Наполегливий і сумлінний колектив

Дещо здивував коментар новообраного заступника голови Верховного Суду Олександра Мамалуя «Судово-юридичній газеті»:
Я скажу так – всі завдання, які поставить переді мною та головою Суду колектив Суду, та всі ті завдання, що поставить переді мною, як перед заступником, голова Верховного Суду, будуть виконані на найвищому професійному рівні. В моїй практиці ще ніколи не було випадків невиконання наказу або відмови у виконанні наказу. (...)
(...)
Моя думка така – для відновлення репутації Верховному Суду, його суддям та всьому колективу в цілому, потрібно сумлінно та наполегливо працювати. (...)

Я був в процесі під головуванням судді Мамалуя. Враження залишилися позитивні. Так само як і окремі його публічні висловлювання до цього.

Але коли з вуст судді лунають знайомі пісні про «колектив», «завдання» та «сумлінну працю» — це одразу маркує такого оратора як прибічника «старої школи» у поганому сенсі.

Підкажіть, які такі завдання може ставити «колектив» перед заступником голови ВС?

Про які саме «накази» йдеться?

Яким чином «сумлінна і наполеглива праця» відновить репутацію ВС?

Дуже шкідливим є вже саме словосполучення «колектив суду».

Суд — це, перш за все, судді, які в ньому працюють. Кожен з них (в ідеалі) є окремим і самодостатнім суб'єктом, з власними поглядами на проблеми права.

Натомість «колектив» — це особлива форма юрби. В колективу власні потреби, інтереси, це взагалі самостійний суб'єкт.

Начальству завжди легше «працювати» з аморфним колективом ніж зі строкатим набором самодостатніх професіоналів.

Там, де є «колектив», завжди поряд «не відбиватися від колективу», «поважати колектив», «працювати в інтересах колективу».

Коли ж десь пишуть про «сумлінну і наполегливу працю» я чомусь читаю «давайте не висовуватися і вести себе тихенько».

Незалежність і репутація з'являються лише тоді, коли є суб'єктність.

Для суду суб'єктність означає сміливість, рішучість і принциповість у спорах, де бере участь держава.

«Сумлінна і наполеглива праця» має перетворитися на «фахове і принципове виконання функцій судової влади».

Де не може бути місця «спорам, що не підлягають розгляду в судах».

Де між судами немає змагань в еластичності формулювань, коли не хочеться розглядати незручний спір.

Де немає суддівської номенклатури, яка займається чим завгодно, але не відправленням правосуддя.

Де найвищий суд країни не нехтуватиме законом з огляду «на екстраординарність ситуації» і де судді не закликають колег щось підписувати не читаючи.

Для суду риторика покірності і аморфні формулювання — це слабкість. А там, де є слабкість, немає ані суб'єктності, ані незалежності, ані поваги.

​Паплюження планетарного масштабу

Не можу не доєднатися до обурення Ради адвокатів України (хай роками береже її сяйво континуїтету) щодо несолідної поведінки міністра юстиції у відосику.

Міністр паплюжить професію юриста та створює в очах міжнародної спільноти і громадськості хибне уявлення про те, чим займається в країні Міністерство юстиції під час війни, — каже РАУ.

А я б додав, що міністр взагалі паплюжить нашу планету, оскільки у нього в кабінеті на стіні висить мапа світу догори дригом.

Як відомо, міністр обов'язково має володіти серйозним обличчям і справляти враження високодостойного державника.

Чинного ж міністра варто засуджувати вже за самі вуса. До того ж він сміє рекламувати державні закупівлі у власному фб, замість того, аби замутити окремий тендер з закупівлі маркетингових послуг з просування закупівель.

Якщо серйозно, на мій особистий смак, відосики міністра є невдалими з гумористично-естетичної точки зору.

Однак, набагато більшу відразу в мене викликають ханжеські спроби відмовити людині в індивідуальності та прирівняти чиновника до роботизованої функції.

Політико-людський словник

Державницька позиція — незаконна позиція, яка завжди на користь чиновнику.

Політико-правове рішення — неправове рішення.

Цими зворотами, як правило, виправдовують незаконні дії.

Пишемо: Нам важливо зайняти у цьому питанні державницьку позицію.
Читаємо: Нам треба начхати на закон, але ми віримо, що це чхання буде в інтересах держави.

