«ПАВУТИНА»УКРАЇНСЬКОГО СПРОТИВУ: РІК ТОМУ УКРАЇНА ЗНИЩИЛА ВАГОМУ ЧАСТКУ РОСІЙСЬКОЇ АВІАЦІЇ
1 червня 2025 року Служба безпеки України провела одну з наймасштабніших спецоперацій під назвою «Павутина». Українські дрони вдарили по п’яти російських авіабазах дальньої та стратегічної авіації, зокрема на відстані понад 4400 кілометрів від українського кордону. Внаслідок атаки було вражено 41 літак, серед них: Ту-95, Ту-22М3, Ту-160 та А-50. За оцінками, сума завданих збитків перевищила 7 мільярдів доларів.
Операція охопила п’ять регіонів Росії у п’яти часових поясах. Літаки загорілися, зокрема, в Мурманській області, поблизу кордону з Норвегією, та в Іркутській області, у Східному Сибіру. Удар по авіабазі «Біла» в Іркутській області став першим випадком від початку повномасштабної війни, коли українські безпілотники вразили ціль у Сибіру. Авіабаза «Оленья» в Мурманській області, яка також зазнала атаки, є одним із ключових стратегічних аеродромів Росії, де розміщені літаки, здатні нести ядерну зброю.
В інтерв’ю для The New York Times посадовець СБУ, який побажав залишитися анонімним, заявив, що внаслідок ударів було пошкоджено десятки літаків. За його словами, дрони таємно перевозили територією Росії на вантажівках і запускали з цих транспортних засобів. Безпілотники, які використовувалися під час атак у Мурманській та Іркутській областях, були запущені в безпосередній близькості до аеродромів.
Президент України Володимир Зеленський заявив у соціальних мережах, що планування операції розпочалося за півтора року до її реалізації, а причетних до ударів було виведено з Росії ще до початку атаки.
Саме масштаб, дальність і синхронність ударів зробили «Павутину» унікальною операцією, яка увійшла в історію українського спротиву.
1 червня 2025 року Служба безпеки України провела одну з наймасштабніших спецоперацій під назвою «Павутина». Українські дрони вдарили по п’яти російських авіабазах дальньої та стратегічної авіації, зокрема на відстані понад 4400 кілометрів від українського кордону. Внаслідок атаки було вражено 41 літак, серед них: Ту-95, Ту-22М3, Ту-160 та А-50. За оцінками, сума завданих збитків перевищила 7 мільярдів доларів.
Операція охопила п’ять регіонів Росії у п’яти часових поясах. Літаки загорілися, зокрема, в Мурманській області, поблизу кордону з Норвегією, та в Іркутській області, у Східному Сибіру. Удар по авіабазі «Біла» в Іркутській області став першим випадком від початку повномасштабної війни, коли українські безпілотники вразили ціль у Сибіру. Авіабаза «Оленья» в Мурманській області, яка також зазнала атаки, є одним із ключових стратегічних аеродромів Росії, де розміщені літаки, здатні нести ядерну зброю.
В інтерв’ю для The New York Times посадовець СБУ, який побажав залишитися анонімним, заявив, що внаслідок ударів було пошкоджено десятки літаків. За його словами, дрони таємно перевозили територією Росії на вантажівках і запускали з цих транспортних засобів. Безпілотники, які використовувалися під час атак у Мурманській та Іркутській областях, були запущені в безпосередній близькості до аеродромів.
Президент України Володимир Зеленський заявив у соціальних мережах, що планування операції розпочалося за півтора року до її реалізації, а причетних до ударів було виведено з Росії ще до початку атаки.
Саме масштаб, дальність і синхронність ударів зробили «Павутину» унікальною операцією, яка увійшла в історію українського спротиву.
❤27👍5
Пам’яті майора Сергія Данюка (позивний «Замполіт»)
Загинув, коли під обстрілами забирав тіла побратимів
Народився 18 жовтня 1993 року в селищі Нові Білокоровичі на Житомирщині.
Чоловік мріяв продовжити сімейну традицію військових, тому 2012 року підписав контракт з ЗСУ. Служив у 93-му окремому Ясському лінійно-вузловому полку зв’язку.
З 2014 до 2016 року виконував бойові завдання в зоні АТО, як радіотелефоніст. У 2016 році вступив до Військової академії в Одесі, де навчався на офіцера розвідки.
У 2020 році став командиром розвідувального взводу 30-ї окремої механізованої бригади імені Костянтина Острозького. Виконував завдання в зоні ООС. За рік чоловіка підвищили до старшого лейтенанта та командира розвідроти.
