Реальною причиною мого візиту до Стокгольма було навчання: я розпочала курс міні-MBA у Pareto Business School.

Принцип Парето в дії: лише 8 тижнів програми замість 40 (зазвичай на MBA це близько 2 років навчання з активним тижневим модулем раз на місяць).
Вільфредо Парето, автор ідеї про те, що 20% зусиль приносять 80% результату, був італійським інженером та економістом. Ще наприкінці XIX століття він сформулював свою теорію, згідно з якою 80% землі належали 20% італійців. Цю закономірність він помітив навіть у власному городі: 20% горошку давали 80% врожаю 🙂

Теорія говорить про те, що варто сконцентруватися на 20% найважливіших завдань, щоб бути максимально ефективним. Як на мене, найскладніше - правильно визначити ці завдання 🙂

Власне, двоє шведських підприємців — Йонс та Матіас, випускники Стокгольмської школи економіки, три роки тому й створили цей міні-MBA за принципом Парето — щоб навчати бізнес-скілам швидко та ефективно. Усім відомо, що «велика» бізнес-освіта потребує багато часу й коштів, тому залишається доступною небагатьом.

Про цю школу я дізналася від моєї подруги Оксани Гошви (тут канал Оксани про інновації - я стежу там за всім новим та цікавим), і тепер ми з нею — одногрупниці в когорті з 12 учасників 🙂
До речі, ми обидві вже закінчили «великі» MBA: Оксана — в Мадриді, я — у Києві (kmbs). Тож тепер навчаємося за принципом «Повторення — мати навчання», який є одним із базових у філософії Pareto Business School.
Навчання у школі складається з 8 онлайн-модулів із підсумковими іспитами після кожного, але головна цінність MBA залишається незмінною — нетворкінг. Саме тому я поїхала до Стокгольма на kickoff-зустріч: познайомилася з одногрупниками та випускниками.

Буду ділитися своїм прогресом щодо 20% найголовнішого.

І, власне, наша невелика ефективна група на зустрічі у Стокгольмі :)

Що робить компанію успішною?

У п’ятницю на MBA-програмі ми розбирали кейс шведської компанії, що пропонує кемпінги: у нас було 2 пакети трави, 75 таблеток мескаліну, 5 марок потужної кислоти, пів солонки кокаїну короткий опис історії та можливостей компанії, її активів та обороту. Компанії 8 років, і вона займає найбільшу частку ринку.

Був опис ринку скандинавських кемпінгів та його перспектив, бізнес-моделі й операційної моделі, а також Income Statement за останні два роки. А ще ми подивилися дуже надихаюче інтерв’ю фаундера.

Задачею було проаналізувати все це, щоб адвокатувати успішність чи аргументувати неуспішність компанії, - для цього ми розділились на два табори і готували спічі. У кожному таборі було по 8-10 людей, - досвічених профі з різним бізнес-бекграундом: юридичним, фінансовим, консультаційним тощо.

Ми дослідили та написали всі наперебій купу крутих речей на базі теорії 7 сил Гамільтона Гелмера, проаналізували ринок та накидали перспектив по новим бізнес-моделям та недовикористаним можливостям. З іншої, сторони “проти” склали список недоліків: як-то поганий чи дорогий рекрутинг персоналу, сезонність нордичного бізнесу та недостатню маржинальність.

Втім, відповідь була проста: компанія два роки поспіль була збитковою. Незважаючи на всі інші привабливі показники, вона просто генерувала стабільні збитки протягом двох (принаймні) останніх років по PnL. Цього не помітив і на це не звернув уваги ніхто серед учасників. Всі були захоплені класними промо-меседжами та показниками аналітики.

Тут має бути клікбейтний меседж типу “чи впізнаєш тут себе?”. Дивишся на класні показники, бо на фінансові звіти - дуже лінь. Я - так. Особливо, коли всі навколо також не звертають уваги: це називається social proof bias, до речі.

