РПЦ - НІ, ПАНТЕОН - ТАК, КОЗАЦТВУ - ШАНА. УІНП ПРЕЗЕНТУВАВ ЩОРІЧНЕ СОЦДОСЛІДЖЕННЯ
Український інститут національної памʼяті презентував результати соціологічного опитування, покликаного дослідити, яким є ставлення українців до історії та державної політики національної памʼяті.
Дослідження зроблене на замовлення УІНП товариством «Оперативна соціологія». У межах дослідження відбулось загальнонаціональне репрезентативне опитування методом телефонного інтерв’ю (САТІ). Опитано 2007 респондентів з усієї України (крім тимчасово окупованих територій) і додатково в середньому 250 респондентів у Києві, Дніпрі, Одесі, Запоріжжі, Кропивницькому та Чернівцях.
Розпочавши презентацію, начальниця Управління забезпечення реалізації політики національної пам’яті в регіонах та підвідомчих установах УІНП Олена Охрімчук відзначила, що УІНП уже протягом чотирьох років співпрацює з товариством «Оперативна соціологія», що свідчить про інституційну тяглість, а також важливість неперервності соціологічних досліджень у межах однієї форми та інструментарію.
Своєю чергою директор ТОВ «Оперативна соціологія» Денис Денисенко відзначив, що щорічно зростає зацікавленість більш широкої аудиторії у цих дослідженнях.
Також він зауважив, що частина питань опитувальника повторюється уже четвертий рік, а тому є можливість спостерігати за зміною суспільної думки в динаміці.
Згідно досліджень, майже 80% українців в цілому схвально ставиться до ідеї Українського національного пантеону.
Водночас майже 73% підтримують ідею повної заборони РПЦ. Найбільше інформації про історію України отримують з YouTube. Цікавить та змушує пишатися українців найбільше історія козацтва.
Більше про результати соцопитувань - у матеріалі на сайті УІНП.
Український інститут національної памʼяті презентував результати соціологічного опитування, покликаного дослідити, яким є ставлення українців до історії та державної політики національної памʼяті.
Дослідження зроблене на замовлення УІНП товариством «Оперативна соціологія». У межах дослідження відбулось загальнонаціональне репрезентативне опитування методом телефонного інтерв’ю (САТІ). Опитано 2007 респондентів з усієї України (крім тимчасово окупованих територій) і додатково в середньому 250 респондентів у Києві, Дніпрі, Одесі, Запоріжжі, Кропивницькому та Чернівцях.
Розпочавши презентацію, начальниця Управління забезпечення реалізації політики національної пам’яті в регіонах та підвідомчих установах УІНП Олена Охрімчук відзначила, що УІНП уже протягом чотирьох років співпрацює з товариством «Оперативна соціологія», що свідчить про інституційну тяглість, а також важливість неперервності соціологічних досліджень у межах однієї форми та інструментарію.
Своєю чергою директор ТОВ «Оперативна соціологія» Денис Денисенко відзначив, що щорічно зростає зацікавленість більш широкої аудиторії у цих дослідженнях.
Також він зауважив, що частина питань опитувальника повторюється уже четвертий рік, а тому є можливість спостерігати за зміною суспільної думки в динаміці.
Згідно досліджень, майже 80% українців в цілому схвально ставиться до ідеї Українського національного пантеону.
Водночас майже 73% підтримують ідею повної заборони РПЦ. Найбільше інформації про історію України отримують з YouTube. Цікавить та змушує пишатися українців найбільше історія козацтва.
Більше про результати соцопитувань - у матеріалі на сайті УІНП.
❤12👍5👎1
Перша за десять років офіційна зустріч очільників УІНП та ІНП Польщі
14 жовтня у Львові, в Zenyk Art Gallery — відбулася перша за десять років офіційна зустріч керівників Українського інституту національної пам’яті та Інституту національної пам’яті Республіки Польща.
