В ранньому доступі на нашому каналі вийшов переклад півгодинного фільму SpaceX про м'яке приводнення та повернення корабля Starship 40!

Переглянути його можуть меценати на:
Монобазі
Донателло
YouTube
Patreon
Buy me a Coffee

Подібний контент виходить на каналі виключно завдяки спонсорам АЦ. Долучайтесь, якщо хочете більше такого!

Гьокче Інал, аспірантка кафедри цивільної, екологічної та геодезичної інженерії Університету штату Огайо, представила систему LUMINA — фреймворк на основі штучного інтелекту, який оцінює потенційні майданчики для посадки на Місяці, шукає небезпеки для майбутніх екіпажів і прочісує нові райони в пошуках геологічно цінних утворень. Результати вона показала цього місяця на 58-й щорічній зустрічі Відділу планетарних наук Американського астрономічного товариства.

В основі LUMINA лежить модель LLaVA-LE, яку команда створила раніше й яка вміла описувати місячний рельєф словами та відповідати на наукові запитання про нього. Нова надбудова планує й виконує багатокрокові аналізи, порівнює майданчики між собою і пояснює, на яких саме даних тримається її рекомендація. Попередні результати показують, що система здатна генерувати осмислені наукові коментарі до конкретних точок посадки — зокрема там, де очікують покладів водяного льоду.

«Більшість ШІ-інструментів пасивні, — каже Інал. — Ви ставите запитання й отримуєте відповідь. А ми рухаємось до активного наукового асистента, який розв'язує задачу разом з експертами». Фінальне рішення в її схемі лишається за планувальниками місії, модель відіграє роль системи підтримки рішень.

Співавтор роботи, професор Альпер Їлмаз, розраховує зробити модель універсальною — щоб її можна було застосувати до Марса, астероїдів і земної поверхні. GPT-подібних картографічних моделей для космічних досліджень поки майже немає. За його словами, без таких інструментів пошук найкращих ділянок у нових масивах даних перетворюється на пошук голки в копиці сіна, а сідати людям доведеться в надзвичайно суворому середовищі, де зайва пара очей здатна поставити під сумнів чужий висновок.

Попит на це росте швидше за алгоритми: перша висадка Artemis біля південного полюса намічена на 2028 рік, а до 2030-го в США хочуть мати початкові елементи постійного форпосту. Обчислення для таких систем зрештою доведеться винести прямо на поверхню Місяця — затримка сигналу уповільнює і зв'язок, і ухвалення рішень. Команда тим часом збирається прогнати LUMINA на нових високоякісних місячних даних, які дасть сама програма Artemis.

https://phys.org/news/2026-10-gen-artificial-intelligence-future-space.html

Підпишись | Монобаза

Starship: Святий грааль ракетобудування. Фільм SpaceX

Переклали для вас півгодинний фільм SpaceX про те, як компанія виловлювала з води та повертала додому корабель Starship 40. Про теплозахист, довгий шлях до багаторазовості та уроки, які було вивчено завдяки неочікувано м'якому приводненню корабля.

Дякую за підтримку і бажаю всім приємного перегляду, друзі!

https://youtu.be/DtrYbS390nI

Пара супутників NASA TRACERS відпрацювала рік на орбіті й дала перший науковий результат. Магнітне перез'єднання на межі земної магнітосфери виявилося переважно просторовим процесом — точка, де лінії поля рвуться й зшиваються заново, переповзає по магнітопаузі, замість того щоб пульсувати на місці. Статтю Стівена Фюзельє зі Southwest Research Institute у Сан-Антоніо та колег опублікував Journal of Geophysical Research: Space Physics.

Сонячний вітер мчить зі швидкістю понад 1,6 млн км/год, тягне за собою магнітне поле Сонця і врізається в земне — цей механізм перез'єднання відомий давно. На магнітопаузі енергія накопичується, доки лінії не рвуться й не вистрілюють частинками просто в атмосферу. Відкритим лишалося інше — як саме передається енергія і що більше визначає реакцію магнітопаузи: де відбувається перез'єднання чи як швидко.

