Молода Сонячна система, найімовірніше, мала п'ять планет-гігантів: до знайомої четвірки додавався ще один крижаний гігант. Його давно викинуло в міжзоряний простір, але саме він, схоже, вберіг супутники Юпітера та Урана. Таку модель опублікували в журналі Icarus планетолог Метью Клемент з Університету Джонса Гопкінса та колеги.

Між 3 і 4 млрд років тому гіганти кружляли ближче до Сонця й одне до одного, поки взаємна гравітація не розштовхала їх на нинішні орбіти. Команда Клемента прорахувала 122 варіанти ранньої зовнішньої системи, кожен — по кілька разів. Індикатором слугували супутники Юпітера та Урана, бо вони майже всю історію провели на нинішніх орбітах.

Супутники Юпітера пережили епоху міграції менш ніж у 15% симуляцій, Уранові — приблизно в 9%. Юпітеровим краще, коли на старті є два зайві крижані гіганти, Урановим — один, зате масивніший. Обидві системи разом вціліли приблизно в 1% випадків — лише у двох сценаріях, і в обох спочатку був один додатковий гігант. Автори сухо підсумовують: Сонячна система — результат «доволі малоймовірної еволюції нестабільності».

У найімовірнішій версії десь за перший мільярд років Юпітер підійшов до п'ятого гіганта приблизно на 7 млн км і розігнав його до швидкості втечі. Вигнанець, мабуть, досі дрейфує десь між зорями. Супутникам допомогла сама присутність цієї планети ще до вигнання: вона підправила міграцію решти, тож Уран пережив щонайбільше одне помірно близьке зближення з іншим гігантом, а хаос тривав коротше. Самому Урану й так дісталося двічі — удар, що поклав планету на бік із нахилом осі близько 98°, і міграція, — але до руйнування не дійшло.

Сценарії міграції в так званій моделі Ніцци стохастичні, тож жодна симуляція не відтворить точної послідовності подій. Якщо модель права, Європа й Ганімед із їхніми підлідними океанами вціліли завдяки планеті, якої ніхто ніколи не бачив.

https://www.space.com/astronomy/solar-system/a-lost-planet-may-have-given-jupiter-and-uranus-their-moons

Підпишись | Монобаза

NASA повертається до ідеї продовжити життя найвідомішому телескопу

З ймовірністю 50% після 2033 року Hubble може втратити свою орбіту, тому Управління розпочало пошук приватних компаній, які могли б її скоригувати.

https://thealphacentauri.net/170067/

Астрофізики з Північно-Західного університету в США розгледіли газового гіганта 51 Eridani b у спостереженнях JWST дворічної давності, де стандартна обробка його не бачила. Допоміг новий метод віднімання зоряного відблиску FLIP — на архівних даних він підняв чутливість телескопа у 2–15 разів. Статтю опублікували в Nature 4 листопада.

Планети в мільйон разів тьмяніші за свої зорі, і навіть коронограф не гасить світло до кінця. Двадцять років астрономи віднімали від кадру знімок іншої зорі-еталона. Але телескоп ніколи не стоїть ідеально нерухомо — нанометрові зсуви дзеркал і вібрація від кріоохолоджувачів змінюють картину розсіяного світла. Еталон ніколи точно не збігається з кадром, і решти світла вистачає, щоб сховати планету.

Аспірант Родріго Феррер-Чавес із групи доцента Джейсона Вана натомість будує цифрового двійника JWST, що простежує шлях світла від дзеркал до детекторів. Мільйони параметрів двійника підганяють інструментами для тренування нейромереж, доки він не відтворить реальний відблиск, а тоді віднімають його. Щоб не стерти заодно й планету, двійника спершу калібрують на еталонній зорі, а на науковому кадрі підлаштовують лише частину параметрів. Штучного інтелекту, наголошує Ван, у методі немає — фізика телескопа відома й так.

