Пам’яті молодшого сержанта Олега Зіміна
Йому назавжди 51
Олег народився та виріс у селі Агрономічне на Вінниччині. Після школи закінчив Фаховий коледж економіки і права Вінницького кооперативного інституту. Активно займався важкою атлетикою.
До 2014 року Олег відслужив строкову службу в ЗСУ, тому з початком АТО, добровільно став на захист України.
Після демобілізації прожив зовсім трохи цивільним життям, адже вже 2022 року чоловік вдруге став на захист України.
Воював у 61-й окремій механізованій Степовій бригаді на Миколаївщині, Херсонщині, Чернігівщині, Сумщині та Донеччині. Разом з побратимом Костянтином Тітовим перевівся в розвідку З-ї окремої важкої механізованої Залізної бригади.
10 лютого 2025 року побратими загинули в бою з ворогом в районі села Тополі на Харківщині. Довгий час вважався зниклим безвісти. Поховати воїна у рідному селі вдалося лиш нещодавно.
Шана і вдячність Захисникові!
Ігор Петрук
Фото: 3 окрема важка механізована Залізна бригада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Йому назавжди 51
Олег народився та виріс у селі Агрономічне на Вінниччині. Після школи закінчив Фаховий коледж економіки і права Вінницького кооперативного інституту. Активно займався важкою атлетикою.
До 2014 року Олег відслужив строкову службу в ЗСУ, тому з початком АТО, добровільно став на захист України.
Після демобілізації прожив зовсім трохи цивільним життям, адже вже 2022 року чоловік вдруге став на захист України.
Воював у 61-й окремій механізованій Степовій бригаді на Миколаївщині, Херсонщині, Чернігівщині, Сумщині та Донеччині. Разом з побратимом Костянтином Тітовим перевівся в розвідку З-ї окремої важкої механізованої Залізної бригади.
10 лютого 2025 року побратими загинули в бою з ворогом в районі села Тополі на Харківщині. Довгий час вважався зниклим безвісти. Поховати воїна у рідному селі вдалося лиш нещодавно.
Шана і вдячність Захисникові!
Ігор Петрук
Фото: 3 окрема важка механізована Залізна бригада
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔20😢1
У Харкові відбудеться церемонія нагородження переможців Стипендії ім. Едуадра Зуба
Запрошуємо представників медіа та усіх охочих долучитися до церемонії нагородження переможців та лауреатів окремих відзнак Стипендії імені Едуарда Зуба, яка відбудеться 12 листопада 2026 року о 18:00 у місті Харків.
Цьогоріч ми вдруге відзначимо молодих дослідників, які продовжують вивчати й популяризувати історію України, та привітаємо нових стипендіатів із їхніми здобутками.
У відктритті на нагородженні візьмуть участь:
▪Олександр Алфьоров - Голова Українського інституту національної пам’яті;
▪Олександра Зуб - мати Едуарда Зуба;
▪Світлана Павленко та Ірина Споденець - переможці Конкурсу;
▪Олександр Пасічняк - лауреатка окремої відзнаки та премії;
▪Олена Рофе-Бекетова - голова Організаційного комітету Стипендії;
▪Члени Конкурсної комісії: культурна менеджера Наталя Вальтер, журналіст Філіпп Дикань, історик та військовослужбовець Вахтанг Кіпіані, дослідник історії Харкова Андрій Парамонов, історикиня та начальниця Другого відділу УІНП Марія Тахтаулова.
▪побратими та шанувальники Едуарда Зуба.
Будемо раді бачити вас серед гостей!
Реєстрація на захід є обов’язковою. Посилання на реєстраційну форму.
https://forms.gle/KRBdqBBRugjhn8jr7
З безпекових міркувань місце проведення заходу не розголошується.
Усі зареєстровані учасники отримають лист із детальною інформацією на електронну пошту напередодні події. Просимо перевірити актуальність зазначеної адреси електронної пошти.
Про Стипендію.
Едуард Зуб присвятив своє життя дослідженню минулого Харкова та України, поверненню забутих імен і відкриттю маловідомих сторінок історії. Історик, публіцист, журналіст, краєзнавець, співробітник Українського інституту національної пам’яті — він умів розповідати про складне просто й захопливо. Особливу увагу приділяв дослідженню злочинів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму.
