Пам’яті Героя України, капітана Віталія Невінського (позивний «Гурман»)
Він рятував своїх людей під вогнем, виховував із новобранців побратимів і до останнього залишався на передовій.
Віталій народився 26 серпня 1996 року у Гусятині на Тернопільщині. З дитинства мріяв про військову кар'єру, тому в старших класах пішов навчатись в ліцей з військово-фізичною підготовкою. Згодом продовжив навчання в Національній академії Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного.
Після випуску, молодого лейтенанта направили до 128-ї гірсько-штурмової бригади. Командував взводом, згодом - ротою. Учасник Операції Об'єднаних сил.
Повномасштбане вторгнення зустрів з підрозділом на Дніпропетровщині. Брав участь в боях на Запорізькому напрямку. Відзначений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
З літа 2022 року воював на Херсонському напрямку, а з грудня - обороняв Бахмут.
Загинув 15 грудня 2022 року при виконанні бойової задачі. Похований на Пантеоні Героїв Тернополя. Посмертно присвоєно звання Героя України.
Вічна пам’ять Захисникові!
Фото: 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада
За матеріалами: Суспільне Ужгород, Мукачівська міська рада, 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа
Він рятував своїх людей під вогнем, виховував із новобранців побратимів і до останнього залишався на передовій.
Віталій народився 26 серпня 1996 року у Гусятині на Тернопільщині. З дитинства мріяв про військову кар'єру, тому в старших класах пішов навчатись в ліцей з військово-фізичною підготовкою. Згодом продовжив навчання в Національній академії Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного.
Після випуску, молодого лейтенанта направили до 128-ї гірсько-штурмової бригади. Командував взводом, згодом - ротою. Учасник Операції Об'єднаних сил.
Повномасштбане вторгнення зустрів з підрозділом на Дніпропетровщині. Брав участь в боях на Запорізькому напрямку. Відзначений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
З літа 2022 року воював на Херсонському напрямку, а з грудня - обороняв Бахмут.
Загинув 15 грудня 2022 року при виконанні бойової задачі. Похований на Пантеоні Героїв Тернополя. Посмертно присвоєно звання Героя України.
Вічна пам’ять Захисникові!
Фото: 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада
За матеріалами: Суспільне Ужгород, Мукачівська міська рада, 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа
💔18😢4
ДЗВІН, ЯКИЙ КИЇВ НЕ ЧУВ МАЙЖЕ ВІСІМ СТОЛІТЬ
Поряд із Національним музеєм історії України презентували унікальний відтворений дзвін Десятинної церкви – одного з найдавніших храмів України. До 35-річчя Незалежності України команда ГО Ukraine WOW спільно з Національним музеєм історії України відтворили один із найстаріших відомих дзвонів України.
На основі археологічних знахідок та історичних досліджень, із використанням 3D-сканування, комп’ютерного моделювання і художнього лиття фахівцям вдалося відновити не лише форму дзвона, а і його звучання.
«Останнє датування дзвона – грудень 1240 року. Це останній час, коли він звучав. Саме тоді до Десятинної церкви зійшлися останні захисники Києва. Місто вже було практично знищене, а Десятинна церква залишалася одним з останніх осередків оборони», – розповідає голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Альфоров.
Десятинна церква – перший кам’яний храм Русі, закладений наприкінці X століття князем Володимиром Великим. У 1240 році храм зруйнували під час монгольської навали, а дзвін – втрачено. Лише у 1937 році археолог Теодосій Мовчанівський під час розкопок виявив його фрагмент, що зберіг близько 60% поверхні, але без язика та кріплень. Знахідка залишилася у музейній колекції. Уже наступного року самого науковця заарештували за сфабрикованими звинуваченнями та розстріляли.
Навесні 2026 року співзасновниці Ukraine WOW Ярослава Гресь та Юлія Соловей ініціювали відтворення дзвона. До роботи долучилися фахівці з України, Нідерландів, Німеччини та Португалії.
Поряд із Національним музеєм історії України презентували унікальний відтворений дзвін Десятинної церкви – одного з найдавніших храмів України. До 35-річчя Незалежності України команда ГО Ukraine WOW спільно з Національним музеєм історії України відтворили один із найстаріших відомих дзвонів України.
На основі археологічних знахідок та історичних досліджень, із використанням 3D-сканування, комп’ютерного моделювання і художнього лиття фахівцям вдалося відновити не лише форму дзвона, а і його звучання.