З початком повномасштбаного вторгнення виконував бойові завдання на Харківщині. Зокрема його підрозділ захопив трофейний танк Т-90.
Загинув поблизу села Привілля Бахмутського району Донецької області у грудні 2025 року.
Сергія поховали на його малій батьківщині - у селі Жубровичі Олевської громади.
30 березня 2026 року указом Президента України Сергія Данюка посмертно нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня та присвоїли звання підполковника.
Вічна слава і шана Герою!
Фото з архіву Наталії Глоби та Суспільне. Житомир
За матеріалами Суспільного
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Загинув, коли під обстрілами забирав тіла побратимів
Народився 18 жовтня 1993 року в селищі Нові Білокоровичі на Житомирщині.
Чоловік мріяв продовжити сімейну традицію військових, тому 2012 року підписав контракт з ЗСУ. Служив у 93-му окремому Ясському лінійно-вузловому полку зв’язку.
З 2014 до 2016 року виконував бойові завдання в зоні АТО, як радіотелефоніст. У 2016 році вступив до Військової академії в Одесі, де навчався на офіцера розвідки.
У 2020 році став командиром розвідувального взводу 30-ї окремої механізованої бригади імені Костянтина Острозького. Виконував завдання в зоні ООС. За рік чоловіка підвищили до старшого лейтенанта та командира розвідроти.
З початком повномасштбаного вторгнення виконував бойові завдання на Харківщині. Зокрема його підрозділ захопив трофейний танк Т-90.
Загинув поблизу села Привілля Бахмутського району Донецької області у грудні 2025 року.
Сергія поховали на його малій батьківщині - у селі Жубровичі Олевської громади.
30 березня 2026 року указом Президента України Сергія Данюка посмертно нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня та присвоїли звання підполковника.
Вічна слава і шана Герою!
Фото з архіву Наталії Глоби та Суспільне. Житомир
За матеріалами Суспільного
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔16😢2
ГОЛОВА УІНП ВЗЯВ УЧАСТЬ У ВШАНУВАННІ ВОЇНІВ АРМІЇ УНР
31 травня у Пикуличах (район Перемишля) на Українському військовому цвинтарі вшанували пам’ять військових Армії УНР, захисників України у війні з більшовицькою Росією у 20-х роках минулого століття, учасників україно-польського військового союзу 1920-го року.
Участь у заході взяли Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров, Посол України в Республіці Польща Василь Боднар, Генеральний консул України в Любліні Олег Куць, Консул України в Жешуві Василь Йордан, представники Почесного Консульства України в Перемишлі, духовенство та українська громада Польщі.
В рамках заходу відбулася традиційна хода пам’яті, заупокійна молитва та покладання квітів до пам’ятного знаку, встановленого на честь воїнів Армії УНР. Вшанували й сучасних Героїв - українських воїнів, загиблих у новітній війні, яку Росія розпочала проти України у 2014-му році.
Довідково:
Український військовий цвинтар у Пикуличах є місцем поховання військовополонених Української Галицької Армії та Армії Української Народної Республіки, які померли в таборі для полонених на початку 1920-х років. Першу панахиду на цьому цвинтарі відслужили 1 листопада 1921 року, за рік місце поховання було впорядковане, а у 1924 році сюди перепоховали останки українських воїнів із навколишніх місцевостей і встановили восьмиметровий пам’ятний хрест із написом «Борцям за волю України» авторства Олени Кульчицької.
Щороку, аж до завершення Другої світової війни, 1 листопада на цвинтарі відбувалися панахиди за українськими військовими. У 1946 році цвинтар та пам’ятний хрест були знищені.
Некрополь відбудували лише у 1989 році за ініціативою перемишльського підприємця Ярослава Сидора, невдовзі відновили й традицію спільних українсько-польських поминальних заходів.
У 1994 році кладовище офіційно отримало назву «Український військовий цвинтар».
Фото: Павло Лоза, тижневик «Наше Слово».
31 травня у Пикуличах (район Перемишля) на Українському військовому цвинтарі вшанували пам’ять військових Армії УНР, захисників України у війні з більшовицькою Росією у 20-х роках минулого століття, учасників україно-польського військового союзу 1920-го року.
Участь у заході взяли Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров, Посол України в Республіці Польща Василь Боднар, Генеральний консул України в Любліні Олег Куць, Консул України в Жешуві Василь Йордан, представники Почесного Консульства України в Перемишлі, духовенство та українська громада Польщі.
