Місто на Місяці: що потрібно, щоб його збудувати

Нова велика стаття на нашому сайті!
Ласкаво просимо до другої космічної гонки. Якщо вам здається, що все це вже було, — ви не помиляєтеся. Минулого разу Радянський Союз і Сполучені Штати змагалися, хто першим встромить у ґрунт свій прапор. Тепер до місячної поверхні наввипередки мчать Америка й КНР.

https://thealphacentauri.net/169656/

Інститут SETI запустив наймасштабнішу кампанію на Allen Telescope Array. Це масив із 42 радіотелескопів у Північній Каліфорнії. Антени слухають антисонячну точку — напрям, прямо протилежний Сонцю для спостерігача на Землі. І куди дивитися, і коли, підказала теорія ігор.

Кампанію описали Ізабель Джеррард з Breakthrough Listen в Оксфорді та Софія Шейх з Інституту SETI у доповіді на 77-му Міжнародному астронавтичному конгресі. Вони взяли з теорії ігор поняття точки Шеллінга. Так називають рішення, до якого двоє гравців доходять без жодної домовленості, бо однаково розуміють, що є найпомітнішим. Ми вгадуємо, де й коли передаватимуть сигнали інопланетяни, а вони — де й коли слухатимемо ми.

Транзитний метод — найочевидніший спосіб шукати планети, і чужі астрономи навряд чи його оминули. Спостерігач в антисонячному напрямку раз на рік бачить, як Земля, що лежить у зоні придатності, перетинає диск Сонця. Найлогічніший момент для сигналу — середина транзиту, коли Земля стоїть точно між спостерігачем і Сонцем. Для нас передавач тоді опиниться рівно в антисонячній точці.

Точка повзе екліптикою слідом за Землею. Денна половина екліптики щороку недоступна, тож, щоб охопити всі положення, треба щонайменше два роки. Рік триває 365,25 доби, тому нічна ділянка щороку ще й трохи зсувається. Повне покриття займе чотири роки по 2–3 ночі на тиждень і дасть близько 11 петабайтів даних.

Пілотний етап тривав з 30 серпня 2024 до 25 серпня 2026 року. За 17 годин спостережень масив зафіксував близько 1,9 мільйона радіосигналів. Усі — людські. Конвеєр ATSAT відсіює земні перешкоди, порівнюючи сигнали з двох близьких напрямків, і для нього це був добрий іспит. Слухати антисонячну точку запропонували ще кілька десятиліть тому, але на практиці ідею перевірили вперше.

Після пілоту набралася ще 121 ніч спостережень, але результатів поки не оприлюднили. Якщо по той бік хтось грає за тими самими правилами, його сигнал уже може лежати в цих записах.

https://phys.org/news/2026-11-game-theory-seti-alien-civilizations.html

Підпишись | Монобаза

Робот-збирач ASTRA, якого спроєктували й побудували в Caltech за програмою DARPA NOM4D, уперше в історії самостійно звів конструкцію в космосі. Астронавти в цьому участі не брали. Портальний маніпулятор їздить уздовж трьох лінійних осей, дістає з моторизованих касет композитні трубки й алюмінієві вузли та складає з них однакові секції периметральної ферми. На цій фермі має триматися рефлекторна антена діаметром 1.4 м.

ASTRA стартувала 30 березня 2026 року з бази Ванденберг. Вона була одним із 10 корисних навантажень буксира Momentus Vigoride 7, якого вивела на орбіту місія SpaceX Transporter-16. У блоці розміром близько кубометра лежали маніпулятор, запас деталей, 11 камер і дві заздалегідь зібрані секції. Готові секції робот виштовхнув назовні, а третю склав на орбіті сам.

Повна ферма — 11 секцій, і до грудня, коли місія завершиться, її, найімовірніше, не добудують. Для зв'язку з бортом є сім-вісім вікон на добу, кожне близько 15 хвилин. Тому кожен збій інженери спершу відтворюють на точній копії ASTRA. Вона стоїть у лабораторії керівника проєкту, професора Caltech Серджо Пеллегріно. Робоче рішення шукають на Землі й лише потім надсилають на орбіту. Збоїв, за словами команди, вистачало.

За задумом, після кожної секції маніпулятор чіпляє до ферми перфоровану плівку. Виходять дві відбивні сітки, які пружини натягують одна проти одної. Плівку в Caltech розробили разом із Пенсильванським університетом. Їй потрібно менше попереднього натягу, ніж в'язаній металевій сітці класичних розгортних рефлекторів, тому й ферму можна зробити легшою.

