Директора школи на Київщині Федора Степаненка розстріляв у 1938-му радянський тоталітарний режим. Через 84 роки його спадкоємець – сучасний російський режим позбавив життя директорку школи на Херсонщині Наталію Косову...
Ділимось їхніми історіями з виставки Архіву національної пам'яті «Комунізм = рашизм», яка триває на Михайлівській площі у Києві.
▴ 30-річний Федір Степаненко очолював школу у селі Плоханівка на Київщині. Він дуже багато часу віддавав своїй роботі, любив свою дружину та маленьку донечку Зіну. Учні обожнювали Федора Степаненка. Якось, на честь чергової річниці створення СРСР, молодий директор організував виставку дитячих малюнків. Один із вихованців вирішив намалювати його портрет і самовільно повісити до інших малюнків школярів. Федора одразу звинуватили у «вождизмі» — у ті часи дозволяли малювати лише Леніна та Сталіна. Рідні переконані — саме тоді на нього «накинуло око» НКВД. Арештували Федора Степаненка 16 лютого 1938 року. Звинуватили у «контрреволюції». Окрім нього, судили ще трьох учителів школи, як учасників «антирадянської повстанської групи». Слідча справа нараховує майже 400 сторінок. Тривалий час Степаненки думали, що Федора вислали до Сибіру, де він помер від артеріосклерозу. Принаймні, таку відписку родині дали у КГБ під час хрущовської «відлиги». У 2021 році родичі Федора з’ясували, що це — неправда: директора школи розстріляли у травні 1938 – і десятки років брехали Степаненкам про його долю.
▴ Наталія Косова прийшла працювати в Генічеську санаторну школу медсестрою, згодом здобула педагогічну освіту та прошла усі кар’єрні сходинки – й очолила заклад в 2001 році. Під час роботи в школі була нагороджена відзнакою «Відмінник освіти України». У 2019 році перемогла в міському конкурсі «Людина року» в категорії «Діяч освіти і науки». Під керівництвом Наталії Косової заклад посів перше місце в обласному конкурсі «Школа Херсонщини» та увійшов до сотні кращих в рамках всеукраїнської акції «Флагмани освіти і науки України».
Але 24 лютого розвиток школи і життя директорки обірвала Росія. Наталія загинула під час масового обстрілу Генічеська в перший день повномасштабного вторгнення.
«Неможливо словами загоїти біль та гіркоту від утрати сонячної, ніжної, турботливої людини, яка віддавала всю свою любов дітям, підтримувала всіх у щасливі й сумні хвилини життя», — так зреагував на її смерть колектив Генічеської санаторної школи. Станом на сьогодні Генічеськ залишається тимчасово окупованою територією. #stopRussia
Ділимось їхніми історіями з виставки Архіву національної пам'яті «Комунізм = рашизм», яка триває на Михайлівській площі у Києві.
▴ 30-річний Федір Степаненко очолював школу у селі Плоханівка на Київщині. Він дуже багато часу віддавав своїй роботі, любив свою дружину та маленьку донечку Зіну. Учні обожнювали Федора Степаненка. Якось, на честь чергової річниці створення СРСР, молодий директор організував виставку дитячих малюнків. Один із вихованців вирішив намалювати його портрет і самовільно повісити до інших малюнків школярів. Федора одразу звинуватили у «вождизмі» — у ті часи дозволяли малювати лише Леніна та Сталіна. Рідні переконані — саме тоді на нього «накинуло око» НКВД. Арештували Федора Степаненка 16 лютого 1938 року. Звинуватили у «контрреволюції». Окрім нього, судили ще трьох учителів школи, як учасників «антирадянської повстанської групи». Слідча справа нараховує майже 400 сторінок. Тривалий час Степаненки думали, що Федора вислали до Сибіру, де він помер від артеріосклерозу. Принаймні, таку відписку родині дали у КГБ під час хрущовської «відлиги». У 2021 році родичі Федора з’ясували, що це — неправда: директора школи розстріляли у травні 1938 – і десятки років брехали Степаненкам про його долю.
▴ Наталія Косова прийшла працювати в Генічеську санаторну школу медсестрою, згодом здобула педагогічну освіту та прошла усі кар’єрні сходинки – й очолила заклад в 2001 році. Під час роботи в школі була нагороджена відзнакою «Відмінник освіти України». У 2019 році перемогла в міському конкурсі «Людина року» в категорії «Діяч освіти і науки». Під керівництвом Наталії Косової заклад посів перше місце в обласному конкурсі «Школа Херсонщини» та увійшов до сотні кращих в рамках всеукраїнської акції «Флагмани освіти і науки України».