Під час зустрічі сторони обговорили результати пошуково-ексгумаційних робіт у Голоско (Львів) та перебіг робіт у Ласкові на території Польщі. Окрему увагу приділили подальшим пошуковим роботам в обох країнах, гідному вшануванню загиблих, перепохованню та, за можливості, ідентифікації останків.
Також окреслили перспективи українсько-польської співпраці в науковій та популяризаційній сферах і визначили теми для подальшого спільного опрацювання, важливі для збереження історичної пам’яті обох народів.
Українську делегацію представляли Голова УІНП Олександр Алфьоров, перша заступниця Голови УІНП Юлія Гнатюк, начальниця управління наукового та інституційного забезпечення політики національної пам’яті Вікторія Яременко та представниця комунікаційного відділу Христина Микитин.
Польську делегацію — заступник Голови Інституту національної пам’яті Республіки Польща Кароль Пйотр Полейовскі, директор Бюро речника Рафал Косьцяньскі, директор Бюро історичних досліджень Себастіан Піларскі, заступниця директора Бюро увічнення пам’яті про боротьбу та мучеництво Йоанна Сулей-Піскож і начальниця Бюро пошуку та ідентифікації Домініка Сєміньска.
14 жовтня у Львові, в Zenyk Art Gallery — відбулася перша за десять років офіційна зустріч керівників Українського інституту національної пам’яті та Інституту національної пам’яті Республіки Польща.
Під час зустрічі сторони обговорили результати пошуково-ексгумаційних робіт у Голоско (Львів) та перебіг робіт у Ласкові на території Польщі. Окрему увагу приділили подальшим пошуковим роботам в обох країнах, гідному вшануванню загиблих, перепохованню та, за можливості, ідентифікації останків.
Також окреслили перспективи українсько-польської співпраці в науковій та популяризаційній сферах і визначили теми для подальшого спільного опрацювання, важливі для збереження історичної пам’яті обох народів.
Українську делегацію представляли Голова УІНП Олександр Алфьоров, перша заступниця Голови УІНП Юлія Гнатюк, начальниця управління наукового та інституційного забезпечення політики національної пам’яті Вікторія Яременко та представниця комунікаційного відділу Христина Микитин.
Польську делегацію — заступник Голови Інституту національної пам’яті Республіки Польща Кароль Пйотр Полейовскі, директор Бюро речника Рафал Косьцяньскі, директор Бюро історичних досліджень Себастіан Піларскі, заступниця директора Бюро увічнення пам’яті про боротьбу та мучеництво Йоанна Сулей-Піскож і начальниця Бюро пошуку та ідентифікації Домініка Сєміньска.
👍12❤3
Пам’яті старшого сержанта, аеророзвідника «Mahno Group» Ігоря Погребенника (позивний «Нацик»)
Слова «Ніколи не здавайся!» були гаслом в його житті
Ігор народився у селі Рожнів на Прикарпатті. В школі цікавився математикою та футболом. Вступив до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, однак вирішив перервати навчання, щоб служити в Національній гвардії.
Брав участь в АТО: стояв на захисті Донецька та обороні Маріуполя. Після служби, працював в мережі будівельних гіпермаркетів.
З початком повномасштабного вторгнення намагався долучитися до бойових підрозділів ЗСУ, однак отримав відмову, тому що вакансії були зайняті, тому тимчасово служив у теробороні Тисмениці.
Згодом став командиром 2-го взводу безпілотних авіаційних комплексів 1-ї роти 102-ї окремої бригади Сил ТрО. На початку 2023 року Ігор із побратимами заснував «Mahno Group», яка виконувала бойові завдання з аеророзвідки, ремонту та виготовлення дронів, а також розробки спеціальних систем скидів на Запорізькому напрямку.
Загинув 26 лютого 2025 року внаслідок поранень, отриманих під час авіаційного удару російським КАБом по Гуляйполю.