Ендрю Детор, керівник програми NOM4D у DARPA, хоче отримати конструкції розміром у сотні метрів і кілометри. Пеллегріно, який ще й співкерує в Caltech проєктом космічної сонячної енергетики, бачить на таких фермах велетенські сонячні масиви. Розгортні рефлектори обмежує обтічник ракети: навіть для Starship найбільший діаметр оцінюють у 100 м, для Falcon Heavy — у 70 м. Дедалі більше доведеться збирати вже на орбіті, секція за секцією, так само, як ASTRA склала свою третю.

https://phys.org/news/2026-11-robot-successfully-space-autonomous-demo.html

Підпишись | Монобаза

Blue Origin готує масштабне оновлення ракети New Glenn

Компанія представила новий третій ступінь та більш потужний і легкий двигун, що дозволить виконувати складні місії; при цьому повернення носія до польотів цього року поки що відкладається.

https://thealphacentauri.net/170164/

Німецький стартап Orbital Matter уперше надрукував у відкритому космосі жорстку півметрову балку з пластику. Її виготовив малий супутник Replicator 2 із чотирма 3D-принтерами на борту, запущений цього літа попутною місією SpaceX. Досі 3D-друк у мікрогравітації не виходив за межі герметичної МКС, де перші досліди провели ще у 2014-му.

Кожен принтер видавлює витки смоли, і під ультрафіолетом вони одразу тверднуть. У компанії порівнюють це з цементом і водою. Нагрівати нічого не треба. Розплавлений пластик у вакуумі остигав би місяцями, бо без конвекції тепло йде лише випромінюванням.

Сьогодні великі сонячні батареї й дзеркала телескопів летять на орбіту складеними, як орігамі, і розгортаються вже там. Майбутнім апаратам, особливо орбітальним дата-центрам, знадобляться більші панелі й радіатори, а обтічник ширшим не стає. «Replicator 2 — перший доказ, що ми можемо просто збудувати масив у космосі такого розміру, якого вимагає місія», — каже очільник компанії Якуб Стоєк.

Два принтери мали розгорнути гнучку сонячну батарею, але один відмовив через збій. Штанга від другого все одно розгорнула масив. Технічний директор Роберт Ігнатісін пояснює, що чотири принтери поставили якраз на такий випадок. Команда воліла вчитися на орбіті й оновлювати програми на ходу, а не роками перевіряти все на Землі.

NASA фінансувало місію OSAM-2 компанії Redwire, бюджет якої сягав 94 млн доларів. У 2023-му її балки друкували у вакуумній камері, але в космос вона так і не полетіла. Посівний раунд Orbital Matter становив 3 млн доларів, а серед партнерів компанії є ESA і Thales Alenia.

Довжину штанги обмежує лише запас смоли, тож інженери вважають реальними 100-метрові балки. Для порівняння, у Starlink V2 сонячні батареї завдовжки 20 метрів. У 2028 році більший принтер на більшому супутнику має розгорнути батарею на 5 кВт, а до 2030-го компанія цілиться в понад 100 кВт на крило. Поки що на орбіті лише 50 сантиметрів. До 100 метрів балці ще рости в двісті разів.

https://techcrunch.com/2026/11/03/orbital-matter-3d-printed-the-first-rigid-beam-in-the-vacuum-of-space

Підпишись | Монобаза

Два зонди NASA місії ESCAPADE виконали біля Землі гравітаційний маневр із тривалим увімкненням двигуна й лягли на курс до Марса. Перший зонд 7 листопада пронісся на висоті близько 1600 км і приблизно 9 хвилин працював двигуном. Другий зробив те саме 9 листопада, на висоті близько 1050 км. Такий маневр NASA використало для польоту до Марса вперше, і за два дні бездоганно виконало його двічі.

Близнюки Blue і Gold масою по 535 кг стартували на New Glenn 13 листопада 2025 року, коли Земля й Марс були по різні боки від Сонця. Замість прямого перельоту зонди вийшли на орбіту очікування. Там вони описували небачену досі траєкторію у формі квасолини навколо точки Лагранжа L2, приблизно за 1,6 млн км від Землі. Провідний проєктувальник місії Джефф Паркер з Advanced Space каже, що так можна стартувати майже будь-коли, а не ловити стартове вікно раз на два роки.

