❕Найголовніше, що варто знати про ментальне здоров’я: воно потребує нашої уваги щодня, а не лише в часи кризи.
Наш психоемоційний стан впливає на те, як ми будуємо стосунки із собою та іншими й проявляємо свій потенціал у всьому, що робимо. В умовах постійного стресу справжня сила – це здатність помічати свою втому, бути до себе бережним(-ою) та дозволяти звернутися по допомогу чи підтримку.
👤 Турбота про себе – не забаганка, а важлива опора.
Наш психоемоційний стан впливає на те, як ми будуємо стосунки із собою та іншими й проявляємо свій потенціал у всьому, що робимо. В умовах постійного стресу справжня сила – це здатність помічати свою втому, бути до себе бережним(-ою) та дозволяти звернутися по допомогу чи підтримку.
👤 Турбота про себе – не забаганка, а важлива опора.
❤212👍18😢3
Коли щоденне життя звужується до трикутника «робота – новини – сон», прості радощі непомітно зникають. Люди часто відкладають час на себе, вважаючи улюблені справи марнуванням сил.
Насправді ж хобі – не примха чи розкіш, а науково доведений інструмент, який допомагає перезавантажитись і повернути собі радість життя.
📊 Дослідження ЮНІСЕФ і «Ти як?» показало, що поряд зі стабільною роботою та підтримкою родини саме хобі є одним з основних чинників, які найбільше зміцнюють стійкість людини. Фізично активні та спільні сімейні захоплення допомагають дорослим і дітям краще долати хронічний стрес.
🎨 Коли людина занурюється в улюблену справу – малювання, музику, кулінарію, садівництво, – вона може увійти у стан потоку. Фокус уваги м’яко перемикається, потік тривожних думок стишується, а мозок отримує важливий сигнал контролю: «Я можу впливати на речі тут і зараз». Це повертає відчуття опори й допомагає запобігати емоційному вигоранню.
Водночас не існує «правильних» чи «неправильних» захоплень. Головний орієнтир – щирий інтерес до самого процесу, і тут результат не має вирішального значення.
👉 Більше ніж просто захоплення: як хобі повертає нам сили та що кажуть дослідження – про це розповідає матеріал на платформі «Ти як?» Всеукраїнської програми ментального здоров'я.
Фахівці пояснюють, чому відновлення – це не втеча від реальності, як знайти заняття, що справді викликає радість, і чому для цього не треба ні великих витрат, ні багато часу.
Насправді ж хобі – не примха чи розкіш, а науково доведений інструмент, який допомагає перезавантажитись і повернути собі радість життя.
📊 Дослідження ЮНІСЕФ і «Ти як?» показало, що поряд зі стабільною роботою та підтримкою родини саме хобі є одним з основних чинників, які найбільше зміцнюють стійкість людини. Фізично активні та спільні сімейні захоплення допомагають дорослим і дітям краще долати хронічний стрес.
🎨 Коли людина занурюється в улюблену справу – малювання, музику, кулінарію, садівництво, – вона може увійти у стан потоку. Фокус уваги м’яко перемикається, потік тривожних думок стишується, а мозок отримує важливий сигнал контролю: «Я можу впливати на речі тут і зараз». Це повертає відчуття опори й допомагає запобігати емоційному вигоранню.
Водночас не існує «правильних» чи «неправильних» захоплень. Головний орієнтир – щирий інтерес до самого процесу, і тут результат не має вирішального значення.
👉 Більше ніж просто захоплення: як хобі повертає нам сили та що кажуть дослідження – про це розповідає матеріал на платформі «Ти як?» Всеукраїнської програми ментального здоров'я.
Фахівці пояснюють, чому відновлення – це не втеча від реальності, як знайти заняття, що справді викликає радість, і чому для цього не треба ні великих витрат, ні багато часу.
❤173👍15😢2
📖 Перші переклади казок Андерсена українською мовою з’явилися ще в XIX столітті. Їх робили, зокрема, такі наші класики, як Юрій Федькович і Михайло Старицький. Цілі покоління виросли в нас на цих історіях, герої яких змінюються й ростуть разом із читачем, порушують зовсім не казкові питання та знаходять непрості, але людяні відповіді.
🟦 Тож дуже тішить, що в Музеї Ганса Крістіана Андерсена, що діє в його рідному місті Оденсе, тепер працює український аудіогід.
Він проведе відвідувачів надсучасним музейним простором, ознайомить з біографією та творами письменника, а також із казковим садом. Українська тепер офіційна мова одного з головних казкарів світу.
