Пам’яті водія-гранатометника Даніла Кіріллова
Загинув за день до свого 24-річчя
Даніл народився у 1990 році в Узбекистані, у селі Чархін Самаркандської області. Дитинство хлопця минуло в селі Долинівці на Житомирщині.
Тут, після школи, Даніл отримав фах водія та механізатора в місцевому сільгосптехнікумі. Паралельно з навчання працював на місцевих аграрних підприємствах.
Згодом проходив строкову службу в Окремому Київському полку Президента України Сухопутних військ Збройних сил України.
Після армії, влаштувався в одне з агропідприємств водієм. Одружився в 2013 році. Разом з дружиною брав участь в Революції гідності. А вже в березні 2014 року мобілізувався до 30-ї окремої механізованої бригади для участі в АТО.
Загинув в боях за Степанівку Донецької області 15 серпня 2014 року, внаслідок ворожого обстрілу з "Градів".
Похований у рідній Долинівці. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Вічна вдячність, пам’ять і шана Захиснику!
Фото: Фейсбук-сторінка Юлія Кіріллова
За матеріалами: Український меморіал, Книга пам’яті полеглих за Україну, Фейсбук-сторінка Юлія Кіріллова, «Цензор.нет»
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Загинув за день до свого 24-річчя
Даніл народився у 1990 році в Узбекистані, у селі Чархін Самаркандської області. Дитинство хлопця минуло в селі Долинівці на Житомирщині.
Тут, після школи, Даніл отримав фах водія та механізатора в місцевому сільгосптехнікумі. Паралельно з навчання працював на місцевих аграрних підприємствах.
Згодом проходив строкову службу в Окремому Київському полку Президента України Сухопутних військ Збройних сил України.
Після армії, влаштувався в одне з агропідприємств водієм. Одружився в 2013 році. Разом з дружиною брав участь в Революції гідності. А вже в березні 2014 року мобілізувався до 30-ї окремої механізованої бригади для участі в АТО.
Загинув в боях за Степанівку Донецької області 15 серпня 2014 року, внаслідок ворожого обстрілу з "Градів".
Похований у рідній Долинівці. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Вічна вдячність, пам’ять і шана Захиснику!
Фото: Фейсбук-сторінка Юлія Кіріллова
За матеріалами: Український меморіал, Книга пам’яті полеглих за Україну, Фейсбук-сторінка Юлія Кіріллова, «Цензор.нет»
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔25
Пам’яті молодшого сержанта Володимира Неклеги
Його останки слова були про велику любов до мами
Володимир народився 19 листопада 1989 року в селі Хмельове Кіровоградської області.
Після школи навчався в будівельному технікумі. Активно брав участь в місцевому КВК. Після випуску пройшов строкову службу в армії.
Після демобілізації влаштувався дозиметристом на Смолінську шахту.
У 2014 році чоловік вперше став на захист України. Служив в розвідроті 57-ї окремої мотопіхотної бригади за контрактом. Виконував бойові завдання в районах Зайцевого, Майорська, Горлівки та Дебальцевого. Брав участь у боях за Дебальцеве та вийшов із Дебальцівського котла. Відзначений державною нагородою - медаллю "За військову службу Україні".
У 2021 році повернувся працювати на шахту, однак менше ніж за рік став вдруге на захист України у березні 2022 року. Командував взводом у 60-й артилерійській бригаді.
Загинув 16 липня 2026 року під час евакуації цивільного населення з селища Христофорівка на Дніпропетровщині. Отримав поранення від вибуху ворожого дрона. Перед смертю записав голосове повідомлення мамі, що сильно її любить.
Пам'ять і честь Герою!
Мирослава Липа
Фото надала мати бійця Ірина Червяк
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Його останки слова були про велику любов до мами
Володимир народився 19 листопада 1989 року в селі Хмельове Кіровоградської області.
Після школи навчався в будівельному технікумі. Активно брав участь в місцевому КВК. Після випуску пройшов строкову службу в армії.
Після демобілізації влаштувався дозиметристом на Смолінську шахту.
У 2014 році чоловік вперше став на захист України. Служив в розвідроті 57-ї окремої мотопіхотної бригади за контрактом. Виконував бойові завдання в районах Зайцевого, Майорська, Горлівки та Дебальцевого. Брав участь у боях за Дебальцеве та вийшов із Дебальцівського котла. Відзначений державною нагородою - медаллю "За військову службу Україні".
У 2021 році повернувся працювати на шахту, однак менше ніж за рік став вдруге на захист України у березні 2022 року. Командував взводом у 60-й артилерійській бригаді.
Загинув 16 липня 2026 року під час евакуації цивільного населення з селища Христофорівка на Дніпропетровщині. Отримав поранення від вибуху ворожого дрона. Перед смертю записав голосове повідомлення мамі, що сильно її любить.
