​​«Ніколи знову» – це лаконічне гасло, що апелювало до кривавого досвіду XX століття, мало б унеможливити повторення жахіть масових вбивств та знущань з цивільного населення в ході військових конфліктів у майбутньому.

Проте агресія РФ проти суверенної України та злочини щодо цивільних з боку російської армії перекреслили це повторюване десятиліттями гасло. Вони яскраво демонструють, що багато жахіть Другої світової війни знову стали реальністю в Європі, а її уроків – так і залишилися людством невивченими.

Трагічним свідченням цього є доля тих людей, які змогли пережити нелюдські умови гітлерівських концтаборів чи окупації, а загинули внаслідок так званої «денацифікації» рашистських військ.

Борис Тимофійович Романченко був в’язнем одного з найбільших концтаборів нацистської Німеччини — Бухенвальду. Крім того, його утримували в таборах Пенемюнде, Дора та Берген-Бельзен. Він опікувався збереженням пам'яті про нацистські злочини, був віцепрезидентом Міжнародного комітету Бухенвальд-Дора. Бувши свідком жахіть Другої світової війни, Борис Тимофійович передавав знання про них майбутнім поколінням. Його життя обірвалося не у нацистській в’язниці чи за колючим дротом, а у власній харківській квартирі, в яку 18 березня 2022 року влучили смертоносною зброєю росіяни. Борису Романченку було 96 років.

Ванда Семенівна Об’єдкова була однією з тих людей, які вижили в окупованому гітлерівцями Маріуполі. Її мати була єврейкою, тож уникнути арешту жінці не вдалося. Сама ж Ванда Семенівна вижила тільки тому, що переховувалася від нацистів у міських підвалах. У цих же міських маріупольських підвалах обірвалося через 80 років її життя, 4 квітня 2022 року, коли вулиці й будинки міста перетворювали в пустку російська артилерія й авіація. За свідченням її доньки, Ванду Семенівну, замучену до смерті холодом, голодом і спрагою, поховали в громадському парку знищеного Маріуполя.

https://youtu.be/eCL7CVRZ5pM

#ВійнаіМіф
Радянська, а потім російська пропаганда завжди знаходили, чим виправдати і як приховати свої імперські амбіції та загарбницькі плани.

Так, окупацію Західної України у 1939 році, яка на той момент входила до складу Польщі, назвали визволенням, возз’єднанням українських земель.

Незважаючи на підтримку українцями ідеї соборності, вони на той момент не виступали суб’єктом міжнародної політики. А окупація Польщі реалізовувалося згідно з серпнево-вересневими 1939 року таємними радянсько-нацистськими договорами щодо поділу Центральної та Східної Європи.

Для перших днів окупації придумали красиву назву – «Золотий вересень». Проте «медовий місяць» радянських поневолювачів і місцевого населення тривав недовго: запустився маховик репресій, почалися арешти. Чистки торкнулися представників інтелігенції, духівництва, чиновництва. А ще були депортації до Сибіру, Поволжя, Казахстану та на Північ. Тобто все те, що сучасна Росія повторює на окупованих українських територіях, а планувала повторити у масштабах всієї України.

https://youtu.be/DxMWwH_L2bA

Георгія Жукова радянська пропаганда перетворила на забронзовілого ідола. А рядові бійці в часи Другої світової війни називали «Катафалком» і «М’ясником».

Один із роликів проєкту #ВійнаіМіф розповідає, чому радянський наратив про Георгія Жукова як «Маршала Перемоги» – фейк.

Чому це важливо?
Бо міфологізовану постать Жукова продовжує використовувати сучасна Росія. А в Україні цей міф був настільки поширеним, що зусилля, щоб забрати ім’я чи бюсти Жукову з вулиць і площ деяких міст, тривали роками.

Перемога над нацизмом – це справа і жертва мільйонів військових. Жодна людина чи країна не має морального права її присвоювати.

Ролик з російськими субтитрами – https://youtu.be/twtMD2EyNHo

Ролик англійською з англомовними субтитрами – https://youtu.be/pEA-87fuIZc

https://youtu.be/Fu1_rcHyhXw

Сьогодні Україна за європейською традицією відзначає День пам'яті та примирення, згадуючи події Другої світової війни.

Ми вшановуємо пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, а також усіх жертв війни. Ми плекаємо живу, не забронзовілу і чесну пам'ять.

