31 березня на державному рівні відзначаємо 150-річчя Миколи Міхновського.
Міхновського насамперед знають як автора програми Революційної української партії під назвою «Самостійна Україна», створеної 1900 року. Він першим на початку XX століття артикулював курс на українську незалежність.
Своє бачення, що українці повинні здобути власну незалежну державу, Міхновський підкріплював справами. Чим би він не займався – адвокатською практикою, громадською чи політичною діяльністю, вчителюванням – скрізь докладав зусиль, щоб підтримати українську ідею. А ще з усіх сил намагався поширити її – писав програмні тексти, виступав з промовами, друкував статті у пресі, на початку XX століття заснував 5 українських часописів.
Міхновський розумів, що незалежність неможлива без армії. Тому одним з перших відстоював ідею формування українських збройних сил. Коли в 1917 році революційні події поглинули Російську імперію, а в Україні розпочалися національно-визвольні змагання, Микола Міхновський заснував та очолив Український військовий клуб імені Павла Полуботка, став одним з організаторів 1-го Українського полку імені Богдана Хмельницького.
💬 «Доки хоч на однім клапті української території пануватиме чужинець, доти українська інтеліґенція не покладе оружжя, доти всі покоління українців йтимуть на війну. І ця війна провадитиметься усіма засобами[…] Нам належиться будуччина, бо зовсім неможливо, щоб 1/30 частина усієї людности, ціла велика нація могла зникнути, могла бути задушеною», – писав Микола Міхновський 123 роки тому в «Самостійній Україні».
10 ключових фактів про цю багатогранну та віддану ідеї української незалежності постать – у каруселі👇
Ще більше інформації – в матеріалах Українського інституту національної пам'яті.
Перевірити, як багато ви знаєте про Міхновського, можна за допомогою нашого тесту.
#Міхновський
#микола_міхновський
Міхновського насамперед знають як автора програми Революційної української партії під назвою «Самостійна Україна», створеної 1900 року. Він першим на початку XX століття артикулював курс на українську незалежність.
Своє бачення, що українці повинні здобути власну незалежну державу, Міхновський підкріплював справами. Чим би він не займався – адвокатською практикою, громадською чи політичною діяльністю, вчителюванням – скрізь докладав зусиль, щоб підтримати українську ідею. А ще з усіх сил намагався поширити її – писав програмні тексти, виступав з промовами, друкував статті у пресі, на початку XX століття заснував 5 українських часописів.
Міхновський розумів, що незалежність неможлива без армії. Тому одним з перших відстоював ідею формування українських збройних сил. Коли в 1917 році революційні події поглинули Російську імперію, а в Україні розпочалися національно-визвольні змагання, Микола Міхновський заснував та очолив Український військовий клуб імені Павла Полуботка, став одним з організаторів 1-го Українського полку імені Богдана Хмельницького.
💬 «Доки хоч на однім клапті української території пануватиме чужинець, доти українська інтеліґенція не покладе оружжя, доти всі покоління українців йтимуть на війну. І ця війна провадитиметься усіма засобами[…] Нам належиться будуччина, бо зовсім неможливо, щоб 1/30 частина усієї людности, ціла велика нація могла зникнути, могла бути задушеною», – писав Микола Міхновський 123 роки тому в «Самостійній Україні».
10 ключових фактів про цю багатогранну та віддану ідеї української незалежності постать – у каруселі👇
Ще більше інформації – в матеріалах Українського інституту національної пам'яті.
Перевірити, як багато ви знаєте про Міхновського, можна за допомогою нашого тесту.
#Міхновський
#микола_міхновський
👍15❤10
2 квітня 2022 року Київщину повністю звільнили від російської окупації 🇺🇦
У планах повномасштабного російського вторгнення у лютому 2022 року Київщина посідала особливе місце – як ворота до столиці, яку планували захопити за 3-5 днів, щоб змусити українську владу підписати повну капітуляцію на російських умовах.
Місяць українці билися за свою державу та її серце – Київ у жорстоких боях.
Коротко розповідаємо, як відбувалася битва за регіон, перемога в якій дала змогу відстояти державність.
#ріквизволення
#Київщина
#містагероїв
У планах повномасштабного російського вторгнення у лютому 2022 року Київщина посідала особливе місце – як ворота до столиці, яку планували захопити за 3-5 днів, щоб змусити українську владу підписати повну капітуляцію на російських умовах.
Місяць українці билися за свою державу та її серце – Київ у жорстоких боях.
Коротко розповідаємо, як відбувалася битва за регіон, перемога в якій дала змогу відстояти державність.