Але 24 лютого розвиток школи і життя директорки обірвала Росія. Наталія загинула під час масового обстрілу Генічеська в перший день повномасштабного вторгнення.
«Неможливо словами загоїти біль та гіркоту від утрати сонячної, ніжної, турботливої людини, яка віддавала всю свою любов дітям, підтримувала всіх у щасливі й сумні хвилини життя», — так зреагував на її смерть колектив Генічеської санаторної школи. Станом на сьогодні Генічеськ залишається тимчасово окупованою територією. #stopRussia
😢27❤3👍1🔥1
⚡️🥳 Співробітниця Українського інституту національної пам'яті Наталія Позняк-Хоменко стала лауреаткою Премії імені Леся Танюка за книгу «Волонтери: сила небайдужих».
Нагороду також отримали історикиня Наталія Старченко та етнограф із Харкова Михайло Красіков.
Вітаємо!
💬 70% громадян ❗️, за останніми даними, тією чи іншою мірою причетні до волонтерства – цього феномену сучасного суспільства, який руйнує нав’язуваний нам російською пропагандою міф про те, що українці бажають один одному біди і живуть за принципом «моя хата скраю». Насправді українці тримаються один за одного і відгукуються на чужу біду, яка є для них своєю. Ще один із найпоширеніших міфів, які нам намагалися нав’язати, – що українці ні на що не здатні. Сьогодні українські волонтери показують, що для них немає нічого неможливого. На наших очах відбувається перетворення нашої нації із нації-жертви на націю-воїна, – з виступу Наталі Позняк на нагородженні.
Детально: https://bit.ly/3yljo23
Нагороду також отримали історикиня Наталія Старченко та етнограф із Харкова Михайло Красіков.
Вітаємо!
💬 70% громадян ❗️, за останніми даними, тією чи іншою мірою причетні до волонтерства – цього феномену сучасного суспільства, який руйнує нав’язуваний нам російською пропагандою міф про те, що українці бажають один одному біди і живуть за принципом «моя хата скраю». Насправді українці тримаються один за одного і відгукуються на чужу біду, яка є для них своєю. Ще один із найпоширеніших міфів, які нам намагалися нав’язати, – що українці ні на що не здатні. Сьогодні українські волонтери показують, що для них немає нічого неможливого. На наших очах відбувається перетворення нашої нації із нації-жертви на націю-воїна, – з виступу Наталі Позняк на нагородженні.
Детально: https://bit.ly/3yljo23
❤34👍1
Сьогодні, 26 червня, – Міжнародний день на підтримку жертв катувань.
Його запровадила Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй у 1997 році, щоб сприяти ефективному функціонуванню Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання.
Конвенція набула чинності 26 червня 1987 року. На жаль, 35 років потому катування нікуди не зникли😥
‣ З самого початку російсько-української війни у 2014 році проросійські терористи та російські окупанти застосовували тортури і катування до військовополонених та цивільних заручників.
Зокрема, в Донецьку на базі артфонду «Ізоляція» створили однойменну секретну тюрму, в якій вчиняли воєнні злочини. Журналіст та письменник Станіслав Асєєв провів в «Ізоляції» понад два роки. На основі пережитого досвіду він написав книгу «”Світлий шлях”: історія одного концтабору», в якій розкрив факти масових катувань, що, зокрема, призводили до загибелі та суїцидів.
‣ Після повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 російські військові та проросійські колаборанти лише масштабували практику тортур та катувань.
З останніх прикладів цього воєнного злочину, який оприлюднив @spravdi, – застосування фізичного та психологічного насилля до цивільних бранців, яких росіяни захопили в заручники в Гостомелі та через Гомель і Курськ доставили до Севастополя. П’ятеро цивільних співробітників стайні та пилорами розповіли, що тюремні наглядачі змушували їх вітатись піонерським салютом, переказувати книги про радянських піонерів та Сталіна, а також вчити на пам’ять пісні пропутінського співака Олега Газманова. Психологічне насилля російські «вертухаї» поєднували з фізичним: чоловіків били, катували електрошокером та змушували виконувати фізичні вправи понад сотню разів.
А звільнений з полону чоловік з інвалідністю з села Приютне у Запорізькій області розповідав, як російські військові імітували його розстріл та змушували копати власну могилу.
Про катування розповідав і звільнений з полону староста села Стара Збур’ївка на Херсонщині Віктор Маруняк. За його словами, російські спецслужбісти били його настільки сильно, що наступні катування електрошокером він не відчув.