Пам'ять і честь Герою!
Мирослава Липа
Фото надала мати бійця Ірина Червяк
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔28
У ЛЬВОВІ РОЗПОЧАЛИСЯ ПОШУКОВО-ЕКСГУМАЦІЙНІ РОБОТИ
З 25 серпня по 2 жовтня 2026 року на старому Голосківському кладовищі у Львові проводитимуться дослідження з метою ексгумації та подальшого перепоховання останків вояків Війська Польського, які загинули у вересні 1939 року.
Роботи проводитимуться товариством з обмеженою відповідальністю «Українська пам’ять» за участі польських фахівців – співробітників Інституту національної пам’яті Республіки Польща та Вроцлавського медичного університету.
Ексгумаційні дослідження відбуваються на виконання домовленостей, досягнутих за результатами діяльності Українсько-польської робочої групи з питань національної пам’яті. У продовження цієї роботи На засіданні Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій 4 червня 2026 року ТОВ «Українська пам’ять» надали дозвіл на проведення ексгумаційних досліджень віднайдених останків.
Український інститут національної пам’яті залучає та фінансує для нагляду за пошуковими роботами фахівців комунального підприємства Львівської обласної ради «Доля», що займається пошуком поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій. А саме – пошуковці та антрополога, для забезпечення фахового нагляду, а також консультаційної підтримки при проведенні досліджень.
Нагадаємо, що упродовж 2019 року на території колишнього села Голоско Велике, а саме у межах старого Голосківського кладовища, уже проводилися дослідження з метою пошуку останків вояків Війська Польського, які загинули у вересні 1939 року. За результатами цих досліджень було виявлено ознаки місць поховань.
Історична довідка.
У вересні 1939 року у передмістях Львова точилися жорстокі бої між підрозділами Вермахту та Війська Польського. Одним із місць бойових дій була територія села Голоско Велике, розташованого біля Львова. Загиблих у бою вояків Війська Польського поховали у братській могилі на території сільського кладовища. У 1958 році село Голоско Велике увійшло до складу міста Львів.
З 25 серпня по 2 жовтня 2026 року на старому Голосківському кладовищі у Львові проводитимуться дослідження з метою ексгумації та подальшого перепоховання останків вояків Війська Польського, які загинули у вересні 1939 року.
Роботи проводитимуться товариством з обмеженою відповідальністю «Українська пам’ять» за участі польських фахівців – співробітників Інституту національної пам’яті Республіки Польща та Вроцлавського медичного університету.
Ексгумаційні дослідження відбуваються на виконання домовленостей, досягнутих за результатами діяльності Українсько-польської робочої групи з питань національної пам’яті. У продовження цієї роботи На засіданні Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій 4 червня 2026 року ТОВ «Українська пам’ять» надали дозвіл на проведення ексгумаційних досліджень віднайдених останків.
Український інститут національної пам’яті залучає та фінансує для нагляду за пошуковими роботами фахівців комунального підприємства Львівської обласної ради «Доля», що займається пошуком поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій. А саме – пошуковці та антрополога, для забезпечення фахового нагляду, а також консультаційної підтримки при проведенні досліджень.
Нагадаємо, що упродовж 2019 року на території колишнього села Голоско Велике, а саме у межах старого Голосківського кладовища, уже проводилися дослідження з метою пошуку останків вояків Війська Польського, які загинули у вересні 1939 року. За результатами цих досліджень було виявлено ознаки місць поховань.
Історична довідка.
У вересні 1939 року у передмістях Львова точилися жорстокі бої між підрозділами Вермахту та Війська Польського. Одним із місць бойових дій була територія села Голоско Велике, розташованого біля Львова. Загиблих у бою вояків Війська Польського поховали у братській могилі на території сільського кладовища. У 1958 році село Голоско Велике увійшло до складу міста Львів.
👍7👎2
День відновлення Незалежності України, який вкотре ми відзначаємо в умовах Війни за Незалежність України, сьогодні набуває нових сенсів і нової ваги.
І ми хочемо вкотре нагадати про шлях, який Україна пройшла до Незалежності.
Пропонуємо перевірити себе, пройшовши наш тест за посиланням.
І ми хочемо вкотре нагадати про шлях, який Україна пройшла до Незалежності.
Пропонуємо перевірити себе, пройшовши наш тест за посиланням.
УІНП
Тест: «Незалежність: омріяна і виборена»
24 серпня 1991 року Верховна Рада тоді ще Української РСР конституційною більшістю – 346 голосами – прийняла «Акт проголошення незалежності Ук...
