«СВІТ ЛОВИВ МЕНЕ ТА НЕ СПІЙМАВ»
3 грудня 1722 року в селі Чорнухи Київського намісництва в малоземельній козацькій родині народився Григорій Савич Сковорода – мудрець, філософ, музикант, поет, педагог і мандрівник.
Він випередив свій час, розмірковуючи про загальнолюдські істини, природу речей та сутність людини. Він розробив власну методику навчання богослов'ю та етики, прагнучи навчити спудеїв не повторювати завчене, а мислити, творити. Він шукав гармонію в житті, відкривши для інших розуміння сродної праці та нерівної всім рівності. Він учив відрізняти щирість від лицемірства і шукати свій шлях – відмовитися від копіювання чужої долі, а відкривати власні глибини. Тому і нині його істини суголосні нашому часу.
Усі ми знаємо фразу «Світ ловив мене та не спіймав», написану на могилі Григорія Сковороди. Але сьогодні пропонуємо згадати й інші відомі афоризми великого філософа.
3 грудня 1722 року в селі Чорнухи Київського намісництва в малоземельній козацькій родині народився Григорій Савич Сковорода – мудрець, філософ, музикант, поет, педагог і мандрівник.
Він випередив свій час, розмірковуючи про загальнолюдські істини, природу речей та сутність людини. Він розробив власну методику навчання богослов'ю та етики, прагнучи навчити спудеїв не повторювати завчене, а мислити, творити. Він шукав гармонію в житті, відкривши для інших розуміння сродної праці та нерівної всім рівності. Він учив відрізняти щирість від лицемірства і шукати свій шлях – відмовитися від копіювання чужої долі, а відкривати власні глибини. Тому і нині його істини суголосні нашому часу.
Усі ми знаємо фразу «Світ ловив мене та не спіймав», написану на могилі Григорія Сковороди. Але сьогодні пропонуємо згадати й інші відомі афоризми великого філософа.
❤21
150 РОКІВ ОЛЕКСАНДРУ ГРЕКІВУ – ГЕНЕРАЛУ УНР ТА КОМАНДУВАЧУ УГА
3 грудня – 150 років із дня народження Олександра Греківа (1875–1959), борця за незалежність України у XX столітті, військового діяча, генерал-хорунжого Армії УНР, командувача Української Галицької армії та політичного в’язня ГУЛАГу.
Олександр Греків народився в селі Сопич на Чернігівщині. Після закінчення гімназії навчався на юридичному факультеті Московського університету, згодом – у військовому училищі.
До Лютневої революції 1917 року Олександр Греків зробив блискучу кар’єру офіцера російської імператорської армії, пройшовши шлях від підпоручника лейбгвардії до генерал-майора. У роки Першої світової війни командував Єгерським полком лейбгвардії, був начальником штабів 6-ї гвардійської та 74-ї піхотної дивізій, а також 6-го армійського корпусу. Був відзначений сімома бойовими орденами.
На запрошення Михайла Грушевського перейшов на службу УНР. Сформував ІІ-гу Сердюцьку дивізію. Очолив начштаб Київського ВО, у грудні 1918 – став заступником військового міністра уряду УНР, а за кілька місяців – міністром.
У період правління Павла Скоропадського Греківа звільнили. Згодом він долучився до антигетьманського повстання Директорії, командував Південною групою військ Армії УНР.
12 лютого 1919 року Олександра Греківа було призначено Наказним Отаманом (тобто – командуючим) армії УНР. Він зупинив відступ українських військ, укріпив Житомир і Бердичів, стягнув свіжі сили армії УНР. З 9 червня до 5 липня 1919 року генерал Греків очолював Українську Галицьку Армію. За два тижні він увійшов у історію як переможець, який на героїзмі солдатів і таланті командувача провів наступальну операцію УГА – «Чортківську офензиву».
8 червня здобув головну перемогу ЗУНР над Польщею – розбив польську армію під Чортковом. УГА стрімко й переможно йшла до Львова. Через дрібні чвари й інтриганство політиків 5 липня 1919 року керівництво ЗУНР, боячись небувалої популярності Греківа у військах, зажадало його відставки.
На міграції жив у Відні, працював у місцевих газетах та у книгарні. Згодом був бухгалтером в готелі «Де-франс». У 1948 році викрадений совєцькими спецслужбами й засуджений до 25 років у ГУЛАГУ. У 1956 році зміг вийти на свободу та повернутись до Відня. Читав лекції про політичну ситуацію в СРСР. Помер у 1958 році.