«Останнє датування дзвона – грудень 1240 року. Це останній час, коли він звучав. Саме тоді до Десятинної церкви зійшлися останні захисники Києва. Місто вже було практично знищене, а Десятинна церква залишалася одним з останніх осередків оборони», – розповідає голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Альфоров.
Десятинна церква – перший кам’яний храм Русі, закладений наприкінці X століття князем Володимиром Великим. У 1240 році храм зруйнували під час монгольської навали, а дзвін – втрачено. Лише у 1937 році археолог Теодосій Мовчанівський під час розкопок виявив його фрагмент, що зберіг близько 60% поверхні, але без язика та кріплень. Знахідка залишилася у музейній колекції. Уже наступного року самого науковця заарештували за сфабрикованими звинуваченнями та розстріляли.
Навесні 2026 року співзасновниці Ukraine WOW Ярослава Гресь та Юлія Соловей ініціювали відтворення дзвона. До роботи долучилися фахівці з України, Нідерландів, Німеччини та Португалії.
❤20🔥7
Пам’яті працівника ЧАЕС, молодшого сержанта Олександра Яцочки (позивний «Міф»)
Пережив полон на Чорнобильській АЕС на початку повномасштабної війни.
Олександр народився 11 вересня 1991 року у Славутичі Київської області. Після школи отримав фах електромонтера. Захоплювався міфологією та фентезі, тому обрав собі позивний "міф".
З 2018 року працював в службі охорони та у цеху з переробки радіоактивних відходів на Чорнобильській АЕС. Повномасштабне вторгнення зустрів на робочому місці. Був в полоні у росіян весь час окупації АЕС. Після визволення долучився до ЗСУ та брав участь у вигнанні росіян з решти Київщини.
Згодом воював у Бахмуті, Часовому Яру, на Луганщині та Харківщині. Став командиром підрозділу БПЛА та ніс службу з охорони кордону на Сумщині. Олександр Яцочка загинув 1 липня 2026 року через російський обстріл у місті Буринь на Сумщині.
Вічна пам’ять Герою!
Фото: ДСП "Чорнобильська АЕС", скриншоти з відео 22 ОББпС "Кратос"
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пережив полон на Чорнобильській АЕС на початку повномасштабної війни.
Олександр народився 11 вересня 1991 року у Славутичі Київської області. Після школи отримав фах електромонтера. Захоплювався міфологією та фентезі, тому обрав собі позивний "міф".
З 2018 року працював в службі охорони та у цеху з переробки радіоактивних відходів на Чорнобильській АЕС. Повномасштабне вторгнення зустрів на робочому місці. Був в полоні у росіян весь час окупації АЕС. Після визволення долучився до ЗСУ та брав участь у вигнанні росіян з решти Київщини.
Згодом воював у Бахмуті, Часовому Яру, на Луганщині та Харківщині. Став командиром підрозділу БПЛА та ніс службу з охорони кордону на Сумщині. Олександр Яцочка загинув 1 липня 2026 року через російський обстріл у місті Буринь на Сумщині.
Вічна пам’ять Герою!
Фото: ДСП "Чорнобильська АЕС", скриншоти з відео 22 ОББпС "Кратос"
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔13😢6❤2
«Жертви польсько-українського конфлікту 1939-1947 років»
❗До уваги медіа
Анонсуємо захід в рамках ініціативи Президента України Володимира Зеленського щодо оприлюднення архівних документів з історії українсько-польських відносин періоду 1939-1947 років.
До участі у заході запрошено
▪️представників польських та інших закордонних установ і організацій;
▪️представників Українсько-польської Робочої групи з питань національної пам’яті;
▪️керівників органів державної влади України;
▪️народних депутатів України;
▪️представників низки українських наукових і освітніх установ та організацій;
▪️українських, польських та інших зарубіжних дослідників, які займаються вивченням періоду 1939-1947 років та інших важливих аспектів історії українсько-польських відносин;
▪️іноземних та українських журналістів.
Український інститут національної пам’яті ініціює проведення заходу з нагоди оприлюднення історико-географічної програмної інфраструктури «Жертви польсько-українського конфлікту 1939-1947 років».
Інфраструктура є частиною науково-пошукового проєкту «Жертви польсько-українського конфлікту 1939-1947 років», який започатковано Українським інститутом національної пам’яті. Вона містить документи із центральних, обласних та галузевих архівних установ України, що стосуються сторінок історії відносин українського та польського народів.
Цей крок є важливою складовою розбудови історичного діалогу між двома державами та порозуміння між українським та польським народами стосовно складних і трагічних сторінок минулого, який сприятиме зміцненню добросусідських відносин України та Республіки Польща.
