ВУЛИЦЮ СУЛЕЙМАНА СТАЛЬСЬКОГО В КИЄВІ ПЕРЕЙМЕНОВАНО НА ЧЕСТЬ ГОЛОВИ УІНП
4 грудня на мапі Києва з’явилась вулиця на честь першого очільника Українського інституту національної пам’яті, видатного громадсько-політичного та наукового діяча Ігоря Рафаїловича Юхновського.
Депутати Київської міської ради перейменували на честь Ігоря Юхновського вулицю, яка раніше мала назву на честь дагестанського поета Сулеймана Стальського, що був виразником сталінської пропаганди у поезії в 1930-х роках.
Перейменування саме на початку грудня – не випадковість. Це данина пам'яті людині, яка наполягала на проведенні всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року. Саме завдяки ініціативі та наполегливості Юхновського український народ отримав можливість проголосувати за незалежність, а 1 грудня назавжди увійшло в нашу історію.
Роботу з декомунізації та деколонізації київського простору очолює експертна група на чолі з Головою УІНП Олександром Алфьоровим, який особисто долучався до підготовки цих рішень. Столиця крок за кроком звільняється від спадщини окупантів, повертаючи собі справжні українські імена.
Також зазначимо, що в наступному році Український інститут національної пам’яті відзначатиме своє 20-річчя. Адже вперше установа була створена 31 травня 2006 року саме з ініціативи Ігоря Юхновського, який став перший Головою Інституту. Більше про це читайте за посиланням.
Фото: Верховна Рада України
4 грудня на мапі Києва з’явилась вулиця на честь першого очільника Українського інституту національної пам’яті, видатного громадсько-політичного та наукового діяча Ігоря Рафаїловича Юхновського.
Депутати Київської міської ради перейменували на честь Ігоря Юхновського вулицю, яка раніше мала назву на честь дагестанського поета Сулеймана Стальського, що був виразником сталінської пропаганди у поезії в 1930-х роках.
Перейменування саме на початку грудня – не випадковість. Це данина пам'яті людині, яка наполягала на проведенні всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року. Саме завдяки ініціативі та наполегливості Юхновського український народ отримав можливість проголосувати за незалежність, а 1 грудня назавжди увійшло в нашу історію.
Роботу з декомунізації та деколонізації київського простору очолює експертна група на чолі з Головою УІНП Олександром Алфьоровим, який особисто долучався до підготовки цих рішень. Столиця крок за кроком звільняється від спадщини окупантів, повертаючи собі справжні українські імена.
Також зазначимо, що в наступному році Український інститут національної пам’яті відзначатиме своє 20-річчя. Адже вперше установа була створена 31 травня 2006 року саме з ініціативи Ігоря Юхновського, який став перший Головою Інституту. Більше про це читайте за посиланням.
Фото: Верховна Рада України
❤17👍2🔥2
БУДАПЕШТСЬКИЙ МЕМОРАНДУМ: ЯК «ГАРАНТІЇ» НЕ СПРАЦЮВАЛИ
31 рік тому, 5 грудня 1994 року, в Будапешті представники України, США, Великої Британії та Росії підписали так званий Будапештський меморандум – угоду, що супроводжувала приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Цей документ мав стати гарантією безпеки, але перетворився на символ кризи міжнародної безпекової системи.
Після розпаду СРСР Україна успадкувала третій за розміром ядерний арсенал у світі – кілька тисяч ядерних боєзарядів і сотні міжконтинентальних балістичних ракет. Проте під тиском міжнародної спільноти, зокрема США й РФ, та поширеності уявлень про відсутність реальних безпекових загроз країна взяла курс на здобуття без’ядерного статусу.
Сам Будапештський меморандум став наслідком цілої серії договорів і перемовин, зокрема Лісабонського протоколу, який закріпив зобов’язання України в найкоротший можливий термін приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як держава-учасник, що не володіє ядерною зброєю, та негайно розпочати необхідні для цього дії.
Формально підписанти меморандуму «підтвердили зобов’язання» поважати незалежність, територіальну цілісність і суверенітет України, утримуватися від економічного й військового тиску на неї, а в разі загрози – проводити консультації. Тож на практиці в документі були відсутні будь-які реальні гарантії безпеки й жодні механізми їхнього застосування.
Перше порушення угоди фактично відбулося вже в 2003 році, коли Україна зіткнулася з російським тиском під час конфлікту щодо острова Тузла. Проте повна фіктивність меморандуму стала очевидною після початку агресії Росії проти України у 2014 році – росіяни цілком проігнорували «підтвердженні зобов’язання».