❤10
Пам’яті Героя України, льотчика Сергія Пархоменка
Після народження сина казав, що тепер, як ніколи, є задля кого воювати
Сергій Пархоменко народився 14 січня 1997 року у Вінниці. Три покоління чоловіків в його родині були пов'язані з авіацією, тому продовжити родинну династію була його мрія дитинства. Пішов навчатись до Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Згодом продовжив навчання на льотному факультеті Харківського національного університету імені Івана Кожедуба.
Службу молодий офіцер розпочав в 299-й бригаді тактичної авіації імені генерала-лейтенанта Василя Нікіфорова. Досить швидко освоював авіаційну техніку та став командиром авіаланки.
З початку повномасштабного вторгнення виконав 38 бойових вильотів на різних ділянках фронту. Знищив більше ніж 20 ворожих танків, понад 50 бойових броньованих машин, 55 транспортних засобів, 20 цистерн з пальним та кількасот солдатів і офіцерів. Неодноразово виводив авіаційну техніку з-під ракетних ударів. Був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Загинув 14 травня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі Гуляйполя. Посмертно нагороджений звання Героя України.
Честь Герою!
Анастасія Олехнович
Фото з сайту АрміяInform
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Після народження сина казав, що тепер, як ніколи, є задля кого воювати
Сергій Пархоменко народився 14 січня 1997 року у Вінниці. Три покоління чоловіків в його родині були пов'язані з авіацією, тому продовжити родинну династію була його мрія дитинства. Пішов навчатись до Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Згодом продовжив навчання на льотному факультеті Харківського національного університету імені Івана Кожедуба.
Службу молодий офіцер розпочав в 299-й бригаді тактичної авіації імені генерала-лейтенанта Василя Нікіфорова. Досить швидко освоював авіаційну техніку та став командиром авіаланки.
З початку повномасштабного вторгнення виконав 38 бойових вильотів на різних ділянках фронту. Знищив більше ніж 20 ворожих танків, понад 50 бойових броньованих машин, 55 транспортних засобів, 20 цистерн з пальним та кількасот солдатів і офіцерів. Неодноразово виводив авіаційну техніку з-під ракетних ударів. Був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Загинув 14 травня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі Гуляйполя. Посмертно нагороджений звання Героя України.
Честь Герою!
Анастасія Олехнович
Фото з сайту АрміяInform
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔22😢5❤1
Пам'яті лейтенанта Василя Ферштея (позивний «Фізрук»)
У листопаді 2023 року воїну виповнилося б 23 роки.
Василь народився 25 листопада 2000 року в селі Стриганці на Івано-Франківщині в сім’ї залізничників. З дитинства мріяв бути військовим, тому в старших класах пішов навчатись в Прикарпатський військово-спортивний ліцей.
Вищу освіту здобував у Національній академії Національної гвардії України. Під час навчання активно займався паверліфтингом, за що отримав прізвисько "Фізрук", що стало його позивним.
У 2023 році молодий лейтенант пройшов короткий вишкіл в Британії та очолив взвод розвідки в бригаду НГУ "Червона калина". Виконував бойові завдання на Запоріжчині.
13 жовтня лейтенант Василь Ферштей прийняв свій перший та останній бій. Близько півгодини офіцер вів стрілковий бій з росіянами. Був двічі поранений, але відмовлявся здаватися. Лише 7 листопада змогли дістати його тіло. Поховали Василя Ферштея 10 листопада в рідному селі. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ сутпеня.
Світла пам'ять Герою!
Тетяна Тиндик
Фото з сімейного архіву та Суспільне Івано-Франківськ
За матеріалами: Вільне Радіо, Суспільне Івано-Франківськ, Вікіпедія, Меморіал. Платформа пам'яті
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
У листопаді 2023 року воїну виповнилося б 23 роки.
Василь народився 25 листопада 2000 року в селі Стриганці на Івано-Франківщині в сім’ї залізничників. З дитинства мріяв бути військовим, тому в старших класах пішов навчатись в Прикарпатський військово-спортивний ліцей.
Вищу освіту здобував у Національній академії Національної гвардії України. Під час навчання активно займався паверліфтингом, за що отримав прізвисько "Фізрук", що стало його позивним.
У 2023 році молодий лейтенант пройшов короткий вишкіл в Британії та очолив взвод розвідки в бригаду НГУ "Червона калина". Виконував бойові завдання на Запоріжчині.
13 жовтня лейтенант Василь Ферштей прийняв свій перший та останній бій. Близько півгодини офіцер вів стрілковий бій з росіянами. Був двічі поранений, але відмовлявся здаватися. Лише 7 листопада змогли дістати його тіло. Поховали Василя Ферштея 10 листопада в рідному селі. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ сутпеня.
Світла пам'ять Герою!
