Пам'яті молодшого сержанта Юрія Пивоварова (позивний «Берс»)
27-річний десантник останній бій прийняв у Курській області.
Юрій народився 9 червня 1997 року Охтирці на Сумщині. Дитинство минуло в Горлівці Донецької області.
Хлопець мав певні проблеми зі здоров’ям, тому навчався у школі-інтернаті для дітей з серцево-судинними захворюваннями. Згодом здобув фах механіка в машинобудівному коледжі, планував продовжити отримувати вищу інженерну освіту. Однак, після початку російсько-української війни у 2014 році родина виїхала до міста Ромни на Сумщині, де Юрій закінчив місцевий коледж.
У 2018 році Юрій підписав контракт з 24-ю окремою механізованою бригадою короля Данила.
З початком повномасштабного вторгнення долучився до 95-ї окремої штурмової бригади. Брав участь у визволені Чорнобильської зони. У 2023 році одружився та отримав нагороду. Лицарський хрест
Влітку 2024 року почав служити в 132-му окремого розвідувального батальйону. Воював на Запоріжчині та Харківщині. Був нагороджений Золотим хрестом.
У серпні його підрозділ перекинули на Курський напрямок. Загинув в бою 31 серпня 2024 року на Курщині. Похований у Ромнах. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Вічна слава і вдячність Герою!
Фото Роменської міської ради
За матеріалами: Книга пам’яті Сумської області, Роменська міська рада, Платформа пам’яті «Меморіал»
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
27-річний десантник останній бій прийняв у Курській області.
Юрій народився 9 червня 1997 року Охтирці на Сумщині. Дитинство минуло в Горлівці Донецької області.
Хлопець мав певні проблеми зі здоров’ям, тому навчався у школі-інтернаті для дітей з серцево-судинними захворюваннями. Згодом здобув фах механіка в машинобудівному коледжі, планував продовжити отримувати вищу інженерну освіту. Однак, після початку російсько-української війни у 2014 році родина виїхала до міста Ромни на Сумщині, де Юрій закінчив місцевий коледж.
У 2018 році Юрій підписав контракт з 24-ю окремою механізованою бригадою короля Данила.
З початком повномасштабного вторгнення долучився до 95-ї окремої штурмової бригади. Брав участь у визволені Чорнобильської зони. У 2023 році одружився та отримав нагороду. Лицарський хрест
Влітку 2024 року почав служити в 132-му окремого розвідувального батальйону. Воював на Запоріжчині та Харківщині. Був нагороджений Золотим хрестом.
У серпні його підрозділ перекинули на Курський напрямок. Загинув в бою 31 серпня 2024 року на Курщині. Похований у Ромнах. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Вічна слава і вдячність Герою!
Фото Роменської міської ради
За матеріалами: Книга пам’яті Сумської області, Роменська міська рада, Платформа пам’яті «Меморіал»
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔21
137 РОКІВ НАЙБІЛЬШОМУ ПОРТУ УКРАЇНСЬКОГО АЗОВА
Сьогодні Маріупольський порт – найбільший український порт на Азовському морі – відзначає 137 років. 2 вересня 1889-го, коли було відвантажено перші 18 вагонів з вугіллям, є офіційною датою початку його експлуатації як порту, орієнтованого на розвиток економічного потенціалу регіону.
Варто зазначити, що на той час на території Маріуполя вже близько 90 років існував інший порт – у гирлі річки Кальміус. Але він розташовувався у мілководному місці і не міг приймати великі судна, тож вантажі (здебільшого, зерно) спочатку вантажили на човни, а вже потім доправляли на судна, які стояли на рейді.
Така ситуація не відповідала потребам регіону в умовах стрімкого розвитку вугільної та металургійної промисловості, тож відкриття порту в глибоководному місці (за межами тогочасного Маріуполя) було оптимальним варіантом для того, щоб забезпечити порту можливість нарощувати потужності.