На орбіті очікування зонди кілька разів пролетіли крізь магнітний хвіст Землі й зібрали перші дані. Під час 10-місячного перельоту вони вивчатимуть сонячний вітер між планетами. На орбіту Марса апарати вийдуть 7 і 9 вересня 2027 року, гальмуючи двигуном приблизно по 11 хвилин.

Ще кілька місяців піде на перебудову в першу наукову формацію: апарати летітимуть один за одним по одній орбіті, як перли на нитці. Наукова робота має початися в червні 2028 року. Через пів року зонди розведуть на різні орбіти для п'ятимісячної кампанії. Один піде далі від Марса, щоб зустрічати сонячний вітер, який налітає зі швидкістю 1,6 млн км/год. Другий лишиться ближче й стежитиме, як планета реагує на цей потік і втрачає атмосферу.

Головний дослідник ESCAPADE Роб Лілліс з Берклі наголошує, що жодна наукова місія ще не спостерігала Марс одночасно з двох скоординованих орбітальних апаратів. Непогано для зондів, що спершу мали важити по 90 кг і летіти попутним вантажем із Psyche.

https://science.nasa.gov/science-research/heliophysics/nasas-escapade-completes-powered-earth-flybys-now-en-route-to-mars

Підпишись | Монобаза

33 тисячі залишається до фінішу!

https://send.monobank.ua/jar/AMeBwb3Cat

AST SpaceMobile планує самостійно виводити супутники на орбіту

Для цього компанія має намір створити власну ракету Blacklift і вже уклала угоду з Firefly Aerospace щодо постачання двигунів для майбутнього носія та передачі технологій їхнього виробництва.

https://thealphacentauri.net/170173/

Менше 20 000 грн залишилось зібрати до закриття збору! Ви сьогодні просто молодці❤️

https://send.monobank.ua/jar/AMeBwb3Cat

Тим часом для наших спонсорів та патронів у ранньому доступі вийшов фільм SpaceX про перший успішний орбітальний політ Starship!

Переглянути його можуть спонсори на:
Монобазі
Донателло
YouTube
Patreon
Buy me a Coffee

В загальному доступі відео буде завтра ввечері.

Дякуємо за підтримку і бажаємо всім приємного перегляду! А також нагадуємо, що за донат на рівні "Десятник" і вище ви отримуєте доступ до нашого закритого спонсорського чату тут, в Telegram.

Біля Alba Mons, найбільшого за площею вулкана Марса, з ґрунту просочується хлороводень (HCl). Автори статті, що вийшла 4 листопада в Science Advances, пов'язують його з рідкою магмою на глибині. Газ тримається в нижніх 10 км атмосфери, до 1,5 частки на мільярд, і з'являється тоді, коли його там бути не повинно.

Хлороводень виявив Atmospheric Chemistry Suite — три інфрачервоні спектрометри на Trace Gas Orbiter від ESA та роскосмосу. У 2020 році прилад уже бачив HCl по всій планеті біля перигелію, але тоді газ пояснили хімією пилу, льоду й пари. Нові знахідки припали на холодний афелій, коли HCl зазвичай поглинають крижані кристали, і трималися одного регіону. Спершу прилад зафіксував два непевні сигнали, а через два марсіанські роки прицільний пошук дав ще шість.

Сірчистого газу, головного маркера земних вулканів, на Марсі в помітних кількостях не знаходили. Але й на Землі SO₂ домінує лише під час вивержень, а між ними переважає HCl. Хлору ж на Марсі приблизно в 2,5 раза більше, ніж на Землі. Грязьові вулкани й перхлорати команда відкинула, бо ті поширені по всій північній низовині, а сигнал локальний.

На знімках камер HiRISE з Mars Reconnaissance Orbiter і CaSSIS з Trace Gas Orbiter знайшлися невідомі раніше тріщини: десятки сантиметрів завширшки, до 10 км завдовжки, деякі з темними ореолами. Сезонний пил і лід давно б їх засипали, якби щось не тримало щілини відкритими.

