Пам’яті Владислава Яковенка, позивний «СКАЛА»
Любив життя, свою сім’ю, країну і вірив у щасливе майбутнє
Владислав Яковенко «СКАЛА» народився 26 квітня 1999 року в селі Пологи Теплицького району Вінницької області.
Здобув фах машиніста шліфувальних установок у Національному університеті біоресурсів і природокористування України. Після цього працював в аграрній сфері. Мріяв про власний бізнес.
У листопаді 2022 року, як офіцер запасу, пішов на службу в ЗСУ. Після підвищення офіцерської кваліфікації, отримав в командування взвод в складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Брав участь в боях в районі Серебрянського лісу та на Куп'янському напрямку.
У 2024 році пройшов відбір до 140-го Центру ССО. Командував спеціальною групою.
Загинув Владислав 7 липня 2025 року в районі населеного пункту Садки Сумської області. У стрілецькому бою він зазнав вогнепального поранення і вісім годин боровся за життя. Похований в селі Бубнівка на Вінниччині.
Фото з: yakovenko.memorial.ua, сайту Книга Героїв, сайту https://requiem.army/
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Любив життя, свою сім’ю, країну і вірив у щасливе майбутнє
Владислав Яковенко «СКАЛА» народився 26 квітня 1999 року в селі Пологи Теплицького району Вінницької області.
Здобув фах машиніста шліфувальних установок у Національному університеті біоресурсів і природокористування України. Після цього працював в аграрній сфері. Мріяв про власний бізнес.
У листопаді 2022 року, як офіцер запасу, пішов на службу в ЗСУ. Після підвищення офіцерської кваліфікації, отримав в командування взвод в складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Брав участь в боях в районі Серебрянського лісу та на Куп'янському напрямку.
У 2024 році пройшов відбір до 140-го Центру ССО. Командував спеціальною групою.
Загинув Владислав 7 липня 2025 року в районі населеного пункту Садки Сумської області. У стрілецькому бою він зазнав вогнепального поранення і вісім годин боровся за життя. Похований в селі Бубнівка на Вінниччині.
Фото з: yakovenko.memorial.ua, сайту Книга Героїв, сайту https://requiem.army/
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔18😢4
ДЕНЬ ПОЧАТКУ ВЕЛИКОГО ТЕРОРУ
5 серпня роковини офіційного початку масових репресій 1937-1938 років відомих також як Великий терор.
Саме цього дня 1937 року наказ НКВС СРСР № 00447 набув чинності, підставою для нього було рішення Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року П 51/94 «Про антирадянські елементи». Це рішення проголошувало найбільші репресії з метою знищення усіх, хто на думку радянського керівництва не годився для майбутньої побудови комунізму. Її теоретично обґрунтував новий очільник НКВС Микола Єжов і відредагував особисто Сталін.
Наказом № 00447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією — на ув’язнення в таборах ГУЛАГу НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 людей, то у січні 1938 року він був збільшений до 83 122 людей. З проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.
Репресивна кампанія тривала понад 15 місяців і була офіційно припинена за постановою Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року, хоча репресії тривали й далі. В Україні протягом 1937-1938 років було засуджено 197 617 людей, із них на смертну кару – 122 237.
Одним із символів тих страшних подій став Биківнянський ліс під Києвом. Це найбільше в Україні місце масових поховань жертв комуністичних політичних репресій. Тут співробітники НКВД закатували та вбили понад 20 тисяч людей.
Наслідками комуністичного терору 1930-х років в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.
5 серпня роковини офіційного початку масових репресій 1937-1938 років відомих також як Великий терор.
Саме цього дня 1937 року наказ НКВС СРСР № 00447 набув чинності, підставою для нього було рішення Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року П 51/94 «Про антирадянські елементи». Це рішення проголошувало найбільші репресії з метою знищення усіх, хто на думку радянського керівництва не годився для майбутньої побудови комунізму. Її теоретично обґрунтував новий очільник НКВС Микола Єжов і відредагував особисто Сталін.