Вічна слава Герою!
Фото надала Галина Погребенник і Віталій Вербовий
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Слова «Ніколи не здавайся!» були гаслом в його житті
Ігор народився у селі Рожнів на Прикарпатті. В школі цікавився математикою та футболом. Вступив до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, однак вирішив перервати навчання, щоб служити в Національній гвардії.
Брав участь в АТО: стояв на захисті Донецька та обороні Маріуполя. Після служби, працював в мережі будівельних гіпермаркетів.
З початком повномасштабного вторгнення намагався долучитися до бойових підрозділів ЗСУ, однак отримав відмову, тому що вакансії були зайняті, тому тимчасово служив у теробороні Тисмениці.
Згодом став командиром 2-го взводу безпілотних авіаційних комплексів 1-ї роти 102-ї окремої бригади Сил ТрО. На початку 2023 року Ігор із побратимами заснував «Mahno Group», яка виконувала бойові завдання з аеророзвідки, ремонту та виготовлення дронів, а також розробки спеціальних систем скидів на Запорізькому напрямку.
Загинув 26 лютого 2025 року внаслідок поранень, отриманих під час авіаційного удару російським КАБом по Гуляйполю.
Вічна слава Герою!
Фото надала Галина Погребенник і Віталій Вербовий
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
😢18💔12❤1
Пам'яті лейтенанта поліції Андрія Павлюка
Романтик, сповнений мужності, відваги та глибокого почуття справедливості - говорять про сина батьки
Андрій народився 12 грудня 1998 року у селі Малі Дорогостаї, що на Рівненщині. З дитинства мріяв про службу в правоохоронних органах, тому після отримання інженерної освіти в Львівській політехніці вирішив йти служити в Національну поліцію.
Пройшов вишкіл в Рівненській академії патрульної поліції та розпочав службу в секторі швидкого реагування по Вараському району.
У березні 2023 року офіцер долучився до Об’єднаної штурмової бригади Національної поліції «Лють». Брав участь в обороні Бахмута.
Загинув 15 грудня 2023 року під час боїв за село Кліщіївка, що неподалік від Бахмута.
Похований у рідному селі. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня та присвоєно звання старшого лейтенанта поліції.
Шана й світла пам'ять Герою!
Тетяна Тиндик
Фото: Нацполіція
За матеріалами: Книга пам'яті органів системи МВС, Суспільне Рівне, ОГО
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Романтик, сповнений мужності, відваги та глибокого почуття справедливості - говорять про сина батьки
Андрій народився 12 грудня 1998 року у селі Малі Дорогостаї, що на Рівненщині. З дитинства мріяв про службу в правоохоронних органах, тому після отримання інженерної освіти в Львівській політехніці вирішив йти служити в Національну поліцію.
Пройшов вишкіл в Рівненській академії патрульної поліції та розпочав службу в секторі швидкого реагування по Вараському району.
У березні 2023 року офіцер долучився до Об’єднаної штурмової бригади Національної поліції «Лють». Брав участь в обороні Бахмута.
Загинув 15 грудня 2023 року під час боїв за село Кліщіївка, що неподалік від Бахмута.
Похований у рідному селі. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня та присвоєно звання старшого лейтенанта поліції.
Шана й світла пам'ять Герою!
Тетяна Тиндик
Фото: Нацполіція
За матеріалами: Книга пам'яті органів системи МВС, Суспільне Рівне, ОГО
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔19😢5
Пам’яті полковника Олександра Махачека (позивний «Чех»)
Військовий інженер, який до останнього рятував життя побратимів
Олександр Махачек народився 15 липня 1972 року в місті Радехів на Львівщині.
Все життя присвятив військовій службі. Розпочинав, як командир розвідвзводу. Згодом було навчання у Військовій академії та служба в інженерних військах в Одесі, Житомирі та Чернігові.
