Пам’яті полковника Олександра Махачека (позивний «Чех»)
Військовий інженер, який до останнього рятував життя побратимів
Олександр Махачек народився 15 липня 1972 року в місті Радехів на Львівщині.
Все життя присвятив військовій службі. Розпочинав, як командир розвідвзводу. Згодом було навчання у Військовій академії та служба в інженерних військах в Одесі, Житомирі та Чернігові.
З 2014 року брав участь в АТО та ООС. Мав кілька поранень та контузію. За хоробрість при виконанні бойових завдань нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
З початком повномасштабного вторгнення відповідав за інженерні роботи з оборони Київщини. Він керував роботами з підготовки інженерних загороджень і мінування важливих ділянок місцевості, а також підготовкою об’єктів інфраструктури до знищення, щоб ускладнити просування російських військ. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня.
Після завершення оборони Київщини, виконував бойові завдання на Луганщині.
30 травня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі Лисичанську потрапив з підрозділом під артилерійський обстріл. Полковник Махачек організував евакуацію підлеглих, однак сам залишився на позиції та загинув від артилерійського удару.
Похований у Житомирі. Посмертно присвоєно звання Героя України.
Вічна пам’ять Герою!
Діана Горбачук
Фото з сімейного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Військовий інженер, який до останнього рятував життя побратимів
Олександр Махачек народився 15 липня 1972 року в місті Радехів на Львівщині.
Все життя присвятив військовій службі. Розпочинав, як командир розвідвзводу. Згодом було навчання у Військовій академії та служба в інженерних військах в Одесі, Житомирі та Чернігові.
З 2014 року брав участь в АТО та ООС. Мав кілька поранень та контузію. За хоробрість при виконанні бойових завдань нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
З початком повномасштабного вторгнення відповідав за інженерні роботи з оборони Київщини. Він керував роботами з підготовки інженерних загороджень і мінування важливих ділянок місцевості, а також підготовкою об’єктів інфраструктури до знищення, щоб ускладнити просування російських військ. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня.
Після завершення оборони Київщини, виконував бойові завдання на Луганщині.
30 травня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі Лисичанську потрапив з підрозділом під артилерійський обстріл. Полковник Махачек організував евакуацію підлеглих, однак сам залишився на позиції та загинув від артилерійського удару.
Похований у Житомирі. Посмертно присвоєно звання Героя України.
Вічна пам’ять Герою!
Діана Горбачук
Фото з сімейного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔17😢4❤1
Іван Драч: поет, який змінював літературу й творив незалежну Україну
17 жовтня 1936 року народився Іван Драч – поет, перекладач, кінодраматург, літературний критик, один із найяскравіших представників українського шістдесятництва, громадський і політичний діяч. Його життєвий шлях поєднав літературне новаторство, пошук творчої свободи та безпосередню участь у боротьбі за незалежність України.
Іван Драч народився в селі Теліжинці на Київщині. Навчався в Київському університеті, згодом закінчив Вищі сценарні курси в Москві.
На початку 1960-х років він увійшов у літературу як представник покоління шістдесятників. Ці митці прагнули звільнити українську культуру від ідеологічного диктату й повернути їй право на творчу свободу.
У 1962 році вийшла перша збірка поета «Соняшник», яка засвідчила появу новаторського літературного голосу. Драч руйнував усталені канони, поєднував народну образність із філософськими роздумами, науковими асоціаціями та несподіваними метафорами. Його поезія змінювала спосіб сприйняття дійсності. У звичайних речах поет відкривав космічні масштаби, а в особистих переживаннях — драму цілого покоління.
Особливе місце у творчості Драча посідає «Чорнобильська мадонна». Це поема, у якій трагедія 1986 року постає не лише як техногенна катастрофа, а й як моральне випробування людства. Поет говорить про відповідальність за власні вчинки, страждання матерів і дітей, руйнування звичного світу. Це одне з найсильніших художніх осмислень Чорнобильської трагедії в українській літературі.