З початком повномасштабного вторгнення Росії Едуард став на захист України. Спочатку боронив Харківщину в складі добровольчого підрозділу «Фрайкор», згодом воював у 93-й окремій механізованій бригаді «Холодний Яр». Після поранення та реабілітації повернувся на фронт. Із 14 листопада 2022 року вважається зниклим безвісти.
Засновники Стипендії – Олександра та Іван Зуби. Ініціативу реалізовано за участі Українського інституту національної пам’яті, благодійної організації «Благодійний фонд родини Алчевських-Бекетових» та Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.
Запрошуємо представників медіа та усіх охочих долучитися до церемонії нагородження переможців та лауреатів окремих відзнак Стипендії імені Едуарда Зуба, яка відбудеться 12 листопада 2026 року о 18:00 у місті Харків.
Цьогоріч ми вдруге відзначимо молодих дослідників, які продовжують вивчати й популяризувати історію України, та привітаємо нових стипендіатів із їхніми здобутками.
У відктритті на нагородженні візьмуть участь:
▪Олександр Алфьоров - Голова Українського інституту національної пам’яті;
▪Олександра Зуб - мати Едуарда Зуба;
▪Світлана Павленко та Ірина Споденець - переможці Конкурсу;
▪Олександр Пасічняк - лауреатка окремої відзнаки та премії;
▪Олена Рофе-Бекетова - голова Організаційного комітету Стипендії;
▪Члени Конкурсної комісії: культурна менеджера Наталя Вальтер, журналіст Філіпп Дикань, історик та військовослужбовець Вахтанг Кіпіані, дослідник історії Харкова Андрій Парамонов, історикиня та начальниця Другого відділу УІНП Марія Тахтаулова.
▪побратими та шанувальники Едуарда Зуба.
Будемо раді бачити вас серед гостей!
Реєстрація на захід є обов’язковою. Посилання на реєстраційну форму.
https://forms.gle/KRBdqBBRugjhn8jr7
З безпекових міркувань місце проведення заходу не розголошується.
Усі зареєстровані учасники отримають лист із детальною інформацією на електронну пошту напередодні події. Просимо перевірити актуальність зазначеної адреси електронної пошти.
Про Стипендію.
Едуард Зуб присвятив своє життя дослідженню минулого Харкова та України, поверненню забутих імен і відкриттю маловідомих сторінок історії. Історик, публіцист, журналіст, краєзнавець, співробітник Українського інституту національної пам’яті — він умів розповідати про складне просто й захопливо. Особливу увагу приділяв дослідженню злочинів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму.
З початком повномасштабного вторгнення Росії Едуард став на захист України. Спочатку боронив Харківщину в складі добровольчого підрозділу «Фрайкор», згодом воював у 93-й окремій механізованій бригаді «Холодний Яр». Після поранення та реабілітації повернувся на фронт. Із 14 листопада 2022 року вважається зниклим безвісти.
Засновники Стипендії – Олександра та Іван Зуби. Ініціативу реалізовано за участі Українського інституту національної пам’яті, благодійної організації «Благодійний фонд родини Алчевських-Бекетових» та Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.
❤15👍3😁1
Пам’яті штаб-сержанта Андрія Шостака
Кадровий військовий був учасником АТО/OOC
Андрій народився 16 травня 1973 року в Кам’янському на Дніпропетровщині (тоді - Дніпродзержинськ).
Після школи отримав фах електрозварювальника, а потім призваний на строкову службу. Розпочинав служити в радянській армії, а демобілізовувався вже в українській.
У 1992 році чоловік одружився і вирішив продовжити військову кар'єру. Брав участь в миротворчій місій ООН в Югославії у 1995 році.
З початку 2000-х і до 2016 року працював в системі охорони місць позбавлення волі. З 2017 року перейшов в Національну гвардію та брав участь в ООС на Маріупольському напрямку.
З 2020 року служив в навчальному центрі 31-ша бригада імені генерал-майора Олександра Радієвського.
Загинув 27 травня 2022 року внаслідок ракетного удару росіян по навчальному центру. Поховали штаб-сержанта на Алеї Слави військового кладовища Кам'янського. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять військовослужбовцю, вдячність і шана!