#ріквизволення
#Київщина
#містагероїв
❤18🔥6
#ріквизволення #Чернігівщина 🇺🇦
У російських планах блискавичного захоплення Києва наприкінці лютого 2022 року Чернігівщині та її обласному центру відводилася роль «північних воріт». Цим напрямком сухопутні війська РФ мали швидко просунутися на допомогу основним силам до Києва.
Проте опір українців на Чернігівщині – і військових, і місцевих жителів зламав усі плани ворога.
У Чернігівській області, як і на Київщині, українські військові напередодні вторгнення розосередилися та передислокувалися.
Це дало змогу зберегти особовий склад, техніку та боєприпаси, щоб далі давати відсіч ворогу.
Після ракетних ударів у ніч на 24 лютого росіяни заходили на Чернігівщину наземними шляхами з боку Білорусі. Українська сторона не мала достатньо сил, щоб зупинити ворога на кордоні. Натомість, коли ворожі колони просувалися вглиб української території та розтягувалися на багато кілометрів, їх знищували артилерійським вогнем.
Російське керівництво було переконане, що населення прикордонної Чернігівщини має проросійські настрої, воно не чинитиме опору і вітатиме «асвабадітєлєй». Але тріумфальної ходи не вийшло. Жителі сіл та містечок беззбройними виходили проти російських танків. Соцмережами поширювалися емоційні відео з Бахмача, Корюківки, Городні, де люди намагалися зупинити ворожу техніку.
Про переміщення та місця розташування російських колон місцеві повідомляли ЗСУ.
▪️Про те, як Чернігів пережив місяць у майже повному оточенні,
▪️як вибудовувалася оборона Чернігівщини,
▪️про ключові битви, завдяки яким вистояла північна фортеця
читайте у матеріалі Український інститут національної пам'яті та в каруселі👆
#МістаГероїв
У російських планах блискавичного захоплення Києва наприкінці лютого 2022 року Чернігівщині та її обласному центру відводилася роль «північних воріт». Цим напрямком сухопутні війська РФ мали швидко просунутися на допомогу основним силам до Києва.
Проте опір українців на Чернігівщині – і військових, і місцевих жителів зламав усі плани ворога.
У Чернігівській області, як і на Київщині, українські військові напередодні вторгнення розосередилися та передислокувалися.
Це дало змогу зберегти особовий склад, техніку та боєприпаси, щоб далі давати відсіч ворогу.
Після ракетних ударів у ніч на 24 лютого росіяни заходили на Чернігівщину наземними шляхами з боку Білорусі. Українська сторона не мала достатньо сил, щоб зупинити ворога на кордоні. Натомість, коли ворожі колони просувалися вглиб української території та розтягувалися на багато кілометрів, їх знищували артилерійським вогнем.
Російське керівництво було переконане, що населення прикордонної Чернігівщини має проросійські настрої, воно не чинитиме опору і вітатиме «асвабадітєлєй». Але тріумфальної ходи не вийшло. Жителі сіл та містечок беззбройними виходили проти російських танків. Соцмережами поширювалися емоційні відео з Бахмача, Корюківки, Городні, де люди намагалися зупинити ворожу техніку.
Про переміщення та місця розташування російських колон місцеві повідомляли ЗСУ.
▪️Про те, як Чернігів пережив місяць у майже повному оточенні,
▪️як вибудовувалася оборона Чернігівщини,
▪️про ключові битви, завдяки яким вистояла північна фортеця
читайте у матеріалі Український інститут національної пам'яті та в каруселі👆
#МістаГероїв
❤17👍5🔥1
#ріквизволення #Житомирщина 🇺🇦
Рік тому, 4 квітня, Сили оборони України повністю визволили Житомирську область з-під російської окупації.
Російсько-українська війна зачепила поліські села на півночі Житомирщини у перший день широкомасштабного вторгнення ворожих військ — 24 лютого. Світанок жителів Народицької громади настав із вибухами ракет, артилерійськими обстрілами та пожежами. Під російською окупацією опинилися шість сіл Народицької селищної територіальної громади Коростенського району Житомирської області.
За словами очільника Народицької селищної військової адміністрації Олега Ярмолюка, в громаді захопили села Радча, Стара і Нова Радча, Грезля і Давидки. Вони були під окупацією з перших днів вторгнення до 4 квітня. Також російські військові перебували в Ровбі, Тичкові, Вільховій. Село Рубежівка перебувало під окупацією 2–3 дні.
Найбільші бої на Житомирщині відбувалися в околицях сіл Радча, Давидки та Грезля. В останньому російські військові облаштували позиції. У Новій Радчі серед місцевих жителів були загиблі від рук окупантів. Найбільших руйнувань завдали російські ракетні та артилерійські удари.