А ще докладаємо зусиль, щоб позбутися нав'язаних міфів. До пам'ятної дати Український інститут національної пам'яті оприлюднив новий ролик з циклу #ВійнаіМіф, який розповідає, чому популярне гасло «Ніхто не забутий, ніщо не забуте» не відповідало дійсності. А також – кого насправді волів викреслити з суспільної пам'яті радянський режим.

Сьогодні ставлення Росії не змінилось. У війні з Україною вони так само замовчують втрати, тож можна очікувати, що багато солдатів залишаться зниклими безвісти, а жертв – безіменними.

Ролик російською з російськими субтитрами – https://youtu.be/edqqF3gDTD4

Ролик з англомовними субтитрами – https://youtu.be/kH27ft2XhfE

https://youtu.be/BlHnmIt8flo

Ще один новий ролик з циклу #ВійнаіМіф показує, як путінська Росія, а до неї Радянський Союз маніпулювали словом «визволення».

Чи було для України вигнання нацистських окупантів у 1944 році справжнім визволенням?

Українці опинилися під пануванням іншого тоталітарного режиму, який далі чинив злочини і приносив мільйони жертв. Масові репресії і чистки, ще один штучний голод, депортації сотень тисяч людей, десятиліття злиднів, дефіциту, брехні і пропаганди. Ось що принесло Україні московське визволення.

Справжню волю і свободу український народ отримав тільки після 24 серпня 1991 року зі здобуттям незалежності. І саме це сьогодні не дає спокою Москві.

Захисники України знищили вже 26000 російських окупантів 💪
Оновлені втрати ворога станом на 10 травня в інфографіці⤴️
З кожним днем наближаємо перемогу над рашизмом!🇺🇦

Виставка «Україна. Війна в Європі» 9 травня відкрилась у Вільнюсі (Литва) та Варшаві (Польща)⚡️

🇱🇹 У Вільнюсі її можна подивитися на Лукішській площі до 29 травня. Після цього виставку покажуть в інших великих містах Литви.

🇵🇱 У Варшаві вона експонується в Галереї під відкритим небом Королівського музею Лазенків (біля Бельведерських воріт).

Дякуємо дружнім країнам за сприяння 🤝

Нагадаємо, з 8 травня виставку можна побачити в Києві на Контрактовій площі. А 16 травня заплановане відкриття у Берліні, Бамберзі, Франкфурті.

Поширюйте інформацію серед європейських друзів та знайомих, нехай якомога більше людей дізнаються не тільки про події після повномасштабного вторгнення, але й про історичний контекст цієї війни.

​​Анонс: серія круглих столів: «Дерусифікація, декомунізація та деколонізація у публічному просторі»

Після повномасштабного російського вторгнення в Україні на рівні громад набули обертів перейменування назв і демонтаж символіки, пов’язаних з Росією як державою-агресором. Така суспільна реакція – цілком природна і логічна. Водночас у цьому процесі важливо не допустити знищення пам’яті про справді значимі для України історичні постаті та події, а також проводити демонтаж і перейменування так, щоб вони залишалися у правовому полі та не були потім оскаржені.

У ширшому контексті цей запит на зміни в публічному просторі є частиною потреби осмислити історію нашої країни у період, коли вона входила до складу Російської імперії. А відтак є потреба в суспільному діалозі на цю тему, який не може відбуватися без голосу істориків, культурологів, філософів, лідерів громад.

У відповідь на цю потребу Український інститут національної пам'яті разом із Міністерством культури та інформаційної політики у травні проводить серію експертних обговорень.

Перший круглий стіл стартує вже 11 травня і буде присвячений саме топоніміці.

⏰ 11 травня, з 17:00 до 20:00
📲Онлайн-трансляція на ютуб-каналі⤵️
https://www.youtube.com/c/UINPofficial

Відкриють обговорення:
🔺міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко
🔺голова УІНП Антон Дробович.

🔺Модеруватиме голова Центру досліджень політичних цінностей Олесь Доній.

Серед запрошених експертів:
🔺директор Національного музею історії України Федір Андрощук
🔺директорка Центру міської історії Львова Софія Дяк;
🔺історик, заступник голови УІНП Володимир Тиліщак;
🔺доктор історичних наук, професор з Одеси Віктор Савченко.
Долучаться культурологи, краєзнавці, громадські діячі.

