УІНП ВШАНУВАВ ПАМ’ЯТЬ ПИЛИПА ОРЛИКА
Сьогодні минає 354 роки від дня народження Пилипа Орлика, українського політичного, військового та державного діяча, Генерального писаря, а згодом – гетьмана Війська Запорозького у вигнанні, одного з упорядників «Договорів і постанов», конституційного акту, який вважається першою українською Конституцією.
З цієї нагоди колектив Українського інституту національної пам’яті поклав квіти до пам’ятника, встановленого на його честь.
«Ми маємо берегти і шанувати пам’ять про наших видатних предків, тих, хто доклався до творення української державності, – зазначив Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров. – Пилип Орлик є однією з найважливіших постатей української історіЇ, і дуже б хотілося, щоб квіти біля його пам’ятника з'являлися не лише з нагоди пам’ятних дат».
Сьогодні минає 354 роки від дня народження Пилипа Орлика, українського політичного, військового та державного діяча, Генерального писаря, а згодом – гетьмана Війська Запорозького у вигнанні, одного з упорядників «Договорів і постанов», конституційного акту, який вважається першою українською Конституцією.
З цієї нагоди колектив Українського інституту національної пам’яті поклав квіти до пам’ятника, встановленого на його честь.
«Ми маємо берегти і шанувати пам’ять про наших видатних предків, тих, хто доклався до творення української державності, – зазначив Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров. – Пилип Орлик є однією з найважливіших постатей української історіЇ, і дуже б хотілося, щоб квіти біля його пам’ятника з'являлися не лише з нагоди пам’ятних дат».
❤23👍2
Пам`яті добровольця, розвідника Костянтина Тітова
Навіки 50 років
Костянтин Тітов народився та виріс у Кропивницькому. Закінчив місцевий коледж економіки та права. Жив та працював у селі Вільне неподалік Кроповницького.
З першого дня повномасштабного вторгнення добровольцем долучився до лав Сил оборони України. Воював на Миколаївщині, Херсонщині, Чернігівщині, Сумщині та Донеччині у складі 61-ї окремої механізованої Степової бригади.
Пізніше перевівся до 3-ї окремої важкої механізованої бригади, де служив розвідником.
Загинув в бою за село Тополі на Харківщині 10 лютого 2025 року. Довгий час вважався зниклим безвісти. Поховати Костянтина в рідному селі Вільне 30 вересня 2026 року.
Ігор Романенко
Фото: Facebook-сторінка 3 окремої важкої механізованої Залізної бригад
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Навіки 50 років
Костянтин Тітов народився та виріс у Кропивницькому. Закінчив місцевий коледж економіки та права. Жив та працював у селі Вільне неподалік Кроповницького.
З першого дня повномасштабного вторгнення добровольцем долучився до лав Сил оборони України. Воював на Миколаївщині, Херсонщині, Чернігівщині, Сумщині та Донеччині у складі 61-ї окремої механізованої Степової бригади.
Пізніше перевівся до 3-ї окремої важкої механізованої бригади, де служив розвідником.
Загинув в бою за село Тополі на Харківщині 10 лютого 2025 року. Довгий час вважався зниклим безвісти. Поховати Костянтина в рідному селі Вільне 30 вересня 2026 року.
Ігор Романенко
Фото: Facebook-сторінка 3 окремої важкої механізованої Залізної бригад
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
💔21😢3❤1
Григорій Чижевський – полковник Армії УНР, один із творців української артилерії, міністр внутрішніх справ і учасник Першого та Другого Зимового походу.
Він пройшов Першу світову війну, німецький полон, бої за незалежність України та вимушену еміграцію.
Командував гарматними підрозділами, служив у легендарній Залізній дивізії, а після поразки Визвольних змагань відтворив бойовий досвід українського війська у своїх працях.
У 1936 році Чижевський помер на чужині, так і не побачивши відновленої незалежної України.
Та його історія не закінчилася.
Сьогодні ім'я Григорія Чижевського носить 48-ма окрема артилерійська бригада ЗСУ. І це нагадування про те, що українська артилерія має власну історію, власних командирів і традиції боротьби, що сягають далеко за межі сучасної війни.
Гортайте карусель, щоб дізнатися історію полковника, чия справа пережила століття.
Він пройшов Першу світову війну, німецький полон, бої за незалежність України та вимушену еміграцію.