З 2014 року брав участь в АТО та ООС. Мав кілька поранень та контузію. За хоробрість при виконанні бойових завдань нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
З початком повномасштабного вторгнення відповідав за інженерні роботи з оборони Київщини. Він керував роботами з підготовки інженерних загороджень і мінування важливих ділянок місцевості, а також підготовкою об’єктів інфраструктури до знищення, щоб ускладнити просування російських військ. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня.
Після завершення оборони Київщини, виконував бойові завдання на Луганщині.
30 травня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі Лисичанську потрапив з підрозділом під артилерійський обстріл. Полковник Махачек організував евакуацію підлеглих, однак сам залишився на позиції та загинув від артилерійського удару.
Похований у Житомирі. Посмертно присвоєно звання Героя України.
Вічна пам’ять Герою!
Діана Горбачук
Фото з сімейного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Військовий інженер, який до останнього рятував життя побратимів
Олександр Махачек народився 15 липня 1972 року в місті Радехів на Львівщині.
Все життя присвятив військовій службі. Розпочинав, як командир розвідвзводу. Згодом було навчання у Військовій академії та служба в інженерних військах в Одесі, Житомирі та Чернігові.
З 2014 року брав участь в АТО та ООС. Мав кілька поранень та контузію. За хоробрість при виконанні бойових завдань нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
З початком повномасштабного вторгнення відповідав за інженерні роботи з оборони Київщини. Він керував роботами з підготовки інженерних загороджень і мінування важливих ділянок місцевості, а також підготовкою об’єктів інфраструктури до знищення, щоб ускладнити просування російських військ. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІ ступеня.
Після завершення оборони Київщини, виконував бойові завдання на Луганщині.
30 травня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі Лисичанську потрапив з підрозділом під артилерійський обстріл. Полковник Махачек організував евакуацію підлеглих, однак сам залишився на позиції та загинув від артилерійського удару.
Похований у Житомирі. Посмертно присвоєно звання Героя України.
Вічна пам’ять Герою!
Діана Горбачук
Фото з сімейного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔18😢4❤1
Іван Драч: поет, який змінював літературу й творив незалежну Україну
17 жовтня 1936 року народився Іван Драч – поет, перекладач, кінодраматург, літературний критик, один із найяскравіших представників українського шістдесятництва, громадський і політичний діяч. Його життєвий шлях поєднав літературне новаторство, пошук творчої свободи та безпосередню участь у боротьбі за незалежність України.
Іван Драч народився в селі Теліжинці на Київщині. Навчався в Київському університеті, згодом закінчив Вищі сценарні курси в Москві.
На початку 1960-х років він увійшов у літературу як представник покоління шістдесятників. Ці митці прагнули звільнити українську культуру від ідеологічного диктату й повернути їй право на творчу свободу.
У 1962 році вийшла перша збірка поета «Соняшник», яка засвідчила появу новаторського літературного голосу. Драч руйнував усталені канони, поєднував народну образність із філософськими роздумами, науковими асоціаціями та несподіваними метафорами. Його поезія змінювала спосіб сприйняття дійсності. У звичайних речах поет відкривав космічні масштаби, а в особистих переживаннях — драму цілого покоління.
Особливе місце у творчості Драча посідає «Чорнобильська мадонна». Це поема, у якій трагедія 1986 року постає не лише як техногенна катастрофа, а й як моральне випробування людства. Поет говорить про відповідальність за власні вчинки, страждання матерів і дітей, руйнування звичного світу. Це одне з найсильніших художніх осмислень Чорнобильської трагедії в українській літературі.
Драч зробив вагомий внесок і в кінематограф. За його сценаріями створено фільми «Криниця для спраглих», «Камінний хрест», «Іду до тебе», «Пропала грамота». У цих роботах порушено питання людської гідності, духовного пошуку, історичної пам’яті та морального вибору.
