2 серпня на міжнародному рівні вшановується пам’ять жертв нацистського геноциду ромів.
В ніч з 2 на 3 серпня 1944 року в таборі смерті Аушвіц-Біркенау нацисти вбили близько 3000 ромських в’язнів.
Ромів, як і євреїв, нацисти мали на меті знищити фізично. Проте тривалий час, навіть після поразки Гітлера та засудження нацизму, в Західній спільноті геноцид ромів з різних причин залишався поза увагою. Тим паче поза увагою він залишався в Україні, яка лише з незалежністю поступово почала відновлювати не викривлену радянською пропагандою пам’ять про події Другої світової війни.
У каруселі ми підібрали кілька фактів про переслідування ромів нацистами. Вони допоможуть дізнатися більше про цей злочин.
В ніч з 2 на 3 серпня 1944 року в таборі смерті Аушвіц-Біркенау нацисти вбили близько 3000 ромських в’язнів.
Ромів, як і євреїв, нацисти мали на меті знищити фізично. Проте тривалий час, навіть після поразки Гітлера та засудження нацизму, в Західній спільноті геноцид ромів з різних причин залишався поза увагою. Тим паче поза увагою він залишався в Україні, яка лише з незалежністю поступово почала відновлювати не викривлену радянською пропагандою пам’ять про події Другої світової війни.
У каруселі ми підібрали кілька фактів про переслідування ромів нацистами. Вони допоможуть дізнатися більше про цей злочин.
😢16💔8😁2🎉1
🙏2 серпня 2025 року, у Міжнародний день памʼяті жертв геноциду ромів, у виставковому центрі «Жива памʼять» Національного історико-меморіального заповідника “Бабин Яр” відкрилась виставка «Невидимі. Стійкість: минуле і сучасність ромів». Цей тематико-наративний проєкт повертає до історії тих, хто занадто довго залишався невидимим для суспільства.
😢Виставка розповідає про ромську ідентичність як форму спротиву — від нацистських переслідувань і геноциду у роки Другої світової війни до сучасного громадського лідерства й участі ромів у захисті України.
🤝Виставку створила Молодіжна агенція з адвокації ромської культури «АРКА» у партнерстві з Національним історико-меморіальним заповідником «Бабин Яр» та Українським центром вивчення історії Голокосту. Проєкт реалізовано за підтримки Посольства Німеччини в Україні та Українського інституту національної пам’яті. Інформаційна підтримка — Український ромський адвокаційний альянс «АУРА».
📍З виставкою можна ознайомитись з 2 серпня до 7 вересня у виставковому центрі «Жива пам’ять», за адресою Київ, вул. Юрія Іллєнка, 46А. Вхід вільний.
🔍Дізнатись більше про Міжнародний день вшанування геноциду ромів можна на сайті УІНП, за посиланням.
📸Фото: Дмитро Головченко
😢Виставка розповідає про ромську ідентичність як форму спротиву — від нацистських переслідувань і геноциду у роки Другої світової війни до сучасного громадського лідерства й участі ромів у захисті України.
🤝Виставку створила Молодіжна агенція з адвокації ромської культури «АРКА» у партнерстві з Національним історико-меморіальним заповідником «Бабин Яр» та Українським центром вивчення історії Голокосту. Проєкт реалізовано за підтримки Посольства Німеччини в Україні та Українського інституту національної пам’яті. Інформаційна підтримка — Український ромський адвокаційний альянс «АУРА».
📍З виставкою можна ознайомитись з 2 серпня до 7 вересня у виставковому центрі «Жива пам’ять», за адресою Київ, вул. Юрія Іллєнка, 46А. Вхід вільний.
🔍Дізнатись більше про Міжнародний день вшанування геноциду ромів можна на сайті УІНП, за посиланням.
📸Фото: Дмитро Головченко
❤11😢7💔4😁1
5 серпня роковини офіційного початку масових репресій 1937-1938 років відомих також, як Великий терор.
Саме цього дня 1937 року наказ НКВД СРСР № 00447 набув чинності підставою для якого було рішення Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року П 51/94 «Про антирадянські елементи». Це рішення проголошувало найбільші репресії з метою знищення усіх, хто на думку радянського керівництва не годився для майбутньої побудови комунізму. Її теоретично обґрунтував новий очільник НКВД Микола Єжов і відредагував особисто Сталін.