Командував гарматними підрозділами, служив у легендарній Залізній дивізії, а після поразки Визвольних змагань відтворив бойовий досвід українського війська у своїх працях.
У 1936 році Чижевський помер на чужині, так і не побачивши відновленої незалежної України.
Та його історія не закінчилася.
Сьогодні ім'я Григорія Чижевського носить 48-ма окрема артилерійська бригада ЗСУ. І це нагадування про те, що українська артилерія має власну історію, власних командирів і традиції боротьби, що сягають далеко за межі сучасної війни.
Гортайте карусель, щоб дізнатися історію полковника, чия справа пережила століття.
❤22
Пам’яті санітара-стрільця Вадима Морозова
Повернувся з Польщі, щоби волонтерити і захищати свою країну
Вадим Морозов народився 30 липня 1999 року в селі Велика Виска Кіровоградської області. Закінчив медичний коледж імені Єфрема Мухіна в Кропивницькому, після чого довгий час жив та працював у Польщі.
З початком повномасштабного вторгнення чоловік добровільно повернувся до України та долучився до волонтерського руху. Працював в Кіровоградському обласному осередку Товариства Червоного Хреста.
У 2024 році долучився до Сил оборони України. Як стрілець-санітар воював в складі Третьої окремої штурмової бригади на Донеччині.
Загинув 25 травня 2025 року виконуючи бойове завдання поблизу Новомихайлівки. Похований у рідному селі.
Вічна слава і пам’ять захиснику України!
Валентина Кащенко
Фото: Великовисківська територіальна громада, Вадим Морозов
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Повернувся з Польщі, щоби волонтерити і захищати свою країну
Вадим Морозов народився 30 липня 1999 року в селі Велика Виска Кіровоградської області. Закінчив медичний коледж імені Єфрема Мухіна в Кропивницькому, після чого довгий час жив та працював у Польщі.
З початком повномасштабного вторгнення чоловік добровільно повернувся до України та долучився до волонтерського руху. Працював в Кіровоградському обласному осередку Товариства Червоного Хреста.
У 2024 році долучився до Сил оборони України. Як стрілець-санітар воював в складі Третьої окремої штурмової бригади на Донеччині.
Загинув 25 травня 2025 року виконуючи бойове завдання поблизу Новомихайлівки. Похований у рідному селі.
Вічна слава і пам’ять захиснику України!
Валентина Кащенко
Фото: Великовисківська територіальна громада, Вадим Морозов
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔23
Памʼяті мінометника Станіслава Демидчика (позивний «Кінолог»)
Загинув, прикривши собою побратима від кулі снайпера
Станіслав народився 7 вересня 2002 року в Ковалівці на Миколаївщині. Закінчив Надбузький професійний аграрний ліцей, згодом служив строкову кінологом в Національній гвардії України.
Строковиком застав початок повномасштабного вторгнення. Брав участь в обороні Київщини. Пізніше продовжив службу у батальйоні оперативного призначення «Фенікс», де очолив взвод. Останнім місцем служби була посада командира мінометної батареї в корпусі НГУ "Азов".
9 серпня 2025 року біля села Новоекономічне на Донеччині загинув від ворожої снайперської кулі. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Вічна шана Герою!
За матеріалами: Суспільне Миколаїв, Тульчин Онлайн
Фото: сервіс "Ми Вас пам’ятаємо!", Тульчин Онлайн, Суспільне
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Загинув, прикривши собою побратима від кулі снайпера
Станіслав народився 7 вересня 2002 року в Ковалівці на Миколаївщині. Закінчив Надбузький професійний аграрний ліцей, згодом служив строкову кінологом в Національній гвардії України.
Строковиком застав початок повномасштабного вторгнення. Брав участь в обороні Київщини. Пізніше продовжив службу у батальйоні оперативного призначення «Фенікс», де очолив взвод. Останнім місцем служби була посада командира мінометної батареї в корпусі НГУ "Азов".
9 серпня 2025 року біля села Новоекономічне на Донеччині загинув від ворожої снайперської кулі. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Вічна шана Герою!
За матеріалами: Суспільне Миколаїв, Тульчин Онлайн
Фото: сервіс "Ми Вас пам’ятаємо!", Тульчин Онлайн, Суспільне
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
💔24😢3
Памʼяті Олега Бодунова
Мав надзвичайно широкі інтереси в житті
Олег Бодунов народився 15 січня 1976 року у селі Спасівка Сатанівської громади на Хмельниччині.
