​​​​Вони першими зустрічають наших захисників на деокупованих територіях, бо переважно вони там і залишилися. І, майже не маючи їжі, намагаються нагодувати воїнів.

Їм завжди важче поїхати, а тим паче емігрувати – не лише через здоров’я, а й через особливий зв’язок із рідним домом, у якому стільки спогадів. І водночас для порятунку родини вони можуть кілька діб просидіти за кермом старенької автівки, вивозячи онуків у безпеку. Це вони завжди нам казали: «Війна – найстрашніше». І от дехто переживає вже не першу свою війну…

🗓Сьогодні Міжнародний день людей похилого віку.

Почувши ці слова, ми чомусь уявляємо дуже «дорослих» людей. Але, за класифікацією ВООЗ, літній вік починається із 60 років. У нас його досягли понад 9 мільйонів громадян.

Водночас щонайменше мільйон літніх українців працює навіть на пенсії, підтримуючи економіку та родину. Вони є в теробороні, як добровольці – у війську. Це вік, коли життєвий досвід особливо великий і цінний, але й потреб більше: треба більше уваги, більше медичних послуг, більше допомоги.

Яке було б щастя, якби сьогодні ми говорили лише про рівень пенсії, якість і доступність медицини, цифрову грамотність та активний заслужений відпочинок. Але через повномасштабне вторгнення Росії мусимо говорити передусім про безпеку й повернення літніх людей до нормального життя.
Тож, якщо сьогодні ваш день, дозвольте побажати саме його – довгого, здорового й переможного життя.

🫂А тих, хто ще не досяг відповідного віку, прошу подивитися навколо: як почуваються старші люди, які поряд із вами? Для них зараз як ніколи важлива турбота й підтримка – і ділом, і словом. Ці покоління, найменш звиклі звертатися по психологічну допомогу, тримають усе в собі. Допоможемо їм зняти тягар пережитого.

ℹ️МОЗ разом із доктором психологічних наук Віталієм Климчуком підготувало поради для громадян на деокупованих територіях. Перегляньте їх в інфографіці ⬇️ або ж за посиланням у матеріалі. Там є номери телефонів гарячих ліній, за якими можна звернутися по допомогу.
🤳Поділіться ними з тими, хто потребуватиме підтримки💙💛

Ілюстрація Ольги Дегтярьової

Коли на Чернігів падали російські бомби, вона не покинула вихованців свого інтернату і майже місяць провела із 30 дітьми в підвалах – заспокоювала, годувала, лікувала. А потім ще й вивезла всіх у безпеку.

Відколи я дізналась історію чернігівської виховательки Наталії Песоцької, часто розповідаю її, щоб увесь світ знав, які вони, наші педагоги, для яких їхня робота – більше ніж робота, а головна професійна якість – бути людиною.

Маю честь особисто вручити Наталії національну премію Global Teacher Prize Ukraine. Але кожен із вас вартий найвищих нагород, дорогі вчителі.

Сьогодні, у день вашого професійного свята, дозвольте сказати вам усім, наскільки ви важливі й наскільки важливе те, що ви робите саме зараз. Ви всі стали героями з першого дня війни. Відтоді, як провели перші уроки з бомбосховища, як стали перевіряти домашні завдання під звуки сирен та обстрілів. Відколи пішли до класу воєнного першого вересня й коли саме завдяки вам понівечені обстрілами школи знову запрацювати. Ви вже не просто викладаєте – ви підтримуєте дух і надихаєте своїх учнів та їхні родини.

Як мати школяра я добре знаю, як важливо і для дитини, і для батьків посеред війни мати звичайний шкільний урок. Почути серед сирен впевнений голос учителя. Ваші заняття – це частина нормального життя, яке всі ми хочемо повернути, за яке б’ються на фронті наші захисники. І ви самі – наші захисники на фронті майбутнього, бо повертаєте нашим дітям плани, надії, мрії про краще завтра.

Я часто кажу, що відбудова країни починається з людей. Із кожного з нас, із нашого фізичного та морального стану. І можливість навчатися та навчати якраз частина цієї відбудови. Якщо попри все наші діти вчаться, то ми вже перемогли. І цю перемогу здобули ви, дорогі вчителі.

Дякую вам від імені всіх українських учнів і батьків!