ЯК Я ОНОВЛЮВАВ ДАНІ У ВІЙСЬККОМАТІ
18 травня 2024 року набули чинности зміни до Закону України про мобілізацію. Кожен чоловік від 18 до 60 років повинен оновити свої дані у ТЦК та СП (територіяльному центрі комплектування та соціяльної підтримки), колишня назва - військовий комісаріят, військкомат.
У моєму ТЦК дані актуальні, кілька років як оновлювався, після того даних не міняв. Але за оновленим законом, звісно, оновлю знову свої дані.
Розкажу як я оновлював свої дані у військкоматі у 1990 році, ще за Радянського Союзу.
Я написав цей спогад своїй сім'ї (Андрій Якименко, 20.12.2023, telegram-чат):
«Просто раніше всю цю військову справу було закинуто в Україні до запиленої шухляди, ніхто не займався упритул. За Совка було інакше, як повістка з військкомату, то ішли.
За законом я мав би про себе подавати кожні зміни: шлюб, діти, робота, освіта тощо. Тобто, нести до ТЦК оригінали документів, вони беруть копії до справи. Зараз, думаю, треба б здати про себе додаткові дані.
Я ходив до військкомату вносити зміни до своєї військової справи після вишів, після отримання адвокатства.
Цікаво було у 1990 році. Я мав 25 років віку. Після з'їзду УГС у Києві, який перетворився у 1-й з'їзд УРП (весна 1990), нам видали посвідчення членів УРП. А у військовому квитку є рядок: членство в партії та комсомолі (це комуністичні совкові організації). Там у мене було записано "Член ВЛКСМ с 1979 г." і "Беспартийный".
Ну, я пішов улітку 1990 року до Дніпродзержинського військкомату (зараз це Кам'янський ТЦК), показав черговому посвідчення члена УРП і сказав, що я вже не комсомолець, а вступив до партії, прошу внести зміни. А це ще Союз був, армія ще союзна, української армії ще нема, Незалежність буде 24.08.1991, ще Компартія при владі.
А черговий питає що мені треба. Я показую у військовому квитку сторінку з Витягом, що треба всі зміни вносити до квитка. Він узяв усе, покрутив у руці і ручкою у військовому квитку закреслив "Член ВЛКСМ", написав "Украинская республиканская партия с 1989 года", віддав мені, копій до справи не брав, дурень. Ну, я й пішов собі».
Син Богдан відповів:
«Цікава історія)»
Додатки:
1. Сторінка з мого радянського військового квитка, з оновленнями-виправленнями.
2. Мій спогад у telegram-чаті, 20.12.2023.
3. Обкладинка мого радянського військового квитка.
4. Військову присягу на вірність Українському народові я прийняв ще у 1992 році.
5-6. Радянське законодавство про оновлення даних військовозобов'язаними (у військовому квитку).
©Андрій Якименко
19.05.2024
18 травня 2024 року набули чинности зміни до Закону України про мобілізацію. Кожен чоловік від 18 до 60 років повинен оновити свої дані у ТЦК та СП (територіяльному центрі комплектування та соціяльної підтримки), колишня назва - військовий комісаріят, військкомат.
У моєму ТЦК дані актуальні, кілька років як оновлювався, після того даних не міняв. Але за оновленим законом, звісно, оновлю знову свої дані.
Розкажу як я оновлював свої дані у військкоматі у 1990 році, ще за Радянського Союзу.
Я написав цей спогад своїй сім'ї (Андрій Якименко, 20.12.2023, telegram-чат):
«Просто раніше всю цю військову справу було закинуто в Україні до запиленої шухляди, ніхто не займався упритул. За Совка було інакше, як повістка з військкомату, то ішли.
За законом я мав би про себе подавати кожні зміни: шлюб, діти, робота, освіта тощо. Тобто, нести до ТЦК оригінали документів, вони беруть копії до справи. Зараз, думаю, треба б здати про себе додаткові дані.
Я ходив до військкомату вносити зміни до своєї військової справи після вишів, після отримання адвокатства.