Пишемо: Це було політико-правове рішення.
Читаємо: Ми не знали, що робити, і нічого кращого не придумали.

Див. також:
«Філософський» і «деморатичний»

Витяг зі Словника сучасної телеграм-пропаганди

Нарадча кімната-шмімната 2

Пишуть, що завтра Комітет Верховної Ради з питань правової політики розгляне законопроект стосовно скасування нарадчих кімнат.

Я неодноразово писав про повну безглуздість усіх цих «суд видаляється до нарадчої кімнати». Особливо творчі судді люблять «залишатися» у нарадчій кімнаті, хоча в законі написано саме про вихід, а не залишання.

Але законопроект, який розглядатимуть завтра, нічого не змінить, якщо його принципово не відредагувати.

Головна новація — додавання до ГПК, ЦПК і КАС такої норми:
Після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення рішення та орієнтовний час його проголошення у цьому самому судовому засіданні.
У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення рішення на строк не більш як на десять днів з дня переходу до стадії ухвалення рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Не треба мати багато досвіду роботи в суді, аби зрозуміти, що «виняткові випадки залежно від складності справи» будуть у кожній першій справі.

Віщую, що на практиці це буде так: після дебатів суд оголошуватиме, що рішення буде через 10 днів. У 90% випадків жодного проголошення не буде, а сторони просто матимуть приїхати за судовим рішенням або отримати його через Електронний суд.

Насправді для сторін справи цей законопроект навіть погіршує ситуацію. Якщо зараз суд зобов'язаний одразу проголосити принаймні скорочене рішення, то у випадку ухвалення законопроекту 9445, доведеться чекати ще.

Натомість правильним було б не вигадувати нові штучні стадії судового процесу, а взагалі скасувати разом з нарадчою кімнатою саме оце усне проголошення рішення. Особливо це стосується вироків у кримінальних провадженнях, про що писав окремо. Проте, законопроект чомусь обходить увагою кримінальний процес.

Після усного розгляду справи варто лише повідомляти сторонам дату розсилки повного рішення. І все.

Водночас у справах, що викликають суспільний інтерес, доцільно було б залишити за судом право усно повідомляти про суть і мотиви ухваленого ним рішення.

Мова, закон і Фаріон

Ірина Фаріон в інтерв'ю Яніні Соколовій «заявила що не може назвати бійців полку "Азов" українцями, оскільки частина з них говорять російською».

В обґрунтування пані Фаріон послалася на ст. 29 Закону «Про Збройні Сили України».

На цю саму статтю вона послалася й пізніше у своєму тг-каналі (якщо він дійсно належить їй).

Проблема у тому, що в законі «Про Збройні Сили України» немає ст. 29, оскільки він загалом має 18 статей.

Дійсно, є ст. 13, яка встановлює, що мовою статутів, документації, діловодства, команд, навчання, виховних заходів, іншого статутного спілкування та службової діяльності у Збройних Силах України є державна мова.

Майже така сама норма міститься й у ст. 15 мовного закону.

Але відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 9 цього ж закону, володіти державною мовою та застосовувати її під час виконання службових обов’язків зобов’язані лише особи офіцерського складу, які проходять військову службу за контрактом.

Тобто якщо чесно читати закон повністю, то дуже складно категорично стверджувати, що геть усі військовослужбовці зобов'язані застосовувати державну мову під час будь-якого спілкування у війську.

До історії про «суддівських посіпак»

Вчорашня подія з «Автомайданом» і реєстром помічників суддів, насправді, зайвий раз підсилила мої думки з минулого поста на цю тему.

Звісно, я можу лише доєднатися до загального осуду витівки «Автомайдану».

Обзиватися — погано.

Колективно таврувати і цькувати людей не за конкретні вчинки, а лише за їх посаду — дуже погано.

Але озвучувати ці трюїзми занадто легко і нецікаво.

Я ж пропоную замислитися, а чому взагалі комусь так важливо, хто є помічником судді?

А все через вади системи «кар'єрного помічництва».

Помічники адвокатів і нотаріусів, як правило, працюють на цих посадах рівно стільки, скільки треба, аби стати адвокатом чи нотаріусом.

Посада ж судді не має бути лише наступною кар'єрною зупинкою юриста. Це вершина професії і на неї варто потрапляти, маючи ім'я, репутацію і здобутки. А також, бажано, сформовані роками власної практики, погляди на застосування правових норм, а не «навички відписування рішень» за вказівкою судді.

