Якщо виходити із заяв європейських політиків, у тому числі глав держав, прем'єр-міністрів та міністрів закордонних справ, то головною загрозою, яка зараз нависає над усіма європейськими країнами, є Російська Федерація. Усі побоюються прямої агресії Москви проти тієї чи іншої країни, що входить до Європейського Союзу або є членом НАТО.

Тому на наших очах у реальному часі розгортаються військові частини, створюються технічні та електронні перешкоди для стримування російського наступу.

Але виявилося, що все це може виявитися непотрібним, оскільки справжньою загрозою для Європи є … іслам.

І на це нам відкриває очі такий собі Михайло Крутіхін, який, крім статусу експерта у сфері енергетики, також дуже активно позиціонує себе знавцем ісламу.

Я наведу кілька його тверджень із багатьох подібних, якими він рясно ділився сьогодні в ефірі одного з українських медіаресурсів. При цьому я постараюся подати їх у вигляді прямої стенограми мовою оригіналу в скороченому варіанті.

Перша цитата: «Да не нужно никакой организации для того, чтобы был исламский терроризм, террор. Достаточно начитаться и вчитаться в то, что предписывает Коран. Достаточно этого».

(За Крутіхіним усе просто: читаєш Коран, отже, ти терорист).

Друга цитата: «Я много чего могу перечислить. Слава богу, исламом я занимаюсь с 1965 года. Подробности вникаю постоянно в то, что это такое. Отвратительно совершенно вещь».

(Публічна характеристика Крутіхіним релігії, яка нараховує у світі близько 2 мільярдів послідовників. Це приблизно 25–26% від населення Землі).

Третя цитата: «Европа не просто ослабела, вот эти так называемые леваки, но, в принципе, идёт совместное наступление на европейскую цивилизацию. Движущая сила как раз ислам, а леваки - это уже орудие для расширения воздействия, влияния ислама в Европе».

(Отже, головною загрозою для Європи є не загроза московської агресії. Головна загроза, це іслам, якому допомагають місцеві «ліваки»).

_______

Я не згадуватиму назву українського медіаресурсу, але факт залишається фактом. Виголошення подібних тез, сповнених ненависті та зневаги до мусульман - громадян України, які в умовах російсько-української війни нарівні з усіма захищають нашу країну, це справжній шок.

Мені щиро прикро спостерігати подібне в ефірі журналістів, яких я особисто знаю як чесних і порядних людей. Тож це чергове нагадування для кожного з нас: гігієна інформаційного простору сьогодні важлива як ніколи

Послаблювати санкції проти росіі, не вимагаючи припинення її агресії, це не шлях до миру. Це цинічна гра на боці агресора, торгівля життями українців і кримських татар та майбутнім України.

Своїми діями Трамп підштовхує світ до прірви, поглиблюючи хаос і руйнуючи основи міжнародного правопорядку та самі принципи міжнародного права.

Фото: Jeenah Moon/ REUTERS

«Як настрій, Рефате?» — питає мене ШІ.

Я відповідаю: «Поганий настрій, м****ль отруює».

У відповідь: «Співчуваю вам від щирого серця. Це абсолютно зрозуміле і природне відчуття. Лють, втома та ненависть через те, що вони продовжують отруювати наше життя, щодня пробуючи забрати спокій, світло і радість».

Посміхнувся, бо зрозумілий співбесідник.
Пора спати.
________
P.S. Зображення згенеровано штучним інтелектом

Експерти та журналісти звертають увагу на те, що після ударів ЗСУ по дата-центрах «Яндекса» в соцмережах різко поменшало «поляків», які ненавидять українців.

Ще одне підтвердження того, наскільки важливо кожному з нас зберігати критичне мислення та дотримуватися інформаційної гігієни.

І не лише тоді, коли йдеться про «поляків», а й, передусім, коли маємо справу з «нашими».

На світі вистачає людей зі своїми фобіями та мерзотами. Відповідно, ми не ставимо собі за мету реагувати на кожен їхній брудний вчинок. Для нас достатньо привернути до них увагу, щоб порядні люди не бруднилися, взаємодіючи з ними.