Річниця Будапештського меморандуму – це нагадування не лише про те, чим Україна пожертвувала для приєднання до міжнародної безпекової системи, але й урок, що міжнародні гарантії не можуть ґрунтуватися на «запевненнях». Вони мають бути реальними й мати прописані механізми застосування.
31 рік тому, 5 грудня 1994 року, в Будапешті представники України, США, Великої Британії та Росії підписали так званий Будапештський меморандум – угоду, що супроводжувала приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Цей документ мав стати гарантією безпеки, але перетворився на символ кризи міжнародної безпекової системи.
Після розпаду СРСР Україна успадкувала третій за розміром ядерний арсенал у світі – кілька тисяч ядерних боєзарядів і сотні міжконтинентальних балістичних ракет. Проте під тиском міжнародної спільноти, зокрема США й РФ, та поширеності уявлень про відсутність реальних безпекових загроз країна взяла курс на здобуття без’ядерного статусу.
Сам Будапештський меморандум став наслідком цілої серії договорів і перемовин, зокрема Лісабонського протоколу, який закріпив зобов’язання України в найкоротший можливий термін приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як держава-учасник, що не володіє ядерною зброєю, та негайно розпочати необхідні для цього дії.
Формально підписанти меморандуму «підтвердили зобов’язання» поважати незалежність, територіальну цілісність і суверенітет України, утримуватися від економічного й військового тиску на неї, а в разі загрози – проводити консультації. Тож на практиці в документі були відсутні будь-які реальні гарантії безпеки й жодні механізми їхнього застосування.
Перше порушення угоди фактично відбулося вже в 2003 році, коли Україна зіткнулася з російським тиском під час конфлікту щодо острова Тузла. Проте повна фіктивність меморандуму стала очевидною після початку агресії Росії проти України у 2014 році – росіяни цілком проігнорували «підтвердженні зобов’язання».
Річниця Будапештського меморандуму – це нагадування не лише про те, чим Україна пожертвувала для приєднання до міжнародної безпекової системи, але й урок, що міжнародні гарантії не можуть ґрунтуватися на «запевненнях». Вони мають бути реальними й мати прописані механізми застосування.
😢15👍2
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Збройні Сили України - сила, завдяки якій стоїть наша держава.
Вдячність і шана військовим. Завдяки ЗСУ Україна є.
З Днем Збройних Сил України!
#ЗСУ
Вдячність і шана військовим. Завдяки ЗСУ Україна є.
З Днем Збройних Сил України!
#ЗСУ
❤32🔥7
«Обідно мені на природу, що так жорстоко зі мною обійшлася, наділивши мене такою великою любов’ю до того святого малювання, а тоді відібрала всі можливості, щоб я творила тую чудовую працю», – розповідала про своє життя українська художниця Катерина Білокур. 7 грудня виповнюється 125 років від її дня народження, і ми пропонуємо згадати про неї та її геніальні картини.
Катерина була самоучкою. Батьки і чути не хотіли про малювання та грамоту, вважаючи, що все, що треба для дівчини – це добре порати господарство та вдало вийти заміж. Коли в дитинстві вони побачили, як дівчинка малює щось вуглинкою на шматку полотна, вони спалили картину із криками: «Що ти, скажена, робиш? Та, не дай Бог, чужі люди тебе побачать на такому вчинку? То тебе ж тоді ніякий біс і сватати не буде!».
Право малювати вона виборювала все життя. Навіть пішла топитися з розпачу. Коли її врятували, батько махнув рукою: роби, що хочеш. Заміж вона так і не вийшла, хоча хлопці сваталися. Сама відмовляла – сільським парубкам потрібна була робоча силай продовження роду, а вона не уявляла життя без малювання.
У 1940 році, почувши по радіо спів Оксани Петрусенко, пише їй листа – і лист доходить до адресата. Так світ відкрив для себе Катерину Білокур. Кажуть, що в 1954 році, побачивши її картини на виставці в Парижі, Пабло Пікассо сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ».
Їй так і не пощастило вирватися на волю і займатися лише мистецтвом. «Це – геній, поставлений в умови, що унеможливлювали самореалізацію: вона не мала паспорта, була фактично “прикріплена” до свого колгоспу, до того ж, вона була жінкою – у неї не було шансів. І ось ця жінка з її неймовірною, просто скаженою гордістю і впертістю, одна проти системи, проти спільноти і проти родини, з якою теж треба було воювати за право бути собою», – писала про Катерину Білокур письменниця Оксана Забужко.
Катерина Білокур прожила лише 61 рік. Вона пережила Голодомор, Другу світову війну, несприйняття родини і байдужість системи. І все ж, коли малювала, вона була щасливою.