Цікаво було у 1990 році. Я мав 25 років віку. Після з'їзду УГС у Києві, який перетворився у 1-й з'їзд УРП (весна 1990), нам видали посвідчення членів УРП. А у військовому квитку є рядок: членство в партії та комсомолі (це комуністичні совкові організації). Там у мене було записано "Член ВЛКСМ с 1979 г." і "Беспартийный".
Ну, я пішов улітку 1990 року до Дніпродзержинського військкомату (зараз це Кам'янський ТЦК), показав черговому посвідчення члена УРП і сказав, що я вже не комсомолець, а вступив до партії, прошу внести зміни. А це ще Союз був, армія ще союзна, української армії ще нема, Незалежність буде 24.08.1991, ще Компартія при владі.
А черговий питає що мені треба. Я показую у військовому квитку сторінку з Витягом, що треба всі зміни вносити до квитка. Він узяв усе, покрутив у руці і ручкою у військовому квитку закреслив "Член ВЛКСМ", написав "Украинская республиканская партия с 1989 года", віддав мені, копій до справи не брав, дурень. Ну, я й пішов собі».
Син Богдан відповів:
«Цікава історія)»
Додатки:
1. Сторінка з мого радянського військового квитка, з оновленнями-виправленнями.
2. Мій спогад у telegram-чаті, 20.12.2023.
3. Обкладинка мого радянського військового квитка.
4. Військову присягу на вірність Українському народові я прийняв ще у 1992 році.
5-6. Радянське законодавство про оновлення даних військовозобов'язаними (у військовому квитку).
©Андрій Якименко
19.05.2024
ДЕНЬ НУДИСТІВ
А сьогодні, до речі, маємо Міжнародний день натуристів. Інша назва - День нудистів. Відзначається в усьому світі 14 червня, щороку.
Осьо, мій останній день на дикому (хто хоче, нехай назве нудистському) пляжі Бірючого острова, Азовське море. Це берег кордону Перебійня, Азово-Сиваський національний природний парк. Острів Бірючий належить до Херсонської области України, але заїхати автівкою на острів суходолом можливо тільки через Федотову косу з Кирилівки, Запорізька область.
Зараз Бірючий перебуває під російською окупацією...
Світлина 13 серпня 2021 року, це останній день нашого з дружиною Наталкою майже 2-тижневого перебування, купання, засмагання, пляжування, літнього морського відпочинку та нудистування (гм, чи існує таке слово?) на Бірючому. Мені тут 56 років.
Ми вже не один рік їздили на відпочинок на Бірючий острів. Думали, що й наступного 2022 року влітку поїдемо на острів Бірючий.
Але в лютому 2022 року розпочалася гаряча російсько-українська війна...
Відтоді ми не їздимо на відпочинки на моря. Відклали до нашої Перемоги над Росією...
Багатокілометрові широчезні пляжі острова Бірючий - всі без вийнятку є нудистськими. Засмагати в плавках тут просто соромно і непристойно.
Довкруг - море, степ, блакитне небо, білі хмари, сонце, щастя і - ми тільки вдвох з дружиною. І більш нікого! Ага, іще мартини недалечко юрмляться зграями... Весь берег моря - наш! Бігай, плавай, засмагай в одязі Адама й Еви цілий день як первісна людина!..
Ми знов тебе відвідаємо, острове Бірючий!
От тільки москалів потопимо у морі та виб'ємо з Української землі!
©Андрій Якименко
14.06.2024
А сьогодні, до речі, маємо Міжнародний день натуристів. Інша назва - День нудистів. Відзначається в усьому світі 14 червня, щороку.
Осьо, мій останній день на дикому (хто хоче, нехай назве нудистському) пляжі Бірючого острова, Азовське море. Це берег кордону Перебійня, Азово-Сиваський національний природний парк. Острів Бірючий належить до Херсонської области України, але заїхати автівкою на острів суходолом можливо тільки через Федотову косу з Кирилівки, Запорізька область.
Зараз Бірючий перебуває під російською окупацією...
Світлина 13 серпня 2021 року, це останній день нашого з дружиною Наталкою майже 2-тижневого перебування, купання, засмагання, пляжування, літнього морського відпочинку та нудистування (гм, чи існує таке слово?) на Бірючому. Мені тут 56 років.
