СКАСУВАТИ "СВЯТО"!!

Ні, я всім серцем і душею за державність України та Українського народу!
Я сам десятиліття свого життя присвятив становленню Державности.

Але це вигадане "свято" День Української Державности 15 липня - треба скасувати!!

Ми маємо День Незалежности! От 24 серпня щороку і згадаймо про відновлення Держави Україна по розвалі Радянського Союзу!

Наш президент Зеленський, хоча й "не втік" (с), чим на початку вторгнення Росії 24 лютого 2022 року таки зберіг Державність, але в Ідеології Зеленський - недоумок, дурень, телепень і йолоп! Тому це "свято" простимó йому. Суд над Зеленським-президентом вчинимо після війни і Перемоги над Росією.

А от мерзота, падло і тварюка, яка Зеленському підсунула указ на підпис (і сáме на 24 серпня 2021 року!) - то справжній ворог Української Держави!

Хто це? Єрмак Андруша, Кірілка Тимошенко чи Міша Подоляк? Хто б він не був, він - ворог України і вчинив диверсію проти нашого народу і держави!

Ну, маємо ми вигадану дату 15 липня, коли, мовляв, князь Володимир загнав киян в Дніпро-ріку та охрестив (ніхто ж не знає точної дати, нема історичних на то документів!) - от нехай це й буде Святом хрещення Руси! До чого тут Державність, курви?! Державність сотні років існувала в Київській Державі до християнства!!

Тож дайте мені ту падлюку із проєктом "свята державности" 15 липня!
Я йому вчиню інквізиційний допит! І тоді та наволоч розбитим писком і зубами, поламаними пальцями напише і розкаже нам хто напоумив цю тварюку на диверсію про "свято"!!

Наша державність не прийшла із християнством! Ми мали Руську Землю ще коли молилися Ярилу, Велесу і Перуну!!

Тому, хто ширить ідеологію рівняння між християнством і державністю нашого народу, - дати жорстоку помсту й покарання!

Щоб не скорочував тривалости історії нашої Держави і Народу!!

©Андрій Якименко
15.07.2024

ГЕРОЯ ХОВАЮТЬ!..

Це місто Кам'янське Дніпропетровської области. Сьогодні. 09 жовтня 2024 року. Ранок. Центральний проспект міста - проспект Тараса Шевченка.

Я почув жалобні гудки, побачив молодь вздовж дороги з державними прапорами. Я зупинився, вийшов із машини, став для вшанування Воїна.

Це ховали Героя, що народився й жив у Кам'янському. На очі мені навернулися сльози, яких я ледве стримував...

Я поки що не знаю як його зовуть і як він загинув у цій російсько-українській війні. На автівці з його труною написано "На щиті". Жалобна процесія, гудучи клаксонами, прослідувала до останнього місця спочинку загиблого Воїна...

Спи вічним сном, Герою!
Спи, бо Герої не вмирають!

Вічна тобі Слава, Пам'ять і Подяка від нинішніх і прийдешніх поколінь!

Ми завершимо ту справу, за яку ти поклав свою голову. Ми переможемо Росію!

Слава Україні! Смерть ворогам!

09.10.2024
©Андрій Якименко

Сьогодні мряка і туман у Кам'янському. Ранок 23 грудня 2024 року. За кермом Андрій Якименко

ШІСТДЕСЯТ

Чорт забирай! Невже вже маю шістдесят? Я народився 2 січня 1965 року. Аж собі не віриться!

Втім, календарна цифра нічого не значить, головне - самовідчуття. А відчуваю я себе удвічі молодшим, навіть синові про це написав. А синові 30 років.

Сьогодні отримую купу текстівок на месенджери і дзвінків на телефон із привітаннями від родини, друзів і колег. Всім дякую!

Найкраще підтвердила моє юнацьке самовідчуття моя мама, що написала, що я досі молодий і гарний! Я вірю мамі. І собі.

Вже маю 60? Це тільки перші 60, я знаю! Життя не просто ще триває. У шістдесят нове життя тільки починається!

На світлинах:
1. Андрій Якименко в гостях у мами (тримає на колінах маминого котика Мурчика), це перед Новим роком 31 грудня 2024 року.
2. Мати краще знає на скільки має вигляд її син.
3. Пишу до сина, що маю з ним однаковий вік.

:)

©Андрій Якименко
02 січня 2025 року

ДЕНЬ ЗЛУКИ В 1990 РОЦІ У ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКУ

Сергія Копанєва, українського патріотичного активіста з Дніпра-міста, я знаю з 1989-1990-х років.