🕐8 вересня об 11:00 у Києві відбудеться важлива презентація щодо жертв Волинської та інших трагедій.
Інфраструктура містить документи із центральних, обласних та галузевих архівних установ України, що стосуються сторінок історії відносин українського та польського народів.
Для отримання акредитації, будь ласка, заповніть форму.
☎️Контактна особа:
Тетяна Ігнатченко +380505613001
❗До уваги медіа
Анонсуємо захід в рамках ініціативи Президента України Володимира Зеленського щодо оприлюднення архівних документів з історії українсько-польських відносин періоду 1939-1947 років.
До участі у заході запрошено
▪️представників польських та інших закордонних установ і організацій;
▪️представників Українсько-польської Робочої групи з питань національної пам’яті;
▪️керівників органів державної влади України;
▪️народних депутатів України;
▪️представників низки українських наукових і освітніх установ та організацій;
▪️українських, польських та інших зарубіжних дослідників, які займаються вивченням періоду 1939-1947 років та інших важливих аспектів історії українсько-польських відносин;
▪️іноземних та українських журналістів.
Український інститут національної пам’яті ініціює проведення заходу з нагоди оприлюднення історико-географічної програмної інфраструктури «Жертви польсько-українського конфлікту 1939-1947 років».
Інфраструктура є частиною науково-пошукового проєкту «Жертви польсько-українського конфлікту 1939-1947 років», який започатковано Українським інститутом національної пам’яті. Вона містить документи із центральних, обласних та галузевих архівних установ України, що стосуються сторінок історії відносин українського та польського народів.
Цей крок є важливою складовою розбудови історичного діалогу між двома державами та порозуміння між українським та польським народами стосовно складних і трагічних сторінок минулого, який сприятиме зміцненню добросусідських відносин України та Республіки Польща.
🕐8 вересня об 11:00 у Києві відбудеться важлива презентація щодо жертв Волинської та інших трагедій.
Інфраструктура містить документи із центральних, обласних та галузевих архівних установ України, що стосуються сторінок історії відносин українського та польського народів.
Для отримання акредитації, будь ласка, заповніть форму.
☎️Контактна особа:
Тетяна Ігнатченко +380505613001
👍12❤1😱1
Пам'яті добровольця Тараса Стахіва (позивний «Стах»)
Написав заяву на академвідпустку й добровольцем пішов на фронт
Тарас народився 18 січня 2004 року в Івано-Франківську. Після школи навчався на перекладача з англійською в Чернівецькому університеті. Під час навчання зацікався воєнно-історичною реконструкцією, а також активно займався карате, мав чорний пояс.
З початком повномасштабного вторгнення почав активно займатись волонтерством. Зрештою, юнак написав заяву на академвідпустку та мобілізувався до Сил оборони. Служив у тоді ще ДФТГ "Хартія" на посаді кулементника. Виконував бойові завдання на Харківщині та Донеччині.
Загинув 15 січня 2023 року неподалік Бахмута. Похований в Івано-Франківську. Посмертно кавалер ордена "За мужність" ІІІ ступеня.
Честь і шана Герою!
Фото: Суспільне Івано-Франківськ, Главком, Фейсбук-сторінка Олександр Данилюк
За матеріалами: Суспільне Івано-Франківськ 1 і 2, Главком, Івано-Франківськ. Місто Героїв, Вікна, Меморіал. Платформа пам'яті, Sport.ua
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Написав заяву на академвідпустку й добровольцем пішов на фронт
Тарас народився 18 січня 2004 року в Івано-Франківську. Після школи навчався на перекладача з англійською в Чернівецькому університеті. Під час навчання зацікався воєнно-історичною реконструкцією, а також активно займався карате, мав чорний пояс.
З початком повномасштабного вторгнення почав активно займатись волонтерством. Зрештою, юнак написав заяву на академвідпустку та мобілізувався до Сил оборони. Служив у тоді ще ДФТГ "Хартія" на посаді кулементника. Виконував бойові завдання на Харківщині та Донеччині.
Загинув 15 січня 2023 року неподалік Бахмута. Похований в Івано-Франківську. Посмертно кавалер ордена "За мужність" ІІІ ступеня.
Честь і шана Герою!
