​​1️⃣1️⃣грудня вшановуємо пам'ять євреїв Криму та кримчаків, які стали жертвами геноцидної політики Третього Райху.

🕎Згідно з переписом населення 1939 року, в Криму проживало 65 452 євреї, з яких, ймовірно, понад 7 тисяч - були кримчаками. Кримчаки - це окрема етнолінгвістична спільнота єврейського населення, котрі говорять кримськотатарською мовою і є одним з корінних народів Криму.

😢Більшість представників єврейського та кримчацького населення розстріляла айнзацгрупа "Д" поліції безпеки СД під командуванням оберфюрера СС Отто Олендорфа.

🙏Після вигнання нацистів із Криму живими лишалось лише 499 осіб. Однак, серед жителів Криму були й ті, хто під страхом смерті, рятував євреї та кримчаків. Наразі відомо 68 імен Праведників народів світу з Криму

📸На фото "поле смерті" під Сімферополем. Джерело: Радіо Свобода.

​​Пам’ятаєте, у липні цього року вийшла стаття Путіна про буцімто «історичну єдність» українців і росіян, яка наробила чимало галасу?
На нещодавньому Київському безпековому форумі відомий американський історик Тімоті Снайдер проаналізував цю статтю – про що вона насправді? чому з’явилася саме зараз, через 7 років після нападу на Україну? 🧐

Ось лише найцікавіші тези:

🔹 Немає історії Росії, яку може розповісти пан Путін. Він може розповісти історію про певні взаємовідносини з Україною, які з певних «містичних» причин зіпсувалися.

🔸 У викладі Путіна Україна та Білорусь в цій історії відіграють роль своєрідних милиць. Росія не може розповісти історію про саму себе, тож ця історія ґрунтується на інших народах.

🔹 Росія на чолі з Путіним вторглася в Україну, аби могти розповісти щось на кшталт історії про те, хто такі росіяни. І ця історія, що жахливо для Росії, – тотально негативна.

🔸 Пан Путін – старіючий лідер деспотичного режиму. Деспотичного режиму, який провалився у власних прагненнях. Він не зміг зробити Росію незалежним гравцем міжнародної політики, натомість Росія стала залежною від Китаю. І він не зміг зблизити Росію та Україну. Навпаки – напавши на Україну, Росія на довгий час стала ворогом. Тож на цьому етапі кар’єри Путіну залишається лише приховувати ці провали за брехнею.

Поширюємо виступ з дозволу організаторів Київського безпекового форуму↙️
Текстова версія

​​До річниці 1️⃣6️⃣0️⃣-ї річниці з дня народження видатного українського мецената та громадського діяча Євгена Чикаленка Український інститут національної пам'яті презентував документальний фільм «Меценат України – Євген Чикаленко».

🎞 У короткометражному фільмі розповідь про Євгена Чикаленка ведеться від імені історика, який здійснює подорож до місця народження, до рідної землі мецената. Пам’ять про нього пов’язується з об’єктами – пансіоном, де він вчився в Одесі, книжками, які він сам видавав та допомагав видавати українським письменникам і науковцям, після цього знайомства з одеським періодом розпочинається подорож. Залізнична станція, де Чикаленко сідав на потяг і прибував додому, і де так само бували Володимир Винниченко, Сергій Єфремов та інші друзі Чикаленка. Нарешті, Перешори – руїни храму, побудованого родиною Чикаленка, і його земля.

📬 У той же час, Укрпошта вводить в обіг поштову марку із зображенням портрету Євгена Чикаленка. Випуск марки ініційовано Українським інститутом національної пам’яті. Погашення марки «Євген Чикаленко. 1861-1929» спеціальним поштовим штемпелем «Перший день» відбудеться у Києві. Марка випущена тиражем 130 тисяч примірників. Номінальна вартість марки – V (еквівалент 10,50 грн), що відповідає тарифу на пересилання листа масою до 50 г у межах України.

​​Вітаємо з Різдвом Христовим та прийдешнім Новим 2022 роком!

