Пам’яті музикознавця та розвідника Івана Кузьмінського (позивний «Доцент»)
Мріяв повернути Україні її справжню музичну спадщину
Іван Кузьмінський народився 5 жовтня 1983 року у місті Бердичів на Житомирщині. Пройшов всі шляхи музичної освіти: дитяча музична школа, Житомирське музичне училище імені Косенка, Київська консерваторія.
У 2014 отримав ступінь кандидата мистецтвознавства. Викладав в рідному училищі та Національної музичній академії імені Петра Чайковського. Був дослідником автентичної музичної спадщини України.
Паралельно з науково-викладацькою роботою, працював режисером на дитячому телеканалі "МаляткоTV".
З початком вторгнення долучився добровольцем до Сил оборони України. Спершу служив в роті охорони ТЦК Дарницького району. Після завершення оборони Києва добровільно пішов у бойовий підрозділ - 67 окрему механізовану бригаду. Був бойовим розвідником, виконував завдання на Харківщині та Бахмутському напрямку.
Загинув 17 травня 2023 року загинув від кулі снайпера під час виконання бойового завдання в районі села Діброва на Луганщині. Похований у Бердичеві. Посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять захиснику!
Джерела: The Claquers, Академія української преси, “ЦН.Блоги”
Фото: The Claquers
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Мріяв повернути Україні її справжню музичну спадщину
Іван Кузьмінський народився 5 жовтня 1983 року у місті Бердичів на Житомирщині. Пройшов всі шляхи музичної освіти: дитяча музична школа, Житомирське музичне училище імені Косенка, Київська консерваторія.
У 2014 отримав ступінь кандидата мистецтвознавства. Викладав в рідному училищі та Національної музичній академії імені Петра Чайковського. Був дослідником автентичної музичної спадщини України.
Паралельно з науково-викладацькою роботою, працював режисером на дитячому телеканалі "МаляткоTV".
З початком вторгнення долучився добровольцем до Сил оборони України. Спершу служив в роті охорони ТЦК Дарницького району. Після завершення оборони Києва добровільно пішов у бойовий підрозділ - 67 окрему механізовану бригаду. Був бойовим розвідником, виконував завдання на Харківщині та Бахмутському напрямку.
Загинув 17 травня 2023 року загинув від кулі снайпера під час виконання бойового завдання в районі села Діброва на Луганщині. Похований у Бердичеві. Посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять захиснику!
Джерела: The Claquers, Академія української преси, “ЦН.Блоги”
Фото: The Claquers
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔26😢3
Пам’яті «Привида Києва» Марата Мамбетова
Про нього розповідають: «Він жив польотами, жив авіацією. Постійно літав, постійно тренувався»
Народився 17 липня 2001 року на Мелітопольщині. Батько був пілотом гелікоптера, тому з дитинства мріяв про небо.
Під час навчання в Харківському національному університеті Повітряних сил імені Івана Кожедуба на відмінно освоїв зразу три типи літаків: ХАЗ, Л-39 і МІГ-29. У 2022 році молодий офіцер розпочав службу у 40-й бригаді тактичної авіації відомої як «Привиди Києва».
Жив авіацією, пройшовши за чотири роки шлях від лейтенанта до майора. Лише за останні два роки здійснив понад 200 бойових вильотів з ураженнями десятків повітряних цілей. Був відзначений орденами "За мужність" ІІ та ІІІ ступенів.
Загинув 1 жовтня 2026 року в повітряному бою, коли виконував завдання з нанесення ракетно-бомбових ударів для прикриття наземних підрозділів. Посмертно присвоєно звання Героя України. Похований у Києві.
Вічна слава і шана герою!
Фото: Повітряне командування "Центр"
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Про нього розповідають: «Він жив польотами, жив авіацією. Постійно літав, постійно тренувався»
Народився 17 липня 2001 року на Мелітопольщині. Батько був пілотом гелікоптера, тому з дитинства мріяв про небо.
Під час навчання в Харківському національному університеті Повітряних сил імені Івана Кожедуба на відмінно освоїв зразу три типи літаків: ХАЗ, Л-39 і МІГ-29. У 2022 році молодий офіцер розпочав службу у 40-й бригаді тактичної авіації відомої як «Привиди Києва».
