День територіальної оборони України відзначається щороку у першу неділю жовтня з 2020-го.
Хоч Сили тероборони Збройних сил України — наймолодший рід наших військ, українцям здавна було властиво відкладати звичні життєві справи та брати до рук зброю, щоб захистити свою землю⚔️
Щоб дізнатися, як традиція самооборони проявлялася в різні історичні періоди, – гортайте карусель🔼
Матеріал створений на основі виставки «Кожен із нас – воїн», яка експонується на Контрактовій площі в Києві.
Це спільний проєкт Сил територіальної оборони ЗСУ та Українського інституту національної пам’яті. Подивитися виставку можна до кінця жовтня.
#тероборона #тро #ЗСУ
Хоч Сили тероборони Збройних сил України — наймолодший рід наших військ, українцям здавна було властиво відкладати звичні життєві справи та брати до рук зброю, щоб захистити свою землю⚔️
Щоб дізнатися, як традиція самооборони проявлялася в різні історичні періоди, – гортайте карусель🔼
Матеріал створений на основі виставки «Кожен із нас – воїн», яка експонується на Контрактовій площі в Києві.
Це спільний проєкт Сил територіальної оборони ЗСУ та Українського інституту національної пам’яті. Подивитися виставку можна до кінця жовтня.
#тероборона #тро #ЗСУ
👍21❤6
32 роки тому цього дня розпочався перший Майдан – Революція на граніті. Студентська молодь протестувала та голодувала з 2 по 17 жовтня 1990 року. Протест став піком протистояння між комуністичним режимом і національно-демократичною опозицією на зламі 1980-90-х років. На гранітних плитах центру Києва – тодішньої площі Жовтневої революції, теперішнього Майдану Незалежності – студенти ненасильницьким спротивом змінили країну.
Символом протесту стала біла пов’язка на головах його учасників.
Прямим наслідком протестів була відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола та виконання низки вимог.
Революція на граніті, спрямована проти комуністичної влади в Україні, заклала традиції демократичних форм протесту. Студентське голодування пришвидшило розпад СРСР, унеможливило підписання нового союзного договору та наблизило відновлення незалежності.
Спільно з Національним музеєм Революції Гідності створили підбірку спогадів співорганізаторів та учасників Революції на граніті.
#революція_на_граніті
Символом протесту стала біла пов’язка на головах його учасників.
Прямим наслідком протестів була відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола та виконання низки вимог.
Революція на граніті, спрямована проти комуністичної влади в Україні, заклала традиції демократичних форм протесту. Студентське голодування пришвидшило розпад СРСР, унеможливило підписання нового союзного договору та наблизило відновлення незалежності.
Спільно з Національним музеєм Революції Гідності створили підбірку спогадів співорганізаторів та учасників Революції на граніті.
#революція_на_граніті
👍26❤7
🔥14 жовтня відзначатимемо День захисників і захисниць України та 80-річчя створення Української повстанської армії.
Щоб вшанувати сучасних захисників і захисниць України та воїнів УПА, розпочинаємо інформаційну кампанію під гаслом «Боролись! Боремось! Поборемо!».
Сьогодні, коли Україна відстоює незалежність у повномасштабній війні з Російською Федерацією, обидві пам’ятні дати тісно переплітаються. Їх поєднують боротьба за державність проти московського режиму і тяглість військових традицій.
Для українців сьогодні слова «захисник» і «захисниця» – не формальність чи красива фраза. Після 24 лютого 2022 року для всіх цивільних громадян України захист, який неймовірно дорогою ціною надають наші оборонці, – це те, що справді рятує від масових смерті, каліцтв, тортур, ув’язнень та переслідувань. Натомість у тимчасово окупованих містах і селах російський режим чинить злочини, які світ думав, що після Другої світової війни залишилися в минулому.
Розпочата Росією війна у 2014-му, а потім і повномасштабне вторгнення спонукали сотні тисяч українців узяти до рук зброю і стати захисниками.