Щиро дякуємо за співпрацю та увагу до роботи Українського інституту національної пам'яті.

Нехай рік, що надходить, буде роком успіхів, досягнень та нових можливостей!
Радісних свят!

​​28 грудня Верховний суд Російської Федерації ухвалив рішення про ліквідацію міжнародного товариства «Меморіал». Під час підсумкового засідання представник Генеральної прокуратури РФ заявив, що «Меморіал» створював спотворений образ Радянського Союзу як терористичної держави.
 
Забороняючи «Меморіал» – організацію, яка послідовно відновлювала та зберігала пам'ять про жертв комуністичного терору, російська держава вчиняє черговий злочин проти історії та позбавляє мільйони людей, насамперед своїх громадян, права на правду про злочини СРСР та надії на відновлення справедливості.
 
Таке рішення Верховного суду РФ не є несподіваним для країни, в якій героїзують Сталіна. Воно є підтвердженням найгірших прогнозів щодо повернення Російської Федерації до найжорстокіших тоталітарних практик.
 
Вилущення з колективної пам'яті росіян знання про злочини, вчинені у період панування комуністичної влади та ідеології, сприяє відтворенню подібних практик сьогодні й у майбутньому, і не лише в Росії, а також на територіях російських сателітів. Репресії, арешти, катування стають звичним явищем також у Білорусі.
 
Легітимація сталінських практик у колективній пам'яті російського суспільства посилює загрози й у зовнішньополітичному вимірі. Риторика президента РФ наповнена не лише ностальгією за Радянською імперією, але й ревізіоністськими намірами щодо відновлення сучасною Росією тодішніх сфер впливу.  
 
⚖️ Злочини радянського комуністичного тоталітарного режиму мають бути засуджені міжнародною спільнотою, так само як і злочини нацистського Третього Рейху. На Європейському континенті вже мають місце і збройна агресія однієї держави проти іншої, і спроба насильницької зміни кордонів, і застосування тоталітарних практик і нелюдського поводження з людьми. Сьогодні, як ніколи гостро, постала небезпека розгортання повномасштабної війни та повторення злочинів проти людяності. Влада Російської Федерації цілком вважає, що «може відновити» порядок часів сталінського СРСР. Це відбувається також через те, що правда про ті злочини так і не була повністю розказана, а винні не були засуджені.
 
🤝 Тому перед нами постає завдання не лише поширювати інформацію про злочини радянського комунізму, а й зробити все можливе, щоб і цей тоталітарний режим був засуджений на світовому рівні за злочини проти людяності, а щодо мільйонів жертв радянських репресій була вповні відновлена історична справедливість.
 
Графіка з фейсбук-сторінки «Меморіалу»

🔥Український інститут національної пам'яті долучається до поширення відеолекцій мультидисциплінарного проєкту «Шлях/Yol» присвячених кримськотатарській історії та культурі.

☕️Перша лекція присвячена кавовій культурі кримських татар. Співзасновник ресторанів кримськотатарської кухні “Софра” та партнер проєкту «Шлях/Yol» Асан Буджуров не лише розкаже про всі тонкощі культури приготування кави кримськими татарами, але й проведе онлайн-майстер клас з приготування кави на піску.

❗️«Шлях/Yol» - це мультидисциплінарний проєкт про історію і культуру кримських татар, нерозривність історико-культурних зв’язків материкової України й півострова Крим. Реалізується ГО «Ель Чєбєр» за підтримки Українського культурного фонду, Українського інституту і Кримського дому. Відеолекторій проєкту створений за партнерства Музеєм Івана Гончара. УІНП на партнерських умовах викладатиме лекцій щопонеділка та щоп'ятниці на своєму каналі у YouTube.

https://www.youtube.com/watch?v=S_4fCf3Dy_U

​​12 січня виповнюється 50 років від початку хвилі масових арештів українських дисидентів радянською владою у 1972 році, які у самвидаві назвали «великим погромом».