Газ на виході з конкретної тріщини команда не зловила, а самі тріщини видно й на старих знімках без змін. «Коли ми розглядаємо всі альтернативи, це найкраще пояснення», — каже співавтор Даніель Меж із Польської академії наук. Якщо магма там є, теплові моделі Марса доведеться переглядати, адже менша за Землю планета мала б охолонути швидше. А де магма зустрічає ґрунтові води, зазвичай виникають гідротермальні системи — саме в таких, можливо, зародилося життя на Землі.

https://www.astronomy.com/science/mysterious-gas-on-mars-suggests-magma-below

Підпишись | Монобаза

Як сісти на супутник, де майже немає гравітації: місія MMX летить до Фобоса

Нова велика стаття на нашому сайті! Фобос — 27-кілометрова купа щебеню з гравітацією в 1800 разів слабшою за земну, і досі ніхто не знає, звідки він узявся. Місія MMX, яка стартувала 20 жовтня, спробує на нього сісти, проїхатися ровером і привезти 10 грамів пилу — щоб нарешті з’ясувати походження марсіанських супутників.

https://thealphacentauri.net/170233/

Зерна циркону, апатиту й вітлокіту зберігають сліди давніх ударів: коли ті сталися і скільки енергії виділили. Команда Кім Коун з Рочестерського університету відтворила такі удари в лабораторії й з'ясувала, що той самий тиск не завжди однаково змінює мікроструктуру мінералів. Стаття вийшла в Journal of Geophysical Research: Planets.

На Землі підтверджено менше ніж 200 ударних структур, решту стерли тектоніка й ерозія, тож такі зерна часто лишаються єдиним архівом. Дослідники вперше, наскільки їм відомо, вдарили по всіх трьох мінералах в одному експерименті. Так усі зерна зазнавали однакового тиску. Тиск у дослідах становив від 5 до 40 ГПа, а після удару зразки ще й відпалювали. За 40 ГПа, як у нижній мантії Землі, циркон частково перетворився на рейдит, свою високотискову форму.

Зерна з одного досліду реагували по-різному, а різні зони всередині того самого зерна відповідали кожна по-своєму. Автори застерігають: якщо «діагностичної» для певного тиску мікроструктури немає, це ще не доводить, що зерно такого тиску не зазнало.

На думку авторів, досліди з одним ударом можуть надто спрощувати долю справжнього зерна, що могло пережити кілька ударів і цикли нагрівання й охолодження. Перед уран-свинцевим датуванням його доведеться роздивлятися на мікро- й нанорівні, особливо якщо удари йшли щільною чергою, як під час пізнього важкого бомбардування, яке датують часом 3,9–4,0 млрд років тому.

https://phys.org/news/2026-11-mineral-grains-invaluable-reconstructing-impact.html

Підпишись | Монобаза

Пентагон підтримає розроблення нової багаторазової ракети Rocket Lab

Міністерство оборони США має намір надати компанії 150 мільйонів доларів, щоб допомогти наростити виробництво носія та розширити цим можливості американської космічної галузі.

https://thealphacentauri.net/170197/

Starship: МИ НА ОРБІТІ

Друзі, переклали й озвучили для вас новий півгодинний фільм SpaceX про попереднє випробування Starship — перший успішний орбітальний політ надважкого корабля!
В цей вікенд має відбутися наступне випробування, очікуйте анонсів найближчим часом.

https://youtu.be/dW8TQLUdVv0

УВАГА, СТОП ЗБІР!!!

Дякуємо всім, хто долучилися, друзі, кошти поступали безпосередньо на банку представників підрозділу, тож будемо чекати на закупівлю та звіт!

Ми провели розіграш призів: 3 переможця, які отримують футболки від бригади, 5 переможців, що отримають книги на вибір та 4 переможця, які отримають конструктори. Перевіряйте застосунок Монобанку: переможці розіграшу мали отримати сповіщення від Моно з запитом надати контакти.

Ще раз величезне Дякую від нас та від бригади. Допомагайте Силам оборони України!

18 вересня антарктична озонова діра досягла цьогорічного максимуму — 27,1 млн км², приблизно втричі більше за площу США. За середнім розміром у сезон пікового руйнування озону, з 7 вересня до 13 жовтня, діра 2026 року стала сьомою найбільшою за 48 років спостережень. Цьогорічні дані вперше надав спектрометр OMPS на супутнику NOAA-20, який замінив Suomi NPP.

Діру роздув незвично потужний полярний вихор над Антарктидою. У серпні й вересні планетарні хвилі, що зазвичай розхитують вихор, були особливо слабкими, тож він залишився стійким і холодним. А чим холодніша стратосфера, тим ширша діра і тим менше озону в її ядрі.

Озонозонди над Південним полюсом 17 жовтня зафіксували мінімум 105 одиниць Добсона. Рекорд для полюса нижчий: 92 одиниці в жовтні 2006-го. Площею діра 2026 року потрапила до сімки найбільших, а глибиною — до інших великих дір не дотягнула.

