НА ТЕРИТОРІЇ КОЛИШНЬОГО СЕЛА ГУТА ПЕНЯЦЬКА ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ РОЗПОЧАЛИСЬ ПОШУКОВІ РОБОТИ
З 8 червня 2026 року на території колишнього села Гута Пеняцька (нині у межах Підкамінської селищної територіальної громади Золочівського району Львівської області) проводитимуть пошукові дослідження з метою виявлення останків мешканців села, які трагічно загинули у лютому 1944 року. Роботи триватимуть до 19 червня 2026 року.
Український інститут національної пам’яті залучає та фінансує для нагляду за пошуковими роботами фахівців комунального підприємства Львівської обласної ради «Доля», що займається пошуком поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій.
Дозвіл польській стороні на проведення пошукових робіт у 2025 році було надано Міністерством культури України ТОВ «Спеціалізована установа «Волинські старожитності». В експедиції візьмуть участь також польські фахівці – співробітники Інституту національної пам’яті Республіки Польща. Пошукові роботи відбуватимуться згідно з домовленостями, досягнутими за результатами діяльності Українсько-польської робочої групи з питань національної пам’яті, та домовленостей президентів обох країн.
Трагічні сторінки спільної історії обох народів ХХ століття залишаються чутливими для поляків та українців. Водночас послідовний і відповідальний діалог у цих питаннях є запорукою гідного вшанування пам’яті жертв.
Нагадаємо, що Гута Пеняцька – колишнє село на Львівщині, відоме ще з XVIII століття. Впродовж 1920-30-х рр. воно належало до Бродівського повіту Тернопільського воєводства Польської Республіки. У цей час у селі компактно проживали представники польського етносу.
28 лютого 1944 року Гута Пеняцька зазнала збройного нападу. За даними архівних джерел, напад на село здійснив підрозділ німецької поліції. Значна частина мешканців Гути Пеняцької трагічно загинула, а саме село було спалено. Точна кількість мешканців, які стали жертвами трагедії у лютому 1944 року, невідома. Після руйнування Гута Пеняцька не була відновлена.
З 8 червня 2026 року на території колишнього села Гута Пеняцька (нині у межах Підкамінської селищної територіальної громади Золочівського району Львівської області) проводитимуть пошукові дослідження з метою виявлення останків мешканців села, які трагічно загинули у лютому 1944 року. Роботи триватимуть до 19 червня 2026 року.
Український інститут національної пам’яті залучає та фінансує для нагляду за пошуковими роботами фахівців комунального підприємства Львівської обласної ради «Доля», що займається пошуком поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій.
Дозвіл польській стороні на проведення пошукових робіт у 2025 році було надано Міністерством культури України ТОВ «Спеціалізована установа «Волинські старожитності». В експедиції візьмуть участь також польські фахівці – співробітники Інституту національної пам’яті Республіки Польща. Пошукові роботи відбуватимуться згідно з домовленостями, досягнутими за результатами діяльності Українсько-польської робочої групи з питань національної пам’яті, та домовленостей президентів обох країн.
Трагічні сторінки спільної історії обох народів ХХ століття залишаються чутливими для поляків та українців. Водночас послідовний і відповідальний діалог у цих питаннях є запорукою гідного вшанування пам’яті жертв.
Нагадаємо, що Гута Пеняцька – колишнє село на Львівщині, відоме ще з XVIII століття. Впродовж 1920-30-х рр. воно належало до Бродівського повіту Тернопільського воєводства Польської Республіки. У цей час у селі компактно проживали представники польського етносу.
28 лютого 1944 року Гута Пеняцька зазнала збройного нападу. За даними архівних джерел, напад на село здійснив підрозділ німецької поліції. Значна частина мешканців Гути Пеняцької трагічно загинула, а саме село було спалено. Точна кількість мешканців, які стали жертвами трагедії у лютому 1944 року, невідома. Після руйнування Гута Пеняцька не була відновлена.
👍10💔4❤1
9 ЧЕРВНЯ - МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ АРХІВІВ
Архів – це не лише полиці, справи й тиша. Це місце, де можна знайти імена, долі, докази й відповіді на питання, які десятиліттями залишалися без відповіді.
Архів не є складом старих паперів.
1. Це місце, де можна знайти ім’я людини, яку окупаційний режим хотів перетворити на номер справи.
2. Це докази злочинів, які намагалися приховати.
3. Це відповіді для родин, які десятиліттями не знали правди.
4. Це пам’ять, яку не вдалося знищити.
До Дня працівників архівних установ розвінчуємо міфи про архіви, і дякуємо тим, хто щодня допомагає документам говорити.
Пояснюємо, у тому числі, і на прикладі архівних документів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, які зберігаються у Галузевому державному архіві Українського інституту національної пам’яті.
Архів – це не лише полиці, справи й тиша. Це місце, де можна знайти імена, долі, докази й відповіді на питання, які десятиліттями залишалися без відповіді.
Архів не є складом старих паперів.
1. Це місце, де можна знайти ім’я людини, яку окупаційний режим хотів перетворити на номер справи.
2. Це докази злочинів, які намагалися приховати.
3. Це відповіді для родин, які десятиліттями не знали правди.
4. Це пам’ять, яку не вдалося знищити.
До Дня працівників архівних установ розвінчуємо міфи про архіви, і дякуємо тим, хто щодня допомагає документам говорити.
Пояснюємо, у тому числі, і на прикладі архівних документів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, які зберігаються у Галузевому державному архіві Українського інституту національної пам’яті.
👍17
Памʼяті оператора БПЛА Реваза Гегечкорі
Виходець з родини абхазців, яким російська агресія двічі зруйнувала життя і забрала представників трьох поколінь.