Крім житлових будинків та господарських й адміністративних будівель, від дій агресора постраждала пам’ятка культури — півторастолітня церква Різдва Пресвятої Богородиці, а також природний заповідник «Древлянський», в якому росіяни зумисне спалили 600-літній дуб. За 40 днів війни: 88 ракетно-бомбових ударів, 54 загиблих, 375 пошкоджених та зруйнованих будівель.
Детальніше в матеріалі Українського інституту національної памʼяті
Рік тому, 4 квітня, Сили оборони України повністю визволили Житомирську область з-під російської окупації.
Російсько-українська війна зачепила поліські села на півночі Житомирщини у перший день широкомасштабного вторгнення ворожих військ — 24 лютого. Світанок жителів Народицької громади настав із вибухами ракет, артилерійськими обстрілами та пожежами. Під російською окупацією опинилися шість сіл Народицької селищної територіальної громади Коростенського району Житомирської області.
За словами очільника Народицької селищної військової адміністрації Олега Ярмолюка, в громаді захопили села Радча, Стара і Нова Радча, Грезля і Давидки. Вони були під окупацією з перших днів вторгнення до 4 квітня. Також російські військові перебували в Ровбі, Тичкові, Вільховій. Село Рубежівка перебувало під окупацією 2–3 дні.
Найбільші бої на Житомирщині відбувалися в околицях сіл Радча, Давидки та Грезля. В останньому російські військові облаштували позиції. У Новій Радчі серед місцевих жителів були загиблі від рук окупантів. Найбільших руйнувань завдали російські ракетні та артилерійські удари.
Крім житлових будинків та господарських й адміністративних будівель, від дій агресора постраждала пам’ятка культури — півторастолітня церква Різдва Пресвятої Богородиці, а також природний заповідник «Древлянський», в якому росіяни зумисне спалили 600-літній дуб. За 40 днів війни: 88 ракетно-бомбових ударів, 54 загиблих, 375 пошкоджених та зруйнованих будівель.
Детальніше в матеріалі Українського інституту національної памʼяті
❤🔥17
#ПатрониЗСУ
22 серпня 2018 року 3-й окремий полк спеціального призначення отримав найменування на честь правителя Русі князя Святослава Хороброго.
Князь Святослав належить до найуславленіших постатей української військової історії. Давні літописці створили про нього чимало легенд. Проте багато фактів його реального життя залишилися незнаними. Так, ми нам невідомий рік його народження. Історики називають різні роки від 920-го до 942-го.
Але відомо, що у своєму першому бою, який відбувся в 946 році, Святослав узяв участь ще зовсім юним хлопцем. Як говорить літописець, кинутий ним спис пролетів лише між вух коня.
У той же час, після загибелі свого батька князя Ігоря в 945 році, Святослав посів князівський стіл. Але впродовж наступних майже 20 років, допоки він дорослішав, Київською державою правила його мати – княгиня Ольга.
Початок самостійного княжіння Святослава давні літописці, а за ними й сучасні історики датують 964 роком. Тоді ж князь вирушив у військовий похід проти словʼянського племені в’ятичів, яке заселяло береги річки Оки (зараз це територія сучасної Росії) та платило данину Хозарському каганату.
Наступні 7 років князь Святослав провів у походах. Військові перемоги, особиста мужність, стриманість у побуті принесли йому славу воєначальника.
Після підкорення в’ятичів він воював з хозарами. За літописцем, саме хозарам – на той час панівній силі у Східній Європі Святослав оголосив війну знаменитими словами: «Іду на ви». Сьогодні ця фраза міститься на емблемі Сил спеціальних операцій.
У 967 році візантійський імператор попросив Святослава про допомогу у боротьбі з Болгарією. Святослав із військом вирушив за Дунай. Князь переміг у кількох битвах. Проте наступного року йому довелось повертатися до Києва, щоби визволяти столицю на дніпрових кручах від облоги кочівників – печенігів.
Та все ж увага Святослава була прикута до Подунав’я. Познайомившись із новими землями та вподобавши їх, він навіть задумувався про перенесення своєї столиці на береги Дунаю.
Поховавши у 969 році матір княгиню Ольгу та поставивши в Києві намісниками синів, Святослав вирушив у новий похід.
Проте ситуація на Балканах змінилась. Новий візантійський імператор, досвідчений полководець Іоан І Цимісхій у 971 році розпочав наступ проти військ Святослава. Вирішальні бої відбулися біля фортеці Доростол, де закріпився Святослав. Візантійцям упродовж трьох місяців не вдавалося зламати спротив руського війська. Тож врешті погодились на запропоновані Святославом умови відступу: він покидає Болгарію і повертає бранців; візантійці натомість безперешкодно пропускають його військо зі зброєю і надають провізію.
