Астрономи вперше виявили два диски уламків навколо мертвої зорі

За формування незвичайної структури може відповідати пара планетоподібних тіл, які пережили перетворення свого світила на білого карлика.

https://thealphacentauri.net/169993/

Міжнародна команда під керівництвом Г. К. Шора перебрала знімки 36 кратерів у районі північної полярної шапки Марса й побачила, що світлі відклади на їхньому дні ростуть і тануть не в один такт. У 32 кратерах яскравість змінювалася від сезону до сезону, у чотирьох не змінювалася взагалі. Результати вийшли в Journal of Geophysical Research: Planets.

Матеріалом стали знімки камери HiRISE на борту Mars Reconnaissance Orbiter за 2006–2025 роки — марсіанські роки з 28-го по 38-й, якщо рахувати місцевим календарем, де рік триває близько 668 марсіанських діб. Дослідників цікавило, чи наростає лід на дні кратера взимку і чи відступає влітку. Відповідь виявилася неохайною. Не всі кратери змінюються від одного марсіанського року до наступного: в якомусь році частина з них демонструє іншу картину інею, тоді як сусіди зберігають майже ідентичне покриття.

Ця плямистість і є головним висновком роботи. Сезонний цикл інею та річний баланс маси виявляються локальними процесами, які розгортаються в кожній западині по-своєму, а не хвилею, що охоплює всю шапку одразу. Рельєф, геометрія конкретної западини та мікроклімат усередині неї керують енергетичним балансом і перенесенням водяної пари — і кожен кратер відповідає на спільний кліматичний сигнал по-своєму.

Північна шапка Марса складена водяним льодом, південна — вуглекислотою, і різницю задає висота. Саме через воду північ вивчена найкраще. Радар SHARAD на тому ж апараті раніше показав, що льодові відклади в північних кратерах мають схожу внутрішню будову, тобто накопичувалися в один період за подібних умов; на півдні таких груп щонайменше дві.

Глобально клімат Марса хитає набагато сильніше, ніж земний: вісь планети гуляє в значно ширшому діапазоні, а разом з нею — льодовикові епохи. На цьому фоні окремий кратер спокійно робить щось своє. Наступний крок — моделі, здатні прорахувати погоду в масштабі окремого кратера, а не всієї полярної шапки.

https://phys.org/news/2026-11-martian-polar-crater-ice-shifts.html

Підпишись | Монобаза

Компанія Hydrosat, яка знімає Землю в тепловому інфрачервоному діапазоні, 2 листопада оголосила програму Nyktòs. Вона передбачає високодетальну зйомку в середньохвильовому ІЧ для тактичної розвідки на замовлення європейських урядів та оборонних відомств союзників. Назва походить від грецького «ніч», і тепловій камері справді байдуже, день надворі чи ніч.

Nyktòs працюватиме в парі з Osiris — сузір'ям, яке Hydrosat показала 15 вересня. Osiris у довгохвильовому ІЧ стежитиме за великими регіонами й помічатиме незвичну активність. Потім на підозрілу ділянку наводитимуть Nyktòs, щоб роздивитися дрібніші теплові деталі. Технічний директор Скотт Сонен пояснює: широкий моніторинг дає контекст, щоб помітити зміну, а детальна зйомка потрібна, щоб її дослідити.

Урядам Hydrosat пропонує окремі місії, налаштовані під національні вимоги щодо постановки завдань, керування супутниками, безпеки й доступу до даних. За потреби ці місії доповнять знімки з комерційних апаратів компанії. Ще у 2023-му Hydrosat отримала контракт від Національного управління військово-космічної розвідки США на оцінку своїх технологій.

Перші два супутники Osiris мають стартувати в четвертому кварталі 2027 року. Теплові кадри вони зніматимуть з базовою роздільністю 25 м у смузі до 340 км, а у видимому й ближньому ІЧ — з роздільністю 10 м. Гендиректор Пітер Фоссел обіцяє нарощувати сузір'я в міру зростання попиту. Поки що на орбіті працюють лише VanZyl-1 і VanZyl-2, які щодня знімають понад 10 млн км² у тепловому діапазоні.

Розширення в Європі й розвиток сузір'я Hydrosat фінансує коштом 70 млн доларів, залучених цього року. З них 60 млн компанія отримала в січневому раунді серії B, а ще 10 млн у вересні інвестував іспанський фонд Suma Capital.