Драч зробив вагомий внесок і в кінематограф. За його сценаріями створено фільми «Криниця для спраглих», «Камінний хрест», «Іду до тебе», «Пропала грамота». У цих роботах порушено питання людської гідності, духовного пошуку, історичної пам’яті та морального вибору.
Наприкінці 1980-х років Драч став одним із провідників національно-демократичного руху. У вересні 1989 року його обрали першим головою Народного руху України за перебудову. Рух об’єднав прихильників демократичних змін і національного відродження та відіграв важливу роль у боротьбі за незалежність. У 1990 році Драч став народним депутатом Верховної Ради УРСР, увійшов до демократичної опозиції та брав участь у парламентському процесі, що призвів до проголошення незалежності України. У 1992 році він був співголовою Народного руху України разом із В’ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем.
Важливими напрямами його громадської діяльності були підтримка української мови, розвиток культурних зв’язків зі світовим українством і формування національного інформаційного простору. Драч очолював товариство «Україна-Світ», працював головою Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України у 2000–2002 роках, був народним депутатом кількох скликань.
Творчий доробок і громадську діяльність Івана Драча відзначено численними нагородами як за радянських часів, так і у незалежній Україні. У 1976 році він став лауреатом премії імені Тараса Шевченка за збірку «Корінь і крона», а в 1983 році отримав Державну премію СРСР, у 1991 відзначений премією Фундації Омеляна і Тетяни Антонович.
Іван Драч нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого. У 2006 році йому присвоїли звання Героя України з врученням ордена Держави — за самовіддане служіння українському народові, втілене в поетичному слові та відстоюванні ідеалів свободи й демократії. Львівський національний університет імені Івана Франка присвоїв йому звання почесного доктора у 1997 році.
Іван Драч помер 19 червня 2018 року. Його поховали в рідних Теліжинцях.
Життєвий шлях Івана Драча – це історія митця, який вийшов за межі літератури й долучився до творення української державності. Його спадщина нагадує, що культура є силою, що допомагає народові усвідомити себе, осмислити власну історію та вибороти право на майбутнє.
17 жовтня 1936 року народився Іван Драч – поет, перекладач, кінодраматург, літературний критик, один із найяскравіших представників українського шістдесятництва, громадський і політичний діяч. Його життєвий шлях поєднав літературне новаторство, пошук творчої свободи та безпосередню участь у боротьбі за незалежність України.
Іван Драч народився в селі Теліжинці на Київщині. Навчався в Київському університеті, згодом закінчив Вищі сценарні курси в Москві.
На початку 1960-х років він увійшов у літературу як представник покоління шістдесятників. Ці митці прагнули звільнити українську культуру від ідеологічного диктату й повернути їй право на творчу свободу.
У 1962 році вийшла перша збірка поета «Соняшник», яка засвідчила появу новаторського літературного голосу. Драч руйнував усталені канони, поєднував народну образність із філософськими роздумами, науковими асоціаціями та несподіваними метафорами. Його поезія змінювала спосіб сприйняття дійсності. У звичайних речах поет відкривав космічні масштаби, а в особистих переживаннях — драму цілого покоління.
Особливе місце у творчості Драча посідає «Чорнобильська мадонна». Це поема, у якій трагедія 1986 року постає не лише як техногенна катастрофа, а й як моральне випробування людства. Поет говорить про відповідальність за власні вчинки, страждання матерів і дітей, руйнування звичного світу. Це одне з найсильніших художніх осмислень Чорнобильської трагедії в українській літературі.
Драч зробив вагомий внесок і в кінематограф. За його сценаріями створено фільми «Криниця для спраглих», «Камінний хрест», «Іду до тебе», «Пропала грамота». У цих роботах порушено питання людської гідності, духовного пошуку, історичної пам’яті та морального вибору.
Наприкінці 1980-х років Драч став одним із провідників національно-демократичного руху. У вересні 1989 року його обрали першим головою Народного руху України за перебудову. Рух об’єднав прихильників демократичних змін і національного відродження та відіграв важливу роль у боротьбі за незалежність. У 1990 році Драч став народним депутатом Верховної Ради УРСР, увійшов до демократичної опозиції та брав участь у парламентському процесі, що призвів до проголошення незалежності України. У 1992 році він був співголовою Народного руху України разом із В’ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем.