Напередодні 35-ї річниці відзначення Дня Злуки (Дня Соборности) 22 січня 1990 року, ще за існування Радянського Союзу, Сергій Копанєв запитав мої спогади про той час. Я тоді жив у Дніпродзержинську Дніпропетровської области (нині місто Кам'янське).

Ось, подаю нашу переписку в месенджері про цю вікопомну подію.

Facebook-messenger, 18-19.01.2025:

Сергій Копанєв:
- Доброго вечора, Андрію. На 22 січня, до Дня Соборности готується передача про події 22.01.1990 року в Києві ( "ланцюг єднання"). Якщо ти там був, або знаєш прізвища людей які брали участь, повідом. Цікавлять дані по Кам`янському і Кривому Рогу. Дякую.

Андрій Якименко:
- Так, був ланцюг у тодішньому Дніпродзержинську. Напишу.

Сергій Копанєв:
- А хто їздив у Київ?

Андрій Якименко:
- Не знаю таких. Ми тоді, члени УРП, вирішили ланцюг створити в центрі міста, що й зробили.

Сергій Копанєв:
- Дякую. Але від УРП була делегація з деяких міст, говорили, що із Кам'янського теж. А Ярослав Гриджин і Вайсенберг були з тобою?

Андрій Якименко:
- Гриджина, здається, в ланцюгу в центрі міста не було. Стояли на центральній площі тодішнього Дніпродзержинська (нині Кам'янське), на площі Леніна (нині площа Героїв) - Андрій Якименко, Владислав Вейссенберг, також, здається, Валерій Чорномаз, інші активісти. Здається, людей зо 20 було.
В міській УРП тоді головував Вейссенберг, я був на посаді писаря (так проголосували назву посади). Отож, ідея Ланцюг єднання провести в центрі міста була від Владислава Вейссенберга, решта партії підтримали. Тому ми вийшли на площу і, здається, о 12 годині дня стали в коло, взявшися за руки. Коло було не дуже велике, але й немале. Цікаво, що більше навколо нас було натовпу різних ґав, котрі запитували щó це все означає. Ми пояснювали, що по всій Україні (тоді ще був Радянський Союз) робимо таке символічне з'єднання від Донецька і Луганська до Львова і Ужгорода. Тоді День Соборности що для нас був новим, що для населення. Хто до нас знав про цю Злуку? Вейссенберг, як учитель історії у 35-й школі Дніпродзержинська, нам, в міській УРП, уперше розказав про злуку УНР та ЗУНР. Ми тоді, молоді неофіти (молоді віком, я тоді мав 24 роки, та ідеологічно, як новонавернені) горіли цими новими знаннями, прагнули їх накинути радянським масам. Пам'ятаю, якась преса місцева була, кореспонденти (тоді журналістів "не було", були спецкори і кори) місцевої газети компартії та міської ради "Дзержинець", щось нас розпитували, люди теж цікавилися. Пам'ятаю, і я щось пояснював, але більш історично-грамотно всім розказував про мету нашого заходу Вейссенберг.
Згодом, на засіданні Проводу міської УРП, ми аналізували весь захід і дійшли висновку, що провели його добре, кинули в маси нову ідеологію та історичні знання, що "комуністами приховувалося 70 років".

Сергій Копанєв:
- Дякую, Андрію. Дуже змістовна , об'єктивна і змістовно виважена розповідь про тогочасні події по "ланцюгу єднання". Обов'язково скористаюся з посилкою на тебе. Дякую.

Андрій Якименко:
- Дякую. Використовуй. Все, що я публікую, можна брати, і кому завгодно брати, кому завгодно перекидати. Я свої соцмережні сторінки не закриваю, як бачу, роблять деякі - тільки друзям... Якщо мати на меті поширення ідеології, то її поширювати треба серед найширших мас, навіть серед ворогів! Рано чи пізно хтось навернеться в національну ідеологію навіть із тих, хто її не сприймав!
До речі, сáме те, що я, вже будучи в ДСУ, поширював нову ідеологію, ходив з промовами, робив пресконференції не тільки серед своїх, але й серед чужих, сáме така політика Якименка і ДСУ не сприймалася тодішнім українським загалом як Дніпропетровська (нині Дніпро-місто), так і области, навіть України. Я вважав, що "варитися" виключно серед своїх є недалека політика. Ідеологію мають чути широкі темні маси народу! Інакше як їх навернути в Українство?

Андрій Якименко:
- До речі, я вслід за тобою тут пишу про УРП, але історично це неправильно. УРП тоді ще не існувала. Всі оці масові проукраїнські заходи здійснювали члени Руху (до якого ми, вищенаведені, теж належали), ТУМу, інших новопосталих українських гуртів, організацій, загально сирих спільнот українських патріотів за загальною тодішньою збірною назвою - демократичні сили. Як на противагу тодішній при владі комуністичній тоталітарній партії.