Цей розрахунок себе виправдав: на початку ХХ століття Маріупольський порт являв собою модерне як на той час підприємство – з аванпортом, Хлібною та Вугільною гаванями, ремонтним басейном, пристанями та елінгом для малих суден. Він був провідним у Російській імперії, поступаючись лише портам Одеси, Баку та Астрахані.
Порт зберігав передові позиції і у часи СРСР. Маріупольські портовики забезпечували найвищі у Союзі норми обробки суден і вагонів на навалювальних вантажах.
У незалежній Україні Маріупольський порт зберіг за собою статус одного з найпотужніших підприємств морської галузі, постійно модернізуючи виробництво, а також забезпечуючи своїм працівникам високі стандарти соціального захисту.
Порт обробляв різні види вантажів: від зернових, навалювальних до металопродукції та контейнерів.
З початком Війни за незалежність України підприємство опинилося в складних умовах, особливо після будівництва російськими окупантами Керченського мосту, який не лише негативно вплинув на екологію Азовського моря, а й суттєво обмежив можливості іноземних суден потрапляти до надазовських портів.
Маріупольські портовики впоралися із цими викликами, і попри незаконні штучні обмеження, які виставляла російська держава-терористка, у 2021 році обсяг вантажопереробки Маріупольського порту становив близько 7 млн тонн. На підприємстві працювало 2815 працівників, здійснювалася масштабна реконструкція причалів, залізничних колій, гідротехнічних споруд, був суттєво модернізований парк кранів, техніки та механізмів.
Для забезпечення безперебійної роботи порту в період зимової навігації на додачу до криголама “Капітан Бєлоусов” було придбано два багатоцільові буксири льодового класу – “Капітан Маркін” та “Капітан Меркулов”. У найближчих планах було будівництво двох терміналів – для контейнерних та навалювальних вантажів. А 1 червня 2022 року мав запрацювати вже побудований новий зерновий термінал.
Ці плани перекреслили російські окупанти, які з 24 лютого 2022 року протягом 86 днів перетворювали Маріуполь на руїни, вбивши десятки тисяч його жителів. Маріупольський порт був одним з укріплень, де тримали оборону українські захисники.
Після окупації Маріуполя росіяни використовують порт як логістичний вузол, постачаючи зброю та вивозячи награбоване українське зерно, вугілля і метал.
Нині, у 2026-му, українські Збройні Сили, зокрема Сили безпілотних систем суттєво обмежили окупантам ці можливості, завдаючи системних нищівних ударів по їхнім суднам: для того, щоб покласти край російському мародерству і повернути своє – під наш український прапор.
Сьогодні Маріупольський порт – найбільший український порт на Азовському морі – відзначає 137 років. 2 вересня 1889-го, коли було відвантажено перші 18 вагонів з вугіллям, є офіційною датою початку його експлуатації як порту, орієнтованого на розвиток економічного потенціалу регіону.
Варто зазначити, що на той час на території Маріуполя вже близько 90 років існував інший порт – у гирлі річки Кальміус. Але він розташовувався у мілководному місці і не міг приймати великі судна, тож вантажі (здебільшого, зерно) спочатку вантажили на човни, а вже потім доправляли на судна, які стояли на рейді.
Така ситуація не відповідала потребам регіону в умовах стрімкого розвитку вугільної та металургійної промисловості, тож відкриття порту в глибоководному місці (за межами тогочасного Маріуполя) було оптимальним варіантом для того, щоб забезпечити порту можливість нарощувати потужності.
Цей розрахунок себе виправдав: на початку ХХ століття Маріупольський порт являв собою модерне як на той час підприємство – з аванпортом, Хлібною та Вугільною гаванями, ремонтним басейном, пристанями та елінгом для малих суден. Він був провідним у Російській імперії, поступаючись лише портам Одеси, Баку та Астрахані.
Порт зберігав передові позиції і у часи СРСР. Маріупольські портовики забезпечували найвищі у Союзі норми обробки суден і вагонів на навалювальних вантажах.
У незалежній Україні Маріупольський порт зберіг за собою статус одного з найпотужніших підприємств морської галузі, постійно модернізуючи виробництво, а також забезпечуючи своїм працівникам високі стандарти соціального захисту.