А у вас як із цифрами? Одразу зчитуєте фінансові показники, чи закінчуєте евристикою?

Уяви, якби ти був не ти, а людина з таким самим бекграундом: народився у схожій родині, ходив у таку саму школу та університет, жив у цьому ж місті і мав ту ж саму професію… Яким би ти був? Як би ти приймав рішення? Про що мріяв? Що б ти створив? (у мене змішані почуття щодо себе)

Це була фінальна медитація на креативному ранковому майстер-класі Jeff Leisawitz: подія була про “духовну креативність” за мотивами книги та філософії Ріка Рубіна (його “Творчий акт”, якщо не читали, то точно зустрічали: дуже популярна книга). Джефф — професійний ментор для креативників та сторітелерів, як він пише, тож сьогодні розважав нас цілу годину ранку за сіетлським часом 🙂

Це той випадок, коли американський shine-bright-like-a-diamond-ентузіазм зустрічається із суворим українським скепсисом та критичним поглядом. Ще й у них — ранок, у мене — кінець робочого дня, тож заміри корисності можуть бути нерепрезентативними, але я щиро старалась бути відкритою настільки, наскільки можливо. Втім, у цьому і прикол: бути відкритою до досвідів, щоб потім пропустити їх через свою воронку (чи то м’ясорубку).

Так, щодо креативності та способів генерування ідей, добірка з майстер-класу наступна:

• Будь креативною антеною: лови різні сигнали, транслюй їх у своє життя. Це про цікавість, відкритість, готовність чути щось геть інше. Це про цікавитися абсолютно різними темами, не обов’язково зі свого професійного кола: типу як хірурги використовують на операціях такий самий підхід, як механіки на пітстопах Гран-прі Формули 1.

Відомий кейс 2007 року, коли команда McLaren допомагала лікарям у Great Ormond Street Hospital оптимізувати процес передачі пацієнта після операції. Вони виявили, що у механіків чітко розподілені ролі: мінімум слів — максимум точності, кожен знає, коли і що робити, працюють за сценарієм і чек-листом.

• Перетинай ідеї. Коли студія Pixar будувала свій кампус, співзасновник Steve Jobs наполіг на дивному рішенні: всі поштові скриньки, кафе, переговорні та навіть туалети були розташовані в одному центральному атріумі.
Він хотів, щоб люди з різних департаментів постійно випадково перетиналися: аніматор стикається з програмістом, сценарист — з технічним директором, продюсер — з дизайнером світла. Багато сюжетних рішень і візуальних знахідок народжувалися не на формальних мітингах, а в черзі за кавою та під час випадкових дискусій.

• Експериментуй. Тут про нові підходи, про добиратися щодня трохи новою дорогою з точки А у точку Б. Пробувати нові формати, нові майданчики, нових людей, новий одяг, нові місця, досвіди тощо. У 2011–2012 роках Netflix прийняв нестандартне рішення. У телебаченні завжди було правило: спочатку знімають пілотну серію, тестують її, дивляться реакцію — і тільки потім вирішують, чи запускати сезон.
Netflix зробив інакше. Вони проаналізували дані: тих, хто дивиться британську версію House of Cards, хто дивиться фільми з Kevin Spacey, хто дивиться роботи David Fincher, — і зробили висновок: якщо поєднати ці три аудиторії, серіал «зайде». Вони одразу замовили два повних сезони без пілоту. Гіпотеза була простою: якщо поєднати сильний політичний сюжет, харизматичного актора і режисера з упізнаваним стилем — це спрацює. І замість того, щоб перевіряти цю ідею пілотом, Netflix одразу замовив два повних сезони.


• Шкода часу? Спробуй щось за 30 секунд та знищуй одразу. Ми на майстер-класі малювали квіточку рівно 30 хвилин. Подивилися на квіточки одне одного у Zoom та одразу пошматували папірці 🙂 Що це нам дало? Свободу від результату та фокус на процесі: коли ти знаєш, що робота не збережеться, ти менше боїшся. Якщо це все одно буде знищено — можна ризикувати та помилятися.