Важливими напрямами його громадської діяльності були підтримка української мови, розвиток культурних зв’язків зі світовим українством і формування національного інформаційного простору. Драч очолював товариство «Україна-Світ», працював головою Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України у 2000–2002 роках, був народним депутатом кількох скликань.
Творчий доробок і громадську діяльність Івана Драча відзначено численними нагородами як за радянських часів, так і у незалежній Україні. У 1976 році він став лауреатом премії імені Тараса Шевченка за збірку «Корінь і крона», а в 1983 році отримав Державну премію СРСР, у 1991 відзначений премією Фундації Омеляна і Тетяни Антонович.
Іван Драч нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого. У 2006 році йому присвоїли звання Героя України з врученням ордена Держави — за самовіддане служіння українському народові, втілене в поетичному слові та відстоюванні ідеалів свободи й демократії. Львівський національний університет імені Івана Франка присвоїв йому звання почесного доктора у 1997 році.
Іван Драч помер 19 червня 2018 року. Його поховали в рідних Теліжинцях.
Життєвий шлях Івана Драча – це історія митця, який вийшов за межі літератури й долучився до творення української державності. Його спадщина нагадує, що культура є силою, що допомагає народові усвідомити себе, осмислити власну історію та вибороти право на майбутнє.
❤11👍9
Пам’яті музикознавця та розвідника Івана Кузьмінського (позивний «Доцент»)
Мріяв повернути Україні її справжню музичну спадщину
Іван Кузьмінський народився 5 жовтня 1983 року у місті Бердичів на Житомирщині. Пройшов всі шляхи музичної освіти: дитяча музична школа, Житомирське музичне училище імені Косенка, Київська консерваторія.
У 2014 отримав ступінь кандидата мистецтвознавства. Викладав в рідному училищі та Національної музичній академії імені Петра Чайковського. Був дослідником автентичної музичної спадщини України.
Паралельно з науково-викладацькою роботою, працював режисером на дитячому телеканалі "МаляткоTV".
З початком вторгнення долучився добровольцем до Сил оборони України. Спершу служив в роті охорони ТЦК Дарницького району. Після завершення оборони Києва добровільно пішов у бойовий підрозділ - 67 окрему механізовану бригаду. Був бойовим розвідником, виконував завдання на Харківщині та Бахмутському напрямку.
Загинув 17 травня 2023 року загинув від кулі снайпера під час виконання бойового завдання в районі села Діброва на Луганщині. Похований у Бердичеві. Посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять захиснику!
Джерела: The Claquers, Академія української преси, “ЦН.Блоги”
Фото: The Claquers
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Мріяв повернути Україні її справжню музичну спадщину
Іван Кузьмінський народився 5 жовтня 1983 року у місті Бердичів на Житомирщині. Пройшов всі шляхи музичної освіти: дитяча музична школа, Житомирське музичне училище імені Косенка, Київська консерваторія.
У 2014 отримав ступінь кандидата мистецтвознавства. Викладав в рідному училищі та Національної музичній академії імені Петра Чайковського. Був дослідником автентичної музичної спадщини України.
Паралельно з науково-викладацькою роботою, працював режисером на дитячому телеканалі "МаляткоTV".
З початком вторгнення долучився добровольцем до Сил оборони України. Спершу служив в роті охорони ТЦК Дарницького району. Після завершення оборони Києва добровільно пішов у бойовий підрозділ - 67 окрему механізовану бригаду. Був бойовим розвідником, виконував завдання на Харківщині та Бахмутському напрямку.
Загинув 17 травня 2023 року загинув від кулі снайпера під час виконання бойового завдання в районі села Діброва на Луганщині. Похований у Бердичеві. Посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять захиснику!