Щоб це розділити, супутники летять один за одним по сонячно-синхронній орбіті, іноді з інтервалом лише 10 секунд, і пірнають у полярні каспи — лійки, де силові лінії сходяться над магнітними полюсами й зливають потік сонячного вітру у вузьку ділянку верхньої атмосфери. Другий апарат проходить ту саму точку через кілька секунд після першого, і різниця в показаннях приладів Analyzers for Cusp Ions показує, що змінилося — картина чи момент.

Старт 23 липня 2025 року на Falcon 9 з Ванденберга пройшов штатно, а далі один із супутників замовк. Зв'язок команда відновила, і зараз апарати знімають південний касп по кілька разів на добу — за рік має набратися понад 3 000 зафіксованих подій перез'єднання. У вересні NASA схвалило продовження основної місії до весни 2027 року.

Перез'єднання — головний канал, яким сонячна енергія потрапляє в навколоземний простір, а значить і причина геомагнітних бур, що б'ють по енергомережах, зв'язку та радіаційній безпеці екіпажів. Керівник місії Девід Майлз з Університету Айови каже, що чекає наступних вимірювань. До весни 2027 їх вистачить, щоб перевірити, чи витримає «просторовий» висновок статистику.

https://phys.org/news/2026-10-nasa-tracers-results-peek-violent.html

Підпишись | Монобаза

Статистика за січень-жовтень 2026 року
Жовтень мав досить непоганий показник активності - були здійснені 21 запуск, що стало повторенням другого результату для цього місяця (21 запуск у 2022 році).

Але загальна картина виглядає трохи гіршою. По-перше, 21 запуск у жовтні 2026 року помітно поступається рекордному показнику, коли торік в цей місяць здійснили 26 запусків. По-друге, якщо брати показники всього 2026 року, то жовтень став одним з найменш результативних місяців - гірший показник був лише в лютому, коли у світі здійснили 18 запусків.

США зберегли провідну позицію за підсумками місяця - на їх рахунку 12 орбітальних запусків, чи 57,14% від загальної кількості запусків у світі. Решта запусків були здійснені країнами Азії - Китай (6 запусків), Японія (1 запуск), Південна Корея (1 запуск) , Індія (1 запуск). Загалом, основна подія жовтня - Південна Корея долучилася до переліку країн, які встигли здійснити орбітальні запуски протягом 2026 року.

1️⃣ 🇺🇸 США - 149 (148 успішних)
2️⃣ 🇨🇳 Китай - 76 (72)
3️⃣ рф - 13 (13)
4️⃣ 🇫🇷 Франція - 4 (4)
5️⃣ 🇮🇳 Індія - 4 (3)
6️⃣ 🇯🇵 Японія - 4 (3)
7️⃣ 🇮🇹 Італія - 2 (2)
8️⃣ 🇩🇪 Німеччина - 1 (1)
9️⃣ 🇰🇷 Південна Корея - 1 (1)

Протягом десяти місяців 2026 року були здійснені вже 254 запуски - спостерігається невелике відставання в порівнянні з аналогічним періодом торік, коли були здійснені 259 запусків (падіння -1,93%). Але якщо відкинути 5 суборбітальних запусків Starship у 2025 році (їх тоді зараховували до орбітальних), то отримаємо паритет - по 254 запуски в 2025 і 2026 роках.

Трохи змінилося співвідношення запусків за країнами - США вже помітно відстають від свого торішнього темпу. На їх рахунку 149 запусків проти торішніх 164 - загальне зниження становить -9,15%. Зменшилася також відносна частка США у світовому балансі - торік вона становила 63,32%, зараз знизилася до 58,66%.

Тим часом Китай надалі зберігає свою високу результативність - цього року вже здійснені 76 запусків проти торішніх 68 за аналогічний проміжок часу (зростання +11,77%). Правда, його шанси на досягнення позначки в 100 запусків за рік помітно знизилися - адже протягом листопада-грудня потрібно здійснити ще мінімум 24 запуски. Відносна частка Китаю в світі продовжує зростати - торік вона становила 26,25%, зараз уже збільшилася до 29,92%.

