєм у 1922 році, з ініціативи академіка Дмитра Багалія. Окрім самого будинку, заповідним вважався парк, який залишився майже незмінним з часів перебування там Сковороди, а також ставок та сад.
💬«Напередодні війни там тільки закінчилися реставраційні роботи, ми готували заклад до відзначення трьохсотріччя видатного філософа зі світовим ім'ям. Немає слів, щоб передати наш гнів, немає виправдання діям російських варварів!», – зазначила очільниця Золочівської селищної ради Світлана Данилко-Курченко.
😡Майже всі угіддя музею були знищені внаслідок російського ракетного обстрілу в ніч з 6 на 7 травня. Снаряд влетів в дах будівлі та спричинив пожежу. Вигоріло 280 квадратних метрів музею. За словами співробітників, частину експозиції вдалось врятувати, але сама будівля зазнала непоправних втрат.
#stopRussia #RussiaDestroys
😢23
У запеклих боях минулої доби на Донеччині й Луганщині Сили Оборони України відбили 9 атак російських загарбників.
Знищили:
3 танки,
8 артилерійських систем,
18 одиниць бойової броньованої техніки, спеціальний броньований автомобіль та одну одиницю іншої автомобільної техніки.
Актуальні втрати ворога на 91 добу вторгнення⤴️
Знищили:
3 танки,
8 артилерійських систем,
18 одиниць бойової броньованої техніки, спеціальний броньований автомобіль та одну одиницю іншої автомобільної техніки.
Актуальні втрати ворога на 91 добу вторгнення⤴️
👍11🔥6
https://youtu.be/z-TyJGYbzdk
Анонс: третій круглий стіл у межах серії публічних обговорень на тему дерусифікації і деколонізації, які проводять Український інститут національної пам'яті разом із Міністерством культури та інформаційної політики України.
У фокусі третього круглого столу – межі присутності російських творів, митців і діячів в українському культурному просторі.
⏰Початок вже за годину, 25 травня, о 17:00. Долучайтеся. У чаті трансляції можна поставити запитання учасникам та висловити свої думки.
Мета цих обговорень – почути думки істориків, культурологів, філософів, лідерів громад щодо того, як вчиняти з культурною спадщиною, яка має стосунок до Росії як держави-агресора, і наразі залишається в публічному просторі країни.
Ще одна з цілей – щоб наслідком суспільного запиту на зміни в публічному просторі було також переосмислення історії нашої країни у період, коли вона входила до складу Російської імперії.
Перший круглий стіл відбувся 11 травня і був присвячений топоніміці👉 https://bit.ly/3lhrfGu
Другий круглий стіл – 18 травня і був присвячений монументальному мистецтву👉 https://bit.ly/38ge5GH
Анонс: третій круглий стіл у межах серії публічних обговорень на тему дерусифікації і деколонізації, які проводять Український інститут національної пам'яті разом із Міністерством культури та інформаційної політики України.
У фокусі третього круглого столу – межі присутності російських творів, митців і діячів в українському культурному просторі.
⏰Початок вже за годину, 25 травня, о 17:00. Долучайтеся. У чаті трансляції можна поставити запитання учасникам та висловити свої думки.
Мета цих обговорень – почути думки істориків, культурологів, філософів, лідерів громад щодо того, як вчиняти з культурною спадщиною, яка має стосунок до Росії як держави-агресора, і наразі залишається в публічному просторі країни.
Ще одна з цілей – щоб наслідком суспільного запиту на зміни в публічному просторі було також переосмислення історії нашої країни у період, коли вона входила до складу Російської імперії.
Перший круглий стіл відбувся 11 травня і був присвячений топоніміці👉 https://bit.ly/3lhrfGu
Другий круглий стіл – 18 травня і був присвячений монументальному мистецтву👉 https://bit.ly/38ge5GH
YouTube
Дерусифікація – декомунізація – деколонізація. Частина 3 Загальна присутність у культурі
Третій круглий стіл у межах серії публічних обговорень, які проводять Український інститут національної пам'яті разом із Міністерством культури та інформаційної політики України. Мета – почути думки істориків, культурологів, філософів, лідерів громад щодо…
❤6
На завершення ще одного дня оборони й протистояння злу – трохи доброго гумору від нашого колеги-художника, автора мальопису «Оборона Замостя. Легенда про лопату» Володимира Поліщука. Поки нові комікси у його виконанні ще чекають на появу через війну, Володя відточує своє гостре перо на наших ворогах🎨
❤12👍7😁1
За минулу добу тільки на Донеччині й Луганщині Сили оборони України відбили 7 атак російських окупантів.
