Пам’яті солдата Костянтина Слободенюка (позивний «Маестро»)
Змінив світло софітів і театральні оплески на гул фронту, щоб стати надійним щитом для побратимів
Костянтин народився 31 травня 1983 року в Мелітополі Запорізької області. Мама була балериною, а тато - флейтистом. Дитинство минуло в Чернігові. Тут Костянтин закінчив музичний коледж імені Л. Ревуцького, а потім і Київський національний університет культури і мистецтв.
До повномашстабного вторгнення працював флейтистом та сопілкарем в Чернігівській обласній філармонії. Певний час виступав в симфонічному оркестрі в Китаї, але повернувся додому після початку пандемії. У 2020 році відкрив ще одну грань свого таланту - став актор в Чернігівському молодіжному театрі.
У 2024 році долучився до лав Сил оборони. Ще в навчальному центрі став заступником командира взводу. Після БЗВП служив оператором РЕБ в 32-їй окремій механізованій Сталевій бригаді. Брав участь у виконанні бойових завдань на Донеччині. Загинув 29 листопада 2024 року поблизу Рівнополля. Довгий час вважався зниклим безвісти. Поховати воїна змогли лише у вересні 2026 року.
Вічна слава Воїну!
Іван Столячук
Фото: 32 ОМБр, Молодіжний театр в Чернігові
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Змінив світло софітів і театральні оплески на гул фронту, щоб стати надійним щитом для побратимів
Костянтин народився 31 травня 1983 року в Мелітополі Запорізької області. Мама була балериною, а тато - флейтистом. Дитинство минуло в Чернігові. Тут Костянтин закінчив музичний коледж імені Л. Ревуцького, а потім і Київський національний університет культури і мистецтв.
До повномашстабного вторгнення працював флейтистом та сопілкарем в Чернігівській обласній філармонії. Певний час виступав в симфонічному оркестрі в Китаї, але повернувся додому після початку пандемії. У 2020 році відкрив ще одну грань свого таланту - став актор в Чернігівському молодіжному театрі.
У 2024 році долучився до лав Сил оборони. Ще в навчальному центрі став заступником командира взводу. Після БЗВП служив оператором РЕБ в 32-їй окремій механізованій Сталевій бригаді. Брав участь у виконанні бойових завдань на Донеччині. Загинув 29 листопада 2024 року поблизу Рівнополля. Довгий час вважався зниклим безвісти. Поховати воїна змогли лише у вересні 2026 року.
Вічна слава Воїну!
Іван Столячук
Фото: 32 ОМБр, Молодіжний театр в Чернігові
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔17😢4
Пам’яті десантника й розвідника Сергія Штагера (позивний «Поет»)
Понад десять років свого життя присвятив захисту України.
Сергій народився 30 листопада 1976 року. Дитинство минуло на Сумщині. В школі був дуже активним: колекціонував значки і марки, був фотолюбителем, багато читав.
У 1994 році 18-річний Сергій пішов на строкову службу в армію. Служив старшим кодувальником електронної апаратури кодування та спецзв’язку.
Після строковї служби працював в регіональних медіа на Сумщині: диктором на радіо, кореспондентом, очолював прес-відділ дитячо-юнацького наукового центру.
З 2000 жив в Києві. Пройшов журналістські курси в Укртелерадіоінституті. Водночас освоїв багато інших занять: виготовляв корпусні меблі, працював моделлю, офіціантом, круп’є, різноробом, кур’єром, продавцем-консультантом. Також був активним донором крові.
Учасник Революції гідності. З Майдану пішов на війну. Служив навідником в 79-й десантно-штурмовій бригаді. Брав участь в АТО та ООС на Донеччині та Луганщині. Звільнився незадовго до повномасштабного вторгнення.
У лютому 2022 року добровільно повернувся на захист України. Брав участь в обороні Києва в складі 95-ї десантно-штурмової бригади Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Згодом служив в 46-й аеромобільній бригаді розвідником-сапером. Визволяв Херсонщину, брав участь в обороні Бахмута та Запоріжському контрнаступі, воював на Покровському напрямку.
Загинув 3 квітня 2025 року в районі Андріївки на Донеччині. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІ ступеня.
Вічна слава та шана Герою!
Фото: Фейсбук-сторінка Сергій Штагер
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Понад десять років свого життя присвятив захисту України.