Тетяна Тиндик
Фото з сімейного архіву та Суспільне Івано-Франківськ
За матеріалами: Вільне Радіо, Суспільне Івано-Франківськ, Вікіпедія, Меморіал. Платформа пам'яті
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔22
«ДНІ ПАМ’ЯТІ ГЕРОЇВ ІЛОВАЙСЬКОЇ БИТВИ 2014»: У КИЄВІ ВІДКРИЛИ ВИСТАВКУ ПРО МУЖНІСТЬ І ПАМ’ЯТЬ
У Києві презентували вуличну фотовиставку «Дні пам’яті героїв Іловайської битви 2014», приурочену до 12-ї річниці трагічних подій під Іловайськом.
У відкритті виставки взяв участь заступник Голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак.
«Наша національна стійкість 2022 року була б неможлива без мужності і самопожертви героїв 2014 року. Іловайськ став однією з найболючіших сторінок тієї боротьби, але водночас свідченням мужності, стійкості й жертовності наших воїнів. Кожна успішна операція сьогодні спирається на досвід, витримку і кров тих, хто тримав оборону тоді. Тому пам’ять про Іловайськ – пам’ять про втрати. Це усвідомлення того, на чиїх плечах стоїть наша нинішня боротьба і кому ми завдячуємо можливістю продовжувати її та не в праві її забути», – зазначив Володимир Тиліщак.
Виставка створена ГО «Незламні матері України», ГО УБД «Сармат», Національним музеєм Революції Гідності, Київською міською радою, Міністерством у справах ветеранів України та іншими партнерами. Її ідея належить Ігорю «Брокеру» Гевку — учаснику Революції Гідності та російсько-української війни, добровольцю батальйону «Донбас» і учаснику виходу з Іловайська через так званий «зелений коридор».
Створена у 2019 році, експозиція містить понад 50 світлин, які розповідають про захисників України та події Іловайської битви. Фотографії для виставки надали Макс Левін, Макс Дондюк, Олександр Глядєлов та Маркіян Лисейко.
Ці фотографії стали важливими візуальними свідченнями російсько-української війни. Їхні автори документували Революцію Гідності, а згодом – бойові дії на сході України. Бої за Іловайськ стали однією з найтрагічніших сторінок боротьби України за незалежність. У серпні 2014 року українські військовослужбовці та добровольці протистояли ворогу в умовах прямого вторгнення регулярних підрозділів російської федерації.
29 серпня 2014 року під час виходу українських сил через так званий «зелений коридор» російські війська здійснили обстріл. Сотні українських захисників загинули, були поранені, потрапили в полон або зникли безвісти.
Виставка «Дні пам’яті героїв Іловайської битви 2014» — про пам’ять, правду та ціну боротьби за свободу. Про тих, хто став на захист України, і про свідчення, які допомагають зберігати нашу історію.
Відвідати виставку можна на Михайлівській площі біля скверу Небесної Сотні у Києві.
У Києві презентували вуличну фотовиставку «Дні пам’яті героїв Іловайської битви 2014», приурочену до 12-ї річниці трагічних подій під Іловайськом.
У відкритті виставки взяв участь заступник Голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак.
«Наша національна стійкість 2022 року була б неможлива без мужності і самопожертви героїв 2014 року. Іловайськ став однією з найболючіших сторінок тієї боротьби, але водночас свідченням мужності, стійкості й жертовності наших воїнів. Кожна успішна операція сьогодні спирається на досвід, витримку і кров тих, хто тримав оборону тоді. Тому пам’ять про Іловайськ – пам’ять про втрати. Це усвідомлення того, на чиїх плечах стоїть наша нинішня боротьба і кому ми завдячуємо можливістю продовжувати її та не в праві її забути», – зазначив Володимир Тиліщак.
Виставка створена ГО «Незламні матері України», ГО УБД «Сармат», Національним музеєм Революції Гідності, Київською міською радою, Міністерством у справах ветеранів України та іншими партнерами. Її ідея належить Ігорю «Брокеру» Гевку — учаснику Революції Гідності та російсько-української війни, добровольцю батальйону «Донбас» і учаснику виходу з Іловайська через так званий «зелений коридор».
Створена у 2019 році, експозиція містить понад 50 світлин, які розповідають про захисників України та події Іловайської битви. Фотографії для виставки надали Макс Левін, Макс Дондюк, Олександр Глядєлов та Маркіян Лисейко.
Ці фотографії стали важливими візуальними свідченнями російсько-української війни. Їхні автори документували Революцію Гідності, а згодом – бойові дії на сході України. Бої за Іловайськ стали однією з найтрагічніших сторінок боротьби України за незалежність. У серпні 2014 року українські військовослужбовці та добровольці протистояли ворогу в умовах прямого вторгнення регулярних підрозділів російської федерації.