51 Eridani b відкрили наземні телескопи, але JWST знімав її на 4,3 мкм, де сильно поглинає вуглекислий газ. CO₂ в атмосфері гіганта приглушив сигнал, і стандартний алгоритм KLIP не відрізнив його від відблиску. FLIP показав планету зі значущістю понад 5 сигма — точно там, де її чекали. «Це наука, яка лежала невикористаною», — каже Ван.

Habitable Worlds Observatory, запропонований NASA телескоп для зйомки землеподібних планет, може потребувати оптичної стабільності на рівні пікометрів — у 100–1000 разів вищої, ніж у JWST. Пікометри, які інженерам доведеться вигризати конструкцією, FLIP пропонує частково добирати на відеокарті.

https://phys.org/news/2026-11-giant-planet-emerges-year-jwst.html

Підпишись | Монобаза

Дайджест головних космічних новин вже вийшов на нашому каналі!

Сьогодні багато цікавого: наукові новини, великі плани компаній, невдалі випробування, а ще просто снігопад подій та новин від компанії SpaceX: Starship, польоти на Місяць, Старлінк та інше. Бажаємо приємного перегляду :)

https://youtu.be/7UnJtoOpQro

NASA під керівництвом Джареда Айзекмана звело ключові програми до одного терміну — 2028 року. На цей рік агентство планує дві пілотовані висадки на Місяць (Artemis 4 і 5), близько десяти роботизованих посадок і старт SR-1 Freedom, першої ядерної місії NASA. Рекордом агентства досі лишаються чотири посадкові апарати за рік, і встановили його ще 1967-го, за програми Surveyor. Цього року поки не полетів жоден.

Айзекман називає поспіх ліками від «інституційної інерції». Він нагадує, що від приводнення Apollo 7 до Apollo 11 минуло дев'ять місяців. Китай тим часом цілиться у власну висадку до 2030-го. А сам адміністратор визнав, що після 2028-го на посаді, найімовірніше, не залишиться.

Ще в лютому Artemis 3 перетворили з висадки на випробування на низькій орбіті, заплановане на середину 2027-го. У ньому візьмуть участь Orion, Starship і прототип Blue Moon Mark 2. Прискорювачі SLS тепер складають на 20% швидше. Посадкові модулі натомість гальмує ланцюг постачання, бо частина авіоніки застрягла через пріоритетніші замовлення Пентагону. У вересневій записці Айзекман визнав, що графік «зламаний» приблизно на 90 днів. Один великий елемент Blue Moon довелося везти через усю країну вантажним C-17.

Безпілотні посадки Starship і Blue Moon заплановані на кінець 2027-го і початок 2028-го. Графік SpaceX дозволяє садити людей лише в другій половині 2028-го. Чарлі Прекорт, колишній астронавт і член ради NASA з аерокосмічної безпеки, попередив: складність, яку прибрали з Artemis 3, просто переїхала в Artemis 4. Там забагато «перших разів», і кожен знижує шанси на успіх.

SR-1 має стати першою демонстрацією ядерної електричної тяги. Реактор на 20 кВт живитиме електрореактивну установку, яка дісталася від Gateway, а до Марса апарат везтиме три гелікоптери SkyFall. Крім початкової оцінки в 2,1 млрд доларів, про гроші NASA мовчить. Попередній і критичний огляди проєкту в агентстві замінили «синхронізаціями дизайну». Марсіанське вікно наприкінці 2028-го чекати не буде, а наступне відкриється лише через два роки.

https://spacenews.com/race-to-2028-nasas-2028-crunch-for-artemis-sr-1-and-robotic-lunar-landings

Підпишись | Монобаза

NASA показало в польоті систему, яка має самостійно обирати безпечне місце для посадки на Місяці та інших планетах. 27 серпня дрон Alta-X із комплексом наведення SPLICE (від Safe and Precise Landing — «безпечна й точна посадка») імітував місячний спуск і посадку над висохлим озером Роджерс біля Центру льотних досліджень Армстронга в Каліфорнії.