В рамках заходу відбулася традиційна хода пам’яті, заупокійна молитва та покладання квітів до пам’ятного знаку, встановленого на честь воїнів Армії УНР. Вшанували й сучасних Героїв - українських воїнів, загиблих у новітній війні, яку Росія розпочала проти України у 2014-му році.
Довідково:
Український військовий цвинтар у Пикуличах є місцем поховання військовополонених Української Галицької Армії та Армії Української Народної Республіки, які померли в таборі для полонених на початку 1920-х років. Першу панахиду на цьому цвинтарі відслужили 1 листопада 1921 року, за рік місце поховання було впорядковане, а у 1924 році сюди перепоховали останки українських воїнів із навколишніх місцевостей і встановили восьмиметровий пам’ятний хрест із написом «Борцям за волю України» авторства Олени Кульчицької.
Щороку, аж до завершення Другої світової війни, 1 листопада на цвинтарі відбувалися панахиди за українськими військовими. У 1946 році цвинтар та пам’ятний хрест були знищені.
Некрополь відбудували лише у 1989 році за ініціативою перемишльського підприємця Ярослава Сидора, невдовзі відновили й традицію спільних українсько-польських поминальних заходів.
У 1994 році кладовище офіційно отримало назву «Український військовий цвинтар».
Фото: Павло Лоза, тижневик «Наше Слово».
👍15💔4
Пам’яті лейтенанта Олексія Лисенка
Пройшов гарячі точки АТО
Олексій народився 26 жовтня 1992 в селищі Петрове Кіровоградської області.
З дитинства захоплювався музикою, грав на баяні. Був учасником телешоу "Битва хорів" та "Україна має талант".
У 2014 року закінчив Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту ім. академіка В. Лазаряна за фахов інженера залізничного транспорту. Під час навчання отримав звання офіцера запасу на військовій кафедрі.
У 2015 році мобілізований до 93-ї окремої механізованої бригади. Служив в групі інженерного забезпечення, яке займалось підготовкою кадрів для бойових частин, а також будівництвом фортифікацій.
Згодом направлений в зону бойових дій. Виконував завдання в Мар'їнці та Пісках.
Загинув під час виконання бойових завдань від підриву на міні у 2016 році.
Олексій Лисенко нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). Також нагороджений медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно), відзнакою «Інженерні війська. АТО» (посмертно).
Честь Герою!
Фото: Трудова слава
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пройшов гарячі точки АТО
Олексій народився 26 жовтня 1992 в селищі Петрове Кіровоградської області.
З дитинства захоплювався музикою, грав на баяні. Був учасником телешоу "Битва хорів" та "Україна має талант".
У 2014 року закінчив Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту ім. академіка В. Лазаряна за фахов інженера залізничного транспорту. Під час навчання отримав звання офіцера запасу на військовій кафедрі.
У 2015 році мобілізований до 93-ї окремої механізованої бригади. Служив в групі інженерного забезпечення, яке займалось підготовкою кадрів для бойових частин, а також будівництвом фортифікацій.
Згодом направлений в зону бойових дій. Виконував завдання в Мар'їнці та Пісках.
Загинув під час виконання бойових завдань від підриву на міні у 2016 році.
Олексій Лисенко нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). Також нагороджений медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно), відзнакою «Інженерні війська. АТО» (посмертно).
Честь Герою!
Фото: Трудова слава
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔10😢5❤1
ДЕНЬ, КОЛИ МОСКВА ЗГОРІЛА ВСЯ…
3 червня — визначний день в українській та кримськотатарській історії: кримський хан Девлет Ґерай дотла спалив Москву.
Московський цар Іван IV, отримавши “брехливу грамоту” від Константинополя про те, що Москва стає спадкоємицею Візантії, вирішив не просто проігнорувати клятву на вірність Ґераям свого діда — московського князя Івана ІІІ — та не платити данину Криму, але й захопити Кримське ханство, вторгшись на півострів. Однак тоді увійти в повномасштабне протистояння з кримськими татарами не вдалося, і московити змогли спалити лише кілька поселень Криму.
Щоб покарати знахабнілого васала, кримський хан Девлет Ґерай зібрав військо, за різними оцінками, від 40 до 120 тисяч, та рушив на Московію. Перетнувши річку Оку, війська Девлет Ґерая обійшли військо Івана IV та в ніч з 2 на 3 червня 1571 року розгромили московський гарнізон та вторглися в столицю, яку спалили дотла.
Британський дипломат Джером Горсей згадував, що сильний вітер розповсюдив пожежу по всій Москві. Вцілів у вогні тоді лише Кремль. Кількість загиблих ніхто порахувати не міг. Відомо, що в пожежі помер командир московитів Іван Бєльський.
