«Обідно мені на природу, що так жорстоко зі мною обійшлася, наділивши мене такою великою любов’ю до того святого малювання, а тоді відібрала всі можливості, щоб я творила тую чудовую працю», – розповідала про своє життя українська художниця Катерина Білокур. 7 грудня виповнюється 125 років від її дня народження, і ми пропонуємо згадати про неї та її геніальні картини.
Катерина була самоучкою. Батьки і чути не хотіли про малювання та грамоту, вважаючи, що все, що треба для дівчини – це добре порати господарство та вдало вийти заміж. Коли в дитинстві вони побачили, як дівчинка малює щось вуглинкою на шматку полотна, вони спалили картину із криками: «Що ти, скажена, робиш? Та, не дай Бог, чужі люди тебе побачать на такому вчинку? То тебе ж тоді ніякий біс і сватати не буде!».
Право малювати вона виборювала все життя. Навіть пішла топитися з розпачу. Коли її врятували, батько махнув рукою: роби, що хочеш. Заміж вона так і не вийшла, хоча хлопці сваталися. Сама відмовляла – сільським парубкам потрібна була робоча силай продовження роду, а вона не уявляла життя без малювання.
У 1940 році, почувши по радіо спів Оксани Петрусенко, пише їй листа – і лист доходить до адресата. Так світ відкрив для себе Катерину Білокур. Кажуть, що в 1954 році, побачивши її картини на виставці в Парижі, Пабло Пікассо сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ».
Їй так і не пощастило вирватися на волю і займатися лише мистецтвом. «Це – геній, поставлений в умови, що унеможливлювали самореалізацію: вона не мала паспорта, була фактично “прикріплена” до свого колгоспу, до того ж, вона була жінкою – у неї не було шансів. І ось ця жінка з її неймовірною, просто скаженою гордістю і впертістю, одна проти системи, проти спільноти і проти родини, з якою теж треба було воювати за право бути собою», – писала про Катерину Білокур письменниця Оксана Забужко.
Катерина Білокур прожила лише 61 рік. Вона пережила Голодомор, Другу світову війну, несприйняття родини і байдужість системи. І все ж, коли малювала, вона була щасливою.
#ЦейДеньвІсторіїУкраїни
Катерина була самоучкою. Батьки і чути не хотіли про малювання та грамоту, вважаючи, що все, що треба для дівчини – це добре порати господарство та вдало вийти заміж. Коли в дитинстві вони побачили, як дівчинка малює щось вуглинкою на шматку полотна, вони спалили картину із криками: «Що ти, скажена, робиш? Та, не дай Бог, чужі люди тебе побачать на такому вчинку? То тебе ж тоді ніякий біс і сватати не буде!».
Право малювати вона виборювала все життя. Навіть пішла топитися з розпачу. Коли її врятували, батько махнув рукою: роби, що хочеш. Заміж вона так і не вийшла, хоча хлопці сваталися. Сама відмовляла – сільським парубкам потрібна була робоча силай продовження роду, а вона не уявляла життя без малювання.
У 1940 році, почувши по радіо спів Оксани Петрусенко, пише їй листа – і лист доходить до адресата. Так світ відкрив для себе Катерину Білокур. Кажуть, що в 1954 році, побачивши її картини на виставці в Парижі, Пабло Пікассо сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ».
Їй так і не пощастило вирватися на волю і займатися лише мистецтвом. «Це – геній, поставлений в умови, що унеможливлювали самореалізацію: вона не мала паспорта, була фактично “прикріплена” до свого колгоспу, до того ж, вона була жінкою – у неї не було шансів. І ось ця жінка з її неймовірною, просто скаженою гордістю і впертістю, одна проти системи, проти спільноти і проти родини, з якою теж треба було воювати за право бути собою», – писала про Катерину Білокур письменниця Оксана Забужко.
Катерина Білокур прожила лише 61 рік. Вона пережила Голодомор, Другу світову війну, несприйняття родини і байдужість системи. І все ж, коли малювала, вона була щасливою.