Водночас цей феномен не є виключно сучасним явищем. Ми маємо приклади з нашого минулого, коли українці масово підіймалися на збройну боротьбу за право на свободу та ідентичність. Один із таких прикладів – історія Української повстанської армії.
Сьогодні Збройні сили України воюють із тим же ворогом, з яким вела боротьбу УПА. Століттями в Росії, попри декларативну зміну вивісок, відроджується політичний режим, який за своєю суттю є імперським, авторитарним і нацистським.
❗️Детальніше читайте тут
Віримо, що саме в наш час ця боротьба може завершитися перемогою🇺🇦
🔈Упродовж наступних 10 днів до 14 жовтня в межах інформаційної кампанії:
▶️ розповімо про ті постаті, чиї імена носять бригади сучасних Збройних сил України, у межах рубрики #ПатрониЗСУ
▶️ говоритимемо про УПА голосами самих упівців
▶️ поділимося кількома історіями нащадків повстанців, які зараз воюють за Україну
▶️ безпосередньо 14 жовтня проведемо онлайн-марафон
Тож стежте за каналом "Історія та пам'ять", а також іншими офіційними ресурсами УІНП.
#БоролисяПоборемо #УПА80 #захисники
Щоб вшанувати сучасних захисників і захисниць України та воїнів УПА, розпочинаємо інформаційну кампанію під гаслом «Боролись! Боремось! Поборемо!».
Сьогодні, коли Україна відстоює незалежність у повномасштабній війні з Російською Федерацією, обидві пам’ятні дати тісно переплітаються. Їх поєднують боротьба за державність проти московського режиму і тяглість військових традицій.
Для українців сьогодні слова «захисник» і «захисниця» – не формальність чи красива фраза. Після 24 лютого 2022 року для всіх цивільних громадян України захист, який неймовірно дорогою ціною надають наші оборонці, – це те, що справді рятує від масових смерті, каліцтв, тортур, ув’язнень та переслідувань. Натомість у тимчасово окупованих містах і селах російський режим чинить злочини, які світ думав, що після Другої світової війни залишилися в минулому.
Розпочата Росією війна у 2014-му, а потім і повномасштабне вторгнення спонукали сотні тисяч українців узяти до рук зброю і стати захисниками.
Водночас цей феномен не є виключно сучасним явищем. Ми маємо приклади з нашого минулого, коли українці масово підіймалися на збройну боротьбу за право на свободу та ідентичність. Один із таких прикладів – історія Української повстанської армії.
Сьогодні Збройні сили України воюють із тим же ворогом, з яким вела боротьбу УПА. Століттями в Росії, попри декларативну зміну вивісок, відроджується політичний режим, який за своєю суттю є імперським, авторитарним і нацистським.
❗️Детальніше читайте тут
Віримо, що саме в наш час ця боротьба може завершитися перемогою🇺🇦
🔈Упродовж наступних 10 днів до 14 жовтня в межах інформаційної кампанії:
▶️ розповімо про ті постаті, чиї імена носять бригади сучасних Збройних сил України, у межах рубрики #ПатрониЗСУ
▶️ говоритимемо про УПА голосами самих упівців
▶️ поділимося кількома історіями нащадків повстанців, які зараз воюють за Україну
▶️ безпосередньо 14 жовтня проведемо онлайн-марафон
Тож стежте за каналом "Історія та пам'ять", а також іншими офіційними ресурсами УІНП.
#БоролисяПоборемо #УПА80 #захисники
👍18🔥9❤1
#ПатрониЗСУ
24 червня 2022 року 10-й морській авіаційній бригаді Військово-Морських сил ЗСУ присвоїли ім'я Героя України полковника Ігоря Бедзая. Розповідаємо, ким він був.