Порт обробляв різні види вантажів: від зернових, навалювальних до металопродукції та контейнерів.
З початком Війни за незалежність України підприємство опинилося в складних умовах, особливо після будівництва російськими окупантами Керченського мосту, який не лише негативно вплинув на екологію Азовського моря, а й суттєво обмежив можливості іноземних суден потрапляти до надазовських портів.
Маріупольські портовики впоралися із цими викликами, і попри незаконні штучні обмеження, які виставляла російська держава-терористка, у 2021 році обсяг вантажопереробки Маріупольського порту становив близько 7 млн тонн. На підприємстві працювало 2815 працівників, здійснювалася масштабна реконструкція причалів, залізничних колій, гідротехнічних споруд, був суттєво модернізований парк кранів, техніки та механізмів.
Для забезпечення безперебійної роботи порту в період зимової навігації на додачу до криголама “Капітан Бєлоусов” було придбано два багатоцільові буксири льодового класу – “Капітан Маркін” та “Капітан Меркулов”. У найближчих планах було будівництво двох терміналів – для контейнерних та навалювальних вантажів. А 1 червня 2022 року мав запрацювати вже побудований новий зерновий термінал.
Ці плани перекреслили російські окупанти, які з 24 лютого 2022 року протягом 86 днів перетворювали Маріуполь на руїни, вбивши десятки тисяч його жителів. Маріупольський порт був одним з укріплень, де тримали оборону українські захисники.
Після окупації Маріуполя росіяни використовують порт як логістичний вузол, постачаючи зброю та вивозячи награбоване українське зерно, вугілля і метал.
Нині, у 2026-му, українські Збройні Сили, зокрема Сили безпілотних систем суттєво обмежили окупантам ці можливості, завдаючи системних нищівних ударів по їхнім суднам: для того, щоб покласти край російському мародерству і повернути своє – під наш український прапор.
💔10😢3
30 років тому в наших гаманцях з’явилася гривня
За цей час вона встигла змінити розміри, кольори, дизайн, а деякі паперові купюри – перетворитися на монети. Та знайомі постаті й символи української історії залишилися з нами.
Гортайте карусель і дивіться, як змінювалася гривня від перших банкнот до сучасних.
За цей час вона встигла змінити розміри, кольори, дизайн, а деякі паперові купюри – перетворитися на монети. Та знайомі постаті й символи української історії залишилися з нами.
Гортайте карусель і дивіться, як змінювалася гривня від перших банкнот до сучасних.
👍22❤2
Пам’яті Героя України, капітана Віталія Невінського (позивний «Гурман»)
Він рятував своїх людей під вогнем, виховував із новобранців побратимів і до останнього залишався на передовій.
Віталій народився 26 серпня 1996 року у Гусятині на Тернопільщині. З дитинства мріяв про військову кар'єру, тому в старших класах пішов навчатись в ліцей з військово-фізичною підготовкою. Згодом продовжив навчання в Національній академії Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного.
Після випуску, молодого лейтенанта направили до 128-ї гірсько-штурмової бригади. Командував взводом, згодом - ротою. Учасник Операції Об'єднаних сил.
Повномасштбане вторгнення зустрів з підрозділом на Дніпропетровщині. Брав участь в боях на Запорізькому напрямку. Відзначений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
З літа 2022 року воював на Херсонському напрямку, а з грудня - обороняв Бахмут.
Загинув 15 грудня 2022 року при виконанні бойової задачі. Похований на Пантеоні Героїв Тернополя. Посмертно присвоєно звання Героя України.
Вічна пам’ять Захисникові!
Фото: 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада
За матеріалами: Суспільне Ужгород, Мукачівська міська рада, 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа
Він рятував своїх людей під вогнем, виховував із новобранців побратимів і до останнього залишався на передовій.
Віталій народився 26 серпня 1996 року у Гусятині на Тернопільщині. З дитинства мріяв про військову кар'єру, тому в старших класах пішов навчатись в ліцей з військово-фізичною підготовкою. Згодом продовжив навчання в Національній академії Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного.