Саме тому ця публікація до відома українських медіа, в ефірах яких російський ісламофоб Михайло Крутихін не сходить з екранів.

«Коран — інструкція з терору».

Це фрагмент заставки одного з іноземних російськомовних YouTube-каналів. Назву каналу я навмисно вирізав, аби не рекламувати його.

А ви думали, що джерело терору - це Москва, путін і гундяєв?

Vlado Šipicyno atminimui… / Пам'яті Владаса Шипіцинаса…
_______

З Вільнюса надійшла сумна звістка – 12 жовтня 2026 року пішов із життя Володимир Шипіцин, після евакуації до Литви – Vladas Šipicynas.

Володимир Шипіцин - громадський активіст із Санкт-Петербурга. З перших днів російської агресії проти України у 2014 році та окупації Криму він, проживаючи в росії, послідовно та принципово засуджував дію владного режиму. Володимир був постійним організатором і учасником публічних акцій на підтримку України та проти війни, зокрема пікетів, мітингів і маршів миру.

Володимир Шипіцин був співорганізатором та постійним учасником акції «Стратегія-18» на підтримку боротьби кримськотатарського народу проти російської окупації Криму, за звільнення з російських тюрем кримськотатарських в'язнів сумління.

Акція «Стратегія-18» проводилася щомісяця в Санкт-Петербурзі з листопада 2016 по квітень 2022 року. Володимира Шипіцина неодноразово затримували російські спецслужби та поліція через проведення цих акцій, неодноразово засуджували до адміністративних арештів, штрафів та обов'язкових робіт, проти нього порушували кримінальну справу.

У травні 2022 року, після проведених в учасників «Стратегії-18» у Санкт-Петербурзі обшуків і порушення кримінальної справи за «поширення фейків про дії російської армії в Україні» та за несанкціоновані антивоєнні акції, що проводилися учасниками групи у лютому-травні 2022 року, Володимир Шипіцин під загрозою кримінального переслідування був змушений залишити Санкт-Петербург і просити політичного притулку в Литовській Республіці.

Оселившись у Литві, Володимир офіційно змінив ім'я та прізвище на Vladas Šipicynas.

У червні 2022 року Vladas Šipicynas відновив у Вільнюсі щомісячне проведення акції «Стратегія-18» на підтримку боротьби кримськотатарського народу проти окупації Криму. У квітні 2023 року Литовська Республіка надала йому політичний притулок.

Vladas Šipicynas був одним із найактивніших організаторів та учасників усіх мітингів на підтримку України, що проходили у Вільнюсі, збору коштів для ЗСУ. Згодом, як стало відомо його друзям, значну частину грошей від продажу власного майна він також перерахував на потреби української армії.

Vladas Šipicynas був безкомпромісним борцем за справедливість. Переслідування з боку російського режиму, вимушений від'їзд і життєві випробування не змінили його. Vladas залишався скромним у побуті, жив як аскет і повністю присвячував себе боротьбі за справедливість, у яку щиро вірив.

Його щира солідарність із кримськотатарським народом, який потерпає від цілеспрямованих репресій російських окупантів, здобула щирий відгук і глибоку повагу серед кримських татар.

Від імені Меджлісу кримськотатарського народу та від себе особисто висловлю щирі співчуття рідним, близьким, друзям і побратимам Владаса Шипіцина у зв'язку з цією непоправною втратою.

Світла пам'ять!

Рефат Чубаров,
Голова Меджлісу кримськотатарського народу

м. Київ
13 жовтня 2026 року

Україну обрано до Ради Організації Об’єднаних Націй з прав людини на 2027–2029 роки.
________

Рада з прав людини є головною інституцією в системі ООН, яка опікується захистом прав людини в усьому світі. Обрання України до її складу - це важлива міжнародна перемога для нашої держави, яка вже 13-й рік поспіль протистоїть російській агресії, відстоюючи власний суверенітет і територіальну цілісність. Саме український народ сьогодні своєю мужністю та незламністю уособлює єднання міжнародної спільноти на захист фундаментальних прав і свобод.