Наказом № 00447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією — на ув’язнення в таборах ГУЛАГу НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 людей, то у січні 1938 року він був збільшений до 83 122 людей. З проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.
Репресивна кампанія тривала понад 15 місяців і була офіційно припинена за постановою Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року, хоча репресії тривали й далі. В Україні протягом 1937-1938 років було засуджено 197 617 людей, із них на смертну кару – 122 237.
Одним із символів тих страшних подій став Биківнянський ліс під Києвом. Це найбільше в Україні місце масових поховань жертв комуністичних політичних репресій. Тут співробітники НКВД закатували та вбили понад 20 тисяч людей.
Наслідками комуністичного терору 1930-х років в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.
😢11💔8❤1
УКРАЇНСЬКИЙ РЄПІН
Cправжнє ім’я великого художника мало би бути Ілля Юхимович Ріпин, бо походив він з роду славного козака Ріпи. Як і Тарас Шевченко та багато інших українців, закинутих долею до Петербурга та інші куточки чужини, він до останнього мріяв повернутися «в солодку, веселу Україну».
Народився Ілля Рєпін 5 серпня (24 липня за старим стилем) 1844 року на Слобожанщині, в слободі Осинівка біля Чугуєва. Батько був із відставних солдатів, торгував кіньми. До 20 років художник жив у Чугуєві і дуже любив ці місця. Навіть парк у його садибі «Пенати» у Фінляндії, де його поховали, називався Чугуївська гірка.
Україна завжди посідала особливе місце в творчості Рєпіна. Серед найвідоміших його картин – такі шедеври як «Запорожці пишуть листа турецькому султану», «Вечорниці», «Гайдамака», «Чорноморська вольниця», «Солоха і дяк» та інші. Крім того він ілюстрував твори Миколи Гоголя «Тарас Бульба» і «Сорочинський ярмарок» та книги відомого дослідника історії козаччини Дмитра Яворницького «Запоріжжя в залишках старовини і переказах народу». Остання картина, над якою працював художник, маючи неробочу праву руку, називалася «Гопак».
Живучи на чужині, Рєпін підтримував молодих талановитих українських митців, які вчилися в Петербурзькій академії мистецтв. Також він допомагав Спілці образотворчих мистецтв імені Верещагіна в Миколаєві, був поважним членом Київської літературно-артистичної спілки, Київської спілки старовини й мистецтва. Його учнями були українські художники Фотій Красицький (онук Тараса Шевченка), Олександр Мурашко, Микола Пимоненко, Семен Прохоров, Ігор Грабар, Никанор Онацький, Іван Макушенко та інші.
Росія намагалася одноосібно привласнити творчу спадщину Рєпіна. Але історична справедливість бере гору. На початку 2023 року один з найбільш відвідуваних музеїв світу – Музей Метрополітен у Нью-Йорку – визнав Іллю Рєпіна українським художником. У через рік приналежність художника до України підтвердив провідний фінський музей «Атенеум».
Тож варто сьогодні згадати великого українця добрим словом. Рубрика «Історичний календар» розмістила про нього розгорнутий матеріал.
А ми пропонуємо вам ще раз подивитися на Україну очима Іллі Юхимовича.
Cправжнє ім’я великого художника мало би бути Ілля Юхимович Ріпин, бо походив він з роду славного козака Ріпи. Як і Тарас Шевченко та багато інших українців, закинутих долею до Петербурга та інші куточки чужини, він до останнього мріяв повернутися «в солодку, веселу Україну».
Народився Ілля Рєпін 5 серпня (24 липня за старим стилем) 1844 року на Слобожанщині, в слободі Осинівка біля Чугуєва. Батько був із відставних солдатів, торгував кіньми. До 20 років художник жив у Чугуєві і дуже любив ці місця. Навіть парк у його садибі «Пенати» у Фінляндії, де його поховали, називався Чугуївська гірка.
