Цінність речей розумієш по-іншому, коли втрачаєш усе.

Іванна – психологиня з Бердянська. На другий день вторгнення її місто опинилося в облозі, на четвертий до нього зайшли окупаційні війська. Світла, газу та звʼязку не було.

Проте вже через тиждень Іванна працювала в гуманітарному штабі, консультувала сотні людей, що в кризовому стані приїздили з Маріуполя. Серед них був шестирічний Богдан, чиї батьки загинули під час ракетного обстрілу. Хлопчик потребував фізичного та психологічного відновлення. Доглядати за ним Іванні допомагала близька подруга Ірина.

«Коли я знайшла шлях, щоб виїхати, то забирала Богдана саме від Іри. Вона залишила записку про те, що в Богдана болить зуб, і пояснила, де лежать пігулки. Хоча в записці ідеться про Богдана, у ній дуже багато важливого й про нас. Ця записка про нашу дружбу, про те, що ми можемо не побачитися ніколи. Збиралася майже тиждень, щоб помістити в рюкзак усе моє життя. Ця записка зі мною вже півтора року. Рука не підніметься її викинути», – каже Іванна.

📍Центри допомоги врятованим у 10 містах України запустили фотовиставку «(Не)помітні історії». Це 9 історій людей, які постраждали під час війни: пережили полон, депортацію, зазнали сексуального насильства. Усі вони бережуть ту річ, яку забрали із собою під час евакуації: хтось – ключі від квартири в Бердянську, хтось – книжку з маріупольської бібліотеки, а хтось – синьо-жовту стрічку, з якою пройшов полон у Херсоні.

Усі герої історій, які ви також можете прочитати онлайн, знайшли підтримку в Центрах допомоги врятованим. Тут допомагають усім, хто звертається, безкоштовно та конфіденційно. Адреси й графіки роботи ЦДВ можна дізнатися на сайті.

🇺🇦 Центри допомоги врятованим – це установи, створені з ініціативи Офісу віцепрем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції за сприяння Урядової уповноваженої з питань гендерної політики та за підтримки Фонду ООН у галузі народонаселення (UNFPA) і місцевих органів влади.

Незупинена агресія як ланцюгова реакція. Страшно уявити, скільки деструктивних сил просто зараз стежать за тим, чи зупинить світ агресію в Україні. Якщо впливові світові структури обмежаться лише «занепокоєнням», усі нинішні й наступні агресори відчують: можна. Сподіваюся, цей ризик розуміємо не лише ми.

🎙Поспілкувалася в Києві з кореспонденткою BBC News Лорою Кюнсберг – після чергової повітряної тривоги.

Розповіла, як на Харківщині, де повітряні тривоги не дають дітям безпечно вчитись очно, будують освітній простір під землею. Бо діти мають отримати якісне й безпечне навчання попри все.

🎄Можна тепер додати, що навіть святкова ялинка в Харкові встановлена в укритті – у метро. Бо попри все українці мають право також на свято – безпечне, тепле й сповнене надії.

Вимушена переселенка з Донеччини за майже два роки у Львові ще не була в центрі міста: немає умов, щоб виїхати з дому на кріслі колісному.

Сто тисяч українок стали мамами лише за перше півріччя 2023 року. Тож іще 100 тисяч дитячих візочків мають вільно пересуватися нашими вулицями, а для мам мають зберігатися робочі місця. Не кажучи вже про доступність соціальних пільг і декретів для татусів, які Україна запровадила ще до вторгнення.

Що об’єднує все згадане вище? Усе це виклики для безбар’єрності нашої країні. Бо й перепона на шляху колісного крісла, і перепона на шляху батьківства або на шляху до освіти чи роботи – усе це бар’єри: фізичні, економічні, соціальні, безпекові. Ті, що не дають українцям жити у власній країні повноцінно.

Можна, звісно, сказати: «Війна. Що поробиш? Бар’єрів побільшало». Але навіть вороже вторгнення не аргумент. Бо для нас кожне життя цінне. І його якість має значення. Ми не обираємо часи, у які нам жити, але ми можемо їх покращити.

Сьогодні взяла участь у підсумковому засіданні Ради безбар’єрності під головуванням Прем’єр-міністра Дениса Шмигаля та за участі Голови Верховної Ради України Руслана Стефанчука. Члени уряду презентували результати реалізації флагманських проєктів із запровадження безбар’єрності (основні результати роботи відомств за цей рік можна знайти за посиланням у релізі). А також визначили пріоритети на 2024 рік. Це:

📍безбар’єрність працевлаштування, освітніх, медичних, банківських, транспортних, соціальних, адміністративних й інших послуг. Послуги мають бути більш зручними та доступними впродовж усього маршруту користувача з урахуванням потреб кожної людини;

📍безбар’єрність у громадах: запровадження рішень, розроблених урядом, на рівні місцевого самоврядування, щоб кожен міг отримати доступні послуги у своїх містах і селах.

👉 Як і три роки тому, коли ми починали цю розмову, наголошую: безбар’єрність не про когось іншого – вона одразу про всіх нас, про всіх жителів України.

Доступність можливостей – те, чого потребуємо в мирному житті, а тим більше під час оборонної війни, яка стала для нас додатковим випробуванням.

Нині безбар’єрність – це ще й питання безпеки кожної громади та кожної людини. Тому від 2024 року очікуємо більше доступності, рішень і безпеки.

📍Підсумували сьогодні зроблене за рік для безбарʼєрності. Міністерства й очільники ОВА поділилися результатами своїх проєктів. Бо, як красномовно свідчить тема нинішнього засідання Ради безбар’єрності – «Безбарʼєрність для всіх», – кожному відомству є де докласти зусиль для усунення барʼєрів, що постають перед українцями і в мирному, і у воєнному житті.

🗓 У наступному році, як влучно зауважив Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль, під головуванням якого відбулося засідання Ради, наша робота має втілюватися на рівні територіальних громад у співпраці з органами місцевого самоврядування. Кожен українець і українка повинні відчути зміни в місті чи селі, у якому проживають. Це і є фокус-2024.