Наказом № 00447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією — на ув’язнення в таборах ГУЛАГу НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 людей, то у січні 1938 року він був збільшений до 83 122 людей. З проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.
Репресивна кампанія тривала понад 15 місяців і була офіційно припинена за постановою Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року, хоча репресії тривали й далі. В Україні протягом 1937-1938 років було засуджено 197 617 людей, із них на смертну кару – 122 237.
Одним із символів тих страшних подій став Биківнянський ліс під Києвом. Це найбільше в Україні місце масових поховань жертв комуністичних політичних репресій. Тут співробітники НКВД закатували та убили понад 20 тисяч людей.
Наслідками комуністичного терору 1930-х років в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.
Саме цього дня 1937 року наказ НКВД СРСР № 00447 набув чинності підставою для якого було рішення Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року П 51/94 «Про антирадянські елементи». Це рішення проголошувало найбільші репресії з метою знищення усіх, хто на думку радянського керівництва не годився для майбутньої побудови комунізму. Її теоретично обґрунтував новий очільник НКВД Микола Єжов і відредагував особисто Сталін.
Наказом № 00447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією — на ув’язнення в таборах ГУЛАГу НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 людей, то у січні 1938 року він був збільшений до 83 122 людей. З проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.
Репресивна кампанія тривала понад 15 місяців і була офіційно припинена за постановою Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року, хоча репресії тривали й далі. В Україні протягом 1937-1938 років було засуджено 197 617 людей, із них на смертну кару – 122 237.
Одним із символів тих страшних подій став Биківнянський ліс під Києвом. Це найбільше в Україні місце масових поховань жертв комуністичних політичних репресій. Тут співробітники НКВД закатували та убили понад 20 тисяч людей.
Наслідками комуністичного терору 1930-х років в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.
💔27😢9👎3
«Там немає українських медіа, але там є українські люди – я маю про них розповідати», – говорила Вікторія.
Вікторія Рощина почала займатись журналістикою ще в 16 років, писала про кримінальні провадження щодо правоохоронців та високопосадовців, а також відвідувала судові засідання. З початком повномасштабної вторгнення працювала на гарячих напрямках: Харків, Донецьк, Запоріжжя, а також на тимчасово окупованих територіях, показуючи правду про життя під російською окупацією.
У березні 2022 року її затримало російське ФСБ у Бердянську. Після 11 днів полону Вікторію примусили знятися у відеозверненні, а після – звільнили. У серпні 2023-го з журналісткою зник зв’язок, коли вона перетнула кордон через Латвію до Росії. Лише у травні 2024 року стало відомо, що вона перебувала у СІЗО Таганрога. Російська сторона пообіцяла повернути Вікторію додому, проте її обмін так і не відбувся.
У вересні 2024-го родина отримала звістку про її смерть у полоні. Росія повернула тіло Вікторії лише в лютому 2025 року, зі слідами тортур та ознаками насильницького вбивства. Україна визнала її смерть воєнним злочином.
1 серпня 2025 року указом Президента Вікторії Рощиній посмертно присвоєно орден Свободи – за громадянську мужність, патріотизм і боротьбу за права українців.
Сьогодні, 8 серпня, відбулося прощання з Вікторією у Михайлівському соборі, а згодом продовжилося на Майдані Незалежності, де її провели близькі, рідні та друзі. Поховали Вікторію на Байковому цвинтарі. Вона залишилась вірною справі – до останнього.
Фото: Христина Микитин
Вікторія Рощина почала займатись журналістикою ще в 16 років, писала про кримінальні провадження щодо правоохоронців та високопосадовців, а також відвідувала судові засідання. З початком повномасштабної вторгнення працювала на гарячих напрямках: Харків, Донецьк, Запоріжжя, а також на тимчасово окупованих територіях, показуючи правду про життя під російською окупацією.
У березні 2022 року її затримало російське ФСБ у Бердянську. Після 11 днів полону Вікторію примусили знятися у відеозверненні, а після – звільнили. У серпні 2023-го з журналісткою зник зв’язок, коли вона перетнула кордон через Латвію до Росії. Лише у травні 2024 року стало відомо, що вона перебувала у СІЗО Таганрога. Російська сторона пообіцяла повернути Вікторію додому, проте її обмін так і не відбувся.