Згідно з міжнародним законодавством застосування катувань та тортур до військовополонених чи цивільного населення під час збройного конфлікту є воєнним злочином.
#stoprussia
Малюнок художника з Донецька Сергія Захарова, який на початку російсько-української війни півтора місяця провів у полоні бойовиків так званої «ДНР» та якого там катували.
Його запровадила Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй у 1997 році, щоб сприяти ефективному функціонуванню Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання.
Конвенція набула чинності 26 червня 1987 року. На жаль, 35 років потому катування нікуди не зникли😥
‣ З самого початку російсько-української війни у 2014 році проросійські терористи та російські окупанти застосовували тортури і катування до військовополонених та цивільних заручників.
Зокрема, в Донецьку на базі артфонду «Ізоляція» створили однойменну секретну тюрму, в якій вчиняли воєнні злочини. Журналіст та письменник Станіслав Асєєв провів в «Ізоляції» понад два роки. На основі пережитого досвіду він написав книгу «”Світлий шлях”: історія одного концтабору», в якій розкрив факти масових катувань, що, зокрема, призводили до загибелі та суїцидів.
‣ Після повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 російські військові та проросійські колаборанти лише масштабували практику тортур та катувань.
З останніх прикладів цього воєнного злочину, який оприлюднив @spravdi, – застосування фізичного та психологічного насилля до цивільних бранців, яких росіяни захопили в заручники в Гостомелі та через Гомель і Курськ доставили до Севастополя. П’ятеро цивільних співробітників стайні та пилорами розповіли, що тюремні наглядачі змушували їх вітатись піонерським салютом, переказувати книги про радянських піонерів та Сталіна, а також вчити на пам’ять пісні пропутінського співака Олега Газманова. Психологічне насилля російські «вертухаї» поєднували з фізичним: чоловіків били, катували електрошокером та змушували виконувати фізичні вправи понад сотню разів.
А звільнений з полону чоловік з інвалідністю з села Приютне у Запорізькій області розповідав, як російські військові імітували його розстріл та змушували копати власну могилу.
Про катування розповідав і звільнений з полону староста села Стара Збур’ївка на Херсонщині Віктор Маруняк. За його словами, російські спецслужбісти били його настільки сильно, що наступні катування електрошокером він не відчув.
Згідно з міжнародним законодавством застосування катувань та тортур до військовополонених чи цивільного населення під час збройного конфлікту є воєнним злочином.
#stoprussia
Малюнок художника з Донецька Сергія Захарова, який на початку російсько-української війни півтора місяця провів у полоні бойовиків так званої «ДНР» та якого там катували.
😢18👍2❤1
28 червня відзначаємо День Конституції України 🇺🇦
Ухвалення Основного Закону у 1996 р. – один з етапів утвердження української державності.
👉Наша Конституція визначає, що Україна є правовою державою.
👉Вона гарантує нам права і свободи, забороняє дискримінацію.
👉У Конституції закріплений суверенітет Української держави над всією її територією. А захист цього суверенітету і територіальної цілісності є найважливішою функцією держави і справою всього Українського народу! Дієвість цієї норми Конституції українцям доводиться демонструвати на практиці вже восьмий рік поспіль.
✨Наша Конституція зорієнтована на людину, гуманістичні цінності та правові відносини між суспільством і державою. Такою вона є й тому, що, попри досвід життя в тоталітарній системі та наявність колоніального минулого, українським землям був властивий пошук норм і засад, які б регулювали взаємодію між населенням і владою. Власне, це також робить нас частиною Європи та істотно відрізняє від Росії.
👉https://bit.ly/3QVo99N
Ухвалення Основного Закону у 1996 р. – один з етапів утвердження української державності.
👉Наша Конституція визначає, що Україна є правовою державою.
👉Вона гарантує нам права і свободи, забороняє дискримінацію.
👉У Конституції закріплений суверенітет Української держави над всією її територією. А захист цього суверенітету і територіальної цілісності є найважливішою функцією держави і справою всього Українського народу! Дієвість цієї норми Конституції українцям доводиться демонструвати на практиці вже восьмий рік поспіль.
✨Наша Конституція зорієнтована на людину, гуманістичні цінності та правові відносини між суспільством і державою. Такою вона є й тому, що, попри досвід життя в тоталітарній системі та наявність колоніального минулого, українським землям був властивий пошук норм і засад, які б регулювали взаємодію між населенням і владою. Власне, це також робить нас частиною Європи та істотно відрізняє від Росії.