Ми вже не один рік їздили на відпочинок на Бірючий острів. Думали, що й наступного 2022 року влітку поїдемо на острів Бірючий.
Але в лютому 2022 року розпочалася гаряча російсько-українська війна...
Відтоді ми не їздимо на відпочинки на моря. Відклали до нашої Перемоги над Росією...
Багатокілометрові широчезні пляжі острова Бірючий - всі без вийнятку є нудистськими. Засмагати в плавках тут просто соромно і непристойно.
Довкруг - море, степ, блакитне небо, білі хмари, сонце, щастя і - ми тільки вдвох з дружиною. І більш нікого! Ага, іще мартини недалечко юрмляться зграями... Весь берег моря - наш! Бігай, плавай, засмагай в одязі Адама й Еви цілий день як первісна людина!..
Ми знов тебе відвідаємо, острове Бірючий!
От тільки москалів потопимо у морі та виб'ємо з Української землі!
©Андрій Якименко
14.06.2024
ЗНОВ ПРО МОСКОВСЬКИХ ПІДАРАСІВ
Сьогодні в Києві поліція двічі охороняла масовий захід ЛГБТ.
Двічі, бо один кордон поліції був довкруг "нетрадиційних" мітингувальників (щоб "нетрадиційників" не було побито "традиційниками"), другий кордон поліції був навколо Маршу "традиційників" (щоб "традиційники" не побили "нетрадиційників"). Щоправда, Марш сексуально здорових людей таки наприкінці прорвав кордон поліції. Але на той час "нетрадиційників" і слід здимів...
Я не розумію: а щó, в нас Ті-що-в-попку (дивіться на плакаті) мають право на порушення заборони мітингів під час війни?
І я згадав, що Кремль, сам переслідуючи "нетрадиційників", уже давно нам укидує ці нездорові "руховіруси".
Ось що я писав у 2017 році на своїх соцмережах (©Андрій Якименко, 19.06.2017):
«Про хеїв і ґеїв
Років зо 5 тому [тобто, у 2012 році] я простував у Дніпропетровську (так тоді називався Січеслав (майбутній), нині м. Дніпро) проспектом Пушкіна і внизу Кірова (нині це проспект Поля) дівчина-рекламчиня на тротуарі вручила мені яскраву листівку. Як завжди, я миттєво зиркнув на рекламу, продовжуючи йти.
"Хей!", - закликáла листівка українською (українською!) мовою, - "Приходь туди-то на молодіжну вечірку!". Мова йшла про якусь молодіжно-студентську подію. Я, ще не відійшовши від рекламчині і двох метрів, обернувся, зупинившися, і гукнув до неї: "А тут у вас помилка!". "Яка?", - здається, українською запитала юнка. "В українській мові немає вигуку "Хей!", треба писати "Гей, приходь на вечірку!" ", - сказав я дівчині. І вона поглянула на мене як на бовдура, який не знає, хто такі "геї", тому, щоб не образити "негея" організатори вечірки придумали нове "українське" слово "хей", як вигук...
Я не став пояснювати юнці тонкощів української фонетики і правопису. Не став роз'яснювати їй, що особи нетрадиційної, як нині кажуть, орієнтації українською вимовляються і пишуться як "ґеї". Так само, як чуємо англійською (gay). А от "гей" - то справді вигук ("Гей, Карпати сині!", з пісні). Я пішов собі геть.
І я тоді чи не вперше усвідомив, що широкі народні маси таки цю нетрадиційність не вважають доброю справою. І так не вважають, що навіть широкі, мовнобезграмотні маси ладні придумати неологізм, щоб ненароком не образити "традиціонала".
Відтоді я подібних мовних вигадників, котрі українські слова замінюють англізмами чи русизмами, або придумують питомо українським словам непритаманне їм значення, я цих вигадників називаю хеями. Ну, ніби ґеї з філології, ги.
Так от, хеїв ми перевчимо. А що робити з ґеями?