Жив авіацією, пройшовши за чотири роки шлях від лейтенанта до майора. Лише за останні два роки здійснив понад 200 бойових вильотів з ураженнями десятків повітряних цілей. Був відзначений орденами "За мужність" ІІ та ІІІ ступенів.
Загинув 1 жовтня 2026 року в повітряному бою, коли виконував завдання з нанесення ракетно-бомбових ударів для прикриття наземних підрозділів. Посмертно присвоєно звання Героя України. Похований у Києві.
Вічна слава і шана герою!
Фото: Повітряне командування "Центр"
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔29😢6
Пам’яті чеського добровольця Карела Кучери (позивний «Чарлі Чех»)
Став першим громадянином Чехії, якого власна держава відзначила за участь у війні з Україною.
Карел народився 24 червня 2000 року. Разом з родиною жив в містечку Нове-Страшеці на заході Чехії. З дитинства мріяв про військову кар'єру, однак через наполягання батьків пішов навчатися в педагогічний коледж. З початком пандемії покинув навчання та долучився до Резерву Армії Чеської Республіки.
У 2022 вступив до Оборонного коледжу у Брно. Але через початок повномасштабного вторгнення вирішив поїхати в України та долучитися до Інтернаціонального Легіону Сил ТрО. Був розвідником та виконував бойові завдання на Харківщині та Донеччині. Був відзначений нагородою Головнокомандувача ЗСУ - Сталевий хрест.
Загинув у березні 2023 року в районі села Хромівка на Бахмутському напрямку. Ліквідувавши двох російських окупантів зі стрілецької зброї, Карел отримав три кульових поранення. Загинув від внутрішньої кровотечі, під час надання допомоги. Похований в чеському селі Тухловіце, де живуть його дідусь та бабуся.
У жовтні 2024 року нагороджений посмертно чеською медаллю "За героїзм" Він став першим громадянином Чеської Республіки, якого власна держава нагородила за участь в Війні за Незалежність України. Того ж року посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Слава і подяка добровольцю!
Джерела: Pamet Naroda, Seznam Zpravy, Посольство України в Чеській Республіці
Фото: сімейний архів, Seznam Zpravy
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Став першим громадянином Чехії, якого власна держава відзначила за участь у війні з Україною.
Карел народився 24 червня 2000 року. Разом з родиною жив в містечку Нове-Страшеці на заході Чехії. З дитинства мріяв про військову кар'єру, однак через наполягання батьків пішов навчатися в педагогічний коледж. З початком пандемії покинув навчання та долучився до Резерву Армії Чеської Республіки.
У 2022 вступив до Оборонного коледжу у Брно. Але через початок повномасштабного вторгнення вирішив поїхати в України та долучитися до Інтернаціонального Легіону Сил ТрО. Був розвідником та виконував бойові завдання на Харківщині та Донеччині. Був відзначений нагородою Головнокомандувача ЗСУ - Сталевий хрест.
Загинув у березні 2023 року в районі села Хромівка на Бахмутському напрямку. Ліквідувавши двох російських окупантів зі стрілецької зброї, Карел отримав три кульових поранення. Загинув від внутрішньої кровотечі, під час надання допомоги. Похований в чеському селі Тухловіце, де живуть його дідусь та бабуся.
У жовтні 2024 року нагороджений посмертно чеською медаллю "За героїзм" Він став першим громадянином Чеської Республіки, якого власна держава нагородила за участь в Війні за Незалежність України. Того ж року посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Слава і подяка добровольцю!
Джерела: Pamet Naroda, Seznam Zpravy, Посольство України в Чеській Республіці
Фото: сімейний архів, Seznam Zpravy
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔24😢10❤1
Пам'яті капітана поліції Сергія Мовчуна
Був справедливою, принциповою та надійною людиною, на нього завжди можна було покластися
Сергій народився 26 вересня 1983 року в селі Неньковичі.