Україна завжди посідала особливе місце в творчості Рєпіна. Серед найвідоміших його картин – такі шедеври як «Запорожці пишуть листа турецькому султану», «Вечорниці», «Гайдамака», «Чорноморська вольниця», «Солоха і дяк» та інші. Крім того він ілюстрував твори Миколи Гоголя «Тарас Бульба» і «Сорочинський ярмарок» та книги відомого дослідника історії козаччини Дмитра Яворницького «Запоріжжя в залишках старовини і переказах народу». Остання картина, над якою працював художник, маючи неробочу праву руку, називалася «Гопак».
Живучи на чужині, Рєпін підтримував молодих талановитих українських митців, які вчилися в Петербурзькій академії мистецтв. Також він допомагав Спілці образотворчих мистецтв імені Верещагіна в Миколаєві, був поважним членом Київської літературно-артистичної спілки, Київської спілки старовини й мистецтва. Його учнями були українські художники Фотій Красицький (онук Тараса Шевченка), Олександр Мурашко, Микола Пимоненко, Семен Прохоров, Ігор Грабар, Никанор Онацький, Іван Макушенко та інші.
Росія намагалася одноосібно привласнити творчу спадщину Рєпіна. Але історична справедливість бере гору. На початку 2023 року один з найбільш відвідуваних музеїв світу – Музей Метрополітен у Нью-Йорку – визнав Іллю Рєпіна українським художником. У через рік приналежність художника до України підтвердив провідний фінський музей «Атенеум».
Тож варто сьогодні згадати великого українця добрим словом. Рубрика «Історичний календар» розмістила про нього розгорнутий матеріал.
А ми пропонуємо вам ще раз подивитися на Україну очима Іллі Юхимовича.
❤17🔥2😁2
Пам’яті штурмовика з Австралії Брока Тенанта Грінвуда
Він приїхав захищати Україну, хоча у нього немає тут жодних коренів.
Брок Грінвуд народився в місті Харві-Бей, штат Квінсленд, Австралія.
У березні 2023 року Брок приєднався до лав ЗСУ. Служив у Другому Інтернаціональному Легіоні оборони України. Згодом очолив штурмову розвідувальну групу Міжнародного легіону ГУР МО «Thorne Group». В своїй службі спеціалізувався на розвідувальних та диверсійних операціях.
Під час війни Брок почав писати книгу. Маючи хист до графічного дизайну, самостійно створював шеврони, логотипи та елементи мерчу для «Thorne Group».
Брок загинув під артилерійським вогнем 5 липня 2024 року у Серебрянських лісах, біля міста Кремінна, що на Луганщині. Він останнім виходив з позицій, щоб зберегти особовий склад. Прах Брока поховали 24 серпня 2024 року в рідній Австралії.
Слава Герою!
Ірина Дружук
Фото зі сторінки Софії Николайчук та голови Івано-Франківської ОДА Світлани Онищук
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Він приїхав захищати Україну, хоча у нього немає тут жодних коренів.
Брок Грінвуд народився в місті Харві-Бей, штат Квінсленд, Австралія.
У березні 2023 року Брок приєднався до лав ЗСУ. Служив у Другому Інтернаціональному Легіоні оборони України. Згодом очолив штурмову розвідувальну групу Міжнародного легіону ГУР МО «Thorne Group». В своїй службі спеціалізувався на розвідувальних та диверсійних операціях.
Під час війни Брок почав писати книгу. Маючи хист до графічного дизайну, самостійно створював шеврони, логотипи та елементи мерчу для «Thorne Group».
Брок загинув під артилерійським вогнем 5 липня 2024 року у Серебрянських лісах, біля міста Кремінна, що на Луганщині. Він останнім виходив з позицій, щоб зберегти особовий склад. Прах Брока поховали 24 серпня 2024 року в рідній Австралії.
Слава Герою!
Ірина Дружук
Фото зі сторінки Софії Николайчук та голови Івано-Франківської ОДА Світлани Онищук
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔22😢3
МИТЕЦЬ, ЩО ВДЯГНУВ РОК-ІКОН У ВИШИВАНКИ
Цього дня минає 98 років з дня народження відомого американського художника українського походження Енді Воргола. Людина, як стала культовим митцем напрямку поп-арт, змінила уявлення про рекламу та створила явище інфлюєнсерства.