Під час зниження SPLICE будує з даних лідара та інших сенсорів цифрову карту висот високої роздільності й оцінює на ній намічений майданчик. Якщо там небезпечно, комплекс сам переводить апарат на безпечнішу ділянку.

Космічний центр Джонсона в Х'юстоні, де створили SPLICE, працює над цим завданням з 2006 року, коли там стартував проєкт ALHAT. Ранні льотні тести SPLICE забезпечила програма Flight Opportunities. 2019-го під час цих тестів відпрацювали висоту спуску й траєкторію посадки, близькі до місячних, а 2020-го показали дві розроблені NASA сенсорні системи точного приземлення.

У червні й липні фахівці центрів Джонсона та Армстронга встановили SPLICE на Alta-X і перевірили зв'язок, обробку даних, телеметрію й командне керування. «Цей льотний тест — кульмінація майже десяти років роботи над SPLICE», — каже керівник проєкту Девіс Адамс. Він додає, що політ підняв рівень технологічної готовності системи й наблизив її до роботизованих і пілотованих місій на Місяць.

NASA допомагало комерційним розробникам посадкових модулів вбудовувати версії SPLICE у свої апарати. Частина модулів для наступних місій Moon Base сідатиме, спираючись на дані, які зібрали під час розробки таких систем. Цієї осені SPLICE має з'явитися в каталозі програмного забезпечення NASA. Деякі компанії вже приміряють його навігацію до точних посадок і навіть до автономного руху поверхнею.

Попереду — повномасштабне випробування на майданчику Voyager Technologies у Мохаве. Комплекс ALHAT свого часу важив 180 кг і літав на вертольоті Huey. SPLICE катається на дроні.

https://phys.org/news/2026-11-nasa-planetary.html

Підпишись | Монобаза

Місто на Місяці: що потрібно, щоб його збудувати

Нова велика стаття на нашому сайті!
Ласкаво просимо до другої космічної гонки. Якщо вам здається, що все це вже було, — ви не помиляєтеся. Минулого разу Радянський Союз і Сполучені Штати змагалися, хто першим встромить у ґрунт свій прапор. Тепер до місячної поверхні наввипередки мчать Америка й КНР.

https://thealphacentauri.net/169656/

Інститут SETI запустив наймасштабнішу кампанію на Allen Telescope Array. Це масив із 42 радіотелескопів у Північній Каліфорнії. Антени слухають антисонячну точку — напрям, прямо протилежний Сонцю для спостерігача на Землі. І куди дивитися, і коли, підказала теорія ігор.

Кампанію описали Ізабель Джеррард з Breakthrough Listen в Оксфорді та Софія Шейх з Інституту SETI у доповіді на 77-му Міжнародному астронавтичному конгресі. Вони взяли з теорії ігор поняття точки Шеллінга. Так називають рішення, до якого двоє гравців доходять без жодної домовленості, бо однаково розуміють, що є найпомітнішим. Ми вгадуємо, де й коли передаватимуть сигнали інопланетяни, а вони — де й коли слухатимемо ми.

Транзитний метод — найочевидніший спосіб шукати планети, і чужі астрономи навряд чи його оминули. Спостерігач в антисонячному напрямку раз на рік бачить, як Земля, що лежить у зоні придатності, перетинає диск Сонця. Найлогічніший момент для сигналу — середина транзиту, коли Земля стоїть точно між спостерігачем і Сонцем. Для нас передавач тоді опиниться рівно в антисонячній точці.

Точка повзе екліптикою слідом за Землею. Денна половина екліптики щороку недоступна, тож, щоб охопити всі положення, треба щонайменше два роки. Рік триває 365,25 доби, тому нічна ділянка щороку ще й трохи зсувається. Повне покриття займе чотири роки по 2–3 ночі на тиждень і дасть близько 11 петабайтів даних.