В органих внутрішніх справ прийшов після строкової служби в ЗСУ у 2008 році. Спершу служив у патрулі, згодом протягом п'яти років був дільничим офіцером. Пізніше обіймав посаду інспектора батальйону поліції особливого призначення.
У червні 2024 року одним з перших долучився до новосформованого стрілецького батайльону, що складався з поліцейських. Виконував бойові завдання на Донеччині.
Загинув 13 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання на Торецькому напрямку, внаслідок удару ворожого дрона. Певний час вважався зниклим безвісти. Похований 10 вересня 2025 року у рідному селі. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять і шана Захисникові!
Тетяна Тиндик
Фото: Нацполіція
За матеріалами: Нацполіції
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Був справедливою, принциповою та надійною людиною, на нього завжди можна було покластися
Сергій народився 26 вересня 1983 року в селі Неньковичі.
В органих внутрішніх справ прийшов після строкової служби в ЗСУ у 2008 році. Спершу служив у патрулі, згодом протягом п'яти років був дільничим офіцером. Пізніше обіймав посаду інспектора батальйону поліції особливого призначення.
У червні 2024 року одним з перших долучився до новосформованого стрілецького батайльону, що складався з поліцейських. Виконував бойові завдання на Донеччині.
Загинув 13 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання на Торецькому напрямку, внаслідок удару ворожого дрона. Певний час вважався зниклим безвісти. Похований 10 вересня 2025 року у рідному селі. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять і шана Захисникові!
Тетяна Тиндик
Фото: Нацполіція
За матеріалами: Нацполіції
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔25
УІНП ВШАНУВАВ ПАМ’ЯТЬ ПИЛИПА ОРЛИКА
Сьогодні минає 354 роки від дня народження Пилипа Орлика, українського політичного, військового та державного діяча, Генерального писаря, а згодом – гетьмана Війська Запорозького у вигнанні, одного з упорядників «Договорів і постанов», конституційного акту, який вважається першою українською Конституцією.
З цієї нагоди колектив Українського інституту національної пам’яті поклав квіти до пам’ятника, встановленого на його честь.
«Ми маємо берегти і шанувати пам’ять про наших видатних предків, тих, хто доклався до творення української державності, – зазначив Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров. – Пилип Орлик є однією з найважливіших постатей української історіЇ, і дуже б хотілося, щоб квіти біля його пам’ятника з'являлися не лише з нагоди пам’ятних дат».
Сьогодні минає 354 роки від дня народження Пилипа Орлика, українського політичного, військового та державного діяча, Генерального писаря, а згодом – гетьмана Війська Запорозького у вигнанні, одного з упорядників «Договорів і постанов», конституційного акту, який вважається першою українською Конституцією.
З цієї нагоди колектив Українського інституту національної пам’яті поклав квіти до пам’ятника, встановленого на його честь.
«Ми маємо берегти і шанувати пам’ять про наших видатних предків, тих, хто доклався до творення української державності, – зазначив Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров. – Пилип Орлик є однією з найважливіших постатей української історіЇ, і дуже б хотілося, щоб квіти біля його пам’ятника з'являлися не лише з нагоди пам’ятних дат».
❤23👍2
Пам`яті добровольця, розвідника Костянтина Тітова
Навіки 50 років
Костянтин Тітов народився та виріс у Кропивницькому. Закінчив місцевий коледж економіки та права. Жив та працював у селі Вільне неподалік Кроповницького.
З першого дня повномасштабного вторгнення добровольцем долучився до лав Сил оборони України. Воював на Миколаївщині, Херсонщині, Чернігівщині, Сумщині та Донеччині у складі 61-ї окремої механізованої Степової бригади.
Пізніше перевівся до 3-ї окремої важкої механізованої бригади, де служив розвідником.
Загинув в бою за село Тополі на Харківщині 10 лютого 2025 року. Довгий час вважався зниклим безвісти. Поховати Костянтина в рідному селі Вільне 30 вересня 2026 року.
Ігор Романенко
Фото: Facebook-сторінка 3 окремої важкої механізованої Залізної бригад
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Навіки 50 років
Костянтин Тітов народився та виріс у Кропивницькому. Закінчив місцевий коледж економіки та права. Жив та працював у селі Вільне неподалік Кроповницького.