А з 1975 року з ініціативи В’ячеслава Чорновола дисиденти почали відзначати 12 січня як День українського політв’язня.

До пам’ятної дати Український інститут національної пам'яті спільно з «Історичною правдою» презентує продовження документального циклу про українських дисидентів.

Цього року цикл поповнився стрічками про Івана Дзюбу, Надію Світличну та Михайлину Коцюбинську. Усі вони опинилися в епіцентрі репресій у 1972 році. Фільми розповідають про долі трьох людей з одного середовища київських шістдесятників, які після «великого погрому» мали різні життєві траєкторії.

Презентація циклу про шістдесятників відбудеться 12 січня ↙️
початок о 12:00 в «Укрінформі» (Київ, вул. Б. Хмельницького, 8/16, 2 поверх); або ж трансляція на ютуб-каналі інформагентства.

Усі фільми з циклу можна подивитися на ютуб-каналі інституту.

​​20 січня – День пам’яті захисників Донецького аеропорту 🇺🇦

8 місяців тривав один із найзапекліших боїв у сучасній російсько-українській війні – оборона Донецького аеропорту. Упродовж цього часу ДАП героїчно обстоювали люди, які виявилися сильнішими за бетон, за що в народі їх назвали «кіборгами».

20 січня 2015 року терористи підірвали бетонні перекриття нового терміналу аеропорту, а 21 січня останні бої за ДАП вщухли.

І лише недавно відкрилися нові дані: група сміливців-десантників 90-го аеромобільного батальйону із п’яти снайперів та двох кулеметників іще два дні самотужки утримували будівлю пожежного депо. І відійшли тільки після того, як отримали наказ командування. Усі живі і неушкоджені.

Їх було семеро: снайпери Віталій Зварич «Рекс», Володимир Коляда «Живчик», Максим Абдуразаков «Абдулла», Анатолій Левчук «Фокс», кулеметники Віктор Левицький «Жмеринка» і ще один боєць із позивним «Вовк». І командир – колишній спецназівець Максим Ридзанич, позивний «Адам».

Вони витримали дві потужні атаки російських найманців, більше того – створили видимість, що їх там щонайменше півсотні, міняючи позиції та озиваючись вогнем з різних точок. Втретє бойовики побоялися сунутися, накриваючи «пожежку» щільним вогнем. Спробували вийти на зв’язок від імені комбата Олега Кузьміних (на той час Кузьміних уже був захоплений у полон), наказуючи залишити «пожежку», підірвавши весь боєзапас й озброєння. Але «Адам», який був добре знайомий з Кузьміних і знав його манеру розмовляти, одразу розкусив ворога.

Вони не знали, що на них чекає далі. Але вирішили стояти до останнього. Коли увечері «Адам», обходячи своїх, попередив, що зранку може бути атака і запропонував, хто хоче, піти до зруйнованої вежі й здатися в полон, усі відмовилися. Командир усміхнувся: «Згоден, хлопці. Краще вмерти людиною, чим животіти покидьком…».

Стрілянина та звуки бою в районі «пожежки» привернули увагу українського командування. Але хто протистоїть ворогу – ніхто не знав. Зв’язку не було: на той час у раціях було змінене кодування і хлопців не чули. У розвідку викликався піти чемпіон України зі спортивного орієнтування В’ячеслав Волобуєв (позивний «Окунь»), який захопив кілька радіостанцій на нових частотах. Він же, разом із лейтенантом Максимом Бубелем (позивний «Єшка») наступного ранку під прикриттям туману вивів групу у повному складі до своїх. Останній бойовий підрозділ ЗСУ залишив територію Донецького аеропорту 23 січня 2015 року.

Про це довгий час ніхто не знав. Бійці просто вважали, що чесно зробили свою роботу, і далі продовжували воювати, не надто розповідаючи про ці два дні, які випали з офіційної статистики.