Наприкінці 1980-х років Драч став одним із провідників національно-демократичного руху. У вересні 1989 року його обрали першим головою Народного руху України за перебудову. Рух об’єднав прихильників демократичних змін і національного відродження та відіграв важливу роль у боротьбі за незалежність. У 1990 році Драч став народним депутатом Верховної Ради УРСР, увійшов до демократичної опозиції та брав участь у парламентському процесі, що призвів до проголошення незалежності України. У 1992 році він був співголовою Народного руху України разом із В’ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем.
Важливими напрямами його громадської діяльності були підтримка української мови, розвиток культурних зв’язків зі світовим українством і формування національного інформаційного простору. Драч очолював товариство «Україна-Світ», працював головою Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України у 2000–2002 роках, був народним депутатом кількох скликань.
Творчий доробок і громадську діяльність Івана Драча відзначено численними нагородами як за радянських часів, так і у незалежній Україні. У 1976 році він став лауреатом премії імені Тараса Шевченка за збірку «Корінь і крона», а в 1983 році отримав Державну премію СРСР, у 1991 відзначений премією Фундації Омеляна і Тетяни Антонович.
Іван Драч нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого. У 2006 році йому присвоїли звання Героя України з врученням ордена Держави — за самовіддане служіння українському народові, втілене в поетичному слові та відстоюванні ідеалів свободи й демократії. Львівський національний університет імені Івана Франка присвоїв йому звання почесного доктора у 1997 році.
Іван Драч помер 19 червня 2018 року. Його поховали в рідних Теліжинцях.
Життєвий шлях Івана Драча – це історія митця, який вийшов за межі літератури й долучився до творення української державності. Його спадщина нагадує, що культура є силою, що допомагає народові усвідомити себе, осмислити власну історію та вибороти право на майбутнє.
17 жовтня 1936 року народився Іван Драч – поет, перекладач, кінодраматург, літературний критик, один із найяскравіших представників українського шістдесятництва, громадський і політичний діяч. Його життєвий шлях поєднав літературне новаторство, пошук творчої свободи та безпосередню участь у боротьбі за незалежність України.
Іван Драч народився в селі Теліжинці на Київщині. Навчався в Київському університеті, згодом закінчив Вищі сценарні курси в Москві.
На початку 1960-х років він увійшов у літературу як представник покоління шістдесятників. Ці митці прагнули звільнити українську культуру від ідеологічного диктату й повернути їй право на творчу свободу.
У 1962 році вийшла перша збірка поета «Соняшник», яка засвідчила появу новаторського літературного голосу. Драч руйнував усталені канони, поєднував народну образність із філософськими роздумами, науковими асоціаціями та несподіваними метафорами. Його поезія змінювала спосіб сприйняття дійсності. У звичайних речах поет відкривав космічні масштаби, а в особистих переживаннях — драму цілого покоління.
Особливе місце у творчості Драча посідає «Чорнобильська мадонна». Це поема, у якій трагедія 1986 року постає не лише як техногенна катастрофа, а й як моральне випробування людства. Поет говорить про відповідальність за власні вчинки, страждання матерів і дітей, руйнування звичного світу. Це одне з найсильніших художніх осмислень Чорнобильської трагедії в українській літературі.
Драч зробив вагомий внесок і в кінематограф. За його сценаріями створено фільми «Криниця для спраглих», «Камінний хрест», «Іду до тебе», «Пропала грамота». У цих роботах порушено питання людської гідності, духовного пошуку, історичної пам’яті та морального вибору.
Наприкінці 1980-х років Драч став одним із провідників національно-демократичного руху. У вересні 1989 року його обрали першим головою Народного руху України за перебудову. Рух об’єднав прихильників демократичних змін і національного відродження та відіграв важливу роль у боротьбі за незалежність. У 1990 році Драч став народним депутатом Верховної Ради УРСР, увійшов до демократичної опозиції та брав участь у парламентському процесі, що призвів до проголошення незалежності України. У 1992 році він був співголовою Народного руху України разом із В’ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем.
