Пам’яті Олексія Аврамчука (позивний «Бігун»)

Військовому 79-ї десантно-штурмової бригади назавжди 36 років

Олексій народився 30 серпня 1987 року в Києві у родині залізничника.

Після школи навчався на екскурсовода в Київському професійному коледжі технології і дизайну.

Вищу освіту за спеціальністю "лісове та садово-паркове господарство" отримав в Національному університету біоресурсів та природокористування. Потім працював мисливствознавцем в Білоцерківському лісовому господарстві.

А далі обрав шлях науки і вступив до аспірантури НУБІП. Олексій зробив вагомий внесок у лісову науку: його дослідження вперше показали закономірності накопичення деревного детриту у соснових лісах, зокрема Боярської лісової дослідної станції у Київській області. Крім того, молодий вчений багато допоміг у дослідженні чагарникових верб, вільшаників та дібров країни.

Згодом вирішив зв'язати своє життя з кіно та почав працював в компанії "Вавілон". Займався організацією показів в межах проєктів "Дивись українське!" та "Кіно під відкрити небом".

Чоловіка мобілізували у ЗСУ 7 вересня 2023 року. Служив у 79-й десантно-штурмовій бригаді. Став командиром гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 1-го аеромобільного батальйону.

Олексій Аврамчук загинув у лютому 2024 року від мінно-вибухової травми під час бойових дій на Авдіївському напрямку - біля села Новомихайлівка на Донеччині.

Вічна пам'ять Герою!

Валентина Кащенко

Фото із соцмереж

За матеріалами: Київський професійний коледж технологій та дизайну одягу, Національний університет біоресурсів і природокористування
країни
Підготовлено Українським інформаційним агентством "Укрінформ" у співпраці з Українським інститутом національної пам'яті та онлайн-медіа Міністерства оборони АрміяInform

21-23 травня в Києві відбудеться Міжнародна наукова конференція «Симон Петлюра і боротьба за українську державність: історія, пам’ять, сьогодення». Протягом трьох днів знані науковці, дослідники життя визначного
Головного отамана та його доби представлятимуть свої напрацювання.

Конференція приурочена до 147-річчя від дня народження та 100-річчя від дня загибелі Голови Директорії та Головного отамана військ і флоту УНР Симона Петлюри.

Більше про конференцію можна ознайомитись за посиланням.

Пам’яті стрільця-санітара Євгенія Осієвського (позивний «Веган»)

Був переконаним пацифістом та антиавторитарієм, проте пішов захищати свою родину та країну

Євгеній народився 14 серпня 1993 року в Кіровограді (нині - Кропивницький). Навчався у Центральноукраїнському науковому ліцеї.

З дитинства Євгеній проявляв інтерес до активізму. Був президентом ліцею, а також заступником президента дитячого самоврядування Кіровоградської області. Як представник від України їздив на збори Міжнародного Європарламенту дитячого самоврядування в Німеччині та Хорватії.

Вивчав політологію в Центральноукраїнському університеті імені Володимира Винниченка, а згодом культорологію в Києво-Могилянській академії. Писав дисертацію з антропології народів острівної держави Вануату. Вчив рідкісну мову та готувався до експедиції.

Євгеній був переконаним антиавторитарієм та пацифістом, а також веганом. Вважав, що кожне життя має право на існування і навіть не хотів труїти тарганів у гуртожитку.

Як журналіст, Євгеній мав широкий спектр зацікавленостей: створив цикл репортажів про релігійні спільноти Києва для видання "Спільне", писав статті про антропологію та готував інтерв'ю з провідними світовими науковцями для медіа "Куншт", займався кінокритикою, а також писав огляди на комікси та читав лекції на Kyiv Comic Con.

Повномасштабне вторгнення Євгеній зустрів в гуртожитку аспірантів у Ворзелі, який майже одразу потрапив в російську окупацію. Евакуюватись зміг лише 10 березня 2022 року.

Довгий час чоловік не міг мобілізуватись. До Сил оборони добровольцем Євгеній долучився у листопаді 2022 року. Після вишколів на Житомирщині та у Британії, Євгеній став стрільцем-санітаром в складі 77-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ. Виконував завдання в районі Бахмуту. За словами побратимів, Євгеній виніс з поля бою близько 800 поранених. Загинув під час бойового виходу 22 травня 2023 року в районі Бахмуту. Похований 30 травня на Далекосхідному цвинатрі Кропивницького.