#ЦейДеньвІсторіїУкраїни
Катерина була самоучкою. Батьки і чути не хотіли про малювання та грамоту, вважаючи, що все, що треба для дівчини – це добре порати господарство та вдало вийти заміж. Коли в дитинстві вони побачили, як дівчинка малює щось вуглинкою на шматку полотна, вони спалили картину із криками: «Що ти, скажена, робиш? Та, не дай Бог, чужі люди тебе побачать на такому вчинку? То тебе ж тоді ніякий біс і сватати не буде!».
Право малювати вона виборювала все життя. Навіть пішла топитися з розпачу. Коли її врятували, батько махнув рукою: роби, що хочеш. Заміж вона так і не вийшла, хоча хлопці сваталися. Сама відмовляла – сільським парубкам потрібна була робоча силай продовження роду, а вона не уявляла життя без малювання.
У 1940 році, почувши по радіо спів Оксани Петрусенко, пише їй листа – і лист доходить до адресата. Так світ відкрив для себе Катерину Білокур. Кажуть, що в 1954 році, побачивши її картини на виставці в Парижі, Пабло Пікассо сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ».
Їй так і не пощастило вирватися на волю і займатися лише мистецтвом. «Це – геній, поставлений в умови, що унеможливлювали самореалізацію: вона не мала паспорта, була фактично “прикріплена” до свого колгоспу, до того ж, вона була жінкою – у неї не було шансів. І ось ця жінка з її неймовірною, просто скаженою гордістю і впертістю, одна проти системи, проти спільноти і проти родини, з якою теж треба було воювати за право бути собою», – писала про Катерину Білокур письменниця Оксана Забужко.
Катерина Білокур прожила лише 61 рік. Вона пережила Голодомор, Другу світову війну, несприйняття родини і байдужість системи. І все ж, коли малювала, вона була щасливою.
#ЦейДеньвІсторіїУкраїни
❤22💔8❤🔥2😢1
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
КОЛИ ВПАВ ЛЕНІН: ПОЧАТОК «ЛЕНІНОПАДУ» В УКРАЇНІ
«Ленінопад» – так назвали хвилю демонтажу пам’ятників Володимиру Леніну та іншим радянським діячам, що прокотилася Україною після Революції гідності. Символічною точкою відліку стало 8 грудня 2013 року, коли в Києві, на Бессарабській площі, учасники Революції гідності мотузками скинули пам’ятник Леніну.
Саме цей момент запустив масштабний процес очищення публічного простору від символів тоталітарного минулого. Як це відбувалося, що передувало падінню пам’ятника і чому ця подія стала переломною – розповідаємо у відео.
«Ленінопад» – так назвали хвилю демонтажу пам’ятників Володимиру Леніну та іншим радянським діячам, що прокотилася Україною після Революції гідності. Символічною точкою відліку стало 8 грудня 2013 року, коли в Києві, на Бессарабській площі, учасники Революції гідності мотузками скинули пам’ятник Леніну.
Саме цей момент запустив масштабний процес очищення публічного простору від символів тоталітарного минулого. Як це відбувалося, що передувало падінню пам’ятника і чому ця подія стала переломною – розповідаємо у відео.
🔥21👍7❤1
НОВИЙ ЗАКОН: МІЖНАРОДНІ ЗВ'ЯЗКИ
Закон України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу» відкриває нові можливості для спільної роботи з міжнародними партнерами.
Більше деталей – у каруселі.
Вже незабаром розкажемо простими словами про всі ключові зміни, що пов'язані із цим законом.
Слідкуйте за серією #НоваПолітикаНацПамяті
Закон України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу» відкриває нові можливості для спільної роботи з міжнародними партнерами.
Більше деталей – у каруселі.
Вже незабаром розкажемо простими словами про всі ключові зміни, що пов'язані із цим законом.
Слідкуйте за серією #НоваПолітикаНацПамяті
👍8❤3
УКРАЇНА, ВИРІЗЬБЛЕНА В ЛІНІЇ
🎨 Стефанія Ґебус-Баранецька – українська художниця-графік, членкиня Спілки художників України, заслужена художниця УРСР. Життя мисткині нерозривно пов’язане зі Львовом і українською графічною традицією. Вона навчалася у школі Олекси Новаківського, опановувала фах у Львівській політехніці, викладала графіку та шрифти й стала однією з найпомітніших художниць свого часу.
🖼 Серед її відомих робіт:
• «Вівчар» (1935)
• «Праля» (1935)
• «Народні танці» (1937)
• «Бандурист» (1940)
• «Колгоспне життя» (1947)
• «Косівські гончарі» (1956)
• «Пам'ятник Т. Г. Шевченку в Києві» (1961)
• «Кобзар» (1964)
• «Мені тринадцятий минало…» (1964)
• «Катерина» (1964)
• «Господарі Карпат» (1969–1975)
• «Жінка-трудівниця» (1968–1977)
У своїй творчості вона поєднувала традицію з тонким відчуттям лінії й форми. Персональні виставки у Львові та Києві відкривали глядачам світ поетичної графіки.