А у вас які підходи до генерування ідей?

Важливе (не термінове) питання: як ви визначили свою ідентичність? Хто ви є?

На днях із бойфрендом обговорювали питання ідентичності. Його гіпотеза: люди, у яких є брати, сестри і велика родина, швидше визначаються з тим, хто вони є, у житті. Тим, у кого родина не така стійка, і хто є єдиною дитиною у батьків, визначитись важче. Ще важче - визначитись, якщо у тебе немає когось із батьків чи вони не приймають участь у твоєму житті.

I can relate: я одна дитина у батьків, мої батьки розлучились, коли мені був 1 рік, я майже не маю спогадів про батька. Коли мене питають про найщасливіший спогад із дитинства, то я не маю відповіді. Коли мене питають про найщасливіший спогад у житті, то я думаю, що він десь у майбутньому. Мені 41 рік, і я дійсно досі не знаю, ким я хочу бути. Я маю три вищі освіти, я відвідала більше 40 країн світу, я мала свої бізнеси і навіть продавала їх, я була одружена, маю майже дорослого сина, купу різних досвідів, але я досі не знаю, хто я така і чим я хочу запам’ятатись світу.

Мені завжди здавалось, що “найкраще попереду”, я рідко коли задоволена теперішнім, мені складно зловити момент і заспокоїтись. Я ніколи не достатньо класна сама для себе: бо я не знаю точно, хто я, я не розумію, яка моя цінність і шлях. Я не вмію “fake it till you make it”, я завжди сама у себе і у мене немає великої кількості людей, на думку яких я можу спертись. У мене ніколи не було тата, який би запевняв мене у тому, що я “принцеса”, а мама з бабусею запевняли лише у тому, що “гарно вчитись” - головна і абсолютна моя метрика. Їх немає у чому звинувачувати, - так вони справді думали, і це дало мені гарну рамку на все життя.

Гіпотеза у тому, що ідентичність шліфується людьми поруч: чим більше таких людей, чим ближче та краще ці стосунки, тим сильніше і точніше розуміння себе. Звісно, є ризики отримати хибне, токсичне, неприємне уявлення про себе, якщо з оточуючими не пощастило.

Інші способи визначитись із тим “хто ти”: релігія, освіта, професія, таланти, хобі. Родинний статус (“мама двох янголят” чи forever alone - так само). Не забуваємо про кризи: підлітковий вік та кризу середнього віку. Ой, і великі потрясіння - травми, хвороби, війну.

Є ті, хто самі вирішують свою ідентичність: я - письменник, наприклад. І самі прокладають собі шлях від того рішення. Це видається доволі складною задачею і потребує ніфігової сили волі.

Так от, питання: чи думаєте ви, що ідентичність - це щось визначене не нами, чи ми в стані повпливати на це?
Як взагалі ви самі себе сприймаєте? Хто ви?

Скільки грошей ви витрачаєте на підписки на місяць?

Побачила класну рубрику в інстаграмі - Women Spend Money від подкасту Саші Бородіної Women Make Money (слухаю все там). Ну, по-перше, завжди цікаво дізнатись, хто скільки коштів витрачає і заробляє (і порівняти з собою, звісно - не бачу тут нічого поганого, у мене це завжди кейс-стаді, можу надихнутись на якісь зміни чи придумати якусь ідею собі).

По-друге, підписки: взагалі, ця “підписочна” бізнес-модель дуже класна і подобається. Нещодавно вивчали цю модель на MBA і розбирали навіть кейс переходу компаній з одноразового продажу ліцензії (чи продукта) на підписку - це він-він, який дозволяє і розширити аудиторію (бо це дешевше і більш доступно) і бути більш гнучкими у тестуванні нових фіч.

Але про мої підписки (дуже цікаво про ваші - напишіть у коментах!).