3 грудня – 150 років із дня народження Олександра Греківа (1875–1959), борця за незалежність України у XX столітті, військового діяча, генерал-хорунжого Армії УНР, командувача Української Галицької армії та політичного в’язня ГУЛАГу.
Олександр Греків народився в селі Сопич на Чернігівщині. Після закінчення гімназії навчався на юридичному факультеті Московського університету, згодом – у військовому училищі.
До Лютневої революції 1917 року Олександр Греків зробив блискучу кар’єру офіцера російської імператорської армії, пройшовши шлях від підпоручника лейбгвардії до генерал-майора. У роки Першої світової війни командував Єгерським полком лейбгвардії, був начальником штабів 6-ї гвардійської та 74-ї піхотної дивізій, а також 6-го армійського корпусу. Був відзначений сімома бойовими орденами.
На запрошення Михайла Грушевського перейшов на службу УНР. Сформував ІІ-гу Сердюцьку дивізію. Очолив начштаб Київського ВО, у грудні 1918 – став заступником військового міністра уряду УНР, а за кілька місяців – міністром.
У період правління Павла Скоропадського Греківа звільнили. Згодом він долучився до антигетьманського повстання Директорії, командував Південною групою військ Армії УНР.
12 лютого 1919 року Олександра Греківа було призначено Наказним Отаманом (тобто – командуючим) армії УНР. Він зупинив відступ українських військ, укріпив Житомир і Бердичів, стягнув свіжі сили армії УНР. З 9 червня до 5 липня 1919 року генерал Греків очолював Українську Галицьку Армію. За два тижні він увійшов у історію як переможець, який на героїзмі солдатів і таланті командувача провів наступальну операцію УГА – «Чортківську офензиву».
8 червня здобув головну перемогу ЗУНР над Польщею – розбив польську армію під Чортковом. УГА стрімко й переможно йшла до Львова. Через дрібні чвари й інтриганство політиків 5 липня 1919 року керівництво ЗУНР, боячись небувалої популярності Греківа у військах, зажадало його відставки.
На міграції жив у Відні, працював у місцевих газетах та у книгарні. Згодом був бухгалтером в готелі «Де-франс». У 1948 році викрадений совєцькими спецслужбами й засуджений до 25 років у ГУЛАГУ. У 1956 році зміг вийти на свободу та повернутись до Відня. Читав лекції про політичну ситуацію в СРСР. Помер у 1958 році.
❤18
ГОЛОС ІСТОРІЇ УКРАЇНИ В ЄРУСАЛИМІ: В ІЗРАЇЛІ ВІДКРИЛИ ПАМ’ЯТНИК ГОЛОДОМОРУ
В Єрусалимі відкрили перший в Ізраїлі пам’ятник жертвам Голодомору. Український інститут національної пам’яті взяв участь у церемонії відкриття разом з українською делегацією та представниками ізраїльських державних інституцій.
На події були присутні:
🔹Олександр Алфьоров, Голова Українського інституту національної пам’яті;
🔸Тарас Качка, Віцепрем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції;
🔹Леся Гасиджак, очільниця Національного музею Голодомору-геноциду;
🔸представники мерії Єрусалима;
🔹посадовці МЗС Ізраїлю та Кнесету;
🔸дипломати іноземних держав;
🔹українська громада.
«В Єрусалимі відкрили не просто перший пам’ятник пам’яті жертв Голодомору – відкрили загалом перший пам’ятник, пов’язаний з Україною. І що важливо – це столиця держави Ізраїль, яка має власну трагедію, пов’язану з геноцидом у період Голокосту. Сьогодні ми цим пам’ятником говоримо, що в Ізраїлі визнають: не лише, що німці створювали геноцид, а й росіяни – комуністи, більшовики – створювали геноцид через голод. Це подія, яка знайде свій відгук у міжнародній площині вже невдовзі», – підсумував Голова Олександр Алфьоров.
Монумент встановлено у Wohl Rose Park – між будівлями Кнесету та Вищого суду справедливості. Його авторами є канадська мисткиня українського походження Людмила Темертей та скульптор Девід Робінсон.
Пам’ятник з’явився завдяки спільним зусиллям мерії Єрусалима, Посольства України в Державі Ізраїль, Фундації Темертеїв, Науково-освітнього центру вивчення Голодомору та Світового Конґресу Українців.
