​​⚡️ Днями у місті Баррі на півдні Уельсу (Великобританія) відкрили меморіальну дошку журналісту Ґаретові Джонсу. Він – один із перших іноземців, який дізнався про Голодомор в Україні та поширив інформацію про цей злочин комуністичного режиму.

Меморіальну дошку виготовили в Канаді за кошти українців Канади та США. Встановили всередині церкви при найстарішому цвинтарі Баррі, де похований журналіст та інші представники його родини.

Ґарет Джонс був радником з міжнародних питань експрем’єр-міністра Великобританії Девіда Ллойд Джорджа. Писав статті для багатьох британських газет та іноземних видань. В лютому 1933 року став першим іноземним журналістом, якому вдалося взяти інтерв'ю в нового канцлера Німеччини Адольфа Гітлера. Під час подорожі до СРСР у березні 1933-го зумів відірватися від приставлених до нього енкаведистів і відвідати Донеччину – там до революційних подій у Російській імперії жила його мати, яка працювала вчителькою-гувернанткою онуків валлійського підприємця, засновника Донецька Джона Г’юза.

Джонс зміг на власні очі побачити змордовану голодом Україну і 29 березня, після примусової депортації, оприлюднив пресреліз з описом страждань українців, які голодували, а пізніше – кілька репортажів на цю тему в британських, американських і німецьких газетах.
Радянський Союз назвав статті Ґарета Джонса наклепом. За вказівкою Сталіна проти журналіста розгорнули кампанію з дискредитації, яку очолив пригрітий радянськими спецслужбами кореспондент газети New York Times Волтер Дюранті, детальніше про це у статті іншого дослідника Голодомору Джеймса Мейса «Повість про двох журналістів».

Влітку 1935 року Ґарета Джонса викрали і вбили під час його подорожі до китайської Внутрішньої Монголії за нез’ясованих обставин. Як потім з’ясувалося, супроводжував журналіста у цій поїздці агент Комінтерну, міжнародної організації комуністичних партій, яка керувалася з Кремля.

На довгий час ім’я Ґарета Джонса залишалося невідомим широкому загалу. Навіть у рідному місті. Про Ґарета Джонса та Голодомор тут дізналися переважно завдяки фільму польської режисерки Аґнешки Голланд «Ціна правди», який вийшов на екрани у 2019-му.

Більше в Баррі знали й шанували батьків журналіста. Батько Меджор Едгар Джонс протягом 35 років працював директором школи для хлопчиків у Баррі, активно підтримував Лігу Націй. Мати Енні Ґвен Джонс була відомою суфражисткою – представницею руху за надання жінкам виборчого права та однією з перших жінок у Великій Британії здобула вищу освіту. Перша зустріч учасників руху суфражисток у південному Уельсі відбулася саме в їхньому будинку.

На церемонії відкриття пам’ятної дошки був присутній троюрідний племінник Ґарета Джонса Філіп Коллі. Також на церемонії були очільниця міста Баррі Хелен Пейн, Надзвичайний і Повноважний Посол України у Сполученому Королівстві Великобританії та Північній Ірландії Вадим Пристайко, міністр соціальної справедливості Уельсу Джейн Хатт, депутат Національної асамблеї Уельсу українського походження Мік Антонів, родичі Ґарета Джонса, жителі Баррі, представники української діаспори з різних куточків Великобританії

Про подію розповіла журналістка з Києва Катерина Городнича, яка з сином Тимуром нині проживає в Уельсі. За її словами, через наплив українців, яких лише в цю країну з лютого 2022 року приїхало близько шести тисяч, зростає цікавість до нашої історії та культури. У кінці листопада в столиці Уельсу місті Кардіфф заплановані офіційні заходи в пам'ять про жертв Голодомору 1932–1933 років.

📸 Катерина Городнича

​​Російський День народної єдності 4 листопада Путін провів в амплуа історика.

Серед потоку псевдоісторичних роздумів він заявив, що #Маріуполь – російське місто. Кремлівський диктатор не вперше дивує своїм невіглаством у питаннях історії та фантазіями щодо українського минулого й сьогодення.