29 серпня 2014 року під час виходу українських сил через так званий «зелений коридор» російські війська здійснили обстріл. Сотні українських захисників загинули, були поранені, потрапили в полон або зникли безвісти.
Виставка «Дні пам’яті героїв Іловайської битви 2014» — про пам’ять, правду та ціну боротьби за свободу. Про тих, хто став на захист України, і про свідчення, які допомагають зберігати нашу історію.
Відвідати виставку можна на Михайлівській площі біля скверу Небесної Сотні у Києві.
💔11
“АРХІТЕКТОР УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТИ”: НА ПОДОЛІ ВІДКРИЛАСЯ ВИСТАВКА ДО 170-річчя ІВАНА ФРАНКА
Сьогодні, 27 серпня, на Контрактовій площі відкрилася вулична виставка “Іван Франко – архітектор української державности”.
Це спільний проєкт Українського інституті національної пам’яті та Музею видатних діячів української культури. Він презентує Івана Франка як ідеолога української державності та духовного лідера, чиї ідеї заклали фундамент сучасної соборної України й надихнули покоління Української революції 1917–1921 років.
Франко жив і творив у час, коли українські землі були розділені між імперіями, а саме існування українців як окремої нації потребувало постійного культурного, політичного та інтелектуального утвердження.
У відкритті виставки взяли участь представники Українського інституту національної пам'яті, Музею видатних діячів української культури, Державної архівної служби України, Інституту літератури імені імені Тараса Шевченка НАН України, Центрального державного історичного архіву України, представники громадськості.
Заступник Голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак зазначив: “Ця виставка допомагає подивитися на постать Івана Франка під різними кутами зору і побачити багатогранність його таланту. Вдячний за це нашим співорганізаторам – Музею видатних діячів української культури – та вірю, що виставку побачить чимало киян, і що вона мандруватиме Україною”.
Голова Державної архівної служби України Анатолій Хромов акцентував увагу на зручності та актуальності формату вуличної виставки. “Незважаючи на те, що архіви цифруються, донесення документів до широкого загалу є важливим, сказав він. – Тут представлена невелика частина того, що є в архівах, адже Франко – безмежний. І я дякую організаторам виставки за те, що у морі документів знайшли найатракційніші”.
Директорка Музею видатних діячів української культури Ольга Гураль наголосила на актуальності Франка: “Читайте його твори, – закликала вона, – шукайте відповіді на питання сьогодення у його творах, і ви їх там знайдете ”.
“Франко для нас надзвичайно важливий, бо все життя він намагався творити культурну націю. І нині ми, здійснюючи його заповіт, повинні максимально формувати українську націю як культурний організм”, – наголосив директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України Микола Жулинський.
Директор Центрального державного історичного архіву України Ярослав Файзулін підкреслив: “Постать Івана Франка належить до мегапостатей в українській історії нарівні з Михайлом Грушевським, Михайлом Драгомановим та іншими світочами нашої історії.
Розповідати про Франка – непросте завдання, бо говорити варто не лише про саму постать, але і про світ його ідей. У нашому архіві зберігаються десятки документів, які стосуються його діяльності і такі виставки відкривають їх широкому загалу”.
Сьогодні, коли Україна знову захищає свою незалежність і територіальну цілісність у війні проти росії, Франкові роздуми про свободу, національну гідність, єдність і відповідальність перед майбутніми поколіннями звучать особливо актуально.
Виставка триватиме до 20 вересня.
Сьогодні, 27 серпня, на Контрактовій площі відкрилася вулична виставка “Іван Франко – архітектор української державности”.
Це спільний проєкт Українського інституті національної пам’яті та Музею видатних діячів української культури. Він презентує Івана Франка як ідеолога української державності та духовного лідера, чиї ідеї заклали фундамент сучасної соборної України й надихнули покоління Української революції 1917–1921 років.
Франко жив і творив у час, коли українські землі були розділені між імперіями, а саме існування українців як окремої нації потребувало постійного культурного, політичного та інтелектуального утвердження.
У відкритті виставки взяли участь представники Українського інституту національної пам'яті, Музею видатних діячів української культури, Державної архівної служби України, Інституту літератури імені імені Тараса Шевченка НАН України, Центрального державного історичного архіву України, представники громадськості.
Заступник Голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак зазначив: “Ця виставка допомагає подивитися на постать Івана Франка під різними кутами зору і побачити багатогранність його таланту. Вдячний за це нашим співорганізаторам – Музею видатних діячів української культури – та вірю, що виставку побачить чимало киян, і що вона мандруватиме Україною”.
