У Харкові з початку війни було зруйновано більше 1500 будинків, більше 1000 - житлові.
15000 людей людей живуть у метро вже майже два місяці, поки тривають обстріли.
Пам’ятаю, як мене вразило фото 1942го року із Лондонського метро, де люди ночували прямо на пероні. Тепер, 80 років поспіль, таких фото вдосталь у Харкові та Києві…
🇺🇦🇺🇦🇺🇦Тим, хто залишився жити у Харкові, потрібна допомога! Їжа, вода, засоби гігієни, ковдри та інші прості речі. Мої друзі із Полтави (до яких я у мирний час приїзджала у ті самі Верхоли - пам’ятаєте?) організували поїздки раз на три дні і роздають допомогу харків’янам, які мешкають у підвалах, бомбосховищах, станціях метро, а також будинках для літніх людей.
🇺🇦🇺🇦Раз на три дні фонд розвозить необхідні речі самостійно або ж через карети швидкої допомоги. Допомога надходить у райони міста, до яких є можливість дістатися, здебільшого це Салтівка. На фото і відео - Харків та наші друзі.
🇺🇦🇺🇦🇺🇦Ми збираємо кошти, які допоможуть забезпечити потреби людей протягом 12 днів.
Одна поїздка (раз на три дні) обходиться у 50 000 грн (закупівлі, паливо).
💙💛Речі, їжу, воду закуповують у Полтаві.
👇👇👇Лінк на допомогу -
https://bekind.ua/en/project?id=6e9de1ff-91fd-43aa-b69c-56c55eab37a6
15000 людей людей живуть у метро вже майже два місяці, поки тривають обстріли.
Пам’ятаю, як мене вразило фото 1942го року із Лондонського метро, де люди ночували прямо на пероні. Тепер, 80 років поспіль, таких фото вдосталь у Харкові та Києві…
🇺🇦🇺🇦🇺🇦Тим, хто залишився жити у Харкові, потрібна допомога! Їжа, вода, засоби гігієни, ковдри та інші прості речі. Мої друзі із Полтави (до яких я у мирний час приїзджала у ті самі Верхоли - пам’ятаєте?) організували поїздки раз на три дні і роздають допомогу харків’янам, які мешкають у підвалах, бомбосховищах, станціях метро, а також будинках для літніх людей.
🇺🇦🇺🇦Раз на три дні фонд розвозить необхідні речі самостійно або ж через карети швидкої допомоги. Допомога надходить у райони міста, до яких є можливість дістатися, здебільшого це Салтівка. На фото і відео - Харків та наші друзі.
🇺🇦🇺🇦🇺🇦Ми збираємо кошти, які допоможуть забезпечити потреби людей протягом 12 днів.
Одна поїздка (раз на три дні) обходиться у 50 000 грн (закупівлі, паливо).
💙💛Речі, їжу, воду закуповують у Полтаві.
👇👇👇Лінк на допомогу -
https://bekind.ua/en/project?id=6e9de1ff-91fd-43aa-b69c-56c55eab37a6
Помните, я писала книгу об алкоголе? «Женщина, которая пьет». Так вот, я её забросила в войну. Только сейчас появились силы вернуться. Не знаю, есть ли у вас силы читать что-то не о войне, - но как есть. Пишу по-русски это.
Прочтите текст внизу и поймете, почему я бросила. Писать.
Откат
68 дней войны. 68 дней подряд я пила. Почти каждый день, начиная с маленького количества, заканчивая парой бутылок в одно лицо…
Откат.
Он случился со мной во время войны, в первый день, 24 февраля. С 1 января, попав в больницу с тревожным расстройством, я отказалась от всего, что меняет сознание - любое количество алкоголя с того момента вызывало у меня панику и страх того, что я не управляю своим телом, мыслями и решениями. Первые дни года я встретила в непреходящем кошмаре, 10 января я вышла из больницы и решила, что нет уж - больше никогда, никогда. Это получалось - до 24 февраля.
В момент, когда мы рыдали от новостей о летучих ракетах по всей Украине, проснувшись во Львове, в командировке, первой моей мыслью было «как я справлюсь со своими паническими атаками»?! Как в этом мире, не поддающемуся моему контролю, я смогу выжить? Как я смогу что-то делать? Как смогу принимать решения за себя и за этого парня (со мной в отеле проснулся мой сын)?
Ответов не было, гидазепама, прописанного врачом, хватало на неделю максимум, и, простояв очередь в аптеке с паникующими людьми, я поняла, что таких лекарств нет уже нигде. И тут подлая мысль о вине посетила мой мозг.
⁃ НУ ТЕПЕРЬ-ТО МОЖНО?!!..
Я как будто разрешила себе НЕ справиться, разрешила отпустить контроль, дала слабину. Друг в Киеве сфотографировал свою тележку из супермаркета, - ТЕЛЕЖКУ 24 ФЕВРАЛЯ (тревожная тележка?!) - и там было несколько бутылок рома. Конечно, первым делом я заметила их, - как ещё? И это дало мне очередную индульгенцию - я имею право не справиться с этим, когда война…
Мы выстояли ещё одну очередь - в супермаркет, где люди гребли всё подряд, и мы вместе с ними - гречку, туалетную бумагу, консервы. Было страшно, постоянно хотелось плакать, - от новостей, от очередей, от эвакуирующихся людей, которые пытались купить бензин, еду и лекарства.
В моей тележке оказалась бутылка вина и бутылка рома. Второе - «на всякий случай». На какой-то случай… Я не знала тогда ещё, какой, но уже в 12 дня, когда осталась в номере вдвоем с сыном, упаковав тревожные пакеты в багажник (кажется, у меня до сих пор хранится туалетная бумага и овсянка с того дня), я открыла бутылку красного вина, смотрела новости, - про цунами ужаса, про кровавый кошмар, который расползался по всей стране и больше ничего не имела смысла, ничего до этого…
Я смотрела, плакала и пила, меня ужасно трясло (и ещё три дня после), я понимала необратимость всего, что происходит в мире, в моей стране, в моей жизни, и хотела добавить этой необратимости сверху - своим вином, первым за полтора последних месяца. И мне было органично ок - пить красное вино из стакана и плакать. Ощущения затуплялись, реальность была менее пугающей, было очень жаль себя и по-прежнему непонятно, что делать.
Через семь часов, выпив две трети бутылки и выплакав примерно такое же количество слез, я села в машину и поехала на границу, - подальше от войны. Все посты тут - https://www.instagram.com/drinkdrunkdrunk/
Прочтите текст внизу и поймете, почему я бросила. Писать.
Откат
68 дней войны. 68 дней подряд я пила. Почти каждый день, начиная с маленького количества, заканчивая парой бутылок в одно лицо…
Откат.