Словом «діра» називають область, де вміст озону падає нижче 220 одиниць Добсона. До 1979 року нижчих значень ніхто не фіксував. 1991-го мінімум уперше пробив позначку 100, а найглибшою досі лишається діра 1994-го — 73 одиниці 30 вересня.

Озон з'їдає хлор із фреонів — речовин, якими з 1930-х заправляли холодильники й аерозолі. У тропосфері фреони десятиліттями не розпадаються, а у верхній стратосфері ультрафіолет розбиває їх. Вивільнений хлор працює як каталізатор і руйнує озон знову й знову. Монреальський протокол 1987 року почав згортати виробництво цих речовин, проте й нині близько 80% стратосферного хлору має людське походження.

2018-го науковці отримали перше пряме супутникове свідчення відновлення — за 2005–2016 роки руйнування озону в антарктичну зиму зменшилося на 20%. До рівня 1980 року озоновий шар над Антарктидою, за оцінками, повернеться у 2070-х, а доти кожен сезон визначатиме погода в стратосфері. 2019-го вона стиснула діру до найменшої з 1982-го, 2026-го — роздула до сьомої найбільшої.

https://science.nasa.gov/earth/earth-observatory/ozone-hole-reaches-its-2026-maximum

Підпишись | Монобаза

Relativity Space розкрила начинку свого приватного марсіанського орбітального апарата, який має стартувати наприкінці 2028 року. NASA оголосило про партнерство ще в червні й надає для нього комплект приладів Aeolus, але офіційної назви місія досі не має. У NASA її неформально кличуть Cerf's Up — на честь Вінтона Серфа, піонера мереж, який працював над протоколами міжпланетного зв'язку.

10 листопада Маргарита Марінова, керівниця міжпланетної наукової програми Relativity, вперше детально розповіла про апарат. Лазерний канал передаватиме на Землю до 1000 Мбіт/с, що в сотню з лишком разів більше, ніж у Mars Reconnaissance Orbiter. Резервом слугуватиме канал Ka-діапазону на 10 Мбіт/с, а з апаратами на поверхні орбітер зв'язуватиметься через УВЧ-ретранслятор.

Relativity ставить на борт обчислювач і сховище «серверного класу» — петабайт пам'яті й понад 10 терафлопс. Жодна марсіанська місія не мала нічого подібного. Прилади збиратимуть дані, коли це потрібно науці, а скидатимуть, коли дозволяє канал. Апарат сам калібруватиме дані й відправлятиме на Землю вже оброблені, а сирі лишатимуться в пам'яті на випадок, якщо калібрування доведеться повторити.

Aeolus від Дослідницького центру Еймса NASA складається з чотирьох приладів для вивчення вітрів, температури й складу атмосфери. Температуру й вітри вимірюватимуть по всій планеті в будь-який час доби, щоб зрозуміти енергетичний баланс атмосфери і роль у ньому пилу та води. Під ці вимоги підібрали орбіту висотою 300–350 км із нахилом 73°. Relativity також розробляє разом із партнерами, яких поки не називає, радар, що зазиратиме на 20 м під поверхню в пошуках водяного льоду.

Попередній захист проєкту має відбутися до кінця 2026-го, критичний — у другому кварталі 2027-го. Апарат долетить до Марса у 2030 році й пропрацює шість земних років, тобто близько трьох марсіанських. Після першого року він перейде в автономний режим, і оператори лише вказуватимуть, які дані збирати й передавати.

Марінова обіцяє, що це перша з серії наукових місій Relativity. Про наступні вона нічого не розповіла, бо графік до старту 2028-го і так дуже тісний.

https://spacenews.com/relativity-space-mars-orbiter-mission-to-feature-advanced-computing-and-communications-technologies

Підпишись | Монобаза

В ранньому доступі для наших спонсорів та патронів вийшло нове відео: детальна розповідь про те, яким чином людство може збудувати місячні бази. Які виклики чекають на інженерів, а небезпеки — на астронавтів!

Переглянути його можна на:
Монобазі
Донателло
YouTube
Patreon
Buy me a Coffee

Нагадую, що спонсори з Монобази гарантовано отримують від нас 2 красиві кастомні скіни на карту в подарунок. А будь-які спонсори рівня "Десятник" і вище — доступ до секретного чату в Телеграмі ;)