Скульптура складається з розбитого каменя жорен, що символізує перерваний цикл життя та руйнівну політику совєтського режиму, і піднятої руки з п’ятьма колосками, які нагадують про репресивний «закон про п’ять колосків». Автори заклали в композицію тему пам’яті, стійкості та відродження.
Дякуємо всім, хто долучився до створення та відкриття пам’ятника, і високо цінуємо підтримку з боку ізраїльських партнерів та української громади.
🤝 УІНП висловлює вдячність авторам монумента та всім установам, які сприяли появі цього місця пам’яті в Єрусалимі.
📷 Фото: Посольство України в Державі Ізраїль
В Єрусалимі відкрили перший в Ізраїлі пам’ятник жертвам Голодомору. Український інститут національної пам’яті взяв участь у церемонії відкриття разом з українською делегацією та представниками ізраїльських державних інституцій.
На події були присутні:
🔹Олександр Алфьоров, Голова Українського інституту національної пам’яті;
🔸Тарас Качка, Віцепрем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції;
🔹Леся Гасиджак, очільниця Національного музею Голодомору-геноциду;
🔸представники мерії Єрусалима;
🔹посадовці МЗС Ізраїлю та Кнесету;
🔸дипломати іноземних держав;
🔹українська громада.
«В Єрусалимі відкрили не просто перший пам’ятник пам’яті жертв Голодомору – відкрили загалом перший пам’ятник, пов’язаний з Україною. І що важливо – це столиця держави Ізраїль, яка має власну трагедію, пов’язану з геноцидом у період Голокосту. Сьогодні ми цим пам’ятником говоримо, що в Ізраїлі визнають: не лише, що німці створювали геноцид, а й росіяни – комуністи, більшовики – створювали геноцид через голод. Це подія, яка знайде свій відгук у міжнародній площині вже невдовзі», – підсумував Голова Олександр Алфьоров.
Монумент встановлено у Wohl Rose Park – між будівлями Кнесету та Вищого суду справедливості. Його авторами є канадська мисткиня українського походження Людмила Темертей та скульптор Девід Робінсон.
Пам’ятник з’явився завдяки спільним зусиллям мерії Єрусалима, Посольства України в Державі Ізраїль, Фундації Темертеїв, Науково-освітнього центру вивчення Голодомору та Світового Конґресу Українців.
Скульптура складається з розбитого каменя жорен, що символізує перерваний цикл життя та руйнівну політику совєтського режиму, і піднятої руки з п’ятьма колосками, які нагадують про репресивний «закон про п’ять колосків». Автори заклали в композицію тему пам’яті, стійкості та відродження.
Дякуємо всім, хто долучився до створення та відкриття пам’ятника, і високо цінуємо підтримку з боку ізраїльських партнерів та української громади.
🤝 УІНП висловлює вдячність авторам монумента та всім установам, які сприяли появі цього місця пам’яті в Єрусалимі.
📷 Фото: Посольство України в Державі Ізраїль
❤16👍4💔1
РОЗІГРАШ ДЛЯ БІБЛІОТЕК – 13 ТОМІВ ЛЕВКА ЛУК’ЯНЕНКА ЗА ДИТЯЧІ МАЛЮНКИ
🎉Наближаються різдвяні та новорічні свята. А на свята всі мають бути з подарунками!
📚Український інститут національної пам’яті дарує бібліотекам шанс виграти повне зібрання творів Левка Лук’яненка в 13 томах.
❓Хто може взяти участь у розіграші?
🎨Бібліотеки, які долучать дітей та підлітків до створення малюнків на тему «Українська Перемога».
❓Як взяти участь?
Залучити дітей/підлітків до створення малюнків.
✉️ Надіслати оригінали малюнків у конверті на адресу:
01021, м. Київ, вул. Липська, 16, Український інститут національної пам’яті (помітка «Українська Перемога»).
❓Що буде далі?
📸Усі роботи ми відфотографуємо та покажемо на нашій фейсбук-сторінці під час підбиття підсумків.
📖Серед бібліотек, які надішлють малюнки, ми розіграємо два комплекти творів Левка Лук’яненка.
⚔Самі дитячі роботи будуть передані нашим захисникам на передову.
❓Коли відбудеться розіграш?
❗️25 грудня 2025 року. Про час і деталі повідомимо в соцмережах напередодні.
💪Історію треба знати. Ніхто краще не розповість про події минулого, ніж їхні свідки та учасники. Саме тому такі книжки мають бути у бібліотеках.
🎉Наближаються різдвяні та новорічні свята. А на свята всі мають бути з подарунками!