Вищу освіту здобув в Національному університеті харчових технологій. Після навчання повернувся до рідного села, працював в деревообробній галузі. Цікавився наукою, мистецтвом, колекціонуванням та історією.
З перших днів повномасштабного вторгнення долучився до лав Сил оборони України. Служив у складі 3 окремої танкової бригади. Брав участь в боях на Харківщині. Розпочинав службу, як піхотинець, згодом став оператором РЕБ. Був двічі поранений при виконанні бойових завдань.
Помер внаслідок серцевої хвороби під час виконання бойового завдання 22 вересня 2026 року на Харківщині. Похований у Сатанові.
Ігор Романенко
Фото: Facebook-сторінка 3 окремої важкої механізованої Залізної бригади
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Мав надзвичайно широкі інтереси в житті
Олег Бодунов народився 15 січня 1976 року у селі Спасівка Сатанівської громади на Хмельниччині.
Вищу освіту здобув в Національному університеті харчових технологій. Після навчання повернувся до рідного села, працював в деревообробній галузі. Цікавився наукою, мистецтвом, колекціонуванням та історією.
З перших днів повномасштабного вторгнення долучився до лав Сил оборони України. Служив у складі 3 окремої танкової бригади. Брав участь в боях на Харківщині. Розпочинав службу, як піхотинець, згодом став оператором РЕБ. Був двічі поранений при виконанні бойових завдань.
Помер внаслідок серцевої хвороби під час виконання бойового завдання 22 вересня 2026 року на Харківщині. Похований у Сатанові.
Ігор Романенко
Фото: Facebook-сторінка 3 окремої важкої механізованої Залізної бригади
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
💔21
25 жовтня 1920 р. в селищі Алупка Таврійської губернії (Кримський півострів) народився Амет-Хан Султан, льотчик-випробувач кримськотатарського походження, двічі Герой Радянського Союзу.
Сім’я майбутнього льотчика була строкатою за своїм походженням. Батько, Султан Амет-Хан, походив з лакців (одного з дагестанських етносів), а мати, Насібе, була кримською татаркою. Проте юнак ідентифікував себе виключно з місцевим тереном.
Навчаючись у залізничній школі фабрично-заводського учнівства в Сімферополі, Амет-Хан виявив неабияку зацікавленість до льотної справи. Тож зі скромного члена Сімферопольського аероклубу він незабаром стає курсантом елітної Качинської військової школи льотчиків.
Отримавши по випуску звання молодшого лейтенанта, Амет-Хан Султан був відправлений до 4-го винищувального авіаполку Одеського військового округу. В цій частині він зустрів початок німецького вторгнення на територію Радянського Союзу.
В перші місяці війни молодий льотчик здійснив низку розвідувальних польотів над окупованими Тирасполем, Кишиневом та Миколаєвом та неодноразово атакував на своєму біплані живу силу ворога. За що отримав свою першу бойову нагороду – орден Червоної Зірки. В 1942 році, вже будучи пілотом британського «Гоукера Гаррікейна», Амет-Хан шляхом тарану підбив над Ярославлем німецький бомбардувальник «Юнкерс-88».
Станом на кінець 1942 року, Амет-Хан Султан мав понад 17 повітряних перемог над ворогом, котрі здобув за 247 бойових вильотів. За ці успіхи його перевели до 9-го гвардійського винищувального авіаційного Червонопрапорного полку. Цей підрозділ належав до так званих «загонів вільного полювання» — військових частин, що складалися з досвідчених асів та були націлені на індивідуальний стиль бою. В складі цього підрозділу Амет-Хан воював до кінця Другої Світової війни та відзначився у боях під Сталінградом, Таганрогом, Ростовом-на-Дону, рідним Кримом, а також Східною Пруссією та Берліном, був двічі нагородженим найвищою почесною відзнакою держави - званням Героя Радянського Союзу.
За весь період війни Амет-Хан Султан здійснив 602 бойових вильоти та знищив особисто і в групових боях понад 49 ворожих літаків, ставши одним із найрезультативніших асів СРСР.