Голова Державної архівної служби України Анатолій Хромов акцентував увагу на зручності та актуальності формату вуличної виставки. “Незважаючи на те, що архіви цифруються, донесення документів до широкого загалу є важливим, сказав він. – Тут представлена невелика частина того, що є в архівах, адже Франко – безмежний. І я дякую організаторам виставки за те, що у морі документів знайшли найатракційніші”.
Директорка Музею видатних діячів української культури Ольга Гураль наголосила на актуальності Франка: “Читайте його твори, – закликала вона, – шукайте відповіді на питання сьогодення у його творах, і ви їх там знайдете ”.
“Франко для нас надзвичайно важливий, бо все життя він намагався творити культурну націю. І нині ми, здійснюючи його заповіт, повинні максимально формувати українську націю як культурний організм”, – наголосив директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України Микола Жулинський.
Директор Центрального державного історичного архіву України Ярослав Файзулін підкреслив: “Постать Івана Франка належить до мегапостатей в українській історії нарівні з Михайлом Грушевським, Михайлом Драгомановим та іншими світочами нашої історії.
Розповідати про Франка – непросте завдання, бо говорити варто не лише про саму постать, але і про світ його ідей. У нашому архіві зберігаються десятки документів, які стосуються його діяльності і такі виставки відкривають їх широкому загалу”.
Сьогодні, коли Україна знову захищає свою незалежність і територіальну цілісність у війні проти росії, Франкові роздуми про свободу, національну гідність, єдність і відповідальність перед майбутніми поколіннями звучать особливо актуально.
Виставка триватиме до 20 вересня.
❤12
Пам'яті головного сержанта, командира гармати Романа Довгалюка (позивний «Бурий»)
Найбільше хвилювався за побратимів, боявся втратити когось із них
Роман Довгалюк народився 14 квітня 1986 року у селі Мишковичі на Тернопільщині. Після закінчення місцевої школи навчався у Кременецькій обласній гуманітарно-педагогічній академії імені Тараса Шевченка на факультеті фізичного виховання та спорту.
Згодом перебрався в Тернопіль. Одружився. Відкрив власний тату-салон. Був активним учасником байкерського руху, організовував фаєр-шоу, колекціонував старовинну кераміку та карнавальні маски.
З 2014 року активно займався волонтерством. У 2020 році підписав контракт з 44-ю окремою артилерійською бригадою. Брав участь в Операції Об'єднаних сил.
Повномасштабне вторгнення застало чоловіка на Волині, де його підрозділ проходив навчання.
Воював на Київщині. Згодом пройшов вишкіл у Латвії та став командиром гармати М777. Воював на Донеччині, Запоріжчині та Харківщині. Брав участь в Курській операції. За успішне виконання бойових завдань був нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня, медаллю "За військову службу Україні" та Сталевим хрестом.
Загинув 12 серпня 2024 року, Роман загинув під час бойового завдання в районі села Стецьківка на Сумщині. Похований на Пантеоні Героїв на Микулинецькому кладовищі Тернополя.
Світла пам’ять і честь Герою!
Юлія Томчишин
Фото з сімейного архіву, Патрульна поліція Тернополя
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Найбільше хвилювався за побратимів, боявся втратити когось із них
Роман Довгалюк народився 14 квітня 1986 року у селі Мишковичі на Тернопільщині. Після закінчення місцевої школи навчався у Кременецькій обласній гуманітарно-педагогічній академії імені Тараса Шевченка на факультеті фізичного виховання та спорту.
Згодом перебрався в Тернопіль. Одружився. Відкрив власний тату-салон. Був активним учасником байкерського руху, організовував фаєр-шоу, колекціонував старовинну кераміку та карнавальні маски.
З 2014 року активно займався волонтерством. У 2020 році підписав контракт з 44-ю окремою артилерійською бригадою. Брав участь в Операції Об'єднаних сил.
Повномасштабне вторгнення застало чоловіка на Волині, де його підрозділ проходив навчання.
Воював на Київщині. Згодом пройшов вишкіл у Латвії та став командиром гармати М777. Воював на Донеччині, Запоріжчині та Харківщині. Брав участь в Курській операції. За успішне виконання бойових завдань був нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня, медаллю "За військову службу Україні" та Сталевим хрестом.
Загинув 12 серпня 2024 року, Роман загинув під час бойового завдання в районі села Стецьківка на Сумщині. Похований на Пантеоні Героїв на Микулинецькому кладовищі Тернополя.
Світла пам’ять і честь Герою!
Юлія Томчишин
Фото з сімейного архіву, Патрульна поліція Тернополя
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔16😢4❤1
МАЗЕПА НА ЧОЛІ УРЯДУ УНР
28 (16 за старим стилем) серпня відзначаємо 142 річницю з дня народження очільника уряду Української Народної Республіки періоду Директорії Ісаака Мазепи.