Сергій народився 30 листопада 1976 року. Дитинство минуло на Сумщині. В школі був дуже активним: колекціонував значки і марки, був фотолюбителем, багато читав.
У 1994 році 18-річний Сергій пішов на строкову службу в армію. Служив старшим кодувальником електронної апаратури кодування та спецзв’язку.
Після строковї служби працював в регіональних медіа на Сумщині: диктором на радіо, кореспондентом, очолював прес-відділ дитячо-юнацького наукового центру.
З 2000 жив в Києві. Пройшов журналістські курси в Укртелерадіоінституті. Водночас освоїв багато інших занять: виготовляв корпусні меблі, працював моделлю, офіціантом, круп’є, різноробом, кур’єром, продавцем-консультантом. Також був активним донором крові.
Учасник Революції гідності. З Майдану пішов на війну. Служив навідником в 79-й десантно-штурмовій бригаді. Брав участь в АТО та ООС на Донеччині та Луганщині. Звільнився незадовго до повномасштабного вторгнення.
У лютому 2022 року добровільно повернувся на захист України. Брав участь в обороні Києва в складі 95-ї десантно-штурмової бригади Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Згодом служив в 46-й аеромобільній бригаді розвідником-сапером. Визволяв Херсонщину, брав участь в обороні Бахмута та Запоріжському контрнаступі, воював на Покровському напрямку.
Загинув 3 квітня 2025 року в районі Андріївки на Донеччині. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІ ступеня.
Вічна слава та шана Герою!
Фото: Фейсбук-сторінка Сергій Штагер
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔16😢8
9 жовтня відзначаємо 122-річчя з дня народження Миколи Платоновича Бажана. Розповідаємо про цього суперечливого, але визначного діяча української культури.
❤15
Пам'яті старшого солдата Дмитра Пую (позивний «Кухар»)
Мати загиблого захисника видала книгу його віршів
Дмитро Пую народився 24 вересня 1995 року Чернівцях. Після школи здобув вищу освіту в галузі харчових технологій. Працював в ресторані.
Після початку повномасштабного вторгнення долучився до лав Сил оборони. Служив в 107-й бригаді Сил ТрО. Спершу на посаді кухаря, згодом став кулеметником. Загинув 4 травня 2025 року в бою на Сумщині.
Посмертно мама воїна видала його вірші, які хлопець публікував в Інстаграмі, у збірці "Шлях мого життя".
Світла пам'ять воїну!
Галина Олійник
Фото авторки
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Мати загиблого захисника видала книгу його віршів
Дмитро Пую народився 24 вересня 1995 року Чернівцях. Після школи здобув вищу освіту в галузі харчових технологій. Працював в ресторані.
Після початку повномасштабного вторгнення долучився до лав Сил оборони. Служив в 107-й бригаді Сил ТрО. Спершу на посаді кухаря, згодом став кулеметником. Загинув 4 травня 2025 року в бою на Сумщині.
Посмертно мама воїна видала його вірші, які хлопець публікував в Інстаграмі, у збірці "Шлях мого життя".
Світла пам'ять воїну!
Галина Олійник
Фото авторки
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔15😢5
Пам’яті навідника танка Владислава Буковецького
З 18 років присвятив себе військовій службі, у 20 років віддав життя за свободу рідної землі
Владислав народився 6 серпня 2003 року в Шполі на Черкащині. Після школи здобув фах механізатора та підписав контракт з ЗСУ.
Служив навідником танку. Брав участь в боях на Харківщині, Луганщині, обороні Бахмуту. Загинув 30 серпня 2023 року в районі Часового Яру.
Похований у рідній Шполі. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Пам’ять і шана Захисникові!
Фото: Шполянська міська рада, Шполяночка
За інформацією: Шполяночка
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
З 18 років присвятив себе військовій службі, у 20 років віддав життя за свободу рідної землі
Владислав народився 6 серпня 2003 року в Шполі на Черкащині. Після школи здобув фах механізатора та підписав контракт з ЗСУ.
Служив навідником танку. Брав участь в боях на Харківщині, Луганщині, обороні Бахмуту. Загинув 30 серпня 2023 року в районі Часового Яру.
Похований у рідній Шполі. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Пам’ять і шана Захисникові!