Детальний аналіз, що Путін вчергове збрехав про Україну, – у спільному матеріалі Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки й Українського інституту національної пам’яті 🔽

Звідки насправді бере початок історія Маріуполя – розповідає один з роликів із циклу #ПівденьБезМіфів

​​#ПатрониЗСУ

У 2018 році 406-й окремій артилерійській бригаді присвоєно ім’я українського військового діяча, генерал-хорунжого армії Української Народної Республіки Олексія Алмазова. Розповідаємо, ким він був👇

Олексій Алмазов – уродженець Херсона, кадровий військовий. Освіту отримав у Тифліському реальному, Олексіївському піхотному юнкерському та Михайлівському артилерійському училищах. Під час Першої світової війни – полковник армії Російської імперії, командир 1-го кінно-гірського дивізіону.

Бойовий досвід Алмазов використав для формування українського війська восени 1917 року, яке розпочалося на хвилі революційних процесів у Російській імперії та національно-визвольних змагань українців. Будучи полковником, пішов на нижчу посаду, щоб боротися за вільну Україну. Розпочав українізацію 1-го кінно-гірського дивізіону. А 1 січня 1918 року очолив окрему кінно-гірську батарею Гайдамацького Коша Слобідської України військ Центральної Ради.

Цей підрозділ вів бої проти більшовиків на підступах до Києва у січні 1918 року, а також поблизу Гребінки, Лубнів, Полтави, Херсона, Кременчука. У бою під Бердичевом у середині лютого 1918 року Алмазов був поранений у ногу, але вже у березні повернувся в стрій.
У середині березня 1918-го кінно-гірська батарея Алмазова була реорганізована у Запорізький кінно-гірський гарматний дивізіон Окремої Запорізької дивізії військ Центральної Ради. У квітні підрозділ брав участь в успішному поході полковника Болбочана на Крим.
До 1921 року дивізіон перебував у складі різних з’єднань Армії УНР й отримав назву Алмазівський, оскільки завжди його очолював Олексій Алмазов.

У 1919–1920 роках Алмазов брав участь в успішному наступі Армії УНР із району на Поділлі, звільняючи від більшовиків і білогвардійців чимало населених пунктів, у тому числі Кам’янець-Подільський, Вінницю, Київ. У березні 1921-го був підвищений до звання генерал-хорунжого Армії УНР. Як учасник першого Зимового походу 1919–1920 років удостоєний Залізного Хреста «За Зимовий похід і бої» – найвищої нагороди в Армії УНР.

Після останніх боїв Армії УНР з більшовиками в листопаді 1920 року Олексій Алмазов зі своїм підрозділом був інтернований на території Польщі. В умовах інтернування генерал-хорунжий опікувався своїми бійцями.

Упродовж 1920-х Олексій Алмазов жив в еміграції, а в 1930-му переїхав до Луцька. Тоді це західноукраїнське місто входило до складу міжвоєнної Польщі. Брав участь у громадському житті Волинського краю. Був одним із провідних діячів Волинського громадського комітету допомоги голодуючим в Україні. Протягом багатьох років опікувався Українською гімназією в місті.

Помер у 1936-му, похований у Луцьку.

406-та окрема бригада імені генерал-хорунжого Олексія Алмазова — артилерійське з'єднання Командування морської піхоти Військово-морських сил України. Бійці бригади протистояли агресору в Криму, обороняли Маріуполь Нині звільняють наші землі від окупантів, зокрема, на Херсонському напрямку, батьківщині Олекси Алмазова. 8 вересня 2022 Президент України відзначив заслуги бригади при контрнаступі на Харківщині в районі Балаклії💪🇺🇦

​​9 листопада – День української писемності та мови.

Цього року відзначаємо його в умовах повномасштабної агресії Росії проти України. Війна спонукали багатьох громадян, які розмовляли російською, перейти на українську. Бо сьогодні це важливо. Бо мова має значення. Недарма ж українське підпілля на окупованих територіях використовує літеру «Ї» як символ спротиву російській агресії.

Російська імперська, а потім радянська тоталітарна системи цілеспрямовано намагалися знищити українську мову. Багато поколінь наших предків доклалися до того, щоб зберегти її. Наша мова вистояла, бо вона тутешня, народжена на цій землі. Має глибоку історію, унікальний фольклор, давню писемну культуру.

Цитуючи видатного українського мовознавця Юрія Шевельова: мова – чортячо небезпечний свідок історії народу, що даної мови вживає. Українська мова жива, вона розвивається. Маємо далі її берегти і розвивати.

Зруйнувавши і тимчасово окупувавши Маріуполь в 2022 році, російські загарбники насамперед замінили літеру «і» в написі на в’їзді в місто. В тимчасово окупованих містах учителів змушують проводити навчання російською, спалюють українські підручники, витягають із комор пам’ятники Леніну, щоб повернути території в минуле і продемонструвати начебто свою перемогу.