Спорт (ну це ж також підписка звісно):
⁃ Йога: 110 EUR на місяць (у мене безліміт у хот-йога студії під домом. Дуже зручно!). Це Movements в Амстердамі
⁃ Зал: 60 EUR на місяць (я там переважно бігаю, коли погода не дуже, але тепер зважаючи на мій гм-гм вік почала системно заняття з вагою).

Підписки на діджитал штуки:
⁃ Чат GPT, звісно: 20 EUR
⁃ Spotify: 12 EUR
⁃ Netflix: 12 EUR
⁃ Master Class: 10 EUR
⁃ New York Times: 16 EUR
⁃ Fast Company: 10 EUR
⁃ Amazon AWS: 50 EUR (у мене там лежить сайт).
(Впевнена, щось забула - і воно десь там тихо знімає кошти)

Підписки на розваги:
⁃ Cineville: 25 EUR на місяць. Це нідерландська мережа таких умовно артхаус кінотеатрів, але там і нові популярні фільми також є. Супер зручно, бо кінотеатрів багато, поруч зі мною тільки 5-6 у доступі пішки. Вартість квитка - 12 EUR. Звісно, коли я дивлюсь на статистику за рік, у середньому я в кіно 2 рази на місяць )) Але, здається, маючи підписку, хожу частіше.
⁃ Pathe family: 35 EUR на місяць. Це кінотеатри блокбастерів і всяких топових новинок, багато дитячого кіно. Купила цю підписку, щоб ходити із сином - окупається дуже! Шкода, що немає підписки на попкорн, бо Даня, здається, готовий із-за нього ходити. До речі, у кінотеатрах Cineville немає попкорну!!!
⁃ Museumkaart: 75 EUR на рік доросла, 35 EUR - дитяча. Доступ до 400+ музеїв Нідерландів, необмежено. Включаючи всі класні та топові: Van Gogh, Rijksmuseum, Stedelijk, MauritsHuis та купу інших. Думаю, це ще класний інструмент залучення людей відвідувати музеї взагалі.

А у вас що? Поділіться, цікаво ж!

Була на виставці Герхарда Ріхтера у Foundation Louis Vuitton у Парижі тиждень тому.
Вражає все: масштаб музею, масштаб робіт та їх кількість, масштаб автора, звісно.

94 роки, 6 десятиліть роботи (він досі працює, хоча у 2017 році робив паузу, - знову повернувся творити у "менших розмірах", що зрозуміло, - вік).
275 картин Герхарда Ріхтера на виставці у Foundation Louis Vuitton. Під музику Максу Ріхтера (цікаве співпадіння прізвищ) - це легендарно і пробирає до сліз.

Що ж таке робив Герхард Ріхтер, найпотужніший (і найдорожчий) німецький художник сучасності: картини із фотографій, вони завжди нечіткі та заблюрені. Чому? Тому що памʼять не може бути чіткою. Памʼять ненадійна, світ - нестабільний, мистецтво не може претендувати на точність. Вірніше - будь-яке чітке зображення (наприклад, війни) лише спростить трагедію, але не зможе передати її справжню суть.

Всі картини Ріхтера - ніби фото, на які дивишся через туман чи калейдоскопне скло. Портрети його дружин та дітей, видатних німців, пейзажі, сюжети з газет, теракти і похорони, фото з концтабору Біркенау і з підірваних башт-близнюків Нью-Йорку 2001. І розбомблений Дрезден, рідне місто: Ріхтеру у той час було 12 років.

Потужна частина виставки: музика. Гіпнотична композиція, яка майже вводить у транс, як і самі роботи художника, разом із роботами художника. Пізніше я дізналась, що Макс Ріхтер проводив у Foundation LV свою потужну подію SLEEP: 8 годин буквально сну відвідувачів, вкладених у ліжка прямо у музеї, які одночасно переживають такий інтимний та магічний процес колективно під музику композитора. Хотіла би спробувати - потрібно відслідкувати подію. Поки що можна послухати ці 8 годин на Spotify.