Війська Девлет Ґерая покинули місто та на зворотному шляху ще зруйнували Кашир і спустошили рязанські землі.
Згодом під час перемовин Іван IV не лише переприсягнув своєму суверену Девлет Ґераю, а й відмовився від статусу спадкоємця Візантії та погодився заново платити данину.
За літописними спогадами, 3 червня 1571 року стало днем, коли “Москва згоріла вся…”. З кожним українським ударом по Москві та околицях сьогодні очікуємо другого такого дня.
3 червня — визначний день в українській та кримськотатарській історії: кримський хан Девлет Ґерай дотла спалив Москву.
Московський цар Іван IV, отримавши “брехливу грамоту” від Константинополя про те, що Москва стає спадкоємицею Візантії, вирішив не просто проігнорувати клятву на вірність Ґераям свого діда — московського князя Івана ІІІ — та не платити данину Криму, але й захопити Кримське ханство, вторгшись на півострів. Однак тоді увійти в повномасштабне протистояння з кримськими татарами не вдалося, і московити змогли спалити лише кілька поселень Криму.
Щоб покарати знахабнілого васала, кримський хан Девлет Ґерай зібрав військо, за різними оцінками, від 40 до 120 тисяч, та рушив на Московію. Перетнувши річку Оку, війська Девлет Ґерая обійшли військо Івана IV та в ніч з 2 на 3 червня 1571 року розгромили московський гарнізон та вторглися в столицю, яку спалили дотла.
Британський дипломат Джером Горсей згадував, що сильний вітер розповсюдив пожежу по всій Москві. Вцілів у вогні тоді лише Кремль. Кількість загиблих ніхто порахувати не міг. Відомо, що в пожежі помер командир московитів Іван Бєльський.
Війська Девлет Ґерая покинули місто та на зворотному шляху ще зруйнували Кашир і спустошили рязанські землі.
Згодом під час перемовин Іван IV не лише переприсягнув своєму суверену Девлет Ґераю, а й відмовився від статусу спадкоємця Візантії та погодився заново платити данину.
За літописними спогадами, 3 червня 1571 року стало днем, коли “Москва згоріла вся…”. З кожним українським ударом по Москві та околицях сьогодні очікуємо другого такого дня.
🔥23❤7❤🔥1
Пам’яті молодшого лейтенанта Володимира Салюка (позивний «Яструб»)
Кіборг боронив країну в АТО, а після початку повномасштабного вторгнення знову став до зброї
Володимир народився 29 липня 1987 року у Львові. Після школи навчався на філософському факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. Був учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності. Працював керівником відділу охорони у приватній фірмі.
З 2014 року Володимир був учасником Антитерористичної операції у складі 80-ї окремої аеромобільної десантної бригади. Брав участь у боях за Донецький аеропорт. За мужність і стійкість тоді захисників назвали кіборгами.
З початком повномасштабного вторгнення боронив територіальну цілісність та суверенітет країни на Донецькому напрямку у складі 33‑ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Воював біля Курахового, Покровська, Добропілля.
Володимир 25 вересня 2025 року під час бойового завдання у віці 38 років. «Яструба» поховали 22 жовтня 2025 року на полі Почесних поховань Личаківського кладовища у Львові.
Вічна пам’ять Герою!
Діана Горбачук
Фото надані дружиною
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Кіборг боронив країну в АТО, а після початку повномасштабного вторгнення знову став до зброї
Володимир народився 29 липня 1987 року у Львові. Після школи навчався на філософському факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. Був учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності. Працював керівником відділу охорони у приватній фірмі.
З 2014 року Володимир був учасником Антитерористичної операції у складі 80-ї окремої аеромобільної десантної бригади. Брав участь у боях за Донецький аеропорт. За мужність і стійкість тоді захисників назвали кіборгами.
З початком повномасштабного вторгнення боронив територіальну цілісність та суверенітет країни на Донецькому напрямку у складі 33‑ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Воював біля Курахового, Покровська, Добропілля.
Володимир 25 вересня 2025 року під час бойового завдання у віці 38 років. «Яструба» поховали 22 жовтня 2025 року на полі Почесних поховань Личаківського кладовища у Львові.
Вічна пам’ять Герою!
Діана Горбачук
Фото надані дружиною
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔12❤1
РОСІЯ ЛАМАЄ ДОЛІ УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ: ШІСТЬ ДОКУМЕНТАЛЬНИХ ФІЛЬМІВ
4 червня - Міжнародний день дітей-жертв агресії, а також День вшанування пам'яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Росія з 2014 року ламає долі та забирає життя українських дітей. Цей злочин є одним із найтяжчих та наймерзенніших злочинів рашистів в Україні.