Судова реформа 2016 року цілком обґрунтовано підвищила мінімальний вік суддів з 25 до 30 років (можна б було ще років додати) і відкрила дорогу до апеляційних судів і ВС для адвокатів (про «науковців» мовчу, постійні читачі знають, чому).

Наполягаю на американській моделі, де помічники суддів — здебільшого випускники університетів або юристи з мінімальним досвідом, які призначаються на фіксовані короткі строки.

Суддівський корпус не має самостійно «вирощувати» нових суддів всередині себе. Поповнення має приходити ззовні, з інших боків зали судових засідань, а не з надр судових кабінетів.

Тоді і жодних реєстрів з образливими назвами ніхто не створюватиме.

Під час підготовки цього тексту були викреслені речення, що містили слова «урук-гаї» та «інбридинг».

Див. також:
Помічникам — зась

Куточок душних чіплянь

Мінцифри оголосило про нову послугу:
Батьки зможуть у декілька кліків отримати тимчасовий дозвіл на виїзд дитини за кордон у Дії. (...)
Уявіть, не треба буде носитися по всій квартирі, щоб знайти той чи той документ, знаходити вільний час в обох батьків, щоб фізично оформити дозвіл.
Зовсім скоро достатньо буде обом батькам завантажити Дію й одному з них надати згоду через застосунок.

Поїхали:
1. «У декілька кліків». Мова про застосунок у смартфоні, а не сайт. Там не клікають, а торкаються/тапають.

2. «Тимчасовий дозвіл на виїзд дитини». Немає в нас таких дозволів, є заяви-згоди.

3. «Не треба буде носитися по всій квартирі». Не «по квартирі», а «квартирою».

4. «Щоб знайти той чи той документ». Кепські справи, якщо вам треба носитися квартирою щоб знайти аж цілий паспорт, ІПН та свідоцтво про народження дитини. Більше нічого не треба.

5. «Знаходити вільний час в обох батьків». Заяву-згоду підписує лише один з батьків, присутність другого ніколи не була обов'язковою.

6. Зараз, під час воєнного стану, жодних згод другого з батьків взагалі не вимагається. А тому було б правильним вказати, що це послуга на майбутнє і зараз вона ні на що не впливатиме.

Така от якість комунікації і глибинне розуміння процесів, що реформуються.

Вибач, Мінцифро, але в нас старі рахунки: ти вже третій рік не виправляєш пошук «по назві» на пошук «за назвою».

Фаріон, Лубінець і закон

Омбудсмен Дмитро Лубінець звернувся до СБУ у зв’язку із тим, що пані Фаріон опублікувала скріншот листа з персональними даними студента з Криму. Хлопця росіяни потім знайшли і змусили вибачатися на камеру.

До пані Фаріон питань немає — нічого нового цей ганебний вчинок до її образу не додав.

А от до Уповноваженого з прав людини питання є.

По-перше, він написав, що пані Фаріон «з одного боку вчиняла кримінальний злочин, з іншого боку, підіграла окупантам».

Відрадно, що наш омбудсмен не соромиться і по-народному відкидає усі ці набридлі презумпції невинуватості. Нащо той ваш суд з його нудним процесом, коли і так все зрозуміло.

Ще відрадніше від того, що омбудсмен не соромиться вживати словосполучення «кримінальний злочин». Це підкреслює його сміливість, адже за таке на першому курсі юрфаку можуть жбурнути підручником з теорії права.

По-друге, дуже показовими є акценти, з якими пан Лубінець зтригерився на вчинки Ірини Дмитрівни.

Мовляв, вона посміла «в умовах воєнного стану розголосити персональні дані хлопця».

Але незаконне поширення конфіденційної інформації про особу жодним чином не залежить від наявності чи відсутності воєнного стану.

І взагалі, що в нас трапилося із старим-добрим конституційний правом на таємницю листування?

У тг-каналі пані Фаріон викладено безліч скрінів листів. Деякі з них містять імена авторів і навіть їх фотографії.

Хіба в нас значущість прав на приватне життя і на таємницю листування якось залежить від наслідків їх порушення?

Якби окупаційні органи нікого б не мордували, то можна б було не засуджувати публікацію особистої переписки?

Можливо, якщо б наші уповноважені з прав людини трохи більше займалися правами людини, і трохи менше — реакційним пропрацюванням порядку денного, такого сорому було б менше.

