– Нарешті я тебе спіймав, – Цан Дзі опустив голову і завмер. Він навіть не міг зв'язно говорити: – …Дзін… Дзін, Дзін…

Дзін Лінь викинув перлову шпильку. На його обличчі все ще залишалися сліди макіяжу. На губах, як і на Цянью, залишався червоний відтінок. Він явно виглядав жіночним, проте його крижаний вираз обличчя палав убивчою аурою.

Масштаб був грандіозний. Створити щось подібне в центрі Сеула і не попастися було вражаюче.

Шіну підійшов до ретельно доглянутої зброї. Потім він легенько торкнувся вказівним пальцем стійки, на якій вона була. Здалеку цього не було видно, але підійшовши ближче…

– Ти сам зробив цю сітку та стійку?

– Так. Я ні молотком, ні паяльником не вмію працювати, але я дуже старався.

– Воно і видно, що не вмієш.

– Дивлюся на тебе, – сказав Хе Джао, – мій маленький друг такий гарний.

Тебек присів перед Шіну, спостерігаючи за ним. Він час від часу нахиляв голову або надував губи. Потім раптом він подарував Шіну свою фірмову посмішку. Шіну, зосереджений на пістолеті, не помітив його виразу обличчя.

– Шеф Лі .

– Так.

– Хочеш укласти парі?

– Я Дзін Лінь, – риси обличчя, що разюче нагадували Дзін Ліня, були відстороненими та холодними, з відтінком дикості. – Я прийшов з Янь Цюанєм, щоб убити демонів.

[Назва ігрового інстансу: Місто Сирен]
[Рівень: Рівень 1 (ігри, у яких рівень смертності гравців менший за 50%, належать до ігор 1 рівня)]
[Режим: Одиночний режим]
[Загальний опис: Це поєднання напруженого екшену та загадок. Гра дуже популярна серед гравців, але, здається, не надто дружня до новачків. Рівень смертності новачків дуже високий.]

– ……

О, Боже мій… Шіну такий… милий.

Те, як він пробурмотів ім’я Тебека, було милим, те, як тремтіли його червоні, набряклі губи, було милим, те, як він міцно заплющив очі та стиснув шию, було милим, і навіть те, як його тіло тремтіло, ніби йому було холодно, було милим.

– Я дуже хочу сказати їм, що навіть якщо в аудиторії темно, за три кроки можна все побачити, – продовжували говорити троє, присідаючи біля дороги біля навчального корпусу і утворюючи невелике коло. – Хіба вони не можуть бути трохи обережнішими?

Це ж просто червона маса. Червона фарба. Червона глина. Червоне желе.

Подумав він, хоча й не міг позбутися нудоти.

Приблизно через три хвилини колесо почало проявлятися. Бліде обличчя Тебека трохи пояснішало. У цей момент тінь, відкинута сонячним світлом, промайнула повз плече Тебека. Він, природно, припустив, що це Шіну.

– Ще трохи. Я майже закінчив.