​​В Україні триває робота зі створення Національного військового меморіального кладовища. Не викликає сумнівів, що цей простір памʼяті і шани має бути створено у максимально можливі короткі терміни. Водночас це має бути одне з визначальних меморіальних місць в Україні. Створення такого кладовища – це не лише відповідь на поточну потребу гідно та з належними почестями ховати полеглих захисників України. Це також формування простору, який у майбутньому впливатиме на національну памʼять і навіть ідентичність.

Базово рамку майбутнього Національного військового меморіального кладовища задав закон, ухвалений парламентом 31 травня 2022 року. Цей документ, зокрема, визначив, хто може бути похованим на цьому кладовищі.

Відтоді ведеться предметна робота над створенням НВМК, яку координує Міністерство у справах ветеранів України. Міністерство залучало до обговорення та консультацій представників різних органів влади, зокрема Українського інституту національної памʼяті, а також представників громадянського суспільства та родин загиблих військовослужбовців.

У березні 2023 року Мінвет і Міністерство культури та інформаційної політики України публічно представили ділянку під НВМК, розташовану вздовж Броварського шосе по сусідству з Національним історико-меморіальним заповідником «Биківнянські могили». Проте наступний детальний розгляд цієї ділянки показав, що вона має більше мінусів, ніж плюсів.

Створюючи одне важливе місце памʼяті, ми не повинні зруйнувати інше, також важливе. У межах робочої групи і на підставі додаткового аналізу документів, зокрема матеріалів кримінальної справи 50-0092 про масові поховання громадян в Дніпровському лісництві біля селища Биківня, а також Звіту про обстеження території НІМЗ «Биківнянські могили» від 19.08.2008 р., ми дійшли висновку, що пропонована у березні земельна ділянка може містити масові могили часів сталінських репресій, а також об’єкти Другої світової війни, які можуть підлягати науковому вивченню та державній реєстрації як пам’ятки культурної спадщини.

У 2001, 2006–2008, 2011–2012 роках на території Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» проводилися масштабні роботи з пошуку поховань польських військовополонених. Тоді приблизно за 5 років робіт на території заповідника була досліджена площа 1,5 гектара та виявлено 195 поховань, у тому числі 21 колективна могила.

Це дає уявлення про можливий темп досліджень і результати, що вочевидь може поставити реалізацію проєкту НВМК на ділянці у Биківні під загрозу. Адже за орієнтовними оцінками, всі етапи організації та проведення досліджень, пошукові роботи та можливі ексгумації людських останків займуть щонайменше 12–18 місяців. Водночас до проведення цих досліджень немає можливості розпочати навіть проєктні роботи зі створення НВМК.

Крім того, за даними від архітекторів, озвучених під час останніх нарад щодо створення НВМК, на земельній ділянці поряд із заповідником «Биківнянські могили» після дотримання всіх необхідних буферних зон площа під поховання складатиме менше 45 гектарів.

Вочевидь, створюючи обʼєкт національного значення під час російсько-української війни, що триває, доцільно обирати земельну ділянку, яка матиме потенціал до розширення та подальшого благоустрою без шкоди для попередніх поховань.

Відтак було розглянуто інші можливі ділянки неподалік від Києва. Зокрема, ділянку поряд із діючим Південним цвинтарем, яку розробники концепції некрополя першопочатково розглядали як одну з найбільш ймовірних для розміщення НВМК ще до ухвалення відповідного закону. Саме ця ділянка наразі виглядає найбільш перспективною. Вона дає змогу виділити під поховання понад 180 гектарів.

​​До Дня Незалежності Український інститут національної памʼяті спільно з партнерами проведе вечір памʼяті Героя України Левка Лук’яненка – співавтора тексту Акта проголошення незалежності України у 1991 році.

24 серпня цього року йому виповнилося б 95.

Левка Лукʼяненка називають «батьком української незалежності», бо він усе життя присвятив боротьбі за Україну. На вечорі памʼяті у колі тих, хто знав Левка Григоровича, поділимося спогадами про нього та про його роль у здобутті незалежності.