Реваз народився 4 лютого 1997 року на Житомирщині. Зростав у селі Краснобірка Радомишльського району в дружній та працьовитій родині вимушених переселенців з Абхазії.
У 2022 році закінчив Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського за кафедрою біотехніки та інженерії. Виробничу практику проходив на Київському заводі шампанських вин "Столичний", де займався питаннями обладнання та установки по виробництву осмотичної води.
Розвивав сімейний бізнес - сироваріння, однак у 2024 році вирішив долучитись до Сил оборони. Захищав Батьківщину на посаді зовнішнього пілота безпілотних літальних апаратів 1-го відділення розвідувальних авіаційних безпілотних комплексів.
21 червня 2025 року під час бойового завдання поблизу населеного пункту Івано-Дар’ївка Бахмутського району Донецької області разом із побратимами потрапив під ворожий обстріл. Відтоді вважався зниклим безвісти.
Майже через рік, у травні 2026 року, після проведення ДНК-експертизи Реваза Гегечкорі було офіційно визнано загиблим. Похований в селі Красногорівка.
Вічна слава та шана Герою!
Фото: Радомишльська міська рада, КПІ ім. Сікорського
За матеріалами: Радомишльська міська рада, КПІ ім. Сікорського, Грузинська діаспора в Україні
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Виходець з родини абхазців, яким російська агресія двічі зруйнувала життя і забрала представників трьох поколінь.
Реваз народився 4 лютого 1997 року на Житомирщині. Зростав у селі Краснобірка Радомишльського району в дружній та працьовитій родині вимушених переселенців з Абхазії.
У 2022 році закінчив Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського за кафедрою біотехніки та інженерії. Виробничу практику проходив на Київському заводі шампанських вин "Столичний", де займався питаннями обладнання та установки по виробництву осмотичної води.
Розвивав сімейний бізнес - сироваріння, однак у 2024 році вирішив долучитись до Сил оборони. Захищав Батьківщину на посаді зовнішнього пілота безпілотних літальних апаратів 1-го відділення розвідувальних авіаційних безпілотних комплексів.
21 червня 2025 року під час бойового завдання поблизу населеного пункту Івано-Дар’ївка Бахмутського району Донецької області разом із побратимами потрапив під ворожий обстріл. Відтоді вважався зниклим безвісти.
Майже через рік, у травні 2026 року, після проведення ДНК-експертизи Реваза Гегечкорі було офіційно визнано загиблим. Похований в селі Красногорівка.
Вічна слава та шана Герою!
Фото: Радомишльська міська рада, КПІ ім. Сікорського
За матеріалами: Радомишльська міська рада, КПІ ім. Сікорського, Грузинська діаспора в Україні
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
😢13💔8
10 червня - День пам’яті Катерини Білокур. Видатна українська мисткиня зуміла зберегти й пронести у своїй творчості пам’ять про народний живопис та декоративно-ужиткове мистецтво.
Уродженка села Богданівка на Київщині (нині це Яготинська громада Бориспільського району), вона з ранніх років проявила хист до малювання, який не отримував підтримки в суворій патріархальній селянській родині. Однак художниця-самоук не могла жити без мистецтва і попри тяжкі випробування змогла пронести свій дар та створити десятки полотен.
Картини Катерини Білокур - це художнє замилування українською пасторальністю та втілення народної мудрості. Її пейзажі та натюрморти відображають не просто красу української природи, а з великою вдумливістю свідчать про дбайливе ставлення та відчуття себе частиною навколишнього світу. Відомі випадки, коли вона побачивши красиві півонії замальовувала їх, лише щоб не зривати, адже вважала їх живими істотами.
Світове визнання до народної мисткині прийшло після Другої світової війни, коли картини Білокур почали експонувати на всесоюзних виставках, згодом і на міжнародних виставках. У 1954 році роботи Катерини Білокур представили на Міжнародній виставці в Парижі. Саме там їх побачив один з найвидатніших митців ХХ століття - Пабло Пікассо. Художник був захоплений роботами колеги та порівнював їх із творчістю французької мисткині Серафін Луї.
«Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ», - сказав про творчість Білокур Пікассо.
Найкращою пам’яттю про Катерину Білокур буде уважне споглядання її творчості. Тому пропонуємо вам переглянути низку її робіт.
Уродженка села Богданівка на Київщині (нині це Яготинська громада Бориспільського району), вона з ранніх років проявила хист до малювання, який не отримував підтримки в суворій патріархальній селянській родині. Однак художниця-самоук не могла жити без мистецтва і попри тяжкі випробування змогла пронести свій дар та створити десятки полотен.
Картини Катерини Білокур - це художнє замилування українською пасторальністю та втілення народної мудрості. Її пейзажі та натюрморти відображають не просто красу української природи, а з великою вдумливістю свідчать про дбайливе ставлення та відчуття себе частиною навколишнього світу. Відомі випадки, коли вона побачивши красиві півонії замальовувала їх, лише щоб не зривати, адже вважала їх живими істотами.
Світове визнання до народної мисткині прийшло після Другої світової війни, коли картини Білокур почали експонувати на всесоюзних виставках, згодом і на міжнародних виставках. У 1954 році роботи Катерини Білокур представили на Міжнародній виставці в Парижі. Саме там їх побачив один з найвидатніших митців ХХ століття - Пабло Пікассо. Художник був захоплений роботами колеги та порівнював їх із творчістю французької мисткині Серафін Луї.
«Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ», - сказав про творчість Білокур Пікассо.
Найкращою пам’яттю про Катерину Білокур буде уважне споглядання її творчості. Тому пропонуємо вам переглянути низку її робіт.
❤19💔5