Он случился со мной во время войны, в первый день, 24 февраля. С 1 января, попав в больницу с тревожным расстройством, я отказалась от всего, что меняет сознание - любое количество алкоголя с того момента вызывало у меня панику и страх того, что я не управляю своим телом, мыслями и решениями. Первые дни года я встретила в непреходящем кошмаре, 10 января я вышла из больницы и решила, что нет уж - больше никогда, никогда. Это получалось - до 24 февраля.
В момент, когда мы рыдали от новостей о летучих ракетах по всей Украине, проснувшись во Львове, в командировке, первой моей мыслью было «как я справлюсь со своими паническими атаками»?! Как в этом мире, не поддающемуся моему контролю, я смогу выжить? Как я смогу что-то делать? Как смогу принимать решения за себя и за этого парня (со мной в отеле проснулся мой сын)?
Ответов не было, гидазепама, прописанного врачом, хватало на неделю максимум, и, простояв очередь в аптеке с паникующими людьми, я поняла, что таких лекарств нет уже нигде. И тут подлая мысль о вине посетила мой мозг.
⁃ НУ ТЕПЕРЬ-ТО МОЖНО?!!..
Я как будто разрешила себе НЕ справиться, разрешила отпустить контроль, дала слабину. Друг в Киеве сфотографировал свою тележку из супермаркета, - ТЕЛЕЖКУ 24 ФЕВРАЛЯ (тревожная тележка?!) - и там было несколько бутылок рома. Конечно, первым делом я заметила их, - как ещё? И это дало мне очередную индульгенцию - я имею право не справиться с этим, когда война…
Мы выстояли ещё одну очередь - в супермаркет, где люди гребли всё подряд, и мы вместе с ними - гречку, туалетную бумагу, консервы. Было страшно, постоянно хотелось плакать, - от новостей, от очередей, от эвакуирующихся людей, которые пытались купить бензин, еду и лекарства.
В моей тележке оказалась бутылка вина и бутылка рома. Второе - «на всякий случай». На какой-то случай… Я не знала тогда ещё, какой, но уже в 12 дня, когда осталась в номере вдвоем с сыном, упаковав тревожные пакеты в багажник (кажется, у меня до сих пор хранится туалетная бумага и овсянка с того дня), я открыла бутылку красного вина, смотрела новости, - про цунами ужаса, про кровавый кошмар, который расползался по всей стране и больше ничего не имела смысла, ничего до этого…
Я смотрела, плакала и пила, меня ужасно трясло (и ещё три дня после), я понимала необратимость всего, что происходит в мире, в моей стране, в моей жизни, и хотела добавить этой необратимости сверху - своим вином, первым за полтора последних месяца. И мне было органично ок - пить красное вино из стакана и плакать. Ощущения затуплялись, реальность была менее пугающей, было очень жаль себя и по-прежнему непонятно, что делать.
Через семь часов, выпив две трети бутылки и выплакав примерно такое же количество слез, я села в машину и поехала на границу, - подальше от войны. Все посты тут - https://www.instagram.com/drinkdrunkdrunk/
Тигролови, Іван Багряний
Війна забрала у мене звичку читання: фокус збився, ніякі події та ідеї у художніх, нон-фікшн чи історичних книжках вже не вражали і не заслуговували уваги: що може бути важливіше, ніж та історія, жахлива і непередбачувана, що створюється зараз?
Але трохи зібрав себе докупи (я не в окупації і не під градами…), я вирішила повернути звичку читання. Щоб це мало якийсь сенс (для мене зараз), - буду читати українську літературу.
Почала з Івана Багряного, «Тигроловів». Так, ми колись читали це у школі, - але чи могла я осягнути масштаб та справжнє значення Багряного і Тигроловів у свої 12-15? Коли не розуміла ні долі самого Багряного (а Тигролови - це автобіографія, яку написав він за 14 днів під окупацією на Львівщині), ні усвідомлювала _щастя_ жити у вільній країні, де людей не засовують у в‘язницю за їх думки, і де не прилітають щодня десятки крилатих ракет…
Тоді я не усвідомлювала важливості шкільної укрлітератури, - «Хіба ревуть воли, як ясла повні» та «Каменярів», які готували нас, насправді, до усього, що відбувається. І «кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями» також не несло тоді серйозного попередження. І тільки зараз ми розуміємо всі ті «прогнози» та масштаб довгої історії українського народу, що завжди ставив волю та справедливість понад усе. Так повезло вирости саме у такому середовищі і не мати інших цінностей та варіантів…
«Тигролови» захоплюють сильніше, уявляючи, що це реальна історія талановитої людини із супер-волею, - яка пройшла виправні табори на сході росії за політичні «інодумства», але зуміла це пережити та не зламатись під силою Системи. «Тигроловів» Багряний написав у 1944 році, за чотири роки до Оруелівського «1984», предиктивної історії- антиутопії про інодумство, прикладу рабського суспільства, що ми спостерігаємо зараз у нашого диктатурного сусіда. Про Оруела я згадую, тому що початок «Тигроловів» схожий на 1986: диктатура та політичне рабство, тижневий шлях потягу на Сибір, де хтось ще сподівається на «нове життя». Але всі у потязі приречені на інше, крім тих сміливих, що будуть мати щастя.
«Тигролови» про те, що щастя і свобода можливі, але коштують багато: ВСЕ. Твоє нове життя буде коштувати тобі старого. Перед тим, як отримати щастя, треба спалити все старе. Не всі готові на такі жертви - і навіть зараз. Моторошно, хвилююче, але дає надію.
Якщо ви раптом, як я, ще не читали «Тигроловів» (і взагалі тільки починаєте читати і говорити українською) - рекомендую. Мова прекрасна у Багряного, як і сенс, і ідеї, і надія, яку нам всім послав він за 80 років…
До речі, Багряного (Лозов’ягу) навіть почали висувати на Нобелівську премію, але не встигли - він помер, у 56 років, у еміграції в Німеччині. Де також не було свободи, за його листами, але з’явились «Українські вісті» під його керівничтвом. І встиг написати памфлета «Чому я не хочу повертатись до СРСР». Але про це наступного разу…
Війна забрала у мене звичку читання: фокус збився, ніякі події та ідеї у художніх, нон-фікшн чи історичних книжках вже не вражали і не заслуговували уваги: що може бути важливіше, ніж та історія, жахлива і непередбачувана, що створюється зараз?
Але трохи зібрав себе докупи (я не в окупації і не під градами…), я вирішила повернути звичку читання. Щоб це мало якийсь сенс (для мене зараз), - буду читати українську літературу.