Кількість поранених ворогів змушує їх задіювати лікарні в Криму настільки, що окупаційна влада розпорядилась припинити прийом цивільних громадян.
Втрати ворога за добу:
▪️мінус близько 150 окупантів
▪️мінус 8 танків і 13 бронемашин
▪️мінус 3 артилерійські системи та 1 безпілотник
▪️мінус 14 одиниць автотехніки
Кількість поранених ворогів змушує їх задіювати лікарні в Криму настільки, що окупаційна влада розпорядилась припинити прийом цивільних громадян.
Втрати ворога за добу:
▪️мінус близько 150 окупантів
▪️мінус 8 танків і 13 бронемашин
▪️мінус 3 артилерійські системи та 1 безпілотник
▪️мінус 14 одиниць автотехніки
❤20🔥8
За минулу добу наші військові відбили 14 атак ворога на Донецькому й Луганському напрямках. Важкі бої тривають за Сєвєродонецьк та Лисичанськ, проте ЗСУ тримають оборону.
На Херсонщині під час наступу українські військові знищили пункт управління безпілотними розвідниками та командний пункт одного з російських підрозділів💪
Втрати ворога за добу в людях і техніці⤴️
Переможемо🇺🇦
На Херсонщині під час наступу українські військові знищили пункт управління безпілотними розвідниками та командний пункт одного з російських підрозділів💪
Втрати ворога за добу в людях і техніці⤴️
Переможемо🇺🇦
🔥16❤5
Як виник міф про «братні народи» і як його позбутися?
З розмови Антона Дробовича з Ярославом Грицаком, одним з найавторитетніших українських істориків, починаємо серію інтерв’ю, які є продовженням і доповненням проєкту #історичний_спротив.
У цього проєкту єдина мета – допомогти тримати історичний фронт, який завжди був присутній у російсько-українському протистоянні та супроводжував спроби Росії поглинути Україну.
Починаємо з дражливої теми, яка останнім часом особливо активно резонує в інформаційному просторі, – міфу про «братність» українців і росіян.
Нижче – окремі тези з розмови:
04:33 ➢ Коли виник міф про «братні народи»? Спойлер: ви здивуєтеся, наскільки пізно.
🔹Парадоксально, що найбільше до нього спричинилися київські інтелектуали 17 століття. Коли Козацька держава увійшла до складу Московського царства, майбутня імперія була великою, але відсталою і дуже потребувала освіченої еліти. У той час наші православні київські предки вирішили зміцнити цю імперію, тому що вважали її значною мірою своєю через те, що це була православна держава. І вони створили міф про існування так званого слов’янського народу. Вперше про існування «великого слов'янського народу» стверджувалося у «Синопсисі Київському», і цей підручник перевидавався доволі довго, аж до початку 19 століття.
🔹Але в цій концепції київських інтелектуалів ще не було ідеї братства. А міфологія братства виникає аж на початку 19 століття у зв’язку з романтизмом.
🔹Але навіть тоді ще не було ідеї старшого і молодшого братів. Ця ідея з’явилась аж… у пізньому сталінізмі після Другої світової війни, а найбільше закріпилася після «відзначення» 300-ліття Переяславської унії у 1954 році. Власне, лише тоді виникає ця міфологема про російський народ як старшого брата й український як молодшого брата.
07:42 ➢ То як бути зі спадщиною Київської Русі?
🔹Русь не була національною державою. Та й узагалі державою її складно назвати. Це був конгломерат певних держав.
🔹Сучасна Росія тримається за конкретний міф Русі як окремої цивілізації. Вони ототожнюють Русь із Росією і «русскім міром».
Нація – це модерна концепція, і вона є інструментом входження у модерний світ. Росії ж всі спроби модернізації ніколи не вдавалися до кінця. І з цього виникає певний компенсаційний міф «русского міра» – мовляв, що це не невдача, просто ми інші: інша цивілізація, стара цивілізація, відірвана від Європи, якій європейські закони не писані, тому її не можна міряти європейськими мірками. Міф «русского міра» маскує велику російську невдачу, що Росія так і не змогла модернізуватися.
14:18 ➢ У чому проблема з російською нацією?