Комуністичний режим хоч якось намагався маскувати імперські цілі, кажучи про «братерство союзних республік». Путінський режим повністю «скидає маски» і демонструє геноцидну мету – знищити українців як національну групу. Що, як і в попередні спроби росіян, супроводжується не лише фізичним винищенням, але й знищенням української культури та мови.

▪️ Як українців русифікували за часів імперії та «совка»
▪️ Чому знищення української мови відігравало та відіграє важливу роль для російських загарбників
▪️Як українці змогли зберегти свою мову⤵️

В інтерв'ю заступника голови Українського інституту національної пам’яті, кандидата історичних наук Володимира Тиліщака LIGA.Life.

​​#ПатрониЗСУ

З 23 серпня 2017 року 72-га окрема механізована бригада Збройних сил України з ініціативи особового складу та командування має назву імені Чорних запорожців. Кінний полк Чорних запорожців – це найвідоміше збройне формування Армії Української Народної Республіки, яке існувало в 1918–1923 роках. Історики стверджують, що вояки полку відзначалися неабиякою хоробрістю та винахідливістю.

🗡 Історія полку починалася з невеликого кінного розвідувального підрозділу, створеного в Житомирі в лютому 1918 року при одному з куренів (батальйонів) Окремої Запорізької бригади, на той час – найбільш боєздатного формування Центральної Ради. Загін воював проти російських більшовиків на Житомирщині, звільняв Полтаву, Харків, Олександрівськ (нині – Запоріжжя), Маріуполь, був серед учасників Кримського походу Петра Болбочана у квітні 1918-го.

🗡 Свою назву Чорні запорожці отримали на початку 1919 року, коли в одному з боїв із махновцями, які в той момент підтримали більшовиків, захопили вагон із чорним та сірим сукном та шовком і пошили для всіх однакові черкески-однострої. Чорний шовк пішов на шлики, якими прикрашали козацькі шапки. Тоді за козаками закріпилася ще одна назва – «чорношличники».

🗡 Кінну сотню розгорнули в дивізіон, а згодом – у полк. Його очолив полковник Петро Дяченко з міста Решетилівки на Полтавщині. До цього він воював у царській російській армії, але після лютневої революції 1917 року повернувся в Україну й долучився до боротьби за її свободу і до творення Української армії. Полк мав свій прапор: обшите сріблом чорне полотно, на якому було зображено череп із двома перехрещеними кістками й напис: «Україна або смерть».

🗡 Полк відзначився в багатьох боях у часи Української революції. Чорні запорожці були на вістрі атаки під час наступу під Кам’янцем-Подільським та Проскуровим (нині – Хмельницький) влітку 1919-го, звільнили Київ. Вони ж були непримиренними в національних питаннях – саме сотник Чорних запорожців Федір Божко 31 серпня зірвав на міській думі в Києві встановлений білогвардійцями російський триколор, що призвело до відкритого протистояння.

🗡 Чорні запорожці були одним із найбоєздатніших підрозділів під час Першого зимового походу, в який вирушили повним складом. Ім’я Лицарів Зимового Походу носить 28-ма окрема механізована бригада, про це та саму історичну подію ми розповідали раніше у нашій рубриці.

Найбільшою воєнною перемогою походу стало взяття Вознесенська, яке ввійшло в історію як «бій під аплодисменти». Керував операцією важко хворий на тиф Петро Дяченко, який знайшов у собі сили сісти на коня й повести козаків у бій. Йому було 24 роки.

Чорні запорожці не програли жодного бою, однак Україна не змогла захистити здобутки революції. У листопаді 1920-го Чорні запорожці разом з іншими частинами Армії УНР відступили за Збруч і були інтерновані на території Польщі. У 1929 році полк остаточно розформували, однак багато його бійців продовжили збройну боротьбу в лавах інших армій.

🇺🇦 Бійці 72-ї бригади з честю несуть ім’я бойових попередників. Їхні шеврони також прикрашають слова: «Україна або смерть». З початком російської агресії у 2014-му бійці бригади контролювали кордон Донецької та Луганської областей, звільняли Маріуполь, були серед перших оборонців Донецького аеропорту, захищали Авдіївку. В лютому 2022 року – в Мощуні, під Ірпенем, Бучею, Гостомелем та під Броварами зупинили наступ ворога на Київ. Вони й далі б'ють ворога на Донецькому напрямку. 6 травня цьогоріч бригаді вручили почесну відзнаку «За мужність та відвагу».