Попри всі клопоти з реорганізацією та плани поступово замінити Falcon 9 на Starship, компанія SpaceX надалі зберігає пристойний темп, хоч і помітно поступається своїм торішнім показникам. У жовтні вона здійснила 11 запусків (з них 10 на Falcon 9 i один на Falcon Heavy).

Протягом 2026 року SpaceX здійснила 122 орбітальних запуски:
1️⃣1️⃣8️⃣ Falcon 9
3️⃣ Falcon Heavy
1️⃣ Starship

Для порівняння, в 2025 році в період з січня по жовтень SpaceX здійснила 139 запусків Falcon 9 плюс 5 суборбітальних запусків Starship. Тобто інтенсивність використання ракет-носіїв сімейства Falcon помітно знизилася - 121 запуск у 2026 році проти 139 запусків у 2025 році (падіння -12,95%).

Правда, потрібно враховувати, що цього року SpaceX для запусків Falcon 9 використовує тільки два стартових комплекси - SLC‑40 на Канавералі та SLC‑4E у Ванденбергу. Третій комплекс, LC‑39A на Канавералі, зараз проходить перебудову під запуски Starship і цього року використовувався лише тричі - виключно для запусків Falcon Heavy.

Photo Credits: SpaceX

API оповіщення щодо повітряних тривог зламала русня.

Відбій ракетної загрози
Відбій хімічної загрози
Відбій радіаційної небезпеки

Дослідники з Університету Конкордія змішали гас із лецитином — горючою речовиною природного походження — і додали трохи хлориду кальцію. Вийшов прозорий гель, який у спокої тримає форму як м'яке тверде тіло, а під тиском тече майже як звичайна рідина. Пранай Мудаліар і Джерін Джон, доцент кафедри машинобудування та аерокосмічної інженерії, опублікували результати в Langmuir.

Під зростаючим механічним навантаженням в'язкість падає приблизно в сто разів. Саме це й потрібно форсунці — гель має продавитися крізь неї та розпилитися в камері згоряння. А щойно навантаження зникає, матеріал знову застигає й не плескається в баку.

Плескіт рідкого палива — не дрібниця. Маса, що гуляє туди-сюди, зміщує центр мас апарата, збиває орієнтацію й навантажує конструкцію на бокове згинання, тому системи керування доводиться проєктувати з запасом саме під ці частоти й сили. Класичні гелеві палива цю проблему знімають, але їх важко прокачати й розпилити. Автори гелю спробували поєднати обидві вимоги в одному матеріалі.

Зразки простояли в герметичних контейнерах понад рік без видимого розшарування. Прозорість — окремий бонус для лабораторії: крізь гель видно, як паливо рухається й горить. Поки що це реологія в пробірці, і команда чесно це визнає — доки гель не випробують у реальному двигуні, про політ говорити рано.

https://phys.org/news/2026-10-gel-fuel-rocket-satellite-propulsion.html

Підпишись | Монобаза

Нова мапа «порожнього» простору руйнує уявлення про спокійну Галактику

Велика стаття на нашому сайті! Десятиліттями астрономи сприймали міжзоряне середовище як нерухоме тло для всього, що відбувається у Всесвіті. Тепер хвиля тривимірного картографування показує, наскільки воно насправді динамічне.

https://thealphacentauri.net/169964/

Google 30 жовтня повідомила, що її процесор TPU — той самий клас заліза, який стоїть у наземних дата-центрах — уперше згенерував відповідь ШІ прямо в космосі. Інженери надіслали на супутник запит до моделі Gemma 4 від DeepMind: скласти хайку про космос. Вірш народився на борту й прилетів на Землю під час сеансу зв'язку з наземною станцією на Шпіцбергені. Потім апарат навчили писати звіти про власний технічний стан із бортової телеметрії.

Залізо везли на орбіту 1 жовтня на Falcon 9 у складі місії Transporter-18 з Ванденберга. Супутник побудувала Planet Labs — компанія, що зробила сотні апаратів для зйомки Землі. На борту чотири TPU, і три тижні після виведення пішли на введення в експлуатацію. Це перший орбітальний тест Project Suncatcher, програми, яку Сундар Пічаї анонсував у листопаді 2025 року: мережі супутників на сонячній енергії з оптичними каналами між ними, здатні тягнути обчислення, які сьогодні потребують ангарів з серверами.

