І змовкли струни скрипалів, і змовк танок багатий,
Ось просто ніч до нас прийшла, хоч й нас тут небагато.
Ми просто віримо у світ, де люди ймуть надії,
А ти ось хочеш в нас забрати останні наші мрії.

І ніч питає: "Ви чого, о друзі мої любі?
Я вас від спраги врятувати давно вже хочу всюди.
Голівоньки свої розумні кладіть ось на перини,
Ви не знайдете ніде в світі такого стишку нині

Чекаєш любові, о краю оспіваний,
Своїм різнобарв'ям ти пестиш красу.
Не знаючи страху у серці, палаючи,
Я хочу збагнути, чому я не сплю.

Чекаю на щось, чи хочу нагрітись,
Під коциком теплим своїм я вночі,
О мить, зупинися, благаю нарешті,
Ти знаєш як складно писати вірші.

Ти знаєш, що прийде колись той момент,
Що й миттю не назвеш останній бенкет,
Я вірю, я мушу писати вірші,
Інакше навіщо мені існувати, скажи?

Коли ти почуєш слова тих людей,
Що завжди казали тобі без пісень.
Прості ті слова: ти зажди мовчиш
Хоча хтось черпає надію з весни, вона все розмиє...

А може ти спиш, і бачити сни,
Ти вже неспроможний, бо як же, зажди
Зачекай. А може то й не вона тебе чекає. То просто віра. У світле. У все.

живи для існування,
мрій для життя.
дій задля мрій,
не шукай забуття.

часто, залишки суму,
що гризуть нам душу,
не варті сил і побивань.

живи далі.

Коли помирає ворона,
Чи хтось за нею сумує?
Швидко перебираючи крилами,
Летить, нерозбірливо крякче.

Коли помирає листя,
Воно опадає так стрімко.
Дає життя наступним
Швидко споріднюється з багнюкою.

Усе в природі залишить слід
І порятунок надалі.
А що тоді людина?
Яка користь від обережної людини,
Чи вбивчої натури,
Навіщо природі постійно битися,
Навіщо було створювати ось це створіння,
Що думками хоче сказати "моє"

Грудень залишає мало слідів,
Люди святкують свої свята,
А десь тихо, неголосно помирає вороненя.

Символи молодості сколихують хлопця груди,
Пече ось тут, трішки в області серця.
Він вправно чекає своє перше натхнення,
Те, що він назве "моє перше кохання".

Очікуючи щастя, він втрачує часу,
Цінуючи думку, обмежує погляд
І власний на зараз могутній свій стан.

Велети думок часто порівнюють це почуття з хворобою.
Ти трохи втрачаєш свідомості, а трохи отримуєш спасіння.
Спасіння буває різним. Обери, що хочеш.

Знайти купку слів, щоб її описати,
Спроможний не кожен: я діло кажу.
Не перший цей раз, напевно й не крайній,
На це сподіваюсь, її світ проживу.

Маленька каблучка на лівому пальці,
Вона елемент елегантності строф.
Як меч загартовує, жертву лякає.
Мене ж вона кличе шукати нам дров.

Капелюх чи Панама: це гарне питання,
Та я відповім на щось дуже просте.
На згадку про неї питають: "Одружена?"
А я їм кажу: "Обирає мене".

Насуплені брови та голос розумний,
Так часто я бачу картину ось цю.
Маленька на зріст, та гнучка у справі,
Я часто кажу, що ще дужче люблю.

Чіпаю волосся, вона з того біситься,
Для мене це гра, життя - це вистава.
Зіниць не торкаюсь, нехай вони бісяться.
Для нас пролунала лиш перша октава.

Від До і до До.

п.с. їду в потязі, 11 соната робить попереджуючий вистріл, а Вінстон просить читати далі.

сумнівність.

сумнівність часу, руху, дій,
самотність, крихкість, день подій.
він вже настав. Сьогодні, тихо,
хтось піде в гай і буде диво.
і сонце вийде знов з-за хмар.
ось вам подія. Воно вже там.

і кожен день воно вже там,
і буде там, не довго, мабуть,
та вже для нас той час і значить,
за цей час ми були й не стали.
І зникли обри у виставі,
поставленій лиш нами з вами,
людьми.