Про подвиг групи «Адама» почали говорити після загибелі командира 20 березня 2015 року під час бойового зіткнення з російськими диверсантами поблизу селища Опитне Ясинуватського району Донецької області. Він кинувся рятувати пораненого бійця і нарвався на засідку.

У 2021 році Максим Ридзанич «Адам» нагороджений найвищою державною нагородою «Герой України» (посмертно).

За даними Міністерства оборони, у 8-місячному бою загинуло 97 оборонців. Ще троє військовослужбовців досі вважаються зниклими безвісти.

Пам’ятаймо!

Підбірка матеріалів для тих, хто хоче дізнатися більше:

⏩ про долю Максима Ридзанича у рубриці «Історичний календар»: https://cutt.ly/mIO9nO8
⏩ фотовиставка УІНП «Героїчна оборона Донецького аеропорту (2014-2015)»: https://bit.ly/3fCVJzU
⏩ спогади про оборону ДАП командира «кіборгів» Олега Мікаца: https://bbc.in/34VndhV
⏩ про значення оборони ДАП для України: https://bit.ly/3tJ1d48
⏩ про те, якими були дні оборони для захисників Донецького аеропорту: https://youtu.be/vdW1zJfKKTA

​​2️⃣2️⃣ січня для українців завжди був визначним днем! Тому саме сьогодні, у день проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки Україна щороку відзначає День Соборності.

Акт Злуки увінчав соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини – щонайменше з середини XIX століття. Це була основоположна подія для українського державотворення. 24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Його підтримали українці на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Ця подія стала відправною точкою для відліку історії сучасної Української державності. Утім, історики цілком справедливо відзначають, що 24 серпня 1991 року насправді відбулося відновлення державної незалежності України.

Вперше у XX столітті українська незалежність була проголошена 22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради, а вже за рік (22 січня 1919 року) на Софійському майдані в Києві відбулася не менш вагома подія – об’єднання Української Народної Республіки (далі – УНР) і Західноукраїнської Народної Республіки (далі – ЗУНР) в одну державу. Внаслідок невдач Української революції 1917-1921 років державність зберегти не вдалося. І як результат, упродовж XX століття українці змушені були кількаразово відновлювати її в боротьбі.

Є низка значень терміну “соборність”. Найбільш вживані з них: об’єднання в одне державне ціле всіх земель, населених конкретною нацією на суцільній території; духовна консолідація всіх жителів держави, згуртованість громадян, незалежно від їхньої національності. Нарешті, соборність невіддільна від державності, суверенітету й реальної незалежності народу – фундаменту для побудови демократичної держави.

У 71-у річницю Акта Злуки (22 січня 1990 року) в Україні відбулася одна з найбільших у Центрально-Східній Європі масових акцій – “живий ланцюг” як символ єдності східних і західних земель України. Понад мільйон людей, узявшись за руки, створили безперервний ланцюг від Івано-Франківська через Львів до Києва. Акція засвідчила, що українці подолали страх перед комуністичною партією і готові протистояти тоталітарному режиму. 31 рік тому ця подія стала провісником падіння СРСР і відновлення незалежної України.

​​🔥🔥🔥 У Харкові відновили меморіальну дошку видатному українському вченому-мовознавцю, а також культурному та науковому діячеві Юрію Шевельову.

🏢 Відновлену дошку встановлено на фасаді будинку "Саламандра" (вулиця Сумська 17), де з 1915 до 1943 року проживав український науковець.

📚 Юрій Шевельов - мовознавець та літературознавець українського зарубіжжя. Автор 17 книг, зокрема фундаментальних праць «Нарис сучасної української мови» (1951), «Передісторія слов’янської мови: історична фонологія загальнослов’янської мови» (1965), «Історична фонологія української мови» (1979). В останній роботі довів, що після розпаду праслов’янської мови у VІ столітті на теренах східного слов’янства сформувались п’ять діалектних зон – києво-полоцька, галицько-подільська, полоцько-смоленська, новгород-тверська, муромо-рязанська, з яких у ХІ столітті й постали українська, білоруська та російська мови. Чим завдав потужного удару по теорії походження слов’янських мов Олексія Шахматова з його «загальноруською єдністю» та «загальноруською прамовою».