Ігор Бедзай народився 1972 року у миколаївській родині залізничника. В дитинстві мріяв стати льотчиком-винищувачем. Після медичної комісії його направили вчитися на пілота вертольотів у Сизранське вище військове авіаційне училище на території Росії. По його закінченню у 1993 році Ігор Бедзай вирішив повернутися в рідну Україну, почав службу в 555-му протичовновому змішаному авіаційному полку ВМС ЗСУ. Одружився, його обраницею стала Юлія, з якою познайомився у шостому класі на шкільній лінійці.
З 2004 року служив у 10-й бригаді морської авіації в Криму. Основні завдання цієї бригади – пошуково-рятувальні операції на морі та підтримка флоту. Брав участь у міжнародних навчаннях Sea Breeze. Нагороджений медалями «За військову службу Україні» та «За бездоганну службу» ІІІ ступеня.
У березні 2014-го Ігор Бедзай очолив 10-ту морську авіаційну бригаду після смерті комбрига полковника Володимира Хоменка. Тоді російські війська почали блокувати військову частину. За розповідями дружини, Бедзаю дзвонили з попередженням про штурм 19 березня. На що він спокійно відповів: «19-го? Давайте на інший день. У моєї доньки день народження, не хочеться псувати свято».
Завдяки талантам Бедзая-командира та вмінню пілотів і льотчиків у березні 2014 року з аеродрому в Саках 10 літаків та гелікоптерів евакуювали до Миколаєва. Операція була ризикована, відбувалася в режимі радіомовчання. При посадці їх ледь не підбили свої, сприйнявши за ворогів.
Після евакуації полковник Бедзай почав наново формувати бригаду в селищі Кульбакине поблизу Миколаєва. Підрозділ отримував та освоював нову техніку. Пілоти бригади та сам Бедзай брали участь у російсько-українській війні на Донбасі. Їхні вертольоти доставляли особовий склад та вантажі в зону бойових дій. Із 2014 року полковник Бедзай – лицар ордену Богдана Хмельницького.
Ігоря Бедзая 2014-го перевели в Командування ВМСУ в Одесі. Однак у найскладніших операціях він брав участь як пілот вертольота, зокрема, після початку повномасштабного російського вторгнення.
7 травня 2022 року Ігор Бедзай замінив молодого пілота, в якого у лютому народилась дитина, й очолив пошуково-рятувальну операцію в гирлі Дунаю. Вертоліт полковника зіткнувся з російським винищувачем Су-30. Екіпажу вдалось уникнути влучання двох ракет, однак третя, керована ракета Р-73, вразила гвинтокрил. П'ятеро українських військових загинули.
Герой України полковник Ігор Бедзай похований у Миколаєві. Залишились дружина, яка служить у 10-й морській авіаційній бригаді, син і донька.
#БоролисяПоборемо
24 червня 2022 року 10-й морській авіаційній бригаді Військово-Морських сил ЗСУ присвоїли ім'я Героя України полковника Ігоря Бедзая. Розповідаємо, ким він був.
Ігор Бедзай народився 1972 року у миколаївській родині залізничника. В дитинстві мріяв стати льотчиком-винищувачем. Після медичної комісії його направили вчитися на пілота вертольотів у Сизранське вище військове авіаційне училище на території Росії. По його закінченню у 1993 році Ігор Бедзай вирішив повернутися в рідну Україну, почав службу в 555-му протичовновому змішаному авіаційному полку ВМС ЗСУ. Одружився, його обраницею стала Юлія, з якою познайомився у шостому класі на шкільній лінійці.
З 2004 року служив у 10-й бригаді морської авіації в Криму. Основні завдання цієї бригади – пошуково-рятувальні операції на морі та підтримка флоту. Брав участь у міжнародних навчаннях Sea Breeze. Нагороджений медалями «За військову службу Україні» та «За бездоганну службу» ІІІ ступеня.
У березні 2014-го Ігор Бедзай очолив 10-ту морську авіаційну бригаду після смерті комбрига полковника Володимира Хоменка. Тоді російські війська почали блокувати військову частину. За розповідями дружини, Бедзаю дзвонили з попередженням про штурм 19 березня. На що він спокійно відповів: «19-го? Давайте на інший день. У моєї доньки день народження, не хочеться псувати свято».