Більше інформації на сайті Українського інституту національної пам'яті

​​23 серпня ми святкуємо День Державного Прапора🇺🇦

Усе двадцяте століття синьо-жовтий прапор супроводжував українську боротьбу за власну незалежну державу.

Його поступове повернення на офіційні будівлі в містах і селах супроводжувало відновлення нашої незалежності на зламі 1980–1990-х років.

Під цим прапором українці здобували перемоги у світі. Він позначав нашу присутність – чи то в космосі, чи на Південному полюсі та на найвищих вершинах світу, чи в міжнародних гуманітарних місіях, чи в культурних просторах.

Коли з початком російської війни проти України в 2014-му агресор прийшов на нашу землю, він одним із перших нищив синьо-жовтий прапор.

Після повномасштабного вторгнення в 2022-му люди виходили з синьо-жовтими прапорами у публічні простори на знак підтримки України.

Українці в окупації намагатися захистити або сховати державний прапор.

Повернення синьо-жовтого стяга в тимчасово окуповані міста й села означає повернення України і свободи.

Під цим знаменом українські військові звільняють нашу землю. Синьо-жовтий прапор майорить на могилах загиблих у боях – це стихійна, але потужна меморіальна практика.

За час війни ми відчули, наскільки це цінно – жити в просторі, позначеному своїм державним синьо-жовтим стягом.

Віримо, що настане день, коли синьо-жовтий прапор повернеться в усі міста і села України.

#прапорукраїни
#деньпрапора

​​🇺🇦До Дня Державного Прапора та Дня Незалежності України Центр досліджень воєнної історії ЗСУ та Український інститут національної пам'яті відкрили вуличну виставку «Волю вільних не зламати».

Банери розповідають про міста-твердині, стійкість яких після російського повномасштабного вторгнення допомогла зупинити агресора та відстояти державність.
Міста, яким присвячена виставка, отримали встановлену Президентом відзнаку міст-героїв. А саме – Буча, Волноваха, Гостомель, Ірпінь, Маріуполь, Миколаїв, Охтирка, Харків, Херсон, Чернігів.

«Сьогоднішній подвиг Збройних сил України та громад, про які розповідає ця виставка, є продовженням справи, розпочатої 32 роки тому з проголошенням незалежності. Зараз ми цю незалежність утверджуємо. Виставка нагадує про надзвичайно складні місяці на початку повномасштабного вторгнення і є виявом вдячності громадам міст, які проявили героїзм та сталевий дух», – коментує проєкт заступник голови Українського інституту національної памʼяті Володимир Тиліщак.

📍Виставка розташована на Контрактовій площі, на вуличних конструкціях УІНП у сквері між виходом із метро на вулиці Спаській та памʼятником Григорію Сковороді.

​​З Днем Незалежності, Україно! 🇺🇦❤️

Вдев’яте зустрічаємо цей день в умовах російської агресії та вдруге в умовах повномасштабної війни з РФ. Тому, що вільна, незалежна Україна з сильним громадянським суспільством та успішною економікою – це смертельна загроза для «хворої на імперськість і рашизм» сусідньої країни. Адже така Україна – приклад для інших спільнот на пострадянському просторі, що й після семи десятиліть у тоталітарній системі суспільство може відновитися і жити без «опіки схибленого старшого брата», який насправді ніколи цим «братом» і не був.

Незалежність – як повітря. Його не помічаєш, але без нього неможливо жити. Сповна глибину цінності нашої незалежності ми відчули, коли виникла загроза її втратити. Коли держава-окупант повернула у тимчасово захоплені міста й села жахливі переслідування і практики, які, здавалось, назавжди залишились у минулому. З кожним новим визволеним населеним пунктом ми вдихаємо Незалежність ще глибше та ще більше усвідомлюємо її важливість для всіх нас.

Україна платить високу ціну свободи. Тому, що знає цінність незалежності і волі, цінність права йти своїм шляхом і бути рівним. Тому сьогодні Україна бореться. Незламно. До перемоги!