🔹Нація – це в першу чергу про громадянство, про політичні свободи. Імперія – це про підданство. Якщо говоримо про концепцію сучасної нації, йдеться про розширення прав на всі верстви населення. Якщо це громадянство, воно передбачає хоча б якийсь мінімум демократичних процесів. Цього всього в Росії немає. Це один із найкращих показників того, що Росії так ніколи й не вдалося виділитися з імперського тіла в окрему повноцінну націю.
Продовження у наступному дописі⤵️
З розмови Антона Дробовича з Ярославом Грицаком, одним з найавторитетніших українських істориків, починаємо серію інтерв’ю, які є продовженням і доповненням проєкту #історичний_спротив.
У цього проєкту єдина мета – допомогти тримати історичний фронт, який завжди був присутній у російсько-українському протистоянні та супроводжував спроби Росії поглинути Україну.
Починаємо з дражливої теми, яка останнім часом особливо активно резонує в інформаційному просторі, – міфу про «братність» українців і росіян.
Нижче – окремі тези з розмови:
04:33 ➢ Коли виник міф про «братні народи»? Спойлер: ви здивуєтеся, наскільки пізно.
🔹Парадоксально, що найбільше до нього спричинилися київські інтелектуали 17 століття. Коли Козацька держава увійшла до складу Московського царства, майбутня імперія була великою, але відсталою і дуже потребувала освіченої еліти. У той час наші православні київські предки вирішили зміцнити цю імперію, тому що вважали її значною мірою своєю через те, що це була православна держава. І вони створили міф про існування так званого слов’янського народу. Вперше про існування «великого слов'янського народу» стверджувалося у «Синопсисі Київському», і цей підручник перевидавався доволі довго, аж до початку 19 століття.
🔹Але в цій концепції київських інтелектуалів ще не було ідеї братства. А міфологія братства виникає аж на початку 19 століття у зв’язку з романтизмом.
🔹Але навіть тоді ще не було ідеї старшого і молодшого братів. Ця ідея з’явилась аж… у пізньому сталінізмі після Другої світової війни, а найбільше закріпилася після «відзначення» 300-ліття Переяславської унії у 1954 році. Власне, лише тоді виникає ця міфологема про російський народ як старшого брата й український як молодшого брата.
07:42 ➢ То як бути зі спадщиною Київської Русі?
🔹Русь не була національною державою. Та й узагалі державою її складно назвати. Це був конгломерат певних держав.
🔹Сучасна Росія тримається за конкретний міф Русі як окремої цивілізації. Вони ототожнюють Русь із Росією і «русскім міром».
Нація – це модерна концепція, і вона є інструментом входження у модерний світ. Росії ж всі спроби модернізації ніколи не вдавалися до кінця. І з цього виникає певний компенсаційний міф «русского міра» – мовляв, що це не невдача, просто ми інші: інша цивілізація, стара цивілізація, відірвана від Європи, якій європейські закони не писані, тому її не можна міряти європейськими мірками. Міф «русского міра» маскує велику російську невдачу, що Росія так і не змогла модернізуватися.
14:18 ➢ У чому проблема з російською нацією?
🔹Нація – це в першу чергу про громадянство, про політичні свободи. Імперія – це про підданство. Якщо говоримо про концепцію сучасної нації, йдеться про розширення прав на всі верстви населення. Якщо це громадянство, воно передбачає хоча б якийсь мінімум демократичних процесів. Цього всього в Росії немає. Це один із найкращих показників того, що Росії так ніколи й не вдалося виділитися з імперського тіла в окрему повноцінну націю.
Продовження у наступному дописі⤵️
👍11
https://youtu.be/4RikmQnWE6U
21:41 ➢ Якими можуть бути наші аргументи у відповідь на російські претензії на спадщину Київської Русі?
🔹Русь була в першу чергу європейським утворенням. Якщо Європу вважати великою християнською спільнотою, якщо дивитися на шлюби київських князів, ми бачимо, щонайменше 75% з них були зорієнтовані на Захід, а не на Схід. Навіть після монгольської навали ті частини Русі, які залишилися на Заході – Галицько-Волинське князівство – далі зберігали ці зв’язки.
🔹Що сталося у випадку Росії? Трагедією цього простору було те, що династично ці зв’язки перебрала на себе територія, яка була найбільш віддаленою від Європи і географічно, і культурно, і політично, – Московське царство.