❗️ Нагадаємо, що першу меморіальну дошку у Харкові встановили у 2013 році, однак Харківська міськрада вирішила її демонтувати, назвавши причиною - співпрацю Шевельова з окупаційним нацистським режимом. Співпраця науковця обмежувалась виключно тим, що протягом 1941-1943 років Юрій Шевельов опублікував низку статей на культурологічну та літературознавчу тематику у місцевому виданні "Нова Україна". Щоправда, замість цивілізованого демонтажу у 2013 році, відбулося варварське знищення дошки кувалдами. Тоді демонтаж викликав хвилю обурення збоку наукових та громадських організацій. Відновили дошку коштами громадян, які збирались на краудфандинговій основі.

📸Фото: Анатолій Бабічев.

​​2️⃣6️⃣ січня Український інститут національної пам’яті спільно з «Укрінформом» та видавничим домом «Антиквар» презентують унікальний фотоальбом до 30-річчя проголошення незалежності України – «Незалежність. Найкращий час» / «Independence. Prime Time».

📸 На сторінках видання 30 років незалежності показані крізь об’єктив фотокореспондентів «Укрінформу». Фотоархів агентства – найбільший в країні, він налічує понад пів мільйона фото, тож саме там зберігається найповніший фотолітопис нашої новітньої державності. Більшість світлин опубліковані в альбомі вперше.

📣Детальніше про презентацію за посиланням.

​​📚Сьогодні в Укрінформі презентували унікальний фотоальбом до 30-річчя проголошення незалежності України – «Незалежність. Найкращий час» / «Independence. Prime Time».

🇺🇦 Видання, наповнене світлинами фотокореспондентів «Укрінформу», розкриває 30 років незалежності в різних ракурсах через суб’єктивне сприйняття авторів фотоілюстрацій.

💬 «У добірці фотографій закарбована пам'ять, яка найкраще передається в емоціях у контексті тих подій, які відбувались впродовж 30 останніх років. Частину цих фотографій ніхто ніколи не бачив і дозволяє зануритися в історію, яка була різною, спогади у нас усіх різні. Альбом дозволяє відчути заново ті події, які переживала країна впродовж цих 30 років», - відзначив на презентації міністр Олександр Ткаченко.

📸 Фотоархів агентства для реалізації проєкту був обраний недарма, адже він найбільший в країні та налічує понад пів мільйона фото. Варто відзначити, що більшість світлин опубліковані в альбомі вперше.

❗️Детальніше про подію можна прочитати на нашому сайті за посиланням

#WeRemember #Holocaust

27 січня – Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Під час Другої світової війни 6 мільйонів євреїв стали жертвами нацистської політики, що передбачала знищення народів і груп, які нацисти вважали неповноцінними. Близько 1,5 мільйона з них були з території сучасної України.

Запроваджуючи цей міжнародний день пам’яті, Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй висловила у своїй резолюції сподівання, що Голокост «завжди слугуватиме людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження».

Дату 27 січня обрали не випадково. Саме 27 січня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили один із найбільших таборів смерті – Аушвіц-Біркенау.

До пам’ятного дня ділимося переліком менш відомих, ніж Бабин Яр, меморіальних місць в Україні, які радимо відвідати, щоб осмислити та відчути трагедію Голокосту на нашій землі: https://telegra.ph/Memorіalnі-mіscya-yakі-dopomagayut-osmisliti-tragedіyu-Golokostu-01-27

​​2️⃣9️⃣ січня відбулися традиційні пам’ятні заходи вшанування учасників бою під Крутами біля меморіального комплексу на Чернігівщині.

⚔️Вшанувати пам’ять захисників української державності приїхали люди з багатьох областей України. Серед них чимало військових, зокрема представники 119-ої окремої бригади територіальної оборони України та Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут, а також представники місцевих органів влади, історики та краєзнавці, громадські активісти та просто небайдужі громадяни.