Ох, ну і щоб зовсім добити чуттєвим контентом: я чула мільйон разів On the Nature of Daylight Макса Ріхтера (і ви також, навіть якщо не знаєте, що це так називається): вона була у "Гамнеті", а ще у "Arrival" Дені Вільнева та "Shutter Island" Скорсезе. Але відео зовсім інше і викликає нестримні емоції, як і трек, власне.

Прочитала найкраще про це: "Everybody gangsta until On the Nature of Daylight starts playing". 1000%.

https://www.youtube.com/watch?v=InyT9Gyoz_o

Як ви вважаєте, як потрібно будувати продажі та маркетинг на етапі запуску продукту? Чи має продукт бути ідеальним, чи працює підхід fake it till you make it?
Чи варто роздавати його безкоштовно або за супернизькою ціною — чи одразу продавати дорожче за конкурентів?

Не думаю, що на ці питання є правильні відповіді. Я сама спостерігала підхід fake it till you make it як із дуже успішним фіналом, так і з доволі сумнівним — коли це може зруйнувати репутацію.

Важливе правило в такому підході — розуміти і поважати ринок та його гравців і не поводитися, як слон у порцеляновій крамниці в білому пальті. Усі дуже швидко побачать, що «король голий» 🙂

Я бачила таку поведінку у фаундерів книжкового бізнесу, медіа та mental health застосунків. Кожен обирає свою тактику і стратегію відповідно до власних цінностей — і це може працювати. Для аудиторії з подібними цінностями.

Минулого тижня на Pareto Business School ми розбирали кейс Revolut: як вони виходили на ринок із 2015 року і стали найбільшим діджитал-банком у Європі. Сьогодні у них понад 70 мільйонів користувачів. Ексмаркетинг-менеджерка Revolut Nordic була свідком зростання у форматі «хокейної клюшки» і розповідала про маркетинговий шлях компанії.

Перші 6 мільйонів користувачів були фактично «безкоштовними»: головною ідеєю на старті було створити настільки хороший продукт, щоб він продавав себе сам.

Коментар від Revolut: якщо ваш продукт не ок, не варто вливати гроші в маркетинг і вести трафік на слабкий продукт — спочатку його потрібно допрацювати.

На початку Revolut фокусувався на вузькій аудиторії — digital nomads. Команда ходила по коворкінгах Лондона і роздавала безкоштовні картки, створюючи віральний ефект. Вони використовували всі доступні безкоштовні канали: виступали на IT-конференціях і мітапах, писали колонки та статті, робили різні колаборації.

Згодом компанія почала поступово розширювати цільову аудиторію та активно тестувати маркетингові підходи. Починали з невеликих експериментів перед масштабуванням, а ключовим фокусом було утримання CAC (вартості залучення клієнта) в межах бюджету.

Паралельно вони створили спільноту — Rev Rallies (2017–2019), де збирали фінтек-ентузіастів і неформально спілкувалися про крипту, інвестиції та фінанси. Це допомагало формувати лояльну аудиторію, отримувати фідбек і генерувати нові ідеї.

Одним із ключових драйверів зростання Revolut, починаючи з 2019 року, стала реферальна програма.

І, нарешті, у 2021 році Revolut виявив, що рівень впізнаваності бренду нижчий, ніж у конкурентів. Тоді компанія почала активніше інвестувати в бренд-маркетинг: outdoor-рекламу, співпрацю з інфлюенсерами, колаборації з брендами тощо.

Сьогодні оцінка Revolut становить близько $75 млрд, а до середини 2027 року компанія планує досягти 100 мільйонів користувачів. Така історія 🙂 То що думаєте, як краще стартувати?

Ну і ще: я повернула свій алкогольний канал про залежність (чи то залежний канал про алкоголь?). Дехто з вас вже на мене там підписаний, хтось буде дуже здивований (уявляю). Там багато всього цікавого було і буде, продовжую свою місію. Підписуйтесь!

Namaste, mother fucker (c). https://tetianagrynova.substack.com/p/coming-back-is-not-a-shame-right