Почала з Івана Багряного, «Тигроловів». Так, ми колись читали це у школі, - але чи могла я осягнути масштаб та справжнє значення Багряного і Тигроловів у свої 12-15? Коли не розуміла ні долі самого Багряного (а Тигролови - це автобіографія, яку написав він за 14 днів під окупацією на Львівщині), ні усвідомлювала _щастя_ жити у вільній країні, де людей не засовують у в‘язницю за їх думки, і де не прилітають щодня десятки крилатих ракет…
Тоді я не усвідомлювала важливості шкільної укрлітератури, - «Хіба ревуть воли, як ясла повні» та «Каменярів», які готували нас, насправді, до усього, що відбувається. І «кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями» також не несло тоді серйозного попередження. І тільки зараз ми розуміємо всі ті «прогнози» та масштаб довгої історії українського народу, що завжди ставив волю та справедливість понад усе. Так повезло вирости саме у такому середовищі і не мати інших цінностей та варіантів…
«Тигролови» захоплюють сильніше, уявляючи, що це реальна історія талановитої людини із супер-волею, - яка пройшла виправні табори на сході росії за політичні «інодумства», але зуміла це пережити та не зламатись під силою Системи. «Тигроловів» Багряний написав у 1944 році, за чотири роки до Оруелівського «1984», предиктивної історії- антиутопії про інодумство, прикладу рабського суспільства, що ми спостерігаємо зараз у нашого диктатурного сусіда. Про Оруела я згадую, тому що початок «Тигроловів» схожий на 1986: диктатура та політичне рабство, тижневий шлях потягу на Сибір, де хтось ще сподівається на «нове життя». Але всі у потязі приречені на інше, крім тих сміливих, що будуть мати щастя.
«Тигролови» про те, що щастя і свобода можливі, але коштують багато: ВСЕ. Твоє нове життя буде коштувати тобі старого. Перед тим, як отримати щастя, треба спалити все старе. Не всі готові на такі жертви - і навіть зараз. Моторошно, хвилююче, але дає надію.
Якщо ви раптом, як я, ще не читали «Тигроловів» (і взагалі тільки починаєте читати і говорити українською) - рекомендую. Мова прекрасна у Багряного, як і сенс, і ідеї, і надія, яку нам всім послав він за 80 років…
До речі, Багряного (Лозов’ягу) навіть почали висувати на Нобелівську премію, але не встигли - він помер, у 56 років, у еміграції в Німеччині. Де також не було свободи, за його листами, але з’явились «Українські вісті» під його керівничтвом. І встиг написати памфлета «Чому я не хочу повертатись до СРСР». Але про це наступного разу…
ЗНАЄТЕ, ЩО ТАКЕ СЕПСІС?
Це майже незворотня реакція організму на інфекцію, дисфункція, що розвивається часто при відсутності завчасної медичної допомоги та виявлення запалення. При онкології, антисанітарії, війні сепсис - це причина багатьох смертей, тому що його просто неможливо вчасно визначити у відсутності спеціального обладнання.
Збираємо кошти на аналізатор крові для виявлення сепсісу для медицинського дитячого центру у Львові, де лікуються важкохворі (онкологія та інше) та поранені діти із усієї країни.
Навіщо це потрібно? Це обладнання зменшить ризик летальних випадків через сепсис, а також попередить його важкі наслідки, оскільки ефективне лікування буде призначене вчасно. Сепсис розвивається тому, що багато дітей не отримують медичну допомогу вчасно.
У Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр у Львові госпіталізують дітей, які мають поранення, онкологічні й інші важкі захворювання. Вони не могли вчасно отримати лікування, бо не було медикаментів, а також доводилося ховатися у холодних підвалах від обстрілів. Імунітет важкохворої дитини і так ослаблений, а в таких умовах ризик отримати інфекцію збільшується в сотні разів.
Лікувати сепсис надзвичайно важко, дорого й іноді неможливо. Лікарі завжди намагаються попередити такий стан пацієнта. Для цього потрібне якісне сучасне обладнання, якого, на жаль, у Львові не вистачає.
Тут лінк на допомогу - https://bekind.ua/en/project?id=526620f7-298d-41a1-a342-bab8b8ea8d9a
Це майже незворотня реакція організму на інфекцію, дисфункція, що розвивається часто при відсутності завчасної медичної допомоги та виявлення запалення. При онкології, антисанітарії, війні сепсис - це причина багатьох смертей, тому що його просто неможливо вчасно визначити у відсутності спеціального обладнання.
Збираємо кошти на аналізатор крові для виявлення сепсісу для медицинського дитячого центру у Львові, де лікуються важкохворі (онкологія та інше) та поранені діти із усієї країни.
Навіщо це потрібно? Це обладнання зменшить ризик летальних випадків через сепсис, а також попередить його важкі наслідки, оскільки ефективне лікування буде призначене вчасно. Сепсис розвивається тому, що багато дітей не отримують медичну допомогу вчасно.
У Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр у Львові госпіталізують дітей, які мають поранення, онкологічні й інші важкі захворювання. Вони не могли вчасно отримати лікування, бо не було медикаментів, а також доводилося ховатися у холодних підвалах від обстрілів. Імунітет важкохворої дитини і так ослаблений, а в таких умовах ризик отримати інфекцію збільшується в сотні разів.
Лікувати сепсис надзвичайно важко, дорого й іноді неможливо. Лікарі завжди намагаються попередити такий стан пацієнта. Для цього потрібне якісне сучасне обладнання, якого, на жаль, у Львові не вистачає.
Тут лінк на допомогу - https://bekind.ua/en/project?id=526620f7-298d-41a1-a342-bab8b8ea8d9a
Facebook
Log in or sign up to view
See posts, photos and more on Facebook.
Сергій Проневич на фото - герой-марафонець, що загинув у Боромлі Сумської області, самотужки вночі знищуючи військову техніку (у березні 2022го Сергій знищив вісім одиниць техніки рашистів). До цього у 2019му він у повній військовій амуніції пробіг марафонську дистанцію за 4 години 36 хвилин у 2019 році (марафонці зрозуміють, що це за рекорд - неймовірно).
Сергій вирішив діяти, як одинак-партизан: пробіг уночі десяток-два кілометрів, розвідав обстановку навколо Боромлі і сусідніх сіл, на ранок повернувся додому і доповісти про місце знаходження ворога. Коли ж після таких «пробіжок» в Боромлі почали дізнаватися, що то під Жигайлівкою, то біля Новгородського вночі горіли то танк, то БТР, близькі та друзі Сергія почали здогадуватися, що той сам почав діяти.
Удень Сергій виготовляв «коктейлі молотова» – саморобну запалювальну зброю, а вночі клав кілька пляшок в рюкзак і біг для розвідки ворожої техніки. «Коктейлі» виявилися ефективним засобом знищення техніки окупанта – за два тижні у ворога згоріло вісім одиниць. За одинаком-месником почали «полювати» росіяни, на всіх постах вночі з тепловізорів вже пильно слідкували навколо за будь-якими переміщеннями.