🔥Після мітингу його учасники змогли відвідати музей бою під Крутами. Музейна експозиція розташована у кількох вагонах 1920-30-х років. А в колишньому штабному вагоні розміщена виставка, присвячена загиблим захисниками України на Донбасі, які були родом з Чернігівщини. Таким чином музейна експозиція нагадує, що оборона крутянців — це не давно забута історія, а окремий епізод війни, що продовжується.

ДетальнішеСтрілка, що вказує праворуч і згинається вниз
https://tinyurl.com/2mm94m25

​​🇮🇱Держава Ізраїль нагородила ще сімох українських громадян званням Праведника народів світу. Цю нагороду вручають людям, які, ризикуючи власним життям, рятували євреїв у роки Другої світової війни. На сьогодні звання Праведників удостоєні понад 2 600 українців.

🏅Посол Ізраїлю в Україні Міхаель Бродський особисто вручив документи про присвоєння звання Праведників народів світу та медалі родинам українських рятівників.

🌿Серед присутніх на церемонії нагородження були Надзвичайна та Повноважна Посол Німеччини в Україні Анка Фельдгузен та голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович.

💬«Приклад Праведників народів світу вчить нас тому, що гуманізм, сміливість та людське життя завжди стоятимуть вище ідеологій, режимів та політичної кон'юнктури. Вічна їм подяка за вчинки, які роблять сильнішими все людство. Також хотілося б зазначити, що Держава Ізраїль почала відзначати Праведників у 1960-ті роки – один з найважчих періодів власної сучасної історії. Ресурси, час та зусилля були направлені на це, бо громадяни розуміли важливість закладання у фундамент молодої держави вічних цінностей, речей які де-факто промовляють: «Ми все пам’ятаємо. За зло буде відплата, а за добро – вдячність і пошана». Думаю, що це одна з причин сучасного успіху Ізраїлю», – прокоментував подію Антон Дробович.

📸 Укрінформ

​​З чим у вас асоціюється київський Оперний театр? Звісно, це одна з найвідоміших пам’яток Києва та популярна локація для туристичних фото. А ще саме тут у 1917 році, на початку революційних подій, Українська Центральна Рада проголосила свій Перший Універсал – документ, яким українці задекларували рух на відокремлення від Російської імперії.

В Україні збереглося чимало будівель, які у XX столітті стали свідками нашої національно-визвольної боротьби. Саме такі будівлі, а також пам’ятники, споруджені на вшанування цієї боротьби, були у фокусі окремої спецномінації у межах української частини міжнародного фотоконкурсу «Вікі любить пам’ятки» 2021.

Усього на спецномінацію надійшло 175 світлин, які охопили 37 об’єктів в 11 регіонах України. Ці світлини розширять у Вікіпедії візуальну складову інформації про національно-визвольні змагання.

Про конкурс можна прочитати за посиланням: https://bit.ly/34vGINK

А в цьому дописі знайомимо зі світлинами-переможцями 🎉


🥇 Перше місце у спецномінації здобули два фото Вадима Постернака: готелю «Савой» у Вінниці та Оперного театру у Києві.

Готель «Савой» збудований у 1912–1913 роках. Це перша шестиповерхова споруда у Вінниці. Наприкінці 1918 року продовжилося збройне протистояння України з більшовицькою Росією. Український уряд був змушений на певний час відступити з Києва. Тож на початку лютого 1919 тимчасовою столицею Української Народної Республіки стала Вінниця. А в готелі «Савой» розташовувався уряд держави.

З київським Оперним театром пов’язана знакова подія часів Української революції. У революційні роки будівлю театру також використовували для проведення різних з’їздів. Тож саме тут у червні 1917 року відбувся II Всеукраїнський військовий з’їзд, на якому революційний парламент Українська Центральна Рада проголосила Перший Універсал, в якому задекларувала творення «вільної України».