Андрій Якименко:
- Всі оці наші (Андрій Якименко, Владислав Вейссенберг, Валерій Чорномаз, Ярослав Гриджин, Кость Харагезов, інші) масові та "партійні" заходи ми здійснювали до весни 1990 року як члени УГС, яка потім і перетворилася на партію УРП:
29-30 квітня 1990 року в Києві відбувся з'їзд Української гельсінської спілки, який ухвалив рішення про перетворення її в Українську республіканську партію (УРП).

Сергій Копанєв:
- Андрію, чи використовувалась на заході в Кам'янському якась символіка.
Відносно поширення державницьких ідей, в тому числі серед ворогів, то тут я з тобою солідарний і підтримую. Але сама важка праця працювати з "болотом" і в середені нього. Але час показав, що це була правильна тактика.

Андрій Якименко:
- Так, на Ланцюгу єднання 22 січня 1990 року ми тримали синьо-жовті прапори, штук 5 чи 6 серед усього того гурту на площі патріотів та сторонніх ґав і пішоходів. Я постійно приносив зшиті моєю мамою синьо-жовті прапори (вони ж тоді не продавалися, кожен шив собі). Інші теж приносили своє. Пам'ятаю, восени 1989 року я з Костем Харагезовим обійшов усі крамниці Дніпродзержинська, скуповуючи ці два кольори тканини. До речі, ледве набрали тканини! Продавчині казали: "Та перед вами скупили ці кольорові тканини! І що це, для чого це?" - питали. Пам'ятаю, ми казали, що для українських прапорів, бо кольори УРСР - це імперські комуністичні прапори! Продавчині так з подивом на нас дивилися! До речі, синього, як у сучасному прапорі не було, була блакитна, навіть ясно-небесна тканина, я її купував. Ну, тоді державно-усталених кольорів прапора не було, кожен шив, що міг і як знав, просто вже знали, що синє, блакитне і жовте - то українське, на противагу червоним комуністичним прапорам. Я купив держална-древки до цих прапорів, а це були дерев'яні довгі руків'я до лопат і заступів. Усе було саморобне. Отож кілька своїх прапорів завжди приносив на наші українські масові заходи. Ці історичні саморобні прапори досі лежать у моєму архіві.
Ага, іще згадав: ми приносили плакати, самонаписані. Ми купували ватман, шкільні акварелі, пензлики і під лінійку як уже виходило друкованими літерами писали гасла. Я сам, бувало, до третьої ночі писав такі плакати, бо вдень ми на Проводі вирішили десь провести масовий захід. На плакатах було, пам'ятаю, "Україні - незалежність!", "Геть комуністів!", "За Українську Державу!" і подібне.
А ось на День злуки, про який ти питаєш, я приніс прапори, ці плакати і широку, розміром 1м на 1,2м карту УРСР, купив її в ЦУМі. Отож, вже знаючи про що Злука і як український загал у 1990 її відзначить, я фломастерами з'єднав Донецьк-Луганськ-Харків і так далі до Львова й Ужгорода, наклеїв цю карту на ватман для цупкости, приклеїв аркуш шкільного зошита з історичним поясненням Злуки (в патріотичній пресі взяв!) і тоді на площі пришпилив канцелярськими кнопками до стенду (влада тоді вже поставила давно дерев'яні стенди на площі, "для гласности"). Пам'ятаю як згуртувався народ, що вештався центром міста, навколо цієї створеної мною ідеологічної мапи УРСР.

Андрій Якименко:
- Я був делегатом тодішнього 1-го з'їзду УГС, який перетворився на Установчий з'їзд УРП (29-30 квітня 1990 року, м. Київ). Делегатами також були на цьому З'їзді: Владислав Вейссенберг, Валерій Чорномаз, Ярослав Гриджин.

Сергій Копанєв:
- Дякую за об'єктивно викладений матеріал.

Андрій Якименко:
- Використовуй як вважаєш за потрібне.

Сергій Копанєв:
- ОК

Сергій Копанєв:
- Дякую за хорошу добірку матеріялів.

На світлинах:
Сергій Копанєв, facebook-сторінка; знятки (скрини) переписки Сергія Копанєва і Андрія Якименка; публікації Андрія Якименка 2013-2016 років про місце проведення Ланцюгу єднання в 1990 році; Андрій Якименко на цьому історичному місці, 2013 рік, нинішнє м. Кам'янське Дніпропетровської области; сучасний вид Майдану Героїв, м. Кам'янське (сáме під нинішнім бордом "Автозвук" на початку 1990-х років був інформаційний стенд для народу і для тодішньої політики гласности).

© Андрій Якименко
19.01.2025