Пілотний етап тривав з 30 серпня 2024 до 25 серпня 2026 року. За 17 годин спостережень масив зафіксував близько 1,9 мільйона радіосигналів. Усі — людські. Конвеєр ATSAT відсіює земні перешкоди, порівнюючи сигнали з двох близьких напрямків, і для нього це був добрий іспит. Слухати антисонячну точку запропонували ще кілька десятиліть тому, але на практиці ідею перевірили вперше.

Після пілоту набралася ще 121 ніч спостережень, але результатів поки не оприлюднили. Якщо по той бік хтось грає за тими самими правилами, його сигнал уже може лежати в цих записах.

https://phys.org/news/2026-11-game-theory-seti-alien-civilizations.html

Підпишись | Монобаза

Робот-збирач ASTRA, якого спроєктували й побудували в Caltech за програмою DARPA NOM4D, уперше в історії самостійно звів конструкцію в космосі. Астронавти в цьому участі не брали. Портальний маніпулятор їздить уздовж трьох лінійних осей, дістає з моторизованих касет композитні трубки й алюмінієві вузли та складає з них однакові секції периметральної ферми. На цій фермі має триматися рефлекторна антена діаметром 1.4 м.

ASTRA стартувала 30 березня 2026 року з бази Ванденберг. Вона була одним із 10 корисних навантажень буксира Momentus Vigoride 7, якого вивела на орбіту місія SpaceX Transporter-16. У блоці розміром близько кубометра лежали маніпулятор, запас деталей, 11 камер і дві заздалегідь зібрані секції. Готові секції робот виштовхнув назовні, а третю склав на орбіті сам.

Повна ферма — 11 секцій, і до грудня, коли місія завершиться, її, найімовірніше, не добудують. Для зв'язку з бортом є сім-вісім вікон на добу, кожне близько 15 хвилин. Тому кожен збій інженери спершу відтворюють на точній копії ASTRA. Вона стоїть у лабораторії керівника проєкту, професора Caltech Серджо Пеллегріно. Робоче рішення шукають на Землі й лише потім надсилають на орбіту. Збоїв, за словами команди, вистачало.

За задумом, після кожної секції маніпулятор чіпляє до ферми перфоровану плівку. Виходять дві відбивні сітки, які пружини натягують одна проти одної. Плівку в Caltech розробили разом із Пенсильванським університетом. Їй потрібно менше попереднього натягу, ніж в'язаній металевій сітці класичних розгортних рефлекторів, тому й ферму можна зробити легшою.

Ендрю Детор, керівник програми NOM4D у DARPA, хоче отримати конструкції розміром у сотні метрів і кілометри. Пеллегріно, який ще й співкерує в Caltech проєктом космічної сонячної енергетики, бачить на таких фермах велетенські сонячні масиви. Розгортні рефлектори обмежує обтічник ракети: навіть для Starship найбільший діаметр оцінюють у 100 м, для Falcon Heavy — у 70 м. Дедалі більше доведеться збирати вже на орбіті, секція за секцією, так само, як ASTRA склала свою третю.

https://phys.org/news/2026-11-robot-successfully-space-autonomous-demo.html

Підпишись | Монобаза

Blue Origin готує масштабне оновлення ракети New Glenn

Компанія представила новий третій ступінь та більш потужний і легкий двигун, що дозволить виконувати складні місії; при цьому повернення носія до польотів цього року поки що відкладається.

https://thealphacentauri.net/170164/

Німецький стартап Orbital Matter уперше надрукував у відкритому космосі жорстку півметрову балку з пластику. Її виготовив малий супутник Replicator 2 із чотирма 3D-принтерами на борту, запущений цього літа попутною місією SpaceX. Досі 3D-друк у мікрогравітації не виходив за межі герметичної МКС, де перші досліди провели ще у 2014-му.

Кожен принтер видавлює витки смоли, і під ультрафіолетом вони одразу тверднуть. У компанії порівнюють це з цементом і водою. Нагрівати нічого не треба. Розплавлений пластик у вакуумі остигав би місяцями, бо без конвекції тепло йде лише випромінюванням.