#ЦейДеньвІсторіїУкраїни
❤22💔8❤🔥2😢1
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
КОЛИ ВПАВ ЛЕНІН: ПОЧАТОК «ЛЕНІНОПАДУ» В УКРАЇНІ
«Ленінопад» – так назвали хвилю демонтажу пам’ятників Володимиру Леніну та іншим радянським діячам, що прокотилася Україною після Революції гідності. Символічною точкою відліку стало 8 грудня 2013 року, коли в Києві, на Бессарабській площі, учасники Революції гідності мотузками скинули пам’ятник Леніну.
Саме цей момент запустив масштабний процес очищення публічного простору від символів тоталітарного минулого. Як це відбувалося, що передувало падінню пам’ятника і чому ця подія стала переломною – розповідаємо у відео.
«Ленінопад» – так назвали хвилю демонтажу пам’ятників Володимиру Леніну та іншим радянським діячам, що прокотилася Україною після Революції гідності. Символічною точкою відліку стало 8 грудня 2013 року, коли в Києві, на Бессарабській площі, учасники Революції гідності мотузками скинули пам’ятник Леніну.
Саме цей момент запустив масштабний процес очищення публічного простору від символів тоталітарного минулого. Як це відбувалося, що передувало падінню пам’ятника і чому ця подія стала переломною – розповідаємо у відео.
🔥21👍7❤1
НОВИЙ ЗАКОН: МІЖНАРОДНІ ЗВ'ЯЗКИ
Закон України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу» відкриває нові можливості для спільної роботи з міжнародними партнерами.
Більше деталей – у каруселі.
Вже незабаром розкажемо простими словами про всі ключові зміни, що пов'язані із цим законом.
Слідкуйте за серією #НоваПолітикаНацПамяті
Закон України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу» відкриває нові можливості для спільної роботи з міжнародними партнерами.
Більше деталей – у каруселі.
Вже незабаром розкажемо простими словами про всі ключові зміни, що пов'язані із цим законом.
Слідкуйте за серією #НоваПолітикаНацПамяті
👍8❤3
УКРАЇНА, ВИРІЗЬБЛЕНА В ЛІНІЇ
🎨 Стефанія Ґебус-Баранецька – українська художниця-графік, членкиня Спілки художників України, заслужена художниця УРСР. Життя мисткині нерозривно пов’язане зі Львовом і українською графічною традицією. Вона навчалася у школі Олекси Новаківського, опановувала фах у Львівській політехніці, викладала графіку та шрифти й стала однією з найпомітніших художниць свого часу.
🖼 Серед її відомих робіт:
• «Вівчар» (1935)
• «Праля» (1935)
• «Народні танці» (1937)
• «Бандурист» (1940)
• «Колгоспне життя» (1947)
• «Косівські гончарі» (1956)
• «Пам'ятник Т. Г. Шевченку в Києві» (1961)
• «Кобзар» (1964)
• «Мені тринадцятий минало…» (1964)
• «Катерина» (1964)
• «Господарі Карпат» (1969–1975)
• «Жінка-трудівниця» (1968–1977)
У своїй творчості вона поєднувала традицію з тонким відчуттям лінії й форми. Персональні виставки у Львові та Києві відкривали глядачам світ поетичної графіки.
🏛 Її роботи зберігаються у Львівському національному музеї та Національному художньому музеї в Києві.
👉 Добірку робіт мисткині запрошуємо переглянути у каруселі.
🎨 Стефанія Ґебус-Баранецька – українська художниця-графік, членкиня Спілки художників України, заслужена художниця УРСР. Життя мисткині нерозривно пов’язане зі Львовом і українською графічною традицією. Вона навчалася у школі Олекси Новаківського, опановувала фах у Львівській політехніці, викладала графіку та шрифти й стала однією з найпомітніших художниць свого часу.
🖼 Серед її відомих робіт:
• «Вівчар» (1935)
• «Праля» (1935)
• «Народні танці» (1937)
• «Бандурист» (1940)
• «Колгоспне життя» (1947)
• «Косівські гончарі» (1956)
• «Пам'ятник Т. Г. Шевченку в Києві» (1961)
• «Кобзар» (1964)
• «Мені тринадцятий минало…» (1964)
• «Катерина» (1964)
• «Господарі Карпат» (1969–1975)
• «Жінка-трудівниця» (1968–1977)
У своїй творчості вона поєднувала традицію з тонким відчуттям лінії й форми. Персональні виставки у Львові та Києві відкривали глядачам світ поетичної графіки.