Божественна комунікація

Міноборони:
— Ми не коментуємо чутки.

Міноборони у наступному абзаці:
коментує чутки

Career assistant?

Прочитав міні-інтерв'ю «Мертвих юристів» з суддею Вищого анитикорупційного суду Маркіяном Галабалою. Говорили здебільшого про помічників суддів.

Одне із запитань стосувалося «кар'єрної» природи наших помічників суддів, про що я писав неодноразово (тут і отут).

Суддя Галабала:
На Заході є два поняття помічників – “temporary assistant” та “career assistant”. Так звані помічники на тимчасовій основі працюють з суддею десь до п’яти років, а кар’єрні можуть працювати протягом усього трудового шляху судді.

Звичайно, що наявність у помічника іншого професійного досвіду окрім досвіду помічника — це плюс. Думаю, що добре, коли помічники стають суддями. Але це має бути справжній помічник, а не той, який лише по булочки для судді в магазин ходив…

Так, у тій самій Америці є кар'єрні помічники — career law clerk. Але, по-перше, таких вакансій незрівнянно менше, ніж для тимчасових помічників. А, по-друге, вимоги там бувають такі, що зі студентської лави потрапити складно.

В нас ситуація шкереберть: помічник може залишатися на цій роботі, допоки він влаштовує суддю. Отже мета такого спеціаліста — влаштовувати суддю, допоки не набереться потрібний стаж.

Тобто все сконструйовано так, що помічництво — не старт кар'єри і навіть не її віха, а трамплін чи коротка стежка до суддівства.

Продовжую вважати цю конструкцію хибною, адже суддя — не середньовічний майстер, якого «вирощують» з підмайстра. Без тривалого досвіду роботи по інший бік юридичних барикад, майбутній суддя ризикує залишитися з дещо однобоким і викривленим професійним світоглядом.

Пересісти з приймальні судді одразу до суддівського кабінету — занадто короткий, спокусливий і легкий шлях.

​№ 3836-VIII від 30.05.1975

Делегація з Верховного Суду Естонії відвідала наші Верховний Суд і Київський апеляційний.

В апеляційному суді іноземних колег, здається, пустили до святеє святих — зали, де на тлі прапорів України та Естонії гостей зустрів величезний УКАЗ Президії Верховної Ради Української РСР «Про утворення Київського міського суду та відділу юстиції виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих».

Показово, що попри тренд на дерадянизацію, хтось у Київському апеляційному суді так фетишизує власні установчі документи.

Це ж дуже важливо — бути заснованим одночасно з відділом юстиції виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих.

Виглядає так, що суду вкрай потрібно нести крізь роки оце нагадування про місце судів у радянській системі державного управління.

Добре хоч радянський герб не залишили.

Права рука

В сюжеті «Стоп Корупції» про суддю Господарського суду м. Києва Вадима Босого є цікавий момент, на який, звісно, ніхто уваги не зверне.

В судовому засіданні праворуч від судді сидить пані. Є відчуття, що ця пані суддею не є, і під час відправлення правосуддя поряд з суддею знаходитись не може.

Моє відчуття підкріплюється тим, що років 5 тому я був в судовому засіданні під головуванням судді Босого і пригадую, як поряд з ним так само сиділа невідома мені особа.

Особливо яскраво пригадую, як під час розгляду одного з моїх клопотань, ця особа мовчки відкрила перед суддею кодекс і тицнула пальцем в якусь статтю.

Можна скільки завгодно копирсатися у статках суддів. Дуже рідко там можна знайти щось оригінальне.

Поки ж можна лише мріяти, аби суспільство почала також хвилювати компетентність і процесуальна самостійність суддів.

Поправки Лозового

Слідству завжди хтось заважає.

Повільні суди. Хитрі адвокати. І, авжеж, погані закони.

Хто ніколи не винен у проблемах досудового розслідування — це самі органи досудового розслідування.

От і зараз силова машина скаржиться на «поправки Лозового». Їх у цьому підтримують депутати, які внесли законопроект 10100.

Давід Арахамія, один з авторів законопроекту, сказав, що:
... цей законопроект скасовує ухвалені минулим скликанням так звані «правки Лозового», завдяки яким корупціонери продовжують уникати покарання і зараз. Все це завдяки тому, що чинний закон встановлює строки, в які правоохоронці мають вкластися, розслідуючи справу до повідомлення підозри. Суди ж потім просто закривають провадження, посилаючись на закінчення таких строків. (...)