📚Український інститут національної пам’яті дарує бібліотекам шанс виграти повне зібрання творів Левка Лук’яненка в 13 томах.
❓Хто може взяти участь у розіграші?
🎨Бібліотеки, які долучать дітей та підлітків до створення малюнків на тему «Українська Перемога».
❓Як взяти участь?
Залучити дітей/підлітків до створення малюнків.
✉️ Надіслати оригінали малюнків у конверті на адресу:
01021, м. Київ, вул. Липська, 16, Український інститут національної пам’яті (помітка «Українська Перемога»).
❓Що буде далі?
📸Усі роботи ми відфотографуємо та покажемо на нашій фейсбук-сторінці під час підбиття підсумків.
📖Серед бібліотек, які надішлють малюнки, ми розіграємо два комплекти творів Левка Лук’яненка.
⚔Самі дитячі роботи будуть передані нашим захисникам на передову.
❓Коли відбудеться розіграш?
❗️25 грудня 2025 року. Про час і деталі повідомимо в соцмережах напередодні.
💪Історію треба знати. Ніхто краще не розповість про події минулого, ніж їхні свідки та учасники. Саме тому такі книжки мають бути у бібліотеках.
❤9🔥4
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
З Днем Волонтера!
Історія “Ефки” – це приклад роботи однієї волонтерської команди, одного випадку, але її досвід містить ключове: завдяки порятунку волонтерів вона – жива і має сім’ю.
Волонтери щодня виконують неймовірну роботу – рятують, допомагають та дарують тепло. У цей день ми дякуємо українським та іноземним волонтерам, які у тяжкі часи для країни не залишалися осторонь, а рятували.
Тим, хто донатив, допомагав військовим, цивільним та всім, хто потребував її.
Дякую вам за вашу неоціненну роботу!
Історія “Ефки” – це приклад роботи однієї волонтерської команди, одного випадку, але її досвід містить ключове: завдяки порятунку волонтерів вона – жива і має сім’ю.
Волонтери щодня виконують неймовірну роботу – рятують, допомагають та дарують тепло. У цей день ми дякуємо українським та іноземним волонтерам, які у тяжкі часи для країни не залишалися осторонь, а рятували.
Тим, хто донатив, допомагав військовим, цивільним та всім, хто потребував її.
Дякую вам за вашу неоціненну роботу!
❤22
ВУЛИЦЮ СУЛЕЙМАНА СТАЛЬСЬКОГО В КИЄВІ ПЕРЕЙМЕНОВАНО НА ЧЕСТЬ ГОЛОВИ УІНП
4 грудня на мапі Києва з’явилась вулиця на честь першого очільника Українського інституту національної пам’яті, видатного громадсько-політичного та наукового діяча Ігоря Рафаїловича Юхновського.
Депутати Київської міської ради перейменували на честь Ігоря Юхновського вулицю, яка раніше мала назву на честь дагестанського поета Сулеймана Стальського, що був виразником сталінської пропаганди у поезії в 1930-х роках.
Перейменування саме на початку грудня – не випадковість. Це данина пам'яті людині, яка наполягала на проведенні всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року. Саме завдяки ініціативі та наполегливості Юхновського український народ отримав можливість проголосувати за незалежність, а 1 грудня назавжди увійшло в нашу історію.
Роботу з декомунізації та деколонізації київського простору очолює експертна група на чолі з Головою УІНП Олександром Алфьоровим, який особисто долучався до підготовки цих рішень. Столиця крок за кроком звільняється від спадщини окупантів, повертаючи собі справжні українські імена.
Також зазначимо, що в наступному році Український інститут національної пам’яті відзначатиме своє 20-річчя. Адже вперше установа була створена 31 травня 2006 року саме з ініціативи Ігоря Юхновського, який став перший Головою Інституту. Більше про це читайте за посиланням.
Фото: Верховна Рада України
4 грудня на мапі Києва з’явилась вулиця на честь першого очільника Українського інституту національної пам’яті, видатного громадсько-політичного та наукового діяча Ігоря Рафаїловича Юхновського.
Депутати Київської міської ради перейменували на честь Ігоря Юхновського вулицю, яка раніше мала назву на честь дагестанського поета Сулеймана Стальського, що був виразником сталінської пропаганди у поезії в 1930-х роках.
Перейменування саме на початку грудня – не випадковість. Це данина пам'яті людині, яка наполягала на проведенні всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року. Саме завдяки ініціативі та наполегливості Юхновського український народ отримав можливість проголосувати за незалежність, а 1 грудня назавжди увійшло в нашу історію.