Завдяки талантам Бедзая-командира та вмінню пілотів і льотчиків у березні 2014 року з аеродрому в Саках 10 літаків та гелікоптерів евакуювали до Миколаєва. Операція була ризикована, відбувалася в режимі радіомовчання. При посадці їх ледь не підбили свої, сприйнявши за ворогів.
Після евакуації полковник Бедзай почав наново формувати бригаду в селищі Кульбакине поблизу Миколаєва. Підрозділ отримував та освоював нову техніку. Пілоти бригади та сам Бедзай брали участь у російсько-українській війні на Донбасі. Їхні вертольоти доставляли особовий склад та вантажі в зону бойових дій. Із 2014 року полковник Бедзай – лицар ордену Богдана Хмельницького.
Ігоря Бедзая 2014-го перевели в Командування ВМСУ в Одесі. Однак у найскладніших операціях він брав участь як пілот вертольота, зокрема, після початку повномасштабного російського вторгнення.
7 травня 2022 року Ігор Бедзай замінив молодого пілота, в якого у лютому народилась дитина, й очолив пошуково-рятувальну операцію в гирлі Дунаю. Вертоліт полковника зіткнувся з російським винищувачем Су-30. Екіпажу вдалось уникнути влучання двох ракет, однак третя, керована ракета Р-73, вразила гвинтокрил. П'ятеро українських військових загинули.
Герой України полковник Ігор Бедзай похований у Миколаєві. Залишились дружина, яка служить у 10-й морській авіаційній бригаді, син і донька.
#БоролисяПоборемо
❤29
#ПатрониЗСУ
17-та окрема танкова Криворізька бригада з 2019 року названа на честь Костянтина Пестушка. Отаман Кость Пестушко «Блакитний» – одна з яскравих постатей Української революції 1917–1921 років. Він – творець Степової дивізії та головний отаман Холодного яру.
Майбутній лідер українських повстанців народився 1898 року в селі Ганнівка (сьогодні входить до Петрівської громади Олександрійського району Кіровоградської області) у заможній і багатодітній селянській родині. Навчався Кость в Олександрівському механіко-технічному училищі (попередник Запорізького технічного університету). І, мабуть, став би інженером, якби не Перша світова війна. У 1916-му він опинився на фронті рядовим солдатом в армії Російської імперії. За хоробрість у боях нагороджений двома Георгіївськими хрестами. У 1917 році командування направило здібного солдата в офіцерську школу. І до кінця війни він уже був поручником, командував ротою.
З розвалом російської імперської армії після початку революції молодий офіцер повернувся на батьківщину. І в 1918 році Кость Пестушко вже став до лав українського війська.
З наступного року в рідному краї боровся з білогвардійцями Денікіна проти відновлення імперії. Свій повстанський загін, який налічував до 3 тисяч бійців, назвав «Республіканським військом». Саме тоді Кость Пестушко обрав собі псевдо «Степовий». Інший псевдонім, «Блакитний», він отримав, за переказами, за колір своїх очей.
Після окупації рідного краю більшовиками, Кость долучився до українського підпілля. Створив у Ганнівці повстанський підпільний комітет. Налагоджував зв’язки з армією Української Народної Республіки, підрозділи якої у той час здійснювали свій перший Зимовий похід по окупованій більшовиками території.
У травні 1920-го підняв антибільшовицьке повстання. Йому було лише 22 роки! Більшовики розпочали мобілізацію на окупованих ними територіях України. У Кривому Розі – нині це Дніпропетровська область – зібрали кілька тисяч мобілізованих. Після того, як усіх їх вишикували на міській площі, Кость Пестушко вийняв пістолет і застрелив більшовицького комісара зі словами: «За нашу кров! За нашу честь! За кривди нашому народові!». Це стало початком повстання.