🏛 Її роботи зберігаються у Львівському національному музеї та Національному художньому музеї в Києві.
👉 Добірку робіт мисткині запрошуємо переглянути у каруселі.
🎨 Стефанія Ґебус-Баранецька – українська художниця-графік, членкиня Спілки художників України, заслужена художниця УРСР. Життя мисткині нерозривно пов’язане зі Львовом і українською графічною традицією. Вона навчалася у школі Олекси Новаківського, опановувала фах у Львівській політехніці, викладала графіку та шрифти й стала однією з найпомітніших художниць свого часу.
🖼 Серед її відомих робіт:
• «Вівчар» (1935)
• «Праля» (1935)
• «Народні танці» (1937)
• «Бандурист» (1940)
• «Колгоспне життя» (1947)
• «Косівські гончарі» (1956)
• «Пам'ятник Т. Г. Шевченку в Києві» (1961)
• «Кобзар» (1964)
• «Мені тринадцятий минало…» (1964)
• «Катерина» (1964)
• «Господарі Карпат» (1969–1975)
• «Жінка-трудівниця» (1968–1977)
У своїй творчості вона поєднувала традицію з тонким відчуттям лінії й форми. Персональні виставки у Львові та Києві відкривали глядачам світ поетичної графіки.
🏛 Її роботи зберігаються у Львівському національному музеї та Національному художньому музеї в Києві.
👉 Добірку робіт мисткині запрошуємо переглянути у каруселі.
❤16👍2
В ЗСУ ПРОДОВЖУЮТЬ АРТИЛЕРІЙСЬКІ ТРАДИЦІЇ ЧАСІВ УНР
Президент України Володимир Зеленський присвоїв 48-й окремій артилерійській бригаді ЗСУ почесне найменування імені полковника Армії УНР Григорія Чижевського. Це рішення несе в собі не лише історичну пам'ять, але й символізує глибокі польсько-українські зв'язки, що особливо актуально в контексті сучасного стратегічного партнерства двох країн.
Історія набуває особливого значення через долю родини Чижевських. Онук легендарного українського полковника – Роберт Чижевський – сьогодні очолює Польський інститут в Україні, будучи офіційним представником культурно-освітньої дипломатії Польщі. Упродовж десятиліть Роберт присвятив себе зміцненню демократії на пострадянському просторі, очолюючи фундацію «Свобода і демократія» та підтримуючи культурні зв'язки поляків за кордоном.
Григорій Чижевський (1886 р.н.) був не просто військовим – він стояв біля витоків української артилерії, був міністром внутрішніх справ УНР у 1919 році, учасником Другого Зимового Походу. Його нащадок продовжує справу діда іншими засобами – через культуру, освіту та дипломатію, зміцнюючи той самий ідеал незалежності України, за який боровся його дід понад сто років тому.
48-а бригада, створена у 2023 році, вже встигла відзначитися на п'яти ключових напрямках фронту. Те, що вона носить ім'я Чижевського, чий онук сьогодні представляє Польщу в Україні, – це потужний символ того, як історична боротьба за незалежність об'єднує покоління та нації.
Президент України Володимир Зеленський присвоїв 48-й окремій артилерійській бригаді ЗСУ почесне найменування імені полковника Армії УНР Григорія Чижевського. Це рішення несе в собі не лише історичну пам'ять, але й символізує глибокі польсько-українські зв'язки, що особливо актуально в контексті сучасного стратегічного партнерства двох країн.
Історія набуває особливого значення через долю родини Чижевських. Онук легендарного українського полковника – Роберт Чижевський – сьогодні очолює Польський інститут в Україні, будучи офіційним представником культурно-освітньої дипломатії Польщі. Упродовж десятиліть Роберт присвятив себе зміцненню демократії на пострадянському просторі, очолюючи фундацію «Свобода і демократія» та підтримуючи культурні зв'язки поляків за кордоном.
Григорій Чижевський (1886 р.н.) був не просто військовим – він стояв біля витоків української артилерії, був міністром внутрішніх справ УНР у 1919 році, учасником Другого Зимового Походу. Його нащадок продовжує справу діда іншими засобами – через культуру, освіту та дипломатію, зміцнюючи той самий ідеал незалежності України, за який боровся його дід понад сто років тому.
48-а бригада, створена у 2023 році, вже встигла відзначитися на п'яти ключових напрямках фронту. Те, що вона носить ім'я Чижевського, чий онук сьогодні представляє Польщу в Україні, – це потужний символ того, як історична боротьба за незалежність об'єднує покоління та нації.
❤16👍3😁1