Дякуємо всім, хто з нами на цьому шляху!🇺🇦🙏

Запрошуємо 25 серпня на Вечір памʼяті Левка Лукʼяненка до 95-річчя «батька української незалежності». 🇺🇦

Сьогодні, 24 серпня, Левку Лукʼяненку виповнилося б 95. Його називають «батьком української незалежності» не тільки тому, що він був співавтором тексту Акта проголошення незалежності України у 1991 році. Усе життя Левко Лукʼяненко присвятив боротьбі за Україну.
На вечорі памʼяті ті, хто знав Левка Григоровича, поділяться спогадами про його боротьбу на тлі сьогоднішньої війни за утвердження нашої незалежності.

⏰ 25 серпня, 17:00

📍 Інформаційно-виставковий центр Музею Майдану (Київ, Майдан Незалежності, 18/2, Будинок профспілок, другий поверх). Найближче укриття – станція метро «Майдан Незалежності».☝️У разі повітряної тривоги захід буде призупинено з переміщенням учасників в укриття.

➡️Реєструйтеся, щоб відвідати подію офлайн.

Детальна інформація про учасників – на сторінці події

Співорганізатори: Український інститут національної пам'яті, Національний музей Революції Гідності, Музей шістдесятництва, ГО «Ветеранське обʼєднання Українська Гельсінська спілка».

​​#ЦейДеньвІсторіїУкраїни

І ще два слова про Левка Лук’яненка. Це дуже символічно, що його ім’я з 1991 року нерозривно пов’язане з Днем Незалежності України. Хоча тоді, в 1928 році, прості селяни Грицько і Наталка Лук'яненки із села Хрипівка що на Чернігівщині і гадки не мали, яку роль відіграє їхній старший син у відновленні цієї незалежності.

Йому пощастило вижити в часи Голодомору – тато закопав мішок картоплі під стежкою і тим самим врятував родину: червоні «експропріатори», які не один раз обнишпорили весь двір і город, на стежку не звернули уваги. Ця картопля врятувала родину.

Йому пощастило вижити в часи Другої світової, коли його, 15-річного (був записаний 1927 роком) мобілізували в кінці 1944-го на фронт і відправили в Австрію. Потім були Грузія і Закавказзя – служба затяглася аж до 1953 року.

Він міг зробити блискучу партійну кар’єру. Комсомолець, пізніше – член партії, він закінчив вечірню офіцерську школу, а тоді вступив на юридичний факультет престижного Московського університету, після закінчення якого став штатним пропагандистом Радехівського райкому КПРС, а з 1959-го – працівником адвокатури Глинянського району Львівської області. Партія любила таких молодих і активних, тож, за бажання, можна було «далеко піти».

Натомість Левко Лук’яненко обрав шлях свідомої боротьби за справедливість. На Львівщині, куди його направили «на партійну роботу» він створив підпільну Українську робітничо-селянську спілку, одним із пунктів програми якої було конституційне відокремлення України від СРСР. Коли їх викрили – був засуджений до смертної кари і 72 доби провів у камері смертників. А після того дізнався, що розстріл йому «милостиво» замінили 15-ма роками таборів.

Ці табори стали для нього школою виживання, школою людської гідності і школою боротьби. Вийшовши на волю, в 1976 році він знову кидає виклик Системі – стає одним із співзасновників Української Гельсінської Групи. Як наслідок – новий арешт і нове заслання. Нові люди, нові знайомства, нові контакти.

І нові втрати – Левко Лук’яненко мимоволі став свідком останніх днів життя Василя Стуса. «Свобода ніколи не діставалась легесенько, за свободу треба платити стражданнями – ми всі це знали», – казав Лук’яненко.

Повернувшись, у 1990-му році Лук’яненко стає народним депутатом Верховної Ради УРСР першого демократичного скликання. А 24 серпня 1991 року саме в його руках опиняється шкільний зошит, на сторінках якого з’являються слова історичного «Акту проголошення незалежності України». «Ми всі обнімалися, потім мене качали на руках, а я постійно думав, що, якби моє життя закінчилось би прямо зараз, я б знав, що прожив його не марно», - згадував він той день.