До молодого, але досвідченого у військовій справі отамана приєдналися тисячі повстанців. Їхнє військо Кость називав Степовою дивізією. Вона налічувала до 20 тисяч воїнів. На озброєнні мали кулемети, гармати, автомобілі. Усе це захопили у більшовиків.
Упродовж літа й осені 1920 року дивізія вела бої з більшовиками. Вибила їх з Олександрії та інших міст, пускала під укіс ворожі поїзди. Здійснила похід до Херсона, а звідти до Холодного яру, де Костя обирали головним отаманом. Степова дивізія спільно з холодноярцями восени 1920-го вибила більшовиків із Черкас.
Коли настали холоди, отаман розпустив повстанців по домівках, щоби перечекали зиму. Сам же повернувся в рідне село. Там його наступної весни вистежили чекісти. Загинув отаман у бою з більшовицьким підрозділом. Його останніми словами стали: «Помираю за рідну Україну».
Нині справу отамана Блакитного продовжують танкісти 17-ї Криворізької бригади, яка з 2014 року протистоїть російському агресору, поступово звільняючи наші землі. На її рахунку сотні боїв та одиниць спаленої ворожої техніки, розбитих складів, укріплень, переправ, тисячі знищених рашистів.
#БоролисяПоборемо
17-та окрема танкова Криворізька бригада з 2019 року названа на честь Костянтина Пестушка. Отаман Кость Пестушко «Блакитний» – одна з яскравих постатей Української революції 1917–1921 років. Він – творець Степової дивізії та головний отаман Холодного яру.
Майбутній лідер українських повстанців народився 1898 року в селі Ганнівка (сьогодні входить до Петрівської громади Олександрійського району Кіровоградської області) у заможній і багатодітній селянській родині. Навчався Кость в Олександрівському механіко-технічному училищі (попередник Запорізького технічного університету). І, мабуть, став би інженером, якби не Перша світова війна. У 1916-му він опинився на фронті рядовим солдатом в армії Російської імперії. За хоробрість у боях нагороджений двома Георгіївськими хрестами. У 1917 році командування направило здібного солдата в офіцерську школу. І до кінця війни він уже був поручником, командував ротою.
З розвалом російської імперської армії після початку революції молодий офіцер повернувся на батьківщину. І в 1918 році Кость Пестушко вже став до лав українського війська.
З наступного року в рідному краї боровся з білогвардійцями Денікіна проти відновлення імперії. Свій повстанський загін, який налічував до 3 тисяч бійців, назвав «Республіканським військом». Саме тоді Кость Пестушко обрав собі псевдо «Степовий». Інший псевдонім, «Блакитний», він отримав, за переказами, за колір своїх очей.
Після окупації рідного краю більшовиками, Кость долучився до українського підпілля. Створив у Ганнівці повстанський підпільний комітет. Налагоджував зв’язки з армією Української Народної Республіки, підрозділи якої у той час здійснювали свій перший Зимовий похід по окупованій більшовиками території.
У травні 1920-го підняв антибільшовицьке повстання. Йому було лише 22 роки! Більшовики розпочали мобілізацію на окупованих ними територіях України. У Кривому Розі – нині це Дніпропетровська область – зібрали кілька тисяч мобілізованих. Після того, як усіх їх вишикували на міській площі, Кость Пестушко вийняв пістолет і застрелив більшовицького комісара зі словами: «За нашу кров! За нашу честь! За кривди нашому народові!». Це стало початком повстання.
До молодого, але досвідченого у військовій справі отамана приєдналися тисячі повстанців. Їхнє військо Кость називав Степовою дивізією. Вона налічувала до 20 тисяч воїнів. На озброєнні мали кулемети, гармати, автомобілі. Усе це захопили у більшовиків.
Упродовж літа й осені 1920 року дивізія вела бої з більшовиками. Вибила їх з Олександрії та інших міст, пускала під укіс ворожі поїзди. Здійснила похід до Херсона, а звідти до Холодного яру, де Костя обирали головним отаманом. Степова дивізія спільно з холодноярцями восени 1920-го вибила більшовиків із Черкас.
