Герой України Владислав Бувалкін. Під час бою за пункт пропуску «Довжанський», під артилерійським обстрілом, як прикордонник, повернувся на сторожову вежу за державним прапором. Перейшов до Служби безпеки України. Загинув 20 березня 2022 року під час оборони Києва поблизу селища Макарів, знищивши у складі спецпідрозділу СБУ ворожий штаб окупантів з особовим складом.

«Навіки в строю. Слава і Честь» - це цикл відео присвячені одеситам, які отримали найвищу нагороду України - почесне звання «Герой України» посмертно. Кожен ролик розповідає про долю визначного військового, який зростав на вулицях Одеси, але за покликом серця пішли захищати Батьківщину і віддали за неї найголовніше - життя.

Дані про Героїв надало командування Оперативного командування «Південь». За даними ОК «Південь» станом на початок 2024 року звання «Герой України» також присвоєно: Юрію Блосі, Віталію Бондаруку, Едуарду Камардіну, Сергію Котенко, Максиму Римському, Владиславу Українцю.

Ролики знято за ініціативи та на замовлення Українського інституту національної пам’яті режисером Юрієм Оніщенком та компанією «ONYKO-Film».

Щонайменше 25194 обʼєкти топоніміки було перейменовано та 1066 памʼятників і памʼятних знаків демонтовано з 27 липня 2023 року на виконання закону «Про засудження і заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії». Такі дані Український інститут національної памʼяті отримав від обласних і Київської міської військових / державних адміністрацій.

Статистика охоплює період з 27 липня 2023-го по 27 липня 2024 року, тобто рік з моменту вступу у дію деколонізаційного закону. Саме стільки часу закон давав органам місцевої влади різних рівнів для ухвалення рішень щодо перейменування топонімів та демонтажу памʼятників.

Найбільше перейменувань відбулося у Дніпропетровській області – 3331. Київ та Львівська область – дві адміністративні одиниці, де демонтували понад сотню памʼятників і памʼятних знаків: 124 та 114 відповідно.

Варто врахувати, що в окремих регіонах процес усунення з публічного простору символів тоталітарного чи імперського правління відбувся раніше. Також дані щодо областей, частина території яких перебуває в окупації, можуть бути неповними або не включати обʼєкти, які наразі перебувають на окупованій території.

Більш детальну інформацію можна дізнатись на сайті УІНП, за посиланням.

Герой України Валерій Самофалов - 22-річний морпіх в бою біля села Калинівка на Миколаївщині з ПЗРК «Ігла» в одному бою знищив три ворожих гелікоптери Мі-35. За кілька днів, 18 березня, Валерій загинув у Миколаєві в казармі, під час ракетного обстрілу.

«Навіки в строю. Слава і Честь» - це цикл відео присвячені одеситам, які отримали найвищу нагороду України - почесне звання «Герой України» посмертно. Кожен ролик розповідає про долю визначного військового, який зростав на вулицях Одеси, але за покликом серця пішли захищати Батьківщину і віддали за неї найголовніше - життя.

Дані про Героїв надало командування Оперативного командування «Південь». За даними ОК «Південь» станом на початок 2024 року звання «Герой України» також присвоєно: Юрію Блосі, Віталію Бондаруку, Едуарду Камардіну, Сергію Котенко, Максиму Римському, Владиславу Українцю.

Ролики знято за ініціативи та на замовлення Українського інституту національної пам’яті режисером Юрієм Оніщенком та компанією «ONYKO-Film».

5 грудня – Міжнародний день волонтера

Волонтерство в Україні – це не лише реакція на виклики сучасності, а й традиція. Коли громади разом будували церкви, організовували захист поселень, допомагали одне одному під час скрути в часи Козаччини, до благодійних ініціатив ХХ століття, українці завжди демонстрували силу єдності й співпраці.

Сьогодні волонтерство в Україні стало потужним рухом, який набув нових масштабів під час Революції гідності та початку російської агресії у 2014 році. У цей час волонтери не лише підтримали армію, а й стали опорою для суспільства – від надання гуманітарної допомоги до ініціатив у сфері освіти, культури й медицини.

З 2022 року українці вкотре довели, що здатні об'єднуватися заради спільної мети. Сьогодні волонтери підтримують ЗСУ, допомагають переселенцям, відновлюють деокуповані території, опікуються дітьми, літніми людьми й навіть тваринами.

Волонтери – це ті, хто зберігає серце країни навіть у найтемніші часи. Вони доводять: разом ми можемо все.

Дякуємо кожному, хто своїм часом, зусиллями й ресурсами наближає бореться.

💙💛 Зі святом, наші незламні волонтери!

#ДеньВолонтера #Волонтерство #ДякуємоВолонтерам

Сьогодні відзначаємо День Збройних сил України. Дякуємо всім захисникам і захисницям, які боронять нашу незалежність та безпеку лавах ЗСУ

Саме 6 грудня 1991 року Верховна Рада України ухвалила Закон “Про Збройні сили України”, що відкрив нову сторінку в історії українських військових формувань. Цього ж дня генерал-полковник Костянтин Морозов склав присягу на вірність Україні та став першим міністром оборони за часів незалежності.