Ісаак Мазепа народився у селі Костробобів на Чернігівщині, в родині середнього достатку. Навчався в Чернігівській духовній семінарії та класичній гімназії. У 1904 році вступив на природознавчий факультет Санкт-Петербурзького університету.
Під час навчання у Петербурзі Ісаак Мазепа став активним учасником української громади. З 1905 року вступає до Української соціал-демократичної робітничої партії та зближується з Миколою Поршем та Симоном Петлюрою. Також партійна робота познайомила його з майбутньою дружиною — лікаркою та науковицею Наталією Сингалевич, яка також була членкинею УСДРП.
Після закінчення університету Ісаак Мазепа працював агрономом у Нижегородській губернії, а згодом також досліджував методи ведення сільського господарства у передових європейських країнах — Австрійській імперії, Німеччині та Данії. На початку Першої світової війни оселяється у Катеринославі (нині Дніпро), де починає вести активну громадсько-політичну діяльність.
Після проголошення Української Центральної Ради у 1917 році активно займався організаторською роботою для поширення ідей Української Революції у Катеринославі, що мав сильно пробільшовицькі настрої. Разом з Панасом Феденком випускали друкований орган УСДРП «Наше слово».
У 1919 році обійняв посаду міністра внутрішніх справ в уряді Бориса Мартоса. Як очільник МВС займався допомогою жертвами єврейських погромів, а також боротьбою з антисемітською агітацією. У серпні 1919 року очолив уряд УНР замість Бориса Мартоса, а вже в травні 1920 передав ці повноваження В’ячеславу Прокоповичу.
Після окупації України більшовиками, у 1920 році, оселився у Львові, де продовжив громадсько-політичну діяльність на міграції. У 1922-му видав працю «Большевизм і окупація України».
З 1923 року живе у Чехословаччині. Спершу у Празі, а згодом перебирається у Подєбради, де працює бібліотекарем та викладачем в Українській господарській академії. Займався дослідженням у сфері агроботаніки та морфології рослин. Під час окупації Чехословаччини нацистами жив ізольовано та відокремлено від усіх.
У 1944 році, розуміючи, що прихід Червоної Армії в Чехословаччину завершиться для нього арештом, перебрався у Баварію: спершу у Регенсбург, а згодом у Аусбург. Намагався відродити свою політичну кар’єру, очоливши Виконавчий комітет Української Народної Ради у 1948 році. Однак через важку хворобу склав повноваження через два роки. Помер у 1952 році у Аусбургу.
28 (16 за старим стилем) серпня відзначаємо 142 річницю з дня народження очільника уряду Української Народної Республіки періоду Директорії Ісаака Мазепи.
Ісаак Мазепа народився у селі Костробобів на Чернігівщині, в родині середнього достатку. Навчався в Чернігівській духовній семінарії та класичній гімназії. У 1904 році вступив на природознавчий факультет Санкт-Петербурзького університету.
Під час навчання у Петербурзі Ісаак Мазепа став активним учасником української громади. З 1905 року вступає до Української соціал-демократичної робітничої партії та зближується з Миколою Поршем та Симоном Петлюрою. Також партійна робота познайомила його з майбутньою дружиною — лікаркою та науковицею Наталією Сингалевич, яка також була членкинею УСДРП.
Після закінчення університету Ісаак Мазепа працював агрономом у Нижегородській губернії, а згодом також досліджував методи ведення сільського господарства у передових європейських країнах — Австрійській імперії, Німеччині та Данії. На початку Першої світової війни оселяється у Катеринославі (нині Дніпро), де починає вести активну громадсько-політичну діяльність.
Після проголошення Української Центральної Ради у 1917 році активно займався організаторською роботою для поширення ідей Української Революції у Катеринославі, що мав сильно пробільшовицькі настрої. Разом з Панасом Феденком випускали друкований орган УСДРП «Наше слово».
У 1919 році обійняв посаду міністра внутрішніх справ в уряді Бориса Мартоса. Як очільник МВС займався допомогою жертвами єврейських погромів, а також боротьбою з антисемітською агітацією. У серпні 1919 року очолив уряд УНР замість Бориса Мартоса, а вже в травні 1920 передав ці повноваження В’ячеславу Прокоповичу.
Після окупації України більшовиками, у 1920 році, оселився у Львові, де продовжив громадсько-політичну діяльність на міграції. У 1922-му видав працю «Большевизм і окупація України».
З 1923 року живе у Чехословаччині. Спершу у Празі, а згодом перебирається у Подєбради, де працює бібліотекарем та викладачем в Українській господарській академії. Займався дослідженням у сфері агроботаніки та морфології рослин. Під час окупації Чехословаччини нацистами жив ізольовано та відокремлено від усіх.