З першого дня повномасштабного вторгнення добровольцем долучився до лав Сил оборони України. Воював на Миколаївщині, Херсонщині, Чернігівщині, Сумщині та Донеччині у складі 61-ї окремої механізованої Степової бригади.
Пізніше перевівся до 3-ї окремої важкої механізованої бригади, де служив розвідником.
Загинув в бою за село Тополі на Харківщині 10 лютого 2025 року. Довгий час вважався зниклим безвісти. Поховати Костянтина в рідному селі Вільне 30 вересня 2026 року.
Ігор Романенко
Фото: Facebook-сторінка 3 окремої важкої механізованої Залізної бригад
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
💔21😢3❤1
Григорій Чижевський – полковник Армії УНР, один із творців української артилерії, міністр внутрішніх справ і учасник Першого та Другого Зимового походу.
Він пройшов Першу світову війну, німецький полон, бої за незалежність України та вимушену еміграцію.
Командував гарматними підрозділами, служив у легендарній Залізній дивізії, а після поразки Визвольних змагань відтворив бойовий досвід українського війська у своїх працях.
У 1936 році Чижевський помер на чужині, так і не побачивши відновленої незалежної України.
Та його історія не закінчилася.
Сьогодні ім'я Григорія Чижевського носить 48-ма окрема артилерійська бригада ЗСУ. І це нагадування про те, що українська артилерія має власну історію, власних командирів і традиції боротьби, що сягають далеко за межі сучасної війни.
Гортайте карусель, щоб дізнатися історію полковника, чия справа пережила століття.
Він пройшов Першу світову війну, німецький полон, бої за незалежність України та вимушену еміграцію.
Командував гарматними підрозділами, служив у легендарній Залізній дивізії, а після поразки Визвольних змагань відтворив бойовий досвід українського війська у своїх працях.
У 1936 році Чижевський помер на чужині, так і не побачивши відновленої незалежної України.
Та його історія не закінчилася.
Сьогодні ім'я Григорія Чижевського носить 48-ма окрема артилерійська бригада ЗСУ. І це нагадування про те, що українська артилерія має власну історію, власних командирів і традиції боротьби, що сягають далеко за межі сучасної війни.
Гортайте карусель, щоб дізнатися історію полковника, чия справа пережила століття.
❤22
Пам’яті санітара-стрільця Вадима Морозова
Повернувся з Польщі, щоби волонтерити і захищати свою країну
Вадим Морозов народився 30 липня 1999 року в селі Велика Виска Кіровоградської області. Закінчив медичний коледж імені Єфрема Мухіна в Кропивницькому, після чого довгий час жив та працював у Польщі.
З початком повномасштабного вторгнення чоловік добровільно повернувся до України та долучився до волонтерського руху. Працював в Кіровоградському обласному осередку Товариства Червоного Хреста.
У 2024 році долучився до Сил оборони України. Як стрілець-санітар воював в складі Третьої окремої штурмової бригади на Донеччині.
Загинув 25 травня 2025 року виконуючи бойове завдання поблизу Новомихайлівки. Похований у рідному селі.
Вічна слава і пам’ять захиснику України!
Валентина Кащенко
Фото: Великовисківська територіальна громада, Вадим Морозов
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Повернувся з Польщі, щоби волонтерити і захищати свою країну
Вадим Морозов народився 30 липня 1999 року в селі Велика Виска Кіровоградської області. Закінчив медичний коледж імені Єфрема Мухіна в Кропивницькому, після чого довгий час жив та працював у Польщі.
З початком повномасштабного вторгнення чоловік добровільно повернувся до України та долучився до волонтерського руху. Працював в Кіровоградському обласному осередку Товариства Червоного Хреста.
У 2024 році долучився до Сил оборони України. Як стрілець-санітар воював в складі Третьої окремої штурмової бригади на Донеччині.
Загинув 25 травня 2025 року виконуючи бойове завдання поблизу Новомихайлівки. Похований у рідному селі.
Вічна слава і пам’ять захиснику України!
Валентина Кащенко
Фото: Великовисківська територіальна громада, Вадим Морозов
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔23