... обсягом не менше 200 слів

Набирає обертів практика примусового читання книжок.

Суди все частіше покладають на людей, звільнених від покарання з випробуванням, обов'язок щось прочитати.

Раніше, щоб потрапити у новини, достатньо було просто зобов'язати засудженого щось прочитати. Тепер, схоже, цього замало.

Святошинський районний суд Києва зобов'язав засудженого не просто читати одну книжку на місяць, але й «написати і здати в цей же строк до уповноваженого органу з питань пробації письмовий опис вказаної літератури і своїх вражень від її прочитання обсягом не менше 200 слів».

Так, дійсно, це право суду передбачене законом, куди прокралася дуже небезпечна норма про те, що людину можна зобов'язати «дотримуватися встановлених судом вимог щодо вчинення певних дій, обмеження спілкування, пересування та проведення дозвілля».

Такі «вимоги щодо вчинення певних дій» фактично можуть бути будь-якими.

Ще вчора суд лише рекомендував обвинуваченому прочитати роман Елеонор Портер «Полліана».

Сьогодні суд вже зобов'язує засудженого читати те, що суддя вважає за необхідне, і писати твори визначеного обсягу.

Завтра суд накаже засудженому написати збірку віршів, сповнених каяття.

За рік суд зобов'яже засудженого отримати третій розряд із шахів.

Таке право суду зобов'язувати робити що заманеться не дуже узгоджується з нашою Конституцією, де написано, що виключно законами України визначається, зокрема, діяння, які є злочинами та відповідальність за них.

Обов'язок робити щось при звільненні від покарання є формою відповідальності за злочин. Делегування суддям права визначати форми такої відповідальності виглядає, м'яко кажучи, надмірним.

А як багато у таких вироках особистості судді!

Його літературний смак, навіть якщо з ним все гаразд, чомусь має нав'язуватися силою державного примусу.

В нас є ціле міністерство освіти, яке визначає перелік обов'язкових до вивчення творів. І є суддя, який ухвалює таке рішення одноосібно, зобов'язуючи читати конкретні книжки під страхом в'язниці.

Це не відправлення правосуддя і не індивідуалізація покарання, а самомилування за рахунок владних повноважень.

Все наше життя — то з’їзд, а час між ним — перерви

Рада суддів визначила дату продовження ХХ чергового з'їзду суддів на кінець травня.

По-перше, ніхто не знає, чому ми так любимо нумерувати з'їзди римськими цифрами. Ніхто не замислюється, що ця традиція може сягати корінням до з'їздів КПРС.

По-друге, ікс-ікс черговий з'їзд суддів триває вже пів року. Його провели у вересні і «оголосили перерву» тому що не вдалося обрати членів ВРП через брак висновків Етичної ради.

Звичайно, дуже зручно, що закон «Про судоустрій і статус суддів» змінили ще у 2017 році, виключивши згадку про те, що Рада суддів діє виключно між з'їздами. Тепер можна і вічний з'їзд мати, і повноваження Ради не заморожувати.

Дійсно, навіщо по сто разів проводити ті збори суддів, обирати делегатів, обговорювати щось на місцях, якщо з'їзд може працювати сесійно?

Так, закон можна підлаштувати, але визначення слова «з'їзд» і здоровий глузд — ні. Якщо делегати роз'їхалися на пів року — це не перерва, а завершення з'їзду.

А коли щось виглядає як фікція, проводиться як фікція і сприймається як фікція — є ймовірність, що це справді фікція.

Див. також:
Про з'їзд суддів 2023

2019

Касаційні поради

Подивився подкаст Верховного Суду з порадами суддів щодо оформлення касаційних скарг.

Загальний посил — той самий, про який пишу з дня заснування цього каналу.

Поважати час читача документа.

Не ускладнювати задля «солідності».

Не перетворювати текст на нечитабельну кашу.

Не закидувати суддів цитатами, без яких можна обійтись.

Усе це не скасовує того, що якщо суддя не захоче відкрити касаційне провадження з непроцесуальних причин, він його не відкриє, якою б шикарною не була ваша касаційна скарга. Але це не звільняє вас від обов'язку намагатися писати шикарні скарги.

Загалом, обнадійливе починання і гарна спроба донести думки суддів людською мовою.

Краще дивитися на швидкості 1,75.

Переконливість проти афоризмів

Іноді буває так, що суддя хоче нестандартно і яскраво обґрунтувати своє рішення.

У цьому немає нічого поганого, якщо таке обґрунтування додає рішенню переконливості.

Якщо ж мета яскравості — потрапити у новини, комусь сподобатись чи завуалювати відсутність аргументів за ширмою афористичності, то справи кепські.

Американський юрист Чарльз Фрід під час пандемії коментував позицію судді ВС США Ніла Горсуча щодо ковідних обмежень.

У своїй окремій думці суддя написав, що навіть якщо Конституція США взяла відпустку під час пандемії, така відпустка не може стати академічною (Even if the Constitution has taken a holiday during this pandemic, it cannot become a sabbatical).

Фрід прокоментував цю цитату так:
Ну, ви знаєте, це кмітливо, але... Виглядає так, що йому подобається. А якщо тобі подобається писати такі речі, це заводить тебе в пастку бути замкненим у занадто широкій позиції. Тому що тепер ти автор цього знаменитого вислову і цього вже не здибаєшся.

Дійсно, якщо ти пишеш, щоб підкреслити себе, а не власну позицію, це не додає переконливості. Водночас у подальшому такі просторі фрази можуть бути використані проти тебе самого.

Аргументація, якщо вона дійсно спрямована на переконання, може бути якою завгодно: інтелектуально-знущальною, уїдливою, образною тощо.

Але у жодному разі вона не має бути схожою на туманні передбачення з чеків у «Сільпо».

Аспірантура-шмаспірантура

Складно уявити більш очевидне ігнорування реальності, ніж удавати, нібі до аспірантури в нас всі вступають через велику жагу займатися наукою.

Зараз це — відвертий прихисток від мобілізації. Раніше — джерело марнославства й надбавок до окладу. А тому відверто жалюгідно виглядають спроби держави боротися з цим, одночасно удаючи, що сама система не є імітацією:
Змінами передбачено, що протягом дії правового режиму воєнного стану в Україні до індивідуального навчального плану аспіранта (ад’юнкта) третього року підготовки денної форми здобуття освіти включається єдиний державний залік з української та іноземної мов...

А яким чином воєнний стан зумовлює необхідність додаткових заліків з української та іноземної? Без війни планка є нижчою?

Тобто держава не наважується просто скасувати відстрочку для аспірантів. Натомість вона залишає за собою право створювати атмосферу непередбачуваності й запроваджувати додаткові умови, залежно від статистики вступників, а не від об'єктивних критеріїв.

Цим держава лише підкреслює штучність усієї системи і те, що у вітчизняній науці питання власне науки часто-густо є другорядними.

​Спина безпечніша за обличчя

Рада адвокатів Одеської області пише про неабияку солідарізацію колег навколо адвоката Ольги Панченко, яку нещодавно затримала СБУ.

Нічого не знаю про ту справу і обвинувачення, але це фото просто пронизане символізмом.

Еклектична зала судових засідань: дерев'яні «судові» меблі в поєднанні з жахливими рожевими жалюзі, стінами з хаотичними дірами та стирчащими дротами.

Незаконний «акваріум» для підсудних, спиною до якого (і боком до суду) сидить захист.

І, найголовніша новація — дух часу: озброєні співробітники СБУ в спорядженні й масках. Стоять спиною до суду, тримаючи руки на зброї.

Які емоції, думки й асоціації викликає це фото? Яка атмосфера може панувати в такому процесі?

Здається, суддя не переймається цими питаннями. Ну авжеж, краще не заглиблюватися.

Одна справа, коли державна махіна стоїть до тебе спиною і вважає своєю частиною, і зовсім інша — коли вона повертається до тебе й починає придивлятися, чи не занадто ти розумний.

Марнославство за покірність

Нещодавно вийшла «Настільна книга кандидата на посаду судді місцевого суду» авторства Тетяни Огнев'юк.

Не хочу сказати нічого поганого про книгу чи авторку: не читав, не знаю.

Але сам лише факт виходу такої книги є симптомом того, що з нашою системою добору суддів щось не так.

Лабіринт процедур став настільки складним, що вже потребує путівника. І це нездорова ситуація.

Посада судді має бути підсумком багаторічної праці та здобутої репутації, а не кар'єрною сходинкою.

В ідеальному світі справжній спеціаліст не має стукати в зачинені двері, доводити, вмовляти, підлаштовуватись. Держава має бути зацікавлена в його послугах не менш, ніж він сам має прагнути нести цю почесну місію.

Сама авторка «Настільної книги...» у передмові зазначає, що брала участь у конкурсі на посаду судді, однак відмовилася від цієї ідеї через власні сумніви щодо своєчасності такого кроку.

Я не уявляю, яким пекучим має бути бажання стати суддею сьогодні, аби добровільно підписуватися на довгі й принизливі процедури. Запровадивши ці процедури, держава фактично сказала, що їй нецікавий попередній досвід кандидатів, а натомість цікава навичка забивати свій мозок беззмістовною інформацією.

Може здатися, що усіма вимогами і процедурами держава культивує високі професійні стандарти.

Ні. Цим вона культивує виключно покірність.

Державі цікаві саме ті кандидати, які вміють слухняно виконувати те, що їм кажуть.

Сумлінно втягуватися в багатошарові конкурсні процедури.

Оголювати назагал власне приватне життя.

Вчити, що заздалегідь кажуть. Писати проекти рішень за вже встановленими лекалами.

Казати правильні речі. Демонструвати прихильність і лояльність. Не критикувати, не висовуватися. Показати себе потенційним членом колективу, що займається наполегливою та кропіткою працею.

І все це в обмін на перспективу пекельного навантаження за не таку вже й велику плату (окрім Верховного Суду).

Дійсно, «марнославство — мій улюблений гріх».

Надра і СЕЗ

В «Угоді про надра» між Україною і США, яку збирається ратифікувати Верховна Рада, є цікавий пункт 3 статті II:

... Уряд України забезпечує, щоб, незважаючи на будь-які нові законодавчі акти України або зміни до законодавства України, які можуть бути прийняті в майбутньому, він продовжуватиме надавати Партнерству та його Партнерам з обмеженою відповідальністю не менш сприятливий режим, ніж той, що вимагається цією Угодою. (...) Крім того, Уряд України погоджується з тим, що він не може посилатися на положення свого внутрішнього законодавства як на виправдання будь-якого невиконання своїх зобов'язань за цією Угодою.

Це мені чомусь нагадало давні манускрипти 1998, 99 років.

Там було щось про спеціальні економічні зони "Донецьк" та "Азов", які створювалися на строк 60 років. Або про СЕЗ "Курортополіс Трускавець", що створювалася на 20 років.

Тоді держава гарантувала «стабільність встановленого цим Законом правового режиму функціонування спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку» на всі 60 років щодо СЕЗ «Донецьк» та «Азов».

Також вона обіцяла, що у разі зміни законодавства пільги будуть збережені для всіх, хто встигне заскочити в цей потяг щедрості.

Але вже у 2005 році влада просто викреслила ці обіцянки з законів. Ще й зробила це тихенько, змінами до закону про держбюджет.

Взагалі у цьому немає нічого незвичайного, адже законодавець не може обмежувати владу своїх наступників шляхом вжиття заприсягальної лексики. Це канон методу чесного читання, що називається Repealability Canon (nonentrenchment doctrine).

Просто варто завжди пам'ятати, з ким маєш справу.

Запрошую до прочитання нової статті судді ВС Василя Крата та першого заступника керівника Апарату ВС Расіма Бабанли «Здоровий глузд і право».

Я дуже передбачуваний і «Мертві юристи» згадали мене не дарма — звісно ж, я не зможу втриматися від написання статті-відповіді на таку шикарну тему.

Поки лише скажу, що справді радію з того, що в Україні є принаймні три юристи, яким небайдужі концептуальні питання. Навіть якщо вважаю погляди двох із них відверто помилковими і дуже небезпечними.

Але, як казав суддя Скалія,
I attack ideas. I don't attack people. And some very good people have some very bad ideas.

Учорашнє розслідування DeJure про незаконну наукову та законотворчу діяльність Василя Крата створило ідеальну підводку до сьогоднішньої, не побоїмося цього слова, наукової статті --

Здоровий глузд і право

Суддя ВС Василь Крат разом із першим заступником керівника Апарату все того ж ВС Расімом Бабанли вже вдруге публікують у нашій, загалом, малоприємній спільноті свої роздуми про принципи права.