🏛 Її роботи зберігаються у Львівському національному музеї та Національному художньому музеї в Києві.
👉 Добірку робіт мисткині запрошуємо переглянути у каруселі.
❤16👍2
В ЗСУ ПРОДОВЖУЮТЬ АРТИЛЕРІЙСЬКІ ТРАДИЦІЇ ЧАСІВ УНР
Президент України Володимир Зеленський присвоїв 48-й окремій артилерійській бригаді ЗСУ почесне найменування імені полковника Армії УНР Григорія Чижевського. Це рішення несе в собі не лише історичну пам'ять, але й символізує глибокі польсько-українські зв'язки, що особливо актуально в контексті сучасного стратегічного партнерства двох країн.
Історія набуває особливого значення через долю родини Чижевських. Онук легендарного українського полковника – Роберт Чижевський – сьогодні очолює Польський інститут в Україні, будучи офіційним представником культурно-освітньої дипломатії Польщі. Упродовж десятиліть Роберт присвятив себе зміцненню демократії на пострадянському просторі, очолюючи фундацію «Свобода і демократія» та підтримуючи культурні зв'язки поляків за кордоном.
Григорій Чижевський (1886 р.н.) був не просто військовим – він стояв біля витоків української артилерії, був міністром внутрішніх справ УНР у 1919 році, учасником Другого Зимового Походу. Його нащадок продовжує справу діда іншими засобами – через культуру, освіту та дипломатію, зміцнюючи той самий ідеал незалежності України, за який боровся його дід понад сто років тому.
48-а бригада, створена у 2023 році, вже встигла відзначитися на п'яти ключових напрямках фронту. Те, що вона носить ім'я Чижевського, чий онук сьогодні представляє Польщу в Україні, – це потужний символ того, як історична боротьба за незалежність об'єднує покоління та нації.
Президент України Володимир Зеленський присвоїв 48-й окремій артилерійській бригаді ЗСУ почесне найменування імені полковника Армії УНР Григорія Чижевського. Це рішення несе в собі не лише історичну пам'ять, але й символізує глибокі польсько-українські зв'язки, що особливо актуально в контексті сучасного стратегічного партнерства двох країн.
Історія набуває особливого значення через долю родини Чижевських. Онук легендарного українського полковника – Роберт Чижевський – сьогодні очолює Польський інститут в Україні, будучи офіційним представником культурно-освітньої дипломатії Польщі. Упродовж десятиліть Роберт присвятив себе зміцненню демократії на пострадянському просторі, очолюючи фундацію «Свобода і демократія» та підтримуючи культурні зв'язки поляків за кордоном.
Григорій Чижевський (1886 р.н.) був не просто військовим – він стояв біля витоків української артилерії, був міністром внутрішніх справ УНР у 1919 році, учасником Другого Зимового Походу. Його нащадок продовжує справу діда іншими засобами – через культуру, освіту та дипломатію, зміцнюючи той самий ідеал незалежності України, за який боровся його дід понад сто років тому.
48-а бригада, створена у 2023 році, вже встигла відзначитися на п'яти ключових напрямках фронту. Те, що вона носить ім'я Чижевського, чий онук сьогодні представляє Польщу в Україні, – це потужний символ того, як історична боротьба за незалежність об'єднує покоління та нації.
❤16👍3😁1
11 грудня вшановуємо пам'ять євреїв Криму та кримчаків, які стали жертвами геноцидної політики Третього Райху.
Цього дня у 1941 році нацисти розпочали масові розстріли кримських євреїв і кримчаків під Сімферополем.
Розповідаємо про ці трагічні події в каруселі.
Цього дня у 1941 році нацисти розпочали масові розстріли кримських євреїв і кримчаків під Сімферополем.
Розповідаємо про ці трагічні події в каруселі.
😢22❤1
#ЦейДеньвІсторіїУкраїни
Євген Маланюк називав його «людиною із шовку і сталі». Він і справді поєднував м’яку натуру та принциповість, якщо це стосувалося питань України й боротьби.
