Пам’яті молодшого лейтенанта, снайпера Олександра Олівка (позивний «Капелан»)
Моя совість чиста, я не вбивця: я захищаю свою країну, свою церкву, своїх батьків
Олександр народився 23 червня 1976 року в Херсоні. Згодом родина перебралася у Вінницю. Тут Олександр закінчив школу та здобув фах автослюсаря. Після строкової служби відкрив власний магазин сантехніки.
Олександ був активним прихожанином вінницької громади євангельських християн баптстів. Був рукопокладений на пасторство у церкві «Благодать», брав участь у створенні церкви «Життя» у Вінниці, а згодом став першим пастором церкви «Світло життя».
У 2014 році активно займався волонтерської та капаленською діяльністю.
У 2022 році разом із родиною оселився в селі Агрономічне. Із дружиною Іриною виховували чотирьох дітей — трьох доньок і сина.
З перших днів повномасштабного вторгнення долучився до Сил оборони України. Воював в складі 3-ї штурмової бригади, де пройшов шлях від молодшого сержанта до молодшого лейтенанта та командира взводу снайперів.
Брав участь в обороні Києві. Також виконував снайперські завдання на Запорізькому та Херсонському напрямках, а також під час боїв за Бахмут.
За мужність і самовідданість Олександр Олівко нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», медалями «За сприяння обороні Києва» і «За мужність та відвагу».
Загинув 5 вересня 2026 року внаслідок удару FРV-дрона. Похований на Алеї Слави Сабарівського цвинтаря Вінниці.
Честь Герою!
Фото: Третій армійський корпус, Всеукраїнський громадянський рух «Всі разом», Фейсбук-сторінка Александр Калинский, Фейсбук-сторінка Геннадій Мохненко
За матеріалами: Суспільне Вінниця
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Моя совість чиста, я не вбивця: я захищаю свою країну, свою церкву, своїх батьків
Олександр народився 23 червня 1976 року в Херсоні. Згодом родина перебралася у Вінницю. Тут Олександр закінчив школу та здобув фах автослюсаря. Після строкової служби відкрив власний магазин сантехніки.
Олександ був активним прихожанином вінницької громади євангельських християн баптстів. Був рукопокладений на пасторство у церкві «Благодать», брав участь у створенні церкви «Життя» у Вінниці, а згодом став першим пастором церкви «Світло життя».
У 2014 році активно займався волонтерської та капаленською діяльністю.
У 2022 році разом із родиною оселився в селі Агрономічне. Із дружиною Іриною виховували чотирьох дітей — трьох доньок і сина.
З перших днів повномасштабного вторгнення долучився до Сил оборони України. Воював в складі 3-ї штурмової бригади, де пройшов шлях від молодшого сержанта до молодшого лейтенанта та командира взводу снайперів.
Брав участь в обороні Києві. Також виконував снайперські завдання на Запорізькому та Херсонському напрямках, а також під час боїв за Бахмут.
За мужність і самовідданість Олександр Олівко нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», медалями «За сприяння обороні Києва» і «За мужність та відвагу».
Загинув 5 вересня 2026 року внаслідок удару FРV-дрона. Похований на Алеї Слави Сабарівського цвинтаря Вінниці.
Честь Герою!
Фото: Третій армійський корпус, Всеукраїнський громадянський рух «Всі разом», Фейсбук-сторінка Александр Калинский, Фейсбук-сторінка Геннадій Мохненко
За матеріалами: Суспільне Вінниця
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔22😢4
"СПРАВА БЕЙЛІСА", ПРИКЛАД РОСІЙСЬКОГО ІМПЕРІАЛІЗМУ
26 вересня 1913 року розпочалася судове засідання у справі київського єврея та працівника цегельного заводу Менахема Бейліса. Чоловіка звинувачували у вбивстві 13-річного Андрія Ющинського з метою здійснення вигаданих кривавих ритуалів юдаїзму. Так звана «справа Бейліса» активно лобіювалася провладними колами російських націоналістів та чорносотенців, щоб утвердити антисемітську політику Російської імперії. Захисниками Менахема Бейліса тоді стали майбутні державні діячі УНР - адвокат Арнольд Марголін та поліцейський Микола Красовський.
Більше про «справу Бейліса» та про те, чому вона актуальна і сьогодні – у нашому матеріалі.
26 вересня 1913 року розпочалася судове засідання у справі київського єврея та працівника цегельного заводу Менахема Бейліса. Чоловіка звинувачували у вбивстві 13-річного Андрія Ющинського з метою здійснення вигаданих кривавих ритуалів юдаїзму. Так звана «справа Бейліса» активно лобіювалася провладними колами російських націоналістів та чорносотенців, щоб утвердити антисемітську політику Російської імперії. Захисниками Менахема Бейліса тоді стали майбутні державні діячі УНР - адвокат Арнольд Марголін та поліцейський Микола Красовський.