Валентина Кащенко
Фото надані Едуардом Шостаком
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Кадровий військовий був учасником АТО/OOC
Андрій народився 16 травня 1973 року в Кам’янському на Дніпропетровщині (тоді - Дніпродзержинськ).
Після школи отримав фах електрозварювальника, а потім призваний на строкову службу. Розпочинав служити в радянській армії, а демобілізовувався вже в українській.
У 1992 році чоловік одружився і вирішив продовжити військову кар'єру. Брав участь в миротворчій місій ООН в Югославії у 1995 році.
З початку 2000-х і до 2016 року працював в системі охорони місць позбавлення волі. З 2017 року перейшов в Національну гвардію та брав участь в ООС на Маріупольському напрямку.
З 2020 року служив в навчальному центрі 31-ша бригада імені генерал-майора Олександра Радієвського.
Загинув 27 травня 2022 року внаслідок ракетного удару росіян по навчальному центру. Поховали штаб-сержанта на Алеї Слави військового кладовища Кам'янського. Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять військовослужбовцю, вдячність і шана!
Валентина Кащенко
Фото надані Едуардом Шостаком
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔14
УІНП ДОЛУЧИВСЯ ДО МІЖНАРОДНОЇ ВИСТАВКИ У БРАТИСЛАВІ
Український інститут національної пам’яті взяв участь в реалізації міжнародної документальної виставки «Угорська революція 1956 року очима таємної поліції» (Maďarská revolúcia 1956 očami tajnej polície), яка стартувала 22 жовтня цього року у Братиславі (Словаччина), і присвячена 70-й річниці Угорської революції 1956 року.
Виставку підготували словацький Інститут національної пам’яті та Інститут Ліста за участю міжнародного колективу дослідників. Окрім УІНП, до проєкту також долучились польський Інститут національної пам’яті та румунська Національна рада з вивчення архівів Секурітате. Архівні фотографії та документи для експозиції також надали Історичний архів служб державної безпеки Угорщини (ÁBTL) та Архів органів безпеки Чехії
Участь у відкритті виставки взяв Надзвичайний та Повноважний посол України в Словацькій Республіці Мирослав Кастран.
З 26 жовтня вона є доступною для широкої громадськості у приміщенні Інституту Ліста в Братиславі. Цей проєкт також стане частиною програми «Фестивалю свободи» (Festival slobody).
Виставка «Угорська революція 1956 року очима таємної поліції» висвітлює передумови, перебіг і придушення СРСР Угорської революції 1956 року, приділяючи особливу увагу реакції комуністичних режимів сусідніх держав. На основі архівних документів, фотографій, агентурних повідомлень та матеріалів органів державної безпеки показано, як події в Угорщині вплинули на ситуацію в інших країнах тогочасного соціалістичного блоку, викликали занепокоєння комуністичного керівництва та спричинили посилення політичного контролю й репресій.
Проєкт приділяє окрему увагу подіям в Українській РСР, зокрема діяльності радянських органів держбезпеки, реакції населення Закарпаття на революцію, переслідуванню громадян за прояви солідарності з угорськими повстанцями та утриманню депортованих учасників революції на території України. Таким чином, виставка розглядає Угорську революцію 1956 року не лише як подію угорської національної історії, а й у ширшому контексті подій у Центральній та Східній Європі.
Онлайн-версія виставки доступна за покликанням: https://www.upn.gov.sk/.../madarska-revolucia-1956-ocami...
Фото: Ústav pamäti národa
Український інститут національної пам’яті взяв участь в реалізації міжнародної документальної виставки «Угорська революція 1956 року очима таємної поліції» (Maďarská revolúcia 1956 očami tajnej polície), яка стартувала 22 жовтня цього року у Братиславі (Словаччина), і присвячена 70-й річниці Угорської революції 1956 року.
Виставку підготували словацький Інститут національної пам’яті та Інститут Ліста за участю міжнародного колективу дослідників. Окрім УІНП, до проєкту також долучились польський Інститут національної пам’яті та румунська Національна рада з вивчення архівів Секурітате. Архівні фотографії та документи для експозиції також надали Історичний архів служб державної безпеки Угорщини (ÁBTL) та Архів органів безпеки Чехії
Участь у відкритті виставки взяв Надзвичайний та Повноважний посол України в Словацькій Республіці Мирослав Кастран.