Фото: Суспільне Івано-Франківськ, Главком, Фейсбук-сторінка Олександр Данилюк
За матеріалами: Суспільне Івано-Франківськ 1 і 2, Главком, Івано-Франківськ. Місто Героїв, Вікна, Меморіал. Платформа пам'яті, Sport.ua
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔21😢8🤩1
5 вересня 1918 року Рада Народних Комісарів більшовицької Росії (РРФСР) прийняла декрет «Про червоний терор», який вперше легітимізував на законодавчому рівні практику масових репресивних акцій совєтської армії.
😢15❤2
Пам’яті солдата Василя Накладюка (позивний «Кузьма»)
Для нього не було відмов, якщо треба було рятувати життя
Василь народився 26 грудня 1974 року в селі Пасічна Івано-Франківської області.
Жив у селі Свічківка на Черкащині. Працював трактористом.
У 2023 долучився до Сил оборони. Служив водієм-механіком санітарної машини М113 в складі 32-ї окремої механізованої Сталевої бригади. Воював на Харківщині, Луганщині, Донеччині.
Загинув 17 грудня 2025 року біля села Мирне на Покровському напрямку від удару БПЛА.
Вічна слава Воїну!
Іван Столячук
Фото надані 32 ОМБр
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Для нього не було відмов, якщо треба було рятувати життя
Василь народився 26 грудня 1974 року в селі Пасічна Івано-Франківської області.
Жив у селі Свічківка на Черкащині. Працював трактористом.
У 2023 долучився до Сил оборони. Служив водієм-механіком санітарної машини М113 в складі 32-ї окремої механізованої Сталевої бригади. Воював на Харківщині, Луганщині, Донеччині.
Загинув 17 грудня 2025 року біля села Мирне на Покровському напрямку від удару БПЛА.
Вічна слава Воїну!
Іван Столячук
Фото надані 32 ОМБр
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔18😢6
Пам’яті морпіха Євгена Мінженера (позивний «Андатра»)
У свої 18 років повернувся до України з Туреччини, щоб доєднатися до війська
Повномасштабне вторгнення 17-річний Женя застав у Туреччині. Кадри воєнних злочинів росіян в Бучі та Маріуполі змотивували його у 18 років зробити справжнє доросле рішення - повернутись в Україну та долучитись до Сил оборони.
З 2023 року служив в оператором дронів у 38-й окремій бригаді морської піхоти імені гетьмана Петра Сагайдачного.
У 2025 морпіх пережив удар дроном, однак втратив ногу. Після протезування та реабілатції Євген вирішив повернутись у стрій. Євген Мінженер був головним сержантом і командиром взводу БпЛА. Загинув поблизу Павлограда. Йому назавжди 21 рік.
Честь і слава Герою!
Фото: UNBROKEN Ukraine, Фейсбук-сторінка Yaroslav Grubych, Levitate Ukraine
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
У свої 18 років повернувся до України з Туреччини, щоб доєднатися до війська
Повномасштабне вторгнення 17-річний Женя застав у Туреччині. Кадри воєнних злочинів росіян в Бучі та Маріуполі змотивували його у 18 років зробити справжнє доросле рішення - повернутись в Україну та долучитись до Сил оборони.
З 2023 року служив в оператором дронів у 38-й окремій бригаді морської піхоти імені гетьмана Петра Сагайдачного.
У 2025 морпіх пережив удар дроном, однак втратив ногу. Після протезування та реабілатції Євген вирішив повернутись у стрій. Євген Мінженер був головним сержантом і командиром взводу БпЛА. Загинув поблизу Павлограда. Йому назавжди 21 рік.
Честь і слава Герою!
Фото: UNBROKEN Ukraine, Фейсбук-сторінка Yaroslav Grubych, Levitate Ukraine
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
😢18💔8
#ЦейДеньвІсторіїУкраїни
170 років тому, 7 вересня в Глухові народився відомий меценат і громадський діяч, представник відомої династії цукрозаводчиків і меценатів Терещенків, молодший син Ніколи Артемовича Олександр Терещенко.
Як і старший брат Іван та сестра Варвара (в шлюбі – Ханенко) Олександр був вірний родинному девізу Терещенків – «Прагнення до суспільної користі». Він багато уваги приділяв підтримці освіти та охорони здоров'я бідноти в Києві та рідному Глухові. Був одним із засновників Товариства допомоги студентам університету Святого Володимира, опікувався гімназіями, оплачував навчання малозабезпечених учнів, заснував три премії для найуспішніших гімназистів, а в селі Плюти організував дачу-колонію для літнього відпочинку слабших здоров'ям учнів київських гімназій. Паралельно опікувався в`язницями, сиротинцями, безкоштовними нічліжками.