У 1944 році, розуміючи, що прихід Червоної Армії в Чехословаччину завершиться для нього арештом, перебрався у Баварію: спершу у Регенсбург, а згодом у Аусбург. Намагався відродити свою політичну кар’єру, очоливши Виконавчий комітет Української Народної Ради у 1948 році. Однак через важку хворобу склав повноваження через два роки. Помер у 1952 році у Аусбургу.
❤10👍3
Пам’яті сержанта, медика Володимира Драча
Не міг просто сидіти без діла, поки іншим було боляче
Володимир Драч народився 4 квітня 1965 року в селі Андрушки на Житомирщині.
Освоїв фах фельдшера в Другому Київському медичному училищі та розпочав роботу в службі екстреної медичної допомоги в Ірпені.
З 2004 року працював фельдшером з медицини невідкладних станів в Державній науковій установі «Центр інноваційних технологій охорони здоровʼя» Державного управління справами.
25 лютого після важкої зміни в перший день повномасштабного вторгнення, прийшов в ТЦК, щоб мобілізуватись, але чоловіку відмовили. Мобілізуватися вдалось з другого разу в січні 2023 року.
Сержант Володимир Драч служив бойовим медиком в 32-й окремій механізованій Сталевій бригаді. Виконував завдання на Куп'янському та Торецькому напрямках.
Загинув 3 липня 2024 року внаслідок атаки БПЛА по позиції медиків
Вічна слава Воїну!
Іван Столячук
Фото надані 32 ОМБр
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Не міг просто сидіти без діла, поки іншим було боляче
Володимир Драч народився 4 квітня 1965 року в селі Андрушки на Житомирщині.
Освоїв фах фельдшера в Другому Київському медичному училищі та розпочав роботу в службі екстреної медичної допомоги в Ірпені.
З 2004 року працював фельдшером з медицини невідкладних станів в Державній науковій установі «Центр інноваційних технологій охорони здоровʼя» Державного управління справами.
25 лютого після важкої зміни в перший день повномасштабного вторгнення, прийшов в ТЦК, щоб мобілізуватись, але чоловіку відмовили. Мобілізуватися вдалось з другого разу в січні 2023 року.
Сержант Володимир Драч служив бойовим медиком в 32-й окремій механізованій Сталевій бригаді. Виконував завдання на Куп'янському та Торецькому напрямках.
Загинув 3 липня 2024 року внаслідок атаки БПЛА по позиції медиків
Вічна слава Воїну!
Іван Столячук
Фото надані 32 ОМБр
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔22
Пам’яті поліцейського-штурмовика Дмитра Ялохи (позивний «ЯД»)
Був турботливим чоловіком, батьком і сином – своїх батьків та України.
Дмитро народився у місті Стебник Львівської області 6 листопада 1990 року. З дитинства мріяв про військову кар'єру, тому в старших класах пішов навчатись в Львівський ліцей з військово-спортивною підготовкою імені Героїв Крут.
Вищу освіту здобув у Львівському університеті внутрішніх справ. Службу в правоохоронних органах розпочав оперуповноваженим карного розшуку в Дрогобицькому районі. Згодом став інспектором карного розшуку.
З початком повномасштабного вторгнення долучився до штурмової бригади Нацполіції "Лють". Отримавши кваліфікацію сапера, служив в штурмовому поліційному полку "Сафарі".
Дмитро Ялоха загинув під час штурму ворожих позицій біля Майорська Донецької області на початку грудня 2023 року.
Вічна слава Захисникові!
Фото: Нацполіція та Фейсбук-сторінка Oksana Levkova
За матеріалами: Електронний пантеон героїв Дрогобицької громади, Головне управління Національної поліції у Львівській області
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Був турботливим чоловіком, батьком і сином – своїх батьків та України.
Дмитро народився у місті Стебник Львівської області 6 листопада 1990 року. З дитинства мріяв про військову кар'єру, тому в старших класах пішов навчатись в Львівський ліцей з військово-спортивною підготовкою імені Героїв Крут.
Вищу освіту здобув у Львівському університеті внутрішніх справ. Службу в правоохоронних органах розпочав оперуповноваженим карного розшуку в Дрогобицькому районі. Згодом став інспектором карного розшуку.
З початком повномасштабного вторгнення долучився до штурмової бригади Нацполіції "Лють". Отримавши кваліфікацію сапера, служив в штурмовому поліційному полку "Сафарі".
Дмитро Ялоха загинув під час штурму ворожих позицій біля Майорська Донецької області на початку грудня 2023 року.
Вічна слава Захисникові!
Фото: Нацполіція та Фейсбук-сторінка Oksana Levkova
За матеріалами: Електронний пантеон героїв Дрогобицької громади, Головне управління Національної поліції у Львівській області
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
😢16💔11