ЗСУ не припиняють завдавати втрат ворогу, а ми не припиняємо про це розповідати. З кожним днем перемога України наближається! 🇺🇦

🇨🇿 Сенат Чехії визнав дії росіян в Україні геноцидом, а президент країни дозволив сотні чеських військових приєднатися до ЗСУ

🔻 Про рішення верхньої палати парламенту Чехії про визнання геноциду українського народу повідомив посол України Євген Перебийніс.

💬 «У прийнятій постанові також міститься підтримка подальшого надання Чехією Україні зброї та отримання Україною статусу кандидата на членство в ЄС», – написав посол.

🔻 Крім цього, президент Чехії Мілош Земан підписав рішення про дозвіл 103 чеським військовослужбовцям вступити до лав ЗСУ. Про це повідомив речник глави держави.

Дякуємо!

🇺🇦 Telegram | Сайт| Instagram | Twitter| Facebook

​​Міністерство культури й інформаційної політики запустило платформу, яка об’єднала культурні та медійні проєкти, пов’язані з протидією російській агресії↩️
https://united.mkip.gov.ua/

Зараз на платформі представлені понад 20 проєктів, які:

🔺 протидіють російській дезінформації;

🔺 документують події війни, воєнні злочини, скоєні Росією, фіксують голоси свідків;

🔺 формують базу фото та відео, збирають народну творчість воєнного часу;

та багато інших.

Серед них проєкти, створені командою Українського інституту національної пам'яті в кооперації з партнерами, – Віртуальний музей російської агресії (rusaggression.gov.ua/ua) та інтерактивна карта широкомасштабного вторгнення (wartoday.info).

Платформа спрощує пошук інформації про ініціативи, які протистоять агресії РФ в інфопросторі та культурній сфері. А ще є механізмом, через який можна підтримати українську культуру в час війни🤝🇺🇦

#Українці_рятівники
Історії Олександри Шулежко та Наталії Песоцької, які обидві ризикували життям, щоб врятувати своїх вихованців, лише з різницею в часі у 80 років

14 травня Україна вдруге відзначає День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни. Наразі 2673 українці удостоєні звання Праведника народів світу за порятунок євреїв у роки Голокосту. Водночас тисячі історій людяності досі залишаються невідомими та невизнаними.

Національний музей історії України у Другій світовій війні за підтримки партнерів відшуковує та розповідає ці персональні історії добра в надзвичайно складний час панування антилюдських режимів на ресурсі www.портрети.com.ua.

Сьогодні ми бачимо, як історія повторюється. Українці роблять щоденний вибір на користь добра, людяності та взаємодопомоги в умовах воєнної агресії новітнього нацизму в його російському варіанті.

Тому цьогорічний Марафон історій про українців-рятівників охопить як розповіді про Праведників народів світу, так і про новітніх українських героїв серед цивільних жителів. А присвячений він всім цивільним людям, яких убив російський нацизм:
https://www.facebook.com/events/529243572085172/
📍Розпочнеться марафон сьогодні, 14 травня, о 12:00, – долучайтеся!

Ми ж хочемо поділитися двома розповідями, в яких вражає не тільки рівень людяності й самовідданості їхніх героїнь, а й паралелі між історією та нашим часом (продовження у наступному пості).

​​✨Олександра Шулежко

Вихователька з Черкас, яка врятувала від Голокосту 25 єврейських дітей.

У 1941 році Олександра почала працювати в дитячому садку в Черкасах. До цього, як дружина репресованого українського православного священика, «ворога народу» Федора Шулежка, вона не могла знайти роботу. Коли місто окупувала німецька армія, нова міська адміністрація розпустила дитячий садок, проте Олександра встигла отримати дозвіл на організацію в його приміщенні дитячого будинку. Понад два роки вона опікувалася сотнею сиріт, 25 із яких були єврейськими дітьми. Жінка прийняла їх, хоч і ризикувала через це життям власних доньок, які були з нею в окупованих Черкасах. У дитячому будинку єврейських дітей видавали за українців, греків чи татар залежно від кольору шкіри, волосся та очей.

Через доноси притулок регулярно перевіряли. У такі моменти євреїв ховали в інфекційному ізоляторі. Зрештою, Олександрі, яка добре знала німецьку мову, вдалося переконати адміністрацію в безпідставності підозр. Дітям-сиротам навіть надали матеріальну допомогу.