​​10 листопада депутати Київради перейменували ще 11 вулиць, назви яких пов’язані з радянською та російською спадщиною. Загалом нові імена отримали 204 міські об’єкти. Більшість назв обрали кияни, проголосувавши в додатку «Київ Цифровий».

📍Столичну вулицю Ломоносова перейменували на вулицю Юлії Здановської.

Юлія Здановська народилася в Харкові у 2000 році. Мріяла вчителювати. У 14 років вступила до Українського фізико-математичного ліцею Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сама Юля, за спогадами друзів, називала цей заклад «українським Гоґвортсом».

У 2017-му Здановська в складі української команди здобула срібло на Європейській математичній олімпіаді серед дівчат. Того ж року почала вивчати комп’ютерну математику на механіко-математичному факультеті КНУ імені Тараса Шевченка. Торік долучилася до проєкту «Навчай для України», викладала інформатику в одній із сільських шкіл на Дніпровщині. Дівчина мріяла, щоб навчання математиці приносило учням задоволення.
Повномасштабне вторгнення застало Юлію в рідному Харкові. Вона могла евакуюватись, але лишилась, щоб допомагати іншим. Загинула внаслідок російського ракетного обстрілу будівлі Харківської ОДА 8 березня 2022 року.

Массачусетський технологічний інститут у пам’ять про Юлію Здановську створив безплатний освітній проєкт для українських старшокласників, які цікавляться математикою. Міжнародний конкурс з інформатики «Бебрас» у Новій Зеландії встановив почесні відзнаки імені Юлії Здановської.

📍Від учора в Києві з’явилась вулиця Віктора Некрасова, яка раніше називалась Північно-Сирецька.

Віктор Некрасов – київський письменник, дисидент, громадський діяч. Народився 1911 року в шляхетській родині Мотовилових. У 1929-му закінчив професійну школу залізничників, брав участь у будівництві столичного залізничного вокзалу. Згодом навчався в Київському будівельному інституті, був учнем архітектора Йосифа Каракіса.

З початком німецько-радянської війни вступив до лав Червоної армії. Служив у саперних підрозділах. Брав участь у Сталінградській битві, вигнанні нацистів з Донбасу та Одеси. Завершив війну у Польщі у званні капітана, мав бойові нагороди.

Повернувся до Києва. Почав займатись літературною діяльністю. У 1946 році вийшла його повість «В окопах Сталінграда», яка без прикрас розповідала про фронтову дійсність.

Некрасов був громадським активістом, дисидентом. Зокрема, підписав листи з засудженням реабілітації Сталіна у 1966 році та з протестом проти статей кримінального законодавства, запроваджених для боротьби з інакодумством. У 1969-му Некрасов підписав листа на захист В’ячеслава Чорновола. Виступав проти будівництва стадіону в Бабиному Яру та за меморіалізацію цього простору.

У 1974 році, після низки обшуків, провокацій та морального терору з боку КГБ, Віктора Некрасова та його дружину Галину Базій вислали за кордон та позбавили радянського громадянства. Мешкав у Парижі, продовжував літературну діяльність. Помер 1987 року від раку легенів.

📍Нову назву також отримала вулиця радянського генерала Карбишева – тепер вона має ім'я української соціологині Ірини Бекешкіної.

Ірина Бекешкіна народилась 1952 року в містечку Івдель, що на Уралі. Закінчила філософський факультет Київського університету. Працювала в журналі «Філософська думка», а згодом – науковою співробітницею в Інституті філософії та Інституті соціології.

У 1996 році Бекешкіна стала заступницею директора Фонду «Демократичні ініціативи», а у 2001-му – його науковою керівницею. В цей час «Демініціативи» проводили перші в Україні опитування виборців на виході з дільниць. Саме екзит-пол президентських виборів 2004 року від Фонду «Демократичні ініціативи» викрив масштабні фальсифікації та став одним із каталізаторів Помаранчевої революції.

У 2010 році, після смерті засновника фонду Ілька Кучеріва, Ірина Бекешкіна очолила «Демократичні ініціативи». Розробляла критерії оцінки рівня демократії в посткомуністичних країнах. Була одним із найбільших критиків режиму Віктора Януковича.

Померла Ірина Бекешкіна 20 березня 2020 року від швидкоплинного раку шлунку.

​​Експертна рада Міністерства культури та інформаційної політики України з питань подолання наслідків русифікації та тоталітаризму рекомендувала забрати з публічного простору пам’ятники Миколі Щорсу на бульварі Тараса Шевченка та Миколі Ватутіну у Маріїнському парку в Києві.