Фото: Шполянська міська рада, Шполяночка
За інформацією: Шполяночка
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔17😢8
Пам’яті старшого сержанта Андрія Коваленка (позивний «Антрацит»)
Головне життєве покликання знайшов у війську
Андрій народився 29 вересня 1980 року в селі Вирішальне Полтавської області. Після школи освоїв фах водія та тракториста. Служив строкову службу з 1999 до 2001 року. Після армії працював спершу в приватному фермерському господарстві, а згодом на будівництві.
У 2015 році Андрія мобілізували. Брав участь в АТО до 2016 року. Після цього підписав контракт з ЗСУ та продовжив службу в OPFOR. Це унікальний підрозділ, який в мирний часи виконує функцію "ворога" під час навчань.
З початку повномасштабного вторгнення в складі OPFOR брав участь в обороні Київщини. Згодом підрозділ перекинули на Харківський напрямок. Загинув в бою біля населеного пункту Малий Веселий Харківської області, що біля кордону з Росією, коли проводив розвідувальну вилазку на території, яку контролював противник.
Довгий час вважався зниклим безвісти. Забрати останки воїна стало можливо лише після того, як у вересні 2022 року було визволено значну територію Харківщини. Зокрема Липовецьку громаду. Похований 5 травня 2023 року у селі Вирішальне на Полтавщині. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Слава та честь українському воїну!
Антон Печерський
Фото надала сестра Юлія
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Головне життєве покликання знайшов у війську
Андрій народився 29 вересня 1980 року в селі Вирішальне Полтавської області. Після школи освоїв фах водія та тракториста. Служив строкову службу з 1999 до 2001 року. Після армії працював спершу в приватному фермерському господарстві, а згодом на будівництві.
У 2015 році Андрія мобілізували. Брав участь в АТО до 2016 року. Після цього підписав контракт з ЗСУ та продовжив службу в OPFOR. Це унікальний підрозділ, який в мирний часи виконує функцію "ворога" під час навчань.
З початку повномасштабного вторгнення в складі OPFOR брав участь в обороні Київщини. Згодом підрозділ перекинули на Харківський напрямок. Загинув в бою біля населеного пункту Малий Веселий Харківської області, що біля кордону з Росією, коли проводив розвідувальну вилазку на території, яку контролював противник.
Довгий час вважався зниклим безвісти. Забрати останки воїна стало можливо лише після того, як у вересні 2022 року було визволено значну територію Харківщини. Зокрема Липовецьку громаду. Похований 5 травня 2023 року у селі Вирішальне на Полтавщині. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Слава та честь українському воїну!
Антон Печерський
Фото надала сестра Юлія
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔21😢3👍1
Пам’яті молодшого сержанта, історика Назара Олещука
Історик повернувся з Польщі, щоби захищати свою країну.
Назар народився у селищі Вишневе на Дніпропетровщині. Після школи закінчив з відзнакою навчання на історичному факультеті Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара. У 2015-2018 роках навчався в аспірантурі Інституту історії України НАН України у Києві.
До повномасштабного вторгнення Назар жив у Польщі, де займався бізнесом. Навесні 2023 року повернувся в України та добровільно долучився до Сил оборони України. Служив в складі 87-го окремого батальйону забезпечення ЗСУ.
Загинув при виконанні бойового завдання на Донеччині 22 березня 2025 року. Похований в рідному селі.
Вдячність і слава!
Валентина Кащенко
За матеріалами: Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара, Вишнівська селищна територіальна громада
Фото: Історичний факультет ДНУ імені Олеся Гончара та Фейсбук-сторінка Назар Олещук
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Історик повернувся з Польщі, щоби захищати свою країну.
Назар народився у селищі Вишневе на Дніпропетровщині. Після школи закінчив з відзнакою навчання на історичному факультеті Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара. У 2015-2018 роках навчався в аспірантурі Інституту історії України НАН України у Києві.
До повномасштабного вторгнення Назар жив у Польщі, де займався бізнесом. Навесні 2023 року повернувся в України та добровільно долучився до Сил оборони України. Служив в складі 87-го окремого батальйону забезпечення ЗСУ.
Загинув при виконанні бойового завдання на Донеччині 22 березня 2025 року. Похований в рідному селі.
Вдячність і слава!