Більше про «справу Бейліса» та про те, чому вона актуальна і сьогодні – у нашому матеріалі.
👍7❤6🔥3💔1
Пам'яті солдата Дмитра Фербея
Одним із перших став на захист Батьківщини
Дмитро народився 20 квітня 1992 року в селі Черепківцях Чернівецької області. Після школи здобув фах тракториста та працював на фермерському господарстві «Серет».
З початком повномасштабного вторгнення добровільно став до лав Сил оборони України. Служив у 22-му Буковинському стрілецькому батальйоні. На фронті був водієм-санітаром медичного пункту механізованого батальйону, вивозив поранених побратимів із небезпечних місць. Брав участь в боях за Авдіївку та на Куп'янському напрямку.
Загинув 19 грудня 2024 року у селі Шевченкове на Харківщині. Похований у рідному селі. Посмертно удостоєний відзнаки Міністерства оборони «Хрест доблесті».
Вічна пам'ять і шана Герою!
Тетяна Тиндик
Фото: Глибоцька громада і Чернівецька обласна рада
За матеріалами: Глибоцька громада (посилання 1, 2, 3), Молодий буковинець
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Одним із перших став на захист Батьківщини
Дмитро народився 20 квітня 1992 року в селі Черепківцях Чернівецької області. Після школи здобув фах тракториста та працював на фермерському господарстві «Серет».
З початком повномасштабного вторгнення добровільно став до лав Сил оборони України. Служив у 22-му Буковинському стрілецькому батальйоні. На фронті був водієм-санітаром медичного пункту механізованого батальйону, вивозив поранених побратимів із небезпечних місць. Брав участь в боях за Авдіївку та на Куп'янському напрямку.
Загинув 19 грудня 2024 року у селі Шевченкове на Харківщині. Похований у рідному селі. Посмертно удостоєний відзнаки Міністерства оборони «Хрест доблесті».
Вічна пам'ять і шана Герою!
Тетяна Тиндик
Фото: Глибоцька громада і Чернівецька обласна рада
За матеріалами: Глибоцька громада (посилання 1, 2, 3), Молодий буковинець
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔13😢6❤1
Пам’яті бійця Інтернаціонального легіону, американського морпіха Томаса Грея Гарріса
Був відкритий до всього нового у житті
Томас Грей Гарріс народився 18 листопада 1990 року в Еппл-Веллі, Каліфорнія. У батьків були проблеми з алкоголем, тому їх позбавили права на дитину і з трьох років хлопець виховувався в прийомній сім’ї офіцерів морської піхоти Річарда та Сюзенн Гаррісонів.
Дитинство Томаса минуло на низці військових баз, де служили нові батьки: Род-Айленд, Гаваї, Луїзіана, штат Вашингтон та столиця США - місто Вашингтон.
Активно займався скаутингом, а також гольфом та тхеквондо.
Після закінчення школи, у 2009 році хлопець розпочав службу в Корпусі морської піхоти США. Після рекрутського вишколу служив у 2-й дивізії морської піхоти. У 2010 році взяв участь у війні проти талібів в Афганістані. Виконував бойові завдання в районі округу Марджі.
Після служби пройшов курс медсестринства при університеті штату Алабама. Мав стажування в африканській країні Гана. Згодом здобував вищу освіту в підготовчій медичній школі Колумбійського університету в Нью-Йорку.
У серпні 2023 року приїхав в Україну та вступив до Інтернаціонального легіону ЗСУ. Наприкінці жовтня Томас отримав поранення у бою з російськими військами. Після одужання повертався на лінію фронту, однак загинув у автокатастрофі 24 листопада 2023 року. Як бойскаут та ветеран морської піхоти похований на Арлінгтонському національному цвинтарі.
Вічна пам'ять та слава!
Фото: Dignity Memorial
Джерела: Dignity Memorial, Task and Purpose
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Був відкритий до всього нового у житті
Томас Грей Гарріс народився 18 листопада 1990 року в Еппл-Веллі, Каліфорнія. У батьків були проблеми з алкоголем, тому їх позбавили права на дитину і з трьох років хлопець виховувався в прийомній сім’ї офіцерів морської піхоти Річарда та Сюзенн Гаррісонів.
Дитинство Томаса минуло на низці військових баз, де служили нові батьки: Род-Айленд, Гаваї, Луїзіана, штат Вашингтон та столиця США - місто Вашингтон.