🖼 І не тільки: українською тепер промовляють полотна Альбрехта Дюрера, Рафаеля, Рембрандта, Леонардо да Вінчі, Тіціана, що зберігаються в Старій пінакотеці (Alte Pinakothek) Мюнхена – одній з найвизначніших художніх галерей Європи.
Українською розповідає історію середньовічної Європи Музей Клюні в Парижі – один із найважливіших музеїв Франції, присвячений мистецтву й культурі європейського Середньовіччя. У його колекції майже 1600 шедеврів, зокрема знамениті гобелени «Дама з єдинорогом», голови царів юдейських із Нотр-Даму й вітражі Сент-Шапель.
🤝 Дякую всім нашим посольствам та активістам, командам музеїв – усім, хто зробив це можливим.
🇺🇦 Проєкт з українізації провідних пам’яток світу триває і налічує вже 125 музеїв, галерей, визначних місць. Українська має право звучати й буде звучати в усіх країнах як мова народу, якому є що сказати світові.
Він проведе відвідувачів надсучасним музейним простором, ознайомить з біографією та творами письменника, а також із казковим садом. Українська тепер офіційна мова одного з головних казкарів світу.
🖼 І не тільки: українською тепер промовляють полотна Альбрехта Дюрера, Рафаеля, Рембрандта, Леонардо да Вінчі, Тіціана, що зберігаються в Старій пінакотеці (Alte Pinakothek) Мюнхена – одній з найвизначніших художніх галерей Європи.
Українською розповідає історію середньовічної Європи Музей Клюні в Парижі – один із найважливіших музеїв Франції, присвячений мистецтву й культурі європейського Середньовіччя. У його колекції майже 1600 шедеврів, зокрема знамениті гобелени «Дама з єдинорогом», голови царів юдейських із Нотр-Даму й вітражі Сент-Шапель.
🤝 Дякую всім нашим посольствам та активістам, командам музеїв – усім, хто зробив це можливим.
🇺🇦 Проєкт з українізації провідних пам’яток світу триває і налічує вже 125 музеїв, галерей, визначних місць. Українська має право звучати й буде звучати в усіх країнах як мова народу, якому є що сказати світові.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤196👍20😢1
Слово «полон» охоплює безліч відчуттів: страх, безсилля, порожнечу. Це не просто втрата волі – це руйнування цілого світу, у якому все мало сенс. У полоні життя завмирає між двома подихами, а простір звужується до кількох метрів бетонної підлоги та звуку кроків у коридорі.
💻 Про психологічні стани під час примусової ізоляції розповідає друга серія освітнього серіалу «Не нашкодь: підтримка після звільнення з полону» від «Ти як?» та Дія.Освіта. Практичний гід із 10 епізодів пояснює, що відбувається в неволі, які травматичні досвіди може дістати людина та як коректно підтримати тих, хто повернувся додому. Зокрема, у другій серії йдеться про те, що 👇🏻
📍 У примусовій ізоляції неможливо контролювати ні власне тіло, ні час, ні простір.
Людина позбавлена всього, що робить її життя живим. Кожну хвилину визначає воля інших, а побут зводиться до очікування: світла – коли дозволять, води – коли дадуть, мінімуму їжі, який стає інструментом покарання. Холод, волога й запах неволі формують нову «нормальністю», яку важко навіть уявити тим, хто живе у звичайних умовах.
У полоні час вимірюється не годинами, а краплями води чи тишею між ударами серця. Сон стає уривчастим – часто під світлом, яке не вимикають, або під страшні звуки, що не вщухають. Виснажується не лише тіло, а й розум.
📍 Людину навмисно позбавляють можливості впливати навіть на дрібниці.
За неї вирішують, коли сісти, коли говорити, коли підняти очі. Фізичний тиск супроводжується психологічним. Система полону працює задля однієї мети – зруйнувати здатність людини опановувати себе, змусити її втратити внутрішній ритм і власну суб’єктність.
Але саме тоді, коли здається, що не залишилося нічого й навколо тільки порожнеча, у глибині народжується тихий опір – бажання зберегти бодай краплину свого. Починається боротьба вже не за фізичне виживання, а за власну ідентичність.
📍 Психологічні стани в полоні – це подорож через темряву.
Вони не мають чітких меж. Але люди з досвідом полону говорять про одні й ті самі етапи:
1. Шок і несприйняття реальності.
Людина ніби спостерігає за собою збоку. Вона не кричить і не думає – вона просто завмирає. Це природний механізм виживання, коли свідомість боронить себе від надмірного болю.
2. Адаптація і пошук закономірностей.
Мозок шукає будь-яку системність у хаосі. Людина створює ритуали: рахує дні, кроки чи повторює молитви. Ці дрібниці дають ілюзію контролю, яка стає реальним порятунком і опорою.