Спіймали його біля телевізійної вежі, що за кілька кілометрів від Боромлі. Спочатку Сергія Проневича катували, потім – розстріляли. Там і знайшли його тіло після визволення Боромлі – через тиждень після зникнення...
В Україні з’явився сайт про загиблих на війні атлетів. У ньому на сьогодні прізвища 33 представників українського спору- легкоатлетів, футболістів, гімнасток, боксерів, важкоатлетів, веслувальників, кікбоксерів, регбістів, гирьовиків, шахістів, самбістів, біатлоністів…
Спортивний комітет України запустив відповідний сайт- реквієм і назвав його Янголи спорту -
https://yangoly-sportu.teamukraine.com.ua/
Страшно дуже читати все це
"У заблокованому Маріуполі загинув суддя з боксу"
"Від ракетного обстрілу Одеси загинула чемпіонка Одеси та віцечемпіонка Південного регіону з бодибілдингу, а також її чоловік Богдан, що в момент вибуху перебували в квартирі четвертого поверху. Пара чекала дитину"
"В Ірпені російські загарбники розстріляли відомого українського боксера і дитячого тренера Олексія Джунковського."
"Захищаючи столицю України від російського агресора у лавах військової частини А3892, героїчно загинув лейтенант - чемпіон із регбі..."
"У війні із російськими окупантами загинув призер Ігор нескорених"
"Російські окупанти стратили чемпіона України з кіокушинкай карате"
"Унаслідок ракетного удару по житловому сектору міста Суми загинув самбіст"
і так 33 рази...
Горіть в аду, російські визволителі. Нехай ніхто ніколи про вас не згадає.
Слава Україні!
Так, бігуни - і вступайте до клубу Run for Ukraine на Страві - https://www.strava.com/clubs/1006108/
Там вже 10 000 +, вас не вистачає.
Сергій вирішив діяти, як одинак-партизан: пробіг уночі десяток-два кілометрів, розвідав обстановку навколо Боромлі і сусідніх сіл, на ранок повернувся додому і доповісти про місце знаходження ворога. Коли ж після таких «пробіжок» в Боромлі почали дізнаватися, що то під Жигайлівкою, то біля Новгородського вночі горіли то танк, то БТР, близькі та друзі Сергія почали здогадуватися, що той сам почав діяти.
Удень Сергій виготовляв «коктейлі молотова» – саморобну запалювальну зброю, а вночі клав кілька пляшок в рюкзак і біг для розвідки ворожої техніки. «Коктейлі» виявилися ефективним засобом знищення техніки окупанта – за два тижні у ворога згоріло вісім одиниць. За одинаком-месником почали «полювати» росіяни, на всіх постах вночі з тепловізорів вже пильно слідкували навколо за будь-якими переміщеннями.
Спіймали його біля телевізійної вежі, що за кілька кілометрів від Боромлі. Спочатку Сергія Проневича катували, потім – розстріляли. Там і знайшли його тіло після визволення Боромлі – через тиждень після зникнення...
В Україні з’явився сайт про загиблих на війні атлетів. У ньому на сьогодні прізвища 33 представників українського спору- легкоатлетів, футболістів, гімнасток, боксерів, важкоатлетів, веслувальників, кікбоксерів, регбістів, гирьовиків, шахістів, самбістів, біатлоністів…
Спортивний комітет України запустив відповідний сайт- реквієм і назвав його Янголи спорту -
https://yangoly-sportu.teamukraine.com.ua/
Страшно дуже читати все це
"У заблокованому Маріуполі загинув суддя з боксу"
"Від ракетного обстрілу Одеси загинула чемпіонка Одеси та віцечемпіонка Південного регіону з бодибілдингу, а також її чоловік Богдан, що в момент вибуху перебували в квартирі четвертого поверху. Пара чекала дитину"
"В Ірпені російські загарбники розстріляли відомого українського боксера і дитячого тренера Олексія Джунковського."
"Захищаючи столицю України від російського агресора у лавах військової частини А3892, героїчно загинув лейтенант - чемпіон із регбі..."
"У війні із російськими окупантами загинув призер Ігор нескорених"
"Російські окупанти стратили чемпіона України з кіокушинкай карате"
"Унаслідок ракетного удару по житловому сектору міста Суми загинув самбіст"
і так 33 рази...
Горіть в аду, російські визволителі. Нехай ніхто ніколи про вас не згадає.
Слава Україні!
Так, бігуни - і вступайте до клубу Run for Ukraine на Страві - https://www.strava.com/clubs/1006108/
Там вже 10 000 +, вас не вистачає.
Angels of sport
Angels of sport – Ukrainian athletes who died as a result of russian-Ukrainian war
На днях я дізналась про спецпідрозділ KRAKEN - це круті хлопці, що сформувались ветеранами Полку “Азов” та інших добровольчих формувань, а також добровольців новобранців.
Цей підрозділ вже три місяці звільняє від орків населені пункти Харківщині, а зараз - і на Луганщині. Після успішного вибиття росіян з Харкова KRAKEN перейшов у контрнаступ. Бійці “KRAKEN” звільнили багато населених пунктів у Харківській області, зокрема Питомник, Ольхівку, Руську Лозову (нажаль, сім бійців загинули під час звільнення Лозової). Зараз вони відтісняють солдат путіна до держкордону, відновлюючи територіальну цілісність України.
Командири - Костянтин Немічев та Сергій Величко, відомий також за псевдонімом “Чілі”. Обидва є харківʼянами, служили в полку АЗОВ, після демобілізації почали займатись громадською діяльністю, а тепер очолили KRAKEN.
Зараз бійцям KRAKENу потрібна допомога! Ми отримали наступний, дуже об’ємний запит на загальну суму 1 900 000 грн. Разом із Порт Франківськ вже знайшли та забронювали усі позиції з запиту в Польщі, Україні та Німеччині. Майже 300 000 грн вже зібрано і потрібно ще півтора мільйони. Це велика сума, але минулого разу ми з вами зібрали більше 700 000 грн для Азову за три дні!
ДОПОМОГТИ ЗА ЛІНКОМ - https://bekind.ua/uk/project?id=9239fa61-df63-453d-b32c-f41bb6155153
Що ми купуємо?
Каліматор Holosun 503 red dot 20 шт
Магніфаєр Zoom 3X Holosun 20 шт
Цівка на АК-74. 5,45 калібр 30 шт
Цівка на АК. 7,62 калібр 15 шт
Приціл з нічником та тепловізором 5 шт
Каліматор Vortex 3 Moa 5 шт
Каліматор Vortex 6 Moa 5 шт
Планки Пікатіні на АК-74 50 шт
Тепловізори від 1500м дальності 5 шт
Рюкзаки тактичні 100 шт
РПС 100 шт
Як доставляємо?