Для Nyktòs Hydrosat поки не назвала жодної цифри, навіть роздільної здатності. Схоже, ці характеристики спершу побачать оборонні замовники, а преса — колись потім.

https://spacenews.com/hydrosat-announces-new-thermal-imaging-program-for-european-defense-customers

Підпишись | Монобаза

NASA розкрило ймовірну причину втрати MAVEN

Збій у бортовому комп’ютері та несправність гіроскопа могли призвести до некоректної роботи системи орієнтації, яка замість стабілізації апарата спричинила його неконтрольоване обертання та подальше виведення з ладу.

https://thealphacentauri.net/170032/

Астрономи з Університету Нагої разом із командою синхротронного центру SPring-8 створили рентгенівський телескоп, що з кілометра розрізнив би предмет завширшки 3,5 мм. Японія ще ніколи не відправляла в міжнародну місію власний інструмент такого класу. Цей телескоп злітав на американсько-японській суборбітальній ракеті FOXSI-4.

Рентгенівські промені відбиваються лише під мізерними кутами. Тому форму дзеркала треба витримати з нанометровою точністю і не збити її під час монтажу. «Дзеркало — наче дуже точна лійка для рентгена. Якщо будь-яка її частина хоч трохи зміщена, зображення розмивається», — пояснює керівник проєкту Ікуюкі Міцуїсі. І ця лійка ще має пережити вібрації ракетного старту.

На SPring-8 давно виготовляють гальванопластикою надточні дзеркала для пучків прискорювача. Тим самим методом команда виростила нікелеве дзеркало діаметром 60 мм і висотою 200 мм — суцільну оболонку без швів, які відхиляли б промені. Параболоїдна верхня частина й гіперболоїдна нижня відбивають рентген двічі й зводять його на детектор.

Щоб перевірити телескоп на Землі перед польотом, треба було імітувати світло зорі, а воно приходить майже ідеально паралельними променями. Тож джерело рентгена завбільшки 10 мікрометрів поставили за 900 м від дзеркала. За словами першого автора Рюто Фудзії, це перша наземна система для точної оцінки таких телескопів у жорсткому рентгені. Користуватися нею можуть дослідники з усього світу.

Четвертий політ FOXSI стартував з Аляски 17 квітня 2024 року. На борту було сім рентгенівських телескопів, і ракета зловила сонячний спалах у самому розпалі. З 2012 року програма знімає корону й спалахи Сонця з суборбітальних ракет. Саме так у 1960-х починалася вся рентгенівська астрономія: атмосфера цей діапазон не пропускає, тож доводиться вистрибувати за неї.

Тепер різкість упирається в крихітні нерівності вздовж поверхні дзеркала. Покращену версію готують для FOXSI-5, а далі команда хоче вмістити оптику в кубсат розміром із коробку для взуття. Високороздільна рентгенівська оптика на кубсатах ще не літала жодного разу.

https://phys.org/news/2026-04-advanced-mirror-technology-powers-breakthrough.html

Підпишись | Монобаза

Друзі, суботній дайджест космічних новин вже вийшов у ранньому доступі для наших спонсорів та патронів!

Традиційно, переглянути його можуть меценати на:
Монобазі
Донателло
YouTube
Patreon
Buy me a Coffee

Дякуємо за підтримку і бажаємо всім приємного перегляду! А також нагадуємо, що за донат на рівні "Десятник" і вище ви отримуєте доступ до нашого закритого спонсорського чату тут, в Telegram ;)

Молода Сонячна система, найімовірніше, мала п'ять планет-гігантів: до знайомої четвірки додавався ще один крижаний гігант. Його давно викинуло в міжзоряний простір, але саме він, схоже, вберіг супутники Юпітера та Урана. Таку модель опублікували в журналі Icarus планетолог Метью Клемент з Університету Джонса Гопкінса та колеги.

Між 3 і 4 млрд років тому гіганти кружляли ближче до Сонця й одне до одного, поки взаємна гравітація не розштовхала їх на нинішні орбіти. Команда Клемента прорахувала 122 варіанти ранньої зовнішньої системи, кожен — по кілька разів. Індикатором слугували супутники Юпітера та Урана, бо вони майже всю історію провели на нинішніх орбітах.

Супутники Юпітера пережили епоху міграції менш ніж у 15% симуляцій, Уранові — приблизно в 9%. Юпітеровим краще, коли на старті є два зайві крижані гіганти, Урановим — один, зате масивніший. Обидві системи разом вціліли приблизно в 1% випадків — лише у двох сценаріях, і в обох спочатку був один додатковий гігант. Автори сухо підсумовують: Сонячна система — результат «доволі малоймовірної еволюції нестабільності».