Після останнього ґей-параду в Києві ("Марш рівности", Київ, 18 червня 2017; вже вчетверте) я бачу, як щороку більше й більше публічних людей, блогерів, політиків виступають за цих ґеїв. Ну, на своїх сторінках у соцмережах пишуть щось на кшталт: "Ми йдемо в Європу, там рівноправ'я, навіть для тих, хто "любиться" в ж...пу, гм, нетрадиційно кохається!". Цього року дехто з широкопублічних осіб навіть пройшовся Києвом з цим ґейським цирком. Навіть разом із дітьми... А в соцмережах розпочалася дискусія "про права ґеїв".
Знаєте, мені не до вподоби ця ґейська пропаганда! Колись ми починали свій Націоналізм з мітингів українською мовою. Це ще за Совка. Потім ми шили прапори, купуючи у крамницях синю і жовту тканини. Досі маю кілька таких прапорів, пошитих мені мамою у 1989-1990-х роках (я тоді мав 24 роки, був неодружений). Потім були нічні смолоскипові Ходи. Ми тоді були "фашистами, нацистами" навіть для українців. Зараз ми такі тільки для кацапів. Тобто, пропаганда робить своє діло! Вода камінь точить.
Так само з цими ґеями. Я розумію, як юрист, що вже давно з кримінального кодексу вилучено статтю за мужолозтво. Я розумію, що в Європі "повно ґеїв". Але я знаю (знаю!), що не можна, навіть ідучи в Європу, переймати європейські "цінності", що не є цінностями для нас!
Так, Націоналізм не любить ґеїв! Ми - за природні стрсунки, сім'ю і почуття! Ми за те, щоб було більше українців. Їх народжує тільки сім'я, де чоловік і жінка! Нам потрібно мати нас, українців, - сотні мільйонів! Сотні мільйонів українців!
Тому із цими ґеями нам - не по дорозі!
Сьогодні в Києві поліція двічі охороняла масовий захід ЛГБТ.
Двічі, бо один кордон поліції був довкруг "нетрадиційних" мітингувальників (щоб "нетрадиційників" не було побито "традиційниками"), другий кордон поліції був навколо Маршу "традиційників" (щоб "традиційники" не побили "нетрадиційників"). Щоправда, Марш сексуально здорових людей таки наприкінці прорвав кордон поліції. Але на той час "нетрадиційників" і слід здимів...
Я не розумію: а щó, в нас Ті-що-в-попку (дивіться на плакаті) мають право на порушення заборони мітингів під час війни?
І я згадав, що Кремль, сам переслідуючи "нетрадиційників", уже давно нам укидує ці нездорові "руховіруси".
Ось що я писав у 2017 році на своїх соцмережах (©Андрій Якименко, 19.06.2017):
«Про хеїв і ґеїв
Років зо 5 тому [тобто, у 2012 році] я простував у Дніпропетровську (так тоді називався Січеслав (майбутній), нині м. Дніпро) проспектом Пушкіна і внизу Кірова (нині це проспект Поля) дівчина-рекламчиня на тротуарі вручила мені яскраву листівку. Як завжди, я миттєво зиркнув на рекламу, продовжуючи йти.
"Хей!", - закликáла листівка українською (українською!) мовою, - "Приходь туди-то на молодіжну вечірку!". Мова йшла про якусь молодіжно-студентську подію. Я, ще не відійшовши від рекламчині і двох метрів, обернувся, зупинившися, і гукнув до неї: "А тут у вас помилка!". "Яка?", - здається, українською запитала юнка. "В українській мові немає вигуку "Хей!", треба писати "Гей, приходь на вечірку!" ", - сказав я дівчині. І вона поглянула на мене як на бовдура, який не знає, хто такі "геї", тому, щоб не образити "негея" організатори вечірки придумали нове "українське" слово "хей", як вигук...
Я не став пояснювати юнці тонкощів української фонетики і правопису. Не став роз'яснювати їй, що особи нетрадиційної, як нині кажуть, орієнтації українською вимовляються і пишуться як "ґеї". Так само, як чуємо англійською (gay). А от "гей" - то справді вигук ("Гей, Карпати сині!", з пісні). Я пішов собі геть.
І я тоді чи не вперше усвідомив, що широкі народні маси таки цю нетрадиційність не вважають доброю справою. І так не вважають, що навіть широкі, мовнобезграмотні маси ладні придумати неологізм, щоб ненароком не образити "традиціонала".