В пам’ять про журналіста та науковця Кіровоградська Мала академія наук організувала обласний конкурс творчих проєктів пам’яті Євгенія Осієвського. Письменник Артем Чапай присвятив його пам’яті книгу «Не народжені для війни».

У 2025 році в Кропивницькому презентували посмертну збірку коміксів Євгенія «Воїнство небесне».

Вічна пам’ять Захисникові!

Ігор Чорний

Фото: Фейсбук-сторінка Євгеній Осієвський, Кіровоградська МАН, Книга пам'яті могилянців, які загинули на російсько-українській війні, Україна-Центр, CBN, Dostup Media
За матеріалами: Книга пам'яті могилянців, які загинули на російсько-українській війні, Україна-Центр, CBN, Dostup Media, Кіровоградська МАН

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

ЛЕВКО ЛУК’ЯНЕНКО: СМЕРТНИЙ ВИРОК, ТАБОРИ І ШЛЯХ ДО НЕЗАЛЕЖНОСТІ

20 травня 1961 року Львівський обласний суд засудив адвоката Левка Лукяненка до смертної кари. Йому інкримінували те, що «з 1957-го виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму». 72 доби засуджений провів у Харківській вязниці в камері смертників, після чого вирок було замінено на 15 років таборів.

Разом з ним на лаві підсудних опинилися Іван Кандиба, Степан Вірун, Василь Луцьків, Олександр Лібович та інші члени створеної Степаном Ільковичем підпільної організації «Українська робітничо-селянська спілка», головною метою якої була ненасильницька боротьба за конституційне відокремлення України від СРСР. Практично всі вони отримали по 10-15 років таборів.

Думки про те, що радянська влада – це зло, зародилися в голові Левка Лукяненка ще в дитинстві, коли він став свідком Голодомору і зміг вижити лише завдяки тому, що батько закопав мішок картоплі під стежкою. Ту схованку буксирні команди якимось дивом не знайшли. Європа, яку хлопець побачив у часи Другої світової війни, і рівень життя людей там ще більше посіяли сумніви у правдивості радянської пропаганди. Маючи намір боротися за свободу України правовим шляхом, Лукяненко закінчив юридичний факультет Московського університету і отримав призначення на Львівщину.

Працюючи штатним пропагандистом Радехівського райкому партії, а потім в адвокатурі, Лукяненко багато спілкувався з людьми і шукав однодумців, з якими ділився своїми планами. 7 листопада 1960 року у Львові відбулася перша організаційна зустріч підпільної «Української робітничо-селянської спілки», на якій Лукяненко зачитав проєкт програми. Учасники зустрічі визнали її надто радикальною і доручили Лук'яненку до наступної зустрічі в січні 1961-го скласти нову, м'якшу. Але серед підпільників виявився агент КДБ, і напередодні зібрання учасники організації опинилися за ґратами.

На допитах їх звинувачували в антирадянській агітації і пропаганді, а також у сепаратизмі. У відповідь Лук`яненко посилався на статтю 17 Конституції СРСР, що проголошувала право вільного виходу союзних республік зі складу СРСР.

Термін відбував у таборах Мордовії, де половину в'язнів складали українці, зокрема й колишні бійці УПА. Це стало для Лук'яненка гарною школою боротьби. «Я вважав себе за щасливу людину, що потрапив у таке середовище», – згадував він.

Після звільнення боротьба продовжилася. У 1976 році Левко Лук'яненко став одним із засновників Української гельсінської групи, яка так само правовими методами боролася за дотримання прав людини.

Знову арешт і знову табори.
Повернувшись наприкінці 1980-х, Левко Лук'яненко знову включився у боротьбу, в 1990 році став народним депутатом Верховної Ради УРСР. Він став одним із авторів Акту про незалежність України, який проголосили 24 серпня 1991 року – на його день народження. У грудні 1991 року балотувався на пост Президента України.

До останніх днів уболівав за Україну, багато зустрічався з молоддю, виступав перед захисниками, їздив на фронт. Помер 7 липня 2018 р., не доживши півтора місяця до свого 90-річчя.