👉https://bit.ly/3QVo99N
❤31
«Конституція України – це точка розвитку, до якої ми дійшли як держава і суспільство за віки історії. Це наш детальний портрет. Засади її ухвалення 26 років тому є засадами нашої боротьби зараз».
👍10
Forwarded from Zelenskiy / Official
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Конституція України – наш детальний портрет. Її норми дають змогу розшифрувати генетичний код нашої нації та знайти відповідь на два головних питання: що таке Україна і хто такі українці?
З Днем Конституції України, дорогі громадяни!
Слава вам!
Слава ЗСУ!
Слава Україні!
____
У відео використані шрифти родини «Рутенія», створені Василем Чебаником.
З Днем Конституції України, дорогі громадяни!
Слава вам!
Слава ЗСУ!
Слава Україні!
____
У відео використані шрифти родини «Рутенія», створені Василем Чебаником.
❤24👍1
https://youtu.be/qEYjGDyfEbQ
Чому варто захищатися не лише від російської армії, а й від російської культури?
На тлі сплеску дерусифікації, яка триває в Україні і водночас активно й широко дискутується в українському суспільстві та навіть привертає увагу іноземних журналістів, @hromadske_ua записало думки фахівців на цю тему. Вважаємо, що озвучені тези варті уваги, тому ділимося відео та наводимо нижче кілька цитат.
Режисер Наріман Алієв:
❝Що вони зробили з Кримом? Росія, яка каже «Крым – исконно русская земля», після 1944 року, коли вони вивезли кримських татар, вони змінили понад 80% топонімів на якусь радянщину. Селище моєї бабусі називається Орталан, а зараз воно має назву «Земляничное» – це не значить нічого… Вони позносили майже всі мечеті. Вони знищили всі кладовища. Вони знищили пам’ять про те, що там хтось був до них. Те ж вони робили з іншими територіями України.
• Вся так звана велика російська культура побудована на кістках великої кількості народів, які були знищені, митці яких були апропрійовані.
• Щоб піти далі, нам треба переосмислити це минуле.
• Займатися культурною апропріацією в наш бік теж важливо, але завжди потрібен контекст.❞
Антропологиня культури з Донецька Лія Достлєва:
❝Російська культура не відділима від збройних конфліктів, які веде Росія. Це один з інструментів просування російського імперського наративу.
• Російська культура у світі і в нашому житті має надрепрезентацію. Це відбувається коштом і української культури, й це та ситуація, з якою треба боротися і яку треба змінювати. Перше зусилля – це зрозуміти, що російська культура насправді займає місце, яке має належати чомусь іншому в нашому житті. Це має бути наш власний, осмислений, створений нами на наші потреби простір.
• Ми маємо не тільки боротися за власне виживання, а ще й пояснювати, насамперед Заходу, що не так з російською культурою. І робити це ввічливо, спокійним голосом, хорошою англійською. Російська культура має бути не закенселена відмінена, вона має бути розібрана до цеглинки, проаналізована, ретельно відділені імперські наративи, апропріація – і потім на цих руїнах, а це саме те, що залишиться, має бути побудоване щось нове.
• Історія має бути переосмислена не в категоріях, чи це окей – зносити пам’ятники або перейменовувати вулиці. На це треба дивитися з іншого боку. Чому вони мають в нас бути? Чи нам потрібен пам’ятник Пушкіну? Чи нам потрібна вулиця Московська? Що вони означають для нас сьогодні? Якщо ми подивимося на це питання таким чином, то очевидно чітко побачимо, що це шрами, які залишилися від цього імперського минулого.❞
Релігієзнавець і письменник, Ігор Козловський:
❝Російська культура формувалася саме завдяки тому, що імперія, як магніт, брала найкращі сили з різних етнічних компонентів: той же Чехов або Гоголь – українці, але вони стають частиною російської культури.
• Гуманітарне невігластво – це і є окупація.
Більшість людей, у яких свідомість окупована, – інфантильні. У них розмита ідентичність. Це і є наслідки колонізації / окупації. Коли ми говоримо про деокупацію або деколонізацію, це означає, що нам треба працювати насамперед в гуманітарному просторі, давати знання, вчити мислити, вчити ставити запитання.
• Неможливо заборонити культуру. Можна навчити правильно ставитися, обмежити щось, і наприкінці залишиться невелика кількість, яка є частиною світової культури.
• Ми повинні знати, що ми довгий час віддавали свій геній для розвитку інших держав. Нам потрібна чесна і правдива історія. Ми не повинні віддзеркалювати росіян і створювати фейкову історію.❞
Більше – у відео⤵️
Чому варто захищатися не лише від російської армії, а й від російської культури?