Джерела: The Claquers, Академія української преси, “ЦН.Блоги”
Фото: The Claquers
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔25😢3
Пам’яті «Привида Києва» Марата Мамбетова
Про нього розповідають: «Він жив польотами, жив авіацією. Постійно літав, постійно тренувався»
Народився 17 липня 2001 року на Мелітопольщині. Батько був пілотом гелікоптера, тому з дитинства мріяв про небо.
Під час навчання в Харківському національному університеті Повітряних сил імені Івана Кожедуба на відмінно освоїв зразу три типи літаків: ХАЗ, Л-39 і МІГ-29. У 2022 році молодий офіцер розпочав службу у 40-й бригаді тактичної авіації відомої як «Привиди Києва».
Жив авіацією, пройшовши за чотири роки шлях від лейтенанта до майора. Лише за останні два роки здійснив понад 200 бойових вильотів з ураженнями десятків повітряних цілей. Був відзначений орденами "За мужність" ІІ та ІІІ ступенів.
Загинув 1 жовтня 2026 року в повітряному бою, коли виконував завдання з нанесення ракетно-бомбових ударів для прикриття наземних підрозділів. Посмертно присвоєно звання Героя України. Похований у Києві.
Вічна слава і шана герою!
Фото: Повітряне командування "Центр"
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Про нього розповідають: «Він жив польотами, жив авіацією. Постійно літав, постійно тренувався»
Народився 17 липня 2001 року на Мелітопольщині. Батько був пілотом гелікоптера, тому з дитинства мріяв про небо.
Під час навчання в Харківському національному університеті Повітряних сил імені Івана Кожедуба на відмінно освоїв зразу три типи літаків: ХАЗ, Л-39 і МІГ-29. У 2022 році молодий офіцер розпочав службу у 40-й бригаді тактичної авіації відомої як «Привиди Києва».
Жив авіацією, пройшовши за чотири роки шлях від лейтенанта до майора. Лише за останні два роки здійснив понад 200 бойових вильотів з ураженнями десятків повітряних цілей. Був відзначений орденами "За мужність" ІІ та ІІІ ступенів.
Загинув 1 жовтня 2026 року в повітряному бою, коли виконував завдання з нанесення ракетно-бомбових ударів для прикриття наземних підрозділів. Посмертно присвоєно звання Героя України. Похований у Києві.
Вічна слава і шана герою!
Фото: Повітряне командування "Центр"
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔28😢6
Пам’яті чеського добровольця Карела Кучери (позивний «Чарлі Чех»)
Став першим громадянином Чехії, якого власна держава відзначила за участь у війні з Україною.
Карел народився 24 червня 2000 року. Разом з родиною жив в містечку Нове-Страшеці на заході Чехії. З дитинства мріяв про військову кар'єру, однак через наполягання батьків пішов навчатися в педагогічний коледж. З початком пандемії покинув навчання та долучився до Резерву Армії Чеської Республіки.
У 2022 вступив до Оборонного коледжу у Брно. Але через початок повномасштабного вторгнення вирішив поїхати в України та долучитися до Інтернаціонального Легіону Сил ТрО. Був розвідником та виконував бойові завдання на Харківщині та Донеччині. Був відзначений нагородою Головнокомандувача ЗСУ - Сталевий хрест.
Загинув у березні 2023 року в районі села Хромівка на Бахмутському напрямку. Ліквідувавши двох російських окупантів зі стрілецької зброї, Карел отримав три кульових поранення. Загинув від внутрішньої кровотечі, під час надання допомоги. Похований в чеському селі Тухловіце, де живуть його дідусь та бабуся.
У жовтні 2024 року нагороджений посмертно чеською медаллю "За героїзм" Він став першим громадянином Чеської Республіки, якого власна держава нагородила за участь в Війні за Незалежність України. Того ж року посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Слава і подяка добровольцю!
Джерела: Pamet Naroda, Seznam Zpravy, Посольство України в Чеській Республіці
Фото: сімейний архів, Seznam Zpravy
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Став першим громадянином Чехії, якого власна держава відзначила за участь у війні з Україною.