З 26 жовтня вона є доступною для широкої громадськості у приміщенні Інституту Ліста в Братиславі. Цей проєкт також стане частиною програми «Фестивалю свободи» (Festival slobody).
Виставка «Угорська революція 1956 року очима таємної поліції» висвітлює передумови, перебіг і придушення СРСР Угорської революції 1956 року, приділяючи особливу увагу реакції комуністичних режимів сусідніх держав. На основі архівних документів, фотографій, агентурних повідомлень та матеріалів органів державної безпеки показано, як події в Угорщині вплинули на ситуацію в інших країнах тогочасного соціалістичного блоку, викликали занепокоєння комуністичного керівництва та спричинили посилення політичного контролю й репресій.
Проєкт приділяє окрему увагу подіям в Українській РСР, зокрема діяльності радянських органів держбезпеки, реакції населення Закарпаття на революцію, переслідуванню громадян за прояви солідарності з угорськими повстанцями та утриманню депортованих учасників революції на території України. Таким чином, виставка розглядає Угорську революцію 1956 року не лише як подію угорської національної історії, а й у ширшому контексті подій у Центральній та Східній Європі.
Онлайн-версія виставки доступна за покликанням: https://www.upn.gov.sk/.../madarska-revolucia-1956-ocami...
Фото: Ústav pamäti národa
👍17
Памʼяті добровольця, механіка-водія Сергія Хлопоніна
Понад усе любив автомобілі та музику
Сергій народився 13 червня 1972 року у селі Рибці Полтавського району. З юності захоплювався автомобілями, любив музику та грав на кількох музичних інструментах.
Після школи здобув фах механіка та працював за фахом.
З початком повномасштабного вторгнення добровільно долучився до Сил оборони. Воював механіком-водієм.
Вічна пам'ять і шана Герою!
Фото: Полтавська міська рада
За матеріалами: Полтавська міська рада, Суспільне Полтава
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Понад усе любив автомобілі та музику
Сергій народився 13 червня 1972 року у селі Рибці Полтавського району. З юності захоплювався автомобілями, любив музику та грав на кількох музичних інструментах.
Після школи здобув фах механіка та працював за фахом.
З початком повномасштабного вторгнення добровільно долучився до Сил оборони. Воював механіком-водієм.
Вічна пам'ять і шана Герою!
Фото: Полтавська міська рада
За матеріалами: Полтавська міська рада, Суспільне Полтава
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔18
Пам’яті командира роти Романа Майстерюка
Загинув у бою на Донеччині, врятувавши побратимів із ворожої засідки
Роман народився 23 листопада 1971 року в селі Миколаївка на Кіровоградщині. Строкову службу проходив в радянських військах у Чехословаччині, після чого вирішив стати офіцером. Курсантські роки Романа припали на розпад СРСР, тому майбутньому командирові довелося повчитися і в країнах Балтії, і в Ленінграді, і в Дніпропетровську. Однак отримавши лейтенантські погони, Роман вирішив залишитися служити Україні.
Значна частина офіцерської служби Романа пов'язана з частинами спеціального призначення з Кіровограду. Окрім щоденної військової служби, чоловік також вів програму "Армія" на місцевому телебаченні.
У 2010 році чоловік звільнився в запас за вислугою років, однак уже навесні 2014 року добровільно повернувся в стрій, щоб боронити Україну. Став командиром роти в 34-у батальйоні тероборони "Кіровоград-2".
Загинув у бою в районі селище Неліпівка на Донеччині 21 липня 2014 року. Підрозділ Майстерюка потрапив у засідку, командир з боєм виводив підлеглих з під ворожого вогню.
Похований на Алеї Слави в Кропивницькому. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять Герою!
Христина Микитин
Фото та інформаційні матеріали: Вікіпедія, ОУНБ ім. Д. І. Чижевського, Persha, Книга пам’яті полеглих за Україну
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Загинув у бою на Донеччині, врятувавши побратимів із ворожої засідки
Роман народився 23 листопада 1971 року в селі Миколаївка на Кіровоградщині. Строкову службу проходив в радянських військах у Чехословаччині, після чого вирішив стати офіцером. Курсантські роки Романа припали на розпад СРСР, тому майбутньому командирові довелося повчитися і в країнах Балтії, і в Ленінграді, і в Дніпропетровську. Однак отримавши лейтенантські погони, Роман вирішив залишитися служити Україні.