Повоєнна діяльність Амет-Хана Султана нерозривно пов’язана з авіаційною справою. В 1947 році він став льотчиком-випробувачем льотно-дослідницького інституту у Жуковському. Амет-Хан Султан брав участь у випробуванні найновішої авіаційної техніки того часу. Зокрема, в 1949 році першим в країні здійснив автоматичне дозаправлення бомбардувальника в повітрі, а в 1951-53 роках провів випробування першої радянської авіаційної протикорабельної крилатої ракети КС («Комета»). За вищезгадані заслуги отримав почесне звання заслуженого льотчика-випробувача СРСР.
Маловідомою сторінкою біографії Амет-Хана Султана є його правозахисна діяльність. У травні 1944 року, перебуваючи у відпустці в рідному селищі, він став свідком одного з найбільших злочинів радянської влади — депортації кримських татар. В часи хрущовської “відлиги” Амет-Хан неодноразово брав участь у підписанні колективних листів-звернень до Москви з метою повернення депортованих народів до їх колишніх земель, відвідував кримських татар у спецпоселеннях в центральноазійських республіках СРСР.
Амет-Хан Султан загинув 1 лютого 1971 року під час випробування реактивного двигуна на багатоцільовому літаку Ту-16. Проте, пам’ять про нього збереглася в назвах аеропортів столиці Дагестану, Махачкали, та міста Сімферополь в Автономній Республіці Крим, а також низці вулиць в Казані, Алупці, Ростові-на-Дону, Мелітополі та Черкасах. Амет-Хан Султан став головним персонажем першого кримськотатарського повнометражного фільму незалежної України – «Хайтарма».
Сім’я майбутнього льотчика була строкатою за своїм походженням. Батько, Султан Амет-Хан, походив з лакців (одного з дагестанських етносів), а мати, Насібе, була кримською татаркою. Проте юнак ідентифікував себе виключно з місцевим тереном.
Навчаючись у залізничній школі фабрично-заводського учнівства в Сімферополі, Амет-Хан виявив неабияку зацікавленість до льотної справи. Тож зі скромного члена Сімферопольського аероклубу він незабаром стає курсантом елітної Качинської військової школи льотчиків.
Отримавши по випуску звання молодшого лейтенанта, Амет-Хан Султан був відправлений до 4-го винищувального авіаполку Одеського військового округу. В цій частині він зустрів початок німецького вторгнення на територію Радянського Союзу.
В перші місяці війни молодий льотчик здійснив низку розвідувальних польотів над окупованими Тирасполем, Кишиневом та Миколаєвом та неодноразово атакував на своєму біплані живу силу ворога. За що отримав свою першу бойову нагороду – орден Червоної Зірки. В 1942 році, вже будучи пілотом британського «Гоукера Гаррікейна», Амет-Хан шляхом тарану підбив над Ярославлем німецький бомбардувальник «Юнкерс-88».
Станом на кінець 1942 року, Амет-Хан Султан мав понад 17 повітряних перемог над ворогом, котрі здобув за 247 бойових вильотів. За ці успіхи його перевели до 9-го гвардійського винищувального авіаційного Червонопрапорного полку. Цей підрозділ належав до так званих «загонів вільного полювання» — військових частин, що складалися з досвідчених асів та були націлені на індивідуальний стиль бою. В складі цього підрозділу Амет-Хан воював до кінця Другої Світової війни та відзначився у боях під Сталінградом, Таганрогом, Ростовом-на-Дону, рідним Кримом, а також Східною Пруссією та Берліном, був двічі нагородженим найвищою почесною відзнакою держави - званням Героя Радянського Союзу.
За весь період війни Амет-Хан Султан здійснив 602 бойових вильоти та знищив особисто і в групових боях понад 49 ворожих літаків, ставши одним із найрезультативніших асів СРСР.
Повоєнна діяльність Амет-Хана Султана нерозривно пов’язана з авіаційною справою. В 1947 році він став льотчиком-випробувачем льотно-дослідницького інституту у Жуковському. Амет-Хан Султан брав участь у випробуванні найновішої авіаційної техніки того часу. Зокрема, в 1949 році першим в країні здійснив автоматичне дозаправлення бомбардувальника в повітрі, а в 1951-53 роках провів випробування першої радянської авіаційної протикорабельної крилатої ракети КС («Комета»). За вищезгадані заслуги отримав почесне звання заслуженого льотчика-випробувача СРСР.