Активно займався скаутингом, а також гольфом та тхеквондо.
Після закінчення школи, у 2009 році хлопець розпочав службу в Корпусі морської піхоти США. Після рекрутського вишколу служив у 2-й дивізії морської піхоти. У 2010 році взяв участь у війні проти талібів в Афганістані. Виконував бойові завдання в районі округу Марджі.
Після служби пройшов курс медсестринства при університеті штату Алабама. Мав стажування в африканській країні Гана. Згодом здобував вищу освіту в підготовчій медичній школі Колумбійського університету в Нью-Йорку.
У серпні 2023 року приїхав в Україну та вступив до Інтернаціонального легіону ЗСУ. Наприкінці жовтня Томас отримав поранення у бою з російськими військами. Після одужання повертався на лінію фронту, однак загинув у автокатастрофі 24 листопада 2023 року. Як бойскаут та ветеран морської піхоти похований на Арлінгтонському національному цвинтарі.
Вічна пам'ять та слава!
Фото: Dignity Memorial
Джерела: Dignity Memorial, Task and Purpose
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔22❤1
АТАКА ПО НАНУ - ЦЕ АТАКА ПО ВСІЙ УКРАЇНІ
Сьогодні, 28 вересня, російська федерація вчергове здійснила повітряну атаку на цивільну інфраструктуру Києва.
Російський БПЛА влучив у будівлю Національної академії наук України, що розташована у середмісті Києва. В будівлі спалахнула пожежа. Люди, щоб врятуватися від вогню, вилазили з вікон. Уже говорять про наявність постраждалих та загиблих.
Росія вкотре підтверджує своє звання держави-терориста, здійснюючи атаки направлені проти гуманітарних інституцій та закладів пов'язаних з культурою, освітою, наукою чи духовним життям.
Окрім людських жертв, які безумовно найбільш важливі, також варто зауважити, що сьогоднішня російська атака - це ще один приклад атаки на історичну спадщину України, адже будівля НАН України - це визначна пам'ятка архітектури ХІХ століття. Проєкт будівлі створив архітектор Олександр Беретті у 1850-х роках в стилі пізнього класицизму. Будівля НАН розташована поруч з центральним корпусом Київського університету імені Тараса Шевченка, який сконстрював батько Олександра - Вікентій Беретті. Разом вони створювали сімейний архітектурний ансамбль спадщини Беретті в Києві. Саме ця будівля стала головний офісом Української академії наук ще у 1919 році. Тут в різний час працювали найвидатніші діячів української науки різних поколінь: Агатангел Кримський, Володимир Вернадський, Борис Патон, Олександр Палладін.
Сьогоднішня атака Росії стала черговим прикладом, що вся суть рашизму - це не лише фізичне винищення українців, а й остаточне знищення будь-якої згадки про українську культуру, історію, національну пам'ять.
Фото: Олександр Сазанович та тг-канал KOVALENKO
Сьогодні, 28 вересня, російська федерація вчергове здійснила повітряну атаку на цивільну інфраструктуру Києва.
Російський БПЛА влучив у будівлю Національної академії наук України, що розташована у середмісті Києва. В будівлі спалахнула пожежа. Люди, щоб врятуватися від вогню, вилазили з вікон. Уже говорять про наявність постраждалих та загиблих.
Росія вкотре підтверджує своє звання держави-терориста, здійснюючи атаки направлені проти гуманітарних інституцій та закладів пов'язаних з культурою, освітою, наукою чи духовним життям.
Окрім людських жертв, які безумовно найбільш важливі, також варто зауважити, що сьогоднішня російська атака - це ще один приклад атаки на історичну спадщину України, адже будівля НАН України - це визначна пам'ятка архітектури ХІХ століття. Проєкт будівлі створив архітектор Олександр Беретті у 1850-х роках в стилі пізнього класицизму. Будівля НАН розташована поруч з центральним корпусом Київського університету імені Тараса Шевченка, який сконстрював батько Олександра - Вікентій Беретті. Разом вони створювали сімейний архітектурний ансамбль спадщини Беретті в Києві. Саме ця будівля стала головний офісом Української академії наук ще у 1919 році. Тут в різний час працювали найвидатніші діячів української науки різних поколінь: Агатангел Кримський, Володимир Вернадський, Борис Патон, Олександр Палладін.
Сьогоднішня атака Росії стала черговим прикладом, що вся суть рашизму - це не лише фізичне винищення українців, а й остаточне знищення будь-якої згадки про українську культуру, історію, національну пам'ять.
Фото: Олександр Сазанович та тг-канал KOVALENKO
😢17😱2