Значна частина офіцерської служби Романа пов'язана з частинами спеціального призначення з Кіровограду. Окрім щоденної військової служби, чоловік також вів програму "Армія" на місцевому телебаченні.
У 2010 році чоловік звільнився в запас за вислугою років, однак уже навесні 2014 року добровільно повернувся в стрій, щоб боронити Україну. Став командиром роти в 34-у батальйоні тероборони "Кіровоград-2".
Загинув у бою в районі селище Неліпівка на Донеччині 21 липня 2014 року. Підрозділ Майстерюка потрапив у засідку, командир з боєм виводив підлеглих з під ворожого вогню.
Похований на Алеї Слави в Кропивницькому. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять Герою!
Христина Микитин
Фото та інформаційні матеріали: Вікіпедія, ОУНБ ім. Д. І. Чижевського, Persha, Книга пам’яті полеглих за Україну
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔18
Пам’яті оператора-радіотелефоніста Віктора Марфіна
Розбирався в людях і був душею компанії
Віктор народився 5 січня 1970 року в селі Клембівка на Вінниччині. Після школи закінчив військово-морський технікум зв'язку та розпочав службу на радянському Тихоокеанському флоті.
Після демобілізації повернувся в рідне село, вже в незалежну Україну. Працював на місцевій фабриці наладчиком електрообладнання, згодом обіймав посаду обліковця у сільраді. Якийсь час займався бізнесом.
Після вступу сина у столичний виш, вся родина перебралася до Києва. Віктор працював у Київспецтрансі.
У січні 2023 року Віктора мобілізували. Чоловік пройшов вишкіл у Німеччині та розпочав службу зв'язківцем у 32-й окремій механізованій бригаді.
Загинув 5 жовтня 2026 року на Покровському напрямку, під час виконання бойового завдання. Штабс-сержант Марфін розгортав радіоретранслятор, коли в нього влучив ворожив FPV-дрон. Похований у рідному селі.
Вічна слава Воїну!
Іван Столячук
Фото: 32 ОМБр, Молодіжний театр в Чернігові
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Розбирався в людях і був душею компанії
Віктор народився 5 січня 1970 року в селі Клембівка на Вінниччині. Після школи закінчив військово-морський технікум зв'язку та розпочав службу на радянському Тихоокеанському флоті.
Після демобілізації повернувся в рідне село, вже в незалежну Україну. Працював на місцевій фабриці наладчиком електрообладнання, згодом обіймав посаду обліковця у сільраді. Якийсь час займався бізнесом.
Після вступу сина у столичний виш, вся родина перебралася до Києва. Віктор працював у Київспецтрансі.
У січні 2023 року Віктора мобілізували. Чоловік пройшов вишкіл у Німеччині та розпочав службу зв'язківцем у 32-й окремій механізованій бригаді.
Загинув 5 жовтня 2026 року на Покровському напрямку, під час виконання бойового завдання. Штабс-сержант Марфін розгортав радіоретранслятор, коли в нього влучив ворожив FPV-дрон. Похований у рідному селі.
Вічна слава Воїну!
Іван Столячук
Фото: 32 ОМБр, Молодіжний театр в Чернігові
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔21😢4
НА БАЙКОВОМУ ЦВИНТАРІ ВШАНУВАЛИ ЗАСНОВНИКІВ УГГ
Сьогодні, 9 листопада відзначаємо 50-річчя із заснування Українського Гельсінської групи - правозахисної організації, яка стала одним з ключових рухів боротьби проти радянського тоталітаризму у 1970-1980-х роках.
Заходи розпочалися з вшанування пам’яті членів Української Гельсінської групи похованих на Байковому цвинтарі Києва. Учасники заходів відвідали могили Василя Стуса, Юрія Литвина, Олекси Тихого, Надії Світличної, Микола та Раїси Руденків, Оксани Мешко, Левка Лук’яненка та В’ячеслава Чорновола.
У меморіальних заходах взяли участь Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров та співробітники Інституту, члени Ветеранського об'єднання УГГ – Мирослав Маринович та Йосип Зісельс, представники Київського товариства політв'язнів, Центру громадянських свобод, Музею шістдесятництва та інших громадських організацій, а також медійники та просто небайдужі громадяни.