Головна проблема таких планів — не радіація, а тепло. У вакуумі його нікуди злити, крім радіаторів, тому Google поставила теплові трубки й вмикає чипи лише на 15 хвилин, після чого глушить на охолодження. На Землі TPU витримали сумарну іонізуючу дозу, що перевищує п'ятирічну місію на низькій орбіті, але як воно буде насправді, покажуть наступні місяці — апарат має пропрацювати близько року.

Для Planet це шанс перетворити виробництво супутників на новий ринок. Платформа для Suncatcher — та сама, що й для наступного покоління знімальних апаратів Owl, тож розробка ділиться між двома програмами. За півроку до 31 липня компанія витратила на проєкт 4,8 млн доларів і рівно стільки ж отримала від Google, а всього до липня — 9,5 млн. Гендиректор Planet Вілл Маршалл обережно назвав цю угоду «опціоном на велику програму в майбутньому».

Конкуренти вже поруч: Starcloud у листопаді 2025-го вивела на орбіту супутник з Nvidia H100 і теж відрапортувала про роботу моделей у космосі; своє орбітальне обчислювальне залізо розвиває Axiom Space. Економіка поки тримається на обіцянці майже постійного сонця на LEO, де панель дає до восьми разів більше енергії, ніж на Землі. Наступна контрольна точка — 2027 рік: два супутники мають зв'язатися між собою лазером з точністю, яку в Google порівнюють із влучанням у монету за кілька кілометрів на ходу.

https://spacenews.com/google-runs-ai-model-on-satellite-chip-advancing-orbital-data-center-ambitions

Підпишись | Монобаза

Кирило Олексійович вкотре довів, що має яйця та повагу як до цивільних, так і до військовослужбовців.

У метані міжзоряної комети 3I/ATLAS важкого водню приблизно в 13 разів більше, ніж у метані комети 67P/Чурюмова-Герасименка. Нейтан Рот з Американського університету та Центру Годдарда NASA з колегами виміряли співвідношення дейтерію до звичайного водню на рівні близько 3,2% — більше за будь-яке значення для метану, зміряне в Сонячній системі. Робота опублікована в Nature Astronomy.

Дейтерій — це водень з додатковим нейтроном у ядрі. Коли він заміщує один із чотирьох атомів водню в молекулі метану, спектральна лінія в інфрачервоному діапазоні зміщується, але стає в рази слабшою. JWST спостерігав комету 22 і 23 грудня 2025 року, коли та була за 2,4 астрономічної одиниці від Сонця, і знімав спектр коми — газової оболонки навколо крижаного ядра. Команда змоделювала й відняла випромінювання метанолу, формальдегіду, етану та збудженого OH, а тоді вишукувала бліді лінії важкого метану між яскравими лініями звичайного.

Чому зайвий нейтрон щось каже про місце народження? У дуже холодному газі реакції, які вимивають дейтерій назад із молекул, перестають працювати — десь від десяти градусів вище абсолютного нуля. Хімія на поверхні пилових порошинок далі спокійно нарощує лід, збагачений важким воднем, і цей лід згодом стає частиною комети.

Для води в 3I/ATLAS раніше отримали 0,95% — у метані втричі більше. Схоже, метан сформувався пізніше, коли навколишня хімія вже встигла накопичити дейтерій.

Автори бачать за цим холодну хмару або оточення молодої зорі, бідне на елементи важчі за гелій і щедро обстріляне космічними променями — саме ці частинки запускають ланцюжки збагачення. Точної адреси це не дає. Зате дає число: дейтерований метан до цього надійно ловили лише в однієї комети Сонячної системи, і заради цього Rosetta мусила прилетіти до 67P впритул. Жодна з наявних хімічних моделей до 3,2% не дотягує — тепер їм є що пояснювати.