135 років тому, 12 грудня 1890 року, в селі Воля Якубова на Львівщині народився Андрій Мельник, організатор формації Січових стрільців у Києві, один із організаторів УВО, права рука Євгена Коновальця і голова Проводу ОУН після його загибелі.
Взагалі він любив ліс і мріяв бути лісівником. З великими перервами на війну і боротьбу він таки закінчив Університет природних ресурсів і природничих наук у Відні та деякий час працював як інспектор лісів Греко-католицької митрополії у Львові при Андрею Шептицькому.
Але задля України він готовий був на все. У 1914 році, попри проблеми зі здоров'ям і офіційне звільнення від військової служби, добровольцем записався до Легіону Українських січових стрільців, командував сотнею, брав участь в боях на горі Пікуй та Маківка, у походах з Карпат на Поділля. Став одним із фундаторів Галицько-Буковинського куреня січових стрільців, який згодом став полком, а далі – дивізією й корпусом. У 1919-му очолював штаб Дієвої Армії УНР.
Пройшов російський полон, польські тюрми та концтабір Заксенгаузен. Познайомившись у 1916-му, в таборі для військовополонених під Царициним, із Євгеном Коновальцем, на все життя лишився його вірним соратником і побратимом.
Обоє вони стояли біля витоків УВО та створення ОУН, а в 1938-му, після загибелі Євгена Коновальця, Андрій Мельник очолив Провід українських націоналістів. Навіть одружилися вони з рідними сестрами, Ольгою та Софією Федак.
Саме Андрій Мельник був організатором засилання у часи німецької окупації у великі міста України «похідних груп» для розгортання пропагандистської роботи, керував діяльністю ОУН на українських землях. Після розколу в ОУН очолив більш помірковану її частину. А після війни присвятив боротьбі за консолідацію емігрантських сил і створення Світового конгресу українців, що вдалося реалізувати вже після його смерті.
Більш детально про життя і боротьбу Андрія Мельника читайте за посиланням у нашій рубриці «Історичний календар».
Євген Маланюк називав його «людиною із шовку і сталі». Він і справді поєднував м’яку натуру та принциповість, якщо це стосувалося питань України й боротьби.
135 років тому, 12 грудня 1890 року, в селі Воля Якубова на Львівщині народився Андрій Мельник, організатор формації Січових стрільців у Києві, один із організаторів УВО, права рука Євгена Коновальця і голова Проводу ОУН після його загибелі.
Взагалі він любив ліс і мріяв бути лісівником. З великими перервами на війну і боротьбу він таки закінчив Університет природних ресурсів і природничих наук у Відні та деякий час працював як інспектор лісів Греко-католицької митрополії у Львові при Андрею Шептицькому.
Але задля України він готовий був на все. У 1914 році, попри проблеми зі здоров'ям і офіційне звільнення від військової служби, добровольцем записався до Легіону Українських січових стрільців, командував сотнею, брав участь в боях на горі Пікуй та Маківка, у походах з Карпат на Поділля. Став одним із фундаторів Галицько-Буковинського куреня січових стрільців, який згодом став полком, а далі – дивізією й корпусом. У 1919-му очолював штаб Дієвої Армії УНР.
Пройшов російський полон, польські тюрми та концтабір Заксенгаузен. Познайомившись у 1916-му, в таборі для військовополонених під Царициним, із Євгеном Коновальцем, на все життя лишився його вірним соратником і побратимом.
Обоє вони стояли біля витоків УВО та створення ОУН, а в 1938-му, після загибелі Євгена Коновальця, Андрій Мельник очолив Провід українських націоналістів. Навіть одружилися вони з рідними сестрами, Ольгою та Софією Федак.
Саме Андрій Мельник був організатором засилання у часи німецької окупації у великі міста України «похідних груп» для розгортання пропагандистської роботи, керував діяльністю ОУН на українських землях. Після розколу в ОУН очолив більш помірковану її частину. А після війни присвятив боротьбі за консолідацію емігрантських сил і створення Світового конгресу українців, що вдалося реалізувати вже після його смерті.
Більш детально про життя і боротьбу Андрія Мельника читайте за посиланням у нашій рубриці «Історичний календар».
❤13👍3