Наприкінці 1943 року, коли до Черкас наближалася Червона армія, міська влада евакуювала дитячий будинок до Німеччини. Олександра і цього разу змогла допомогти своїм вихованцям. Для частини дітей вона знайшла притулок у навколишніх селах. З рештою доїхала до Вінницької області, де вони змогли втекти від німців.

Навесні 1944 року Олександра Шулежко та діти, які залишилися з нею, повернулися до Черкас. «Біля поїзда нас зустрів офіційний представник радянської влади. Він наказав мамі відійти від дітей. Він навіть не дозволив їй попрощатися. На її слова, що це її діти і що вона їх врятувала, він відповів: «Тебе ніхто не уповноважував», – згадувала донька Олександри Лариса. Радянська влада до 1968 року підозрювала Олександру Шулежко у співпраці з нацистами. У 1996 році Яд Вашем визнав Олександру Праведницею народів світу.

✨Наталія Песоцька

Вихователька, яка після повномасштабного російського вторгнення врятувала 30 дітей з дитячого будинку в Чернігові.

Наталія працювала у Чернігівському центрі соціально-психологічної реабілітації дітей. І 24 лютого в неї саме була денна зміна. Вранці, нашвидкуруч зібравши документи і власних діток, жінка не втекла з міста, а поїхала до своїх вихованців. І коли через кілька днів почалися постійні бомбардування та обстріли Чернігова, вона з 30-ма вихованцями, найменшому з яких було 3,5 роки, а найстаршому – 16, і двома своїми малолітніми дітьми сховалися у підвалі центру.

Тиждень Наталія опікувалася дітьми у підвалі. А після того, як у приміщення центру влучили снаряди, так що жінка з дітьми дивом залишилися живими, вони знайшли притулок у Троїцько-Іллінському соборі. Перебіжками під обстрілами Наталія перевела своїх вихованців до церкви. Там у невеликій кімнаті духовного училища вони ховалися ще 11 діб. А потім за допомогою місцевої тероборони Наталія вивезла дітей спершу до Києва, а звідти потягом до Івано-Франківська. «Я не могла не вийти на роботу, хоч війна», – казала Наталія після евакуації.
Детальніше її історія:
https://life.pravda.com.ua/society/2022/03/27/247988/

#Українці_рятівники

​​Друзі! Сьогодні Київрада ухвалила рішення щодо декомунізації назви арки Дружби народів.
Тепер це - Арка Свободи українського народу.

Також депутати затвердили перелік понад 40 пам'ятників та пам'ятних знаків, які потрібно прибрати з вулиць і будівель столиці, й передати до музею тоталітаризму.

Що стосується перейменувань, це - резонансна тема. Ми почули і думки та побажання киян, почули і критику. Тому, щоб не ухвалювати поспішних рішень, залучаємо фахівців інститутів академії наук України, інституту національної пам'яті та інших установ для завершення процесу найменувань.
 
Сьогодні є запит українського суспільства прибрати з карти Києва назви, пов'язані з Росією. Але, нові назви мають жити десятки, а то й сотні років.Тому процес найменувань має бути швидким, проте обгрунтованим.
 
Рейтингове голосування щодо перейменувать столичних об'єктів Київрада подовжила до 19 червня. Відбуватиметься голосування в мобільному додатку «Київ цифровий».

​​Сьогодні в Україні вшановують пам’ять жертв політичних репресій.

🔻День пам'яті, який щороку відзначаємо в третю неділю травня, покликаний насамперед вшанувати загиблих внаслідок Великого терору 1937–1938 років та інших жертв політичних переслідувань з боку комуністичного режиму.

🔻На жаль, після повномасштабного вторгнення Росії терор і політичні переслідування стали моторошною реальністю для величезної кількості українців, чиї міста і села окупували війська агресора. Катування, розстріли невинних без суду і слідства, насильницькі депортації, фільтраційні табори, масові переслідування з політичних мотивів – здавалося, що все це з падінням радянської системи назавжди залишилось в історії. Але ідеологічні спадкоємці СРСР у путінській Росії знову принесли на українську землю масові політичні репресії.

🔻З огляду на все, що ми знаємо про Бучу, Ірпінь, Гостомель, Маріуполь, з огляду на відомості, які надходять з окупованого Херсона, День пам’яті жертв політичних репресій набуває для нас нового значення.

Ціною надзусиль і багатьох життів Україна бореться не тільки за те, щоб звільнити свою землю від російських окупантів та відновити суверенітет. Вона бореться за те, щоб сталінські методи Великого терору не були інструментом політики у XXI столітті.