3. Виснаження тіла та розуму.
Вичерпуються всі ресурси – тіла, свідомості, пам’яті. Кожна думка «болить», а кожен день схожий на попередній. У цей момент зникає розуміння часу, і людина існує в нескінченному «тут і тепер».
❤️🩹 Витримати допомагають віра, гідність і сенс. Разом вони утворюють ядро стійкості – внутрішній центр, що не підкоряється зовнішньому насильству. Якщо це ядро живе – людина вистоїть.
ℹ️ Освітній серіал створений для платформи Дія.Освіта в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» у співпраці з DIGNITY – Данським інститутом з протидії катуванням – за фінансування Міністерства закордонних справ Данії. Експертну й аналітичну підтримку забезпечили Координаційний центр з психічного здоров’я КМУ, управління реінтеграційних заходів Центрального управління цивільно-військового співробітництва Генерального штабу Збройних Сил України, Міністерство у справах ветеранів. Медіапартнером виступила Starlight Media. Технічну підтримку надало ГО «Безбар’єрність».
💻 Про психологічні стани під час примусової ізоляції розповідає друга серія освітнього серіалу «Не нашкодь: підтримка після звільнення з полону» від «Ти як?» та Дія.Освіта. Практичний гід із 10 епізодів пояснює, що відбувається в неволі, які травматичні досвіди може дістати людина та як коректно підтримати тих, хто повернувся додому. Зокрема, у другій серії йдеться про те, що 👇🏻
📍 У примусовій ізоляції неможливо контролювати ні власне тіло, ні час, ні простір.
Людина позбавлена всього, що робить її життя живим. Кожну хвилину визначає воля інших, а побут зводиться до очікування: світла – коли дозволять, води – коли дадуть, мінімуму їжі, який стає інструментом покарання. Холод, волога й запах неволі формують нову «нормальністю», яку важко навіть уявити тим, хто живе у звичайних умовах.
У полоні час вимірюється не годинами, а краплями води чи тишею між ударами серця. Сон стає уривчастим – часто під світлом, яке не вимикають, або під страшні звуки, що не вщухають. Виснажується не лише тіло, а й розум.
📍 Людину навмисно позбавляють можливості впливати навіть на дрібниці.
За неї вирішують, коли сісти, коли говорити, коли підняти очі. Фізичний тиск супроводжується психологічним. Система полону працює задля однієї мети – зруйнувати здатність людини опановувати себе, змусити її втратити внутрішній ритм і власну суб’єктність.
Але саме тоді, коли здається, що не залишилося нічого й навколо тільки порожнеча, у глибині народжується тихий опір – бажання зберегти бодай краплину свого. Починається боротьба вже не за фізичне виживання, а за власну ідентичність.
📍 Психологічні стани в полоні – це подорож через темряву.
Вони не мають чітких меж. Але люди з досвідом полону говорять про одні й ті самі етапи:
1. Шок і несприйняття реальності.
Людина ніби спостерігає за собою збоку. Вона не кричить і не думає – вона просто завмирає. Це природний механізм виживання, коли свідомість боронить себе від надмірного болю.
2. Адаптація і пошук закономірностей.
Мозок шукає будь-яку системність у хаосі. Людина створює ритуали: рахує дні, кроки чи повторює молитви. Ці дрібниці дають ілюзію контролю, яка стає реальним порятунком і опорою.
3. Виснаження тіла та розуму.
Вичерпуються всі ресурси – тіла, свідомості, пам’яті. Кожна думка «болить», а кожен день схожий на попередній. У цей момент зникає розуміння часу, і людина існує в нескінченному «тут і тепер».
❤️🩹 Витримати допомагають віра, гідність і сенс. Разом вони утворюють ядро стійкості – внутрішній центр, що не підкоряється зовнішньому насильству. Якщо це ядро живе – людина вистоїть.
ℹ️ Освітній серіал створений для платформи Дія.Освіта в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» у співпраці з DIGNITY – Данським інститутом з протидії катуванням – за фінансування Міністерства закордонних справ Данії. Експертну й аналітичну підтримку забезпечили Координаційний центр з психічного здоров’я КМУ, управління реінтеграційних заходів Центрального управління цивільно-військового співробітництва Генерального штабу Збройних Сил України, Міністерство у справах ветеранів. Медіапартнером виступила Starlight Media. Технічну підтримку надало ГО «Безбар’єрність».
❤164😢42
Це дев’ятирічний Гліб і його 29-річна мама Ольга, мешканці Буринскої громади Сумщини. Сьогодні їх у власному домі вбили російські дрони.