🥈 Друге місце посів фотограф Сергій Венцеславський зі світлиною Національної філармонії України. Будівля Національної філармонії розташована в Києві на нинішній Європейській площі. На початку революційних подій, у квітні 1917, саме тут відбувся Всеукраїнський національний конгрес. Це був перший загальнонаціональний форум українського руху. Одним з його найважливіших результатів стала трансформація Української Центральної Ради з громадської організації у фактично революційний парламент, який представляє інтереси всієї нації.

🥉 Третє місце журі присудило світлині Дмитра Ярмоленка із зображенням курган-могили воїнів УНР у Літках Київської області. Меморіал вшановує воїнів Чорноморських куренів Армії Української Народної Республіки, які загинули неподалік села Літки у 1919 році в бою з більшовицькими військами, що наступали на Київ.

Вітаємо переможців! Дякуємо організаторам Вікімедіа Україна та всім учасникам спецномінації!

​​Нещодавно Служба зовнішньої розвідки України відкрила у центрі Києва меморіальну дошку полковнику Армії УНР та начальнику Інформбюро Розвідочної управи Армії УНР Миколі Красовському. Однак у Києві Красовський був відомий задовго до своїх розвідницьких подвигів, як професійний детектив та слідчий.

Історію "київського Лекока" та одного з засновників української розвідки розповідає у рубриці #Локальна_память.

Микола Олександрович Красовський народився 1871 року в родині київського священника, який мав парафію в Гостомелі.

Службу в поліції розпочав помічником пристава спершу в Ніжині, а потім в Чернігові. Певний час був начальником тюрми у місті Мглин. Згодом за розпорядженням чернігівського губернатора, направлений служити в Козелецький повіт, де активізувався криміналітет на хвилі революційних подій 1905 року. Активна боротьба зі злочинністю і принципова непоступливість Красовського не подобалась місцевому поліцейському керівництву, тому у січні 1908 року він переводиться на службу до Києва.

У Києві Красовський спершу служить околоточним наглядачем (аналог сучасного дільничого), а згодом переводиться у кримінальний розшук Київської міської поліції. Тут Красовський зарекомендував себе, як умілий детектив, що розкриває справи "по гарячих слідах". Київська злочинність вбачала у Красовському хитрого та вправного ворога, а громада міста - надійного захисника. Ставши начальником розшукового відділення, Микола Олександрович приймав відвідувачів щоденно з 11 до 13 у приміщенні відділення і незалежно від цього порядку у власній квартирі.

Після зміни керівництва, Красовський відбув служити у містечко Ходорів, однак уже за кілька місяців його повернули до Києва для розслідування справи убивства підлітка Андрія Ющинського.

Хлопчика знайшли зв'язаним у печері біля цегельного заводу Зайцева з чисельними колотими ранами. Підліток загинув від втрати крові. Підозрюваним у справі став 39-річний прикажчик заводу Менахем Бейліс. Російські шовіністи, так звані "чорносотенці", всіляко намагались спровокувати антисемітську істерію, піднімаючи середньовічні забобони про те, що євреї використовують у своїх ритуалах християнську кров (що насправді суперечить всім канонам юдаїзму). Красовський досить швидко вивів, що в убивстві Ющинського винен не Бейліс, а група лук'янівських грабіжників, однак через те, що значна частина керівництва у Києві була пов'язана з чорносотенними організаціями, Красовського спершу відсторонили від справи, а потім взагалі звільнили з поліції. Однак, саме завдяки його слідчим діям вдалось встановити невинуватість Бейліса у вбивстві.

Протягом Першої світової Красовський служив в Конотопі, а у лютому 1917 року повертається до Києва, де призначається Центральною Радою очолювати столичний карний розшук. За правління гетьмана Скоропадського, Микола Олександрович перебував у підпіллі та боровся з німецькими спецслужбами, що квартирувались в Україні. Згодом арештований німецькою контррозвідкою. Після приходу до влади Директорії - звільнений з ув'язнення та направлений на службу в Розвідочну управу Генерального штабу Армії УНР.