🔺 Пам’ятник Миколі Щорсу Експертна рада рекомендує перемістити у визначене Київською міською державною адміністрацією місце. Нагадаємо, що Український інститут національної пам’яті в 2021 році пропонував перемістити пам’ятник Щорсу до «Парку радянського періоду» у Спадщанському лісі Сумської області.

🔺 Пам’ятник Миколі Ватутіну Експертна рада рекомендує перемістити зі збереженням декору до музейного простору.

🔺 Оскільки пам’ятник є надмогильною спорудою, Експертна рада також рекомендує створити робочу групу, яка опрацює питання ексгумації та перепоховання останків Миколи Ватутіна.

❗️Микола Щорс – один із військових командирів більшовиків. У 1918–1919 роках воював проти українського національно-визвольного руху. Після взяття більшовицькими підрозділами під командуванням Щорса Києва на початку лютого 1919 року в місті відбулася хвиля червоного терору. Пам’ятник радянському діячеві встановили в 1954 році з нагоди 300-ліття Переяславської ради. Монумент підпадає під демонтаж відповідно до декомунізаційного законодавства.

❗️(UPD) Микола Ватутін – генерал Червоної армії, під час Другої світової війни командував військами 1-го Українського фронту, які звільняли Україну від нацистів. Водночас із січня-лютого 1944 року частини 1-го Українського фронту вступали у бої з підрозділами Української повстанської армії. 29 лютого 1944 року в одній із засідок УПА Микола Ватутін отримав поранення. Помер у київському госпіталі 15 квітня 1944-го.

​​Щороку в четверту суботу листопада вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років.

У 2022-му пам’ятна дата припадає на 26 листопада.

Цього року ми вшановуватимемо жертв сталінського геноциду в умовах повномасштабної війни Росії проти України. Через дев’ять десятиліть після Голодомору-геноциду проти українців знову застосовують геноцидні практики.

У нинішній війні Росія переслідує ту саму мету, що й під час Голодомору 1932–1933 років – знищення української ідентичності та української нації. І тоді, і нині Росія намагається зламати волю українців до спротиву, кидає проти нас весь свій терористичний арсенал. Сталін у XX столітті та Путін у XXI зробили вибір на користь геноцидів, бо інші методи упокорення українського народу не спрацювали.

🕯 В умовах повномасштабної війни один із ключових способів вшанувати пам’ять убитих голодом – долучитися до акції «Запали свічку» та закликати українців по всьому світу і громадян інших країн засвітити вогники у вікнах як вияв скорботи за загиблими, віри в перемогу України й готовності докласти зусиль, щоб геноциди не повторювалися.

❕26 листопада, о 16:00, долучіться до Загальнонаціональної хвилини мовчання.

Наше сьогодення вчить: щоб слугувати запобіжником проти повторення трагедій і злочинів минулого, наша пам’ять має бути живою і чесною, а в ставленні до тих, хто вчиняє злочини проти людства, не повинно бути подвійних підходів. Тож цьогорічна кампанія на вшанування пам’яті жертв Голодомору проходитиме під гаслом #ПамятаємоЄднаємосяПереможемо

Детальніше прочитати можна тут.

#памятаємоГолодомор
#зупинимогеноцид
#rememberHolodomor
#stopgenocideinUkraine

​​#ПатрониЗСУ

Продовжуємо розповідати, ім’я яких славнозвісних воїнів минулого носять бригади сучасних українських Збройних сил.

22 серпня 2019 року 92-га окрема механізована бригада Сухопутних військ ЗСУ отримала почесне ім’я кошового отамана Івана Сірка. Це був один із найлегендарніших кошових отаманів Запорізької Січі.

Документальних відомостей про першу половину життя майбутнього отамана майже не збереглося. Народився Іван Сірко на початку 17-го століття. Дослідники схиляються, що місцем його народження була Вінниччина, а походив козацький ватажок із родини православної української шляхти.

⚔️ Відомо, що Сірко брав участь у національно-визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького, зокрема в битві під Жванцем 1653 року. Він був серед тієї козацької старшини, яка відмовилась присягати московському царю після Переяславської ради 1654-го. Помітну роль у політичному житті Гетьманщини почав відігравати з другої половини 1650-х років. У той час Іван Сірко виступав проти курсу гетьмана Виговського, спрямованого на зближення з Річчю Посполитою та Кримським ханатом. У боротьбі за гетьманську булаву підтримав сина Богдана Хмельницького Юрія.