За 33 роки, що минули з того дня, ЗСУ пройшли складний шлях подолання впливу радянської спадщини та перетворення на сучасну армію західного зразка, яка поєднує в собі новітні технології з традиціями українського війська попередніх епох.
Вже ціле десятиліття військовослужбовці Збройних сил України боронять наші території від російських окупантів. За цей час наші Збройні сили довели свою військову майстерність та здатність боротись при будь-яких обставинах.
Всупереч усім імперським амбіціям держави-агресора ЗСУ щодня на полі бою відстоюють незалежність нашої країни.

Ми вдячні всім захисникам та захисницям, що дають нам змогу прожити кожен наступний день. Ваші подвиги та звитяги стали символом боротьби за свободу не тільки для нас, але й для всього світу.

Вічна пам’ять усім, хто віддав свої життя за наше майбутнє та свободу!🖤
Слава Україні!🇺🇦
Слава ЗСУ!⚔️

Герой України Віктор Оцерклевич. У 2015 році воював у Пісках та на Світлодарській дузі. Під час повномасштабного вторгнення працював на посаді заступника командира механізованого батальйону 17-ї танкової бригади. Загинув 6 квітня 2022 року на Луганщині.

«Навіки в строю. Слава і Честь» - це цикл відео присвячені одеситам, які отримали найвищу нагороду України - почесне звання «Герой України» посмертно. Кожен ролик розповідає про долю визначного військового, який зростав на вулицях Одеси, але за покликом серця пішли захищати Батьківщину і віддали за неї найголовніше - життя.

Дані про Героїв надало командування Оперативного командування «Південь». За даними ОК «Південь» станом на початок 2024 року звання «Герой України» також присвоєно: Юрію Блосі, Віталію Бондаруку, Едуарду Камардіну, Сергію Котенко, Максиму Римському, Владиславу Українцю.

Ролики знято за ініціативи та на замовлення Українського інституту національної пам’яті режисером Юрієм Оніщенком та компанією «ONYKO-Film».

Герой України Святослав Алексапольський. Ультрас сімферопольської «Таврії». У 2014 році активно долучився до спротиву, але через загрозу був змушений переїхати до Львова та приєднатися до батальйону «Азову». Служив десантником у 25-й та 95-й бригадах. 29 серпня 2022 року він - командир розвідвзводу 126-ї окремої бригади територіальної оборони загинув у бою від удару касетного снаряда, рятуючи побратима.

«Навіки в строю. Слава і Честь» - це цикл відео присвячені одеситам, які отримали найвищу нагороду України - почесне звання «Герой України» посмертно. Кожен ролик розповідає про долю визначного військового, який зростав на вулицях Одеси, але за покликом серця пішли захищати Батьківщину і віддали за неї найголовніше - життя.

Дані про Героїв надало командування Оперативного командування “Південь”. За даними ОК «Південь» станом на початок 2024 року звання «Герой України» також присвоєно: Юрію Блосі, Віталію Бондаруку, Едуарду Камардіну, Сергію Котенко, Максиму Римському, Владиславу Українцю.

Ролики знято за ініціативи та на замовлення Українського інституту національної пам’яті режисером Юрієм Оніщенком та компанією “ONYKO-Film”.

Йосип Пачоський народився у селі Білгородка на Волині (нині Хмельниччина) в родині дрібного польського шляхтича.

Навчався спершу в Рівненському реальному училищі, а згодом в Уманському училищі землеробства та садівництва. Саме під час навчання в Умані майбутній дослідник прояв інтерес до ботаніки, почав збирати перші колекції гербарію та ходити в наукові експедиції.

Після закінчення училища перебирається до Києва. Тут Пачоський став помічником головного садівника Ботанічного саду Київського університету та почав вивчати ботаніку під керівництвом професора Івана Шмальгаузена. У 23 роки став членом Київського товариства природодослідників. Здійснив низку експедиції південними районами Російської імперії від Бессарабії до Прикаспійщини.

Певний час працював у Ботсаді Санкт-Петербурга, а згодом викладав у Львіській вищій рільничі школі у Дублянах (Австро-Угорщина).

У 1897 році перебирається на Херсонщину, де за рік створю і очолює місцевий природо-історичний музей. У 1915-1916 роках очолює Аджамську дослідну станцію, яка займалась проблемою боротьби з бур’янами. В Херсоні він створив свої найголовніші наукові праці: «Херсонська флора», «Опис рослинності Херсонської губернії», «Причерноморские степи (ботанико-географический очерк)» та інші. Започаткував нову науку фітосоціологія.

Пачоський займався систематичним дослідженням цілинних степів Херсонщини з 1902 року. Здійснив десяток експедицій заповідником «Асканія-Нова», де окрім ботаніки також займався орнітологією.

У 1917 році призначений комісаром Тимчасового уряду для охорони парку «Асканія-Нова». З 1922 року став завідувачем відділу ботаніку у заповіднику та викладав у місцевому технікумі сільського господарства.

У 1923 через неможливість нормально працювати в умовах радянської влади, разом з синами, перебирається до Польщі. Очолював Біловезький заповідник, згодом став професором Познанського університету. Вийшовши на пенсію, створив великий плодовий сад, де досліджував морозостійкість фруктових сортів дерев.

Після окупації Польщі нацистами, був змушений працювати у власному саду, який реквізувала окупаційна влада. Помер 1942 року від розриву серця. 77-річний професор не зміг витримати звістки, що його онука по-звірячому побили в гестапо.