Закуповує та доставляє Порт Франківськ, вони є на безпосередньому контакті з сержантським складом спецпідрозділу, їхніми кураторами з ГУР МО та замом по тиловій роботі спецпідрозділу “Кракен”.
Деталей передачі розкривати не можна, але можемо запевнити, що ризик навіть найменших втрат закупленого по дорозі до позицій зведений до мінімуму.
Цей підрозділ вже три місяці звільняє від орків населені пункти Харківщині, а зараз - і на Луганщині. Після успішного вибиття росіян з Харкова KRAKEN перейшов у контрнаступ. Бійці “KRAKEN” звільнили багато населених пунктів у Харківській області, зокрема Питомник, Ольхівку, Руську Лозову (нажаль, сім бійців загинули під час звільнення Лозової). Зараз вони відтісняють солдат путіна до держкордону, відновлюючи територіальну цілісність України.
Командири - Костянтин Немічев та Сергій Величко, відомий також за псевдонімом “Чілі”. Обидва є харківʼянами, служили в полку АЗОВ, після демобілізації почали займатись громадською діяльністю, а тепер очолили KRAKEN.
Зараз бійцям KRAKENу потрібна допомога! Ми отримали наступний, дуже об’ємний запит на загальну суму 1 900 000 грн. Разом із Порт Франківськ вже знайшли та забронювали усі позиції з запиту в Польщі, Україні та Німеччині. Майже 300 000 грн вже зібрано і потрібно ще півтора мільйони. Це велика сума, але минулого разу ми з вами зібрали більше 700 000 грн для Азову за три дні!
ДОПОМОГТИ ЗА ЛІНКОМ - https://bekind.ua/uk/project?id=9239fa61-df63-453d-b32c-f41bb6155153
Що ми купуємо?
Каліматор Holosun 503 red dot 20 шт
Магніфаєр Zoom 3X Holosun 20 шт
Цівка на АК-74. 5,45 калібр 30 шт
Цівка на АК. 7,62 калібр 15 шт
Приціл з нічником та тепловізором 5 шт
Каліматор Vortex 3 Moa 5 шт
Каліматор Vortex 6 Moa 5 шт
Планки Пікатіні на АК-74 50 шт
Тепловізори від 1500м дальності 5 шт
Рюкзаки тактичні 100 шт
РПС 100 шт
Як доставляємо?
Закуповує та доставляє Порт Франківськ, вони є на безпосередньому контакті з сержантським складом спецпідрозділу, їхніми кураторами з ГУР МО та замом по тиловій роботі спецпідрозділу “Кракен”.
Деталей передачі розкривати не можна, але можемо запевнити, що ризик навіть найменших втрат закупленого по дорозі до позицій зведений до мінімуму.
КУПІТЬ ВЗУТТЯ ЗАХИСНИКУ!
Тактичне взуття - одна з найважливіших речей на фронті - вони мають бути зручними, міцними та витривалими. У ньому виконують різні завдання, пробираються маршрутами, де складно пройти та просто сплять, не знімаючи.
Американські, «натівські» чоботи коштують від $200 та їх складно і довго доставляти. Українські виробники Marsala Official та моя суперподруга Maria Masliy зробили більш демократичну за ціною та функціональну і якісну модель тактичного взуття, що зроблено за прикладом тих самих LOWA, виготовлені на українському виробництві, що працює вже 40 років, протестовані військовими та коштують всього $57. У нас вже є запити від десятка батальйонів на це взуття та ми хочемо зібрати кошти на виготовлення 500 перших пар, яких вже дуже чекають наши захисники.
Ви можете задонатити всього $57 (звичайно, будь-яку іншу суму) і купити взуття нашому солдату, що захищає нашу Україну.
Ось тут: https://bekind.ua/uk/project?id=c33d909e-969b-4ded-9071-3a3292bcc449
Детальніше про взуття:
1. Деталі задника та носка з особливо стійкої італійської шкіри з гумовим покриттям
2. Формовані деталі з гладкої оливкової шкіри під шнуровку
3. Тактична тканина "піксель"
4. Нержавіюча фурнітура
5. М'яка латексна устілка покрита шкірою КРС, підкладка комбінована з м'якого текстилю та шкіри
6. Та звичайно - наш жовто-блакитний символ волі та перемоги.
$57 або будь-яку іншу суму можна задонатити тут: https://bekind.ua/uk/project?id=c33d909e-969b-4ded-9071-3a3292bcc449
Тактичне взуття - одна з найважливіших речей на фронті - вони мають бути зручними, міцними та витривалими. У ньому виконують різні завдання, пробираються маршрутами, де складно пройти та просто сплять, не знімаючи.
Американські, «натівські» чоботи коштують від $200 та їх складно і довго доставляти. Українські виробники Marsala Official та моя суперподруга Maria Masliy зробили більш демократичну за ціною та функціональну і якісну модель тактичного взуття, що зроблено за прикладом тих самих LOWA, виготовлені на українському виробництві, що працює вже 40 років, протестовані військовими та коштують всього $57. У нас вже є запити від десятка батальйонів на це взуття та ми хочемо зібрати кошти на виготовлення 500 перших пар, яких вже дуже чекають наши захисники.
Ви можете задонатити всього $57 (звичайно, будь-яку іншу суму) і купити взуття нашому солдату, що захищає нашу Україну.
Ось тут: https://bekind.ua/uk/project?id=c33d909e-969b-4ded-9071-3a3292bcc449
Детальніше про взуття:
1. Деталі задника та носка з особливо стійкої італійської шкіри з гумовим покриттям
2. Формовані деталі з гладкої оливкової шкіри під шнуровку
3. Тактична тканина "піксель"
4. Нержавіюча фурнітура
5. М'яка латексна устілка покрита шкірою КРС, підкладка комбінована з м'якого текстилю та шкіри
6. Та звичайно - наш жовто-блакитний символ волі та перемоги.
$57 або будь-яку іншу суму можна задонатити тут: https://bekind.ua/uk/project?id=c33d909e-969b-4ded-9071-3a3292bcc449
Розігруємо шматки збитого руського літака - СУ-34, це результат роботи наших ЗСУ!💙💛 У нас є 5 таких трофеїв-брелоків, розігруємо за донат на підрозділ КРАКЕН, - хоробрі хлопці, що визволяють харківський та луганський напрямок, а ми купляємо їм тепловізори, тактичні рюкзаки, приціли та інше на майже 2 мільйони (половину вже зібрано!). Умови розіграшу - донат від 5555 ($155) на кампанію КРАКЕНА - https://bekind.ua/uk/project?id=9239fa61-df63-453d-b32c-f41bb6155153
Для участі у розіграші вкажіть свій активний e-mail при донаті.