Наприкінці 1650-х Іван Сірко став кальницьким (вінницьким) полковником. А в 1662 році його вперше обрали кошовим отаманом Війська Запорозького низового. Це була найвища виборна посада Запорізької Січі. Козаки обирали Сірка своїм отаманом близько 12 разів, що свідчило про велику шану з боку низового козацтва. З усіх кошових отаманів Запорізької Січі Іван Сірко обіймав цю посаду чи не найдовше.

У період Руїни (від початку 1660-х – до середини 1680-х), коли альянси як всередині Гетьманщини, так і з зовнішніми союзниками постійно змінювалися, Іван Сірко послідовно виступав за захист українського православного населення від поневолення, зокрема від татарських набігів. Водночас був противником і московського гніту.

⚔️ Відомий своїми походами в Крим. Восени 1667 року очолюваний Сірком загін запорожців здійснив успішний похід до Кафи (сучасна Феодосія), визволивши кілька тисяч невільників.

⚔️ А в 1668 році отаман підтримав антимосковське повстання лівобережного козацтва та намагався поширити його на Слобожанщину.

Коли наприкінці 1660-х гетьману Петру Дорошенку вдалося на короткий час об’єднати під своєю владою Правобережну та Лівобережну Україну, Сірко підтримав його, допоміг приборкати виступ отамана Суховія та деякий час виконував обов’язки ніжинського полковника. Проте рішуче виступив проти зближення Дорошенка з Османською імперією.

У 1672-му, під час боротьби за гетьманську булаву, лівобережна козацька старшина ув’язнила отамана. За наказом московського царя його відправили у заслання до Тобольська в Сибіру. Проте зовсім скоро Сірка звільнили: надто відчутною була його роль у стримуванні татарських набігів. У 1673-му Івана Сірка знову обрали кошовим отаманом Війська Запорозького, яке він очолював до кінця життя в 1680 році.

⚔️ Серед найуспішніших військових кампаній Сірка – похід в Крим 1675 року, внаслідок якого кримський хан був змушений рятуватися втечею. А перед походом запорожці, за свідоцтвом літописця Величка, розгромили османський загін, який у Різдвяну ніч спробував захопити Січ.

⚔️ Загалом, за оцінками істориків, Іван Сірко здійснив понад 60 переможних походів. Вони і принесли йому славу талановитого полководця. Кошовий отаман віддавав перевагу нестандартним рішенням, несподіваним та блискавичним військовим діям.

92-га окрема механізована бригада створена в 2000 році та дислокується на Харківщині. До початку російсько-української війни в 2014-му військовослужбовці бригади брали участь у місіях ООН з підтримки миру в Лівані, Ліберії, Сьєрра-Леоне та на Балканах. З 2014-го бригада брала участь у боях за Іловайськ, під Дебальцевим, Щастям, Бахмуткою, біля Станиці Луганської на початку російсько-української війни. Після повномасштабного вторгнення обороняла Харків. Воїни 92-ї бригади піднімали український стяг над міськрадою звільненого Куп'янська 10 вересня 2022 року🇺🇦

​​⚡️ Верховна Рада України звернулася до парламентів держав світу із закликом визнати Голодомор 1932–1933 років геноцидом українського народу:

💬 «Мусимо визнати, що вкотре стандартна формула про те, що минулі злочини ніколи не мають повторитися, знову не спрацювала. Ті страшні події повторюються нині в Україні.

Як тоді, так і нині Росія намагалася нав'язати свою волю Україні, а зіткнувшись з опором, вирішила вдатися до грубої нічим неприкритої сили та геноциду.

Верховна Рада України закликає парламенти держав світу відновити історичну справедливість та визнати Голодомор 1932–1933 років в Україні злочином геноциду Українського народу. Це стане важливим сигналом усім силам у світі, які можуть вдатися по нових геноцидних дій, та вагомим внеском у справу забезпечення мирного та безпечного майбутнього для прийдешніх поколінь».

ℹ️ Наразі Голодомор 1932–1933 визнали геноцидом українців парламенти 17 держав-учасниць Організації Об’єднаних Націй зі 193.

☝️ Саме визнання Голодомору геноцидом іноземними державами визначене ключовим завданням у Плані заходів на 2022–2023 роки до 90-х роковин трагедії.

Детальніше: https://bit.ly/3AqtgYU

#памятаємоГолодомор
#зупинимогеноцид
#rememberHolodomor
#stopgenocideinUkraine
#ПамятаємоЄднаємосяПереможемо