Для кримськотатарського народу питання прав людини ніколи не були й не є сьогодні абстрактними категоріями. Це реальні десятиліття відчайдушної боротьби в депортації та вигнанні за право жити на рідній землі й самостійно визначати власну долю. Нині це окупований росією Крим, системні репресії та переслідування корінного кримськотатарського народу, трагічні долі політичних в'язнів, незаконно ув'язнених співвітчизників і родин, розлучених окупацією. Це невід'ємне право кримськотатарського народу жити вільно на своїй історичній батьківщині й розбудовувати спільну Українську державу.

Членство України в Раді ООН з прав людини відкриватиме додаткові можливості для посилення міжнародних зусиль із протидії безкарності російської федерації, захисту прав громадян України, звільнення всіх незаконно утримуваних осіб та забезпечення невідворотності покарання за злочини, вчинені в умовах агресії й окупації. Захист прав людини не може залежати від географії, політичної кон’юнктури чи сили держави-агресора. Міжнародні інституції мають діяти принципово, послідовно й без подвійних стандартів.

Висловлюємо щиру вдячність Міністру закордонних справ України Andrij Sybiha, Постійному представнику України при ООН Послу @Андрію Мельнику, дружній команді Постійне представництво України при ООН / Perm Mission of Ukraine to the UN та всій українській дипломатії за професіоналізм, наполегливість і цілеспрямовану роботу задля зміцнення міжнародних позицій нашої держави. Завдяки зусиллям українських дипломатів питання протидії російській агресії, деокупації Криму та захисту прав корінних народів залишаються у фокусі світової спільноти та міжнародних організацій.

Вітаємо українство з обранням України до Ради ООН з прав людини.

Слава Україні!

Розбудили, гади…

Чотири «Циркони» один за одним. Варвари б’ють в одну точку. Мета - перерізати енергетичний зв’язок Києва з Рівненською АЕС і знеструмити столицю.

(для хроніки)

Призначення Федора Щукіна очільником Дагестану виглядає не просто черговим кадровим рішенням Москви щодо своїх колоній. Це демонстративна цинічна зневага імперського центру до історії та гідності народів Дагестану, публічне приниження, просякнуте абсолютною недовірою.

Федір Щукін народився в Нижегородській області, побудував кар’єру в російській судовій системі, а у 2024 році Москва доручила йому очолити Верховний суд Дагестану.

Тепер, через два роки, він опинився на чолі республіки, у культурних тонкощах, традиціях та історії народів якої навряд чи встиг розібратися, а тим більше, стати для них своєю людиною.

Проте Дагестан, навіть в умовах жорстокого й безжального придушення з боку Москви, це не безгосподарна територія, куди можна відрядити чергового чиновника з росії. Це батьківщина аварців, даргинців, кумиків, лезгинів, лакців, ногайців та інших народів із власною багатовіковою історією, мовами й самобутніми звичаями. Безумовно, серед них є чимало гідних постатей, які навіть в умовах політичного й економічного безправ’я могли б у межах накинутих Москвою правил гри дбати про Дагестан та його народи.

Очевидно, що в цьому рішенні виразно прочитується відверто принизливий сигнал - Москва й далі не дозволятиме народам Дагестану обрати людину, якій вони могли б довірити управління на власній землі. Кремль чітко дав зрозуміти, що історія, глибокі знання, суспільний авторитет і політичний досвід є нічим порівняно з найголовнішим критерієм - відданістю Москві.

Призначення Щукіна свідчить про те, що для Кремля значно зручніший той, чиє становлення відбулося поза дагестанським культурним і духовним середовищем. Пояснення цьому просте: за потреби привозний чиновник іншої культури бе вагань виконає будь-які накази й завдання центру, на відміну від місцевого політика, який має власну опору в суспільстві.

Втім, тут вимальовується й інша проблема. Десятиліттями Москва вимагала лояльності, покори й стабільності, вибудовувала систему керованих еліт, а тепер, схоже, воліє не довіряти навіть власним ставленикам із числа місцевих керівників.