Дармовиси (саме так українською називаються брелки!) знайдуть своїх власників 5 липня. Про результати повідомимо у сторіз.
Слава Україні! Смерть ворогам! 💙💛
Для участі у розіграші вкажіть свій активний e-mail при донаті.
Дармовиси (саме так українською називаються брелки!) знайдуть своїх власників 5 липня. Про результати повідомимо у сторіз.
Слава Україні! Смерть ворогам! 💙💛
Збираємо кошти на їжу для прифронтових територій. Дайте 15 грн на хліб!
15 грн - це приблизна ціна одного буханця хліба. Наразі ми збираємо кошти на обладнання для випікання хліба та виготовлення макарон для громад на Сході України.
Щоб придбати обладнання для лише однієї з громад, потрібно близько 686 052 грн. Так, це багато. Але якщо 45 737 українців скинуться всього лише по 15 гривень (ціна однієї буханки хліба!), ми закриємо цей збір.
Тож ми хочемо розповсюдити інфу про те, щоб всі задонатили по 15 грн - вартість буханця хліба. Сюди - https://bekind.ua/uk/project?id=8cf4f9c9-8618-478c-917c-9813f6a720d0
Ідея така - Фонд Життєлюб придбав для жителів Охтирки, що в Сумській області, велику хлібопекарську шафу, тістоміс та сушку. А також зібрали кошти на апарат для виготовлення, сушки та фасування макаронів. Вже за 11 днів роботи в Охтирці:
🥖83 жителі громади долучились до виробництва,
🥖виготовлено понад 1 000 кг макарон,
🥖щодня випікається 1 800 буханців хліба,
🥖26 000 людей отримали вироблені продукти.
Зараз у нас є запит ще від 10 громад на отримання такого ж обладнання. Це дозволить у довготривалій перспективі вирішити продовольчу кризу в постраждалих регіонах, забезпечить продуктами харчування жителів та переселенців у містах, а також воїнів ЗСУ та ТРО.
ДАЙТЕ 15 грн, будь ласка! Та розповсюдьте у себе у сторіз чи соцмеражах!
https://bekind.ua/uk/project?id=8cf4f9c9-8618-478c-917c-9813f6a720d0
15 грн - це приблизна ціна одного буханця хліба. Наразі ми збираємо кошти на обладнання для випікання хліба та виготовлення макарон для громад на Сході України.
Щоб придбати обладнання для лише однієї з громад, потрібно близько 686 052 грн. Так, це багато. Але якщо 45 737 українців скинуться всього лише по 15 гривень (ціна однієї буханки хліба!), ми закриємо цей збір.
Тож ми хочемо розповсюдити інфу про те, щоб всі задонатили по 15 грн - вартість буханця хліба. Сюди - https://bekind.ua/uk/project?id=8cf4f9c9-8618-478c-917c-9813f6a720d0
Ідея така - Фонд Життєлюб придбав для жителів Охтирки, що в Сумській області, велику хлібопекарську шафу, тістоміс та сушку. А також зібрали кошти на апарат для виготовлення, сушки та фасування макаронів. Вже за 11 днів роботи в Охтирці:
🥖83 жителі громади долучились до виробництва,
🥖виготовлено понад 1 000 кг макарон,
🥖щодня випікається 1 800 буханців хліба,
🥖26 000 людей отримали вироблені продукти.
Зараз у нас є запит ще від 10 громад на отримання такого ж обладнання. Це дозволить у довготривалій перспективі вирішити продовольчу кризу в постраждалих регіонах, забезпечить продуктами харчування жителів та переселенців у містах, а також воїнів ЗСУ та ТРО.
ДАЙТЕ 15 грн, будь ласка! Та розповсюдьте у себе у сторіз чи соцмеражах!
https://bekind.ua/uk/project?id=8cf4f9c9-8618-478c-917c-9813f6a720d0
Про магічне мислення та опори у новому житті, з яким не знаєш, що робити.
Рік магічного мислення. Джоан Дідіон, американська письменниця та журналіст, написала цю книгу після смерті свого чоловіка, найкращого друга та партнера. Автобіографічний щоденник (за який Джоан отримала Пулітцера) – хронологія болю, нерозуміння нового життя та спробами з нею впоратися будь-якими можливими способами. Найдієвішим виявилося «магічне мислення» - досить примітивна парадигма у розвиненому світі, що суперечить усім доказовим базам та науково-технічному прогресу. Магічне мислення – спроби знайти нові опори, коли ти повністю дезорієнтований у просторі, коли старі віхи перестали існувати. Це схоже на дитяче загадування бажань: «якщо не наступати на краю клітинок, коли йдеш по плитці, - бажання збудеться» і так далі.
Я згадую цю книгу зараз, коли руйнуються навіть ті опори, про які ти ніколи не думав і готовий хапатися за повітря, щоб просто вижити. Коли місто, в якому я закінчила школу, вперше закохалася та заводила друзів, знаходиться під окупацією, а з моїми вчителями немає зв'язку. Коли я сама не бачила свою квартиру, кота та офіс п'ять місяців і живу у чужих людей за тисячі кілометрів від будинку, мандруючи з сином, нетривожною валізою та машиною. До біса валізу і кота - коли мою країну місто за містом порівнюють із землею, щодня вбивають дітей та дорослих, публічно гвалтують і каструють. Коли абсурд стає культом, а антиутопія Оруелла – реальністю. Коли знайомі та співвітчизники діляться на якісь табори з будь-якого нового приводу – від безсилля, агресії та, знов-таки, зруйнованих опор.
Коли ти намагаєшся грати роль хорошої, красивої, старанної, працьовитої, милої та дотепної в чужому місті, щоб якось жити далі, і тому що не вмієш жодної іншої ролі - адже в мене все є, ось і руки, і ноги, і рідні люди, а потім не спиш ночами від абсурду того, що відбувається і щипаєш себе - це я? Це я точно? Я ніколи такого не хотіла та не загадувала, як жити далі?
Магічне мислення - єдине, що може допомогти вижити і не збожеволіти (не точно). Ритуали, дисципліна, розуміння того, що «ще один день». Вчора сказала подрузі, що найщасливіша частина мого дня – це ранок зі спортом. Це «клітинки на плитці», які не дають мені звалитися в прірву: коли о 6-й ранку я вибігаю з дому бігати в парк за будь-якої погоди або мчу в спортзал, і життя здається звичним і керованим, ну і дофамін дає енергії протриматися ще кілька годин у хорошому настрої (якщо не читати новини).