Маловідомою сторінкою біографії Амет-Хана Султана є його правозахисна діяльність. У травні 1944 року, перебуваючи у відпустці в рідному селищі, він став свідком одного з найбільших злочинів радянської влади — депортації кримських татар. В часи хрущовської “відлиги” Амет-Хан неодноразово брав участь у підписанні колективних листів-звернень до Москви з метою повернення депортованих народів до їх колишніх земель, відвідував кримських татар у спецпоселеннях в центральноазійських республіках СРСР.
Амет-Хан Султан загинув 1 лютого 1971 року під час випробування реактивного двигуна на багатоцільовому літаку Ту-16. Проте, пам’ять про нього збереглася в назвах аеропортів столиці Дагестану, Махачкали, та міста Сімферополь в Автономній Республіці Крим, а також низці вулиць в Казані, Алупці, Ростові-на-Дону, Мелітополі та Черкасах. Амет-Хан Султан став головним персонажем першого кримськотатарського повнометражного фільму незалежної України – «Хайтарма».
❤40🔥21👍10👎2
Пам'яті головного сержанта Павла Діденка (позивний «Звіробій»)
Захисник воював з 2014 року, за його голову окупанти призначили винагороду 30 тисяч доларів
Павло народився 9 червня 1980 року в селі Турковичі на Рівненщині. Після школи працював трактористом на агропідприємстві. Любив рибалити, малювати та цікавився історією козацтва.
Брав участь у Революції гідності, а згодом серед перших добровольців пішов воювати в зону АТО. Служив в складі 54-го окремого розвідувального батальйону.
у Дебальцевому, Пісках, під Маріуполем, брав участь у визволенні Павлопільська, Сорокиного Донецької області та інших населених пунктів. Він вижив в Іловайському котлі. Регулярно виконував завдання у глибокому ворожому тилу.
Особливу ненависть ворогів Діденко отримав, коли знищив ворожий склад з 20 тоннам боєприпасів. Також на рахунку Діденка було 18 знищених танків та іншої бронетехніки. Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня та відомчими відзнаками.
У 2019 році Діденко став головний ротним сержантом у складі 130-го окремого розвідувального батальйону. Повномасштабне вторгнення зустрів на бойових позиціях на Донеччині.
9 липня 2025 року Діденко очолював операцію з евакуації побратимів, що потрапили у напів оточення в районі села Товсте на Донеччині. Загинув під час виконання бойового завдання від влучання FPV-дрона.
Поховали воїна на Алеї Слави у місті Дубно.
Вічна пам’ять і слава Герою!
Тетяна Тиндик
Джерела: Суспільне, Волинськ служба новин,
Меморіал «Платформа памʼяті», NV
Фото: архівні фото Звіробоя та дружини, Дубенський замок
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Захисник воював з 2014 року, за його голову окупанти призначили винагороду 30 тисяч доларів
Павло народився 9 червня 1980 року в селі Турковичі на Рівненщині. Після школи працював трактористом на агропідприємстві. Любив рибалити, малювати та цікавився історією козацтва.
Брав участь у Революції гідності, а згодом серед перших добровольців пішов воювати в зону АТО. Служив в складі 54-го окремого розвідувального батальйону.
у Дебальцевому, Пісках, під Маріуполем, брав участь у визволенні Павлопільська, Сорокиного Донецької області та інших населених пунктів. Він вижив в Іловайському котлі. Регулярно виконував завдання у глибокому ворожому тилу.
Особливу ненависть ворогів Діденко отримав, коли знищив ворожий склад з 20 тоннам боєприпасів. Також на рахунку Діденка було 18 знищених танків та іншої бронетехніки. Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня та відомчими відзнаками.
У 2019 році Діденко став головний ротним сержантом у складі 130-го окремого розвідувального батальйону. Повномасштабне вторгнення зустрів на бойових позиціях на Донеччині.
9 липня 2025 року Діденко очолював операцію з евакуації побратимів, що потрапили у напів оточення в районі села Товсте на Донеччині. Загинув під час виконання бойового завдання від влучання FPV-дрона.
Поховали воїна на Алеї Слави у місті Дубно.
Вічна пам’ять і слава Герою!
Тетяна Тиндик
Джерела: Суспільне, Волинськ служба новин,
Меморіал «Платформа памʼяті», NV
Фото: архівні фото Звіробоя та дружини, Дубенський замок
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔32❤5