Свою останню зиму Святослав провів у пониззі Дніпра. Весною 972 року він з дружиною вирушив Дніпром до Києва. Але в районі дніпровських порогів їм влаштували засідку печеніги. У тому бою Святослав загинув.
Овіяна переказами постать войовничого князя, котрий, за словами літописця, був «швидким як пардус», а в походах «не тягав за собою возів» та обходився без шатрів, і сьогодні надихає українських захисників.
🇺🇦 Військовослужбовці 3-го окремого полку спеціального призначення брали участь у протидії російській агресії з початку 2014 року. Однак, більшість завдань, які виконують військові цього підрозділу, є державною таємницею. Незадовго до повномасштабного російського вторгнення 3-й полк спеціального призначення переформатували в Окремий центр спеціальних операцій «Схід» імені князя Святослава Хороброго. Його бійці виконують спеціальні завдання на різних ділянках фронту російсько-української війни. 29 липня Президент України Володимир Зеленський нагородив підрозділ почесною відзнакою «За мужність та відвагу».
22 серпня 2018 року 3-й окремий полк спеціального призначення отримав найменування на честь правителя Русі князя Святослава Хороброго.
Князь Святослав належить до найуславленіших постатей української військової історії. Давні літописці створили про нього чимало легенд. Проте багато фактів його реального життя залишилися незнаними. Так, ми нам невідомий рік його народження. Історики називають різні роки від 920-го до 942-го.
Але відомо, що у своєму першому бою, який відбувся в 946 році, Святослав узяв участь ще зовсім юним хлопцем. Як говорить літописець, кинутий ним спис пролетів лише між вух коня.
У той же час, після загибелі свого батька князя Ігоря в 945 році, Святослав посів князівський стіл. Але впродовж наступних майже 20 років, допоки він дорослішав, Київською державою правила його мати – княгиня Ольга.
Початок самостійного княжіння Святослава давні літописці, а за ними й сучасні історики датують 964 роком. Тоді ж князь вирушив у військовий похід проти словʼянського племені в’ятичів, яке заселяло береги річки Оки (зараз це територія сучасної Росії) та платило данину Хозарському каганату.
Наступні 7 років князь Святослав провів у походах. Військові перемоги, особиста мужність, стриманість у побуті принесли йому славу воєначальника.
Після підкорення в’ятичів він воював з хозарами. За літописцем, саме хозарам – на той час панівній силі у Східній Європі Святослав оголосив війну знаменитими словами: «Іду на ви». Сьогодні ця фраза міститься на емблемі Сил спеціальних операцій.
У 967 році візантійський імператор попросив Святослава про допомогу у боротьбі з Болгарією. Святослав із військом вирушив за Дунай. Князь переміг у кількох битвах. Проте наступного року йому довелось повертатися до Києва, щоби визволяти столицю на дніпрових кручах від облоги кочівників – печенігів.
Та все ж увага Святослава була прикута до Подунав’я. Познайомившись із новими землями та вподобавши їх, він навіть задумувався про перенесення своєї столиці на береги Дунаю.
Поховавши у 969 році матір княгиню Ольгу та поставивши в Києві намісниками синів, Святослав вирушив у новий похід.
Проте ситуація на Балканах змінилась. Новий візантійський імператор, досвідчений полководець Іоан І Цимісхій у 971 році розпочав наступ проти військ Святослава. Вирішальні бої відбулися біля фортеці Доростол, де закріпився Святослав. Візантійцям упродовж трьох місяців не вдавалося зламати спротив руського війська. Тож врешті погодились на запропоновані Святославом умови відступу: він покидає Болгарію і повертає бранців; візантійці натомість безперешкодно пропускають його військо зі зброєю і надають провізію.
Свою останню зиму Святослав провів у пониззі Дніпра. Весною 972 року він з дружиною вирушив Дніпром до Києва. Але в районі дніпровських порогів їм влаштували засідку печеніги. У тому бою Святослав загинув.
Овіяна переказами постать войовничого князя, котрий, за словами літописця, був «швидким як пардус», а в походах «не тягав за собою возів» та обходився без шатрів, і сьогодні надихає українських захисників.
🇺🇦 Військовослужбовці 3-го окремого полку спеціального призначення брали участь у протидії російській агресії з початку 2014 року. Однак, більшість завдань, які виконують військові цього підрозділу, є державною таємницею. Незадовго до повномасштабного російського вторгнення 3-й полк спеціального призначення переформатували в Окремий центр спеціальних операцій «Схід» імені князя Святослава Хороброго. Його бійці виконують спеціальні завдання на різних ділянках фронту російсько-української війни. 29 липня Президент України Володимир Зеленський нагородив підрозділ почесною відзнакою «За мужність та відвагу».
🔥9👍5❤3