У вересні 2024-го родина отримала звістку про її смерть у полоні. Росія повернула тіло Вікторії лише в лютому 2025 року, зі слідами тортур та ознаками насильницького вбивства. Україна визнала її смерть воєнним злочином.
1 серпня 2025 року указом Президента Вікторії Рощиній посмертно присвоєно орден Свободи – за громадянську мужність, патріотизм і боротьбу за права українців.
Сьогодні, 8 серпня, відбулося прощання з Вікторією у Михайлівському соборі, а згодом продовжилося на Майдані Незалежності, де її провели близькі, рідні та друзі. Поховали Вікторію на Байковому цвинтарі. Вона залишилась вірною справі – до останнього.
Фото: Христина Микитин
💔44❤🔥1
У 1994 році Генасамблея ООН встановила 9 серпня Міжнародний день корінних народів світу задля щорічної солідарності з тими народами, що становлять меншість на своїй історичній батьківщині.
Корінний народ – це не те саме, що національна меншина. В Україні проживає доволі багато національних меншин і лише декілька корінних народів. Щоб бути корінним народом, етнічна спільнота мала сформуватися як така саме на території України, бути носієм самобутньої мови та культури й не мати власної держави за межами України.
Поряд з українцями корінними народами в Україні є кримські татари, караїми та кримчаки – їхньою історичною батьківщиною є Крим. Міжнародне право та українське законодавство захищає корінні народи. Йдеться насамперед про збереження та розвиток власних мови, культури й традицій. А також про захист від утисків, примусової асиміляції чи геноциду.
Але на своїй історичній батьківщині, уже 11 років поспіль окупованому Криму, представники корінних народів, насамперед кримські татари, мають справу з протилежною реальністю.
Асиміляція корінних народів – це давня тактика Російської імперії, яку продовжує сучасний російський режим, як у самій РФ (подивіться на становище так званих автономних республік та їхніх народів), так і на окупованих територіях. Тих, хто протидіє асиміляції чи уникає співпраці з окупаційною владою, – переслідують.
За даними Представництва Президента в Автономній Республіки Крим, станом на лютий 2025 року, відомо про 221 кримського політв’язня, 134 з них – кримські татари.
Захист прав корінних народів – це ознака сталої демократії та розвиненої державності. Україна, яка захищає права своїх корінних народів, принципово відрізняється від Росії, що, маючи в своєму складі десятки корінних народів, спрямовує зусилля на їхню асиміляцію, планомірно знищуючи їхні ідентичності, мови та культури. Та навіть фізично знищує, використовуючи їхнє чоловіче населення як людський матеріал у власних воєнних авантюрах.
Корінний народ – це не те саме, що національна меншина. В Україні проживає доволі багато національних меншин і лише декілька корінних народів. Щоб бути корінним народом, етнічна спільнота мала сформуватися як така саме на території України, бути носієм самобутньої мови та культури й не мати власної держави за межами України.
Поряд з українцями корінними народами в Україні є кримські татари, караїми та кримчаки – їхньою історичною батьківщиною є Крим. Міжнародне право та українське законодавство захищає корінні народи. Йдеться насамперед про збереження та розвиток власних мови, культури й традицій. А також про захист від утисків, примусової асиміляції чи геноциду.
Але на своїй історичній батьківщині, уже 11 років поспіль окупованому Криму, представники корінних народів, насамперед кримські татари, мають справу з протилежною реальністю.
Асиміляція корінних народів – це давня тактика Російської імперії, яку продовжує сучасний російський режим, як у самій РФ (подивіться на становище так званих автономних республік та їхніх народів), так і на окупованих територіях. Тих, хто протидіє асиміляції чи уникає співпраці з окупаційною владою, – переслідують.
За даними Представництва Президента в Автономній Республіки Крим, станом на лютий 2025 року, відомо про 221 кримського політв’язня, 134 з них – кримські татари.
Захист прав корінних народів – це ознака сталої демократії та розвиненої державності. Україна, яка захищає права своїх корінних народів, принципово відрізняється від Росії, що, маючи в своєму складі десятки корінних народів, спрямовує зусилля на їхню асиміляцію, планомірно знищуючи їхні ідентичності, мови та культури. Та навіть фізично знищує, використовуючи їхнє чоловіче населення як людський матеріал у власних воєнних авантюрах.
❤🔥20💔4❤1👎1