Саме завдяки Красовському починає набирати інституційної спроможності Інформбюро Розвідочної управи Генштабу Армії УНР - орган військової розвідки та контррозвідки. Під його проводом «ІНФІБРО» працювало результативно, постачало Головному Отаману й іншим представникам вищої влади цінну інформацію щодо воєнно-політичної обстановки як на терені УНР, так і за її межами, про ставлення урядових і ділових кіл інших країн до проблем України та її державотворчих зусиль.

У 1927 році Красовський повністю відійшов від справ та оселився в Рівному. У 1930-тих доля занесла Миколу Олександровича до Єгипту, де у 1938 році він помер в одній з російських колоній в Каїрі.

💬 «Є складні теми, про які у дуже високих кабінетах говорять так, цитую: «давайте не будем говорить, эти вопросы разделяют общество». А я категорично з цим не згоден. Я вважаю, що про це треба говорити, і ці питання не розділяють суспільство. Суспільство розділяє невігластво і невміння говорити одне з одним».

💬 «Ми тільки розкриваємося, попереду маємо ще довгий шлях пізнання нашої тисячолітньої історії. І цей процес, ця мандрівка тільки-тільки почалася, бо 30 років — це мізер, на таке треба добряче століття. Та всіх тих відкриттів, які ми в собі знайдемо, нам вистачить на дуже довго. Це буде суб’єктність абсолютно нової якості».

Розлоге інтерв’ю голови Українського інституту національної пам’яті Антона Дробовича The Ukrainians – про непрості речі, з якими маємо справу у контексті пам’яті про минуле; про те, що українцям уже вдалося; і не тільки ⤵️

https://theukrainians.org/anton-drobovych/

​​2️⃣0️⃣ лютого українці вшановують День пам’яті Героїв Небесної Сотні, згадуючи найтрагічніші дні масових розстрілів протестувальників під час Революції Гідності 2013–2014 років.

📢 Інформаційна кампанія проходитиме під усталеним гаслом «Вдячні за свободу!». Серед подій: виставки, презентації, круглі столи, інсталяції, панахиди, віче. Детальніше тут.

💬 «На восьмому році після тих подій Герої Небесної Сотні будуть вшановані по всій Україні за єдиним стандартом. Вшанування починатиметься з державного гімну, потім – міжконфесійна панахида, на завершення – покладання квітів під акомпанемент військового оркестру», – розповів про церемоніал голова ГО «Родина Героїв Небесної Сотні» Юрій Аксенин.

📽Крім офіційних державних заходів та пам'ятних, зокрема мистецьких, подій, Музей Майдану продовжив відеопроєкт «Характери гідності» та запустив соціальну кампанію.

❗️Нагадаємо, 2021 року Верховна Рада України визнала Революцію Гідності одним із ключових моментів українського державотворення та виразником національної ідеї свободи. А Кабінет Міністрів України затвердив план заходів із вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні на 2021—2025 роки.

​​2️⃣0️⃣ лютого вперше відбудеться Ритуал вшанування пам'яті Героїв Небесної Сотні та учасників Революції Гідності в обласних центрах та інших населених пунктах.

⚔️ Сценарій вшанування розроблений родичами Небесної Сотні та учасниками Революції гідності і погоджений Українським інститутом національної пам'яті та Міністерством у справах ветеранів України.

🇺🇦 Ритуал вшанування розпочнеться виконанням Державного Гімну України, під час якого лунатимуть залпи салютної команди. Продовжиться захід міжконфесійною панахидою за загиблими під час Революції гідності та виконання «Молитви за Україну» церковним хором. Також відбудеться покладання квітів під пісню «Пливе Кача» та залучення духового оркестру для виконання Маршу української армії.

🕙 Розпочнеться церемоніал одночасно у всіх містах - 20 лютого, о 10:00. Детальний розклад церемоніалу у містах та обласних центрах шукайте тут.