Відтоді я подібних мовних вигадників, котрі українські слова замінюють англізмами чи русизмами, або придумують питомо українським словам непритаманне їм значення, я цих вигадників називаю хеями. Ну, ніби ґеї з філології, ги.
Так от, хеїв ми перевчимо. А що робити з ґеями?
Після останнього ґей-параду в Києві ("Марш рівности", Київ, 18 червня 2017; вже вчетверте) я бачу, як щороку більше й більше публічних людей, блогерів, політиків виступають за цих ґеїв. Ну, на своїх сторінках у соцмережах пишуть щось на кшталт: "Ми йдемо в Європу, там рівноправ'я, навіть для тих, хто "любиться" в ж...пу, гм, нетрадиційно кохається!". Цього року дехто з широкопублічних осіб навіть пройшовся Києвом з цим ґейським цирком. Навіть разом із дітьми... А в соцмережах розпочалася дискусія "про права ґеїв".
Знаєте, мені не до вподоби ця ґейська пропаганда! Колись ми починали свій Націоналізм з мітингів українською мовою. Це ще за Совка. Потім ми шили прапори, купуючи у крамницях синю і жовту тканини. Досі маю кілька таких прапорів, пошитих мені мамою у 1989-1990-х роках (я тоді мав 24 роки, був неодружений). Потім були нічні смолоскипові Ходи. Ми тоді були "фашистами, нацистами" навіть для українців. Зараз ми такі тільки для кацапів. Тобто, пропаганда робить своє діло! Вода камінь точить.
Так само з цими ґеями. Я розумію, як юрист, що вже давно з кримінального кодексу вилучено статтю за мужолозтво. Я розумію, що в Європі "повно ґеїв". Але я знаю (знаю!), що не можна, навіть ідучи в Європу, переймати європейські "цінності", що не є цінностями для нас!
Так, Націоналізм не любить ґеїв! Ми - за природні стрсунки, сім'ю і почуття! Ми за те, щоб було більше українців. Їх народжує тільки сім'я, де чоловік і жінка! Нам потрібно мати нас, українців, - сотні мільйонів! Сотні мільйонів українців!
Тому із цими ґеями нам - не по дорозі!
Мною вибрано з інтернету і соцмереж думки тих українців, котрі є прихильниками звичайних, традиційних родинних цінностей, як і я. Остання світлина про кремлівського "журналіста"- пропагандиста Кісельова - як вишенька на тістечку: той теж, як і ґеї, вважає, що заборона московської пропаганди і недопуск його до Євросоюзу є "утисками" свободи слова...
Одним словом:
Ґеї! Ви - московські підараси!
В мене все.
19 червня 2017 року».
Додатки: а це сьогодні антиґейські масові заходи в Києві.
©Андрій Якименко
16.06.2024
Одним словом:
Ґеї! Ви - московські підараси!
В мене все.
19 червня 2017 року».
Додатки: а це сьогодні антиґейські масові заходи в Києві.
©Андрій Якименко
16.06.2024
ВЗУТТЯР
Це випуск 1958 року Київської профтехшколи взуттярів Київського Раднаргоспу (професійно-технічної школи Ради народного господарства).
Мій батько Якименко Григорій Васильович (19.09.1940 - 21.09.2022) на взуттяра навчався 3 роки - з 15 до 18 років свого віку. Це ще був Радянський Союз.
Згодом батько закінчив ОІІМФ - Одеський інститут інженерів морського флоту, це вже вища освіта. Але перша професійна освіта після сільської середньої школи Бобринецького району Кіровоградської области - це Київська профтехшкола взуттярів.
Батько мені розказував, що не любив ні цієї професії, ні навчатися на взуттяра, його нудило від шила, ниток, підошов та від крою й пошиття модельного взуття (модельного на той час) з пресованої шкіри... Але іншого способу набути професії тоді в нього не було.
Батько був напівсирота: його батько, мій дід Василь (Якименко Василь Федорович, 1902-1945) загинув солдатом у лютому 1945 року в Німеччині під час Другої світової війни.
