Мені буває важко підбирати слова, здається, що вони просто вислизають з моїх постійних поневірянь думками.

Коли я щось фотографую, то можу передати свою миттєву зацікавленість іншим. Ніколи не думав, що для мене це буде так просто. Ділитися своїми думками з оточуючими не промовляючи ні слова.

Фотографія - це завжди про стосунки двох світів: всього в обʼєктиві та людини поза ним. Як ти обрав такий ракурс, чому в композиції мають бути ці дивні сходи та окурок, що лежить тут другий день (мабуть). Це відображення душі фотографа, так само, як слова.

Як же це гарно, коли інші можуть дізнатися, як ти це бачиш.

Чи має соромно бути мені,
Коли хочу втратити голову.
Забита вона відтворенням слів,
Що казала у своїх ти поглядах.

Повторення реплік і літер абеток,
Вже сипляться квіти від дотику.
Чи зможу прийняти, що краще тобі,
Десь з іншим нудотним невротиком.

Невчасні виклики формують свідки,
Що бачать це кожен день.
Невже так складно сприйняти відгуки,
Ображених всіх людей.

І ось відбувається повний колапс,
Наш соціум вже здурів.
А ти обираєш стояти ось там,
Ти прям як король на горі.

Відірвався ти, відірвався ти.

Та вже під ногами землі то немає,
Шукаєш опору своїми руками.
І знов набираєш її номер.
Ти неймовірний, хто ти?

шось беззмістовне

(це неправда)

Вибачте, я пишу пісню про страждання,
Ви б не змогли дати пару ідей?
Я не хочу забирати ваш час, звичайно,
Але хіба ви не знаєте інших людей.

Всі, насправді, прагнуть любові,
Кожен мотив починається тут.
Вічна проблема складається з втоми,
Втома завжди містить частину отрут.

Хочеться, колеться, знову стою,
Відчай збирається в краплю одну.
Забуваюсь, забутися хочу навічно.

Знову шкарпетки різного кольору,
Шукаю пару із відчуттям голоду.
Біля людей трохи менше самотньо,
Сто непрочитаних, знову холодно.

Мені треба хук, я не хочу писати.
Ви б не змогли тут ідей накидати?
Щось очевидне, трохи із блиском.
Схожий на ваші шкарпетки за змістом.

Сто неочікувано нових подій,
Ви створили просто чекаючи.
Може й мені пощастить у цей раз,
Завернувши два пальці в калачик.

"We no longer need to judge ourselves through the eyes of people who were too unwell and in pain to see us properly"

Alain De Botton

Купив збірочку Вінграновського, вирішив трохи подосліджувати і поаналізувати різну лірику.

Микола Степанович був таким «драма-квін» 😄

*попросили приклади

Може, звичайно, це я недалекий, але до деяких творів в мене є питання.

Микола Степанович дуже класно працює з ритмікою і мелодійністю (милозвучністю), називайте це, як хочте.

Але в той самий час деякі сенси і реакції на події мені важко сприймати)))

Але є прям бомбічні речі, які мені дуже зайшли.