У найімовірнішій версії десь за перший мільярд років Юпітер підійшов до п'ятого гіганта приблизно на 7 млн км і розігнав його до швидкості втечі. Вигнанець, мабуть, досі дрейфує десь між зорями. Супутникам допомогла сама присутність цієї планети ще до вигнання: вона підправила міграцію решти, тож Уран пережив щонайбільше одне помірно близьке зближення з іншим гігантом, а хаос тривав коротше. Самому Урану й так дісталося двічі — удар, що поклав планету на бік із нахилом осі близько 98°, і міграція, — але до руйнування не дійшло.

Сценарії міграції в так званій моделі Ніцци стохастичні, тож жодна симуляція не відтворить точної послідовності подій. Якщо модель права, Європа й Ганімед із їхніми підлідними океанами вціліли завдяки планеті, якої ніхто ніколи не бачив.

https://www.space.com/astronomy/solar-system/a-lost-planet-may-have-given-jupiter-and-uranus-their-moons

Підпишись | Монобаза

NASA повертається до ідеї продовжити життя найвідомішому телескопу

З ймовірністю 50% після 2033 року Hubble може втратити свою орбіту, тому Управління розпочало пошук приватних компаній, які могли б її скоригувати.

https://thealphacentauri.net/170067/

Астрофізики з Північно-Західного університету в США розгледіли газового гіганта 51 Eridani b у спостереженнях JWST дворічної давності, де стандартна обробка його не бачила. Допоміг новий метод віднімання зоряного відблиску FLIP — на архівних даних він підняв чутливість телескопа у 2–15 разів. Статтю опублікували в Nature 4 листопада.

Планети в мільйон разів тьмяніші за свої зорі, і навіть коронограф не гасить світло до кінця. Двадцять років астрономи віднімали від кадру знімок іншої зорі-еталона. Але телескоп ніколи не стоїть ідеально нерухомо — нанометрові зсуви дзеркал і вібрація від кріоохолоджувачів змінюють картину розсіяного світла. Еталон ніколи точно не збігається з кадром, і решти світла вистачає, щоб сховати планету.

Аспірант Родріго Феррер-Чавес із групи доцента Джейсона Вана натомість будує цифрового двійника JWST, що простежує шлях світла від дзеркал до детекторів. Мільйони параметрів двійника підганяють інструментами для тренування нейромереж, доки він не відтворить реальний відблиск, а тоді віднімають його. Щоб не стерти заодно й планету, двійника спершу калібрують на еталонній зорі, а на науковому кадрі підлаштовують лише частину параметрів. Штучного інтелекту, наголошує Ван, у методі немає — фізика телескопа відома й так.

51 Eridani b відкрили наземні телескопи, але JWST знімав її на 4,3 мкм, де сильно поглинає вуглекислий газ. CO₂ в атмосфері гіганта приглушив сигнал, і стандартний алгоритм KLIP не відрізнив його від відблиску. FLIP показав планету зі значущістю понад 5 сигма — точно там, де її чекали. «Це наука, яка лежала невикористаною», — каже Ван.

Habitable Worlds Observatory, запропонований NASA телескоп для зйомки землеподібних планет, може потребувати оптичної стабільності на рівні пікометрів — у 100–1000 разів вищої, ніж у JWST. Пікометри, які інженерам доведеться вигризати конструкцією, FLIP пропонує частково добирати на відеокарті.

https://phys.org/news/2026-11-giant-planet-emerges-year-jwst.html

Підпишись | Монобаза

Дайджест головних космічних новин вже вийшов на нашому каналі!

Сьогодні багато цікавого: наукові новини, великі плани компаній, невдалі випробування, а ще просто снігопад подій та новин від компанії SpaceX: Starship, польоти на Місяць, Старлінк та інше. Бажаємо приємного перегляду :)

https://youtu.be/7UnJtoOpQro

NASA під керівництвом Джареда Айзекмана звело ключові програми до одного терміну — 2028 року. На цей рік агентство планує дві пілотовані висадки на Місяць (Artemis 4 і 5), близько десяти роботизованих посадок і старт SR-1 Freedom, першої ядерної місії NASA. Рекордом агентства досі лишаються чотири посадкові апарати за рік, і встановили його ще 1967-го, за програми Surveyor. Цього року поки не полетів жоден.