А профтехшкола надавала житло, такий-сякий притулок, годувала, одягала-взувала, навчала професії, видавала офіційне посвідчення спеціяліста-взуттяра.
Але все життя батько вмів лагодити порване чи зношене взуття, вправно орудував шилом і суворими нитками...
Та й мене батько навчив трохи шити й лагодити взуття. Так, умію це робити. Але як і батько - не люблю...
©Андрій Якименко
08.07.2024
Це випуск 1958 року Київської профтехшколи взуттярів Київського Раднаргоспу (професійно-технічної школи Ради народного господарства).
Мій батько Якименко Григорій Васильович (19.09.1940 - 21.09.2022) на взуттяра навчався 3 роки - з 15 до 18 років свого віку. Це ще був Радянський Союз.
Згодом батько закінчив ОІІМФ - Одеський інститут інженерів морського флоту, це вже вища освіта. Але перша професійна освіта після сільської середньої школи Бобринецького району Кіровоградської области - це Київська профтехшкола взуттярів.
Батько мені розказував, що не любив ні цієї професії, ні навчатися на взуттяра, його нудило від шила, ниток, підошов та від крою й пошиття модельного взуття (модельного на той час) з пресованої шкіри... Але іншого способу набути професії тоді в нього не було.
Батько був напівсирота: його батько, мій дід Василь (Якименко Василь Федорович, 1902-1945) загинув солдатом у лютому 1945 року в Німеччині під час Другої світової війни.
А профтехшкола надавала житло, такий-сякий притулок, годувала, одягала-взувала, навчала професії, видавала офіційне посвідчення спеціяліста-взуттяра.
Але все життя батько вмів лагодити порване чи зношене взуття, вправно орудував шилом і суворими нитками...
Та й мене батько навчив трохи шити й лагодити взуття. Так, умію це робити. Але як і батько - не люблю...
©Андрій Якименко
08.07.2024
СКАСУВАТИ "СВЯТО"!!
Ні, я всім серцем і душею за державність України та Українського народу!
Я сам десятиліття свого життя присвятив становленню Державности.
Але це вигадане "свято" День Української Державности 15 липня - треба скасувати!!
Ми маємо День Незалежности! От 24 серпня щороку і згадаймо про відновлення Держави Україна по розвалі Радянського Союзу!
Наш президент Зеленський, хоча й "не втік" (с), чим на початку вторгнення Росії 24 лютого 2022 року таки зберіг Державність, але в Ідеології Зеленський - недоумок, дурень, телепень і йолоп! Тому це "свято" простимó йому. Суд над Зеленським-президентом вчинимо після війни і Перемоги над Росією.
А от мерзота, падло і тварюка, яка Зеленському підсунула указ на підпис (і сáме на 24 серпня 2021 року!) - то справжній ворог Української Держави!
Хто це? Єрмак Андруша, Кірілка Тимошенко чи Міша Подоляк? Хто б він не був, він - ворог України і вчинив диверсію проти нашого народу і держави!
Ну, маємо ми вигадану дату 15 липня, коли, мовляв, князь Володимир загнав киян в Дніпро-ріку та охрестив (ніхто ж не знає точної дати, нема історичних на то документів!) - от нехай це й буде Святом хрещення Руси! До чого тут Державність, курви?! Державність сотні років існувала в Київській Державі до християнства!!
Тож дайте мені ту падлюку із проєктом "свята державности" 15 липня!
Я йому вчиню інквізиційний допит! І тоді та наволоч розбитим писком і зубами, поламаними пальцями напише і розкаже нам хто напоумив цю тварюку на диверсію про "свято"!!
Наша державність не прийшла із християнством! Ми мали Руську Землю ще коли молилися Ярилу, Велесу і Перуну!!
Тому, хто ширить ідеологію рівняння між християнством і державністю нашого народу, - дати жорстоку помсту й покарання!
Щоб не скорочував тривалости історії нашої Держави і Народу!!
©Андрій Якименко
15.07.2024
Ні, я всім серцем і душею за державність України та Українського народу!
Я сам десятиліття свого життя присвятив становленню Державности.