П'ять місяців я не знаходила в собі сил писати нічого: точніше, сили були, але здавалося, що в мене зник голос і будь-яке право на вираження своїх думок. Ніби зі зміною світу будь-яка моя думка перестала означати стільки, щоб про це взагалі варто говорити вголос. Поки я не згадала про те, що письменство та читання завжди-завжди були моїми головними опорами – з п'яти років, коли я почала читати сама. З восьми, коли написала (хаха) першу «книжку» у двох спільних зошитах. І ось він, голос, зник – як і опора.
Вчора друг з передової Максим Тыднюк сказав, що голос у мене був і є, і спитав, що для мене зараз важливо. І я взяла добу подумати - оскільки будь-яка «перша» відповідь видавалася недостатньо правильною.
Через добу я зрозуміла, що нічого не змінилося – найважливіше залишилося на місцях.
Найважливіше - свобода, любов, дружба, чесність, краса та довіра. У нових контекстах і з більшими сенсами. Не забути тільки на них спиратися. І на письменництво також - неважливо, кому там здається, який у вас голос і чи є він взагалі. Згадайте про свої опори, - там точно щось є.
Рік магічного мислення. Джоан Дідіон, американська письменниця та журналіст, написала цю книгу після смерті свого чоловіка, найкращого друга та партнера. Автобіографічний щоденник (за який Джоан отримала Пулітцера) – хронологія болю, нерозуміння нового життя та спробами з нею впоратися будь-якими можливими способами. Найдієвішим виявилося «магічне мислення» - досить примітивна парадигма у розвиненому світі, що суперечить усім доказовим базам та науково-технічному прогресу. Магічне мислення – спроби знайти нові опори, коли ти повністю дезорієнтований у просторі, коли старі віхи перестали існувати. Це схоже на дитяче загадування бажань: «якщо не наступати на краю клітинок, коли йдеш по плитці, - бажання збудеться» і так далі.
Я згадую цю книгу зараз, коли руйнуються навіть ті опори, про які ти ніколи не думав і готовий хапатися за повітря, щоб просто вижити. Коли місто, в якому я закінчила школу, вперше закохалася та заводила друзів, знаходиться під окупацією, а з моїми вчителями немає зв'язку. Коли я сама не бачила свою квартиру, кота та офіс п'ять місяців і живу у чужих людей за тисячі кілометрів від будинку, мандруючи з сином, нетривожною валізою та машиною. До біса валізу і кота - коли мою країну місто за містом порівнюють із землею, щодня вбивають дітей та дорослих, публічно гвалтують і каструють. Коли абсурд стає культом, а антиутопія Оруелла – реальністю. Коли знайомі та співвітчизники діляться на якісь табори з будь-якого нового приводу – від безсилля, агресії та, знов-таки, зруйнованих опор.
Коли ти намагаєшся грати роль хорошої, красивої, старанної, працьовитої, милої та дотепної в чужому місті, щоб якось жити далі, і тому що не вмієш жодної іншої ролі - адже в мене все є, ось і руки, і ноги, і рідні люди, а потім не спиш ночами від абсурду того, що відбувається і щипаєш себе - це я? Це я точно? Я ніколи такого не хотіла та не загадувала, як жити далі?
Магічне мислення - єдине, що може допомогти вижити і не збожеволіти (не точно). Ритуали, дисципліна, розуміння того, що «ще один день». Вчора сказала подрузі, що найщасливіша частина мого дня – це ранок зі спортом. Це «клітинки на плитці», які не дають мені звалитися в прірву: коли о 6-й ранку я вибігаю з дому бігати в парк за будь-якої погоди або мчу в спортзал, і життя здається звичним і керованим, ну і дофамін дає енергії протриматися ще кілька годин у хорошому настрої (якщо не читати новини).
П'ять місяців я не знаходила в собі сил писати нічого: точніше, сили були, але здавалося, що в мене зник голос і будь-яке право на вираження своїх думок. Ніби зі зміною світу будь-яка моя думка перестала означати стільки, щоб про це взагалі варто говорити вголос. Поки я не згадала про те, що письменство та читання завжди-завжди були моїми головними опорами – з п'яти років, коли я почала читати сама. З восьми, коли написала (хаха) першу «книжку» у двох спільних зошитах. І ось він, голос, зник – як і опора.
Вчора друг з передової Максим Тыднюк сказав, що голос у мене був і є, і спитав, що для мене зараз важливо. І я взяла добу подумати - оскільки будь-яка «перша» відповідь видавалася недостатньо правильною.
Через добу я зрозуміла, що нічого не змінилося – найважливіше залишилося на місцях.
Найважливіше - свобода, любов, дружба, чесність, краса та довіра. У нових контекстах і з більшими сенсами. Не забути тільки на них спиратися. І на письменництво також - неважливо, кому там здається, який у вас голос і чи є він взагалі. Згадайте про свої опори, - там точно щось є.
У каждого человека есть три жизни: личная, профессиональная и секретная.
Есть такое мнение, что чем меньше у человека _секретной_ жизни, тем более он счастлив. Так как ему, по сути, нечего скрывать.
Если вы думаете, что у вас нет секретной жизни - вы или лукавите, или обманываете сами себя, или, в крайнем случае, счастливый человек.
Секретная жизнь - это переписываться с чужой женой на личные темы, подсматривать сториз новой девушки бывшего с фейкового эккаунта, курить в туалете самолета, ковыряться в носу в пробке за рулем, в конце концов…
Секретная жизнь - это и зависимости в том числе, это то, что вы тщательно скрываете от других, стыдясь, но не имея возможности прекратить по иррациональным причинам.
Алкоголизм - это секретная жизнь.
Чем больше вы алкоголик, тем больше у вас секретной жизни.
Я прочла десятки книг- личных историй об алкоголизме (и, поверьте, они все похожи друг на друга), выслушала десятки рассказов тех, кто жил рядом с алкоголиками, и они все демонстрируют одинаковое поведение - секретная жизнь, всё более стыдная и плохо пахнущая. Липкая слизь, которая всё прибывает и начинает переполнять сосуд, вытекать из всех щелей беспощадно… Мусор, который так долго заметали под ковер, и вот он, наконец, начал там не умещаться, гнить и вываливаться наружу.
Обидно, правда? Когда твои секреты неуникальны? Когда они предсказуемы, одинаковы, такие же, как и всех остальных?
Может быть, вы не знаете, что это за секреты? Так я расскажу.