Айзекман називає поспіх ліками від «інституційної інерції». Він нагадує, що від приводнення Apollo 7 до Apollo 11 минуло дев'ять місяців. Китай тим часом цілиться у власну висадку до 2030-го. А сам адміністратор визнав, що після 2028-го на посаді, найімовірніше, не залишиться.

Ще в лютому Artemis 3 перетворили з висадки на випробування на низькій орбіті, заплановане на середину 2027-го. У ньому візьмуть участь Orion, Starship і прототип Blue Moon Mark 2. Прискорювачі SLS тепер складають на 20% швидше. Посадкові модулі натомість гальмує ланцюг постачання, бо частина авіоніки застрягла через пріоритетніші замовлення Пентагону. У вересневій записці Айзекман визнав, що графік «зламаний» приблизно на 90 днів. Один великий елемент Blue Moon довелося везти через усю країну вантажним C-17.

Безпілотні посадки Starship і Blue Moon заплановані на кінець 2027-го і початок 2028-го. Графік SpaceX дозволяє садити людей лише в другій половині 2028-го. Чарлі Прекорт, колишній астронавт і член ради NASA з аерокосмічної безпеки, попередив: складність, яку прибрали з Artemis 3, просто переїхала в Artemis 4. Там забагато «перших разів», і кожен знижує шанси на успіх.

SR-1 має стати першою демонстрацією ядерної електричної тяги. Реактор на 20 кВт живитиме електрореактивну установку, яка дісталася від Gateway, а до Марса апарат везтиме три гелікоптери SkyFall. Крім початкової оцінки в 2,1 млрд доларів, про гроші NASA мовчить. Попередній і критичний огляди проєкту в агентстві замінили «синхронізаціями дизайну». Марсіанське вікно наприкінці 2028-го чекати не буде, а наступне відкриється лише через два роки.

https://spacenews.com/race-to-2028-nasas-2028-crunch-for-artemis-sr-1-and-robotic-lunar-landings

Підпишись | Монобаза

NASA показало в польоті систему, яка має самостійно обирати безпечне місце для посадки на Місяці та інших планетах. 27 серпня дрон Alta-X із комплексом наведення SPLICE (від Safe and Precise Landing — «безпечна й точна посадка») імітував місячний спуск і посадку над висохлим озером Роджерс біля Центру льотних досліджень Армстронга в Каліфорнії.

Під час зниження SPLICE будує з даних лідара та інших сенсорів цифрову карту висот високої роздільності й оцінює на ній намічений майданчик. Якщо там небезпечно, комплекс сам переводить апарат на безпечнішу ділянку.

Космічний центр Джонсона в Х'юстоні, де створили SPLICE, працює над цим завданням з 2006 року, коли там стартував проєкт ALHAT. Ранні льотні тести SPLICE забезпечила програма Flight Opportunities. 2019-го під час цих тестів відпрацювали висоту спуску й траєкторію посадки, близькі до місячних, а 2020-го показали дві розроблені NASA сенсорні системи точного приземлення.

У червні й липні фахівці центрів Джонсона та Армстронга встановили SPLICE на Alta-X і перевірили зв'язок, обробку даних, телеметрію й командне керування. «Цей льотний тест — кульмінація майже десяти років роботи над SPLICE», — каже керівник проєкту Девіс Адамс. Він додає, що політ підняв рівень технологічної готовності системи й наблизив її до роботизованих і пілотованих місій на Місяць.

NASA допомагало комерційним розробникам посадкових модулів вбудовувати версії SPLICE у свої апарати. Частина модулів для наступних місій Moon Base сідатиме, спираючись на дані, які зібрали під час розробки таких систем. Цієї осені SPLICE має з'явитися в каталозі програмного забезпечення NASA. Деякі компанії вже приміряють його навігацію до точних посадок і навіть до автономного руху поверхнею.

Попереду — повномасштабне випробування на майданчику Voyager Technologies у Мохаве. Комплекс ALHAT свого часу важив 180 кг і літав на вертольоті Huey. SPLICE катається на дроні.

https://phys.org/news/2026-11-nasa-planetary.html

Підпишись | Монобаза

Місто на Місяці: що потрібно, щоб його збудувати

Нова велика стаття на нашому сайті!
Ласкаво просимо до другої космічної гонки. Якщо вам здається, що все це вже було, — ви не помиляєтеся. Минулого разу Радянський Союз і Сполучені Штати змагалися, хто першим встромить у ґрунт свій прапор. Тепер до місячної поверхні наввипередки мчать Америка й КНР.

https://thealphacentauri.net/169656/