«50 років минуло з того часу, як була створена Українська Гельсінська група. Вони виступали за цінності захисту честі, свободи і демократизації суспільства в умовах радянського тоталітаризму. Це люди, які не боялися проговорювати про необхідність власної незалежності та конституційної рівності в країні, яка по суті була “тюрма народів”», - зазначив Голова УІНП Олександр Алфьоров.
Завершились заходи вшанування молебнем за всіма померлими та загиблими членами УГГ на Софіївській площі, біля могили патріарха Володимира, який також був членом Української Гельсінської групи під мирським іменем Василя Романюка.
Сьогодні, 9 листопада відзначаємо 50-річчя із заснування Українського Гельсінської групи - правозахисної організації, яка стала одним з ключових рухів боротьби проти радянського тоталітаризму у 1970-1980-х роках.
Заходи розпочалися з вшанування пам’яті членів Української Гельсінської групи похованих на Байковому цвинтарі Києва. Учасники заходів відвідали могили Василя Стуса, Юрія Литвина, Олекси Тихого, Надії Світличної, Микола та Раїси Руденків, Оксани Мешко, Левка Лук’яненка та В’ячеслава Чорновола.
У меморіальних заходах взяли участь Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров та співробітники Інституту, члени Ветеранського об'єднання УГГ – Мирослав Маринович та Йосип Зісельс, представники Київського товариства політв'язнів, Центру громадянських свобод, Музею шістдесятництва та інших громадських організацій, а також медійники та просто небайдужі громадяни.
«50 років минуло з того часу, як була створена Українська Гельсінська група. Вони виступали за цінності захисту честі, свободи і демократизації суспільства в умовах радянського тоталітаризму. Це люди, які не боялися проговорювати про необхідність власної незалежності та конституційної рівності в країні, яка по суті була “тюрма народів”», - зазначив Голова УІНП Олександр Алфьоров.
Завершились заходи вшанування молебнем за всіма померлими та загиблими членами УГГ на Софіївській площі, біля могили патріарха Володимира, який також був членом Української Гельсінської групи під мирським іменем Василя Романюка.
❤19👍1
Пам’яті старшого сержанта Ольги Таран (позивний «Зима»)
Там, де вона була, завжди лунав сміх
Народилася 22 травня 1987 року в селищі Котельва на Полтавщині. Після школи здобула фах фельдшера. Разом першим чоловіком-військовим льотчиком переїхала в Миколаїв, де працювала в школі-інтернаті. Згодом Ольга одружилася вдруге та народила доньку.
До Збройних Сил жінка долучилася у 2015 році. Служила медиком в 503 окремому батальйоні морської піхоти. Брала участь в Операції Об'єднаних сил та відзначена медаллю "За врятоване життя".
Повномасштабне вторгнення зустріла на бойовій службі в Маріуполі. Вона була медиком танкового батальйону 36-ї окремої бригади морської піхоти. Брала участь в обороні заводу "Азовмаш". Загинула 12 квітня 2022 року, коли надавала допомогу пораненому. Посмертно нагороджена званням Героя України.
Пам’ятаємо подвиг посестри. Назавжди в наших серцях. Честь!
Аліна Логвиненко
Фото: 36 окрема бригада морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Там, де вона була, завжди лунав сміх
Народилася 22 травня 1987 року в селищі Котельва на Полтавщині. Після школи здобула фах фельдшера. Разом першим чоловіком-військовим льотчиком переїхала в Миколаїв, де працювала в школі-інтернаті. Згодом Ольга одружилася вдруге та народила доньку.
До Збройних Сил жінка долучилася у 2015 році. Служила медиком в 503 окремому батальйоні морської піхоти. Брала участь в Операції Об'єднаних сил та відзначена медаллю "За врятоване життя".
Повномасштабне вторгнення зустріла на бойовій службі в Маріуполі. Вона була медиком танкового батальйону 36-ї окремої бригади морської піхоти. Брала участь в обороні заводу "Азовмаш". Загинула 12 квітня 2022 року, коли надавала допомогу пораненому. Посмертно нагороджена званням Героя України.
Пам’ятаємо подвиг посестри. Назавжди в наших серцях. Честь!
Аліна Логвиненко
Фото: 36 окрема бригада морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
💔14😢4