Важливими напрямами його громадської діяльності були підтримка української мови, розвиток культурних зв’язків зі світовим українством і формування національного інформаційного простору. Драч очолював товариство «Україна-Світ», працював головою Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України у 2000–2002 роках, був народним депутатом кількох скликань.
Творчий доробок і громадську діяльність Івана Драча відзначено численними нагородами як за радянських часів, так і у незалежній Україні. У 1976 році він став лауреатом премії імені Тараса Шевченка за збірку «Корінь і крона», а в 1983 році отримав Державну премію СРСР, у 1991 відзначений премією Фундації Омеляна і Тетяни Антонович.
Іван Драч нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого. У 2006 році йому присвоїли звання Героя України з врученням ордена Держави — за самовіддане служіння українському народові, втілене в поетичному слові та відстоюванні ідеалів свободи й демократії. Львівський національний університет імені Івана Франка присвоїв йому звання почесного доктора у 1997 році.
Іван Драч помер 19 червня 2018 року. Його поховали в рідних Теліжинцях.
Життєвий шлях Івана Драча – це історія митця, який вийшов за межі літератури й долучився до творення української державності. Його спадщина нагадує, що культура є силою, що допомагає народові усвідомити себе, осмислити власну історію та вибороти право на майбутнє.
❤12👍9
Пам’яті музикознавця та розвідника Івана Кузьмінського (позивний «Доцент»)
Мріяв повернути Україні її справжню музичну спадщину
Іван Кузьмінський народився 5 жовтня 1983 року у місті Бердичів на Житомирщині. Пройшов всі шляхи музичної освіти: дитяча музична школа, Житомирське музичне училище імені Косенка, Київська консерваторія.
У 2014 отримав ступінь кандидата мистецтвознавства. Викладав в рідному училищі та Національної музичній академії імені Петра Чайковського. Був дослідником автентичної музичної спадщини України.
Паралельно з науково-викладацькою роботою, працював режисером на дитячому телеканалі "МаляткоTV".
З початком вторгнення долучився добровольцем до Сил оборони України. Спершу служив в роті охорони ТЦК Дарницького району. Після завершення оборони Києва добровільно пішов у бойовий підрозділ - 67 окрему механізовану бригаду. Був бойовим розвідником, виконував завдання на Харківщині та Бахмутському напрямку.
Загинув 17 травня 2023 року загинув від кулі снайпера під час виконання бойового завдання в районі села Діброва на Луганщині. Похований у Бердичеві. Посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять захиснику!
Джерела: The Claquers, Академія української преси, “ЦН.Блоги”
Фото: The Claquers
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Мріяв повернути Україні її справжню музичну спадщину
Іван Кузьмінський народився 5 жовтня 1983 року у місті Бердичів на Житомирщині. Пройшов всі шляхи музичної освіти: дитяча музична школа, Житомирське музичне училище імені Косенка, Київська консерваторія.
У 2014 отримав ступінь кандидата мистецтвознавства. Викладав в рідному училищі та Національної музичній академії імені Петра Чайковського. Був дослідником автентичної музичної спадщини України.
Паралельно з науково-викладацькою роботою, працював режисером на дитячому телеканалі "МаляткоTV".
З початком вторгнення долучився добровольцем до Сил оборони України. Спершу служив в роті охорони ТЦК Дарницького району. Після завершення оборони Києва добровільно пішов у бойовий підрозділ - 67 окрему механізовану бригаду. Був бойовим розвідником, виконував завдання на Харківщині та Бахмутському напрямку.
Загинув 17 травня 2023 року загинув від кулі снайпера під час виконання бойового завдання в районі села Діброва на Луганщині. Похований у Бердичеві. Посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять захиснику!
Джерела: The Claquers, Академія української преси, “ЦН.Блоги”
Фото: The Claquers
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔26😢3