https://phys.org/news/2026-10-heavy-hydrogen-3iatlas-methane-frigid.html

Підпишись | Монобаза

Один реактор, два режими: як NASA хоче прискорити ядерні кораблі

Нова велика стаття на нашому сайті!
Інженери NASA та промисловості пропонують синхронну бімодальну ядерну ракету (S-BNR), яка має різко скоротити час перельоту до цілей у Сонячній системі — зокрема до Марса, — поєднавши ядерну теплову й ядерну електричну тягу.

https://thealphacentauri.net/169978/

Дослідники з Вашингтонського університету прорахували 5 мільярдів років геохімії Землі — від формування 4,5 млрд років тому й приблизно до 500 млн років у майбутнє — і навмисне викинули з рівнянь життя. Стаття вийшла 18 вересня в The Planetary Science Journal.

Каталог екзопланет уже перевалив за 6 тисяч, і атмосфери найперспективніших світів просвічують у пошуках хімії, яка могла б бути побічним продуктом біології. Але «придатна для життя» і «населена» — різні речі. Щоб заявити, що атмосферу неможливо пояснити без біосфери, спершу треба знати, як виглядає атмосфера, якої біосфера ніколи не торкалася.

Симуляція рахує обіг речовини між ядром, мантією, корою, поверхнею й атмосферою протягом усієї історії планети й точно відтворює 19 її властивостей — зокрема тепловий потік крізь мантію. Попередні версії моделі, зроблені в лабораторії астронома Рорі Барнса, включали надра й випромінювання зорі, але обривалися на корі. Поверхню та атмосферу додала Саманта Гілберт-Янізек, яка робила цю роботу аспіранткою в Сіетлі, а тепер працює постдоком у Каліфорнійському університеті в Ріверсайді.

Чому атмосфера взагалі видає життя, добре видно на земному прикладі: рослини й тварини безперервно качають у небо кисень і метан, а ці два гази при зустрічі нищать одне одного. Якщо обидва є — щось їх поповнює. Сама по собі Земля більшу частину історії була майже безкисневою: до Великої кисневої події близько 2,4 млрд років тому вміст O₂ тримався нижче 10⁻⁷, зате метану було 100–1000 ppm.

Тепер у модель можна підставити параметри будь-якої кам'яної екзопланети й подивитися, чи вдасться відтворити спостережувану атмосферу без жодної біології. Не вдається — планета різко дорожчає в науковому сенсі. Гілберт-Янізек каже, що інструмент має давати ймовірність того, що побачене справді вказує на життя на поверхні, а заразом підказувати вимоги до майбутніх телескопів на кшталт Habitable Worlds Observatory.

Одне застереження вбудоване в саму постановку задачі: модель працює лише з біосферами, які пишуть себе в атмосферу. Підлідний океан на кшталт європівського не залишив би в спектрі нічого — і такий світ симуляція спокійно пояснила б без життя.

https://phys.org/news/2026-11-scientists-earth-simulation-life-planets.html

Підпишись | Монобаза

Поки ви спали, Демократична партія США забезпечила собі більшість у обох палатах Конгресу – і в Сенаті, і у Палаті представників.

Нехай ця хороша новина буде у вас перед очима зранку.

Діді Куо, перший заступник директора з геопросторової розвідки NRO — відомства, яке будує й експлуатує американські розвідувальні супутники, — 29 жовтня на Silicon Valley Space Week у Каліфорнії озвучив думку, за яку в розвідспільноті по голові не погладять. «Що було б, якби ми спершу побудували алгоритми, зрозуміли, що саме їм потрібно, і вже під це будували супутник — а не під людину?»

Сьогодні все навпаки. Якість знімка в американській розвідці міряють за шкалою NIIRS — National Imagery Interpretability Rating Scale, де рівень визначається тим, які деталі здатен розрізнити живий аналітик за екраном. Під цю шкалу й проєктують оптику, а вона вже тягне за собою габарити, складність і цінник апарата. «Люди хочуть найкраще», — сухо підсумував Куо логіку, яка породжує мільярдні супутники.