Карел народився 24 червня 2000 року. Разом з родиною жив в містечку Нове-Страшеці на заході Чехії. З дитинства мріяв про військову кар'єру, однак через наполягання батьків пішов навчатися в педагогічний коледж. З початком пандемії покинув навчання та долучився до Резерву Армії Чеської Республіки.
У 2022 вступив до Оборонного коледжу у Брно. Але через початок повномасштабного вторгнення вирішив поїхати в України та долучитися до Інтернаціонального Легіону Сил ТрО. Був розвідником та виконував бойові завдання на Харківщині та Донеччині. Був відзначений нагородою Головнокомандувача ЗСУ - Сталевий хрест.
Загинув у березні 2023 року в районі села Хромівка на Бахмутському напрямку. Ліквідувавши двох російських окупантів зі стрілецької зброї, Карел отримав три кульових поранення. Загинув від внутрішньої кровотечі, під час надання допомоги. Похований в чеському селі Тухловіце, де живуть його дідусь та бабуся.
У жовтні 2024 року нагороджений посмертно чеською медаллю "За героїзм" Він став першим громадянином Чеської Республіки, якого власна держава нагородила за участь в Війні за Незалежність України. Того ж року посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Слава і подяка добровольцю!
Джерела: Pamet Naroda, Seznam Zpravy, Посольство України в Чеській Республіці
Фото: сімейний архів, Seznam Zpravy
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔22😢10❤1
Пам'яті капітана поліції Сергія Мовчуна
Був справедливою, принциповою та надійною людиною, на нього завжди можна було покластися
Сергій народився 26 вересня 1983 року в селі Неньковичі.
В органих внутрішніх справ прийшов після строкової служби в ЗСУ у 2008 році. Спершу служив у патрулі, згодом протягом п'яти років був дільничим офіцером. Пізніше обіймав посаду інспектора батальйону поліції особливого призначення.
У червні 2024 року одним з перших долучився до новосформованого стрілецького батайльону, що складався з поліцейських. Виконував бойові завдання на Донеччині.
Загинув 13 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання на Торецькому напрямку, внаслідок удару ворожого дрона. Певний час вважався зниклим безвісти. Похований 10 вересня 2025 року у рідному селі. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять і шана Захисникові!
Тетяна Тиндик
Фото: Нацполіція
За матеріалами: Нацполіції
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Був справедливою, принциповою та надійною людиною, на нього завжди можна було покластися
Сергій народився 26 вересня 1983 року в селі Неньковичі.
В органих внутрішніх справ прийшов після строкової служби в ЗСУ у 2008 році. Спершу служив у патрулі, згодом протягом п'яти років був дільничим офіцером. Пізніше обіймав посаду інспектора батальйону поліції особливого призначення.
У червні 2024 року одним з перших долучився до новосформованого стрілецького батайльону, що складався з поліцейських. Виконував бойові завдання на Донеччині.
Загинув 13 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання на Торецькому напрямку, внаслідок удару ворожого дрона. Певний час вважався зниклим безвісти. Похований 10 вересня 2025 року у рідному селі. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять і шана Захисникові!
Тетяна Тиндик
Фото: Нацполіція
За матеріалами: Нацполіції
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔24
УІНП ВШАНУВАВ ПАМ’ЯТЬ ПИЛИПА ОРЛИКА
Сьогодні минає 354 роки від дня народження Пилипа Орлика, українського політичного, військового та державного діяча, Генерального писаря, а згодом – гетьмана Війська Запорозького у вигнанні, одного з упорядників «Договорів і постанов», конституційного акту, який вважається першою українською Конституцією.
З цієї нагоди колектив Українського інституту національної пам’яті поклав квіти до пам’ятника, встановленого на його честь.
«Ми маємо берегти і шанувати пам’ять про наших видатних предків, тих, хто доклався до творення української державності, – зазначив Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров. – Пилип Орлик є однією з найважливіших постатей української історіЇ, і дуже б хотілося, щоб квіти біля його пам’ятника з'являлися не лише з нагоди пам’ятних дат».