Спеціально до цих пам’ятних днів кінокритик Ігор Кромф підготував добірку української документалістики, яка розповідає про дітей, чиє життя змінила війна.
4 червня - Міжнародний день дітей-жертв агресії, а також День вшанування пам'яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Росія з 2014 року ламає долі та забирає життя українських дітей. Цей злочин є одним із найтяжчих та наймерзенніших злочинів рашистів в Україні.
Спеціально до цих пам’ятних днів кінокритик Ігор Кромф підготував добірку української документалістики, яка розповідає про дітей, чиє життя змінила війна.
😢15💔9
Пам’яті старшого солдата Олександра Васюка
Один день не дожив до свого 51-річчя
Олександр Васюк народився 29 серпня 1965 року. На службу пішов добровольцем. Мобілізований у липні 2015 року. Після місячного навчання на Яворівському полігоні служив у 54-ій окремій механізованій бригаді.
19 серпня 2016 року в зоні АТО біля міста Бахмут Донецької області отримав поранення внаслідок обстрілу. Був госпіталізований до обласної лікарні міста Дніпро з опіками понад 70% тіла. Перебував у важкому стані, але в свідомості. Помер в опіковому центрі міста Дніпро напередодні свого 51-го дня народження 28 серпня.
Євген Проворний
Фото з родинного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Один день не дожив до свого 51-річчя
Олександр Васюк народився 29 серпня 1965 року. На службу пішов добровольцем. Мобілізований у липні 2015 року. Після місячного навчання на Яворівському полігоні служив у 54-ій окремій механізованій бригаді.
19 серпня 2016 року в зоні АТО біля міста Бахмут Донецької області отримав поранення внаслідок обстрілу. Був госпіталізований до обласної лікарні міста Дніпро з опіками понад 70% тіла. Перебував у важкому стані, але в свідомості. Помер в опіковому центрі міста Дніпро напередодні свого 51-го дня народження 28 серпня.
Євген Проворний
Фото з родинного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔16😢4
Пам'яті Героя України, молодшого сержанта Олександра Тимченка
Допоміг підрозділу вийти з-під удару та стримати наступ ворога
Олександр народився 18 лютого 1999 року в селі Чемужівка на Харківщині. Після закінчення у 2016 році місцевої школи хлопець працював у ДСНС, але згодом обрав шлях воїна і приєднався до лав Національної гвардії України. Проходив контрактну службу у бригаді оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука в Гостомелі на Київщині. Був молодшим сержантом, брав участь в ООС.
За кілька днів до повномасштабного вторгнення, його перекинули до Трьохізбенки на Луганщині.
26 лютого 2022 рік, в районі Трьохізбенки Олександр загинув захисник прийняв свій останній бій, коли очолював групу прикриття, яка вирушила в напрямку одного з потенційних маршрутів руху противника.
Посмертно відзначений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
25 березня 2022 року Олександру було присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
У рідній Чемужівці на честь Олександра Тимченка назвали вулицю.
Честь і шана
Захисникові!
Тетяна Тиндик
Фото з сайту АрміяInform та
Фейсбук-сторінки ЗміївLive
За матеріалами: Медіа Зміїв, Зміїв, Нацгвардія, АрміяInform, Велика українська енциклопедія
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Допоміг підрозділу вийти з-під удару та стримати наступ ворога
Олександр народився 18 лютого 1999 року в селі Чемужівка на Харківщині. Після закінчення у 2016 році місцевої школи хлопець працював у ДСНС, але згодом обрав шлях воїна і приєднався до лав Національної гвардії України. Проходив контрактну службу у бригаді оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука в Гостомелі на Київщині. Був молодшим сержантом, брав участь в ООС.
За кілька днів до повномасштабного вторгнення, його перекинули до Трьохізбенки на Луганщині.
26 лютого 2022 рік, в районі Трьохізбенки Олександр загинув захисник прийняв свій останній бій, коли очолював групу прикриття, яка вирушила в напрямку одного з потенційних маршрутів руху противника.
Посмертно відзначений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
25 березня 2022 року Олександру було присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
У рідній Чемужівці на честь Олександра Тимченка назвали вулицю.
Честь і шана
Захисникові!
Тетяна Тиндик
Фото з сайту АрміяInform та
Фейсбук-сторінки ЗміївLive
За матеріалами: Медіа Зміїв, Зміїв, Нацгвардія, АрміяInform, Велика українська енциклопедія
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
💔17