Сьогодні великі сонячні батареї й дзеркала телескопів летять на орбіту складеними, як орігамі, і розгортаються вже там. Майбутнім апаратам, особливо орбітальним дата-центрам, знадобляться більші панелі й радіатори, а обтічник ширшим не стає. «Replicator 2 — перший доказ, що ми можемо просто збудувати масив у космосі такого розміру, якого вимагає місія», — каже очільник компанії Якуб Стоєк.

Два принтери мали розгорнути гнучку сонячну батарею, але один відмовив через збій. Штанга від другого все одно розгорнула масив. Технічний директор Роберт Ігнатісін пояснює, що чотири принтери поставили якраз на такий випадок. Команда воліла вчитися на орбіті й оновлювати програми на ходу, а не роками перевіряти все на Землі.

NASA фінансувало місію OSAM-2 компанії Redwire, бюджет якої сягав 94 млн доларів. У 2023-му її балки друкували у вакуумній камері, але в космос вона так і не полетіла. Посівний раунд Orbital Matter становив 3 млн доларів, а серед партнерів компанії є ESA і Thales Alenia.

Довжину штанги обмежує лише запас смоли, тож інженери вважають реальними 100-метрові балки. Для порівняння, у Starlink V2 сонячні батареї завдовжки 20 метрів. У 2028 році більший принтер на більшому супутнику має розгорнути батарею на 5 кВт, а до 2030-го компанія цілиться в понад 100 кВт на крило. Поки що на орбіті лише 50 сантиметрів. До 100 метрів балці ще рости в двісті разів.

https://techcrunch.com/2026/11/03/orbital-matter-3d-printed-the-first-rigid-beam-in-the-vacuum-of-space

Підпишись | Монобаза

Два зонди NASA місії ESCAPADE виконали біля Землі гравітаційний маневр із тривалим увімкненням двигуна й лягли на курс до Марса. Перший зонд 7 листопада пронісся на висоті близько 1600 км і приблизно 9 хвилин працював двигуном. Другий зробив те саме 9 листопада, на висоті близько 1050 км. Такий маневр NASA використало для польоту до Марса вперше, і за два дні бездоганно виконало його двічі.

Близнюки Blue і Gold масою по 535 кг стартували на New Glenn 13 листопада 2025 року, коли Земля й Марс були по різні боки від Сонця. Замість прямого перельоту зонди вийшли на орбіту очікування. Там вони описували небачену досі траєкторію у формі квасолини навколо точки Лагранжа L2, приблизно за 1,6 млн км від Землі. Провідний проєктувальник місії Джефф Паркер з Advanced Space каже, що так можна стартувати майже будь-коли, а не ловити стартове вікно раз на два роки.

На орбіті очікування зонди кілька разів пролетіли крізь магнітний хвіст Землі й зібрали перші дані. Під час 10-місячного перельоту вони вивчатимуть сонячний вітер між планетами. На орбіту Марса апарати вийдуть 7 і 9 вересня 2027 року, гальмуючи двигуном приблизно по 11 хвилин.

Ще кілька місяців піде на перебудову в першу наукову формацію: апарати летітимуть один за одним по одній орбіті, як перли на нитці. Наукова робота має початися в червні 2028 року. Через пів року зонди розведуть на різні орбіти для п'ятимісячної кампанії. Один піде далі від Марса, щоб зустрічати сонячний вітер, який налітає зі швидкістю 1,6 млн км/год. Другий лишиться ближче й стежитиме, як планета реагує на цей потік і втрачає атмосферу.