Минулого разу їхня спільна публікація отримала цілу статтю відповідь від нашого сусіда по палаті Станіслава Кунянського. І у такі от миті загострення наукового дискурсу у мертвої редакції на очах навертаються сльози, бо саме для неочікуваних ідей і таких подальших пишномовних відповідей ми й створювали наш правовий часопис.

Тож, шановні співмертвʼяни, запрошуємо вас до читання і відповідного гострого коментування наукового доробку організованої злочинної групи чорних науковців --

https://www.deadlawyers.org/zdorovyj-gluzd-i-pravo/

Канал | Чят | Вакансії | Події | Кіноклуб

Мистецтво чіткості

ВККС: ми вирішили надати доступ до електронних досьє.

ВККС через одне речення: насправді ні.

АПД: після перечитування в 50-й раз зрозумів, що в першій частині йдеться про досьє кандидатів, а у другій — досьє суддів. Але в чому посил цього повідомлення, треба здогадуватися і одразу зрозуміють його лише ті, хто в темі. Що знову демонструє заплутаність усіх цих процедур, статусів та етапів.

Іноді здається, що чиновницьку комунікацію викладають на якихось спеціальних курсах, де однією з навчальних дисциплін є «методика блокування власних нейронних зв'язків».

​Механізм стриманих противаг

Коли мова заходить про конституційний принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову, будь-який юрист рефлекторно згадає механізм стримувань і противаг.

До Дня Конституції лишився місяць і вже сьогодні віщую: у традиційних чиновницьких привітаннях не буде ані слова про цей механізм.

А от у США цього місяця федеральні суди першої інстанції у 26 з 27 випадків винесли рішення проти адміністрації президента Трампа. 96% поразок. Так, це не остаточні рішення, але показник все одно яскравий.

І це в країні, де суддів відбирають і призначають політики. Але політичні вподобання суддів чомусь не так вже й впливають на їхні рішення: з лютого по травень судді, призначені республіканцями, ухвалювали рішення проти адміністрації у 72,2% випадків. Призначені демократами — у 80,4%.

Годі й казати, що федеральні судді рутинно зупиняють дію президентських указів, чого нашим суддям взагалі робити зась.

Уявімо базовий український сценарій оскарження рішень найвищого керівництва.

За чотири місяці відбудеться аж два судові засідання, на яких титанічними зусиллями з'ясують повноваження представників сторін, залучать третіх осіб і витребують документи. Більшість з тих документів ніхто суду не дасть. Або дадуть не ті. Або дадуть не всі. Або попросять роз'яснити, що саме дати. Або скажуть, що таємниця.

І суд спостерігатиме за цим, тримаючи поважну поставу, з наміром місяців за 9 нарешті винести ухвалу про закриття провадження у справі.

Як розпізнати штучність

Зазвичай беззмістовна штучна публікація з самого початку намагається виправдати своє існування клішованою прив'язкою до сьогодення.

Це має створити ауру офіціозу і фактологічності, а також надати відтінку узгодженості з лінією партії актуальною проблематикою.

Еволюція приблизно така:

1. Радянські часи
Успешное выполнение заданий очередной пятилетки требует разработки теоретических основ…
Актуальность темы определяется задачами противодействия идеологической экспансии капитализма и утверждения социалистических ценностей...

2. Рання незалежність
В умовах переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки постає питання про…
У процесі трансформації суспільно-економічних відносин виникає необхідність наукового осмислення…

3. «Середня» незалежність
У контексті реалізації курсу на європейську інтеграцію України особливого значення набуває проблема…
В умовах глобалізації та модернізації національної економіки необхідним є науковий аналіз…

4. Постмайдан
В умовах гібридної війни та зовнішньої агресії особливої уваги потребують питання...
Інтеграція України у глобальний цифровий простір вимагає осмислення...

5. Повномасштабне вторгнення
Повномасштабна війна, розв’язана Російською Федерацією проти України, змінила усі без винятку сфери суспільного життя, зокрема й...
Завдання національного відродження та євроатлантичної інтеграції зумовлюють нову парадигму...

У більшості випадків тематика публікації взагалі ніяк не пов'язана з гучним вступом. Але автори наче не можуть втриматися і в автоматичному режимі запускають цю заставку.