Доля йому відміряла щедрі майже 90 років. І до останнього Левко Лук’яненко був активним і цілеспрямованим. У 2016 році частину своєї Шевченківської премії він виділив на будівництво храму святителя Миколая Чудотворця у селі Хотів на Київщині. Від початку російсько-української війни регулярно їздив на передову до наших захисників, а в останні дні працював над агітаційними та мотиваційними матеріалами для бійців.

Детальніше про життя і боротьбу Левка Лук’яненка розповідає наша традиційна рубрика «Історичний календар».

Також на сайті УІНП ви можете прочитати про нього матеріал під назвою Із когорти праведників: Левко Лук’яненко.

І ще раз нагадуємо, що будемо раді бачити вас завтра в Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдана на вечорі пам’яті «батька української незалежності».

29 серпня вшановуємо памʼять захисників, які віддали життя за Україну під час сучасної російсько-української війни. 🇺🇦🖤

Звісно, це не єдиний день у році, коли ми згадуємо, віддаємо шану, розповідаємо про загиблих воїнів. Але це особливий день, нагода для всіх у суспільстві разом зосередитися на пам’яті, шані і вдячності.

Ця памʼятна дата також відсилає нас до перших масових втрат України у російсько-українській війні девʼять років тому. Коли під час виходу українських захисників із оточення під Іловайськом у 2014-му російське керівництво – традиційно для себе – порушило домовленості. Українських військових розстріляли, коли вони колонами проходили тим, що мало бути «зеленим коридором». Їхній шлях пролягав через соняшникові поля. Тому традиційним символом пам’ятного дня 29 серпня став соняшник.

За даними Книги пам’яті полеглих за Україну, з 2014-го, станом на 1 грудня 2021 року загинули 4490 українських воїнів. Повномасштабне вторгнення Росії 24 лютого 2022-го відкрило нову сторінку героїзму, стійкості та, на жаль, втрат. Поки триває війна до перемоги, ми не можемо знати кількості полеглих героїв. Але українське суспільство повинно докласти зусиль, щоб вони були в нашій пам’яті не абстрактною цифрою. Щоб вони отримали максимальну шану, якої заслуговують ті, хто віддав життя за свою країну. Щоб наша пам’ять про них була живою.

Адже в серці кожного українця війна створила свій військовий цвинтар, де назавжди – пам’ять про побратимів, рідних і коханих, друзів, колег, сусідів, знайомих, які стали на захист України і пожертвували життям заради свободи.

Шануємо. Дякуємо. Пам’ятаємо. 🙏🇺🇦

🔥Міфи навколо історії України та вся правда про рашизм – запрошуємо на презентацію спільного просвітницького проєкту Медіацентру Україна та Інституту національної пам’яті.

🗓31 серпня, 11:00
📍Місце проведення: Медіацентр Україна-Укрінформ (вул. Б. Хмельницького, 8/16, Київ).
🔖Реєстрація журналістів – на місці події.

Чому це цікаво?

Після повномасштабного вторгнення Росії до України інтерес до нашої країни з боку іноземців суттєво зріс. До України приїхала велика кількість західних журналістів, які висвітлюють тему війни. Але досвід показав, що вони не мають розуміння історичного, культурного і соціального контексту цієї війни. Багато уявлень про Україну сформовані російською пропагандою, яка пустила корені по всьому світу. Тому Медіацентр Україна та Український інститут національної памʼяті вирішили створити просвітницький проєкт, який у простій формі коротких відеороликів допоможе розкрити контекст цієї війни для іноземної та внутрішньої аудиторії, розвіяти міфи навколо історії України та розкрити всю правду про рашизм.

Проєкт реалізується 🇺🇦українською та 🇬🇧 англійською мовами.