Після випуску, молодого лейтенанта направили до 128-ї гірсько-штурмової бригади. Командував взводом, згодом - ротою. Учасник Операції Об'єднаних сил.
Повномасштбане вторгнення зустрів з підрозділом на Дніпропетровщині. Брав участь в боях на Запорізькому напрямку. Відзначений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
З літа 2022 року воював на Херсонському напрямку, а з грудня - обороняв Бахмут.
Загинув 15 грудня 2022 року при виконанні бойової задачі. Похований на Пантеоні Героїв Тернополя. Посмертно присвоєно звання Героя України.
Вічна пам’ять Захисникові!
Фото: 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада
За матеріалами: Суспільне Ужгород, Мукачівська міська рада, 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа
💔18😢4
ДЗВІН, ЯКИЙ КИЇВ НЕ ЧУВ МАЙЖЕ ВІСІМ СТОЛІТЬ
Поряд із Національним музеєм історії України презентували унікальний відтворений дзвін Десятинної церкви – одного з найдавніших храмів України. До 35-річчя Незалежності України команда ГО Ukraine WOW спільно з Національним музеєм історії України відтворили один із найстаріших відомих дзвонів України.
На основі археологічних знахідок та історичних досліджень, із використанням 3D-сканування, комп’ютерного моделювання і художнього лиття фахівцям вдалося відновити не лише форму дзвона, а і його звучання.
«Останнє датування дзвона – грудень 1240 року. Це останній час, коли він звучав. Саме тоді до Десятинної церкви зійшлися останні захисники Києва. Місто вже було практично знищене, а Десятинна церква залишалася одним з останніх осередків оборони», – розповідає голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Альфоров.
Десятинна церква – перший кам’яний храм Русі, закладений наприкінці X століття князем Володимиром Великим. У 1240 році храм зруйнували під час монгольської навали, а дзвін – втрачено. Лише у 1937 році археолог Теодосій Мовчанівський під час розкопок виявив його фрагмент, що зберіг близько 60% поверхні, але без язика та кріплень. Знахідка залишилася у музейній колекції. Уже наступного року самого науковця заарештували за сфабрикованими звинуваченнями та розстріляли.
Навесні 2026 року співзасновниці Ukraine WOW Ярослава Гресь та Юлія Соловей ініціювали відтворення дзвона. До роботи долучилися фахівці з України, Нідерландів, Німеччини та Португалії.
Поряд із Національним музеєм історії України презентували унікальний відтворений дзвін Десятинної церкви – одного з найдавніших храмів України. До 35-річчя Незалежності України команда ГО Ukraine WOW спільно з Національним музеєм історії України відтворили один із найстаріших відомих дзвонів України.
На основі археологічних знахідок та історичних досліджень, із використанням 3D-сканування, комп’ютерного моделювання і художнього лиття фахівцям вдалося відновити не лише форму дзвона, а і його звучання.
«Останнє датування дзвона – грудень 1240 року. Це останній час, коли він звучав. Саме тоді до Десятинної церкви зійшлися останні захисники Києва. Місто вже було практично знищене, а Десятинна церква залишалася одним з останніх осередків оборони», – розповідає голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Альфоров.
Десятинна церква – перший кам’яний храм Русі, закладений наприкінці X століття князем Володимиром Великим. У 1240 році храм зруйнували під час монгольської навали, а дзвін – втрачено. Лише у 1937 році археолог Теодосій Мовчанівський під час розкопок виявив його фрагмент, що зберіг близько 60% поверхні, але без язика та кріплень. Знахідка залишилася у музейній колекції. Уже наступного року самого науковця заарештували за сфабрикованими звинуваченнями та розстріляли.
Навесні 2026 року співзасновниці Ukraine WOW Ярослава Гресь та Юлія Соловей ініціювали відтворення дзвона. До роботи долучилися фахівці з України, Нідерландів, Німеччини та Португалії.
❤20🔥7