Тисячі людей, що співають наш гімн перед Брандербурзькими воротами у Берліні. Обіймаються, закутані в один на двох жовтоблакитний прапор, коли Святослав Вакарчук починає «Обійми». І мільйони глядачів — онлайн та на головних площах у тридцяти містах світу.

Так у неділю пройшов другий міжнародний благодійний телемарафон Save Ukraine — #StopWar, наживо з Берліна та Києва.

Завдяки марафону на рахунок Міністерства охорони здоровʼя України вже вдалося зібрати понад 6 000 000 грн. Ці кошти будуть відправлені на закупку критично важливих в умовах війни рентген-апаратів С-арки для регіонів, що приймають поранених.

Очільники країн, міністри, парламентарі — десятки політиків приєднались до марафону зі словами підтримки. Музиканти зі світовим ім’ям об‘єдналися із нашими митцями, щоб разом заспівати для України. Тисячі людей у всьому світі працювали разом, щоб цей марафон відбувся. Я особисто і — впевнена — кожен українець вдячні за це.

Збір коштів на медичне обладнання не припиняється. Бо й війна триває, поранених усе більше. Тож на платформі UNITED24 ще можна долучитися до марафону — бо наша війна ним і є: дистанцією, яку ми здолаємо разом.

Тоненький передзвін над заповідником «Софія Київська». Передзвін у пам'ять про діток, яких убила Росія. Немов їхній далекий сміх, немов їхні голоси.

Щороку 4 червня відзначається Міжнародний день дітей – безневинних жертв агресії, заснований Генеральною Асамблеєю ООН. Україна долучилася до нього торік. І в страшному сні ми не могли тоді уявити сьогоднішній день і ці дзвіночки…

У Софії поруч стояли дипломати з різних країн і близькі дітей, яких більше немає. Розстріляних в евакуаційних автівках. Вбитих уламками. Відібраних дикою російською агресією. Назавжди. Страшне слово. Страшна його невблаганність.
Не знаю, що відчували дипломати. Я просила їх не кидати українських дітей сам на сам із війною – заради тих, кого вже немає. Робити все для захисту тих, хто ще живий.

Боляче навіть уявити, що відчувають батьки. Всі банальні слова тут зайві. Хотілося просто обійняти, потримати за руку. Побути поряд.

Дорогі наші! Ви – важливі. Ви стільки пережили! Я мрію, щоб ви мали сили жити. Бо наші діти завжди хочуть, щоб ми жили. І ваші діти теж цього хотіли. Тож дозвольте підтримати вас, дозвольте допомогти вам жити – заради ваших дітей, голоси-дзвіночки яких звучать у ваших і наших серцях. І звучатимуть, доки ми живі.