До одруження в 1892 році із донькою статського радника Єлизаветою Хлоповою Олександр Терещенко жив у батьківському особняку на Бібіковському бульварі – нині там розташований Національний музей Тараса Шевченка. Після весілля родина переїжджає до власного маєтку, збудованого за проєктом архітектора Петра Бойцова навпроти парку Шевченка на перетині сучасних вулиць Антоновича та Скоропадського (нині тут розміщена Національна наукова медична бібліотека України). Будинок мав передові на той час технології — власне парове опалення, електрику та два ліфти. А загалом на кошти Терещенків у Києві було збудовано майже 500 будівель.
Під час російсько-японської війни Олександр Ніколович перерахував 100 тисяч рублів Товариству російського Червоного Хреста, за власний рахунок влаштував у Києві три бараки для поранених та притулок для поранених офіцерів при лікарні в Житомирі, виділивши на це понад 200 тисяч рублів.
У 1906 року увійшов до Об'єднаного Комітету зі спорудження пам'ятника Шевченку в Києві, разом з відомими українськими діячами: Борисом Грінченком, Михайлом Коцюбинським, Євгеном Чикаленком, Миколою Лисенком, Іллею Рєпиним та ін.
До останнього опікувався гімназіями, більше 25 років був членом дирекції відділення Імператорського російського музичного товариства, допомагав художникам-початківцям, зокрема, надавав особисті кошти на оплату їхніх закордонних подорожей.
Помер 23 жовтня 1911 року в Петербурзі. Тіло після смерті за заповітом перевезли до Києва і поховали в родинному склепі на Аскольдовій могилі. На жаль, у 1930-х роках радянська влада взялася облаштовувати на Аскольдовій могилі парк відпочинку і могила Олександра Терещенка була втрачена.
Докладніше про життя і діяльність відомого мецената читайте в рубриці «Історичний календар».
170 років тому, 7 вересня в Глухові народився відомий меценат і громадський діяч, представник відомої династії цукрозаводчиків і меценатів Терещенків, молодший син Ніколи Артемовича Олександр Терещенко.
Як і старший брат Іван та сестра Варвара (в шлюбі – Ханенко) Олександр був вірний родинному девізу Терещенків – «Прагнення до суспільної користі». Він багато уваги приділяв підтримці освіти та охорони здоров'я бідноти в Києві та рідному Глухові. Був одним із засновників Товариства допомоги студентам університету Святого Володимира, опікувався гімназіями, оплачував навчання малозабезпечених учнів, заснував три премії для найуспішніших гімназистів, а в селі Плюти організував дачу-колонію для літнього відпочинку слабших здоров'ям учнів київських гімназій. Паралельно опікувався в`язницями, сиротинцями, безкоштовними нічліжками.
До одруження в 1892 році із донькою статського радника Єлизаветою Хлоповою Олександр Терещенко жив у батьківському особняку на Бібіковському бульварі – нині там розташований Національний музей Тараса Шевченка. Після весілля родина переїжджає до власного маєтку, збудованого за проєктом архітектора Петра Бойцова навпроти парку Шевченка на перетині сучасних вулиць Антоновича та Скоропадського (нині тут розміщена Національна наукова медична бібліотека України). Будинок мав передові на той час технології — власне парове опалення, електрику та два ліфти. А загалом на кошти Терещенків у Києві було збудовано майже 500 будівель.
Під час російсько-японської війни Олександр Ніколович перерахував 100 тисяч рублів Товариству російського Червоного Хреста, за власний рахунок влаштував у Києві три бараки для поранених та притулок для поранених офіцерів при лікарні в Житомирі, виділивши на це понад 200 тисяч рублів.
У 1906 року увійшов до Об'єднаного Комітету зі спорудження пам'ятника Шевченку в Києві, разом з відомими українськими діячами: Борисом Грінченком, Михайлом Коцюбинським, Євгеном Чикаленком, Миколою Лисенком, Іллею Рєпиним та ін.
До останнього опікувався гімназіями, більше 25 років був членом дирекції відділення Імператорського російського музичного товариства, допомагав художникам-початківцям, зокрема, надавав особисті кошти на оплату їхніх закордонних подорожей.
Помер 23 жовтня 1911 року в Петербурзі. Тіло після смерті за заповітом перевезли до Києва і поховали в родинному склепі на Аскольдовій могилі. На жаль, у 1930-х роках радянська влада взялася облаштовувати на Аскольдовій могилі парк відпочинку і могила Олександра Терещенка була втрачена.
Докладніше про життя і діяльність відомого мецената читайте в рубриці «Історичний календар».
👍10❤5