Отже, запотиличник Дагестану - очевидний. Але водночас це й ляпас самому Кремлю: що за десятиліття колоніального управління Дагестаном Москва так і не наважилася довірити управління республікою виплеканим нею місцевим холуям.

Проте це безсилля Москви є водночас і шансом для народів Дагестану вибороти свою свободу…

İnşallah !

UA / AZ

18 жовтня - День відновлення незалежності Азербайджану!

Щиро вітаємо братній азербайджанський народ із цим знаменним днем!
*******
18 oktyabr - Azərbaycanın Müstəqilliyinin Bərpası Günü!

Qardaş Azərbaycan xalqını bu əlamətdar gün münasibətilə ürəkdən təbrik edirik!

Ось вам цитата з сьогоднішньої заяви Дональда Трампа: «Зеленський не хоче припиняти війну і, ймовірно, ніколи не мав такого бажання».

З кожним новим висловлюванням позиція Трампа дедалі більше наближається до кремлівських наративів, у центрі яких звинувачення президента України Володимира Зеленського в нібито у небажанні завершувати війну.

Найнебезпечніше в цьому те, що подібні твердження президента США створюватимуть сприятливе тло для тих, хто всередині України прагнутиме їх використати у власних політичних інтересах.

Не здивуюся, якщо вже скоро ми станемо свідками активних спроб вивести людей на вулиці під гаслами «миру», фактично вимагаючи від України капітуляції на умовах Москви.

Адже саме цього й домагається Кремль: переконати світ, що "Україна сама не хоче миру", а українців - що , мовляв, причиною війни є їхня власна держава, а не російська агресія.

Пам’яті Владлена Дозорцева / Vladlena Dozorceva piemiņai

Сумна звістка надійшла з Латвії. 19 жовтня в Ризі помер Владлен Дозорцев, письменник, публіцист, громадський діяч, одна з тих неординарних особистостей, із якими мене звела доля в роки перебудови та мого входження у громадсько-політичне життя Латвії.

З 1987 року Владлен Дозорцев очолював літературний журнал «Даугава». У роки перебудови часопис під його керівництвом став одним із найсміливіших, найпрогресивніших і найтиражніших видань, публікуючи заборонені раніше літературні твори та найважливіші політичні статті.

Це був час, коли рушилася радянська імперія, а латиський народ повертав собі право самостійно визначати власну долю. Народний фронт Латвії, до створення якого разом із багатьма латиськими інтелектуалами був безпосередньо причетний і Владлен Дозорцев, став рухом, що об’єднав людей різних національностей, переконань та життєвого досвіду довкола ідеї відновлення незалежності Латвії.

Владлен Дозорцев належав до тих людей, чиє слово та авторитет слугували орієнтиром для багатьох жителів Латвії, які не були латишами. Владлен Дозорцев був одним із тих, хто своїм прикладом і громадянською позицією допомагав зрозуміти: прагнення латиського народу звільнитися від радянської залежності - це не боротьба одних проти інших, а боротьба за свободу, гідність і право кожного народу бути господарем власної долі.

У ті роки я неодноразово зустрічався та спілкувався з Владленом Дозорцевим. Він був добре поінформований про трагедію кримськотатарського народу, живо цікавився діяльністю кримськотатарського національного руху, висловлював свою солідарність із його боротьбою.

Владлен Дозорцев, будучи одним із лідерів і ключовим російськомовним спікером Народного фронту Латвії (НФЛ), тісно співпрацював із Асоціацією національно-культурних товариств Латвії (АНКОЛ), першим головою якої мені випала честь бути обраним у 1988 році. АНКОЛ об’єднала національно-культурні товариства, що представляли різні національні меншини Латвії, і стала важливою платформою для їхньої взаємодії та участі у відновленні незалежності Латвії.

Висловлюючи смуток у зв'язку з відходом Владлена Дозорцева, я думаю не лише про людину, якої більше немає з нами. Я згадую також цілу епоху - час нашої молодості, сміливих рішень та історичного вибору, коли солідарність людей різних національностей допомагала народам звільнятися від імперських пут.

Світла пам’ять Владлену Дозорцеву.