Сьогодні минає 354 роки від дня народження Пилипа Орлика, українського політичного, військового та державного діяча, Генерального писаря, а згодом – гетьмана Війська Запорозького у вигнанні, одного з упорядників «Договорів і постанов», конституційного акту, який вважається першою українською Конституцією.
З цієї нагоди колектив Українського інституту національної пам’яті поклав квіти до пам’ятника, встановленого на його честь.
«Ми маємо берегти і шанувати пам’ять про наших видатних предків, тих, хто доклався до творення української державності, – зазначив Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров. – Пилип Орлик є однією з найважливіших постатей української історіЇ, і дуже б хотілося, щоб квіти біля його пам’ятника з'являлися не лише з нагоди пам’ятних дат».
❤23👍2
Пам`яті добровольця, розвідника Костянтина Тітова
Навіки 50 років
Костянтин Тітов народився та виріс у Кропивницькому. Закінчив місцевий коледж економіки та права. Жив та працював у селі Вільне неподалік Кроповницького.
З першого дня повномасштабного вторгнення добровольцем долучився до лав Сил оборони України. Воював на Миколаївщині, Херсонщині, Чернігівщині, Сумщині та Донеччині у складі 61-ї окремої механізованої Степової бригади.
Пізніше перевівся до 3-ї окремої важкої механізованої бригади, де служив розвідником.
Загинув в бою за село Тополі на Харківщині 10 лютого 2025 року. Довгий час вважався зниклим безвісти. Поховати Костянтина в рідному селі Вільне 30 вересня 2026 року.
Ігор Романенко
Фото: Facebook-сторінка 3 окремої важкої механізованої Залізної бригад
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Навіки 50 років
Костянтин Тітов народився та виріс у Кропивницькому. Закінчив місцевий коледж економіки та права. Жив та працював у селі Вільне неподалік Кроповницького.
З першого дня повномасштабного вторгнення добровольцем долучився до лав Сил оборони України. Воював на Миколаївщині, Херсонщині, Чернігівщині, Сумщині та Донеччині у складі 61-ї окремої механізованої Степової бригади.
Пізніше перевівся до 3-ї окремої важкої механізованої бригади, де служив розвідником.
Загинув в бою за село Тополі на Харківщині 10 лютого 2025 року. Довгий час вважався зниклим безвісти. Поховати Костянтина в рідному селі Вільне 30 вересня 2026 року.
Ігор Романенко
Фото: Facebook-сторінка 3 окремої важкої механізованої Залізної бригад
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
💔20😢3
Григорій Чижевський – полковник Армії УНР, один із творців української артилерії, міністр внутрішніх справ і учасник Першого та Другого Зимового походу.
Він пройшов Першу світову війну, німецький полон, бої за незалежність України та вимушену еміграцію.
Командував гарматними підрозділами, служив у легендарній Залізній дивізії, а після поразки Визвольних змагань відтворив бойовий досвід українського війська у своїх працях.
У 1936 році Чижевський помер на чужині, так і не побачивши відновленої незалежної України.
Та його історія не закінчилася.
Сьогодні ім'я Григорія Чижевського носить 48-ма окрема артилерійська бригада ЗСУ. І це нагадування про те, що українська артилерія має власну історію, власних командирів і традиції боротьби, що сягають далеко за межі сучасної війни.
Гортайте карусель, щоб дізнатися історію полковника, чия справа пережила століття.
Він пройшов Першу світову війну, німецький полон, бої за незалежність України та вимушену еміграцію.
Командував гарматними підрозділами, служив у легендарній Залізній дивізії, а після поразки Визвольних змагань відтворив бойовий досвід українського війська у своїх працях.
У 1936 році Чижевський помер на чужині, так і не побачивши відновленої незалежної України.
Та його історія не закінчилася.
Сьогодні ім'я Григорія Чижевського носить 48-ма окрема артилерійська бригада ЗСУ. І це нагадування про те, що українська артилерія має власну історію, власних командирів і традиції боротьби, що сягають далеко за межі сучасної війни.
Гортайте карусель, щоб дізнатися історію полковника, чия справа пережила століття.
❤19