Коли настали холоди, отаман розпустив повстанців по домівках, щоби перечекали зиму. Сам же повернувся в рідне село. Там його наступної весни вистежили чекісти. Загинув отаман у бою з більшовицьким підрозділом. Його останніми словами стали: «Помираю за рідну Україну».
Нині справу отамана Блакитного продовжують танкісти 17-ї Криворізької бригади, яка з 2014 року протистоїть російському агресору, поступово звільняючи наші землі. На її рахунку сотні боїв та одиниць спаленої ворожої техніки, розбитих складів, укріплень, переправ, тисячі знищених рашистів.
#БоролисяПоборемо
❤20👍6
#голосиУПА
💬 «Ми боремось не тому, що ненавидимо тих, хто знаходиться перед нами, а тому, що любимо тих, хто у нас за спиною!», – казав Роман Шухевич (псевдо «Тарас Чупринка»), головнокомандувач та генерал-хорунжий Української повстанської армії. А ще був переконаний, що «нова українська генерація… довершить те, що нам не суджено було довершити».
Роман Шухевич очолив Українську повстанську армію в 1943-му, в 36 років. До того, як повністю зануритися в національно-визвольну боротьбу та піти в підпілля, він мав успішний рекламний бізнес.
Сім років Роман Шухевич очолював УПА – і тоді, коли повстанці воювали на два фронти, з німцями та радянськими військами, і після того, як фронт посунувся на Захід, й в української державності залишився один давній ворог – сталінський режим, який під вивіскою Радянського Союзу будував імперію нового типу.
У листопаді 1943-го з участю Шухевича відбулася Конференція поневолених народів, покликана сформувати основу для антирадянської боротьби народів СРСР. А в липні 1944 року головнокомандувач УПА також очолив Генеральний секретаріат – виконавчий орган Української головної визвольної ради, яка була підпільним парламентом України, що воювала за свою незалежність і державність. Саме Шухевич вирішував стратегічні та організаційні питання діяльності структур УГВР. А запроваджені ним принципи і норми політичної та військової діяльності стали концептуальною основою визвольної боротьби 1940–1950 років.
Загинув командир 5 березня 1950-го в бою із загоном радянських спецслужб.
#командириУПА #УПА80 #БоролисяПоборемо
💬 «Ми боремось не тому, що ненавидимо тих, хто знаходиться перед нами, а тому, що любимо тих, хто у нас за спиною!», – казав Роман Шухевич (псевдо «Тарас Чупринка»), головнокомандувач та генерал-хорунжий Української повстанської армії. А ще був переконаний, що «нова українська генерація… довершить те, що нам не суджено було довершити».
Роман Шухевич очолив Українську повстанську армію в 1943-му, в 36 років. До того, як повністю зануритися в національно-визвольну боротьбу та піти в підпілля, він мав успішний рекламний бізнес.
Сім років Роман Шухевич очолював УПА – і тоді, коли повстанці воювали на два фронти, з німцями та радянськими військами, і після того, як фронт посунувся на Захід, й в української державності залишився один давній ворог – сталінський режим, який під вивіскою Радянського Союзу будував імперію нового типу.
У листопаді 1943-го з участю Шухевича відбулася Конференція поневолених народів, покликана сформувати основу для антирадянської боротьби народів СРСР. А в липні 1944 року головнокомандувач УПА також очолив Генеральний секретаріат – виконавчий орган Української головної визвольної ради, яка була підпільним парламентом України, що воювала за свою незалежність і державність. Саме Шухевич вирішував стратегічні та організаційні питання діяльності структур УГВР. А запроваджені ним принципи і норми політичної та військової діяльності стали концептуальною основою визвольної боротьби 1940–1950 років.
Загинув командир 5 березня 1950-го в бою із загоном радянських спецслужб.