Валентина Кащенко
За матеріалами: Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара, Вишнівська селищна територіальна громада
Фото: Історичний факультет ДНУ імені Олеся Гончара та Фейсбук-сторінка Назар Олещук
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔17😢2❤🔥1
Пам'яті поліцейського Миколи Самойленка (позивний «Шустрий»)
Дуже любив життя та до кінця залишався вірним Україні.
Микола народився 5 жовтня 1996 року в селі Багатир Донецької області. З дитинства мріяв пов'язати життя з службою, тому після школи вступив до Харківського національного університету внутрішніх справ.
Протягом двох років працював слідчим, однак бажання бути спецпризначенцем взяло гору і офіцер пройшов відбір до спецпідрозділу КОРД. Служив у Маріуполі.
Повномасштабне вторгнення застало Миколу у Києві. Чоловік зразу виїхав в Маріуполь, який вже брали в оточення. Під час виконання завдань з розвідки потрапив в полон 2 березня 2022 року.
Його утримувало в жахливих умовах Донецького СІЗО: підвальне приміщення, голод, холод, тортури.
Микола Самойленко помер 19 січня 2023 року нібито від менінгіту. Похований у Києві.
Вічна памʼять та слава Герою!
Фото з особистого архіву Олександра Самойленка, Нацполіції та сайту Голос українською
За матеріалами: Український ветеранський фонд, Вчасно, Поліція Київської області, Голос українською
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Дуже любив життя та до кінця залишався вірним Україні.
Микола народився 5 жовтня 1996 року в селі Багатир Донецької області. З дитинства мріяв пов'язати життя з службою, тому після школи вступив до Харківського національного університету внутрішніх справ.
Протягом двох років працював слідчим, однак бажання бути спецпризначенцем взяло гору і офіцер пройшов відбір до спецпідрозділу КОРД. Служив у Маріуполі.
Повномасштабне вторгнення застало Миколу у Києві. Чоловік зразу виїхав в Маріуполь, який вже брали в оточення. Під час виконання завдань з розвідки потрапив в полон 2 березня 2022 року.
Його утримувало в жахливих умовах Донецького СІЗО: підвальне приміщення, голод, холод, тортури.
Микола Самойленко помер 19 січня 2023 року нібито від менінгіту. Похований у Києві.
Вічна памʼять та слава Герою!
Фото з особистого архіву Олександра Самойленка, Нацполіції та сайту Голос українською
За матеріалами: Український ветеранський фонд, Вчасно, Поліція Київської області, Голос українською
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔19😢2
14 жовтня 1942 року вважається символічною датою створення Української повстанської армії. Вона виникла в умовах Другої світової війни та стала однією з військово-політичних формацій українського визвольного руху.
Головною метою УПА було створення незалежної Української держави. Заради цього повстанці протистояли силам, які намагалися перешкодити українському державотворенню. Їхня боротьба тривала роками, охоплювала значні території та залучила понад сто тисяч людей.
Однак історія Української повстанської армії не обмежується лише збройним протистоянням. Це також історія підпілля, організації власних військових структур, створення повстанських республік, політичного керівництва та масових репресій проти учасників визвольного руху.
Протягом десятиліть навколо УПА формувалися історичні міфи, частина яких стала наслідком радянської пропаганди. До символічного дня створення Української повстанської армії розповідаємо про її виникнення, діяльність, масштаби боротьби та найпоширеніші міфи.
Гортайте карусель, щоб дізнатися більше про цю сторінку української історії.
Головною метою УПА було створення незалежної Української держави. Заради цього повстанці протистояли силам, які намагалися перешкодити українському державотворенню. Їхня боротьба тривала роками, охоплювала значні території та залучила понад сто тисяч людей.
Однак історія Української повстанської армії не обмежується лише збройним протистоянням. Це також історія підпілля, організації власних військових структур, створення повстанських республік, політичного керівництва та масових репресій проти учасників визвольного руху.
Протягом десятиліть навколо УПА формувалися історичні міфи, частина яких стала наслідком радянської пропаганди. До символічного дня створення Української повстанської армії розповідаємо про її виникнення, діяльність, масштаби боротьби та найпоширеніші міфи.
Гортайте карусель, щоб дізнатися більше про цю сторінку української історії.
❤15🔥3❤🔥1