На наступних фото – ще одна родина: трирічний Дмитрик, бабуся Галина та дідусь Петро. Усіх їх російські дрони вбили кілька днів тому на Київщині. Тато Дмитрика, який намагався врятувати близьких, свідчить: після першого безпілотника, що вбив сина, в їхній двір прилетіло ще п’ять, відверто цілячи в тих, хто вижив.
Російські дрони щодня полюють на людей в Україні. Не на лінії фронту – у тилових містах. Я знаю, в це важко повірити в цивілізованих країнах. Бо хіба це не порушує правил війни? Але саме так воює держава-терорист росія:
• Б’є по громадському транспорту: 13 серпня російські дрони атакували потяг Одеса – Дніпро з 340 людьми. Удар забрав життя машиніста та його помічника, які до останнього гальмували потяг, щоб урятувати пасажирів.
• Б’є по мирній праці: днями російський дрон убив дніпровського фермера Вадима Єрофеєнка в комбайні під час збору пшениці.
• Б’є по цивільних автівках: за кермом убито харківського науковця та зооволонтера Геннадія Симбірського. Він опікувався понад 40 врятованими котами й собаками.
«Любій Олечці та Віталіку від мамочки» – вінок із такими словами лежить на остові ще однієї згорілої автівки в Херсоні. У ній російський дрон убив подружжя, яке їхало на роботу.
Херсон – місто, що особливо страждає від російського дронового сафарі. Сюди прилітає близько 2 тисяч російських безпілотників щотижня, і ніхто з херсонців не знає, чи переживе ще день. У мережі є відео полювання дрона на продавця місцевого ринку, страшне у своїй буденності. Прошу моїх іноземних читачів переглянути його, щоб краще зрозуміти, що саме робить росія.
За кожним таким злочином – не абстрактна система. Живі та свідомі своїх дій росіяни, оператори FPV-дронів чи коригувальники далекобійних БпЛА, чітко бачать цивільних на своїх моніторах і спрямовують вибухівку на беззахисних українців. Спостерігають їхні відчай і смерть у прямому ефірі. Ким треба бути, щоб це робити?
Батько вбитого Дмитрика каже, що метою його зруйнованого життя стане покарання для військових злочинців. Я також закликаю світ до справедливого трибуналу для російських убивць. Але ще раніше закликаю допомогти Україні їх зупинити.
На наступних фото – ще одна родина: трирічний Дмитрик, бабуся Галина та дідусь Петро. Усіх їх російські дрони вбили кілька днів тому на Київщині. Тато Дмитрика, який намагався врятувати близьких, свідчить: після першого безпілотника, що вбив сина, в їхній двір прилетіло ще п’ять, відверто цілячи в тих, хто вижив.
Російські дрони щодня полюють на людей в Україні. Не на лінії фронту – у тилових містах. Я знаю, в це важко повірити в цивілізованих країнах. Бо хіба це не порушує правил війни? Але саме так воює держава-терорист росія:
• Б’є по громадському транспорту: 13 серпня російські дрони атакували потяг Одеса – Дніпро з 340 людьми. Удар забрав життя машиніста та його помічника, які до останнього гальмували потяг, щоб урятувати пасажирів.
• Б’є по мирній праці: днями російський дрон убив дніпровського фермера Вадима Єрофеєнка в комбайні під час збору пшениці.
• Б’є по цивільних автівках: за кермом убито харківського науковця та зооволонтера Геннадія Симбірського. Він опікувався понад 40 врятованими котами й собаками.
«Любій Олечці та Віталіку від мамочки» – вінок із такими словами лежить на остові ще однієї згорілої автівки в Херсоні. У ній російський дрон убив подружжя, яке їхало на роботу.
Херсон – місто, що особливо страждає від російського дронового сафарі. Сюди прилітає близько 2 тисяч російських безпілотників щотижня, і ніхто з херсонців не знає, чи переживе ще день. У мережі є відео полювання дрона на продавця місцевого ринку, страшне у своїй буденності. Прошу моїх іноземних читачів переглянути його, щоб краще зрозуміти, що саме робить росія.
За кожним таким злочином – не абстрактна система. Живі та свідомі своїх дій росіяни, оператори FPV-дронів чи коригувальники далекобійних БпЛА, чітко бачать цивільних на своїх моніторах і спрямовують вибухівку на беззахисних українців. Спостерігають їхні відчай і смерть у прямому ефірі. Ким треба бути, щоб це робити?
Батько вбитого Дмитрика каже, що метою його зруйнованого життя стане покарання для військових злочинців. Я також закликаю світ до справедливого трибуналу для російських убивць. Але ще раніше закликаю допомогти Україні їх зупинити.
😢264❤42👍1