У нашому матеріалі розповідаємо про буремне життя, творчі вершини та українську ідентичність Енді Воргола
Цього дня минає 98 років з дня народження відомого американського художника українського походження Енді Воргола. Людина, як стала культовим митцем напрямку поп-арт, змінила уявлення про рекламу та створила явище інфлюєнсерства.
У нашому матеріалі розповідаємо про буремне життя, творчі вершини та українську ідентичність Енді Воргола
❤13👍4
Пам'яті молодшого лейтенанта, пластуна Андрія Марківа (позивний «Маркіз»)
Був вірним Богові та Україні
Андрій Марків народився 3 серпня 1994 року в місті Надвірна Івано-Франківській області в родині військовослужбовців.
Після школи освоїв фах механіка, згодом здобув вищу освіту фахівця з транспортних технології в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу.
Важливою віхою в житті чоловіка був Пласт. З 2008 року він пластував у гуртку «Орли» підготовчого куреня ім. Северина Наливайка у Надвірній. Активно допомагав з вихованням молодших товаришів, проводив табори для молоді.
У 2014 році Андрій брав участь в Революції гідності. За рік пішов на строкову службу в Нацгвардію. Згодом підписав контракт, пройшов офіцерський вишкіл та став служити у елітному спецпідрозділі "Омега". В його складі брав участь в АТО та ООС.
Після звільнення у запас Андрій працював на СТО, будував цивільне життя, одружився. У 2020-му в родині народилася донька.
З початком повномасштабного вторгнення повернувся в рідний підрозділ. Бойовий шлях Андрія пролягав через найгарячіші точки: Київщину, Чернігівщину, Харківщину, Сєвєродонецьк, Серебрянський ліс, Торецьк, Часів Яр та Покровський напрямок.
12 січня 2026 року молодший лейтенант Андрій Марків загинув під час виконання бойового завдання поблизу міста Родинське Покровської громади на Донеччині.
Похований на Алеї Слави у рідній Надвірній. Посмертно присвоєно звання Героя України.
Вічна шана Герою!
За матеріалами: Історія Пласту, Експрес
Джерела: сторінки у Фейсбуці Світлани Онищук, Анни Мурал, онлайн-меморіалу «Книга Героїв»
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Був вірним Богові та Україні
Андрій Марків народився 3 серпня 1994 року в місті Надвірна Івано-Франківській області в родині військовослужбовців.
Після школи освоїв фах механіка, згодом здобув вищу освіту фахівця з транспортних технології в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу.
Важливою віхою в житті чоловіка був Пласт. З 2008 року він пластував у гуртку «Орли» підготовчого куреня ім. Северина Наливайка у Надвірній. Активно допомагав з вихованням молодших товаришів, проводив табори для молоді.
У 2014 році Андрій брав участь в Революції гідності. За рік пішов на строкову службу в Нацгвардію. Згодом підписав контракт, пройшов офіцерський вишкіл та став служити у елітному спецпідрозділі "Омега". В його складі брав участь в АТО та ООС.
Після звільнення у запас Андрій працював на СТО, будував цивільне життя, одружився. У 2020-му в родині народилася донька.
З початком повномасштабного вторгнення повернувся в рідний підрозділ. Бойовий шлях Андрія пролягав через найгарячіші точки: Київщину, Чернігівщину, Харківщину, Сєвєродонецьк, Серебрянський ліс, Торецьк, Часів Яр та Покровський напрямок.
12 січня 2026 року молодший лейтенант Андрій Марків загинув під час виконання бойового завдання поблизу міста Родинське Покровської громади на Донеччині.
Похований на Алеї Слави у рідній Надвірній. Посмертно присвоєно звання Героя України.
Вічна шана Герою!
