Тоненький передзвін над заповідником «Софія Київська». Передзвін у пам'ять про діток, яких убила Росія. Немов їхній далекий сміх, немов їхні голоси.

Щороку 4 червня відзначається Міжнародний день дітей – безневинних жертв агресії, заснований Генеральною Асамблеєю ООН. Україна долучилася до нього торік. І в страшному сні ми не могли тоді уявити сьогоднішній день і ці дзвіночки…

У Софії поруч стояли дипломати з різних країн і близькі дітей, яких більше немає. Розстріляних в евакуаційних автівках. Вбитих уламками. Відібраних дикою російською агресією. Назавжди. Страшне слово. Страшна його невблаганність.
Не знаю, що відчували дипломати. Я просила їх не кидати українських дітей сам на сам із війною – заради тих, кого вже немає. Робити все для захисту тих, хто ще живий.

Боляче навіть уявити, що відчувають батьки. Всі банальні слова тут зайві. Хотілося просто обійняти, потримати за руку. Побути поряд.

Дорогі наші! Ви – важливі. Ви стільки пережили! Я мрію, щоб ви мали сили жити. Бо наші діти завжди хочуть, щоб ми жили. І ваші діти теж цього хотіли. Тож дозвольте підтримати вас, дозвольте допомогти вам жити – заради ваших дітей, голоси-дзвіночки яких звучать у ваших і наших серцях. І звучатимуть, доки ми живі.

Акція вшанування пам’яті маленьких українців, чиє життя забрала війна. Їхні голоси завжди лунатимуть у наших серцях.