🔹Для мене Україна – це Русь плюс Європа. Натомість Росія – це Русь мінус Європа. Русь була частиною європейського простору, і цей зв’язок у випадку українських земель і певною мірою білоруських практично не переривався.
24:20 ➢ То які головні історичні відмінності між українцями і росіянами?
🔹Ми, на відміну від них, належимо до глибоко європейської демократичної і громадянської традиції. В Україні неможливий Путін, а в Москві неможливий Майдан. Українська історія пишеться не згори, а знизу, не державою, а суспільством. А російська історія написана навпаки як історія російської держави. Це [наша] історія громадянства проти [їхньої] історії підданства.
🔹Повторюючи тезу Драгоманова, Липинського і Лисяка-Рудницького, головна різниця України і Росії полягає не так в мові, хоча мови різні, не так в релігії, хоча релігії теж різні, як у політичних традиціях, стосунках між державою і суспільством.
🔹У дискусіях нам потрібно наполягати, що минуле – це інша країна, там все робиться по-іншому. Наполягати, що руський не є російський. Нам потрібно використовувати паралелі. Навряд чи можна назвати ацтеків і мая сучасною Мексикою. Такі маніпуляції з історією неминуче ведуть до політичної агресії. Понад те – такі маніпуляції є частиною політичного плану.
🔹Історична пам’ять – це потужний інгредієнт. У певних пропорціях він може бути ліками, а в інших – отрутою. Це те, що ми зараз бачимо в Росії, яка отруєна історією і збирається отруєною історією труїти своїх сусідів. Проти цього ми маємо рішуче протистояти.
–––––––
Публікуючи озвучені думки істориків, ми також запрошуємо вас до рефлексії, критичного осмислення та, за бажання, дискусії. У війні, в якій Україна відстоює свою державність, суб’єктність та ідентичність, такі речі, як історія, пам’ять і розуміння минулого, стали ключовим фактором. Історичні наративи продовжують відігравати значну роль, поки війна триває, та матимуть не менше значення для розбудови стійкої держави і суспільства після перемоги.
Проєкт «Історичний спротив» започаткували Міністерство культури та інформаційної політики України та Український інститут національної пам’яті за підтримки медіагруп національного телевізійного марафону. Він передбачає ефіри з істориками, політологами та філософами, які розвінчують російські історичні фейки.
21:41 ➢ Якими можуть бути наші аргументи у відповідь на російські претензії на спадщину Київської Русі?
🔹Русь була в першу чергу європейським утворенням. Якщо Європу вважати великою християнською спільнотою, якщо дивитися на шлюби київських князів, ми бачимо, щонайменше 75% з них були зорієнтовані на Захід, а не на Схід. Навіть після монгольської навали ті частини Русі, які залишилися на Заході – Галицько-Волинське князівство – далі зберігали ці зв’язки.
🔹Що сталося у випадку Росії? Трагедією цього простору було те, що династично ці зв’язки перебрала на себе територія, яка була найбільш віддаленою від Європи і географічно, і культурно, і політично, – Московське царство.
🔹Для мене Україна – це Русь плюс Європа. Натомість Росія – це Русь мінус Європа. Русь була частиною європейського простору, і цей зв’язок у випадку українських земель і певною мірою білоруських практично не переривався.
24:20 ➢ То які головні історичні відмінності між українцями і росіянами?
🔹Ми, на відміну від них, належимо до глибоко європейської демократичної і громадянської традиції. В Україні неможливий Путін, а в Москві неможливий Майдан. Українська історія пишеться не згори, а знизу, не державою, а суспільством. А російська історія написана навпаки як історія російської держави. Це [наша] історія громадянства проти [їхньої] історії підданства.
🔹Повторюючи тезу Драгоманова, Липинського і Лисяка-Рудницького, головна різниця України і Росії полягає не так в мові, хоча мови різні, не так в релігії, хоча релігії теж різні, як у політичних традиціях, стосунках між державою і суспільством.
🔹У дискусіях нам потрібно наполягати, що минуле – це інша країна, там все робиться по-іншому. Наполягати, що руський не є російський. Нам потрібно використовувати паралелі. Навряд чи можна назвати ацтеків і мая сучасною Мексикою. Такі маніпуляції з історією неминуче ведуть до політичної агресії. Понад те – такі маніпуляції є частиною політичного плану.
🔹Історична пам’ять – це потужний інгредієнт. У певних пропорціях він може бути ліками, а в інших – отрутою. Це те, що ми зараз бачимо в Росії, яка отруєна історією і збирається отруєною історією труїти своїх сусідів. Проти цього ми маємо рішуче протистояти.