Роботу з декомунізації та деколонізації київського простору очолює експертна група на чолі з Головою УІНП Олександром Алфьоровим, який особисто долучався до підготовки цих рішень. Столиця крок за кроком звільняється від спадщини окупантів, повертаючи собі справжні українські імена.
Також зазначимо, що в наступному році Український інститут національної пам’яті відзначатиме своє 20-річчя. Адже вперше установа була створена 31 травня 2006 року саме з ініціативи Ігоря Юхновського, який став перший Головою Інституту. Більше про це читайте за посиланням.
Фото: Верховна Рада України
❤17👍2🔥2
БУДАПЕШТСЬКИЙ МЕМОРАНДУМ: ЯК «ГАРАНТІЇ» НЕ СПРАЦЮВАЛИ
31 рік тому, 5 грудня 1994 року, в Будапешті представники України, США, Великої Британії та Росії підписали так званий Будапештський меморандум – угоду, що супроводжувала приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Цей документ мав стати гарантією безпеки, але перетворився на символ кризи міжнародної безпекової системи.
Після розпаду СРСР Україна успадкувала третій за розміром ядерний арсенал у світі – кілька тисяч ядерних боєзарядів і сотні міжконтинентальних балістичних ракет. Проте під тиском міжнародної спільноти, зокрема США й РФ, та поширеності уявлень про відсутність реальних безпекових загроз країна взяла курс на здобуття без’ядерного статусу.
Сам Будапештський меморандум став наслідком цілої серії договорів і перемовин, зокрема Лісабонського протоколу, який закріпив зобов’язання України в найкоротший можливий термін приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як держава-учасник, що не володіє ядерною зброєю, та негайно розпочати необхідні для цього дії.
Формально підписанти меморандуму «підтвердили зобов’язання» поважати незалежність, територіальну цілісність і суверенітет України, утримуватися від економічного й військового тиску на неї, а в разі загрози – проводити консультації. Тож на практиці в документі були відсутні будь-які реальні гарантії безпеки й жодні механізми їхнього застосування.
Перше порушення угоди фактично відбулося вже в 2003 році, коли Україна зіткнулася з російським тиском під час конфлікту щодо острова Тузла. Проте повна фіктивність меморандуму стала очевидною після початку агресії Росії проти України у 2014 році – росіяни цілком проігнорували «підтвердженні зобов’язання».
Річниця Будапештського меморандуму – це нагадування не лише про те, чим Україна пожертвувала для приєднання до міжнародної безпекової системи, але й урок, що міжнародні гарантії не можуть ґрунтуватися на «запевненнях». Вони мають бути реальними й мати прописані механізми застосування.
31 рік тому, 5 грудня 1994 року, в Будапешті представники України, США, Великої Британії та Росії підписали так званий Будапештський меморандум – угоду, що супроводжувала приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Цей документ мав стати гарантією безпеки, але перетворився на символ кризи міжнародної безпекової системи.
Після розпаду СРСР Україна успадкувала третій за розміром ядерний арсенал у світі – кілька тисяч ядерних боєзарядів і сотні міжконтинентальних балістичних ракет. Проте під тиском міжнародної спільноти, зокрема США й РФ, та поширеності уявлень про відсутність реальних безпекових загроз країна взяла курс на здобуття без’ядерного статусу.
Сам Будапештський меморандум став наслідком цілої серії договорів і перемовин, зокрема Лісабонського протоколу, який закріпив зобов’язання України в найкоротший можливий термін приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як держава-учасник, що не володіє ядерною зброєю, та негайно розпочати необхідні для цього дії.
Формально підписанти меморандуму «підтвердили зобов’язання» поважати незалежність, територіальну цілісність і суверенітет України, утримуватися від економічного й військового тиску на неї, а в разі загрози – проводити консультації. Тож на практиці в документі були відсутні будь-які реальні гарантії безпеки й жодні механізми їхнього застосування.
Перше порушення угоди фактично відбулося вже в 2003 році, коли Україна зіткнулася з російським тиском під час конфлікту щодо острова Тузла. Проте повна фіктивність меморандуму стала очевидною після початку агресії Росії проти України у 2014 році – росіяни цілком проігнорували «підтвердженні зобов’язання».
Річниця Будапештського меморандуму – це нагадування не лише про те, чим Україна пожертвувала для приєднання до міжнародної безпекової системи, але й урок, що міжнародні гарантії не можуть ґрунтуватися на «запевненнях». Вони мають бути реальними й мати прописані механізми застосування.