Учасники презентації:

▪️Тарас Шевченко, заступник міністра культури та інформаційної політики України
▪️Антон Дробович, голова Українського інституту національної памʼяті
▪️Володимир Тиліщак, заступник голови Українського інституту національної памʼяті
▪️Світлана Чепуренко, комунікаційна менеджерка Медіацентру Україна
▪️Марина Пономаренко, продюсерка

🌐Брифінг транслюватиметься на сайті та ютуб-каналі Медіацентру Україна.

☎️Якщо у вас виникнуть додаткові запитання, звертайтеся за номером 096 248 31 71.

​​Український інститут національної пам'яті, Національний музей Революції Гідності та Національний музей історії України у Другій світовій війні розробили варіант рекомендацій для місцевих громад щодо збереження і вшанування памʼяті учасників, жертв і подій російсько-української війни.

29 серпня, у День памʼяті загиблих захисників України, відбулося перше обговорення цих рекомендацій із фахівцями у сфері памʼяті у просторі виставки «Україна – розп’яття» Національного музею історії України у Другій світовій війні.

Рекомендації покликані слугувати дороговказом для місцевих громад, які мають на меті створити музейну експозицію або меморіальний простір чи інший проєкт зі збереження памʼяті про російсько-українську війну, вшанування захисників України і жертв війни.

Експертам, які взяли участь в обговоренні, рекомендації представили члени авторського колективу:
🔸наукова співробітниця Національного музею Революції Гідності Анастасія Гайдукевич-Качура,
🔸завідувачка науково-експозиційного відділу Національного музею історії України у Другій світовій війні Ірина Коцабʼюк,
🔸співробітник управління наукового забезпечення політики національної памʼяті Українського інституту національної памʼяті Іван Стичинський,
🔸заступник голови Українського інституту національної памʼяті Володимир Тиліщак.
☝️Обговорення в колі фахівців було першим кроком до представлення напрацьованих рекомендацій ширшій аудиторії.

До нього долучилися представники органів державної влади, музеїв, громадських організацій і проєктів у сфері памʼяті. Зокрема:
🔹 історик і громадський діяч Віталій Нахманович,
🔹співзасновниця та кураторка платформи культури пам’яті «Минуле / Майбутнє / Мистецтво» Past / Future / Art, культурна менеджерка Катерина Семенюк,
🔹представниця платформи памʼяті Меморіал героїв Валерія Лауда,
🔹керівництво департаменту культури Київська міська державна адміністрація - КМДА Анна Куценко, Євгеній Самойленко,
🔹співзасновниця громадської організації «Музей сучасного мистецтва» Юлія Гнат,
🔹представники Центр досліджень воєнної історії ЗСУ Володимир Сімперович, Андрій Качура,
🔹співробітник Національний військово-історичний музей України Євгеній Шупік,
🔹завідувачка сектору обліку та збереження усних джерел Українського інституту національної памʼяті Тетяна Ковтунович.

🤝Дякуємо всім, хто долучився, та організаціям-партнерам у підготовці рекомендацій.

❗️За результатами обговорення рекомендації будуть доопрацьовані, після чого перша редакція буде оприлюднена на сайті інституцій-розробників, а суспільство – запрошене до ширшої дискусії і про цей документ, і про меморіалізацію війни в цілому.

📸Фото надане Національним музеєм історії України у Другій світовій війні.

🔥 Медіацентр Україна разом із Українським інститутом національної пам'яті запускають спільний просвітницький проєкт, який розвінчує міфи російської пропаганди, а також роз'яснює, що таке «рашизм» та які він має ознаки.

🔍Проєкт складається з двох серій відеороликів, які допоможуть дізнатися більше про історію протистояння РФ і України, зруйнують багаторічні міфи про Україну та розкриють природу російських злочинів.

❗️У першому ролику розказуємо про те, скільки насправді триває війна між Україною та Росією. Розвінчуємо міф про начебто «гармонійне співіснування українського та російського народів протягом років» та пояснюємо, чому російсько-українська війна почалась не у 2022, і навіть не у 2014 році.