Головний дослідник ESCAPADE Роб Лілліс з Берклі наголошує, що жодна наукова місія ще не спостерігала Марс одночасно з двох скоординованих орбітальних апаратів. Непогано для зондів, що спершу мали важити по 90 кг і летіти попутним вантажем із Psyche.

https://science.nasa.gov/science-research/heliophysics/nasas-escapade-completes-powered-earth-flybys-now-en-route-to-mars

Підпишись | Монобаза

33 тисячі залишається до фінішу!

https://send.monobank.ua/jar/AMeBwb3Cat

AST SpaceMobile планує самостійно виводити супутники на орбіту

Для цього компанія має намір створити власну ракету Blacklift і вже уклала угоду з Firefly Aerospace щодо постачання двигунів для майбутнього носія та передачі технологій їхнього виробництва.

https://thealphacentauri.net/170173/

Менше 20 000 грн залишилось зібрати до закриття збору! Ви сьогодні просто молодці❤️

https://send.monobank.ua/jar/AMeBwb3Cat

Тим часом для наших спонсорів та патронів у ранньому доступі вийшов фільм SpaceX про перший успішний орбітальний політ Starship!

Переглянути його можуть спонсори на:
Монобазі
Донателло
YouTube
Patreon
Buy me a Coffee

В загальному доступі відео буде завтра ввечері.

Дякуємо за підтримку і бажаємо всім приємного перегляду! А також нагадуємо, що за донат на рівні "Десятник" і вище ви отримуєте доступ до нашого закритого спонсорського чату тут, в Telegram.

Біля Alba Mons, найбільшого за площею вулкана Марса, з ґрунту просочується хлороводень (HCl). Автори статті, що вийшла 4 листопада в Science Advances, пов'язують його з рідкою магмою на глибині. Газ тримається в нижніх 10 км атмосфери, до 1,5 частки на мільярд, і з'являється тоді, коли його там бути не повинно.

Хлороводень виявив Atmospheric Chemistry Suite — три інфрачервоні спектрометри на Trace Gas Orbiter від ESA та роскосмосу. У 2020 році прилад уже бачив HCl по всій планеті біля перигелію, але тоді газ пояснили хімією пилу, льоду й пари. Нові знахідки припали на холодний афелій, коли HCl зазвичай поглинають крижані кристали, і трималися одного регіону. Спершу прилад зафіксував два непевні сигнали, а через два марсіанські роки прицільний пошук дав ще шість.

Сірчистого газу, головного маркера земних вулканів, на Марсі в помітних кількостях не знаходили. Але й на Землі SO₂ домінує лише під час вивержень, а між ними переважає HCl. Хлору ж на Марсі приблизно в 2,5 раза більше, ніж на Землі. Грязьові вулкани й перхлорати команда відкинула, бо ті поширені по всій північній низовині, а сигнал локальний.

На знімках камер HiRISE з Mars Reconnaissance Orbiter і CaSSIS з Trace Gas Orbiter знайшлися невідомі раніше тріщини: десятки сантиметрів завширшки, до 10 км завдовжки, деякі з темними ореолами. Сезонний пил і лід давно б їх засипали, якби щось не тримало щілини відкритими.

Газ на виході з конкретної тріщини команда не зловила, а самі тріщини видно й на старих знімках без змін. «Коли ми розглядаємо всі альтернативи, це найкраще пояснення», — каже співавтор Даніель Меж із Польської академії наук. Якщо магма там є, теплові моделі Марса доведеться переглядати, адже менша за Землю планета мала б охолонути швидше. А де магма зустрічає ґрунтові води, зазвичай виникають гідротермальні системи — саме в таких, можливо, зародилося життя на Землі.

https://www.astronomy.com/science/mysterious-gas-on-mars-suggests-magma-below

Підпишись | Монобаза

Як сісти на супутник, де майже немає гравітації: місія MMX летить до Фобоса

Нова велика стаття на нашому сайті! Фобос — 27-кілометрова купа щебеню з гравітацією в 1800 разів слабшою за земну, і досі ніхто не знає, звідки він узявся. Місія MMX, яка стартувала 20 жовтня, спробує на нього сісти, проїхатися ровером і привезти 10 грамів пилу — щоб нарешті з’ясувати походження марсіанських супутників.

https://thealphacentauri.net/170233/