Тобто сценарій, за яким правоохоронці мали б просто вкладатися у встановлені законом строки — не розглядається.

А тому, вочевидь, слід навіть не продовжити ці строки, а взагалі їх скасувати, аби не бентежити правоохоронців оцим виснажливим часовим пресингом.

Також показово, що через «просідання показників» саме у корупційних злочинах, нам пропонують змінити правила гри для одразу всіх інших злочинів.

Громадські активісти в особі Центру протидії корупції поширюють клікбейтний заголовок «Звіт Єврокомісії: Україна має скасувати “правки Лозового”».

Ну добре, відкриваємо відповідний Звіт, сторінки 31-32:
In the coming year, Ukraine should in particular:
(...)
→ revise the Criminal Procedure Code and the Criminal Code to enable higher efficiency and outcomes in high-level corruption cases, e.g. by preventing procedural delays, introducing reasonable time limits for pre-trial investigations,...

Але в перекладі цього уривку на сайті ЦПК частина про запровадження розумних строків досудових розслідувань чомусь не згадується.

Натомість у законопроекті 10100 розумні строки досудового розслідування не лише не запроваджуються, а фактично скасовуються. З КПК навіть хочуть викинути норму про те, що строк, що закінчився, поновленню не підлягає.

Пропонується також встановити для підозрюваного максимум у п'ять адвокатів не лише під час судового розгляду, але й у досудовому розслідуванні. Наче з цим зараз є якась системна проблема.

В ідеалі, завдання закону в цій частині — поставити сторону обвинувачення у максимально незручну і обтяжливу позицію. Створювати для неї той самий часовий і процедурний пресинг.

Робиться це не для того щоб «відпустити побільше корупціонерів». А тому, що в обвинувачення є набір дуже небезпечних інструментів, що обмежують права людини. І якось так виходить, що правоохоронці цими інструментами іноді дещо зловживають.

Усі ці скарги на «закони, що заважають» можна читати як «Дайте нам робити що вважаємо за потрібне, скільки вважатимемо необхідним, і без будь-яких негативних для нас наслідків».

«Порошенко програв суд Зеленському»

— Чи дійсно генерал виграв у лотерею мільйон?
— Ну, не генерал, а майор. Не мільйон, а 100 тисяч. Не в лотерею, а в казино. І не виграв, а програв.

«Укрінформ» глибинно вивчив Постанову Великої Палати Верховного Суду у справі за позовом Петра Порошенка до Президента Зеленського про оприлюднення суспільно необхідної інформації.

Пише, що ВП ВС змінила рішення суду першої інстанції «лише» у мотивувальній частині, а в іншій частині негативне рішення було залишено без змін.

Я брав участь у цій справі як один з представників Петра Порошенка і навіть раніше записував ціле відео з цієї теми.

Так, свого часу Президент Зеленський в інтерв'ю сказав, що Віктор Медведчук «з терористами, сепаратистами торгував, заробляв разом з п'ятим президентом».

І що про це «було багато різної інформації від Служби безпеки, розвідки».

Ми просили суд, зокрема, зобов'язати Президента оприлюднити наявну в нього публічну інформацію від СБУ, розвідувальних органів України або будь-яких інших осіб щодо Петра Порошенка, на підставі якої Президент робив зазначені твердження.

Суд першої інстанції відмовив у позові, зокрема, через те, що це було сказано в інтерв'ю, що «не є виконанням саме публічно-владних управлінських функцій».

Велика Палата натомість, частково погодилася з нашими аргументами і фактично зазначила, що інтерв'ю посадовця вважається формою оприлюднення публічної інформації. А отже, на таку інформацію поширюються вимоги щодо її достовірності, точності та повноти.

Водночас ВП ВС зазначила:
У матеріалах справи відсутні будь-які відомості про те, що згадана у прохальній частині адміністративного позову інформація є задокументованою. Відповідач не підтвердив таку її ознаку, а зі змісту його інтерв'ю неможливо встановити ні те, що вона була задокументованою, ні те, що респондент отримав її після обрання на пост Президента України. Тому на підставі оцінки наданих сторонами доказів неможливо виснувати, що слова відповідача «було багато різної інформації від Служби безпеки, розвідки» в інтерв'ю стосуються публічної інформації, тобто такої, яка є задокументованою й отримана відповідачем у зв'язку з виконанням його обов`язків чи знаходиться у його володінні як суб'єкта владних повноважень.