–––––––
Публікуючи озвучені думки істориків, ми також запрошуємо вас до рефлексії, критичного осмислення та, за бажання, дискусії. У війні, в якій Україна відстоює свою державність, суб’єктність та ідентичність, такі речі, як історія, пам’ять і розуміння минулого, стали ключовим фактором. Історичні наративи продовжують відігравати значну роль, поки війна триває, та матимуть не менше значення для розбудови стійкої держави і суспільства після перемоги.
Проєкт «Історичний спротив» започаткували Міністерство культури та інформаційної політики України та Український інститут національної пам’яті за підтримки медіагруп національного телевізійного марафону. Він передбачає ефіри з істориками, політологами та філософами, які розвінчують російські історичні фейки.
YouTube
Історичний спротив: як виник міф про «братні народи» і як його позбутися? (пряма трансляція)
З розмови Антона Дробовича з Ярославом Грицаком, одним з найавторитетніших українських істориків, розпочинаємо серію інтерв’ю, які будуть виходити на ютуб-каналі @UINPofficial. Ця серія є продовженням і доповненням проєкту УІНП і МКІП «Історичний спротив»…
👍20❤1
1 червня – Міжнародний день захисту дітей
Українські діти з невід’ємним базовим правом на життя та безпеку у власній країні – в 2022 році стали для світу символом страждань, які несе рашизм.
Складно було уявити, що у Міжнародний день захисту дітей у ХХІ столітті в Європі ми звертатимемо увагу світу, що наші діти не захищені від ракет ❗️, які летять в дитячі садочки та пологові будинки, від окупантів зі зброєю, від насильної розлуки з рідними і насильного вивезення, сексуального насильства, від вбивства та іншої немислимої жорстокості.
Ніхто й не уявляв такі страшні ситуації, що матері хапатимуть своїх дітей і тікатимуть з власних домівок не лише в бомбосховища чи укриття, а й виїжджатимуть зі своїх міст і країни, будуть евакуйовуватися потягами та зеленими коридорами, ділитимуть між дітьми останні ковтки води і крихти хліба під землею, закриватимуть собою, коли летітиме міна.
Ще рік тому 1 червня було спокійним нейтральним святом, на яке влаштовували ярмарки та фестивалі, розказували дітям про їхні права і вручали подарунки. А зараз в епіцентрі – незахищене і зруйноване дитинство сотень тисяч маленьких українців. Їхній порятунок від рашизму та смерті. А щонайменше 238 дітей ми вже ніколи не зможемо врятувати – у них росія вже відібрала життя і майбутнє.
Цього року 1 червня для України – день із гіркотою та розумінням, що діти – це майбутнє нашої країни, і наші воїни роблять усе можливе, аби захистити насамперед їхні життя.
Українські діти з невід’ємним базовим правом на життя та безпеку у власній країні – в 2022 році стали для світу символом страждань, які несе рашизм.
Складно було уявити, що у Міжнародний день захисту дітей у ХХІ столітті в Європі ми звертатимемо увагу світу, що наші діти не захищені від ракет ❗️, які летять в дитячі садочки та пологові будинки, від окупантів зі зброєю, від насильної розлуки з рідними і насильного вивезення, сексуального насильства, від вбивства та іншої немислимої жорстокості.
Ніхто й не уявляв такі страшні ситуації, що матері хапатимуть своїх дітей і тікатимуть з власних домівок не лише в бомбосховища чи укриття, а й виїжджатимуть зі своїх міст і країни, будуть евакуйовуватися потягами та зеленими коридорами, ділитимуть між дітьми останні ковтки води і крихти хліба під землею, закриватимуть собою, коли летітиме міна.
Ще рік тому 1 червня було спокійним нейтральним святом, на яке влаштовували ярмарки та фестивалі, розказували дітям про їхні права і вручали подарунки. А зараз в епіцентрі – незахищене і зруйноване дитинство сотень тисяч маленьких українців. Їхній порятунок від рашизму та смерті. А щонайменше 238 дітей ми вже ніколи не зможемо врятувати – у них росія вже відібрала життя і майбутнє.
Цього року 1 червня для України – день із гіркотою та розумінням, що діти – це майбутнє нашої країни, і наші воїни роблять усе можливе, аби захистити насамперед їхні життя.
❤19