За матеріалами: Історія Пласту, Експрес
Джерела: сторінки у Фейсбуці Світлани Онищук, Анни Мурал, онлайн-меморіалу «Книга Героїв»
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔22😢1
ЗАВЕРШИЛИСЯ ЕКСГУМАЦІЙНІ РОБОТИ У ОСТРІВКАХ ТА ВОЛІ ОСТРОВЕЦЬКІЙ
На території колишніх сіл Острівки та Воля Островецька (нині у межах Рівненської сільської громади Ковельського району Волинської області) фахівці ТзОВ «Спеціалізована установа «Волинські старожитності» спільно з польськими колегами – співробітниками Інституту національної пам’яті Республіки Польща та Вроцлавського медичного університету завершили ексгумацію останків жителів вказаних сіл, які трагічно загинули у серпні 1943 року.
У процесі ексгумаційних досліджень на території колишнього села Воля Островецька було знайдено останки 48 осіб, а на території колишнього села Острівки було знайдено останки 6 осіб. Один останок був ексгумований на території села Острівки, біля кладовища навпроти меморіалу, проте період в який було здійснено захоронення, ще встановлюють. Серед останків ексгумовано чоловіків, жінок та дітей. Під час робіт здійснено відбір зразків для аналізу ДНК.
Останки перепоховають на кладовищі колишнього села Острівки.
Український інститут національної пам’яті забезпечив фаховий нагляд пошуковців та антрополога за роботами, який було здійснено комунальним підприємством Львівської обласної ради з питань здійснення пошуку поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортації та політичних репресій «Доля».
Дозвіл на проведення ексгумаційних досліджень із подальшим перепохованням віднайдених останків на території колишнього католицького кладовища села Острівки було надано ТОВ «Спеціалізована установа «Волинські старожитності» було надано рішенням Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій на засіданні, що відбулося 4 червня 2026 року під головуванням Голови Українського інституту національної пам’яті Олександра Алфьорова.
Нагадаємо, що після набрання чинності Законом України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу» та внесення відповідних змін до Положення, Український інститут національної пам’яті наділено провідною роллю щодо ексгумаційних досліджень, у тому числі щодо забезпечення функціонування вказаної комісії та реалізації ухвалених нею рішень.
На території колишніх сіл Острівки та Воля Островецька (нині у межах Рівненської сільської громади Ковельського району Волинської області) фахівці ТзОВ «Спеціалізована установа «Волинські старожитності» спільно з польськими колегами – співробітниками Інституту національної пам’яті Республіки Польща та Вроцлавського медичного університету завершили ексгумацію останків жителів вказаних сіл, які трагічно загинули у серпні 1943 року.
У процесі ексгумаційних досліджень на території колишнього села Воля Островецька було знайдено останки 48 осіб, а на території колишнього села Острівки було знайдено останки 6 осіб. Один останок був ексгумований на території села Острівки, біля кладовища навпроти меморіалу, проте період в який було здійснено захоронення, ще встановлюють. Серед останків ексгумовано чоловіків, жінок та дітей. Під час робіт здійснено відбір зразків для аналізу ДНК.
Останки перепоховають на кладовищі колишнього села Острівки.
Український інститут національної пам’яті забезпечив фаховий нагляд пошуковців та антрополога за роботами, який було здійснено комунальним підприємством Львівської обласної ради з питань здійснення пошуку поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортації та політичних репресій «Доля».
Дозвіл на проведення ексгумаційних досліджень із подальшим перепохованням віднайдених останків на території колишнього католицького кладовища села Острівки було надано ТОВ «Спеціалізована установа «Волинські старожитності» було надано рішенням Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій на засіданні, що відбулося 4 червня 2026 року під головуванням Голови Українського інституту національної пам’яті Олександра Алфьорова.
Нагадаємо, що після набрання чинності Законом України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу» та внесення відповідних змін до Положення, Український інститут національної пам’яті наділено провідною роллю щодо ексгумаційних досліджень, у тому числі щодо забезпечення функціонування вказаної комісії та реалізації ухвалених нею рішень.
💔9❤6