Якщо спростити, Велика Палата констатувала, що сторона Президента Зеленського просто не довела, що у нього дійсно є задокументована інформація про оце все «заробляння на війні».

А якщо чогось немає, то не можна зобов'язати це оприлюднити, про що ми власне й просили.

Така от поразка.

Професійні пакунки

«Українська правда» вразила сюжетом про нескінчений потік пакунків до будівлі Офісу Генпрокурора у день професійного свята.

А що ще можна очікувати від усіх цих незаконних свят?

Чи не для того вони й випрошені свого часу у влади, як для офіційного прикриття ярмарку марнославства, з відтінком підмаслювання чиновників і приводом «підтримувати зв'язки»?

Запрошую тих самих журналістів 15 грудня, в День працівників суду, завітати до будь-якого районного суду — постояти перед входом і побродити коридорами.

Професіоналам професійні свята не потрібні.

В тій самій Америці немає дня юриста, судді, адвоката, прокурора, державного виконавця тощо.

Їм якось вистачає формального Law Day, який присвячений праву як цінності, а не різним кастам юристів.

Можливо, саме тому складно уявити чергу пакунконесунів біля U.S. Department of Justice.

Фаховість і гідність

Суддя Верховного Суду Іван Міщенко звернув увагу на стиль рішення Верховного Суду Колорадо, яким Дональда Трампа виключено з бюлетеня президентських праймеріз.

Важливо, що у зацитованому фрагменті судді фактично заперечують консеквенціалізм, як спосіб тлумачення правових норм. Вони прямо написали про важливість застосування закону, без озирання на реакцію суспільства.

Що ж стосується «людсько-фахового» стилю рішень американських суддів, то він зустрічається не лише у таких резонансних історичних справах.

Раджу подивитися матеріали однієї справи Окружного суду західного округу штату Теннессі.

Відповідач поскаржився, що позивач порушив локальні правила суду, коли написав один з документів не подвійним, а більш щільним міжрядковим інтервалом. Мовляв, через таке шахрайство, позивач зміг втулити 27 рядків на сторінці замість «законних» 23-х.

Суддя терпляче вивчила близько 60-ти сторінок наданих сторонами матеріалів щодо терміну «міжрядковий інтервал». Так само як і фотографії документів із дбайливою прикладеною до них лінієчкою, для наочності відстані між рядками.

І відмовила відповідачу у клопотанні, завершивши таким:
... останнє, що потрібно будь-якій стороні — це більша кількість слів на сторінці. Довжина аргументу не є гарантією його успіху, і дійсно може призвести до більшої плутанини, ніж до ясності. ... сторонам рекомендується витрачати свій дорогоцінний час, зосереджуючись на суті справи, а не на з'ясуванні того, скільки іноді непотрібних слів може поміститися на сторінці.

Насправді, дванадцять сторінок тексту від позивача, два пояснення та численні інші докази, подані на противагу цьому клопотанню, хоч і є цікавими, але демонструють схильність обох сторін до перегибів.

​2023

Я не можу пригадати жодної дійсно позитивної юридичної новини за це рік.

Адвокатура продовжує бути монолітною і континуїтетною.

Прокурори доволі мерзенно святкують професійне свято і за ту зухвалість нікому нічого не прилітає.

Судова система здебільшого тремтить перед керівництвом і не виявляє ініціативи у здобутті власної суб'єктності.

Правоохоронці продовжують робити, що хочуть, хвалять самі себе, і вимагають ще більше повноважень.

Чиновництво втрачає зв'язок з реальністю, відкрито зневажає закон, та ще й каже про «чітке дотримання законодавства».

* * *

Цього року ЮрСюру виповнилося п'ять років.

За цей час я не видалив жодного посту.

Примудрився жодного разу суттєво не сісти в калюжу, щоб потім вибачатися.

Ніколи ні з ким не узгоджував жодного тексту, крім випадків, коли йшлося про клієнтські справи.

Тут було і буде саме лише авторське душніння. Дякую, що читаєте.

Вітчизняному ж юрсюру виповнилося набагато більше 5-ти років.

Бажаю всім нам дожити до тих часів, коли фраза «ви можете оскаржити це рішення до суду» не буде сприйматися як ввічлива форма прокльону.