Але це вигадане "свято" День Української Державности 15 липня - треба скасувати!!
Ми маємо День Незалежности! От 24 серпня щороку і згадаймо про відновлення Держави Україна по розвалі Радянського Союзу!
Наш президент Зеленський, хоча й "не втік" (с), чим на початку вторгнення Росії 24 лютого 2022 року таки зберіг Державність, але в Ідеології Зеленський - недоумок, дурень, телепень і йолоп! Тому це "свято" простимó йому. Суд над Зеленським-президентом вчинимо після війни і Перемоги над Росією.
А от мерзота, падло і тварюка, яка Зеленському підсунула указ на підпис (і сáме на 24 серпня 2021 року!) - то справжній ворог Української Держави!
Хто це? Єрмак Андруша, Кірілка Тимошенко чи Міша Подоляк? Хто б він не був, він - ворог України і вчинив диверсію проти нашого народу і держави!
Ну, маємо ми вигадану дату 15 липня, коли, мовляв, князь Володимир загнав киян в Дніпро-ріку та охрестив (ніхто ж не знає точної дати, нема історичних на то документів!) - от нехай це й буде Святом хрещення Руси! До чого тут Державність, курви?! Державність сотні років існувала в Київській Державі до християнства!!
Тож дайте мені ту падлюку із проєктом "свята державности" 15 липня!
Я йому вчиню інквізиційний допит! І тоді та наволоч розбитим писком і зубами, поламаними пальцями напише і розкаже нам хто напоумив цю тварюку на диверсію про "свято"!!
Наша державність не прийшла із християнством! Ми мали Руську Землю ще коли молилися Ярилу, Велесу і Перуну!!
Тому, хто ширить ідеологію рівняння між християнством і державністю нашого народу, - дати жорстоку помсту й покарання!
Щоб не скорочував тривалости історії нашої Держави і Народу!!
©Андрій Якименко
15.07.2024
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
ГЕРОЯ ХОВАЮТЬ!..
Це місто Кам'янське Дніпропетровської области. Сьогодні. 09 жовтня 2024 року. Ранок. Центральний проспект міста - проспект Тараса Шевченка.
Я почув жалобні гудки, побачив молодь вздовж дороги з державними прапорами. Я зупинився, вийшов із машини, став для вшанування Воїна.
Це ховали Героя, що народився й жив у Кам'янському. На очі мені навернулися сльози, яких я ледве стримував...
Я поки що не знаю як його зовуть і як він загинув у цій російсько-українській війні. На автівці з його труною написано "На щиті". Жалобна процесія, гудучи клаксонами, прослідувала до останнього місця спочинку загиблого Воїна...
Спи вічним сном, Герою!
Спи, бо Герої не вмирають!
Вічна тобі Слава, Пам'ять і Подяка від нинішніх і прийдешніх поколінь!
Ми завершимо ту справу, за яку ти поклав свою голову. Ми переможемо Росію!
Слава Україні! Смерть ворогам!
09.10.2024
©Андрій Якименко
Це місто Кам'янське Дніпропетровської области. Сьогодні. 09 жовтня 2024 року. Ранок. Центральний проспект міста - проспект Тараса Шевченка.
Я почув жалобні гудки, побачив молодь вздовж дороги з державними прапорами. Я зупинився, вийшов із машини, став для вшанування Воїна.
Це ховали Героя, що народився й жив у Кам'янському. На очі мені навернулися сльози, яких я ледве стримував...
Я поки що не знаю як його зовуть і як він загинув у цій російсько-українській війні. На автівці з його труною написано "На щиті". Жалобна процесія, гудучи клаксонами, прослідувала до останнього місця спочинку загиблого Воїна...
Спи вічним сном, Герою!
Спи, бо Герої не вмирають!
Вічна тобі Слава, Пам'ять і Подяка від нинішніх і прийдешніх поколінь!
Ми завершимо ту справу, за яку ти поклав свою голову. Ми переможемо Росію!
Слава Україні! Смерть ворогам!
09.10.2024
©Андрій Якименко
👍1
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Сьогодні мряка і туман у Кам'янському. Ранок 23 грудня 2024 року. За кермом Андрій Якименко