Його пропозиція — рахувати мінімум. Інженери визначають, яка найгірша прийнятна чутливість сенсора ще дозволяє моделі впоратися з конкретним розвідувальним завданням, і будують апарат рівно під цю планку. Дешевший сенсор означає дешевший супутник, а на ті самі гроші їх можна вивести більше — і скоротити інтервали між прольотами над цікавою точкою, що для стеження часто важливіше за зайвий десяток сантиметрів роздільності. Комерція в цій логіці живе давно: 56-кілограмовий мікросупутник BlackSky з апертурою 0,24 м дає метрову роздільність із висоти 500 км, а знімки одразу течуть у власне озеро даних під машинне навчання.

«Моя гіпотеза в тому, що з розвитком технологій ці супутники за вартістю й конструкцією не мусять бути такими вишуканими, як JWST», — сказав Куо про багатомільярдний інфрачервоний телескоп NASA.

Апарат, заточений під одну автоматичну задачу, видасть картинку, непридатну для всього спектра аналізу, який робить людина, а сама модель лишається заручницею якості бази даних: на початку 2026-го система Maven Smart System від Palantir, застосована проти Ірану, прийняла дівочу школу в Мінабі за військову базу. Куо це розуміє і навіть жартує про своїх колег з NGA, агентства, яке якраз і займається аналізом знімків: «Не певен, що мене там дуже люблять, коли я проєктую супутник для машини».

https://spacenews.com/spy-satellite-designs-could-change-as-ai-takes-on-more-intelligence-analysis

Підпишись | Монобаза

Habitable Worlds Observatory: як NASA готує телескоп HWO? що перевершить Джеймса Вебба

Нова велика стаття на нашому сайті! Перш ніж остаточно затвердити конструкцію свого наступного флагманського телескопа, Habitable Worlds Observatory, NASA планує витратити мільйони доларів на розвиток цілого набору технологій, без яких неможливо шукати життя на планетах за межами Сонячної системи.

https://thealphacentauri.net/170040/

Астрономи вперше виявили два диски уламків навколо мертвої зорі

За формування незвичайної структури може відповідати пара планетоподібних тіл, які пережили перетворення свого світила на білого карлика.

https://thealphacentauri.net/169993/

Міжнародна команда під керівництвом Г. К. Шора перебрала знімки 36 кратерів у районі північної полярної шапки Марса й побачила, що світлі відклади на їхньому дні ростуть і тануть не в один такт. У 32 кратерах яскравість змінювалася від сезону до сезону, у чотирьох не змінювалася взагалі. Результати вийшли в Journal of Geophysical Research: Planets.

Матеріалом стали знімки камери HiRISE на борту Mars Reconnaissance Orbiter за 2006–2025 роки — марсіанські роки з 28-го по 38-й, якщо рахувати місцевим календарем, де рік триває близько 668 марсіанських діб. Дослідників цікавило, чи наростає лід на дні кратера взимку і чи відступає влітку. Відповідь виявилася неохайною. Не всі кратери змінюються від одного марсіанського року до наступного: в якомусь році частина з них демонструє іншу картину інею, тоді як сусіди зберігають майже ідентичне покриття.

Ця плямистість і є головним висновком роботи. Сезонний цикл інею та річний баланс маси виявляються локальними процесами, які розгортаються в кожній западині по-своєму, а не хвилею, що охоплює всю шапку одразу. Рельєф, геометрія конкретної западини та мікроклімат усередині неї керують енергетичним балансом і перенесенням водяної пари — і кожен кратер відповідає на спільний кліматичний сигнал по-своєму.

Північна шапка Марса складена водяним льодом, південна — вуглекислотою, і різницю задає висота. Саме через воду північ вивчена найкраще. Радар SHARAD на тому ж апараті раніше показав, що льодові відклади в північних кратерах мають схожу внутрішню будову, тобто накопичувалися в один період за подібних умов; на півдні таких груп щонайменше дві.

Глобально клімат Марса хитає набагато сильніше, ніж земний: вісь планети гуляє в значно ширшому діапазоні, а разом з нею — льодовикові епохи. На цьому фоні окремий кратер спокійно робить щось своє. Наступний крок — моделі, здатні прорахувати погоду в масштабі окремого кратера, а не всієї полярної шапки.

https://phys.org/news/2026-11-martian-polar-crater-ice-shifts.html

Підпишись | Монобаза