Первый признак алкоголизма - пить в одиночку. Общество, к сожалению, дестигматизировало это - расслабиться, снять стресс. В аэропорту, в лобби, на кухне или в спальне уставшей матери есть бутылка вина, - мол, конечно, с такими-то переживаниями разрешено. Сначала бутылка вина стоит в открытую. Потом…
1 - прятать алкоголь дома. Да-да, у себя дома - если вы не живете сами, и понимаете, что пьете больше, чем могут одобрить члены вашей семьи или сожители, то вы начинаете _шифроваться_. Прятать бутылки за кроватью, переливать вино в «спортивные» бутылки, носить бутылки в сумке… Вариантов много. Никогда не думала, что напишу об этом. Да, это так. Не поверите, как много ваших знакомых так поступают.
2 - пить в гостях/ на событиях незаметно. Причина та же - вам нельзя показывать, что вы пьете больше, чем «средний по больнице человек», и вы точно знаете, что остальные пьют меньше. Но вы-то не из тех, кто будет подстраиваться под среднего по больнице! Вам точно нужно больше, сколько бы не значило «среднее», потому вы находите способ удваивать количество бокалов, пить быстрей других. Не спрашивайте, зачем, если не понимаете - это всё иррационально. Это замена реальности, это азарт, игра, привычка, которая никогда не заканчивается ничем хорошим, но по-другому уже не можешь.
3 - маскировать своё похмелье или состояние «подшофе». Правило функциональных алкоголиков - никогда не говорить, что у вас похмелье (ведь обычные люди говорят!). Знаете, почему? Оно у алкоголиков _всегда_. Вы настолько привыкаете к состоянию вечного похмелья и вечно-пьяного, что в первом случае просто неуместно и стыдно это говорить (палитесь - у кого-то это раз в году или жизни, у вас - каждый день или раз в пару дней). Во втором случае (состояние выпившего) - тоже палитесь. Никто на самом деле не помнит вас трезвым, - но просто не знает о том, что ваш образ, - это не совсем вы. Или совсем не вы?
4 - выпивать до вечеринки. Я точно помню, когда со мной случилось это. Я представила, как долго же будет всё развиваться на празднике жизни - пока я доеду, пока начнется часть с вином и так далее… Почему бы не начать прямо сейчас? Это было похоже на фильмы про богему, - когда барышня ходит по дому с красивым бокалом. Делает макияж с бокалом, одевается с бокалом, вызывает такси с бокалом… Как будто бы вас снимает скрытая камера и этот скрытый оператор - Энди Уорхол… С одним лишь НО. Вы бы не хотели, чтобы вас снимали на вечеринке. Потому что к тому времени вы уже так «подготовились», что точно не хотели бы видеть себя со стороны, нет.
Дали буде, и всё ещё работает предзаказ на книгу.
Есть такое мнение, что чем меньше у человека _секретной_ жизни, тем более он счастлив. Так как ему, по сути, нечего скрывать.
Если вы думаете, что у вас нет секретной жизни - вы или лукавите, или обманываете сами себя, или, в крайнем случае, счастливый человек.
Секретная жизнь - это переписываться с чужой женой на личные темы, подсматривать сториз новой девушки бывшего с фейкового эккаунта, курить в туалете самолета, ковыряться в носу в пробке за рулем, в конце концов…
Секретная жизнь - это и зависимости в том числе, это то, что вы тщательно скрываете от других, стыдясь, но не имея возможности прекратить по иррациональным причинам.
Алкоголизм - это секретная жизнь.
Чем больше вы алкоголик, тем больше у вас секретной жизни.
Я прочла десятки книг- личных историй об алкоголизме (и, поверьте, они все похожи друг на друга), выслушала десятки рассказов тех, кто жил рядом с алкоголиками, и они все демонстрируют одинаковое поведение - секретная жизнь, всё более стыдная и плохо пахнущая. Липкая слизь, которая всё прибывает и начинает переполнять сосуд, вытекать из всех щелей беспощадно… Мусор, который так долго заметали под ковер, и вот он, наконец, начал там не умещаться, гнить и вываливаться наружу.
Обидно, правда? Когда твои секреты неуникальны? Когда они предсказуемы, одинаковы, такие же, как и всех остальных?
Может быть, вы не знаете, что это за секреты? Так я расскажу.
Первый признак алкоголизма - пить в одиночку. Общество, к сожалению, дестигматизировало это - расслабиться, снять стресс. В аэропорту, в лобби, на кухне или в спальне уставшей матери есть бутылка вина, - мол, конечно, с такими-то переживаниями разрешено. Сначала бутылка вина стоит в открытую. Потом…
1 - прятать алкоголь дома. Да-да, у себя дома - если вы не живете сами, и понимаете, что пьете больше, чем могут одобрить члены вашей семьи или сожители, то вы начинаете _шифроваться_. Прятать бутылки за кроватью, переливать вино в «спортивные» бутылки, носить бутылки в сумке… Вариантов много. Никогда не думала, что напишу об этом. Да, это так. Не поверите, как много ваших знакомых так поступают.
2 - пить в гостях/ на событиях незаметно. Причина та же - вам нельзя показывать, что вы пьете больше, чем «средний по больнице человек», и вы точно знаете, что остальные пьют меньше. Но вы-то не из тех, кто будет подстраиваться под среднего по больнице! Вам точно нужно больше, сколько бы не значило «среднее», потому вы находите способ удваивать количество бокалов, пить быстрей других. Не спрашивайте, зачем, если не понимаете - это всё иррационально. Это замена реальности, это азарт, игра, привычка, которая никогда не заканчивается ничем хорошим, но по-другому уже не можешь.
3 - маскировать своё похмелье или состояние «подшофе». Правило функциональных алкоголиков - никогда не говорить, что у вас похмелье (ведь обычные люди говорят!). Знаете, почему? Оно у алкоголиков _всегда_. Вы настолько привыкаете к состоянию вечного похмелья и вечно-пьяного, что в первом случае просто неуместно и стыдно это говорить (палитесь - у кого-то это раз в году или жизни, у вас - каждый день или раз в пару дней). Во втором случае (состояние выпившего) - тоже палитесь. Никто на самом деле не помнит вас трезвым, - но просто не знает о том, что ваш образ, - это не совсем вы. Или совсем не вы?
4 - выпивать до вечеринки. Я точно помню, когда со мной случилось это. Я представила, как долго же будет всё развиваться на празднике жизни - пока я доеду, пока начнется часть с вином и так далее… Почему бы не начать прямо сейчас? Это было похоже на фильмы про богему, - когда барышня ходит по дому с красивым бокалом. Делает макияж с бокалом, одевается с бокалом, вызывает такси с бокалом… Как будто бы вас снимает скрытая камера и этот скрытый оператор - Энди Уорхол… С одним лишь НО. Вы бы не хотели, чтобы вас снимали на вечеринке. Потому что к тому времени вы уже так «подготовились», что точно не хотели бы видеть себя со стороны, нет.
Дали буде, и всё ещё работает предзаказ на книгу.