На тлі сплеску дерусифікації, яка триває в Україні і водночас активно й широко дискутується в українському суспільстві та навіть привертає увагу іноземних журналістів, @hromadske_ua записало думки фахівців на цю тему. Вважаємо, що озвучені тези варті уваги, тому ділимося відео та наводимо нижче кілька цитат.
Режисер Наріман Алієв:
❝Що вони зробили з Кримом? Росія, яка каже «Крым – исконно русская земля», після 1944 року, коли вони вивезли кримських татар, вони змінили понад 80% топонімів на якусь радянщину. Селище моєї бабусі називається Орталан, а зараз воно має назву «Земляничное» – це не значить нічого… Вони позносили майже всі мечеті. Вони знищили всі кладовища. Вони знищили пам’ять про те, що там хтось був до них. Те ж вони робили з іншими територіями України.
• Вся так звана велика російська культура побудована на кістках великої кількості народів, які були знищені, митці яких були апропрійовані.
• Щоб піти далі, нам треба переосмислити це минуле.
• Займатися культурною апропріацією в наш бік теж важливо, але завжди потрібен контекст.❞
Антропологиня культури з Донецька Лія Достлєва:
❝Російська культура не відділима від збройних конфліктів, які веде Росія. Це один з інструментів просування російського імперського наративу.
• Російська культура у світі і в нашому житті має надрепрезентацію. Це відбувається коштом і української культури, й це та ситуація, з якою треба боротися і яку треба змінювати. Перше зусилля – це зрозуміти, що російська культура насправді займає місце, яке має належати чомусь іншому в нашому житті. Це має бути наш власний, осмислений, створений нами на наші потреби простір.
• Ми маємо не тільки боротися за власне виживання, а ще й пояснювати, насамперед Заходу, що не так з російською культурою. І робити це ввічливо, спокійним голосом, хорошою англійською. Російська культура має бути не закенселена відмінена, вона має бути розібрана до цеглинки, проаналізована, ретельно відділені імперські наративи, апропріація – і потім на цих руїнах, а це саме те, що залишиться, має бути побудоване щось нове.
• Історія має бути переосмислена не в категоріях, чи це окей – зносити пам’ятники або перейменовувати вулиці. На це треба дивитися з іншого боку. Чому вони мають в нас бути? Чи нам потрібен пам’ятник Пушкіну? Чи нам потрібна вулиця Московська? Що вони означають для нас сьогодні? Якщо ми подивимося на це питання таким чином, то очевидно чітко побачимо, що це шрами, які залишилися від цього імперського минулого.❞
Релігієзнавець і письменник, Ігор Козловський:
❝Російська культура формувалася саме завдяки тому, що імперія, як магніт, брала найкращі сили з різних етнічних компонентів: той же Чехов або Гоголь – українці, але вони стають частиною російської культури.
• Гуманітарне невігластво – це і є окупація.
Більшість людей, у яких свідомість окупована, – інфантильні. У них розмита ідентичність. Це і є наслідки колонізації / окупації. Коли ми говоримо про деокупацію або деколонізацію, це означає, що нам треба працювати насамперед в гуманітарному просторі, давати знання, вчити мислити, вчити ставити запитання.
• Неможливо заборонити культуру. Можна навчити правильно ставитися, обмежити щось, і наприкінці залишиться невелика кількість, яка є частиною світової культури.
• Ми повинні знати, що ми довгий час віддавали свій геній для розвитку інших держав. Нам потрібна чесна і правдива історія. Ми не повинні віддзеркалювати росіян і створювати фейкову історію.❞
Більше – у відео⤵️
YouTube
«росія — це погана звичка». Чому варто захищатися від російської культури
Режисер Наріман Алієв розповідає про рідне селище своєї бабусі, яке після депортації кримських татар з півострова отримало російську назву. Про маркування простору, про зв’язок російської культури зі збройними конфліктами, про те, як українці сприяли становленню…
👍19
Forwarded from Zelenskiy / Official
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
У багатьох тилових містах зараз відчувається розслабленість, але війна не закінчилась, її жорстокість подекуди лише наростає, і не можна про неї забувати. Тому обов'язково допомагайте армії, допомагайте волонтерам, допомагайте всім, хто залишився наодинці в цей час. Поширюйте правду про війну і про злочини окупантів. Як би складно не було сьогодні, маємо пам’ятати про те, що буде завтра. І що завтрашній день має принести Україні максимальну користь – кожен і кожна мають робити для цього все, що можливо.
👍24