😢15👍2
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Збройні Сили України - сила, завдяки якій стоїть наша держава.
Вдячність і шана військовим. Завдяки ЗСУ Україна є.
З Днем Збройних Сил України!
#ЗСУ
Вдячність і шана військовим. Завдяки ЗСУ Україна є.
З Днем Збройних Сил України!
#ЗСУ
❤32🔥7
«Обідно мені на природу, що так жорстоко зі мною обійшлася, наділивши мене такою великою любов’ю до того святого малювання, а тоді відібрала всі можливості, щоб я творила тую чудовую працю», – розповідала про своє життя українська художниця Катерина Білокур. 7 грудня виповнюється 125 років від її дня народження, і ми пропонуємо згадати про неї та її геніальні картини.
Катерина була самоучкою. Батьки і чути не хотіли про малювання та грамоту, вважаючи, що все, що треба для дівчини – це добре порати господарство та вдало вийти заміж. Коли в дитинстві вони побачили, як дівчинка малює щось вуглинкою на шматку полотна, вони спалили картину із криками: «Що ти, скажена, робиш? Та, не дай Бог, чужі люди тебе побачать на такому вчинку? То тебе ж тоді ніякий біс і сватати не буде!».
Право малювати вона виборювала все життя. Навіть пішла топитися з розпачу. Коли її врятували, батько махнув рукою: роби, що хочеш. Заміж вона так і не вийшла, хоча хлопці сваталися. Сама відмовляла – сільським парубкам потрібна була робоча силай продовження роду, а вона не уявляла життя без малювання.
У 1940 році, почувши по радіо спів Оксани Петрусенко, пише їй листа – і лист доходить до адресата. Так світ відкрив для себе Катерину Білокур. Кажуть, що в 1954 році, побачивши її картини на виставці в Парижі, Пабло Пікассо сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ».
Їй так і не пощастило вирватися на волю і займатися лише мистецтвом. «Це – геній, поставлений в умови, що унеможливлювали самореалізацію: вона не мала паспорта, була фактично “прикріплена” до свого колгоспу, до того ж, вона була жінкою – у неї не було шансів. І ось ця жінка з її неймовірною, просто скаженою гордістю і впертістю, одна проти системи, проти спільноти і проти родини, з якою теж треба було воювати за право бути собою», – писала про Катерину Білокур письменниця Оксана Забужко.
Катерина Білокур прожила лише 61 рік. Вона пережила Голодомор, Другу світову війну, несприйняття родини і байдужість системи. І все ж, коли малювала, вона була щасливою.
#ЦейДеньвІсторіїУкраїни
Катерина була самоучкою. Батьки і чути не хотіли про малювання та грамоту, вважаючи, що все, що треба для дівчини – це добре порати господарство та вдало вийти заміж. Коли в дитинстві вони побачили, як дівчинка малює щось вуглинкою на шматку полотна, вони спалили картину із криками: «Що ти, скажена, робиш? Та, не дай Бог, чужі люди тебе побачать на такому вчинку? То тебе ж тоді ніякий біс і сватати не буде!».
Право малювати вона виборювала все життя. Навіть пішла топитися з розпачу. Коли її врятували, батько махнув рукою: роби, що хочеш. Заміж вона так і не вийшла, хоча хлопці сваталися. Сама відмовляла – сільським парубкам потрібна була робоча силай продовження роду, а вона не уявляла життя без малювання.
У 1940 році, почувши по радіо спів Оксани Петрусенко, пише їй листа – і лист доходить до адресата. Так світ відкрив для себе Катерину Білокур. Кажуть, що в 1954 році, побачивши її картини на виставці в Парижі, Пабло Пікассо сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ».
Їй так і не пощастило вирватися на волю і займатися лише мистецтвом. «Це – геній, поставлений в умови, що унеможливлювали самореалізацію: вона не мала паспорта, була фактично “прикріплена” до свого колгоспу, до того ж, вона була жінкою – у неї не було шансів. І ось ця жінка з її неймовірною, просто скаженою гордістю і впертістю, одна проти системи, проти спільноти і проти родини, з якою теж треба було воювати за право бути собою», – писала про Катерину Білокур письменниця Оксана Забужко.
Катерина Білокур прожила лише 61 рік. Вона пережила Голодомор, Другу світову війну, несприйняття родини і байдужість системи. І все ж, коли малювала, вона була щасливою.
#ЦейДеньвІсторіїУкраїни
❤22💔8❤🔥2😢1