#командириУПА #УПА80 #БоролисяПоборемо
❤29👍3
#ПатрониЗСУ
Продовжуємо розповідати, на честь яких історичних постатей названі бригади Збройних сил України. 6 травня 2020 року 54-й окремій механізованій бригаді Сухопутних військ ЗСУ присвоєно ім'я гетьмана Івана Мазепи.
Мазепа був відомим державним діячем і дипломатом кінця XVII — початку XVIII століть, чи не найбільш знаним у свій час українцем. Однак постать цього українського гетьмана досі окутана міфами, легендами, а подекуди — створеними імперською пропагандою упередженнями.
Іван Мазепа народився 20 березня 1639 року в селі Мазепинці, яке розташоване в сучасному Білоцерківському районі Київської області, в родині шляхетського роду Мазеп-Колединських. Отримав блискучу освіту, зокрема навчався в Європі. Знав сім іноземних мов. За 22 роки його керівництва Україна-Гетьманщина розвинулася економічно, відбулося піднесення церковно-релігійного та культурного життя.
Під час Північної війни 1700–1721 років гетьман у союзі з польським королем Станіславом Лещинським та шведським королем Карлом XII спробував реалізувати свій військово-політичний проєкт, метою якого був вихід з-під протекторату Московії.
І хоч проєкт у той історичний момент не вдалося реалізувати, ідея виходу із задушливих обіймів імперії не зникла. Згодом ім’ям Мазепи — мазепинцями — почали стали називати людей, які відстоювали ідею незалежності та суб’єктності України спершу від Російської імперії, а потім від Радянського Союзу.
_«Же през шаблю маєм права!»_, — ці слова гетьмана України стали девізом 54-ї окремої механізованої бригади. Вона була сформована у грудні 2014 року. Відтоді воює проти російських окупантів. Звитягу цього тактичного військового з’єднання, зокрема, відзначив 11 вересня цього року у своєму зверненні Президент України, підбиваючи підсумки 200 днів опору повномасштабній російській агресії.
#БоролисяПоборемо
Продовжуємо розповідати, на честь яких історичних постатей названі бригади Збройних сил України. 6 травня 2020 року 54-й окремій механізованій бригаді Сухопутних військ ЗСУ присвоєно ім'я гетьмана Івана Мазепи.
Мазепа був відомим державним діячем і дипломатом кінця XVII — початку XVIII століть, чи не найбільш знаним у свій час українцем. Однак постать цього українського гетьмана досі окутана міфами, легендами, а подекуди — створеними імперською пропагандою упередженнями.
Іван Мазепа народився 20 березня 1639 року в селі Мазепинці, яке розташоване в сучасному Білоцерківському районі Київської області, в родині шляхетського роду Мазеп-Колединських. Отримав блискучу освіту, зокрема навчався в Європі. Знав сім іноземних мов. За 22 роки його керівництва Україна-Гетьманщина розвинулася економічно, відбулося піднесення церковно-релігійного та культурного життя.
Під час Північної війни 1700–1721 років гетьман у союзі з польським королем Станіславом Лещинським та шведським королем Карлом XII спробував реалізувати свій військово-політичний проєкт, метою якого був вихід з-під протекторату Московії.
І хоч проєкт у той історичний момент не вдалося реалізувати, ідея виходу із задушливих обіймів імперії не зникла. Згодом ім’ям Мазепи — мазепинцями — почали стали називати людей, які відстоювали ідею незалежності та суб’єктності України спершу від Російської імперії, а потім від Радянського Союзу.
_«Же през шаблю маєм права!»_, — ці слова гетьмана України стали девізом 54-ї окремої механізованої бригади. Вона була сформована у грудні 2014 року. Відтоді воює проти російських окупантів. Звитягу цього тактичного військового з’єднання, зокрема, відзначив 11 вересня цього року у своєму зверненні Президент України, підбиваючи підсумки 200 днів опору повномасштабній російській агресії.
#БоролисяПоборемо
❤21👍2